Анатолій МозжухінНАД ПРІРВОЮНад прірвою стою, злетіти хочу,
Та щось позаду стримує мене –
Якийсь тягар. Без нього я б охоче
Стрибнув у синь, де облако пливе.
А може, навпаки, униз, як камінь,
Я б полетів, безкрилий мрійовик,
Що марно лету прагнув, наче пламінь,
Та опустився попелом і зник.
Що стримує мене, сім’я чи доля?
Чи може те, що залюбки робив
Усе життя, і то – моя неволя?
Чи тягне погань, що не засудив?
Душа волає: хочу лету, лету!...
І рву я комір, що стиска кадик,
І ...
Читати далі...