Президент України Петро Порошенко нагородив українського льотчика за посадку аварійного літака у Стамбулі

Про це повідомляє прес-служба президента.

Відзначається, що Акопов "в надзвичайно складних погодних умовах врятував життя 121 пасажира та 6 членів екіпажу, бездоганно виконав посадку аварійного пасажирського лайнера".

В указі президента йдеться, що українця відзначено високою державною нагородою за мужність і самовідданість, виявлені під час виконання службового обов'язку та високий професіоналізм.

Порошенко зателефонував Акопову і особисто подякував пілоту за його вчинок.

"Завдяки Вашому надвисокому професіоналізму та Вашій нечуваній витримці 121 пасажир та 6 членів екіпажу відтепер можуть святкувати свій другий день народження. Україна пишається такими своїми синами", - зазначив президент.

• Раніше повідомлялось, що українські пілоти, які керували літаком турецької компанії Atlasglobal, посадили літальний апарат попри важку аварійну ситуацію.

27 липня минає 15 років від Скнилівської трагедії у Львові, яку називають найбільшою катастрофою в історії авіаційних шоу.

Тоді святкували 60-річчя 14-го авіаційного корпусу Військово-повітряних сил України і обіцяли видовище – оглядини авіаційної техніки, польоти літаків.

Однак за вісім хвилин до 13-ї години навчально-бойовий літак Су-27 впав у натовп глядачів. 77 людей загинули, з них 28 дітей, близько 300 були поранені.

Загалом у справі проходили понад півтисячі потерпілих. Чи було незалежним і об’єктивним слідство? Як склались долі обвинувачених? Чи відома на сьогодні причина падіння літака?

«Я тоді нічого не розумів, що мама загинула. Лише пам’ятаю фрагментами: дорога, як літаки стояли, коли все вже сталось, коли паніка була, крики, міліція, швидкі», – пригадує 27 липня 2002 року Остап Хміль.

Йому тоді було 3 роки. А братові Олегу – 10. Обоє були на авіашоу разом з мамою Галиною і бабусею, які загинули. Мама накрила своїм тілом Остапа і врятувала йому життя. Тоді фотографія 3-річного хлопчика зі Скнилова облетіла весь світ, – нагадує Радіо Свобода.

Остапові сьогодні 18 років, він студент коледжу, у планах – здобути вищу освіту. Юнак каже, що нечасто дивиться на фотографію, але про трагедію, суди чув від тата і бабусі – мами тата.

«Фото побачив після трагедії, а вже пізніше усвідомив у школі, вже тоді зрозумів», – каже хлопець.

3-річний Остап Хміль

Тоді рідні дуже хвилювались за психологічний стан дітей, говорили, що падає у хлопців зір.

«Після самої трагедії було трішки важко, до дитячих психологів ходив, ігри всякі тоді проводили, вже з часом не дуже згадувалось. Якщо б не було психологів, було б важко, ще до 6 років були спогади. Після трагедії у нас з братом почав падати зір», – говорить Остап Хміль.

Що, на його думку, є причиною трагедії, чому літак впав? Адже Остап переглядав відео, читав матеріали.

«Немає у мене ніякої ні на кого образи. Певно, був людський фактор, частково безвідповідальність. Думаю, що зрозуміли свою помилку ті, хто винен. На той час дуже хотіли прикрити цю трагедію, щоб про неї ніхто нічого не знав. Багато років пройшло, все забулось вже, змирилось. Вже не дуже згадується це, хіба що перед річницею», – каже Остап Хміль.

Офіційно 77 людей загинули внаслідок падіння літака Су-27. Однак офіційно у матеріалах справи фігурувало, що понад 300 кілограмів біологічної маси були захоронені і неідентифіковані. Коли проходив судовий процес, то приходило кілька людей, які припускали, що це можуть бути їхні зниклі рідні.

«12 офіцерів мають сидіти, сказав тоді президент Кучма»

У день 27 липня 2002 року Львів охопила паніка. На Скнилівське летовище їхали швидка за швидкою. Сотні травмованих людей у лікарнях. Тисячі осіб кинулись у морг на впізнання рідних, інші – у пошуку своїх дітей, чоловіків, братів сестер, які не виходили на зв’язок.

Львівський морг у ці дні був суцільним згустком людського болю і горя. Машинами сюди везли тіла і людські останки. А ще не видавали якийсь час упізнані тіла для поховання, бо медики не знали, що вписати у графі «причина смерті». Щодня – похорони. Домовини везли Львівщиною, відправляли на Харківщину, Донеччину, Дніпропетровщину, звідки родом були жертви катастрофи. На одному цвинтарі поблизу Львова ховали молоду маму і сина, поруч молоду жінку, чоловіка, їхню 11-місячну дитину та брата чоловіка, батьків маленького хлопчика, мама прощалась зі своїми трьома дітьми, а батько – з усією родиною…

Тодішній президент Леонід Кучма перервав свій відпочинок у Криму і прилетів через дві години після катастрофи у Львів – побував на Скнилівському летовищі, у трьох лікарнях, де були потерпілі. Захисник у справі Скнилівської трагедії Віталій Домашовець вперше розповів Радіо Свобода подробиці візиту президента у Львів, про що дізнався з матеріалів кримінальної справи.

«Тоді президент Леонід Кучма відпочивав у Криму, Віктор Медведчук посадив його в літак і його привезли на Скнилів. Коли перед ним вишикували офіцерів, у нього були запитання. «Скільки їх, винних? Сім чи вісім. Повинно сидіти 12, так тоді сказав президент Кучма. Після цього все слідство пішло – 12. А чому не 10, 11, 9? Всім 12 особам були висунуті обвинувачення, всі вони проходили по справі. Вони ознайомились з матеріалами справи, і коли мав розпочатись суд, то чомусь четверо осіб генералів виділили в окреме провадження, ніби по них ще щось треба додатково розслідувати. Це було процесуально спеціально зроблено. А обвинувачення було одне і те ж саме для всіх», – каже адвокат.

Президент Леонід Кучма відправив у відставку головнокомандувача Віктора Стрельникова. Серед обвинувачених були головнокомандувач Військово-повітряних сил України, генерал-полковник авіації Віктор Стрельников, командувач 14-го авіаційного корпусу, генерал-лейтенант Сергій Онищенко, заступник командувача 14-го авіакорпусу, генерал-майор авіації Анатолій Третьяков, помічник керівника польотів у зоні пілотажу підполковник Юрій Яцюк, двоє пілотів, які катапультувалися, кримчанин Володимир Топонар і Юрій Єгоров із Вінничини, заступник головнокомандувача ВПС із бойової підготовки, генерал-лейтенант Олександр Волошенко, заступник начальника з бойової підготовки, генерал-майор Володимир Алексєєв, начальник служби безпеки польотів 14-го авіакорпусу Анатолій Лукіних, командир авіаполку, полковник Олег Дзюбецький з Озерного, звідки був наданий Су-27.

6 вересня 2002 року офіційною причиною трагедії назвали помилку пілотів – «відхилення екіпажу від польотного завдання і помилку в пілотуванні Су-27». Однак після цього експерти, фахівці, державні посадовці називали різні причини падіння військового навчально-бойового літака Су-27: відхилення у траєкторії польоту літака, службова халатність військових посадовців, відмова техніки, помилка пілотів, відсутність льотної практики у них, проблеми з організацією авіашоу, фінансуванням загалом ЗСУ, поле розміщення глядачів не відповідало попередній схемі, як вказувалось на плані польотів.

Момент падіння Су-27

До сьогодні продовжують обговорювати причини падіння військового літака. Слідство тривало кілька років, перше судове засідання відбулось у Львові у 2002 році після сорока днів жалоби. У зал 80-ї десантної бригади рідні прийшли з фотографіями загиблих і змусили 12 підозрюваних стати перед ними на коліна…

У 2005 році суд назвав винних у катастрофі, але кримінальне провадження щодо чотирьох генералів прокуратура виділила в окреме провадження, і до суду дійшла справа щодо 8 обвинувачених. А чотирьох генералів – Сергія Онищенка, Віктора Стрельникова, Олександра Волошенка і Володимира Алексєєва – суд виправдав.

«На 100% ми не знаємо справжню причину, чому впав літак. Як на мене, питання у професійності. Зі слів пілота Юрія Єгорова, який припускав, що це був бойовий літак Су-27 УБ, тобто навчально-бойовий. Напевно, літак стояв у навчальному режимі. Перший пілот Володимир Топонар почав сам крутити фігуру, вирішив показати свою професійність, але не там, де треба, додатково. Це була доріжка для повернення, ця фігура йому не вийшла. Друге питання: Анатолій Третьяков, Юрій Яцюк, Юрій Єгоров йому кричали (про це є в матеріалах справи): «виводь», «добав обороти». Він запізно включив форсаж для виведення. Навіть ту помилку, яку він зробив, можна було виправити, але треба було виводити. Третє – технічне: лівий форсаж не спрацював. Справність літака? Четверта причина: гілка дерева не може пробити крило літака Су-27. На лівому крилі, лівому стабілізаторі були пробоїни. Це є на фото в червоній папці Євгена Марчука при розслідуванні. А вони пишуть: гілка дерева. Це з’ясували тоді 4 генерали, можливо, їхню справу і виокремили тоді в окреме провадження. До слова, тоді була боротьба за цей військовий аеропорт, щоб його закрити і передати землі у приватні руки. А ще глядачі були розташовані не згідно зі схемою. Коли на Скнилів приїхав Юрій Яцюк, то його зустрів генерал Анатолій Третьяков і показав, що люди будуть спостерігати за шоу в кінці доріжки, то Яцюк йому сказав, що вони не там мають розташовуватись, зранку перед шоу просив перевести людей в інше місце», – розповів адвокат Віталій Домашовець.

Покарання

Перший пілот Володимир Топонар отримав 14 років ув’язнення (вийшов через 11 років), другий пілот Юрій Єгоров – 8 років позбавлення волі (вийшов через 2 з половиною роки), командувач 14-го авіаційного корпусу, генерал-майор Анатолій Третьяков – 6 років ув’язнення (вийшов на волю у 2007-му), помічник керівника польотів, підполковник Юрій Яцюк був позбавлений волі на 5 років (відбув за ґратами майже 3 роки), начальник служби безпеки польотів 14-го авіакорпусу Анатолій Лукіних – 4 роки покарання (умовний термін ув’язнення). При цьому жоден із засуджених свою вину не визнав. Уникнули покарання генерал-полковник авіації Віктор Стрельников і генерал-лейтенант Сергій Онищенко (у 2011-му він став командувачем Повітряних сил). Сергія Онищенка і ще трьох генералів виправдала колегія суддів Військового апеляційного суду Центрального регіону у 2008 році. Перед тим у 2007 році президент Віктор Ющенко помилував генерала Анатолія Третьякова і зменшив термін ув’язнення другому пілотові Юрію Єгорову. Пілот Володимир Топонар вийшов на волю у 2013 році.

Володимир Топонар (ліворуч), Юрій Яцюк (центр) і Анатолій Третьяков під час судового засідання у справі трагедії на авіашоу

«Раціональна і заспокійлива відповідь на будь-яке нещастя – це об’єктивне пояснення того, що сталося, в поєднанні з розумними заходами, які під силу людині, щодо запобігання подібному лиху в майбутньому. Фактів не потрібно заперечувати, а тим більше – вигідно інтерпретувати чи використовувати у вузьких, власних інтересах», – сказав на 40-й день після катастрофи блаженніший Любомир Гузар. Та до слів владики не вельми тоді прислухались.

Протягом слідства і судових засідань потерпілі висловлювали претензії до судових рішень, до розслідування, фаховості комісії з розслідування авіаційної катастрофи, яку очолював танкіст, тому сумнівались у його професійності, обурювались тим, що високі посадовці так і не відповіли за трагедію. Неодноразово під час судових засідань захисники потерпілих наголошували на фактах підтасовування, за їхніми словами, документів у матеріалах справи.

Долі

Долі засуджених військовослужбовців склались по-різному, розповідає адвокат Віталій Домашовець. Пілот Володимир Топонар проживає в селі на Київщині, тримається «відлюдником», другий пілот Юрій Єгоров, росіянин за національністю, виїхав у 2014 році в Росію, генерал Анатолій Третьяков – на пенсії.

Цікава історія у помічника керівника польотами Юрія Яцюка, який двічі просив генерала Анатолія Третьякова перевести глядачів у те місце на летовищі, як зазначено у плані, попередив про ці зміни і льотчика. Під час польоту до його команд пілоти теж не дослухались. За зразкову поведінку Юрія Яцюка звільнили на два роки раніше з ув’язнення, він намагався поновитись на службу, але постійно отримував негативну відповідь. Втім, у 2014-му, коли почались бойові дії на Донбасі, про нього, як професійного льотчика, таки згадали. Він тренував у Миргороді пілотів, налітав більше годин, аніж за всю свою військову кар’єру. Зараз живе і працює у Вінниці у штабі Військово-повітряних сил.

Через 15 років після трагедії змінилось життя кожної потерпілої людини у цій катастрофі. Біль від втрати рідних людей сховався глибоко у серці, але нагадує про себе щоразу. Хтось не витримав горя і пішов у засвіти за дорогою людиною, чимало захворіли. Люди кажуть, що не отримали статус потерпілих, а держава виплатила різні суми компенсації, від 10 до 100 тисяч гривень, що розцінили дуже негативно. Кілька років потерпілі говорили про несправедливі виплати і позивались проти держави Україна у Європейському суді з прав людини. Але торік суд не задовольнив позов громадян України, дійшовши висновку, що обставини аварії були задовільно розглянуті на національному рівні, що заявники отримали адекватну компенсацію, а винні були покарані. Розгляд справи у Страсбурзі тривав 10 років.

«Всі шість позивачів аргументували порушення статті другої, «Право на життя», з боку держави, що держава порушила це право, і що безпосередньо сама українська влада несе відповідальність за падіння літака, і що вона була не в змозі ухвалити відповідне законодавство, вжити адміністративні та практичні заходи, зокрема, які могли б захистити життя під час повітряного шоу. 2016-го року Європейський суд з прав людини одностайно – 7 суддів – вирішив, що українська держава не порушувала статтю другу», – каже адвокат Сергій Войченко, який також стежив за перебігом справи про авіакатастрофу у Скнилові.

За словами адвоката, говорити про те, що держава покинула жертв і їхніх родичів взагалі напризволяще після трагічних подій, не варто.

«Якщо порівнювати, в середньому кожному постраждалому у Скнилівській трагедії держава виплатила кожному потерпілому компенсацію у 55 тисяч гривень. Для порівняння, родинам 78 жертв в Росії за збитий Ту-154 над Чорним морем у 2001 році Україна виплатила в майже 20 разів більше, тобто по 200 тисяч доларів», – каже Войченко.

За його даними, одноразову матеріальну допомогу, згідно з розпорядженням міського голови Львова, до 15-ї річниці трагедії нададуть 43 членам родин, загиблих в авіакатастрофі, в розмірі 2 тисячі гривень кожному.

Від часу трагедії в Україні більше не проводили жодного авіашо

Українські пілоти майже наосліп посадили літак, який побило величезним градом

Про це повідомляє на своїй сторінці в Facebook користувач, інженер-пілот Олег Лунгул.

"Привіт всім. Вчора в Стамбулі був ураган і град з куряче яйце. Літак турецької компанії Atlasglobal, пілотований українськими пілотами, потрапив у град. Внаслідок стихії повністю розбило кок, передні скла дуже постраждали. автопілот. Український екіпаж і дві турецькі стюардеси проявили мужність. P.S. Хочу зробити маленьке пояснення до відео, де по-турецьки кричать "він не сяде, не сяде"", - написав Лунгул.

За його словами, капітан посадив літак майже всліпу. Коли літак сів, то аплодував весь перон аеропорту "Ататюрк". Пілоти інших літаків блимали фарами і приходили на борт потиснути руку. По всім турецьких каналах показували заходження літака на посадку.

28 липня відзначаємо День пам’яті рівноапостольного князя Київського Володимира Святославовича

Князь Володимир не тільки сам навернувся до християнства, але й посприяв тому, що християнство стало державною релігією Київської Русі. У зв’язку з цим 28 липня в Україні — державне свято — День Хрещення Київської Русі, пише РІСУ.

Народився майбутній князь 954 року в Києві. Період його князювання в Києві тривалий — 35 років — від 980 до 1015 року.

Існує багато версій щодо часу і місця хрещення князя. Літопис говорить про 988 рік. А ось щодо місця, то найбільша суперечка існує чи в Херсонесі, чи в Києві. Після свого хрещення Володимир наказав киянам хреститися, а поганських ідолів скинути у Дніпро. Якщо хрещення киян відбулося більш-менш без насильства, то в інших удільних князівствах, як згадує літопис, княжі воєводи хрестили мечем і вогнем.

За наказом князя збудували чимало храмів, зокрема Десятинну церкву в Києві.

Проте християнство на українських землях появилося задовго до Володимирового хрещення. Поширення християнства на українських землях датують І ст., пов’язуючи з легендарним перебуванням на Київських пагорбах апостола Андрія Первозваного; його ж перебування з місією в Криму історики загалом не ставлять під сумнів. Більш чіткі історичні дані є про перших християн-мучеників в Криму, зокрема тут загинув мученицькою смертю один з перших Римських архиєреїв Папа Климентій І. Його голову пізніше відшукали св. Кирило та Мефодій.

Різноманітні джерела говорять про хрещення Київського князя Аскольда у 860 р. під час походу на Константинополь. Є припущення, що тоді ж князь намагався хрестити і киян, навіть привіз єпископів для створення церковної структури. Проте 882 р. його вбили, а релігійна реформа провалилася через сильний спротив язичників.

Проте християнські спільноти в Києві залишилися, про що свідчить договір Русі з Константинополем, укладений при князю Ігорю в 941 р. Х ст.

І вже нове піднесення християнства на Русі розпочалося при святій княгині Ользі, яка визнана також рівноапостольною.

Натомість на західноукраїнських землях християнство поширилося у ІХ-Х ст. з Моравії, де Церкву заснували рівноапостольні свв. Мефодій і Кирило.

Тому хрещення Русі князем Володимиром було продовженням тривалого процесу християнізації Київської Русі.

Офіційним державним святом День Хрещення Київської Русі — 28 липня — став згідно з указом Президента України Віктора Ющенка у 2008 році. Слід додати, що 28 липня вважається днем смерті Князя Володимира, а саме хрещення, найбільш ймовірно, відбулося 14 серпня (за новим стилем).

Нагадаємо, сьогодні вісім львівських храмів святкують храмовий празник.

Герої не вмирають !!!

Коли я буду Президентом України, кожен іноземець роками мріятиме про українське громадянство.

І навряд чи ці мрії здійсняться, бо щасливе майбутнє України залежить виключно від самих українців, а не від іноземців! Мене дивує, що такі очевидні істини для будь-кого іншого – американця, німця, француза чи італійця – нам, українцям, ще треба доводити.

Легковажно роздаючи українське громадянство кому попало, у першу чергу своїм друзям (Саакашвілі, Григоришину, Яресько тощо), Президент Порошенко дискредитує і принижує українців, обезцінюючи український паспорт.

Коли Порошенко незаконно, як барин, надав українське громадянство своєму корешу Саакашвілі, більшість українських політиків промовчала, проігнорувавши порушення Президентом Закону України. Не мовчав лише я і наша команда! Бо якщо Закон один для всіх – то він реально має бути один для всіх!!

Ні я, ні Андрій Лозовий не забирали у Саакашвілі паспорт, як про це вигадують олігархічні ЗМІ. Громадянство у Саакашвілі – як дав, так і забрав – Порошенко, з яким вони не поділили владу! Я б його просто не дав – ні Саакашвілі, ні Григоришину, ні будь-якому іншому заїжджому “спасителю”, які потерпіли принизливе фіаско у своїх країнах, а тепер експериментують на українцях. Крім добровольців, які зі зброєю в руках захищають Незалежність України!

І останнє, найважливіше. Саакашвілі каже, що він українець і буде боротися за наше громадянство. Але чи чули ви коли небудь, щоб Саакашвілі – який народився в Грузії і 10 років керував нею як президент – заявляв, що він грузин і буде боротися за грузинське громадянство, яке він так само втратив?! Ні, таких заяв від нього ми не чули!! Вас не дивує, що Саакашвілі не бореться, як лев, за повернення рідного грузинського громадянства, натомість обіцяє ледь не Майдан за незаконно отримане два роки тому українське?!

Не заслуговує на повагу українців грузин, який зрадив рідну Грузію і рідних грузин!
Не заслуговує на повагу українців президент Грузії, який як Янукович, убивав власних співгромадян, щоб утримати владу!

Не заслуговує на повагу українців боягузлива особа, яка ховається по всьому світу, бо панічно боїться постати перед начебто реформованим ним грузинським судом!

Порошенко і Саакашвілі, Янукович і Тимошенко схожі один на одного як близнюки! Для них найголовніше – це абсолютна і безконтрольна влада, заради якої вони переступлять будь-яку червону лінію. Про моральні принципи не пишу – їх у цих заклятих друзів немає.

Тому не будьте знову лохами, не переживайте ви за цих павуків у банці. Вони за вас точно не переживають!!

Редакция "Украинской правды" получила этот текст от министра внутренних дел Арсена Авакова. Мы публикуем его полностью без изменений, поскольку считаем, что в данном материале высказаны важные мысли, требующие дискуссии в украинском обществе.

*   *   *

"Война – всего лишь трусливое бегство от проблем мирного времени"

(Томас Манн)

2017 год. Украина. Гибридная война.

Постмайданный синдром, военная агрессия, вызванная ею тяжелая экономическая ситуация в стране…

Сегодняшнюю украинскую ситуацию – и внешнюю и внутреннюю – следует оценивать именно в терминах гибридной войны. И, совершенно очевидно, что по своей внутренней сути фактор "гибридной войны" имеет внешнее измерение.

Эта ситуация воплощается у нас в более чем непростой феномен "гибридного общества". Общества, для которого все более значимой повседневной компонентой является гибридная война. Вольно или невольно, прямо или косвенно – но это так!

Гибридная война воплощается не только в реальные боевые действия, погибших и раненых. Гибридная война входит в нашу жизнь постоянным токсичным присутствием в политико-информационном, социально-экономическом и психо-эмоциональном полях нашей действительности.

Все, конечно, наблюдали за самыми яркими за последнее время проявлениями гибридных действий. Прошлогодний "крестный ход", "бессмертный полк" этого года и десятки похожих ситуаций, оставшихся вне поля зрения широкой публики. Пограничное манипулятивное телевещание, блокады, псевдопатриоты, фейковые "народные" политические силы, управляемые извне, и мощный поток фейковых формирующих новостей… Все это имеет своей глубинной целью внести "жесткую" (силовую) составляющую фактора "гибридной войны" в украинское общество и политикум.

К счастью, у наших правоохранительных органов и спецслужб оказалось достаточно воли и профессионализма, чтобы не допустить реализацию инициированных такими внешне "богоугодными действами" сложных провокационных "многоходовок" с достаточно тяжелыми для Украины последствиями. Но потери все равно есть – наша сила созидания серьезно ослаблена ведущимися против нас гибридными действиями.

Однако, в целом успешное противодействие как гибридным пиковым попыткам дестабилизации ситуации, так и регулярным фоновым атакам – ставит всех нас перед очевидной необходимостью — "играть на опережение". A la guerre comme a la guerre. Мы просто обязаны научиться не только оперативно реагировать, не только превентивно продуманно действовать, но и – что гораздо важнее — готовиться к восприятию следующего за гибридной войной гибридного мира.

Гибридная война рано или поздно закончится. Однако уже порожденные, и все еще порождаемые ею проблемы социального плана никуда не уйдут. Скорее наоборот – они войдут в качестве значимых составляющих в специфический феномен "гибридного мира", с которым жить украинскому обществу придется еще очень долго.

Социально-административную подготовку к изнанке "гибридного мира" нужно даже не начинать, а полноценно вести уже сейчас!

Прежде всего, следует обратить внимание на порождаемый гибридной войной ФЕНОМЕН ДЕСТРУКЦИИ – как на индивидуальном/психологическом уровне, так и на уровне коллективном/социальном.

Этот общественный феномен проявляется, прежде всего, в рисках тяготения к простым решениям, основанным на упрощенных дихотомиях "хорошее-плохое", "правильное-неправильное", "выгодное-невыгодное".

Но можем ли мы в текущей ситуации позволить себе такую бескомпромиссную роскошь черно-белого зрения?

Социологи уже фиксируют в массовом сознании нашего общества стремление решать проблемы максимально простыми и силовыми способами. Эти обманчиво "простые" и быстрые способы, которые зачастую предлагают левые и правые популисты, ни в коей мере не могут дать желаемый результат.

Более того, грядущее за такими ошибочными действиями — человеческое разочарование и фрустрация по ниспадающей спирали может разрушить наше общество и нашу страну.

Стремление, склонность общества к такого рода "простым" решениям всегда возникает на фоне недоверия к действующей власти, к текущим ее шагам и решениям, определяющим повседневный ритм жизни страны. И тут многоствольной канонадой на сознание и без того шокированного и травмированного войной и непростой экономической ситуацией человека — обрушивается град негатива. "Зрада", "все пропало", и "ничего нет вокруг позитивного и хорошего" – вот ключевое оружие врага, разрушающего веру и терпение украинца, на очень непростом пути перемен...

С этой разрушающей атакой негатива, деструкцией, солидаризуются своими поступками и действиями немалый отряд политических негодяев. Некомпетентность и стяжательство этих субъектов, зачастую обосновавшихся в ядре власти – добавляет топлива и снарядов для деструктивных вражеских машин разрушения веры в гармоничное будущее человека в Украине…

Как бороться с этой ключевой гибридной угрозой? Чудовищной угрозой, основанной на тяге к упрощению и разрушению, через утрату веры в созидание и в возможность и существование позитивного движения к лучшему?!

Это ключевой вызов современности для каждого из тех, кто думает о будущем Украины.

Популизм ведущих политических сил способствует фрустрации населения – завышенные ожидания и разочарование от недостаточной их реализации в реальности – яд, который методично отравляет всех нас. Этому способствуют как политики, находящиеся при власти, так и оппозиционные силы.

Фрустрация – источник агрессии. Особенно в том случае, когда населению рассказывают, как все плохо, но не предлагают действенных вариантов решения проблем. Таких доморощенных и заезжих мессий у нас — пруд пруди. Да еще всему, что способствует разрушающему самоедству и фрустрации – активно помогает реальный наш враг, ведущий против нас войну.

В этой ситуации жизненно важны – торжество здравого смысла и диктатура реальных постулатов выживания и развития. Постулатов тяжелых, не популярных, не красивых, не ведущих тех, кто их провозглашает, к вершинам власти или богатства. Постулатов правильных. Таких, при реализации которых мы охнем от тяжести предстоящего пути, но будем точно знать, что ЭТО нас выведет к состоянию процветающего общества и мы будем жить в счастливой и успешной стране...

Нам, каждому в отдельности и всем вместе – нужно это пройти – трансформировать сознание и действия.

Надо определить свою позицию и ориентироваться на тех, кто созидает, на конкретные результаты и четкие реальные планы.

*   *   *

Отдельно хочу остановиться на одном, возможно частном, но чрезвычайно значимом и, к сожалению, масштабном факторе общей деструкции сознания в результате гибридной войны — ПОСТВОЕННОМ ВЕТЕРАНСКОМ СИНДРОМЕ.

С каждым днем идущей войны все больше появляется людей, обожженных боевыми действиями, со смещенными ценностными категориями – людей, которым легко перейти грань этических норм и применить силу, а то и оружие.

К феномену деструкции, присутствующему в обществе, вплотную примыкает, фактически переплетаясь с ним, как раньше бы сказали "вьетнамский/афганский синдром" — а теперь украинский поствоенный ветеранский синдром.

Нам, украинцам, больше знаком "афганский синдром", но не как медицинская или точнее медико-социальная проблема общества, а в виде трагичных историй жизни родных, друзей, знакомых… Советские "афганцы" зачастую не смогли найти себе достойное место, вернувшись с войны, на которую их "никто не посылал"… Наркомания, суицид, агрессивное поведение, конфликтность, разрушенные семьи, разрушенные судьбы…

По доступной, явно неточной, советской статистике, через военный конфликт в Афганистане прошло 546 255 человек – примерно 0,2 % населения СССР. Никаких программ по реабилитации и социальной адаптации тогда не проводилось.

"Афганский синдром" остался частной трагедией каждой отдельной "советской афганской семьи".

Для нас важно обратиться к опыту преодоления "вьетнамского синдрома" в США – который был признан на государственном уровне.

"Вьетнамский синдром" в США является медицинским термином, объединяющим различные нервные и психические заболевания, жертвами которых стали американские солдаты и офицеры, прошедшие войну во Вьетнаме. По наблюдениям американских ученых, большинство солдат, вернувшихся из Вьетнама, не могли найти свое место в жизни. Причем, причины были в подавляющем большинстве не материального плана, но социально-психологического. У вернувшихся солдат было ощущение, что общество отторгает от себя "вьетнамцев", которые вернулись в него "другими", не похожими на остальных.

В течение десяти лет после окончания Вьетнамской войны 62 тысячи бывших американских солдат покончили жизнь самоубийством (в мирное время), а к 1988 году эта цифра превысила 100 тысяч. (Для сравнения, по данным Пентагона, во время самой Вьетнамской войны общие боевые потери США составили 47 378 человек, небоевые потери – 10 799 человек, 153 303 человека получили ранения и увечья, а 2300 человек считаются пропавшими без вести). Таким образом, количество самоубийств (совершенных!) – почти равно половине суммарной численности ВСЕХ потерь во время боевых действий.

"Вьетнамский синдром" является характерным и, пожалуй, наиболее изученным и осмысленным прикладным примером характерного "посттравматического стрессового расстройства" (ПТРС), проявившимся в массовом масштабе (те или иные проявления посттравматического синдрома наблюдались у 30% ветеранов Вьетнамской войны во Вьетнаме) и ставшим для США полноценной социальной проблемой общегосударственного значения.

Проблема "Вьетнамского синдрома" была признана в США на государственном уровне, для ее решения разрабатывались широкие и хорошо финансируемые программы реабилитации.

Согласно открытым источникам, общий бюджет программ реабилитации людей, пострадавших от "вьетнамского синдрома" составляет $ 4 млрд. Однако до сих пор каждый военный конфликт, в котором принимают участие военнослужащие США, приносит в общество проблему посттравматического стрессового расстройства.

По официальной статистике в 2005 году покончили с собой 6256 ветеранов, в 2012 – около 6,5 тысяч ветеранов, и еще 349 случаев суицида было зафиксировано среди действующих военных. (Для сравнения, боевые потери составили 295 человек) По состоянию на 2008 год на учете в Департаменте по делам ветеранов США состояло 12 тысяч бывших солдат, пытавшихся покончить с собой. Департаментом в июле 2007 года создана горячая линия для помощи тем американским ветеранам, которые задумываются о самоубийстве. Бюджет проекта составил 2,9 млн долларов. Ежедневно в телефонную службу поступает около 250 звонков. Только за первый год функционирования этой "горячей линии" психологи предотвратили 1221 самоубийство ветеранов. Согласно социологическому исследованию, проведенному американским институтом RAND в 2008 году каждый пятый солдат, отслуживший в Ираке или Афганистане, страдает от посттравматического синдрома и склонен к самоубийству. Исследователи из государственного университета Портленда установили, что ветераны иракской и афганской кампаний США совершают самоубийства в два раза чаще остальных американцев.

Как обстоит дело в Украине – спустя три года после начала войны?

По состоянию на середину июня 2017 – 280,5 тысяч человек имеют статус участников боевых действий. Это только те, кто оформил документы официально, то есть, далеко не все. Но даже так, это уже почти 0,7 % населения страны, включая младенцев и стариков.

Общепризнанный международный стандарт по военным конфликтам – 90-95% участников боевых действий впоследствии имеют медицинские (связанные с нервной системой) и социальные проблемы, а около трети диагностируется посттравматический синдром, результатом которого нередко бывают самоубийства.

По данным военной прокуратуры, на начало июня 2017 зарегистрировано около 500 случаев самоубийств участников антитеррористической операции после возвращения из зоны боевых действий.

По информации Международного правозащитного центра "Ла страда Украина", уже в 2015 году количество обращений членов семей участников АТО с жалобами на бытовое насилие увеличилось в восемь раз.

С точки зрения наличия поствоенного синдрома, необходимо учитывать сотни тысяч вынужденно перемещенных лиц и тех, кто остается на оккупированных территориях в зоне боевых действий. То есть, в группе риска находится в несколько раз больше людей!

Например, по мнению психологов, после теракта 11 сентября посттравматический стрессовый синдром с большей или меньшей интенсивностью был отмечен почти у 70% жителей Нью-Йорка. Через полгода эта величина упала до 30% (не считая, конечно, членов семей погибших). До сих пор немало людей по-прежнему испытывают чувство тревоги, подавленности, плохо спят и полностью утратили радость беззаботного существования. У них это состояние сохранилось и даже закрепилось.

Симптомы постстрессового синдрома (повышенная тревожность, потеря концентрации, утрата радости жизни, депрессия вплоть до суицида) у переживших Спитакское землетрясение в 2013 году возвратились и усилились в 30% случаев через 3-5 лет. Само землетрясение длилось всего 30 секунд.

В Украине три года идет гибридная война и когда она закончится, признание и преодоление последствий военного посттравматического синдрома, как среди ветеранов, так и среди мирных жителей – станет одним из ключевых вызовов гибридного мира.

Для преодоления украинского эквивалента "вьетнамского синдрома", усугубленного национальной спецификой, разработаны и действуют программы социально-психологической и социально-экономической помощи. Однако, пока это в основном ведомственные программы, которые решают проблемы преимущественно на индивидуальном или внутриведомственном уровне, но "выносят за скобки" проблему в целом.

Требуется комплексная, целостная программа на государственном уровне, направленная на минимизацию негативных последствий "поствоенного синдрома" как социального явления. Необходимо понимание и признание, что эта проблема является глобальной проблемой Украинского общества.

Есть забытая максима, что "война заканчивается только тогда, когда похоронен ее последний солдат". Эта более чем справедливая в гуманитарно-историческом плане максима, пожалуй, имеет свое продолжение: в общественном плане война заканчивается лишь тогда, когда социально адаптируется ее последний солдат.

*   *   *

Гибридная война является фактом нашей жизни и должна быть осознана, принята и учтена всеми: каждым гражданином и государственными институтами, со всеми своими особенностями, рисками и угрозами. Осознание этого факта, противодействие факторам гибридной войны — требует мужества, отваги и бдительности каждый день и от каждого из нас.

Очень важно уже сейчас готовиться к будущему гибридному миру, который в свою очередь принесет с собой новые невиданные до сих пор вызовы и риски.

Украине и каждому из нас предстоит первыми научиться жить в этом новом мире, понять его и найти в нем свое место.

Но еще до этого нам предстоит пережить сложнейший переходный период, выстоять на труднейшем этапе восстановления страны и души, всем вместе преодолеть постстрессовый синдром этой войны.

Я отметил два главных деструктивных фактора, которые, по моему мнению, обществу и каждому из нас следует преодолеть: деструкция, порождающая фрустрацию и военный посттравматический синдром.

Однако, наверное, можно сказать и так: это один и тот же деструктивный посттравматический синдром, только выражается он по-разному.

Если мы думаем о будущем, если ответственны перед грядущим поколением украинцев – нам сегодняшним, находящимся в состоянии гибридной войны – нужно думать о СТРАТЕГИИ ГИБРИДНОГО МИРА.

Она шире того, что упомянуто в этом тексте – и нам надлежит ее сформулировать, выписать и принять (если хотите – общественным договором) уже сейчас, опираясь на весь интеллект страны.

Будущее должно быть заложено в настоящем!

Арсен Аваков, для УП

Україна не відповідає за наслідки втрати контролю над територією Луганської області, - суд з прав людини



Європейський суд з прав людини визнав відсутність відповідальності України за здійснені на підконтрольних територіях Донбасу порушення прав людини. Про це йдеться в рішенні, опублікованому на сайті суду.

Згідно з документом, скаргу до ЄСПЛ подав ув'язнений Олександр Хлебик, який відбуває покарання за звинуваченням у кількох злочинах.

Він був засуджений у квітні 2013 році одним з судів Луганської області за збройне пограбування, вчинене у складі організованої групи, бандитизм і незаконне зберігання вогнепальної зброї, до 8 років і 9 місяців ув'язнення, які відбуває у в'язниці Старобільська (Луганська обл.).

Невдовзі після засудження Хлебик подав апеляцію до апеляційного суду, розташованого в Луганську, однак через окупацію міста в 2014 році за його апеляції не було жодного ухвалення. Фактично розгляд апеляції став неможливим, оскільки матеріали справи залишилися в Луганську.

Хлебик подав скаргу на Україну, звинувативши державу в порушенні його права на здійснення чесного правосуддя в прийнятний часовий період.

Судді Європейського суду з прав людини одноголосно визнали, що Україна не відповідає за наслідки втрати контролю над територією Луганської області.

Як зазначається, судді взяли до уваги доводи Києва про те, що Україна доклала всіх зусиль для отримання матеріалів справи, надала позивачу можливість зустрітися з омбудсменом, а також аргументи про те, що проведення нового розслідування за звинуваченнями проти Хлебика без доступу до матеріалів справи не є можливим. ЄСПЛ визнав, що Україна не порушила конвенцію.

Таке рішення стало першим, в якому ЄСПЛ вивчав скаргу, пов'язану із втратою Україною контролю над територією ОРДЛО.