Станислава Гапонова

Зима, здається, 86 року: снігу навалило багацько, батько відкидав у дворі й за воротами нагорнув величезний кучугур, метрів зо три заввишки. Було в мене два друга: брати Славік та Сергій, з тих друзів, що їх не обирають, а просто поряд живуть. Вони приходили до мене на ту кучугуру гратися, ми й бабу ліпили, й на санчатах спускалися, і взагалі було весело. Ще брали мою собачку молоду німецьку вівчарку Альфусю й запрягали в санчата, а вона хвацько нас вивертала у сніг, бо неїздова.
Якогось разу мене Славко з теї кучури біля двору скинув з гірки прямо в спину, летіла головою в твердий дряпучий наст, ревла на всю вулицю, мама забрала додому, сушили речі, мене спати поклали під дві ковдри, личко йодом мазали. Увечері піднялася температура. Мама працювала главбухом, був якийсь річний звіт, то на лікарняному сидів зі мною Батько. Це була найкрутіша моя болячка: поки температура, то, звісно, дискомфорт і лікували як усіх аспірином та молоком з содою, після нього так прикольно ригається шматочками. А найулюбленіші татусикові ліки - липовий чай та дитячий крем, а мамочкини - гірчичники на всю ніч та парення ніг.  Як попустило, Батько мене водив "на льод", бо поряд було болото замерзле, а ще - в ліс на зимові шашлики. Коли морози були аж надто великі - ми сиділи вдома, і я читала татові вголос щодня по розділу "Пригоди Незнайка та його друзів", так я навчилася читати вже не по складах, а плавно. А ще теї зими батько віз мене на санчатах, послизнувся й поламав ногу. Тоді вже я з ним сиділа вдома та допомагала, поки мама приходила з роботи.
Зазвичай новий рік у нас святкували, ставили ялинку високу, триметрову, аж до стелі, ми з сестрою її прикрашали, а батько ставав на табуреточку й чіпляв верхівку. Прикрашали іграшками, і цукерками, і горішками, і мандаринками. Я любила облаштовувати під ялинкою собі кубло, стелила ковдру, вимикала верхнє світло та гралася під світлом гірлянд-шишечок. Приходили гості: і бабусі з дідусями, і куми, і родичі, багато діточок. Всі несли смаколики, треба було обов'язково похвалити чужий холодець, щоб нікого не образити, хоча ясно ж було, що краще мамуньки ніхто не готує. Мама завжди на таке свято робила торт з масляним кремом, батько збивав вінчиком до масла рідину з варення, якісь есенції, горішками прикрашали. Дотепер не їла смачнішого тортику, ніж мамин.
А одного року святкували новий рік у бабусі з дідусем, ми жили поряд, на сусідніх вулицях, городи в нас сходилися, тому ходили туди стежкою. І того року прямо на свято, прямо опівночі до нас, діток, прийшов справжній Дід Мороз! І подарував ляльку - таку класну, як справжнє немовля, і соска в ляльки була, і пляшечка для суміші. А ще - лижі, дві пари, менші мені й дорослі для сестри, ми проклали до бабусі лижню й каталися майже всю зиму, бо сніг лежав довго. Шкода, батько не побачив того Мороза, бо якраз курити ходив. 

Привіт, шановне панство!
Я тут вперше після "Теорії брехні" серйозно присіла на "Вічність"
https://uk.m.wikipedia.org/wiki/Вічність_(телесеріал)
Перший сезон переглянула за півтори доби. Хочу ще. Вікі пише, що після першого сезону більше не знімали. То є так чи ні?
Раптом хто має лінк на другу та інші частини - буду рада отримати.

Ми так нормально пили кров російськомовних немовлят, їли олів'є з розіп'ятих хлопчиків.
Далі пішли до ОДА, відео маємо http://video.i.ua/user/4959475/80807/465432/
Прогулялися трохи містом, поговорили з однодумцями, що москалі вже зовсім знахабніли, вкравши в нас свято. Чи, може, то древні укри так змусили тих москалів? Хтозна. Нам махали люди з вулиці, приєднувалися до ходи перехожі. Обмінялися засобами розпинання всіх, хто проти, та й розійшлися по домах :)
http://photo.i.ua/user/4959475/506816/
А як святкували ви?