Київ переживає скрутні часи. Столицю активно руйнують ті, хто здавалося б, обіцяв своїм виборцям дбати про розвиток міста та добробут його мешканців. Знищуються найважливіші галузі, що безпосередньо впливають на життєдіяльність 3,5-мільйонного мегаполісу: землевпорядкування, промисловість, підприємництво, транспортна та комунальна інфраструктура, екологія, культура. Ми аутсайдери серед європейських столиць. Найбільш брудна столиця Європи. Як вам такі новітні «досягнення» Києва, панове столичні можновладці?

Переважна більшість киян вже зрозуміли, що такий стан справ у столиці – далеко не випадковий збіг обставин. Це і є реальний показник ефективності роботи київської влади. Те, що відбувається у Києві за останні 5 років, можна назвати «стратегією керованого хаосу», під час реалізації якої, місто цілеспрямовано знищується, а влада отримує з цього шалені прибутки, не надто переймаючись питанням подальшого існування та розвитку столиці та життям тут майбутніх поколінь киян.

Як ще можна пояснити ситуацію, коли всупереч інтересам місцевої громади та здоровому глузду, знищувалися тисячі гектарів парків, зростали комунальні тарифи, продавалася столична земля та об’єкти комунальної власності. Деякі схеми незаконних оборудок вражають своєю цинічністю. Наприклад, оформлення ділянок землі на підставних осіб, створення «офшорних» фірм для оренди цілих гектарів землі, зміна цільового призначення земельних ділянок, проведення «нічних» засідань Київради, на яких вирішувалася доля найбільш ласих шматків столичної власності.

Чому сьогоднішній Київ значно відстає від столиць Східної Європи за рівнем розвитку та життя? Тому що, з 2006 року містом керують банкіри та бізнесмени, що узурпували систему управління містом перетворивши її на «сімейний бізнес». Київрада стала аналогом закритого акціонерного товариства, яке працює не в інтересах киян, а задовольняє бізнес-інтереси олігархів, збагачуючи їхні кишені за рахунок киян.

Головний принцип діяльності нинішньої Київської міської Ради – це бізнес-підхід, що орієнтований на отримання максимального прибутку. Це єдиний критерій оцінювання будь-яких матеріальних активів столиці. Усе, що має будь-яку цінність, розглядається як інвестиційно-привабливий об’єкт з який можна перетворити на гроші. Земельна ділянка, комунальне приміщення у центрі міста, історична пам’ятка, парк, сквер, дитячий майданчик – все має свій грошовий еквівалент. Проте гроші від подібного «сімейного бізнесу» йдуть не в міський бюджет, а в кишені «акціонерів», тобто, збагачується не місто і не кияни, а окремі столичні керівники та депутати. Саме до їхніх кишень потрапляють гроші від приватизації комунального майна, продажу та оренди землі, надання різноманітних дозволів, а також бюджетні кошти, що виділені на реконструкцій дорожніх розв’язок, оновленя парку громадського транспорту, озеленення та благоустрій міста.

Отже, конкретних питань до київської влади багато. Проте зрозуміло, що такий масштаб для своєї «підприємницької» діяльності, який був у Київі, міський голова Л. Черновецький міг отримати лише через контроль над Київрадою. Більшість що була сформована фракціями блоку Черновецького, Громадського активу Києва, Партії регіонів та блоку Литвина, одноголосно підтримувала усі запропоновані рішення. При цьому, часто багато депутатів навіть не вважали за потрібне поцікавитися, а за що саме вони голосують. Розірвати це «замкнене коло», у якому Київрада служить олігархам, а «космічний» мер відкрито розпродає місто, можливо лише одним способом – кияни мають обрати нового міського голову та депутатів міськради. Проте не все так просто.

Після перемоги на президентських виборах В.Януковича стало зрозуміло, що на владну вертикаль у столиці очікуватимуть радикальні зміни. Першим кроком стало розділення повноважень Київского міського голови та голови Київської державної адміністрації, які до цього одноосібно виконував Черновецький. Восени минулого року на посаду голови КМДА був призначений екс-міністр ЖКГ України Олександр Попов. Проте навряд чи це адміністративне призначення голови столичної адміністрації було викликане бажанням Президента знайти вихід з ситуації, що склалася у столиці.

Швидше за все, у такий «пожежний» спосіб, нова влада хотіла заспокоїти киян після результатів роботи молодої команди Черновецького та скандальних рішень Київради. Проте не треба забувати, що голова КМДА – це людина від влади. Місту потрібен мер, який здійснюватиме представництво інтересів киян, а його у столиці наразі немає. Черновецький, як номінальний мер цілком влаштовував Банкову. Певно основною причиною всіх негараздів молодої команди став переділ власності у столиці. Продані землі і комунальні підприємства починають повертати у власність міста через суд, але вже є чутки про наступну хвилю приватизації у столиці, коли звільнені активи з одних рук, зможуть опинитися у інших.

Відчувалося і небажання влади проводити вибори у Києві через низьку підтримку та ризик втратити все. У Київраді може утворитися неконтрольована більшість, а кандидат від влади не стати мером. Проте все розіграли за власним безпрограшним сценарієм: після ліквідації районних Рад у Києві, питання про дату столичних виборів перетворилося на предмет політичних торгів в контексті майбутніх виборів до Верховної Ради. Відповідно Партія регіонів зможе проводити вибори у Києві після того, як матиме власного рейтингового кандидата на посаду мера та контрольованих кандидатів-мажоритарників у депутати до Київради, які зможуть створити більшість. Після того, як у жовтні 2010 р. Конституційний Суд України визнав неконституційними зміни до Конституції внесені у 2004 році, де було зазначено, що термін повноважень депутатів місцевих рад складає 5 років, а столичних голів – 4 роки, вибори у столиці теоретично мали б відбутися у 2012 році.

Проте зараз влада не називає дату виборів у Києві керуючись політичним розрахунком та займаючи очікувальну позицію. Розглядаються варіанти провести вибори у Києві разом з виборами до Верховної Ради України у жовтні 2012 р., або ж взагалі – у 2013 р. виходячи з 5-річного терміну повноважень мерів та депутатів органів місцевого самоврядування, які були на рік продовжені внаслідок політичної реформи 2004 року. Наразі ж у Києві будується чітка адміністративна вертикаль влади, головне завдання якої – остаточно знищити прояви місцевого самоврядування у Києві та усунути киян навіть від теоретичної можливості впливати на рішення та дії влади.

Де-факто Черновецький від осені минулого року не є мером Києва. Він фактично не з’являється на робочому місці, не виконує покладені на нього обов’язки. Майже всі функції міського очільника наразі здійснює голова Київської міської державної адміністрації, при цьому радячись не з киянами, а з Кабінетом міністрів та адміністрацією Президента. Зрозуміло, що життєво важливі для столиці та киян питання, як би того не хотілося нинішній владі, не можна вирішувати адміністративним шляхом. Потрібно проводити громадські слухання з актуальних питань, детально вивчати проблеми міста, організовувати ефективний діалог з громадою міста. Це основи місцевого самоврядування будь-якого сучасного міста, а особливо столиці європейської держави.

Проте чи готова нова столична влада до широко розрекламованої відкритості та прозорості у діалозі з громадянами? Чи почує вона кожного киянина? Питання риторичне. Останні показові приклади подібної готовності до відкритості, це сутички з працівниками ринку біля станції метро «Лісова», а також передача під забудову компанії близькій до Уряду земельної ділянки на якій знаходиться стадіон «Старт», де відбувся історичний футбольний поєдинок – «матч смерті» киян з німцями.

 Вагомих причин, чому має бути відома дата проведення виборів у Києві є достатньо. По-перше, невизначеність терміну повноважень нинішнього столичного голови та депутатів Київради. По-друге, складна соціально-економічна ситуація у столиці, неможливість столичного голови Л.Черновецького якісно виконувати свої обов’язки через постійну відсутність на роботі. По-третє, фактичне управління столицею Урядом через КМДА, свідоме небажання влади проводити вибори...

Найзаплутаніша ситуація виникла з визначенням терміну повноважень нінішнього столичного голови та депутатів Київради. У частинах 1-2 ст. 141 Конституції України чітко зазначено, що п’ятирічний термін повноважень встановлюється для депутатів місцевих (сільських, селищних, міських, районних, обласних) рад та міських (сільських, селищних) голів обраних виключно на чергових виборах. Третя частина даної статті повідомляє про те, що чергові вибори сільських, селищних, міських, районних, обласних рад, сільських, селищних, міських голів відбуваються в останню неділю жовтня п'ятого року повноважень відповідної ради чи відповідного голови, обраних на чергових виборах.

Як бачимо, ніде немає ані слова про термін повноважень осіб, що обиралися на позачергових виборах.

Дехто може вважати, що вибори нічого не змінять. Але які можуть бути альтернативи? На даний час їх просто немає. Можливо, щоб з'явився результат, киянам час привчатися відповідальніше ставитися до виборів і нести особисту відповідальність за їхній результат. Якщо обереш бандита чи злодія – тоді й не нарікай, що влада погана. Продаси свій голос за гречку чи копійчані доплати-подачки – не дивуйтеся чому ми вкотре матимемо в столиці саме ту владу, на яку дійсно заслуговуємо.

Повна відсутність відповідальності на свої вчинки – це одна з найшкідливіших звичок нашого суспільства. Звички, якої потрібно позбутися. Згадуючи відомий вислів у нашому випадку можна сказати, що нам потрібно відповідати за тих, кого ми обрали. Київ має захищати своє право на місцеве самоврядування а кияни - обрати нову відповідальну київську владу. Хочеться вірити в те, що кияни, після сумного уроку 25 травня 2008 року, коли відбулися позачергові вибори у Києві до цього часу вже зробили всі належні висновки. Якщо ж ні - нарікати немає на кого.

В бюлетні для голосування на выборах до ВР 2012г. не буде пункту "проти всіх". Про це на брифінгу повідомив міністр юстиції Олександр Лавринович. - це з новин.

Повторюється ситуація з Росією. Там теж спочатку відмінили пункт "проти всіх". Чим закінчилось ситуація з демократією - давно відомо. ПР пішла по такому ж шляху - поступова зміна законодавства таким чином, щоб було зручно тіко їм.

А народ наш, як завжди, дозволяє себе гвалтувати. Ну що ж, маєте ту владу, яку заслужили.

Originally posted by reznichenko_d at Здобули державу, втратили націю (с) Тартак

В наградном списке "Героев Украины" Бандера Степан Андреевич находится между Балюком Иваном Махтейовичем, украинским деятелем сельского хозяйства, и Барановым Юрием Ивановичем, государственным менеджером в угольной промышленности Украины, главой правления и директором АО «Шахтоуправление „Донбасс“». Сегодня со Степана Бандеры сняли звание Героя Украины, лишив его, таким образом, чести быть причастным к пантеону этих достойных мужей. Ритуальные пляски пигмеев на кургане мертвого царя. Сначала один пигмей вешает на каменный памятник почетные бусы, причем вешает в последние дни своего председательства, ничем уже не рискуя, не боясь нарваться на вялое возмущение одной части подданных. Потом пигмей, пришедший ему на смену, почетные эти бусы с монумента снимает. Причем снимает не своими руками, а решением суда, вроде как оставаясь в стороне и не рискуя нарваться на вялое возмущение другой части подданных. Официальная причина снятия почетных бус - погибший правитель, положивший свою и кучу чужих жизней за независимость Украины, не успел стать гражданином независимой Украины, не обладал синей бумажечкой с трезубцем. Следовательно, согласно протокола, не является объектом присвоения такой награды... Чиновники судят историю. По своим чиновничьим схемам и понятиям. Пиздец. Наиболее емко эту ситуацию описал adolfych:  "В настоящее время звание Герой Украины носит огромное количество людей, которых расстрелял бы не только Бандера с Шухевичем или Сталин с Берией, но и такие умеренные деятели как Хрущев или Брежнев, и не с помощью НКВД-КГБ, а посредством ОБХСС.  Сама награда настолько скомпрометирована, что Бандера пожалуй, от нее отказался бы. Что до моего скромного мнения - Бандера был и остается героем, борцом за независимую национал-социалистическую Украину, где он был бы диктатором - то есть, делал то, что и положено настоящему герою - изменял окружающую действительность под себя, свои цели и свои идеалы.  Бандера заставил русский народ уважать украинцев - всегда можно сказать на снисходительное: "Ну как вы там, хохлы?" - "Мы хорошо. И мы не хохлы, мы бандеровцы". Снисходительность как рукой снимет.  У русских подобного героя не было давно, со времен Гражданской войны, не считать же Власова и Каминского героями. А есть у Бандеры медаль посмертная или нет - разницы никакой. Придут к власти бандеровцы - отменят эту награду вообще, а Бандере посмертно вручат что-нибудь другое, Золотой тризуб с листьями калины, например". Конец цитаты. Бандеровцы воевали тогда, когда не только на востоке, но и на севере, юге и западе был Сталин. Тот самый Сталин, по чьему приказу гордых чеченцев просто погрузили в товарные вагоны и вывезли с родных гор в азиатскую степь - без войны, спокойно и деловито, будто это не чеченцы вовсе, а какие-нибудь цыгане. Под Сталиным была армия, которую могла остановить только атомная бомба. Эта армия недавно завоевала половину мира и примеривалась на остальную часть. Бандеровцы с ней боролись до 1961 года. Нынешние 150 млн русских потеют при виде полутора миллионов чеченцев. Их ненависть к Степану Бандере и светлой памяти Роману Шухевичу понятна и естественна. Национальная революция 20-х на востоке и в центре Украины провалилась, потому что крестьяне, искренне ненавидевшие пришлый русскоязычный пролетариат, оказались не способны оторваться от родной хаты, от поля, соглашались воевать не дальше родного уезда, и были передавлены по одному со всеми своими атаманами. Бандера же на западной Украине смог создать единую общественную структуру. Она имела широчайшую сеть и была централизована, как тоталитарная секта. Бандера создавал настоящую украинскую государственность, за что его естественно ненавидят русские. Сегодняшняя Украина досталась нам в наследство от подохшего СССР, в комплекте с действующими политиками. Представляю, что испытал бы Степан Андреевич, если бы побывал гражданином ЭТОЙ Украины. Скоро чиновничий суд будет судить и Романа Шухевича. Достоин ли генерал-хорунжий быть в одном списке с Ефимом Звягильским?..  Бандера был организатор, теоретик, политик. Роман Шухевич был солдат. Он не написал за жизнь ни единой статьи, зато погиб с оружием в руках, застрелив НКВДиста из штурмового отряда. Вот его взгляд из Валгаллы. Он стоит всех патриотических книг.   Мне смешно представить, как на сцене "Украинского Дома" (бывшего Музея Ленина) генерал-хорунжий УПА Роман Иосифович Шухевич принимает медаль из рук Виктора Ющенко.