Заскиглить небо:
"...пропустіть невдаху!"
Розкрилю руки -
І осіннім птахом
Заб'юся у твоє вікно.
Я вже не чула так давно
Ні слів твоїх, ні сміху...
І невелику втіху
Приносить відчуття,
Що цю безглузду, здиблену
Любов мого життя
Присипле першим снігом...

До тополі втомлено

Осінь прихилилась.

Сумно так і болісно

В очі задивилась...

Плакала... й спитала - 

Що тобі болить?

Листом з гілки впала,

Зойкнувши на мить...

Клітка. Чотири стіни - і вікна.
У життя - із ролетами.
У самотність - екранами.
Інтернетними ранами,
Венами всесвітньої пастки...
Не захлинутись у ній, не впасти!
І шугають слова кометами,
І застигає на тлі монітору - вічність.

Дротами обплутано час і простір.
Сірими - вхід у життя,
Вихід - чорними.
Картинками-моніторами,
Сюжетами телевізора
По кадру життя визбирати.
У ногу з прогресом крокує буття.
Все так зрозуміло. До байту - просто.

А пальці вистукують музику буднів.
Життя - за програмою
Символами накреслене...
...Не зимами, не веснами,
Не жіночою втіхою,
Не дитячим сміхом...
Алгоритмів роздертою раною
Запрограмоване самотнє майбутнє...

За кермо.
Дорога - наче сповідь.
Пролітають
Спогади і дати.
Щось - забути назавжди.
А щось - згадати.
Й мозок  струмом
Хвилі щастя ловить.
Ніжно й нетерпляче,
Наче жінку -
БАжану і трохи
Недоступну -
Повести авто...
А пам'ять-ступор
Знов і знов
Закручує платівку...
Розпочати щось -
Давно забуте.
Розбудити знов
Жагу дороги.
Й відпустити
Спогади й тривоги.
Й відшукати...
Пристрасть непочуту.

Хмільна зоря розпачливо стрибне в світанок,

Гукне роздзвонами ранкових звуків,

Заскиглить стрімко ніччю наостанок - 

І переплавиться тужаво сонцю в руки.

Закалатає росами кришталю в травах,

Перепочине мить у гніздах співів - 

І далі полетить творить октави

Із срібнопелюсткових сплесків дива...

Мій ідеал...
Мій п'ятий елемент
Очима зирить
Синіми-пресиніми...
Така напруга
Варта лиш планет,
І сипле іскрами
До болю -
Прогресивними...
І струмом в мозок:
Рухи вольові,
Свободи духу
втілена реакція...
Чуття - навиліт!
Пружні і живі.
Дзвінкої сили
Невгамовна грація.
Ти - досконалий
Елемент світил,
Вітраж із мрії,
З щастя візерунок.
В твоєму всесвіті
Я - лиш зірковий пил,
На тлі небес
Розхристаний малюнок...

Горить свіча...
І пусто у душі.
Тепла печать
Лежить на пам'яті моїй.
Рахую дні.
Рахую ночі...
Один, два...п'ять -
Ось і загорнуто в сувій
Останній місяць.
Відмічу
Скалкою я знак
На тілі днів холодних.
Печаль відмічу...
Дивно так -
Знов серце я калічу.
Я вигризу моє табу
На тлі останньої розлуки.
На тілі болю,
І на стінах муки
Поставлю знак,
Якому - і не буть.
Рабою я була -
Та більш не стану!
І не введу
Я душу у оману,
Не прокладу
Дорогу заповітну
Аж до небес -
Намріяних і вітхих.
Собою буду.
Навіть і тоді,
Коли печаль в повітрі
Схлипи студить.
Зірву перуки -
Чорні, білі і руді -
Й мовчання
Вже мої вуста остудить.

Перелицюю лінію обличчя -
І усміх перекривлю на образу,
І все разом, і все отак - відразу
Знесу під дах старезно-черепичний.
Я зберігаю там свої відрази,
Там тиша стереже мої личини,
Там час-святий повільно-сумноплинний
Хитає з павутиння довгу рясу.
Немов молитву, таємницю зронить
І щось мені шепоче, і зітхає,
І тихо на чолі моїм лишає
Із зір нічних припилену корону...

А знаєш, моя
незбагненна Фантазія,
Тобою до болю
сьогодні я вражена!
Це треба ж було
так тобі розгулятись,
Щоб щезли раптово
і горе, і радість.
Щоб зникло усе,
чим жила й дорожила,
Що бачила й чула,
Чим дихала, снила -
Усі відчуття,
й усвідомлення щастя...
Я навіть не встигла
як слід попрощатись.
Ти - Каїне мій,
Ти - облудлива думка,
Пестлива й зрадлива,
в блискучих лаштунках.
Ти - Пікова дама,
обманщиця серця,
Легка, граціозно
танцююча скерццо.
Ти - вовче жорстокий
і лисе хитрючий,
Пустеля жадлива
і лісе дрімучий.
Тобою убита -
й тобою воскрешена,
Тобою потоптана -
й знову охрещена,
Тобою до болю,
до стогону вражена,
Моя лицемірна
дикунка Фантазія!

Чомусь ні радість, ні печаль
Не йдуть у хвору душу.
І очі - лід. І нерви - сталь.
Все витримати мушу!
Іду "на ви"! Й мої слова -
Гартовані, мов криця.
Геть з серця сонячні дива!
Мені ніщо не сниться!
Затерла ніч, затерла день
В єдиний колір - чорний...
Всі жмутки віршів і пісень
В тугий сувій загорну -
І кину геть, в глуху пітьму,
В глибоку чорну яму...
Я оголошую війну -
Ось від сьогодні прямо! -
Своїй душі, своїм очам,
І жестам, й рухам, й слову.
Ударить болем по рукам
ПисАння нездорове!
Замружитись - й перехрестить
Усе своє минуле.
Нехай згорить, в вогні згорить...
Я все...усе! - забула.