хочу сюда!
 

Юлия

32 года, дева, познакомится с парнем в возрасте 32-40 лет

Заметки с меткой «ностальжі»

Моя зима)) (доповнено трохи текстом та фотками)

Зима, здається, 86 року: снігу навалило багацько, батько відкидав у дворі й за воротами нагорнув величезний кучугур, метрів зо три заввишки. Було в мене два друга: брати Славік та Сергій, з тих друзів, що їх не обирають, а просто поряд живуть. Вони приходили до мене на ту кучугуру гратися, ми й бабу ліпили, й на санчатах спускалися, і взагалі було весело. Ще брали мою собачку молоду німецьку вівчарку Альфусю й запрягали в санчата, а вона хвацько нас вивертала у сніг, бо неїздова.
Якогось разу мене Славко з теї кучури біля двору скинув з гірки прямо в спину, летіла головою в твердий дряпучий наст, ревла на всю вулицю, мама забрала додому, сушили речі, мене спати поклали під дві ковдри, личко йодом мазали. Увечері піднялася температура. Мама працювала главбухом, був якийсь річний звіт, то на лікарняному сидів зі мною Батько. Це була найкрутіша моя болячка: поки температура, то, звісно, дискомфорт і лікували як усіх аспірином та молоком з содою, після нього так прикольно ригається шматочками. А найулюбленіші татусикові ліки - липовий чай та дитячий крем, а мамочкини - гірчичники на всю ніч та парення ніг.  Як попустило, Батько мене водив "на льод", бо поряд було болото замерзле, а ще - в ліс на зимові шашлики. Коли морози були аж надто великі - ми сиділи вдома, і я читала татові вголос щодня по розділу "Пригоди Незнайка та його друзів", так я навчилася читати вже не по складах, а плавно. А ще теї зими батько віз мене на санчатах, послизнувся й поламав ногу. Тоді вже я з ним сиділа вдома та допомагала, поки мама приходила з роботи.
Зазвичай новий рік у нас святкували, ставили ялинку високу, триметрову, аж до стелі, ми з сестрою її прикрашали, а батько ставав на табуреточку й чіпляв верхівку. Прикрашали іграшками, і цукерками, і горішками, і мандаринками. Я любила облаштовувати під ялинкою собі кубло, стелила ковдру, вимикала верхнє світло та гралася під світлом гірлянд-шишечок. Приходили гості: і бабусі з дідусями, і куми, і родичі, багато діточок. Всі несли смаколики, треба було обов'язково похвалити чужий холодець, щоб нікого не образити, хоча ясно ж було, що краще мамуньки ніхто не готує. Мама завжди на таке свято робила торт з масляним кремом, батько збивав вінчиком до масла рідину з варення, якісь есенції, горішками прикрашали. Дотепер не їла смачнішого тортику, ніж мамин.
А одного року святкували новий рік у бабусі з дідусем, ми жили поряд, на сусідніх вулицях, городи в нас сходилися, тому ходили туди стежкою. І того року прямо на свято, прямо опівночі до нас, діток, прийшов справжній Дід Мороз! І подарував ляльку - таку класну, як справжнє немовля, і соска в ляльки була, і пляшечка для суміші. А ще - лижі, дві пари, менші мені й дорослі для сестри, ми проклали до бабусі лижню й каталися майже всю зиму, бо сніг лежав довго. Шкода, батько не побачив того Мороза, бо якраз курити ходив. 
Ми з татусиком smilesmile Мама казала на нас "два портрети".

Навесні був паводок, розлилася наша Самара на увесь ліс, до води було пройти метрів 50. Ми з батьком та його другом на моторному човникові каталися, дорослі рибалили. Не згадаю, чи ловили щось, чи так вудки закидали з човна. Якраз тоді батькові гіпса зняли, і ми такі щасливенні були.

Про садочок допишу: там було нецікаво, бо завжди чимось намагалися напружити: я мала найкращу дикцію та пам'ять у групі, тому отримувала всі ключові ролі (Снігурка, Царівна-Лебідь, Ведуча тощо), "в кущах" сніжинкою відсидіти не вдавалося lol


Передаю вам привіт, світлина зроблена тридцять з гаком років тому, а пам'ятаю, як наче щойно, ту мить.
Треба завтра піти до церкви, замовити сорокоуст, щоб Батькові там легко жилося в Царстві Небесному.

Освідчення-ностальгія.

Люблю Дніпропетровськ. Не була 7 місяців, а як наче цілу вічність... По прибутті поїзду була ладна цілувати рідну землю.
Все їхала і думала: як же там площа Леніна без ідола? Виявляється, її нема. Зовсім. Є площа Героїв Майдану. draznilka  
 На жаль, фото не зробила, бо в п'ятницю ранком дощ не припинявся, а парасолю я не брала.
Далі приємно вразив перший трамвайчик, що досі коштує півтори гривні. А ще кава - смачна кава латте 300 мл з великого професійного апарату за 8 грн в центрі міста. В Києві таких цін не було навіть рік тому.


А ось по пр. Правди їде гуманітарка жителям Донбасу від того, хто збурив народ, а тепер втік. І відкупається. Бу-га-га. Справжній "чоловічий" вчинок. Я нарахувала 18 машин. 


А ось це бандерівський замочок на якійсь комірчині 3 дитячої лікарні біля реанімаційного відділення



У повітрі відчуття близькості лінії фронту: достатньо військової техніки, приватних авто явно з зони бойових дій, всіляко-різних військових та міліціянтів.



І ще встигли з кумою випити по 20 крапель шампанського на честь ДН

Шампанське з салом та шпротами - ми такі гурманки)))

І, звісно, мій красивий креативний букет 

От поїхала з Дніпропетровщини - і дуже хочеться назад....
І малеча каже, що була би щаслива повернутися...
Може, ну його - той Київ? Удома і стіни допомагають.