Бувають нормальні люди, а бувають люди-наркотики.Навіть коли ти залишаєш їх у минулому, думки про них не полишають. Ти тримаєшся, з усіх сил намагаєшся не звертати уваги на них, запевнюєш себе, що вони тобі не потрібні, ти можеш і без них жити, знаходиш у ваших стосунках щось, що стало для вас поганим і намагаєшся переконати себе, що вони зробили тобі боляче, але... Варто їм написати тобі бодай слово і ти зриваєшся. Ти знову поринаєш у те безумство, намагаєшся вхопити більшу дозу, бо тої дози...

Читати далі...

Привіт.Я знаю, що більшості людям начхати на інших, на їхнє життя і проблеми, але мені хочеться з кимось поговорити. Оскільки я люблю писати і мені так легше висловлювати свої думки - то говоритиму з вами таким способом.Хоча й назвала цю замітку "Мій щоденник", це ще не означає, що я тут писатиму свої найпотаємніші бажання і думки. Інтиму теж не чекайте.)))

На вулицях місцями ожеледь, холодно, а я біжу на манікюр. І в голові одна думка "Хоч би не гепнутись". За два роки вперше вирішила піти на манікюр, зробити собі веселі і гарненькі нігтики. Додати яскравості у своє сіре і похмуре життя, підняти собі настрій. (Волосся вже пофарбувала[Приєднана картинка] .) До назначеного часу залишилося десять хвилин і я намагалася не запізнитися...Отже, прийшла, зняла куртку, сіла за стіл і тут зрозуміла, що я дуже хвилююся, бо руки...

Читати далі...

"Вона стала для нього спогадом.Тим спогадом, куди він "тікає" від сірої реальності свого життя. Тим спогадом, який ранить і лікує водночас.Він знає, що вона є, але для нього вона недосяжна, далека, як зірка. Він бачить її образ, її очі, волосся... І чим довше він дивиться на неї, тим більше йому здається, що її очі, її погляд проникає у саме його серце, душу.Він закриває очі і "пірнає" у море Спогадів, щоб хоч там, досягнувши бажаного острівця, залишитися сам на сам з...

Читати далі...

Що ви робите, коли у вас на душі кепсько? Коли думки лізуть в голову і не дають спокою?Я намагаюся їх відігнати, щось робити, знайти ідею, щоб перебити ті думки... Або просто пишу про те, що турбує. У такі моменти мене краще не чіпати і не задовбувати зайвими запитаннями. У такі моменти з глибини моєї душі здіймаються хвилі почуттів та емоцій з висоти найвищої хвилі цунамі. І це буває не завжди доречно, бо останнім часом я не буваю на самоті. А іноді так хочеться побути на самоті і віддатися...

Читати далі...

"Остання зустріч"Кінець. Незабутній день, вражаюча прогулянка. (Ах, літо. Куди ти пішло? Повернись назад.) Той же шлях, тільки назад. Біля воріт стояли дві ятки. Дівчина попросила морозива і Павло купив. Вперше вона щось у нього попросила. Вони вийшли на зупинку, дочекалися трамвая і поїхали назад на Привокзальну площу. Там він почекав своїх товаришів і вони учотирьох попрямували до автовокзалу. Двоє хлопців йшли позаду них. Павло тримав її за руку. Дівчині було трохи ніяково і...

Читати далі...

"Остання зустріч" Продовження.Він був у формі, але тільки у чорній (колір вона помітила пізніше), з пакетом в руках. Вони поцілувались і, немов змовившись, пішли на трамвай, який прямував до парку імені Т.Г.Шевченка. Це дуже гарний і великий парк. Певно, найкращий в усьому місті. Вони зайняли місце в самому кінці трамвая. Дівчина стояла навпроти Павла, який обперся на стінку з поручнем. Усю дорогу вонии мовчали. Інколи він щось казав їй, іноді вона щось казала...

Читати далі...

"Остання зустріч" Продовження.Нарешті вони досягли місця призначення. Вона з великою радістю залишила маршрутку і попрямувала до виходу з автовокзалу. За ті небагато поїздок вона встигла запам’ятати це місце, як свої п’ять пальців. Та і саме місто Дніпро стало для неї рідне. Вона така радісна, в салатовому костюмі, з посмішкою на вустах, йде по вулиці, і їй байдуже, що думають перехожі. (Ще не раз щаслива посмішка буде з’являтися на її маленьких...

Читати далі...

Таке повернення додому (знову постріли на дворі застали у вечірній час) вимагає заспокійливого зілля від Білої Відьми і вишеньку з шоколадом.Нерви розхитані...[Приєднана картинка]

"Остання зустріч" Продовження. Час, як на зло, йшов повільно. Тягнувся, мов резина. Вона вирішила подзвонити йому і сказати, що виїде об одинадцятій годині з автовокзалу. Напам’ять знаючи номер, її пальці швидко забігали по кнопках. Прослухавши гудків п’ять - скинула. Через декілька секунд телефон заграв мелодією Олексія Хворостяна «Бросок на небеса». (Саме ця мелодія стояла на виклик, коли дзвонив Павло. Адже він солдат, сержант. Коли вони...

Читати далі...