хочу сюда!
 

оксана

37 лет, телец, познакомится с парнем в возрасте 27-45 лет

Заметки с меткой «україна»

Давно треба було так домовитися і діяти чесно

17.09.19 16:13 Прозора приватизація і конкуренція: представники великого бізнесу підписали меморандум про принципи підприємництва
Представники 9 українських фінансово-промислових груп підписали меморандум взаємодії влади і бізнесу, який закріплює принципи ведення бізнесу.

У меморандумі перераховано 15 принципів ведення бізнесу, яких мають дотримуватися підписанти: незалежність Нацбанку, виконання умов угоди асоціації з ЄС, прозорість та простота податкової системи, судова та антикорупційна реформи, ринок землі, прозора приватизація, боротьба з рейдерством, публічний доступ до інформації про кінцевих власників підприємств та високовартісних активів, підтримка конкурентного середовища та позбавлення СБУ функції розслідування економічних злочинів, повідомляє Цензор.НЕТ із посиланням на Громадське.

"В Україні є унікальний економічний консенсус. Ми отримали шанс унікальний шанс зменшити корупцію, захистити право власності та спростити ведення бізнесу", - сказав економіст Андреас Аслунд, який підготував меморандум.

Читайте на "Цензор.НЕТ": Бізнес вимагає права вето абсурдних законопроєктів, - Каленков

Документ підписали Олег Бахматюк, власник компанії "Укрлендфармінг", Сергій Тігіпко, власник групи "ТАС", Андрій Ставніцер (група "ТІС"), Джок Мендоза-Вілсон директор з міжнародних зв'язків корпорації СКМ Ріната Ахметова, а також представники компаній "Бурізма" Миколи Злочевського, Smart Holding Вадима Новинского, "Епіцентр" Галини та Олександра Герег.

Серед підписантів немає співвласника телеканалу "1+1" Ігоря Коломойського та його бізнес-партнерів.

"Було два бізнесмени, яких ми не запрошували підписати ці принципи, але їхні прізвища я називати не буду", - сказав Аслунд.

Подарите Гончаруку калькулятор!

Скажите премьер-министру, что 7% рост ВВП — это топтание на месте. 

На форуме YES Гончарук заявил, что в течение пяти лет экономика Украины станет «самой быстро растущей». ВВП ежегодно будет расти на 5-7% на протяжении пяти лет. Давайте посчитаем, каким станет ВВП Украины в 2024 году, и сравним с ВВП Польши через пять лет. 

По данным МВФ за 2018 год, ВВП Украины — 124,6 млрд. долл., ВВП Польши — 586 млрд. долл.
Если за пять лет экономика Украины вырастет на 40% (+7% ВВП в год), то ВВП Украины в 2024 году составит: 162,91 млрд. долл. Прирост за пять лет: +47 млрд. долл.
Если соседка Польша будет при этом развиваться теми же темпами, что и сейчас (+3,7% ВВП в год, 21% за пять лет), то ВВП Польши в 2024 году составит: 658,12 млрд. долл. Прирост за пять лет: +114,22 млрд. долл. 

Гончаруку нужно взять в руки калькулятор и посмотреть на этот так называемый «стремительный рост» в цифрах! При таких темпах экономического роста Украина не догонит Польшу не то что за ближайшие годы, но и за столетия! А какой нужен рост, чтобы догнать и обогнать Германию, у которой ВВП измеряется уже триллионами?.. 


Задачу по развитию экономики Украины нужно ставить по-другому. Мы должны удваивать свой ВВП! Тогда мы начнём сокращать дистанцию с европейскими странами, с тем благополучием, которого на самом деле заслуживают граждане Украины. 

Задайте Гончаруку вопрос, что необходимо сделать, чтобы ВВП Украины вырос на 100% за один год? Что необходимо сделать, чтобы население росло за счёт притока в Украину мигрантов из Европы и возвращения на родину нашей диаспоры? Какие законы необходимо принимать, какие реформы проводить, чтобы француз, канадец, швед захотели приехать к нам делать деньги? 

Ключ к обогащению граждан Украины — это экономическая свобода. Когда мы  освободим бизнес от 90% налогов, лицензий и поборов, это будет выгодно всему миру. Украина станет всемирным торговым хабом, а граждане Украины будут стремительно богатеть.

Ключ к экономическому чуду Украины в двух цифрах: 5.10

Потому что система «5.10» — это самые низкие налоги в мире, и значит, и самая быстрорастущая экономика.

Balashov.com.ua



«Здалека про близьке» ч.2 Тарас Кузьо

«Здалека про близьке» ч.2



Панорама українських політичних партій у діаспорі до 1991 року

Тарас Кузьо 

Політичні партії
Українську політичну еміграцію можна поділити за критерієм її ідеологічно-філософської орієнтації; за конфесійно-церковною приналежністю; підтримкою консерватизму; за переважання нації над державою і індивідуальністю; за ставленням до капіталізму і приватної індустрії; за погляди щодо демократії та оборону революційної або еволюційної стратегії визволення. Українські політичні партії на еміграції не мали ніколи можливості діяти нормально серед народу як державні – парламентарні партії, які мусять проходити на «верхи» через виборчі кампанії, що здійснювало б важливий вплив на їх активність серед народу.
Українські еміграційні партії можна поділити на три основні групи: націоналістів, соціалістів і націонал-демократів. Найсильнішою в націоналістичній групі треба вважати Організацію Українських Націоналістів – Бандера (ОУНзч – закордонні частини, а починаючи з 1960-х рр. ОУПр – революціонери), Організацію Українських Націоналістів – Мельник  (ОУНс – солідаристи) та Союз Гетьманців Державників.
До націонал-демократичних груп належать Українська Революційно-Демократична Партія (тепер вже Українська Республіканська Демократична Партія – УРДП); Організація Українських Націоналістів – за кордоном (ОУНз, їх ще називають «двійкарі») разом із Середовищем Української Головної Визвольної Ради (УГВР).
Як випливає із сказаного, ОУН через свої три окремі відділи відіграє в житті української діаспори непропорційну роль. ІІроте, починаючи з 1954 рр. кожна з них стала окремою політичною партією. Тільки три з вище названих (ОУНр, ОУНс і УРДП) мають партійний апарат.

Націоналістичні групи
У «націоналістичній» групі є три партії: ОУНр («бандерівці»), ОУНс (мельниківці) і СГД ( гетьманці).
Під час нацистської окупанії України гетьманці (під керівництвом Павла Скоропадського, який був гетьманом України в 1918 р.) діяли напівлегально. Після його смерти керівництво СГД обняв його син Данило Скоропадський. СГД видав журнал «Державницька Думка» і публікує газету «Батьківщина».
ОУНр (керована С.Бандерою і відтак Ярославом Стецьком) – це майже головно галичани і греко-католики. Базуючись на ідеології Степана Бандери (з 1940-42 рр.) – йти революційним шляхом до незалежности, ОУНр є безкомпромісною авторитарною партією. Змагання ОУНр до контролю суспільного життя, опанування громадських, релігійних і політичних організацій і установ, щоб у висліді довести до монопартійної системи, привело до конфлікту з іншими політичними партіями, які, реагуючи, творять оборонні об'єднання проти ОУНр.
ОУНр оперує великим і сильним партапаратом, має навіть окремий партійний прапор – дві однакового виміру чорна і червона половини (до речі, цей прапор ніколи не був прапором УПА, як деякі люди пробують безпідставно твердити в Україні). Оба провідники ОУНр – С.Бандера і Ярослав Стецько – під час останньої світової війни були ув'язнені, а по війні поселилися в Мюнхені, де на базі ідеології з 1940-42 рр. і писань Дмитра Донцова заснували свою партію. Відстоюване партією гасло – «Україна для українців» – свідчить про те, що дана партія є націоналістичною.
Публікаціями ОУНр є: журнал «Визвольний шлях» (Лондон); газети «Шлях перемоги» (Мюнхен), «Національна трибуна» (Нью-Йорк) і «Гомін України» (Торонто). В Лондоні ОУНр має Видавничу спілку і Українську Центральну Інформаційну Службу (УЦІС). Обидві ці інституції приміщуються під тим самим дахом, що й Музей Степана Бандери. ОУНр публікує екслюзитивно матеріали УЦІСу з України.
У 1960-х рр. усі ті суспільно-громадські і молодіжні організації, які є під контролем ОУНр, охоплено в т.зв. Український Визвольний Фронт (УВФ). Це було зроблено для того, щоб увійти в Світовий Конгрес Вільних Українців (СКВІ), членство в якому надається тільки делегатам-представникам суспільно-громадських організацій (а не політичних партій).
До УВФронту входять такі групи, як Спілка Української Молоді (СУМ), Товариство Студіюючої Молоді ім.М.Міхновського, Ліга Визволення України (Канада), Організація Оборони Чотирьох Свобід України (США) і Союз Українців у В.Британії (СУБ). СУМ видає журнал «Крилаті» .
Під час того, як ОУНр назвала себе ОУНзч, вони сформували Антибільшовицький Блок Народів (АБН), який тепер очолює п.Слава Стецько. Головною нацією в АБН є українці. АБН є складовою частиною Світової Антикомуністичної Ліги, з базою на острові Тайвань, у якій, крім АБН, членами є інші антикомуністичні організації з країн третього світу.
ОУНр створили екзильне Державне Правління, яке бере свій початок від дати 30 червня 1941 року в Львові. Але це «Правління» з іншим екзильним урядом – Державним Центром УНР, на жаль, не співпрацює. Протягом короткого часу (в 1948-49 рр.) ОУНр входила до Української Національної Ради, але з початку 1950 р. ОУНр і СГД є противниками УНРади і екзильного уряду – т.зв. Державного Центру УНР.
В еміграційному націоналістичному політичному спектрі певне місце займають також ОУНс («мельниківці»). Історія першого розлому в ОУНі і його причини є досить добре відома в Україні, і тому не будемо їх тут розглядати. Вистачить пригадати, що в деяких публікаціях в Україні поширилося твердження, що різниця між «бандерівцями» і «мельниківцями» полягає в тому, що ніби останні були більше схильні «колаборувати» з німцями. Це неправда. Різниця між ними є, але полягає вона дещо в іншому.
До речі, членство в ОУНс – також західноукраїнське, але в його складі є значний відсоток вірних УАПЦ, з Волині. Це особливо видно у В.Британії: членами Союзу Українців у В. Британії (СУБ) є майже поголовно галичани і греко-католики, а в Об'єднанні Українців у В.Британії (ОУуВБ) більшість членів православного обряду.
Від довшого часу ОУНс підтримує ДЦ УНР. З 1980-х років голова Проводу ОУНс (ПУН) Микола Плав'юк є одночасно Президентом ерильного ДЦ УНР, в якій, до речі, він зумів об'єднати найбільшу кількість еміграційних політичних партій. Найчисельнішими серед них є власне ОУНс і УРДП.
У жовтні 1941 року ОУНс сформувала в Києві Українську Національну Раду, а в серпні 1942 року відбула Конгрес Українських Націоналістів – факт, з якого ОУНс черпає свою легітимність, особливо ще й тому, що в згаданому Конгресі були учасники з Визвольних Змагань із східних областей України.
ОУНс видає газети «Українське слово» (Париж), «Новий Шлях» (Торонто), «Наш Клич» (Буенос-Айрос) і журнал «Самостійна Україна» (Чікаго). Такі суспільно-громадські організації, як Об'єднання Українців. У В.Британії (ОУуВБ), де є значна кількість членів ОУНс і де вони є домінантними, входять до «Ідеологічно Споріднених Націоналістичних Організацій» (ІСНО). Це для того, щоб, як громадські організації, делегували своїх представників до СКВУ.
До ІСНО входять, таким чином, суспільні, молодіжні, комбатанські і т.п. установи, у тому числі вже згадане ОУуВБ, Українське Національне Об'єднання (Канада), Молодіжне УНО, Фундатація ім.Ольжича, Організація Державного Відродження України (ОДВУ) в США і інш., які творять «одну націоналістичну родину».
До розвитку ідеології ОУНс («мельниківці») особливо причинилися писання полк.Андрія Мельника і Олега Штуль-Ждановича. ОУНс вважає себе традиційним спадкоємцем ОУН полк. Євгена Коновальця, організатора ОУН (в 1929 р.). Треба тут підкреслити, що оба – полковники в Січових Стрільцях.
Ідеологія ОУНс базується на традиціях Конференції ОУНс у Почаєві (травень 1942) і третього Конгресу ОУНс у 1947 р. на еміграції. Напрямні ОУНс були виразно сформульовані на їх XI Конгресі ОУНс в 1987 р.
1. ОУН бачить роль політичних сил в екзилі у підтримці цих напрямних та допомозі визвольним силам на Україні.
2. Ми не боремося за державність, ми боремося за звільнення від окупанта існуючої держави-маріонетки, щоб надати їй належні атрибути суверенної демократичної держави.
3. Ми боремося проти російського імперіалізму, а не проти російського народу. Поділяючи цей нарід на росіян з імперіалістичною та етнічною ментальністю, ми готові з цими останніми пліч-о-пліч боротися за людські права людини та національну суверенність поневолених тим імперіалізмом народів.
4. Борючись проти комунізму, ми виявляємо й підтримку тим комуністам, що борються за людські та національні права, визнаючи суверенність поневолених народів.
5. Стоячи на демократичних позиціях, ОУН визнає засаду політичного плюралізму в українському громадському і політичному житті, пропагуючи ідею консолідації та координації в організованих українських формаціях».
(«Самостійна Україна», ч. 3,1988).

Соціалістичні групи
Т.зв.«соціалістичні» групи в українському еміграційному політикумі тепер майже не існують. Деяку діяльність вони проявили в другій половині 1940-х рр., коли дві еміграційні і дві галицькі партії об'єдналися в Українську Соціалістичну Партію (УСП).
А у висліді розколу в УРДП – менша її частина сформувалася в соціалістичну фракцію під назвою «УРДП-Вперед». Ця фракція видавала орган «Наша боротьба» і «Вперед». Під час 1970-х рр. на грунті «УРДП-Вперед» (головно на терені Півн. Америки) з'явилася українська молодіжна група під назвою «Діалог» , яка видавала журнал з такою ж назвою. Її моттом було – «За демократію і соціалізм в незалежній Україні». Обі ці групи – «УРДП-Вперед» і «Діалог» були близькими до «троцькізму».

Націонал-демократичні групи
Найбільше українських еміграційних політичних партій належить до   національно-демократичної групи. Серед малочисельних і майже неактивних є передвоєнне галицьке УНДО; Союз Земель Соборної України – Селянська Партія (яка до 1978 р. видавала «Українського Селянина» в Мюнхені); Союз Конструктивно-Творчих Сил і Український Національно-Державний Союз (який видавав «Мету» також у Мюнхен)/.
До двох найбільших у цій групі належать – УГВР-ОУНз («двійкарі») і УРДП.
Остання є цілком новою політичною партією, бо була заснована після останньої війни у країнах Західної Європи. Письменник Іван Багряний був творцем її ідеології. Хоч Іван Багряний, як її засновник, не прагнув цього, УРДП стала фактичною партією українців із східних областей України. Тому і формативний досвід є іншим від досвіду українців Галичини, які є в ОУН. Серед членства УРДП є колишні свідки років українізації і відродження УАПЦ в 1920-х рр., а також і сталінського голодомору в 1933 р. УРДП видавав журнали «Наші позиції» та «Український прометей» і видає газету «Українські вісті» (Детройт).
Як подано у «Матеріалах Конгресу Української Вільної Політичної Думки» (число 1, 1972):
«Першоджерелом і початком історії УРДП є епоха великого українського відродження 1920-х років. Звідтіля походять ідейно-політичні і навіть фізичні коріння УРДП. Організаційно вона постала як демократична альтернатива поміж двома тоталітаризмами (комунізмом і фашизмом), які діяли: один – іменем «кляси», а другий – іменем «раси». А оскільки фашизм, як організована сила, був мертвим, а комунізм продовжував діяти і набирати сили, володіючи всіма українськими землями, то було ясно, що боротьбу треба вести «спираючися насамперед на досвіді багатоміліонового народу підсовєтської України» (І. Багряний, 1946 р.).
УРДП є політична організація – революційна за своїм характером та демократична за своєю метою. Вона виключає комунізм, фашизм та всякий тоталітаризм. Ідейно-політично УРДП спирається на соціально-політичну доктрину насамперед, як основну рушійну підойму демократичної революції в СРСР, і на національно-визвольну доктрину, як на другу підойму тої революції, але яка без першої в тих умовах не діє сама по собі. В основі цих доктрин лежить ідея Української Незалежної Держави з демократичним ладом.
У рамках УРДП сформовано молодечу організацію – Об'єднання Демократичної Української Молоді (ОДУМ), членами якого є молодь, родичі якої походять головно із земель східної України. Об'єднання видає журнал «Молода Україна». Крім цього, заходами УРДП засновано суспільно-громадську установу під назвою Демократичне Об'єднання бувших Репресованих Українців Совєтським режимом (ДОБРУС), а також. Легіон ім.Сімона Петлюри – організацію, яка гуртує колишніх вояків УНР. Тому що членство в усіх цих формаціях є поголовно із східних областей України – не диво, що УРДП – партія, яка дає сильну підтримку Державному Центрові УНР.
Організація Українських Націоналістів за кордоном (ОУНз) сформувалася в 1954 р. у висліді розколу в ОУНзч (ОУНр). Лідером ОУНз був проф.д-р Лев Ребет – убитий агентом КГБ в 1957 році. Цей сам агент два роки пізніше (в 1959 році) убив також і провідника ОУНр Степана Бандеру.
Треба перш за все ствердити, що серед трьох-відламів ОУН – ОУНз розвинулася повністю як політична партія, із демократично-виборчою, не авторитарною системою – на противагу Донцовській позиції. Вона вважає себе ідейним продовжувачем тої, т.зв. «бандерівської ОУН», яка в роках 1943-1953 пройшла процеси демократизації. Вони започаткувалися, як вислід рішень ІІІ-го Надзвичайного Великого Збору ОУН (ІІІ НВЗ ОУН) в Україні в 1943 р. і еволюції всередині цієї ОУН, розпрацьованої відтак у другій половині 1940-х років писаннями таких публіцистів ОУН і УПА, як Петро Полтава і Осип Горновий.
Цей (другий) розкол в ОУН мав також інші немаловажні причини. Після арешту С.Бандери і Я.Стецька в 1941 р. керівництво ОУН (Бандери) протягом певного часу було в руках Миколи Лебедя. Але, коли в 1944 р. вже як голова проводу ОУН і як головнокомандуючий УПАрмією ген. Роман Шухевич став одночасно і головою Української Головної Визвольної Ради (УТВР) – М.Лебедь і Мирослав Прокоп були вислані на Захід в ролі Закордонного Представництва (ЗП) УГВР. Тут, власне, виник конфлікт між ЗП УГВР і ОУНзч, передусім на тлі інтерпретації постанов ІІІ НВЗ ОУН в Україні з 1943 року.
Позиції ОУНз у дальшому були уточнені публіцистами ОУН – Л.Ребетом, Анатолієм Камінським і Романом Ільницьким. У вже згаданій публікації «Матеріали Конгресу Української Вільної Політичної Думки» читаємо:
«Організація Українських Націоналістів за кордоном (ОУНз) є безпосереднім спадкоємцем ОУН, яка постала в 1929 р. і діяла безперервно в Україні до половини 1950-х років. Хоча ОУН в Україні була знищена  російсько-більшовицьким  окупантом,  її безкомпромісова боротьба проти всіх окупантів мала великий вплив на зріст національної свідомости, на імперіативну настанову боротися з кожним ворогом-окупантом у всяких умовах, на прагнення до самостійної політичної підметности.
ОУНз повністю визнає Програмові постанови III Надзвичайного Великого Збору ОУН, що відбувся в Україні 1943 р., уточнені і  доповнені Конференцією ОУН на українських землях у червні 1950 р. Ці постанови становлять підставу діяльности ОУНз.
Провід Закордонних Частин ОУН (ЗЧ ОУН), що оформився у післявоєнних роках на чужині (т.зв. бандерівці), не визнав фактично духа і настанови Постанов III НВЗ ОУН у лютому 1954 р. Ті члени, шо повністю визнавали і засвоїли собі Програмові постанови III НВЗ ОУН, сформували ОУНз, яка базує свою діяльність на цих постановах і якої організаційна структура відповідає демократичним вимогам». 
Після 1954 р. пропорційно велика частина інтелігенції перейшла в ряди членства ОУНз. Тому, хоч і значно менша числом, ОУНз, завдяки своєму членству, серед якого є велика кількість індивідуальностей з високим інтелектуальним профілем, має значні впливи серед українського суспільства. Наприклад, публіцисти, які редагують «Літопис УПА», «Енциклопедію Української Діаспори», «Патріархат», «Українське слово», «Церква і життя» чи «Вісті комбатанта», є всі членами ОУНз.
Провідні діячі суспільно-громадського руху, які є близько до ОУНз, належать до Світового Конгресу Вільних Українців (СКВУ) через своє членство у Товаристві Прихильників Визвольної Боротьби України (ТПВБУ).
ОУНз видавала газету і відтак журнал «Український Самостійник» (Мюнхен, 1954-1975), а також «Бюлетень Політичної Ради ОУНз», а зпУГВР мало «Бюро Інформації зпУГВР». У 1954 р. М.Лебедь, як Секретар Закордонного Представництва УГВР, заснував Публіцистичне Видавництво «Пролог» у Нью-Йорку, заходами якого з'явилось велике число аналітично-політичних і дослідних праць, а також часописи «Сучасна Україна» і «Українська Літературна Газета» (Мюнхен, 1951-1960), які в 1961 р. з'єдналися у журнал «Сучасність» (Мюнхен-Нью-Йорк).
Спорідненим із «Сучасністю» був журнал «Віднова», 8 чисел якого з'явилися заходами 4-х українських академіків і суспільно-громадських діячів.
З огляду на те, що в 1947-1950 рр. прибували до Західної Європи вояки УПА, під егідою ЗП УГВР постала місія УПА, яка на початку 1950-х років переформувалася у комбатантську організацію «Об'єднання Бувших Вояків УПА», до якого увійшли майже всі старшини УПА, шо знайшлися на Заході. Об'єднання це обстоює Платформу УГВР, Постанови III НВЗ ОУН і підтримує зп УГВР (тепер – Середовище УГВР). Менша група вояків УПА, які підтримували ОУНзч, створили «Товариство Бувших Вояків УПА». Мимо цього – видавництво, яке публікує «Літопис УПА», має підтримку і співпрацю обох – «Об'єднання» і «Товариства» колишніх упівців. Оскільки голова редакційної колегії і редактор належить до ОУНз-УГВР, об'єднання має більшу і повагу, і впливи.
До цього слід додати, що УГВР була під час війни в Україні багатопартійною політичною установою – як підпільний парламент і, як така, не могла входити в екзильний Державний Центр, який діяв на еміграції. Проте між ДЦ УНР і зпУГВР нема конфронтації.

Політичні блоки
Еміграційні політичні партії для наближення і співпраці між собою сформували низку об'єднань і установ. Серед них – «Конференція Українських Політичних Партій і Організацій» ( КУППО, заснована ОУНс); «Український Демократичний Рух» (УДР – заснований з рамені ОУНз і УРДП/; «Конгрес Української Вільної Політичної Думки» (КУВПД – заснований з рамені ОУНз, УРДП і УНДО). КУВПД публікувала кілька томів під назвою «Матеріали Конгресу Української Вільної Політичної Дум»ки».
Крім цього, у В.Британії, як альтернатива до АБН, засновано Європейську Групу Зв'язку (ЄГЗ). З української сторони, вона має підтримку політичних груп, які входять до ОУуВБ. Не так, як у АБН, в ЄГЗ співпрацюють між собою представники всіх поневолюваних російським імперіалізмом і комунізмом народів, включно з росіянами. Російську делегацію очолює відомий кол. російський дисидент – Володимир Буковський.
Як ми вже вище згадували, кожна українська політична партія має «свій екзильний уряд». ОУНр мають своє «Державне правління»: ОУНс, УРПД і інші менші партії і групи дают свою підтримку «Державному Центрови УНРади». Всі вони діють на терені США, проте майже не контактують між собою.
До УГВР входять ОУНз, незалежні члени і «Об'єднання Бувших Вояків УПА». На відміну від ДП і ДЦ УНР, зпУГВР-ніколи не вважало себе урядом в екзилі. Вважалося, що зпУГВР буде голосом «воюючої України», інформуючи Захід про Україну і організуючи підтримку для опозиції в Україні. Українська Пресова Агенція, яка заснована 1987 р. в Лондоні і має бюро в Києві, також належить до цього середовища і продовжує цю працю, яку започаткував зп УГВР.
Щодо Державного Правління, провідний член ОУНр Петро Мірчук підкреслив, що «УДП від липня 1941 р., а зокрема на еміграції, не існувало, бо ж ні одної відозви чи якогось іншого вияву діяльности від 1945 р. аж до смерти Я.Стецька не було, не порушувати прийнятого в усьому культурному світі закону, що прем'єр не має права призначати сам свого наступника, а заступника прем'єра УДП на еміграції ніколи не було і тоді серйозно подумати про створення еміграційного проводу чи уряду».
В нашому огляді ми умисне не згадували організацію «Пласт». Це тому, що «Пласт» змагає бути нейтральною політичною організацією, не так, як, наприклад, СУМ чи ОДУМ, які є тісно пов'язані з політичними партіями. Молодь у «Пласті» – це переважно діти галицької інтелігенції.
До цього треба додати, що в ряді країн більшого поселення українців існують паралельні суспільно-громадські організації. У США існує «Українська Американська Координаційна Рада» як альтернатива до «Українського Конгресового Комітету Америки» (УККА), який опанований ОУНр і належить до керівного ними Визвольного фронту. У В.Британії існує Союз Українців у В.Британії. В Канаді і Австралії є лише одна суспільно-громадська організація.

Еміграційні політичні партії і їх відношення до України
Немає сумніву, що читачам в Україні буде цікаво знати, як усі ці партії вважають своїм обов'язком допомагати українському народові в його визвольних змаганнях. Але свою роль вони вбачають як допоміжну. Натомість ОУНз-ОУНр змагає не тільки впливати на події і пронеси розвитку визвольного руху в Україні, але навіть скерувати його в бажаному для себе напрямку.
Як бачимо з повищого, нема дива, що ідеологічно найбільшими союзниками ОУНзч-ОУНр в Україні є Українська Національна Партія (УНП), Українська Націоналістична Спілка (УНС), Спілка Української Молоді (СУМ) і Українська Національна Асамблея (УНА). Крім того, просуваючи писання Бандери, Стецька і Донцова (які мають деякий вплив на членів, головно молодшої генерації), ОУНр пробувала зіштовхнути ідеологію Української Республіканської Партії із шляху націонал-демократії на шлях інтегрального націоналізму, щоправда, поки шо безуспішно. СУМ і СНУМ можуть з'єднатися на їхньому конгресі в цьому році.
Тому що ліві еміграційні політичні групи є, на жаль, дуже слабкими, вони навіть не пробують сконтактуватися з відповідними групами, які діють в Україні. Натомість партії політичного центру ніколи не забувають під час всяких оказій деклярувати свою підтримку для національно-демократичної опозиції в Україні як загально, всьому Рухові, так і поодиноко – окремим партіям. Усі вони підтримують Рух, особливо за те, що він зумів об'єднати велике число українських політичних партій в Україні. Проте ці ж партії центру, а також знУГВР і ДЦ УНР відмовляються від контактів з Українською Національною Асамблеєю. Парадоксом цього всього є акція УНА реєструвати людей «громадянами УНРеспубліки» без ніякого доручення від ДЦ УНР.
Українська Народна Демократична Партія на своєму конгресі в червні 1991 р. заявила, що їхніми представниками на заході є ДЦ УНР. Тим часом УНП твердить, що їхній «уряд в екзилі» – Державне Правління. Знову ж УРДП заявила недавно, що вона є ідеологічно споріднена і близька до Демократичної Партії України («Українські Вісті», 5 травня 1991). Відділи ОДУМу вже засновані на східній країні.
І, на закінчення, варто було б поглянути на реакцію окремих еміграційних політичних партій з приводу прибуття на Захід дисидентів з України.
Деякі з них, як, наприклад, Йосип Тереля, Валентин Мороз і Петро Рубан мали дуже зближені погляди до ОУН(зч)-ОУНр. Але дуже скоро – у виспілі персональних і політичних конфліктів – розчарувалися, і кожний з них порвав зв'язки з ОУНр. Оба – В.Мороз і Й.Тереля – видають приватно свої власні журнали в Торонто. В.Мороз – «Анабазис», а Й.Тереля публікує «Хрест». Інший видатний дисидент – Данило Шумук не заангажував себе в будь-якій партії, хоч нерідко пише в УРДПівських «Українських Вістях». Особливо активними, але в Закордонному Представництві УГС, були Леонід Плющ і Надя Світлична, які співпрацювали найближче з «Прологом», зч УГВР і ОУНз. Але з весни 1990 р. зп УГС перестало функціонувати.
Таким чином, ні один з новітніх емігрантів з України не включився у діяльність будь-котрої з українських еміграційних політичних партій.
Це, само собою, щось нам каже?

План Штайнмаєра - це план Путіна!


Цей план, за який сьогодні ухопився Зеленський, виник кілька років тому, коли Штайнмаєр ще був міністром закордонних справ Німеччини, а Зеленський порівнював Україну з німецькою порноактрисою. Тоді Україна цей шлях капітуляції не прийняла. Я особисто доводив його неприйнятність для України на зустрічах з міністрами закордонних справ Німеччини і Франції. Тепер цього троянського коня наші партнери разом із Зеленським хочуть підписати на зустрічі в Нормандському форматі і впарити його українцям як єдиний шлях до миру.

План Штайнмаєра категорично неприйнятний для України, тому що передбачає «повернення» Донбасу шляхом виконання усіх умов Путіна: особливого статусу, амністії бойовиків та проведення виборів.

Сьогодні міністр закордонних справ Пристайко заявив, що місцеві вибори по всій країні треба проводити разом з окупованими територіями.

Повністю керована Зеленським Верховна Рада має проголосувати за особливий статус на 5 років, а російські війська мають покинути Донбас після проведення виборів. Тобто виборчий процес буде здійснюватись під повним контролем Кремля. А новий склад ЦВК, призначений Зеленським, все це схвалить. Очевидно, діючий склад Комісії – професійний і політично збалансований – звільнили саме заради цього.

Цей план зручний для всіх, крім нас, українців! Європейці із задоволенням знімуть санкції, які шкодять їхньому бізнесу, дадуть ще кілька мізерних подачок на відновлення інфраструктури, забудуть про Крим і продовжать будувати Північний потік-2.

Путін отримає ще більшу кількість своїх представників в українському парламенті і уряді та надовго стримає Україну від реального розвитку. Москва отримає вирішальний вплив на політичні процеси в нашій державі. Бо їм не потрібен Донбас – їм потрібна вся Україна!

Зеленський матиме лаври президента-миротворця, який завершив війну, і вдячність європейських лідерів за те, що позбавив їх від головного болю.

А Герої, які віддавали своє життя на Донбасі – отримають плювок на могили. Українці отримають нові податки, щоб оплатити відновлення інфраструктури регіонів, які знищила Росія. Мешканці окупованих територій – отримають терористів і вбивць у чиновницьких кабінетах.

Легалізація терористів, амністія проросійських бойовиків, які вбивали, ґвалтували і грабували наших людей, вибори під дулами автоматів, внаслідок яких п’ята колона Кремля отримає контроль над Донбасом. Таким чином відбудеться інтеграція нинішніх «днр» і «лнр» в склад України згідно плану Штайнмаєра-Путіна.

Заради своєї «хвилинки слави» Зеленський готовий покласти нашу країну до ніг Путіна. Невже ми йому це дозволимо? Я закликаю боротися за Справедливий Мир на умовах України.

Олег Ляшко,
Лідер Радикальної партії

Идеология.

Здравствуйте,дамы и господа!

Идеология - это все таки,то что должно объединять государство или все же череда заблуждений и предрассудков...

В нашей с вами любимой стране идеология не обязательна и подтверждает Конституция Украины:
Раздел 1.
Статья 15: Никакая идеология не может признаваться государством как обязательная.

На сегодняшний день власти Украины позиционируют себя с либерализмом, (а некоторые отдельные представители выбирают даже течение либертарианства).
Они не навязывают общую идеологию либерализма всему украинскому народу,но живем мы с вами именно в этой модели уже десятки лет.

Другие типы идеологий просто отметаются правящим политическим классом и всячески очерняются, возможно из-за страха неизвестности,боязни за свои карманы или просто не понимая значения идеологий как таковых,

Что же нужно простому украинскому народу?Достаточно ли просто хорошей и сытой жизни или по мимо этого нужен идеологический рывок в украинском государстве?Есть ли запрос на какую либо идеологию в нашем обществе?

Делитесь своими взглядами и приоритетами!Как считаете вы?

Спасибо за внимание и хорошего дня. podmig

Цукерки

Корпорація Roshen передала ЗСУ велику партію боєприпасів
12 Вересня 2019 20:11

Корпорація Roshen передала Збройним силам України велику партію боєприпасів до снайперської зброї натовського калібру.

Про це повідомляє Національний промисловий портал.

Одна з військових частин ЗС України отримала нову велику партію набоїв .338 Lapua Magnum (8,670 мм) та .308 Winchester (7,6251 мм) для снайперських гвинтівок, що перебувають на озброєні української армії.

Понад 500 таких гвинтівок для української армії також були придбані корпорацією Roshen, це зокрема вітчизняна Zbroyar UAR-10 (.308 Winchester) та Savage-110 (.338 Lapua Magnum).

Програмна промова Петра Порошенка 24 серпня 2019 р.

Промова Петра Порошенка 24/08/2019: Ми заклали міцну основу незалежності і нам вдасться її захистити
Високоповажні пані та панове!

Шановне товариство!

Дорогі українці!

Щиро вітаю з одним із найбільших наших свят.

Незалежність для українців понад усе! І вона не здобувається раз і назавжди. Легко дістається лише рабство. На це сподівався лідер країни агресора. А за волю  треба боротися щодня – і за свободу держави, і за права громадянина. Останнім часом трапляється чимало такого, що бентежить і тривожить. Але говорити насамперед хотів би про те, що дає надію, що вселяє оптимізм. Якщо ти не віриш в перемоги, перемоги не буде. Якщо ти хочеш в цьому переконатися, спитай у воїнів. Не було секунди, щоб вони не вірили в перемогу. Бо з нами правда, з нами Господь.

Я буду говорити про оптимізм. Що доречніше до тієї святкової атмосфери, яка сьогодні панує в  Україні і в діаспорі… Коли десятки мільйонів українців по усьому світу, від Канади до Австралії, відзначають відродження української держави.

Соціологи фіксують рекордні показники впевненості українців у майбутньому. Цього разу це не просто традиційний наслідок виборів. Цивілізована зміна влади вже сама по собі стала ознакою нашої європейськості та однією з наших фундаментальних відмінностей від усіх країн колишнього Радянського Союзу. Цей оптимізм – результат копіткої роботи, яку український народ, українська влада, міжнародні партнери України виконали за останні п’ять років. Настає, нарешті, час пожинати плоди важких випробувань і важкої праці. Найсвіжіші дані про зростання ВВП у другому кварталі на 4,6% – символічне та промовисте свідчення  того, що ми заклали добру основу для відновлення рівня життя українців.

Економічну кризу, спричинену війною, шантажистським та агресивним закриттям Росією своїх ринків, остаточно подолано. Нашими зусиллями Україна переорієнтувалася на ринок Європейського Союзу і активно зміцнює там свої позиції. Україна активно зміцнює свої позиції на українському ринку. Щоб врятувати країну, ми вдавалися до багатьох непопулярних рішень. Розплатилися за це своїм політичним капіталом. Але… Але якби машина часу перенесла нас назад, то, – навіть знаючи, що станеться і 31 березня, і 21 квітня, – ми би так само працювали би на країну, а не на власний рейтинг. Закликаю вивчити досвід Венесуели та деяких європейських країн. Бо тільки такий підхід дав можливість розчистити авгієві стайні і відкрити перспективи для розвитку країни.

Однопартійна більшість і однопартійний – як обіцяно, технократичний – уряд дають новій владі гарантований шанс здійснити низку економічних реформ, для яких раніше не було належних політичних умов. Новий глава держави отримав унікальні можливості. Жоден з попередніх президентів і мріяти не міг про таку потужну пропрезидентську фракцію у Верховній Раді. Та як сказано в Писанні, кому багато дано, з того багато і спитається. Разом з широкими можливостями настає і колосальна відповідальність.

Вперше після падіння комуністичного режиму уся повнота влади зосереджується у руках однієї політичної сили. Та ризики однопартійного урядування нам добре відомі не лише з нашого історичного минулого. Його вади очевидні і з досвіду деяких країн – нових членів Європейського Союзу. «Влада розбещує, а абсолютна влада розбещує абсолютно», – помітив ще у дев’ятнадцятому столітті відомий британський історик та політичний діяч. Для того, щоби в умовах монопартійної влади, коли всі гілки в одних руках, все ж таки балансувала система стримувань і противаг, ми, наша команда, найкраща в Україні команда, іде і готова координувати зусилля з усіма. Окрім, зрозуміло, «Окупаційної платформи», яка не повинна вийти за межі маргінесу.  Справа принципу, аби у президії Верховної Ради у кріслі віце-спікера не сидів представник кремлівської п’ятої колони. Цього категорично не можна дати реалізувати цій кремлівській колоні. Рішення залежить насамперед від більшості, але «наша команда» точно не дасть жодного голосу за представника «Окупаційної платформи».

Впоратися з внутрішніми викликами легше, бо тут все залежить тільки від нас самих. Та очевидно, що ключовим ризиком для розвитку України все ж таки залишається зовнішня загроза. Пам’ятаєте нам казали, мир принести легко «Надо просто прекратить стрелять». Пам’ятаєте, Вони не хочуть закінчувати, бо хтось наживається на війні. Пам’ятаєте, як фейковими новинами намагалися знищити нашу політичну силу. І зараз протверезіння. Хто зараз заважає? Чому війна не закінчена?

Як ми і казали, ключ від миру лежить не у Вашингтоні чи в Києві, ключ від миру лежить у Москві. Для того треба спочатку зрозуміти, що війна то війна, а не конфлікт на Сході України, агресія є агресія, а не просто допомога сепаратистам. І країна агресор – Росія, і нарешті треба навчитись це вимовляти. Бо без цього Ви будете просто дурити український народ і своїх союзників. І врешті-решт втратите довіру першої і підтримку другої. Всі речі слід називати своїми іменами. За 5 років ми привчили світ до цього.

І ні в якому разі, ми не можемо дозволити втратити міжнародну солідарність, яка нашою командою будувалася всі 5 років. Вони кажуть, а зараз нічого не можна зробити, як вони казали у випадку зняття санкцій ПАРЕ. Друзі, у нас виходило, нам було не легше. Ми запроваджували санкції, а Вам достатньої їх тільки продовжити.

Сьогодні заговорили про наміри повернути Росію за стіл  «Великої сімки». Цілу добу роздумували якою має бути реакція країни. Вона для нас категорично неприйнятна. Жодна з вимог, які були висунуті Україною і союзниками при запровадженні санкцій, як  змусили з ганьбою витурити Московію з елітного клубу, Кремлем не виконана. Крим не повернуто. Донбас далі стікає кров’ю. Москва утримує за гратами українських заручників, замість того, щоб виконати чіткий і однозначний припис Гамбурзького трибуналу з морського права, де була перемога України. Перемога, відповідно до тих директив, які я як президент свого час у підписав. Зараз треба просто забезпечити виконання судового рішення. І є відповідальність за не виконання. І це негарний випадок, коли треба руйнувати це рішення і повертатись до ситуації обміну. Ми суверенітетом не торгуємо. Наших військовополонених моряків, над якими Росія не має жодної юрисдикції треба звільняти негайно. Тим більше вони себе поводять, як справжні герої. Як треба себе поводити запитайте Ахтема Чийгоза, Жемчугова він тут разом з нами. Привітаймо оплесками Героя України. Так само ця поведінка і ці стандарти мають бути по відношенню до всіх політичних в’язнів.

Спроби умиротворення агресора лише розпалюють апетит РФ. Я це знаю на власній шкурі і наполегливо раджу не експериментувати з країною. І Україна про це має ще раз нагадати лідерам тих країн, які за тиждень зберуться у Польщі, щоб відзначити вісімдесяті роковини початку Другої світової війни. Зараз я можу сказати, що саме у Варшаві 5 років тому мною були проведені переговори, які дозволили запровадити санкції. Хочу подякувати за позицію офіційної Варшави і президента Дуди, і уряду, і сейму за те, що Путіна там не буде. Так треба поводитись!

Як парламентська сила у складі нової Верховної Ради України ми будемо твердо стояти на сторожі національних інтересів держави. І щодо протидії російській агресії, де недоторканим має залишатися започаткований нами принцип «нічого про Україну без України». Не може бути так, коли доля України обговорюється великими країнами. Починаючи від припинення вогню і закінчуючи звільненням заручників, без участі нашої держави. Це неприйнятно! Україна довела, що вона є активним і впливовим суб’єктом міжнародного права і міжнародних відносин. На жаль маєм констатувати, останнім часом його дедалі частіше порушують.

Так само надзвичайно важливим є збереження санкційного режиму проти агресора. Бо вчора ми вже почули, як громадську думку почали готувати до того, що санкції, мовляв, продовжити неможливо. Ми Вам заздалегідь кажемо не просто можливо, а й потрібно. Для цього треба працювати. І ми «європейська Солідарність готові для цього підставити плече, поділитися досвідом. Це не є вузько-партійні, вузько-політичні інтереси. Мова йдеться про інтереси держави. Санкції ніколи не пролонгувалися автоматично. Кожен раз, раз за разом, була дуже важка дискусія. Але ми завжди в цій дискусії перемагали. Не можна допустити програш і зараз. Тут національні інтереси держави. Ми дуже велику ціну заплатили, щоб зараз щось здавати без бою.

Виплекані нами міжнародна єдність і солідарність стали для України як надійним оберегом на полі бою, так і інструментом ефективної підтримки для кардинальних змін всередині держави. Безпека країни – це відповідальна, наполеглива і дуже професійна, кропітка робота. Я намагався її виконувати всі п’ять років з моєю командою, дякую кожному з ним і нашим міжнародним партнерам. Хочу наголосити, що ми будемо робити все, щоби об’єднати державу, будемо робити все, щоби в надалі тримати міцну міжнародну коаліцію для захисту нашої країни.

Довготривалий мир та безпеку можна забезпечити однією дорогою. Іншої не існує – не шукайте. І назва цієї дороги –вступ України в Північноатлантичний альянсу. Саме це поставила головною метою наша політична сила, саме цю частину дороги ми пройшли за останні 5 років. Саме так ми будемо рухатися далі. Жодних ігор і торгів з цього питання з країною-агресором ми точно не дозволимо. Скільки ми чули солодких співі, що їм потрібна позаблокова Україна. Хочу нагадати, що в 14 році агресія почалася, хоча Україна мала позаблоковий статус. Позаблоковий статус потрібен лише для того, щоб проковтнути Україну. Подавляться! Обіцяю!

Ми, звичайно, за те, щоб забезпечити мирне врегулювання на основі Мінських домовленостей, яким днями виповниться п’ять років. Всі 5 років хто тільки не жбурляв камінням в Мінські домовленості. А сьогодні виявляється, що альтернативи їм немає. А ми маємо діяти і ці Мінські домовленості захищають інтереси України. Це було диво, коли ми забезпечили, щоби Путін поставив свій підпис під Мінськими домовленостями, які зобов’язують його вивести свої окупаційні війська з території нашої держави, вивести важку техніку і артилерію, роззброїти незаконні збройні формування, відновити контроль України над неконтрольованою ділянкою українсько-російського кордону і зробити багато речей, які стали нормою документу який став частиною міжнародного права. Частиною рішень Ради Безпеки ООН. Там червоні лінії давно сформульовані. Але головне – ані Росія, ані її маріонеткові утворення не повинні і не отримають права вето чи жодних інших можливостей блокувати, право вето, на вступ України до ЄС та НАТО. Ми з Вами точно не дамо цього зробити.

Від нового Президента, нового Кабміну, нової  Верховної Ради ми очікуємо переходу від європейських та євроатлантичних заяв та декларацій, – які ми почули, поділяємо та вітаємо – до конкретних рішень і проектів, які наближають Україну до Європейського союзу та Північноатлантичного Альянсу.

До грудневого саміту НАТО в Лондоні залишаються лічені місяці. Ми ще й кроку не зробили для того щоби, на Туманний Альбіон українська делегація має прибути із гранично ясною пропозицією щодо необхідності надання Україні Плану дій щодо членства в НАТО не пізніше 2023 року. Ми готові розповісти як це робити, але не змарнуйте свій шанс. Розпочинати роботу серед міжнародних партнерів потрібно вже зараз, вже сьогодні.

Ще у середині 90-х років треба було підписувати не Будапештський меморандум, який не вартий паперу, на якому він написаний. А саме тоді потрібно було казати, якщо Ви хочете, щоб Україна віддала третій за потужністю ядерний арсенал в світі, надайте гарантії вступу до НАТО. Тоді би це працювало. Ми не дамо друге обдурити Україну. Бо жоден меморандум, на відміну від Вашингтонського договору – це чіткий міжнародно-правовий механізм колективного захисту членів Альянсу.

У нас немає альтернативи. Україна має обов`язково інтегруватися до ЄС і НАТО. Цю мету треба посилено працювати – конкретними справами, а не словами чи пустими обіцянками. Майже три чверті українців сьогодні за вступ до ЄС. Майже дві третини за інтеграцію в НАТО. Але нам потрібна дорожня карта, конкретні крокі, які необхідно зробити зараз. Саме тому ми будемо боротися. Вже боремося. Зокрема, ми не дали, щоб з нової Ради було прибрано комітет з євроінтеграції. Це перша наша з вами перемога. Я думаю, що сьогоднішній Марш ветеранів і ті хто сьогодні присутні разом з нами, браво! Друзі, Ви великі молодці. Це аргумент до того, що не тільки міністерство ветеранів необхідно, а й комітет ветеранів. І сьогодні, на жаль, наш голос, голос «Європейської Солідарності» один. «Голос», Ви нас чуєте? І інші політичні сили. Ми маємо об’єднатися, битися і перемагати.

Ми прийшли  до Ради із гаслом захисту євроінтеграційного курсу держави. І працювати над цим ми будемо, у тому числі з використанням можливостей, які відкриються перед нами по лінії Європейської народної партії. Це найбільш політична сім’я в Європейському Союзі, до якої належатиме і наша політична сила.

«Європейська Солідарність»  і надалі буде підтримувати політико-дипломатичний шлях врегулювання і відсічі російської агресії на Донбасі. Нагадаю також, що моя команда разом з партнерами напрацювали проект «дорожньої карти» імплементації Мінських угод. Вона є і ми готові озброїти нашу дипломатичну команду, яка буде зараз продовжувати переговори. На жаль, це робиться не швидко, але я сподіваюсь, що якщо не буде, а виглядає так, що не буде, зустрічі у нормандському форматі на найвищому рівні, то принаймні на рівні дипломатичних радників наш проект по дорожній карті і миротворцям має бути в основі тих рішень і пропозицій, які будуть реалізовуватись найближчим часом.

Ця дорожня карта передбачає поетапність та чітку послідовність реалізації Мінська з пріоритетом безпекового компонента. Під дулами російських автоматів ніяких політичних процесів на окупованому Донбасі не буде. Ми знаємо і ми не допустимо. Ми твердо переконані, що відповідь на це є рішення Ради безпеки про запровадження миротворчого контингенту на всій окупованій території, включно з неконтрольованою ділянкою україно-російського кордону.

Шановні пані та панове!

Днями в інтерв’ю мене запитали про формулу незалежності. Цю формулу, здається, вже знають всі, як два по два – чотири – «армія, мова, віра». Так, це ще не все. Потрібні сильна економіка та верховенство права. Але армія, мова і віра – це фундамент, який ми з вами збудували.

В багатьох є бажання розхитати: армію ігнорувати, скоротити фінансування, скасувати реформу харчування, кошти на озброєння, скоротити чисельність. Армія – основа нашого суверенітету. Ми будемо захищати армію, народ буде захищати армію і та підтримка, яка сьогодні на вулицях міста була продемонстрована нашій армії. Я наголошую – це була аполітична акція. І ветерани наголошують українську армію, яка захистила український народ, народ також здатен захистити.

Ми не дамо применшити роль армії, знизити її соціальний статус. В тому числі, через ліквідацію комітету ветеранів знизити значимість воїнів до рівня 2013 року. Подивіться, який рівень поваги зараз. Повернення в 2013 ми не допустимо. Навіть, коли нас не достатньо в парламенті. Ми є парламентський спецназ і один воює за десятьох. Так само, як зберегли Міністерство у справах ветеранів і комітет з євроінтеграції, збережемо і інші напрацювання. Хочу привітати одну з засновниць радіо-станції Армія-FM – Яну Холодну. Вона з нами тут, щоб продемонструвати єдність нашої команди.

Не можу не сказати про постійні спроби атакувати закон про мову. Хтось подає до Конституційного суду, хтось намагається зупинити цей закон через звичайний суд.

Це і спроби заблокувати перехід церков та церковних громад з московської церкви до української. Вони роблять це телефонним правом.

Так, фундаментальні зміни, які ми зробили за п’ять років не стали незворотними і ми все ще маємо їх захищати. Я переконаний, що основу ми заклали доволі міцну. І нам вдасться її втримати і захистити від усіх атак. Бо армія була, є і залишається найавторитетнішим державним інститутом.

Популярність і довіра з боку суспільства співставна і в Православної Церкви України. Більше 70% асоціюють себе з цією церквою. Церква є тим, що об’єднує українську націю та державу. Я ще раз хочу подякувати ієрархів за велику капеланську службу, за роботу по формуванню нації, і за блискучу місію Предстоятеля. І сила мови – вона тепер не лише в законі, але і в потужній суспільній підтримці, коли дедалі більше українців усвідомлюють історичну роль і вагому соціальну, комунікаційну функцію української мови.

Україна була, є і буде!

Вона стане невід’ємною частиною Європейського Союзу і НАТО!

Вона виросте в потужну регіональну державу і країну-лідера на пострадянському просторі.

Територіальну цілісність України буде відновлено. Крим буде повернуто в Україну, а Україну буде повернуто в Крим.

Особливо теплі привітання – українським патріотам в анексованому Криму та в окупованих районах Донбасу.  Ми з вами, дорогі браття та сестри!

Вітаю усіх з Днем Незалежності!

І особлива подяка в цей день – українським воїнам, нашим захисникам. Вибачте, що без параду. Це – помилка, яку, сподіваюся, виправлять наступного року.

Ми шануємо і поважаємо наших героїв.

«Прийде час, – казав колись великий український державник, – коли один скаже: «Слава Україні!»  А мільйони відповідатимуть:

«Героям слава!»

https://solydarnist.org/?p=215565

Влада припинила гратися в слуг народу

Не минуло й двох тижнів роботи нового парламенту, як влада припинила гратися в слуг народу і взялася душити найбільш ініціативних та прогресивних громадян – підприємців – шаленою бюрократією у сплаті податків і кабальними штрафами за недотримання їхніх безглуздих процедур. При цьому податкова отримала «зелене світло» для свавілля, «слуги» скасовують персональну відповідальність посадовців перед державою. Не дають навіть перехідного періоду для того, щоб підприємці змогли хоча б розібратися з усією дурнею, яку вони понаписували.

Промисловці та іноземні інвестори б’ють на сполох. Лише у металургії – одній із базових галузей вітчизняної економіки – податкове навантаження зросте у 3-4 рази!!! Рента за видобуток палива і корисних копалин підвищується ще більше, тож про перспективи підвищення власного видобутку природного газу і нафти та забезпечення енергетичної незалежності можна просто забути. У Росії, Китаю – наших головних конкурентів – радісно потирають руки від цього ідіотизму нашої влади.

Але і цього їм мало! Законом 1210 скасовується заборона використовувати майно стратегічних державних підприємств (які не підлягають приватизації!) для погашення податкового боргу. Це відкриває лазівку для прихованого дерибану новою владою підприємств, землі та активів, які мають стратегічне значення для економіки, безпеки та суверенітету України.

Олег Ляшко,
Лідер Радикальної партії