02.06.2024.

Поки писала дописи з Фейсбуку, згадала про своїх подруг, про маму, про однокласника, про друзів мого брата.

Коли помирають люди похилого віку, ми сприймаємо це більш менш нормально, адже вони старенькі і це природньо, коли помирають старі люди. Та коли помирають люди, яким ще жити і жити... Наш мозок відмовляється сприймати це. Адже це не природньо. І ми часто питаємо: Як? Чому? Адже вони ще молоді!

Моя мама померла у віці 61 року, не доживши до свого дня народження 17 днів. Вона померла 1 березня, а через 17 днів їй мало виповнитися 62 роки. Вона останні півроку хворіла, перенесла операцію, і схудла так, що були лише кістки і шкіра. Хоча вона була не худенька і не товста за життя. Хоч ми і знали, що вона довго не протягне, але... Її смерть стала великим ударом для її сестер.

Того ж місяця, 31 березня того ж таки року, в москві в аваріїї загинула моя найкраща подруга і одногрупниця. Як потім виявилося, вона була вагітна. А у неї залишилася донька, якій було лише 5 років. Я проплакала три чи чотири дні. Це був страшний удар для усієї нашої групи. Ми всі були в шоці і не могли повірити, що вона загинула. Вона була така гарна, така добра, весела і привітна. Її дійсно усі любили. Я не знала тих, хто міг би тримати на неї зла. Коли вона написала мені, що вранці не піде на пари бо повернувся її наречений з армії - я щиро раділа за неї. Майже відчула її радість.

Потім, ближче до 2023 року я взнала, що помер мій однокласник. Він був в АТО. Але його вбили в мирному Нікополі.

А потім ще двоє хлопців - однокласники мого брата - теж померли. Один від алкоголю, на жаль. Другий... Другий хлопець колись пірнав за раками і вдарився об камінь, отримав якесь ушкодження і багато років пролежав у ліжку в комі. А потім помер. І обох їх я знала. З одним навіть в садочок ходила.

Шкода їх усіх. Адже їм би ще жити й жити.

Зараз, коли у мене є доця, мені так не вистачає моєї мами. І я доньці розказую про її другу бабусю. І шкодую, що була досить неслухняною донькою, мало проводила часу з нею. Проте, що вже шкодувати, коли назад не вернеш.

Бережіть своїх матусь, проводьте з ними більше часу, бо вони незамінні в нашому житті. Спілкуйтеся з ними побільше, розпитуйте про все-все. Любіть своїх мам.

Останні статті

Дописи з Фейсбуку.
13.06.2024, 10:51
Дописи з Фейсбуку.
04.06.2024, 19:09

Дописи з Фейсбуку.
17.05.2024, 21:35
Мій щоденник
19.04.2024, 22:28

Коментарі

Logic_man

13.06.24, 02:54

The Martian

23.06.24, 08:34

Если постоянно погружаться в такие мысли и воспоминания, то можно и себе укоротить век. Раз на всё воля Божья - значит надо это принимать и жить дальше. ИМХО
Лично я давно не смотрел старых фото будь кого. Я знаю чем это закончится. Мне хватает фото родителей под стеклом тумбы трюмо. Они работали на вреднейших производствах алюминиевого и титано-магниевого комбинатов. Мама прожила 80, отец - 83. И это с букетом болячек! Смотрю и думаю: Да я буду столько же жить. Жила бы Родина - наша вільна Україна. И больше не попадала бы в оману разных буржуазных клик... Ведь большинство народа нашей страны это трудящиеся, а среди них большинство - рабочие и крестьяне. А не мелкобуржуазная прослойка, которая сама себя произвела в "средний класс", который в Украине ещё не сформировался...

The Martian

33.06.24, 08:35

... как и политическая нация.

matveeva_olga

43.06.24, 20:45Відповідь на 2 від The Martian

про волю божу - то не до мене. Я не віруюча. Якби він існував, той бог, то не допустив би цієї війни, Бучі, Ізюм, смерті невинних дітей.
Я люблю занурюватися у спогади, бо вважаю, що вони є нашим скарбом, який не відніме ніхто. Ну, хіба що хвороба Альцгеймера.

The Martian

53.06.24, 22:46

Кто не верит в Бога - это тоже вера
А пути Бога неисповедимы. Ибо мы видим только период своей жизни, а Он - от зарождения Вселенной ми до её финала.