хочу сюда!
 

Лариса

46 лет, овен, познакомится с парнем в возрасте 40-50 лет

Заметки с меткой «україна»

Затримання Гримчака: в НАБУ розповіли подробиці

Затримання Гримчака: в НАБУ розповіли подробиці (ІНФОГРАФІКА)
15 сер 2019, 16:48

Обставини затримання заступника міністра з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України (МінТОТ) Юрія Гримчака та його «помічника» розповіли в Національному антикорупційному бюро (НАБУ).

За даними слідства, вони шляхом обману заволоділи чужим майном — грошовими коштами в особливо великому розмірі, зазначає прес-служба НАБУ.

Так, за інформацією слідства, представник інтересів однієї з приватних компаній під час спілкування з заступником очільника МінТОТ повідомив про проблему, вирішення якої належить до сфери компетенції судової гілки влади, а саме — консультацій з приводу стягнення боргу з іншої компанії на свою користь.

У відповідь на це заступник міністра нібито заявив, що зможе використати свої зв’язки для ухвалення потрібного компанії судового рішення за винагороду в сумі 100 тис. дол.

У НАБУ зазначають, що чиновник нібито пообіцяв звернутися до заступника Генпрокурора, щоб вона вплинула на голову Касаційного цивільного суду, котрий, у свою чергу, може вплинути на суддів цього ж суду.

У подальшому сума неправомірної вигоди була зменшена до 80 тис. дол. США. Після одержання першої частини неправомірної вигоди в сумі 50 тис. дол. США заступник міністра та його «помічник» розподілили кошти між собою. Другу частину у сумі 30 тис. дол. США їм було передано 14 серпня 2019 року, — зазначають у НАБУ.

Крім того, в одній із розмов із заступником міністра представник компанії розповів про проходження складної процедури погодження дозвільних документів на здійснення будівельних робіт на ділянках у Києві, які належать до пам’яток культурної спадщини. Дізнавшись про це, заступник міністра нібито запропонував свої «послуги» із забезпечення погодження проектної документації й оцінив їх у 1 млн дол., зазначають в НАБУ.

Як запевняли учасники корупційної схеми, вказана сума начебто мала бути розподілена між керівниками та службовими особами виконавчих органів влади, серед яких: Міністерство культури України, Міністерство юстиції України, Український державний інститут культурної спадщини, Київська міська державна адміністрація та інші, — наголошують в антикорупційному відомстві.

Заступника міністра та його «помічника» було затримано після одержання частини грошових коштів у сумі 450 тис. дол. США та 30 тис. дол. США.

За результатами здійснених обшуків виявлено та вилучено всю суму неправомірної вигоди, одержаної 14 серпня 2019 року, а також частину одержаної раніше, — зазначають у НАБУ.

Інфографіка: НАБУ

Інфографіка: НАБУ

Нагадаємо, Служба безпеки України сьогодні оприлюднилафото та відео слідчих дій під час затримання Гримчака.

Україна на межі водної кризи: вихід є!

Після впровадження з 1 липня ринку електричної енергії в Україні суттєво зросли ціни на електроенергію, насамперед, для промислового сектору. Так підвищення тарифів на електроенергію заподіяло шкоду українським підприємствам, які займаються водопостачанням. Справа в тому, що вартість електроенергії для цих компаній зросла майже на 600%, але тарифи на воду залишилися колишніми. У результаті, тільки за останній місяць підприємства зазнали збитків у розмірі близько

200 мільйонів гривень. Водоканали опинилися у критичній ситуації: через неможливість платити за підвищеними тарифами деякі з них незабаром будуть вимушені зупинити свою роботу, що може призвести до повного припинення водопостачання у країні. В Асоціації водоканалів України вже попередили про вимушений перехід на погодинний режим постачання води у ряді регіонів з 20 серпня

2019 року. До того ж, представники асоціації закликали Національну комісію, яка здійснює державне регулювання в сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП), знайти вихід з важкого становища, в якому мимохіть опинилися їх підприємства. На їхню думку, необхідно чи то скорегувати вартість чи то збільшити тарифи на воду. У відповідь на невдоволення водоканалів комісія виступила з компромісним рішенням: знизити тариф всім державним водоканалам на 10% і тимчасово перейти на погодинне постачання води в регіонах, де мешкають етнічні меншини, зокрема в окремих районах Одеської, Чернівецької та Закарпатської областей.

За словами керівництва відомства, одночасне зниження ціни на електроенергію до рівня, якого вимагають водоканали, неможливо. Так само підвищення тарифів на водопостачання, без сумніву, викличе невдоволення населення. Таким чином, пропозиція НКРЕКП виглядає найбільш оптимальною для виходу з ситуації, що склалась: такі заходи не тільки дозволять компенсувати втрати водопостачальних компаній та запобігти можливій водній кризі в Україні, але й не завдадуть ніяких незручностей українцям.

Поки неясно, чи підтримує Асоціація водоканалів України запропонований в НКРЕКП варіант. Нам же залишається лише сподіватися на те, що сторонам вдасться досягти консенсусу в найближчий час, а мільйони українських сімей на залишаться без води.

16 серпня. Ретро-ролік. Оккупований Краснодон...

...Любка Шевцова. Якісь історичні параллєли podmig.
До речі, Краснодон досі оккупований.
Дивись ось тут.

Записи анархіста 21 ст. від 14.08.19 р. «Кровосісі»

14 серпня 2019 р.  (7527)

Записи анархіста 21 ст. від 14.08.19 р.
 «Кровосісі»



З   НАРОДУ   ДО   НАРОДУ  ч.8

Прийшов час дещо уважніше приглянутись до команди Віктора Януковича, яка при всіх її негативах, набагато позитивніша за своїх «попєрєдніков». Варто навести в приклад роботу теперішнього прем'єр-міністра України Миколу Азарова: спокійна, ділова атмосфера на всіх засіданнях Кабміну, жодних демонстрацій свого егоцентризму, хоча не можна сказати, що Микола Азаров зовсім позбавлений емоцій, але причиною його вибухів роздратування стають сторонні чинники типу скандальних нардепів чи фронди журналістів. Взагалі варто оцінити і підкреслити, що після лютої гризні поміж так званої «помаранчевої влади» злагодженість роботи команди Віктора Януковича приємно вражає. Інше питання, що кадрова політика тут явно авторитарного типу, тому при всій повазі до особистих якостей Миколи Азарова – він є просто чиновником, добросовісним виконавцем волі зверхника. Те ж саме можна сказати про всіх інших посадовців на найвищих щаблях державного апарату: голова ВРУ Рибак, а з ним: Єфремов і Чечетов, голова та судді Конституційного Суду і всіх інших, міністр МВС Захарченко і т. д.  Кого не візьми з теперішніх посадовців – все це не персоналії, а виключно прислуга, яка готова виконувати будь-яку забаганку свого патрона, не залежно чи є вона законна, чи – ні. Виникає дивний парадокс: для злагодженої діяльності владної команди це є позитивно, а для якісної роботи державного апарату – це дуже негативна річ. Держава, як структура, що дотримується певних норм і правил, – перестає існувати, коли законом стають суб'єктивні забаганки одної-єдиної людини і коли жодна державна інституція не може постати проти цього свавілля, – тоді можна забути про суспільний розвиток і прогрес, тому що коли держава перестає бути гарантом законності і правопорядку, то відбувається елементарна деградація всього державного апарату, він втрачає своє суспільне значення справедливого арбітра-управителя і стає узурпатором, що в свою чергу породжує відторгнення народом такої влади. Антагонізм влади і народу ніколи не був і не може бути доброю комбінацією для держави в усіх аспектах її діяльності, що ми і споглядаємо наразі при всіх реляціях про успіхи, які звучать згори.
Держава ніколи не буде функціональна і стабільна, ніколи не буде мати динамічно розвинуту економіку і загальну громадянську злагоду, доки люди не почнуть в своїй більшості довіряти владі, що можливо тільки через повагу до персоналій на чолі владних інституцій. Якщо головою виборчкому буде людина в стилі огидновідомого Серйожи-підрахуй, то хто повірить в легітимну чесність таких виборів, отже через недовіру і несприйняття влади загроза народного бунту буде постійною. Історія засвідчує, що доброго від цього немає нікому, як і сучасні події в Єгипті чи Сирії тому підтвердження: страждають усі разом як бідні, так і багаті, як хто при владі, так і хто проти неї. Ось чому я закликаю і людей, і саму владу обирати на високі державні посади не холуїв і не лакуз на подобі Лавриновича, а людей з гонором, особистості, які ніколи не стануть прислугою. Взяти хоч би випадок з Петром Порошенком, який власне через свій гонор і не прижився в команді Віктора Януковича – прекрасний приклад, гідний найвищої поваги. В розумінні поваги до Порошенка, як і зневаги до влади, де він «не прийшовся ко двору», тоді як нікчема Королевська прижилась легко...
Маємо визнати чітко і однозначно, що для державного добробуту на посади потрібно обирати людей таких, з яких кожен є особистість! Таких, яким люди можуть довіряти за їх порядність, фаховість і принциповість. Однозначно, що Арсеній Яценюк та Олег Тягнибок відповідають цим вимогам, тому що абсолютно неможливо навіть уявити їх в якості прислуги у Віталія Кличка. Виключно як партнери! Так має бути! Не вороги і не прислуга, а ПАРТНЕРИ. Всі ми маємо добре усвідомити цей принцип: провідні державні посади повинні обіймати особистості, а свої взаємовідносини з іншими керівниками вони мають будувати не як протистояння чи взаємопоборювання – виключно як партнерство! Держава то одна спільна! Пливемо в одному човні! Досить бавитись у боротьбу ворожих кланів та угрупувань, де все будується за принципом «свій – чужий» і «війна до переможного кінця». Ми всі живемо разом, тому нам всім потрібна не безкінечна війна за життя, а навпаки: потрібні чесні правила мирного життя і праці для всіх!  Для всіх!

Богдан Гордасевич
серпень 2013 р. (6-ть років тому написав)

(Щоденні записи анархіста 21 ст. по Р. Х. Богдана Гордасевича про його життя-буття в Україні)

Записи анархіста 21 ст. від 13.08.19 р. Хто господар?

13 серпня 2019 р.  (7527)
Записи анархіста 21 ст. від 13.08.19 р. 

Хто господар?



З   НАРОДУ   ДО   НАРОДУ  ч.7

В загальних рисах головне виголошене, отже можна або завершити свої роздуми, або перейти до більш розлогої балачки на теми менш значні, однак не менш значимі. Взяти ті самі попередні домовленості про сприяння зайняти посади поміж Яценюком – Кличком – Тягнибоком. Начебто це виглядає не дуже демократично, але з іншого боку де тут є погіршення демократії, якщо самі вибори залишаються такими як є. Домовлялись же партії про єдиного кандидата від опозиції на мажоритарних округах і це дуже гарно спрацювало, то чому цього не можна зробити і в інших питаннях? Яценюк з Тягнибоком сприяють Кличку стати президентом, Кличко з Яценюком допомагають Тягнибоку стати головою ВРУ, а після того Кличко і Тягнибок докладають зусиль, щоб прем'єр-міністром став Яценюк. Все виключно за процедурою законодавства про вибори. Просто вони наперед домовились про такий розклад і діють свідомо та публічно. Ось що головне: не закулісні торги і таємні кулуарні домовленості, а все публічно і відкрито. Тоді і виборці можуть активно діяти, підтримувати, контролювати і що найважливіше: прогнозувати-творити своє особисте життя, бізнес, побут, спадкоємність тощо.
Погляньте уважно, як діє сучасна система демократичних виборів в Україні: перед самими виборами вискакує купка претендентів на якусь посаду, коли ж когось обирають, то він починає тільки виясняти де він опинився і що має робити, а люди в цей час так само вичікують, щоб придивитись до нового керівництва та підлаштуватись під його забаганки управління. Хіба це не так відбувається? Хіба є у виборців свідоме переконання, що ось нам потрібно зараз ось такі і такі дії від влади, тому ми обираємо саме такого, який приобіцяв і зобов'язаний робити ось те і те, потрібне нам, виборцям. Немає подібного свідомого прояву спільної волі у нас, а має бути. Не країна і народ мають підлаштовуватись під примхи різних Кучмавок, Ющеночків, Тимошенчишок чи Януковчиків, а вони мали б виконувати нашу волю. Мали б, та не виконують, тому що цієї народної волі немає.
Ось що ми робимо зараз? Чекаємо. Вичікуємо, що ж воно далі у нас в Україні буде? Споглядаємо, як команда Януковича розставляє на всі державні пости «своїх людей», щоб на час виборів силою державного механізму, так званим «адмінресурсом» зробити всі майбутні вибори і їх результати такими, які влаштовують виключно Віктора Януковича і його гоп-компанію. Варто віддати належне: готуються заздалегідь, отож мають добрі шанси перемогти, тому що опозиція, вибачте на слові, «жує соплі» і мало що робить конструктивного стосовно майбутнього поступу та перемоги у виборах. І якщо найближчим часом не відбудеться однозначного оформлення тріумвірату з Яценюка – Кличка – Тягнибока, то можна розпочинати підготовку до другої каденції Віктора Януковича в якості Президента України з усіма відповідними негативними наслідками, яких вже і за першої його «ходки» в президенти більш ніж достатньо.
Владу не віддають – владу відбирають! На всі намагання Януковича і Ко залишитись при владі, опозиція повинна відповісти такою внутрішньою єдністю та організованістю, такою посиленою роботою з людьми по всіх регіонах України, щоб будь-які спроби фальсифікацій та різних «узаконених викрутасів» від теперішньої влади одразу б відчули на собі всенародний гнів і непокору куди могутнішу за Майдан 2004-го. Виключно зорганізованість опозиції, мобілізація всіх верств України на чесні вибори, або всенародне повстання у випадку провладного «безпредела» – тільки така силова загроза примусить до чесної і правдивої зміни влади без насилля, а на мирних умовах. Ну а якщо Янукович і Ко виявляться сильнішими за опозицію і народ, тоді нехай правлять, тому що передавати владу слабакам не личить і я особисто буду проти цього. 

Богдан Гордасевич
серпень 2013 р. (6-ть років тому написав)

(Щоденні записи анархіста 21 ст. по Р. Х. Богдана Гордасевича про його життя-буття в Україні)

Записи анархіста 21 ст. від 12.08.19 р. Тріумвірат

12 серпня 2019 р.  (7527)
Записи анархіста 21 ст. від 12.08.19 р.

Тріумвірат



З   НАРОДУ   ДО   НАРОДУ  ч. 6

Завершивши черговий теоретичний екскурс, повернемось знову до практичного питання сьогодення. Визначившись з кандидатом у Президенти України Віталієм Кличком, варто перейти до інших кандидатур на керівні посади в нашій державі. І я не буду затягувати інтригу, а одразу назву найоптимальніший варіант домовленостей про взаємопідтримку трьох лідерів опозиції. Отже за принципом народного віче пропоную по обранні нового президента Віталія Кличка на посаду прем'єр-міністра України – Арсенія Яценюка, а на посаду голови Верховної Ради України – Олега Тягнибока.
Обгрунтування почнемо з того, що в стані опозиції вже існує своєрідний тріумвірат: Яценюк – Кличко – Тягнибок. Це є фактичний стан їх співдружньості в опозиції через необхідність злагоджено протистояти узурпації повноважень більшістю ВРУ з фракцій ПРУ та КПУ, ну і різноманітного депутатського шмельцю. Водночас цей стан тріумвірату досить хисткий через відсутність чітких домовленостей поміж його учасниками, що робить їх вразливими перед підступними діями з боку суперників. В кожного з тріумвірату грають власні амбіції, як і не є однаковими інтереси кожної з команд лідерів опозиції. Зрозуміло, що політик без амбіцій – це не політик, а шмата, яку використовують де завгодно і як завгодно. Тому я з симпатією ставлюся до всіх людей з амбіціями, якщо вони є обгрунтовані, тобто наявні певні особисті досягнення. Зокрема Арсеній Яценюк дуже гарно показав себе під час перебування на чолі Національного Банку України в досить непростий період, а ось з посадою голови ВРУ у нього явно не заладилось. Тому варто зазначити, що амбіції гарні тоді, коли людина керує ними, а не навпаки. Звичайно, що і Арсеній Яценюк, як і Олег Тягнибок не проти позмагатись за посаду Президента України, але так само зрозуміло, що наразі їх амбіції в цьому плані необгрунтовані, вони по-суті є авантюристичні, що ніколи не давало позитивного результату навіть у випадку перемоги. Так! Обвал так званої «помаранчевої влади» тому свідчення, оскільки переважна більшість учасників передвиборчої команди Віктора Ющенка ще до початку розуміли – це є авантюра. Сподіваюсь, що цього досвіду вистачає українцям, щоб більше не займатись авантюрами в політиці та державному управлінні. Потрібно обдумувати реалістичні варіанти дій і пропонувати осмислені плани та прогнози.
Посада прем'єр-міністра України для Арсенія Яценюка цілком би задовольняла і його амбіції, як і його потенційну підготовленість для такої роботи. Аналогічно для амбіцій Олега Тягнибока посада голови ВРУ є цілком достатньою, як і корисною для держави. Далі час покаже хто і чого вартий більшого, але на даному етапі нашого суспільного розвитку і державотворення цей розклад є найоптимальнішим. Доречно зупинитись на особливостях характеру обох і зазначити, що Арсеній Яценюк абсолютно позбавлений рис авторитаризму, чого ніяк не скажеш про Олега Тягнибока. Власне це й потрібно нам використати відповідно до запропонованих посад.
Для продуктивної роботи Кабінету Міністрів потрібно, щоб на чолі його був прем'єр-ліберал, який надає міністрам та економіці країни в цілому значної свободи при фаховому контролі всіх процесів. В якості прикладів варто звернутись до історичний прецедентів з нашого минулого, коли найвдалішою була діяльність Кабміну на чолі з прем'єр-міністром Віктором Ющенком, який завжди був лібералом, але не безвільним слабаком – міг настояти на своєму, отож і вивів економіку України з глибокої кризи і від тоді розпочалась тенденція зростання нашого ВВП. Навпаки найпровальнішим була діяльність Кабміну на чолі з надавторитарною Юлією Тимошенко, яка фактично підміняла власною волею весь склад міністрів, що особливо показово було у чи не найбільшій кількості вакансій, коли майже третини міністрів не було на посадах, але це абсолютно не хвилювало ту, яка безуспішно корчила з себе «українську залізну леді». З тогочасної кризи українська економіка і дотепер не може оговтатись. Принагідно зазначу, що «грізний авторитаризм» Віктора Януковича досить специфічний, тому що для нього головним є суто виконання його розпоряджень і там він дійсно грізний та авторитарний, а ось щодо іншого в роботі своїх підлеглих він є лібералом, тоді як Юлія Тимошенко вимагала, щоб всі робили те і тільки те, що вона особисто дозволила і наказала. Як каже давня мудрість: «Коли двоє роблять одне і теж, то це далеко не одне і теж».
Посада голови Верховної Ради України взагалі вважається другою по значенню після президента, тому для Олега Тягнибока це буде дуже високий злет, але далеко не авантюрний, бо досвід перебування і роботи в стінах ВРУ у нього чималий, отже розуміння справи є. Також ні в кого не має сумніву, що голова ВРУ мусить мати авторитарність в характері, щоб зуміти керувати належно дуже вередливим середовищем, яким є зібрання депутатів ВРУ. Образно кажучи, якщо Кабмін є виробником суспільного пирога, то у Верховній Раді йде його поділ, отже коли в першому випадку головне дотримання технології виробництва з долученням фантазії творців, то в другому випадку розподілу важить суворий контроль за справедливістю, щоб хтось не забрав чужий шматок пирога.
Ну а про те, щоб у Верховній Раді України зазвучала виключно державна українська мова, – тут і сумнівів нема, що Олег Тягнибок в тому проявить наполегливість. Як і в захисті всіх правових підвалин Української Державності та її Суверенітету кращого за Олега Тягнибока важко знайти кандидатуру. За тим вважаю цю тему викінченою і відтепер все має вирішувати громада, а за тим і оголошені мною Арсеній Яценюк та Олег Тягнибок.

Богдан Гордасевич
серпень 2013 р. (6-ть років тому написав)

(Щоденні записи анархіста 21 ст. по Р. Х. Богдана Гордасевича про його життя-буття в Україні)

Записи анархіста 21 ст. від 10.08.19 р. То є Україна!

10 серпня 2019 р.  (7527)
Записи анархіста 21 ст. від 10.08.19 р. 

То є Україна!



З   НАРОДУ   ДО   НАРОДУ  ч.4


Продовження теми вічевого вибору влади в Україні є більш складним, аніж вище наведене обговорення кандидатури майбутнього Президента України і висновку щодо найкращого варіанту в особі Віталія Кличка. Структура подальших варіантів розподілу владних повноважень є надскладною і прописати один чи два сценарії подій може тільки який-небудь авантюрист на подобі астролога Павла Глоби. Нормальній думаючій людині ясно, що майбутнє далеко неясне, що воно є багатоваріантне і непередбачуване. Досить нагадати кожному, про ЩО всі ми думали під час величної події інавгурації Віктора Ющенка 2005 року на посаду Президента України і ЩО з того вийшло у підсумку на 2010 рік. Причому я категорично проти зводити всю проблему до однієї особи: чи то Віктора Ющенка, чи то Юлії Тимошенко, чи ще когось зловісного з-за кордоном тощо. Ми отримали результат комплексного розгардіяшу як в економіці та в політиці України, так і в головах всього її населення. Глобальна суспільна криза в країні є провина всіх! Звичайно, що є різні рівні відповідальності, але варто чітко розуміти вину спільну, тому що це на круїзному лайнері під час катастрофи з вини команди (згадаймо «Конкордіа» або «Булгарію») пасажири є просто невинними жертвами, але у власній державі просто пасажирів не існує – всі є повноправні громадяни, всі є члени команди – ВСІ! Були нерозумні й зазнали катастрофи – ну то й відповідаємо всі спільно, а не на когось одного звалюємо усю вину. «Ах, ми йому і їй повірили, вірили й довірили, а вони нас обманули...» Отже виключно: які ХТОСЬ погані. І жодної нотки самокритики щодо себе: а чому нас так легко обманути? Чому не бояться цього робити? Чи не тому, що ми надто недолугі та ледачі? Чи не в тому причина, що нас легше обдурити, аніж нами чесно керувати? Як на мене, то Ющенко власне не зумів чесно Україною керувати, тому що ми всі для того нічого не зробили, а чекали дива від одної-єдиної людини, але такого дива не буває, бо просто не може бути! І навпаки, всіх, очікуючих на диво «миттєвих реформ і процвітання», легко обманула та, хто «...а вона працює».
Всім відомий сакраментальний вираз «Кожен народ має ту владу, на яку заслуговує». Він справді відповідає правді життя: і Кравчук, і Кучма, і Ющенко з Тимошенко, і Янукович – все це відповідні показники нашого соціального рівня громадянської свідомості. Для соліднішої аргументації наведу цитату з книги «Політична теорія держави» за авторством  С.Г. Рябова: «Наріжною складовою будь-якої держави, чинником, що значною мірою обумовлює її форми, є її громадяни» (ст. 7). Простіше кажучи: які ми – така і держава! Тому я особисто з великою іронією вислуховую чиїсь нарікання на державу Україну, бо переважно чую це від людей, які власне до того і доклались, що вона є «така погана». Ще цікавіше слухати від таких людей вихваляння інших країн та їх урядів, але при цьому не проявляючи жодного бажання туди емігрувати. Але ж не буде Україна ніколи ні Грузією, ні Росією, ні Білоруссю, ні Казахстаном, ні Польщею, ні Німеччиною, ні Китаєм, ні Індією, а тим більше Гонконгом або Сингапуром.  Ніколи не буде, бо Україна є УКРАЇНА! Ось що важливо усвідомити. Як і наша історична доля така, яка є – іншої не дано. І народ у нас такий досить і досить різний – теж іншого не дано. З цього об'єктивного стану українського суспільства і потрібно виходити в побудові соціальних планів на майбутній розвиток держави, а не творити міфічний бездоганний народ для майбутньої досконалої держави соціального щастя. Зумисно наголошую на цьому моменті, щоб стала в повному об'ємі зрозуміла наступна цитата з вище вказаної книги: «Центральним, ключовим елементом політичної системи суспільства є держава. Держава – це монопольний носій суспільної влади, інституція творення цієї влади. Вона доцентрово «закручує» суспільство, «зчіпляє» у єдине ціле розрізненні й антагоністичні його фрагменти. Держава виникла у плині суспільної життєдіяльності внаслідок необхідності узгоджувати, підпорядковувати народжувані осібні, групові інтереси більш загальному інтересу – спільному, зокрема збереженню єдності й цілісності розшарованого суспільства» (ст.12). Нарешті ще одна заключна цитата для даного дослідження: «Політика в житті людства є способом організації та здійснення влади» (ст. 17). Зумисно опускаю деталізацію цього твердження, бо хто забажає, тому рекомендую цю книгу опрацювати в повному об'ємі, а наразі головні тези з неї означено.
Таким чином є висновок, що найвищим сувереном влади є народ, а від якості індивідуальної громадянської свідомості й дії осіб, як складників народу, – постає держава та її влада, як адміністративний апарат. Фактично держава є дзеркалом, що відображає суспільство таким, яким воно є насправді. Через що не варто нарікати на відображення в дзеркалі, якщо в самого пика наче в дика. Хоча бачити у тому відображенні манірні розмальовані фізії гоміків чи лесбіянок так само не хочеться. Бо хочеться гарного нормального життя в гарній нормальній державі Україні.

Богдан Гордасевич
серпень 2013 р. (6-ть років тому написав)

(Щоденні записи анархіста 21 ст. по Р. Х. Богдана Гордасевича про його життя-буття в Україні)

Записи анархіста 21 ст. від 09.08.19 р. Віталій Кличко – так!

09 серпня 2019 р.  (7527)
Записи анархіста 21 ст. від 09.08.19 р. 

Віталій Кличко – так!



З   НАРОДУ   ДО   НАРОДУ  ч.3


А тепер, як за давньою вічевою традицією, я починаю об'являти-вигукувати імена тих, кого я вважаю гідними певних посад в нашій Державі Україна. Перше ім'я: Віталій Кличко на посаду Президента України!
Знаю наперед, скільки про кожну людину можна зробити закидів проти і ми спільно обов'язково їх обговоримо в подальшому, бо так має бути – на те воно і віче. Просто спочатку давайте визначимось чітко в темі: якого президента України ми хочемо мати? Пропоную варіанти, що це має бути:
а) духовний месія, руки якого нічого не брали, але якого сила моральної волі сотворила чудо державного ощасливлення всіх і вся;
б) суворий вождь нації, який «вогнем і мечем» створить могутню державу світового обширу від Сяну до Дону;
в) могутній господарник, який твердою рукою наведе лад в державі, зробить її багатою і процвітаючою, як сусідня Білорусь;
д) витончений інтелектуал, який в образі мудрого наставника, створить в державі суспільну гармонію, де багаті будуть помагати бідним, а бідні – багатим;
е) просто нормальний порядний чоловік, такий, як і всі ми: щось є добре, а щось – не дуже.
Перелік можна продовжувати, однак головні типажі правителів подано, тому зупинюсь, оскільки краще звернути увагу на наступне: у багатьох людей чомусь складається враження, що вони повинні обрати обов'язково якогось напівбога – це щонайменше, бо тільки такому «напівбогу» вони згідні упокоритись і служити... Тим самим люди обумовлюють ефект так званої «зіркової хвороби» (не буду вказувати пальцем, але то Ю... і загрожено – Я...), що має як діагноз повне параноїдальне зазнайство і найтупіше самодурство. І правильно: обраний на посаду каже самому-собі: – Вони обирали напівбога і обрали мене, отже я – другий після Бога! Та й то за умови, що Бог існує...
Особисто я пропоную обирати на посади виключно людей і виключно за принципом, що це навіть не отой підступний «слуга народу», а звичайний найманий робітник-службовець. І звичайна людина! Я більш ніж переконаний, що якщо ми всі будемо ставитись до посадовців будь-якого рангу просто як до людей, що роблять певну роботу, як і всі ми разом – то і ці посадовці будуть нормальними людьми, а не зухвалими жлобами. Звичайна європейська норма «перший серед рівних», до якої нам ще доводиться привчатись у всій її повноті.
Зважаючи на титули і перемоги Віталія Кличка, можна було сподіватись, що він давно «підхопить зірочку» і почне вчиняти «гастролі» в стилі Тайсона чи ще чимало кого з боксерів найвищого злету, які не витримали випробування славою. Можливо хтось і бачить у Віталію Кличко зазнайку і епатованого чоловіка, а я – ні. Для мене Віталій Кличко – це приємна, проста, розумна людина, без зарозумілості і напускної бравади, при тому, що як прийнято говорити: «Знає собі ціну» Ще про таких людей кажуть з повагою: «Він зробив сам себе» – тобто вийшов на вершину успіху виключно завдяки власним зусиллям, а не користуючись потаємними кулуарними інтригами чи протекцією впливового боса. Сам! Всього сам досяг Віталій Кличко у непростому світі елітного боксу і загалом у житті – як таку людину не поважати і не припрошати до відповідальної посади? Вже ясно, що Віталій Кличко є незалежна особистість, що він нікому не підлягає і не прислуговує: ні доморощеним олігархам, ні закордонним царькам. Як і добре зрозуміло, що випробування на «зірковість» Віталій Кличко успішно пройшов. Тільки такій людині можна довірити найвищу посаду в державі.
Не вважаю за потрібне вдаватися в тонкощі психоаналізу, бо не про то йдеться. Зупинюсь на одній важливій темі, яку, можливо, вважають найбільшою вадою Віталія Кличка задля обрання його Президентом України – це його надто слабенька так би мовити українськість. Що є – то є. Але! Виявляється, що це зовсім не вада, а навіть значна фора для обрання! Саме так! Подумайте розкуто: якщо ми хочемо досягти перемоги над Віктором Януковичем в наступних президентських виборах, то нам потрібен який кандидат? А такий, який би найбільшим чином міг сподобатись електорату Віктора Януковича і щоб він проголосував за «нового свого». Кращого кандидата за Віталія Кличка для цього не існує! Принаймні я не уявляю. А ви? Тут навіть зайве щось пояснювати – все зрозуміло простіше-простого!
Виникає тоді логічне запитання: а національно-патріотичний електорат проголосує за Віталія Кличка? Відповідь більш ніж однозначна: обов'язково проголосує! Чому? Та як чому? Який націонал-патріот не хоче мати Президента України проєвропейського настільки, що ще більшого важко уявити. Де Віталій Кличко став тим, ким він тепер є? В славній Європі! Це є людина, яка досконало знає і розуміє європейство на ментальному рівні. Вся Німеччина закохана у Віталія Кличка, а то є найбільший опонент щодо входження України в Євросоюз. Які тут можуть бути ще питання?! Більше того: Віталій Кличко знаний по цілому світу і вхож до таких світових елітарних кіл, куди багатьом президентам зась попасти! Не те, щоб Януковичу, але і самому Путіну зась! І Путіну зась? І Путіну!!! То ж світова аристократія, а не плутократія! Сумнівів не може бути: всі націонал-патріоти України одностайно проголосують за Віталія Кличка.
Водночас «вада українськості» постане важливою домінантою під час президентської каденції Віталія Кличка, тому що саме його опанування українським культурним обширом постане еталоном-взірцем для багатьох аналогічно Віталію Кличку громадян України, що не проти українського, але якось немає відповідного настрою чи імпульсу, аж ось він є! Питання досить складне і дуже важливе, тому зупинюсь на ньому детальніше.
Всі знають прислів'я: «Найкраще – ворог кращого». Особливо цей принцип стосується міжетнічних відносин. Ніхто не піддає сумніву, що Україна для свого фактичного державного об'єднання в одну унітарну єдність повинна українізуватись. Тут я мушу чітко роз'яснити одну просту річ щодо українізації: мова не йде про все населення України, як «найкращий» варіант, а виключно про державний апарат. Виключно! Інакше держава, як єдиний механізм, буде постійно давати збої, чого ніяк не може зрозуміти діючий президент: начебто робить все правильно, а виходить чорт зна що. Можливо колись Віктор Янукович і зрозуміє, що неможливо керувати армією, де одну команду розуміють по-різному. Мова – це в першу чергу засіб комунікації! Для злагодженої роботи державний апарат повинен бути одномовним! Так і тільки так! Інакше буде бардак, що і є в наявності. Ось вам наслідки горезвісного мовного закону.
За тим визначаємось: хто отримує платню з державного бюджету, той на роботі повинен користуватись тільки державною мовою, тобто – українською! На роботі! Поза роботою говори хоч турецькою, хоч санскритом – це приватна справа. Звичайного населення чи приватного бізнесу така українізація взагалі не стосується. В цих сферах все має йти на добровільних засадах, але за певної підтримки держави. Головне не викликати якогось почуття упередженості чи примусовості, бо тоді почнеться озлоблене відторгнення всього українського. І тут  саме Віталій Кличко як ніхто інший зможе відчути і проконтролювати межі, де процес нормального формування вседержавного україномовного простору почне деформуватись і може образити певні регіони чи етнічні групи, що є у нас на Україні. Чи потрібно вказувати, що саме етнічні конфлікти є чи не з головних причин руйнування багатьох держав. З іншого боку відсутність мовної єдності вседержавного характеру позбавляє країну стабільності: унітарність держави завжди буде під загрозою при існуванні мовних автономій. Впевнений, що Віталій Кличко це добре розуміє, тому зуміє правильно скерувати цей процес, користуючись європейським досвідом, і зробить все як має бути. Наголошую, що мовна єдність є константою державної єдності – інакше не буває. Всі інші питання політичного чи економічного характеру допускають момент помилки – етнічні питання помилки не допускають. Тому і тільки тому гарантом Української Державності я б волів бачити Віталія Кличка – в його поміркованість я вірю беззастережно.
На цьому я завершую своє обгрунтування потреби всенародно запросити і підтримати на виборах в Президенти України  представлену мною кандидатуру Віталія Кличка. Зрозуміло, що це є суто моє суб'єктивне розуміння, яке помножене на розуміння значної кількості інших учасників цього глобального народного Інтернет-Віча поступово набере силу об'єктивного виміру.
Зрозуміло також, що жоден з інших лідерів опозиції навіть близько не дотягуються до переможних параметрів Віталія Кличка як кандидата в Президенти України, але хіба в наші великій і прекрасній державі не існує інших величних і значимих посад? Є! І я далі опишу, подібно як це зробив вище, як і куди наше народне віче має, якщо буде на те спільна згода, припросити і Арсенія Яценюка, і Олега Тягнибока. На даному етапі важить зробити перший і найважливіший висновок, від якого піде подальша система дій і зобов'язань. Просто якщо на виборах Президента України у 2015 р. від опозиції буде висунутий кандидатом хтось інший, особливо не доведи Боже – звільнена для цього Юлія Тимошенко, то однозначно вибори знову виграє Віктор Янукович. А вся подібна моїй підготовча робота стане просто пшиком...
І навпаки: єдиний кандидат від опозиції в Президенти України Віталій Кличко виграє вибори однозначно! З таким відривом, що жодні фальсифікації не спроможні будуть того перекрити. Хто не вірить – прошу перечитати все, що викладено вище, або дочекатись самих виборів і перевірити.

Богдан Гордасевич
серпень 2013 р. (6-ть років тому написав)

(Щоденні записи анархіста 21 ст. по Р. Х. Богдана Гордасевича про його життя-буття в Україні)

Записи анархіста 21 ст. від 08.08.19 р. Я за Віче

08 серпня 2019 р.  (7527)
Записи анархіста 21 ст. від 08.08.19 р. 

Я за Віче



З   НАРОДУ   ДО   НАРОДУ  ч.2

Вступ зроблено. Тепер перейдемо до джерел, тому що тема активного вибору народом з праісторичних часів існувала на землях, де тепер постала державна Україна. Ще донедавна по селах так обирали війта, а перед тим – гетьманів й отаманів у козаків, а ще раніше – князів! Називалось це дійство – віче. Процес виборів через народне зібрання-віче був таким: збирались повноправні члени громади і хтось вигукував одне ім'я, ще хтось – інше і так далі; присутні жваво обговорювали запропоновані кандидатури хто що про кого доброго і злого знає і як вважає: чи він гідний, – а потім ці імена по черзі називали і від того, кого громада голосом підтримала найдужче – того... Ні, помиляєтесь, якщо подумали «обирали» – того від імені громади за рішенням віча починали припрошати погодитись обійняти посаду війта, отамана, гетьмана, князя. Припрошати. Відчуваєте різницю? Ось де активне виборче право! Ось де порядна людина могла стати до влади і часто-густо по селах війтами ставали не заможні багатії, а господарі середнього статку, проте всі знали їх розум і справедливість. Класика!
А зараз що ми маємо? Кандидати в депутати скачуть один поперед одного, як придурковаті блазні, та репетують безкінечно: «Я найкращий!!! Я найкращий!!! Вибирайте тільки мене!!!» Невже це нормально? А що вже обіцяють і клянуться зробити для своїх виборців! Навіть добре, що вони все брешуть, бо інакше б після виборів одразу наступив Рай на землі...
Також партії тицяють свої цидулки-листівки, програми, списки, ще всіляку дурню з їх агітками і символікою. А що вже тих прапорів партійних, а що вже дорожезних рекламних щитів та телероликів, а що вже балачок в стилі «без нас ви просто пропадете, а з нами це буде ще простіше» тощо.
Виникає логічне запитання: невже нормальній людині, зайнятій своїми щоденними життєвоважливими справами, більше нічого робити, як все кидати і починати вчитуватись та аналізувати всю ту політичну писанину, а потім ще й співставляти і контролювати виконування обіцянок та програмних положень? Цього навіть безтурботні і всезнаючі пенсіонери не спроможні зробити! Ну а сімейна робоча людина взагалі часу має обмаль навіть на щось приємне, чим політика ніколи не була і не буде.
Ось чому тема так званих «відкритих списків» настільки популярна у політтехнологів, бо вони то знають хто ким і чим є, а простому нормальному виборцю перечитувати довжелезні партійні списки, вивчати біографії кількасот люду, щоб потім пронумерувати їх порядок в списку – це нереально! Жодним чином, тому що це все він має зробити (увага!) в день виборів! Отже виборець буде робити все за своїми миттєвими асоціаціями та ремінісценціями, що і потрібно політтехнологам. Або виборець повинен прийти на вибори з вже готовим листочком-підказкою, звідки навіть не крок, а півкроку до продажності голосів.
Навпаки тема так званих «прайм-таймів», тобто рейтингового голосування до початку виборчої компанії та під час неї – це значно потрібніша річ в наш «інтернетизований» час. Тут можна наперед побачити хто чого вартий і робити вибір активно та свідомо, одночасно впливаючи на його рейтингове зростання чисто як волонтер. Звичайно, що тут так само багато можна сфальшувати політтехнологам, одначе це швидко проявляється і викривається в розумному середовищі користувачів Інтернету.
Власне я і збираюсь далі зробити таке дослідження-прогноз-пропозицію в стилі «прайм-тайму»: запропоную і проаналізую своїх кандидатів на майбутніх виборах спершу Президента України, а тоді і про інших подбаю кому які державні посади варто обійняти. Зрозуміло, що в кожному жарті є доля правди, а в кожній правді – є доля жарту. Вирішуйте особисто що і де у мене є.
Богдан Гордасевич
серпень 2013 р. (6-ть років тому написав)
(Щоденні записи анархіста 21 ст. по Р. Х. Богдана Гордасевича про його життя-буття в Україні)

Велике інтерв'ю з Петром Порошенком ч. 2

 

У нас по Конституції місцеві вибори мають бути проведені наступного року. На відміну від парламентських дострокових виборів, місцеві депутати і міські голови обираються на час до чергових парламентських виборів. Тобто ми фактично зараз можемо обрати на місцевих виборах нових депутатів і міських керівників на час, менше, ніж один рік. Наскільки це буде мотивацією для новообраної команди, мені не відомо. 

Порошенко: Була робота проти нас поліції. Була робота проти нас організованих груп, на кшталт Шарія, організовані зсередини країни
"Яка справа, хоч ДБР, хоч когось щодо того, що я, виконуючи свої обіцянки, розпродаю свої активи?"
— На четвертий день після виборів ви несподівано прийшли до ДБР. Ваш допит був запланований на наступний день, але ви прийшли 24 липня. Можете пояснити, чому була обрана тактика?

— Та немає ніякої тактики! Є абсолютно дивна ситуація, йде дуже активна дискусія, що Порошенка запрошують до ДБР в такий день, такий день… 

Я хочу зараз твердо наголосити, що жодної повістки, запрошення по жодній з адрес – службовій, домашній я не отримував. Я твердо переконаний, я спитав – мені не направляли. 

— А заяви про примусовий привід з боку ДБР?

— Я це взагалі не коментую. Єдине джерело, яке чомусь володіло думками слідчих і головами в ДБР, був колишній заступник Адміністрації президента Януковича пан Портнов. 

Він мав доступ до матеріалів, він мав доступ до дат і постійно оголошував ці дати. Оголошував з подвійною метою: щоб організувати провокації, друге – для того, щоб зробити певний спосіб психологічного тиску на мене. Це марно. 

Оскільки я в черговий раз почув, що на завтра в мене на 15 годину відбувається… Я почув про це за годину чи за дві, що мене чомусь чекають в ДБР, але чомусь без повістки, я твердо розумів, що це може бути використано, як провокація проти мене, що я нібито не з'явився. Я поїхав.

Оскільки в мене на 25 липня на 15 годину (це легко перевірити) за пропозицією американської сторони була запланована зустріч з паном Куртом Волкером і іншими представниками Державного департаменту. Саме на 15, і тому я 24 липня поїхав до ДБР і запропонував – оскільки в мене міжнародна зустріч, чи могли би ви зараз мене допитати. 

— Це дивна ситуація. Є правила, і вони однакові для всіх. Я ж не можу прийти на допит, коли захочу.

— ...вибачаюсь, я закінчу. Вони кажуть: "Ми не готові". Так чекайте, ви кажете, що готувалися до цього місяць! "Нам потрібно дві години". "Добре, я через дві години під'їду". "Ми можемо тільки о дев'ятій вечора". "Добре, я на дев'яту вечора під'їду. Скажіть коли, і я буду у вас". "Добре, ми вас запросимо на дев'яту вечора". 

Потім проходить певний час і кажуть "ви знаєте, і на дев'яту вечора ми також не готові вас допитувати". Я кажу: "Це виглядає як клоунада, але я вас почув. Ось заявка, в мене міжнародна зустріч, прохання перенести допит, тільки обов'язково дати відповідь". 

Ми почекали до другої години, на наші заявки про перенесення допиту ми не отримали жодної відповіді. Для того, щоб не дати їм зробити провокацію, я передзвонив нашим американським партнерам, попросив перенести на дві години цю зустріч – з 15 на 17. Вони люб'язно погодились. Це також можна перевірити. І я поїхав в ДБР. 

— Чому були такі дивні заяви з боку партії "Європейська солідарність" про те, що нібито дійсно жодної повістки вам не надходило, і що ви нібито збираєтесь у термінову відпустку?

— Вибачте, будь ласка… По-перше, що значить "нібито"? Я стверджую, що ми не отримали жодної повістки. І якщо хтось може продемонструвати, що Порошенко отримав повістку, нехай покаже це. Я залюбки на це подивлюся. 

— Ми можемо побачити це із заяв пана Труби, де він говорить, що вас викликали на допит.

— Ні. Бо вчора під час перебування в ДБР я перевірив, що ми не отримали інформацію, жодної повістки листом. Тому, Севгіль, ніяких "нібито" немає. Єдині дивні заяви, які ми бачили, це заяви пана Труби, який взагалі не має права втручатися в слідство. 

— Але ви з ним спілкувалися. 

— Звичайно. Він мені сказав, що "я не маю права втручатися в слідство". Я йому відповів, що готовий звернутися до керівника слідчої групи – ми так і зробили. Я зустрівся з керівником слідчої групи, запропонував йому мене негайно допитати. Він сказав, що йому треба зібрати слідчих. "Прошу дуже, давайте, коли вам буде зручно – допитайте. Єдине, щоб не на 15 завтра". 

На жаль, ми не отримали такої можливості. Я це розцінюю як абсолютну позицію упередженості людини, яка ставиться необ'єктивно до слідства. Мене здивувало, що у нас кожен крок, який захищений законом щодо таємниці слідства, розкривається – в тому числі і дата допиту, і запрошення, і прізвище, і слідчий, і справа, по якій людину викликають на допит.

Мені вчора чітко наголосили, що нічого вони не розкривали. Що вони проводять службове розслідування вже місяць, бо вони не знають, яким чином це до пана Портнова потрапляє. Я сказав: "Ваш директор має доступ?" Він каже: "Так, має". Я йому кажу: "Це незаконно". Але пан директор передає це пану Богдану, з яким вони постійно спілкуються. А пан Богдан передає це пану Портнову. 

— Ви це стверджуєте? Ви це знаєте?

— Я маю цю інформацію. Я вважаю, що саме такий є спосіб витоку інформації. Я вважаю, що це нічого спільного з незалежним і об'єктивним розслідуванням не має. Тим більше, що вчора були абсолютно дивні запитання. 

— Розкажіть. Я знаю, що ви не можете розголошувати, але за вас це фактично зробив той самий Андрій Портнов у своєму телеграм-каналі.

— Все, що каже Андрій Портнов – це є нісенітниця. Просто прийміть це на віру і прошу не реагувати на людину, поплічника Януковича, який втік до Росії. Що він там робив, ми собі можемо тільки уявити.

— Останні роки він жив у Відні. 

— І боявся сюди носа показати. Те, що робить Портнов, це є пряме порушення закону. Порушення закону полягає у тому, що перше – це є завідомо неправдиве повідомлення про злочин. Це кримінальна відповідальність. У тих дурницях, що він писав, він не надав жодного доказу. 

Коли він пише, що Порошенко скоїв державний злочин, коли направив кораблі для ротації, для захисту Азовського узбережжя Маріуполя, то це завідомо неправдиве повідомлення про злочин, яке було спростовано в тому числі рішенням, наказом міжнародного арбітражу. 
 
Порошенко: Чи відповідає якісний склад ДБР вимогам, які сьогодні висуває перед ним суспільство? На мою думку – ні. Внаслідок того, що керівництво ДБР має такі точки, на які Офіс президента може натиснути… Наприклад, підозра в тому, що пан Труба підлягає люстрації. Так само, як і пан Богдан

— Ваш допит стосувався продажу заводу "Ленкузня"?

— Абсолютно ні. Дивні і дурні запитання: кому належить, кого бачили? Це все є в матеріалах справи. На жаль, я є законослухняний громадянин і не можу це говорити. 

Але, друзі, немає про що говорити! Я вам обіцяю, я буду вимагати дозволу слідчого щодо таємниці слідства. 

Я готовий вам розповісти по змісту питань і змісту відповідей. Вони абсолютно пусті! Справа абсолютно пуста. Яка справа, хоч ДБР, хоч когось щодо того, що я, виконуючи свої обіцянки, розпродаю свої активи? Ви вважаєте, що там не сплачені податки? Сплата чи несплата податків регулюється Державною фіскальною службою. 

— Ви можете мені пояснити логіку, чому було потрібно продавати завод "Ленкузня" у 2018 році?

— Тому що я вирішив сконцентруватися на політиці. Як тільки я знайшов час… 

— Чому ви не зробили цього раніше? У 2013-2014 році?

— Тому що не було покупця. 

— У чому логіка Тігіпка, можете пояснити?

— Це його питайте. 

— Це викликає дуже багато запитань. 

— Задавайте їх. 

— Тому що завод брав оборонні замовлення… 

— І зараз бере, коли я не власник. 

— ...і ось раптово цей завод продається, за декілька місяців до виборів Сергію Тігіпку, який бачить в цьому виключно девелоперську перспективу.

(Восени 2018 року група "ТАС" Сергія Тігіпка придбала ПрАТ "Завод "Кузня на Рибальському". За даними ЗМІ, Тігіпко заплатив Порошенкові та Кононенкові за "Кузню" до 300 мільйонів доларів.)

— Це його право. Значить, він бачить це, і я шаную це його право. Нехай розвиває. 

— 300 мільйонів доларів – ви вважаєте це ринкова ціна для такого підприємства?

— Я не коментую ціну. Але я вам гарантую, що він був проданий по ринковій ціні і, як мені повідомили оціночні дії міжнародної аудиторської компанії, вона це підтвердила. 

— Якої?

— Не знаю. Це можете спитати в Тігіпка.

— Скільки тривали перемовини щодо купівлі?

— Дуже коротко. І я не брав в них участь. Це робила управляюча компанія, якій я передав відповідне доручення.

— Макар Пасенюк? 

— Ні. 

— А хто?

— Є управляюча компанія, яка управляє активами заводу "Ленкузня". Вона знайшла покупця. 

Порошенко: Директор ДБР передає інформацію пану Богдану, з яким вони постійно спілкуються. А пан Богдан передає це пану Портнову. Я вважаю, що саме такий є спосіб витоку інформації. Це нічого спільного з незалежним і об'єктивним розслідуванням не має
"Керівництво ДБР має такі точки, на які Офіс президента може натиснути" 

— Я хочу повернутися до питання ДБР, а саме – формування ДБР. Ви цей процес маєте пам'ятати. Тому що на той час вже було створено НАБУ і на ДБР були дуже великі сподівання, що це буде суперпотужна правоохоронна структура. В якийсь момент цю структуру вирішили поділити між собою такі люди, як від Олександра Турчинова Сергій Пашинський, який привів пана Романа Трубу. Від пана Авакова цим займався Купринець, який в тому числі делегував у конкурсну комісію своїх людей, з приводу яких у НАБУ також були питання, якщо ви пам'ятаєте. 

— Не пам'ятаю. 

— З вашого боку цим займався Олександр Грановський… 

— Я це категорично спростовую. 

— Який делегував… Я все ж продовжу… 

— Ви задаєте питання. 

— ...Ольгу Варченко. 

— Господи, ще раз наголошую, що до створення ДБР і делегування Варченко, хоч я і не знаю, що таке "делегував"… я не маю жодного відношення. 

По-друге, єдине, що я вам можу зараз сказати, що у мене були розмови і з паном Аваковим, я думаю, що він це може підтвердити, і з паном Турчиновим. Я хочу твердо наголосити на тому, що я як Петро Порошенко не підтримував жодного з кандидатів. 

— Не підтримували?

— Не підтримував. І ніхто там з моїх людей нікого не делегував. Більше того, просив свого часу перенести голосування. Щодо Варченко – я з нею до призначення не зустрічався. Я її не знав зовсім. 

— Ви заперечуєте, що Ольга Варченко була делегована… 

— Мною?

— ...до ДБР з боку президентської квоти Петра Порошенка?

— Я наголошую на тому, що я пані Ольгу… Я до неї ставлюся з великою шаною і повагою. 

— Тобто ви зустрічалися?

— Після призначення, очевидно ж, я її представляв. 

— А до?

— До – не зустрічався. Я її не знав і при всій шані і повазі я її туди не делегував. Більше того, наголошую, що я був проти цього голосування. 

— Роман Труба був креатурою, яка тоді, у 2017 році, задовольняла всіх?

— Точно не моєю і я просив за нього також не голосувати. 

— Як ви ставитеся до того, що фактично зараз Ольга Варченко стала таким крилом Арсена Авакова у ДБР і в тому числі людиною, через яку реалізуються кримінальні провадження проти вас?

— У мене немає такої інформації, тому я не можу це коментувати. Я вважаю, що у нас на сьогоднішній день в ДБР є системні проблеми. 

— Які? Можете її озвучити?

— Неефективність її функціонування і відсутність незалежності ДБР. 

У чому була мета створення ДБР? ДБР створювалося не для того, щоб провести туди якихось людей, так само як і судова реформа, і інше. У нас мала відбутися реформа правоохоронної діяльності. 

Зараз всі про це забули, що в 2014 році у нас всі ці права належали Генеральній прокуратурі. Що мається на увазі? Право слідства, право загального нагляду і інші речі, які не притаманні європейським країнам. Тому ми взяли і провели зміни до закону про Генеральну прокуратуру ще в 2014 році. Ми зробили те, що Україна чекала ще з 1996 року. 

Перше – ми скасували загальний нагляд, бо не закон і не суд визначали, що є законно, а що незаконно, що відповідає інтересам держави, а що – ні. Якось так непомітно всі забули, що загальний нагляд скасовано і подібні приписи прокурорів, які були дуже розповсюдженою практикою, в тому числі щодо тиску на бізнес, були ліквідовані. 

Наступна позиція – у нас Конституція вимагає, щоб слідство було вилучено з прокуратури. Ще з 1996 року. Політичної волі це зробити не було в жодного з президентів. 

— У вас так само?

— Якщо вам так здається, то я точно не збираюся з вами сперечатися. Але так трапилося, що слідство у прокуратури забрали з моєї політичної волі. Не просто була воля, а ми це зробили. 

І починаючи з листопада цього року – рішення було прийнято ще в 2017 році – прокуратура не має права вести жодної справи. А зараз вона має право вести лише ті справи, які у неї були до створення ДБР. Тому коли ви кажете "у вас так само" – це протирічить фактам, які ми маємо на сьогоднішній день. 
 
Порошенко: Мені немає за що червоніти. Немає жодних фактів, за які б мені треба було переживати. Якщо це буде політичне правосуддя – друзі мої, я ще в 2014 році на фронті перестав боятися

— Щодо ДБР… 

— От на сьогоднішній день слідство у прокуратури забрали. Кому його віддали? ДБР. 

Чи добре це чи погано? Точно добре. Слідство треба було забирати. Чи відповідає якісний склад ДБР тим вимогам, які сьогодні висуває перед ним суспільство? На мою думку, власну, ні, бо на сьогоднішній день, на жаль, внаслідок того, що керівництво ДБР має такі точки, на які Офіс президента може натиснути… 

— Можете пояснити, в чому ці точки полягають?

— Я не хочу це коментувати. Наприклад, підозра в тому, що пан Труба підлягає люстрації. Так само, як і пан Богдан. 

— Це питання до конкурсу, який проводився… 

— Очевидно.

— Чомусь раніше ви ці питання не задавали і вас все влаштовувало.

— Я не є учасником конкурсної комісії. І мені це теж не подобається. Але це, я думаю, дуже вдало використовує керівництво держави і керівництво Офісу президента. 

Моє єдине зауваження, що незалежність судової гілки влади і незалежність ДБР, без прізвищ, сьогодні, на жаль, недостатня. Це означає, що влада може використовувати правоохоронні органи для політичного тиску. Що вона зараз і робить. 

— Це знімає відповідальність з Петра Порошенка як президента?

— Що? Те, що у нас на сьогоднішній день немає незалежності? 

— Якби реформи були реалізовані, в нас були би незалежні правоохоронні органи та суди… 

— Я наголошую, що Петро Порошенко жодного разу ні в ДБР, ні в будь-які інші правоохоронні органи, ні в поліцію в тому числі, це може підтвердити пан Аваков, ні в суди – не використовував вплив президентського офісу для вирішення питань, в тому числі політичних. 

На жаль, зараз ми маємо іншу ситуацію. Тобто це залежить від політичної волі. Політична воля Порошенка була – забезпечення невтручання. Як воно зараз йдеться – побачимо. 

Порошенко: Господи, ще раз наголошую, що до створення ДБР і делегування Варченко, хоч я і не знаю, що таке "делегував"… я не маю жодного відношення
"Я ні від кого не збираюся ховатися, бо це буде великий подарунок Путіну"

— Свого часу судовою системою керував пан Портнов, потім його замінили у вашій Адміністрації пан Грановський і пан Філатов, які в тому числі дзвонили суддям, коли їм потрібно було приймати якісь рішення. Зараз все так швидко посипалося. Чому?

— Тому що те, що ви говорите, дозвольте мені поставити під сумнів. У чому полягав сенс судової реформи?

— Тобто ви заперечуєте вплив Грановського і Філатова на судову систему і на правоохоронні органи?

— Так, я заперечую. Тому що зараз ви ж самі бачите, що цього впливу не існувало. 

— Тому що зараз ви не президент. 

— Якщо вони вважають, що вони попризначали своїх людей, незалежно від того, президент це чи не президент... 

Послухайте, будь ласка, судова реформа… Можна по-різному до неї ставитися і вона має недоліки. Але вона слугувала тому, щоб відбулося оновлення судової системи. На рівні Верховного суду… 

— Після проведення судової реформи ми зіштовхнулися з проблемою недокомплектації судів, також в нас багато суддів, стосовно яких виникають сумніви щодо їхньої доброчесності. 

— Якщо дозволите, я скажу, причому ви можете мати свою точку зору, якщо моя буде непереконлива. Позиція перша – судова система має бути незалежна. Позиція друга – судова система має бути оновлена. 

На рівні Верховного суду судова система була оновлена, мені здається, на 70%. Значна частина з них, суддів, не просто пройшли тестування, не просто пройшли абсолютно прозоре випробування, а ще й були долучені адвокати, науковці, і таким чином було сформовано новий Верховний суд. 

Хочу наголосити, що протягнути туди людей Порошенка, Філатова, Грановського, Портнова або будь-кого іншого було надзвичайно важко. Але з космосу людей на посади суддів Верховного суду взяти не можна було. Бо це мають бути українці, які є такими, як вони є. 

Я можу зараз наголосити, що Верховний суд поки що тримає високу репутацію і не задіяний, незважаючи на те, що скоро йому виповнюється півтора роки роботи, в жодних неправосудних рішеннях. Чи це добре? Це добре, незважаючи на ту негативну атмосферу, яка створена навколо цього суду. 

Суди першої інстанції понабирали на себе величезну кількість бруду і є на сьогоднішній день залежними від нової президентської влади. Ви праві. Чому це так відбулося? Тому що ВККС і Вища рада правосуддя у зв'язку в тому числі з моїми зверненнями і листами відклала реформування суддів першої інстанції.

— Ви зараз як громадянин, як без п'яти хвилин народний депутат, очікуєте на справедливість щодо тих справ, які зараз порушені проти вас? І що ця судова нереформована система не працюватиме проти вас?

— Севгіль, ви не просто журналіст, а ще і індикатор. Я наголошую, що проти Петра Порошенка не порушено жодної кримінальної справи. Я наголошую, що не існує жодного факту про те, що нібито Петро Порошенко порушив закон. Це неправда. 

Більше того, я навпаки прошу, чи можу я звернутися до "Української правди" для того, щоб ви зробили неупереджене розслідування. Вас точно ніхто не запідозрить у симпатіях до Порошенка! Я буду дуже дякувати, якщо ви погодитесь зробити своє власне дослідження по всіх відомих справах, щоб ви найняли незалежних юридичних експертів і дали свою суб'єктивну оцінку – чи є там щось, чи немає. 

Це б дуже допомогло. Це і є мета Портнова – "ми не знаємо, що там, але справи порушені проти вас". Ще раз наголошую, всі чітко заявили, що жодної справи немає і не буде, я вас запевнив, що для цього немає жодних підстав. 

Але якщо ви приймаєте цю пропозицію, я буду дуже вдячний. Давайте зробимо об'єктивне, неупереджене, незалежне розслідування. Я залюбки дам вам всю інформацію конкретно по кожній справі. 

— Петре Олексійовичу, ви збираєтеся найближчим часом їхати з країни?

— Так, збираюся.

— Але повертаєтесь?

— Ні (починає сміятися). Насправді, їду у відпустку на кілька днів.

— Ви знаєте, вже зараз деякі люди обмірковують те, чи не стане Петро Порошенко для Володимира Зеленського як Тимошенко для Януковича. Я так розумію в нього є особисті мотиви помститися вам через брудну президентську кампанію.

— Це його право. 

— Як ви плануєте захищатися?

— Не знаю. Я не знаю проти чого захищатися, але я точно нічого не боюся.

— "План Б" у вас вже є?

— Що таке "план Б"? Я не розумію.

— Як ви бачите своє найближче політичне майбутнє? Ви – депутат. Найближче пленарне засідання... Уявімо, вас позбавляють недоторканності і починаються судові процеси, допити...

— Мені немає за що червоніти. Немає жодних фактів, за які б мені треба було переживати. Якщо це буде політичне правосуддя – друзі мої, я ще в 2014 році на фронті перестав боятися. І мені абсолютно байдуже. Я ні від кого не збираюся ховатися, бо це дуже буде великий подарунок Путіну. Насправді ж мій опонент не Зеленський. Мій опонент – Путін.

— Ну, ми це зрозуміли із передвиборчої кампанії...

— Це без жартів буде подарунком для Путіна, якщо Порошенко почне ховатися. А вони роблять для Путіна такий подарунок, коли починають такі справи, створюючи образ, що там щось не те. 

До того ж, я розумію, що це і робота політичних консультантів: якщо завтра щось не буде виходити в економіці, краще організувати атаку на Порошенка. Це означає справа на замовлення, а я цього не боюся.