День удвох з тобою фарбували,
Ніч палкУ затемнювали разом,
І кричали непочуті фрази,
Й невагоме похапцем кидали.
Чули сплески ночі темно-сині,
Відчували порух неба в зорях,
Плюскотіли хвилями, мов море,
Й мчали вдаль на сніжній парусині...
Дивину цю, в щастя розфарбовану,
В снах зустріла я здивовано...

Кольору міцної кави,
Гіркого шоколаду,
Достиглого каштану,
І меду гречаного,
Обпаленої глини...
Спокути і розради,
І доторків невинних,
Спокуси, зваби, ночі -
Оті сяйливі очі,
Припушені,
І ледь примружені...
Сьогодні - і востаннє -
Промовити захочу
Я фразу заповітну.
Скажу я - лише вітру,
Лиш снігу прошепчу.
У себе - прокричу,
А в тебе - промовчу...

Останній лист,
О, чистий лист,
Розхристані думки
Збери у жмуток,
Збери мій хист,
Й, мов хитрий лис,
Сховай в роки,
В рудий свій смуток...
Сховай в слова,
У дивні фрази
Мого життя
Всі радості й обрАзи.
Усі розписані дива,
Що в слові оживають,
Та не живуть -
А лише на листі
зринають.
І будять душу
До тепла...
Протягується вже
чиясь рука,
Тут - ефемерна,
Там - жива...
Такі дива!
Такі - слова.
Така душа...
Не поспіша
За фатумним,
Морганним,
Напівживим,
Напівреальним
І опівнОчним
Краснослів'ям.
Скажу - віват!
Хвала тобі,
Останній лист!
Останній день,
Останній зріз
Останнього,
Осяйного,
Осанного
Зітхання -
Останнього
Кохання...

Душі лунка провінція...
Наповнилась по вінця я
Печаллю знов. І холодом
Я обплела слова...
Весна по світу ходить -
І зроджує дива!
Навколо - світло й кольорно!
А в закутках душі -
Все холодно... і холодно...
На луках - спориші
Плетуть свою небаченість,
Кульбаби ген жовтять,
І перші сни обачно так
В повіках мерехтять.
Скрізь - сонцесяйно й зелено!
У радість увійти б!
Набрати сміху в пелену,
Жука в траві знайти,
Тополевому пухові
Розхристать світ тісний...
Побачити б, послухати
Симфонію весни...

Цілунок був п'янкий...
Мов сон напівсвідомий.
І погляд був розгублений такий,
І серце до судоми
Зібгалось у куточку зліва...
І я крізь біль - була щаслива!
Й сміялась весело і п'янко...
Була тобі я не коханка,
Не люба й мила чарівниця,
І не дружина-помічниця,
Ні подруга, а ні знайома...
Майнула по обличчю втома,
Промчалась тінь розчарування,
Що не було у нас кохання,
Що дарував ти не мені
Сповиті в щастя ночі й дні.
І що робитиму тепер?..
В повітрі маревом завмер
Твоїх очей і слів малюнок...
Чужий! ...спасибі за цілунок.

Сонце буде.
Й небо буде.
Буде - вітер і вода.
Будуть злі і добрі люди.
Буде складність
Й простота.
Буде щирість, буде правда,
Буде музика й слова.
Буде біль, і буде зрада.
І реалії, й дива...
Лиш мене -
колись не буде...
І коли піду в імлі -
Знаю: хтось
та й не забуде,
Що ходила по землі...

Сама постелила.
Лягла - сама.
Навіть думати -
заборонила.
Його - нема.
Підходить зима
до свого останку...
А завтра ізранку
дивитимусь
сумно в вікно.
Давитимусь
кавою. А вино -
Залишу
На свій вихідний.
Й сумлінно
запишу
У пам'ять-сувій,
Що - знову - не мій...
Давно, як давно
Ти щез, ти розтанув,
У згадку лиш канув,
У дні, що минули.
І я не почула,
Як тихо пішов...
І смуток зійшов
Великим, величним,
Пробудженням вічним
від спраглого сну.
Я ляжу -
Та знов не засну.
Чекатиму.
Тихо страждатиму,
І непомітно,
Із шелестом вітру
Полину
в примарну весну...

Запечатано словом,
Затавровано білим листом,
Все, що жило в мені,
І усе, що раділо.
Я іще не готова
Стати темним вікном,
І забутим вінком,
Залягли десь на дні -
Неминуче й невміло.
Не готова до зради,
І не вмію поради
Своїх вчинків і слів
Вичеканювать дзвінко.
Лиш - зостануся радо
Схлипом зимнього саду,
Смутком темних кутків,
Сном самотньої жінки.
Зойком тихим і болем,
І засніженим полем,
Чистим ранком морозним
І бокалом порожнім...

Вчорашній день я згадую сьогодні...
А завтра - це сьогодні стане - вчора,
І те позавчорашнє горе
Зійде, зітреться вщент напередодні
Подій яскравих і сміливих -
З'єднання душ двох нещасливих...
А вчора - горе це чи щастя?
Чи розпач, а чи млосна втіха?
Й обрАз закіптявлений віхоть
Торкавсь буття до злості часто.
Й єдине, вічне, радісне і щире
Пішло укрив розщербленим пунктиром...
 

Довкола гамір, шум... і натовп у екстазі,
Немов молитву, ловить тихі фрази...
Скипає, шаленіє у жалю
Від слів простих "тебе люблю..."
...А я - усе продовжую любити!
У світлі, в темряві, у пустоті, у квітах,
Продовжую картатись і кричати -
Нечутно, німо! Для усіх - мовчати.
Й хапати твої очі у мигтінні
Вогнів, шумів, і мови жеботінні,
І животіти настроєм, і пити
Палке очікування сплющеної миті.
Й судома сполохом майне у скронях,
І задрижить бажання у долонях,
В словах - молитвах, у словах - прокльонах!
Й чекаю - незворотньо й неминуче -
На доторки, на погляди пекучі,
На схвалення моїх найперших звуків -
Й на теплі, спраглі, рідні твої руки,
І на невміле ще твоє вітання.
На сон - у сні... на втрачене кохання.