Нашу страну мне кажется не мешало бы переименовать в КИЕВСКУЮ РУСЬ. Во первых мы имеем полное историческое право. Во вторых московии надо будет поднапрячься, чтобы попытаться исковеркать историю и доказывать что да толком и никогда и небыло у нас своего государства. А то у московитов получается и море Черное они вырыли и слово Украина недавно придумали, потому можно считать что и государства такого почти и небыло и им можно пренебречь. В третьих мы подчеркнем , что мы вовсе и не младший брат в семье славянских народов.
А интересно за кого тогда станут воевать сепататисты? Они ведь кричат , что они русские, значит за Русь, КИЕВСКУЮ РУСЬ.

Рождество- добрый и семейный праздник..А на Украине он еще и очень колоритный..Со своими традициями.обрядами и колоритом Рождество во Львове- это двойной праздник.. Жаль что я был только в предрождественский день и вечер...Но магию Львовского Рождества я ощутил [ Читать дальше ]
Прогулки по старому Львову не оканчиваются..Следите PS прошу Вас-пожалуйста ,без политических дискуссий. Те ,кто хочет пополивать друг друга дерьмом Вам в другой форум, на другую страницу.. Мнения по фото-пожалуйста...Но про политику - не надо.... Не превращайте фотоблоги в площадку для политического мусора

...Україна — це така країна, де у Львові приймають російських біженців,
які тікають з Криму, де росія захищає їх від львівських бандерівців.

Сьогодні ми є свідками того, як підступний «Рускій мір» щоразу цинічно проявляє своє хиже нутро. Ідея цього «міру» виникла ще століття назад, але сьогодні вже глибоко та міцно вкоренилася в розуми багатьох людей світу. Не будемо заглиблюватися у теоретичну суть цього «міру» - ми й так бачимо, що відбувається. В Україні війна і проводить її проти нас саме Москва, Кремль, звідки надаються всі злочинні накази. Серед світової спільноти (а саме серед держав лідерів) панує страх та бездіяльність. Москва й тут провела війну і розвиває її далі, нав’язуючи свої правила гри – натуральне право замість позитивного, де сильніший виграє, а не той, на чиєму боці правда; повна дезінформація, невиконання минулих та сучасних домовленостей (наприклад Будапештський меморандум з 1994 року та недавні Мінські домовленості); Москва використовує військові, економічні, інформаційні та дипломатичні засоби з метою утвердження своєї ідеології «рускава міра», який не є корисним ні для кого, навіть для неї самої, а лише для тих паразитів, які засіли в Кремлі – їм буде мало всього світу – подібно як хвороба або вірус розповсюджуються по організму, долаючи перепони імунної системи, так й цей «мір» розповсюджуватиметься без упину, інфікуючи розуми людей. Західний світ прожив своє «Золоте століття» кінця ХХ початку ХХІ століття і розслабився, втратив пильність. Натомість «рускій мір» є вбивчим для України, в його умовах немає співжиття або культурного обміну – він прийшов випалювати землю і заселяти її своїми адептами. «Рускій мір» вже зруйнував сотні тисяч наших сімей, вигнав їх зі своїх помешкань, приніс трагедію в тисячі сімей загиблих героїв війни 2014-2015 років. «Рускій мір» це нищівний план нової колонізації України, де немає місця Українцями, тільки адептам та манкуртам.

«Рускій мір» діє всюди, а особливо активно в Інтернеті, шокуючи людей неправдою, брехнею, перекручуваннями, а тих, хто вже піддався, він підживлює щоразу новими порціями своєї отрути. Російські інформаційні війська нагнітають істерію, закидають нас негативом, для чого нахабно перекручують факти, дають їм брехливу інтерпретацію, а часто взагалі фабрикують відверту брехню[1]. Цим займаються безліч московських інформаційних ресурсів – від так званих організованих «інтернет-тролів» до всесвітніх мереж типу sputniknews.com, RussiaToday, LifeNews etc. Щоразу більше з’являється заяв – особливо від західних очільників, які нібито нам допомагають, що «потрібно домовлятися», «вирішувати дипломатичним шляхом», «йти на компроміс» тощо. Це ознаки того, що імунна система світу слабне і Москва вривається чим далі агресивніше. Захід не розуміє, що «рускій мір» не толерує жодної альтернативи – він прийшов жерти все, що зустрінеться на його шляху – особливо те і тих, хто хоч трохи слабший за нього. Це ненаситний крокодил. «Рускій мір» - це система новітніх гібридних військ Москви, розроблені з метою нападу не лише на Україну, а й на Європу. Україна відчуває на собі найбільші удари і стримує заразу коло воріт ситого Європейського Союзу.   

Та як виявилося – і про це свідчать факти, Україна не є слабшою від Москви – а лише менш організованою. Чисельні мережі волонтерів, підтримка українців та небайдужих людей з-за кордону, незламний бойовий дух нашої армії, праця журналістів стримують «рускій мір» і не дають йому увірватися глибше в Україну та світ. Попри декларовані шалені витрати на оборону, більшість потреб армії забезпечують волонтери, тобто активна частина українського народу[2]. Це новий український етнос. Проте є й інші ділянки фронту, є інші види зброї!

І цей інший фронт – інформаційний. Там, де українська мова в Інтернеті не заповнює простору – його тут же заповнює російська мова, яка часто стає підґрунтям для розвитку «рускава міра». 

Тож закликаю звернути увагу на Інтернет-імідж України та української мови! Тож що ми можемо зробити разом? Ми, інтернет-користувачі, здатні робити величезні речі у мережі. Варто її налаштувати під себе. Які кроки можна зробити вже зараз?

1. Зверніть увагу на свою поштову скриньку. Варто переходити з mail.ru, yandex.ru та rambler.ru на ukr.net, i.ua та ex.ua і там створювати свої поштові скриньки.
2. Зверніть увагу, які сторінки ви «лайкнули» у соціальних мережах. Часто українські користувачі лайкають російськомовні розділи світових ресурсів, таких як BBC чи Deutsche Welle. Замість BBC Ukrainian лайкають BBC Russian тощо. Зі всією повагою до російськомовних користувачів України, які щиро підтримують Україну, але варто також одночасно лайкнути україномовний розділ.
3. Користуйтеся українськими торрентами – hurtom.com та torrents.net.ua! Ви ще про них не знаєте? А там вже зібрано надзвичайно багато якісної інформації!
4. Перевіряйте власників інтернет-сайтів, якими ви користуєтеся – інколи у своїй біографії вони досить лояльні до «рускава міра» та сепаратистів.     
5. Намагайтеся шукати українські відповідники російським сайтам. Часто ми не знаємо, що існують такі чудові сайти, як inspired.com.ua, watcher.com.ua, mova.ga, tereveni.org і користуємося російськими habrahabr.ru, adme.ru тощо.
6. Завжди шукайте інформацію в українській Вікіпедії і якщо стаття не повна або неякісна – не полінуйтеся її трохи дописати та відредагувати. Створюйте ще не існуючі статті – їх необов’язково робити сотні і тисячі. Варто зробити декілька і доглядати їх, поповнюючи щоразу новими цікавими джерелами. Українська Вікіпедія росте і набирається сил саме завдяки нам. Задайтеся питанням – чому українців так багато по світі, а українська Вікіпедія використовується так слабо? Відповідь проста – тому що багатьом з нас лінь шукати інформацію українською. Це потрібно змінювати. Сьогодні ж. Зверніть увагу на те, що українська Вікіпедія росте досить швидко – щороку її використання збільшується як в Україні, так і в світі. Частка України складає 1,5% від загальної кількості сторінок та користувачів у світі і ця цифра постійно росте. Частка української Вікіпедії в Україні досягла вже 20% і це добрий показник, бо ще декілька років назад цей показник був утричі меншим. Закликаю завжди перевіряти, чи є стаття, яку ви шукаєте у Вікіпедії, українською мовою – і якщо її немає, або вона неповна або невідредагована, то не зволікайте зробити це все, зробивши свій внесок у подолання «рускава міра». Це не мусить бути обтяжливим обов’язком. Кожен україномовний користувач розуміє, що його внесок у формі редагування та створення нових матеріалів на Вікіпедії разом з іншими створює потужну інформаційну армію. Українська мова – це потужний інструмент у боротьбі, адже росіяни нашу мову мало розуміють. Це твердження походить з цієї статті - Москву легко перемогти у тотальній війні.
7. Слухайте українські радіо онлайн! Є чудові радіостанції УХ Радіо та Радіо Культура. Шукайте нові радіостанції та діліться з друзями.
8. Дивіться міжнародний український інтернет-канал uatoday.tv замість rt.com.
9. Робіть переклади субтитрів на сайті TED.com – їх теж необов’язково робити сотні. Варто зробити свій внесок написанням субтитрів хоча б до одного короткого фільму. Пам’ятаймо – нас мільйони – якщо ми організовані – ми непереможна сила.
10. Не забуваймо, що нас мільйони, тому проводимо дискусію про об’єднання всіх українських соціальних мереж в одну. Зараз їх безліч і кожна позиціонує себе, як унікальна. Насправді виграють всі тільки тоді, коли облишать амбіції „перемогти Facebook і Контакт” і об’єднають зусилля навколо однієї серйозної соціальної мережі. Druzi.org.ua, ukrainci.org.ua, connect.ua, weua.info, ц.укр, ukrface.com.ua, ukr-contact.com, 100000i.com, susidy.com, folk.in.ua, yachudo.com і так далі… Варто закликати власників тих сайтів створити спільний проект, який би втілив амбіції всіх. Великий спільний проект задовольнить амбіції скоріше, ніж вони працюватимуть поодинці.
11. Проводимо дискусії про об’єднання сайтів подібної тематики, наприклад українських сайтів на кіно-тематику. Задайтеся питанням – чому в Україні популярний kinopoisk.ru? Чи немає таких же українських ресурсів? Є! Але вони знову ж таки як і в ситуації з соціальними мережами – розпорошені.
12. Перевірте мову свого браузера за допомогою ресурсу ridna.com.
13. Шукаймо українські альтернативи для російських сайтів – можливо українські сайти існують, тільки про них ніхто не знає, тому про них потрібно розповідати і розповсюджувати інформацію, одночасно не забуваючи попередні пункти – варто об’єднуватися, а не конкурувати.
14. Створюйте нові слова та замінники на сайтах slovotvir.org.ua та mova.ga.
15. Виправіть інтернет-імідж України з інформаційної колонії на самостійну потужну державу. Заінсталюйте у свій браузер додаток Alexa Sparky – він рахуватиме всі українські сторінки, які ви відвідуєте та підніматиме їх у світовому рейтингу. Задайтеся питанням – чому 4 з 5 найпопулярніших сайтів України – російські? Виправимо це разом!  
16. Засвоюємо наш інформаційний простір – багато українських порталів потребують нових україномовних користувачів – такі як i.ua, online.ua. Створюємо там блоги і наповнюємо їх своєю інформацією!

Також варто надати уваги деяким цитатам з вищезгаданої статті. Додаю після кожної цитати свої коментарі:

Інформаційній війні властиві практично всі характеристики й елементи "класичної". Тут є інформаційні напад та оборона, атаки й опір, противники та союзники, перемоги й поразки…

Нашою спільною метою є: використання тільки україномовних інформаційних ресурсів з перевіреним реноме. Наприклад: Українські Національні Новини – unn.com.ua, Укрінформ – ukrinform.ua, Українська Правда – pravda.com.ua, Українські інтернет-канали: 24tv.ua, hromadske.tv, espreso.tv, 5.ua.

Ефективність інформаційної зброї основана на властивостях головного мозку. Будь-яка інформація, яка сприймається мозком, змінює його. Кожна нова порція інформації, "залита" у свідомість чи підсвідомість, приводить до утворення нових комплексів нейронних зв'язків. Тобто наслідком інформаційного впливу є фізична зміна головного мозку.

Це підтверджує важливість використання саме україномовних українських інформаційних ресурсів українською мовою – їх вплив проявиться у сердньо- та довгостроковій перспективі. Підпишіться на вищезгадані ресурси у соціальних мережах. Зробіть це зараз!    

Завдяки своїй досконалості, мозок фізично пристосовується до переробки інформації певного типу. Саме на цьому ґрунтується ефект "зомбування" і "промивання мізків": людина, яка стала об'єктом інформаційної атаки, неспроможна контролювати себе, адже фізично змінено сам орган самоконтролю.

Тому важливо підтримувати саме таку «інформаційну гігієну» та чистоту думок. Оточіть себе якісною українською інформацією.

Єдиний спосіб захистити населення своєї країни від ворожої інформаційної зброї полягає в тому, щоб обмежити доступ до нього будь-якої ворожої інформації.

Всі вищезгадані способи годяться як інструмент для цієї тези.

Головним носієм інформації є мова. Навіть якщо ворог поширює візуальні образи, все одно вони супроводжуються словесним коментарем. Відтак, доступ до мізків населення досягається тим, що воно розуміє мову інформаційного агресора.

Ще раз перевірте мову свого інтернет-браузера, відкривши це посилання. На тому сайті буде коротка інструкція перевірки мови та в разі потреби її перелаштування на українську. Адже варто розуміти, що інтернет певною мірою підлаштовується під користувачів. Згідно зі статистикою сайту w3techs російська мова є ДРУГОЮ за поширеністю в інтернеті після англійської (сайт). І це саме завдяки інтернет-користувачам з України, Білорусі, країн Прибалтики та інших країн, де україномовні користувачі лінуються перевірити налаштування своїх браузерів. Більше того, українська мова в українському інтернет-просторі представлена на ТРЕТЬОМУ місці. Можливо, у певній мірі, сьогоднішні події в Україні можна пов’язати з тим, що відбувалося у мовному просторі останні декілька років. Україна сьогодні є інформаційним придатком Росії – на це вказують багато світових інформаційних ресурсів, як колись була ресурсним придатком. Ресурси змінюються, як і спосіб виробництва, як і структура економіки.    

Для чого щоразу піднімати це питання? Люди собі користуються і вони задоволені. Чи варто творити щось своє - менше, але своє? Адже сила - в єдності. Чи в російській інформаційній єдності? В інформаційному просторі українська і російська мови не змагаються. Українська намагається лише утримувати позиції або здобувати нові, незайняті простори. З вище описаної інформації виходить, що "завдяки саме українцям" російська мова є серед світових лідерів у інформаційному просторі, як пише ресурс watcher.ua. Адже саме в Україні найбільше російськомовних користувачів Інтернету за межами Росії. Українські користувачі лише піднімають рейтинг російським порталам, які локалізуються на іноземних фондових біржах і всі активи осідають згодом не в Україні, а десь в інших країнах.

Продовжуємо цитати зі статті.

Воєнною катастрофою можна вважати те, що українці сприймають російську мову як свою, адже вона широко використовується українськими ЗМІ, державними діячами, військовими, експертами, лідерами громадської думки.

Ще раз повторюю і закликаю скористатися з вищеописаних способів – це наш захист, це наша інформаційна зброя!

Необхідно в українському інформаційному просторі максимально запровадити українську мову. Це стосується передусім сфери ЗМІ, держави, військової справи, технологій, економіки - без жодних обмежень для російської мови у побутовому спілкуванні.

І цим запровадженням займаємося ми – щодня, у більшості випадків – пасивно, тому закликаю вас зробити свою діяльність в інтернеті більш активною та свідомою!

Чому це приведе до перевертання ситуації?

Перше. Українці чітко знатимуть, що свої говорять українською мовою, адже всі українці її добре розуміють, а державні діячі, інтелектуальна та бізнесова еліта, експерти, журналісти, активісти вільно нею спілкуються. Відтак вся інформація російською мовою автоматично сприйматиметься як чужа, адже ворог не знає української мови. Через це до російськомовної пропаганди не буде жодної довіри, а тому московська інформаційна зброя одразу втратить свою руйнівну силу.

Друге. Українізація внутрішнього спілкування зменшить витікання інформації і ускладнить роботу російських розвідувальних та аналітичних центрів, адже в сучасному світі понад 90% інформації отримується з відкритих джерел. Якщо тексти росіяни ще можуть якось перекладати за допомогою комп'ютерних програм, то живу розмовну мову майже не сприймають. Диверсанти, котрі імітують дії Правого Сектора, часто зовсім не знають української мови. У такий спосіб їх легко розпізнати.

Третє. Українці генеруватимуть інформацію російською мовою виключно для російського споживача, адже всі українці добре володіють російською. Тобто вся інформація російською буде призначена виключно для зовнішнього споживання. Іншими словами, читаючи будь-який російськомовний текст, українець знатиме, що це або інформація на експорт, або ворожа пропаганда. Бо такі наші, українські правила гри.

Тотальний перехід на використання української мови у наших внутрішніх справах матиме ще один корисний результат: стане зрозуміло, хто насправді є патріотом, а хто - імітатором.

Переможну інформаційну війну з Москвою кожен українець може почати вже сьогодні. Переходь на українську мову, заохочуй до цього друзів та знайомих, використовуй україномовні джерела, допомагай російськомовним українцям перекладати їхній інформаційний продукт на українську, сприяй їхній практиці розмовної української мови, блокуй російськомовні джерела.

Українські воїни! Не допомагайте ворожій розвідці перехоплювати ваші розмови: говоріть українською – ворог її не розуміє.

Українські журналісти, експерти, громадські лідери! Говорячи російською, ви просуваєте в Україні "русскій мір", адже він оснований на російській мові. Не стидайтесь української мови, ви ж нею володієте. Не досконало? То є гарна нагода вдосконалитись – у цьому вас усі зрозуміють і підтримають.

Для цієї мети підписуємося на сайт mova.ga – чиста українська мова.

Друже, не чекай, поки інші перейдуть на українську. Пам'ятай, що ти – людина-армія. Твоє персональне долучення до тотальної війни може стати останньою краплею, яка приведе в рух лавину народної активності.

Політика – це ти. Проводь свою інформаційну політику.

Зрозуміймо, що «рускій мір» це ненаситний крокодил і  якщо крокодила підгодовувати, то його апетит буде рости – ви його не заспокоїте маленькими шматками м’яса. Якщо кожен з нас зробить вище запропоновані дії, то це значно зміцнить позиції української мови в Інтернеті, а значить завадить розповсюдженню зарази «рускава міра». Діймо вже зараз!

Гонорівка — село в Піщанському районі Вінницької області. У центральній частині села зберігся парк та палац в стилі італійської вілли, побудований в 1850 р. Станіславом Кошарським (1800-?).



дивитись повний опис

http://hvylya.net/interview/geopolitics2/pavel-felgengauer-rossiyu-interesuet-ne-debaltsevo-a-kiev.html

Ні! Це вокзал у Дебальцевому. Рік тому він виглядав саме так 

Це не моя стаття. Але дуже рекомендую прочитати. Дуже. Хоч би тому, що Порошенко змусив ії зняти з сайта Еспресо, де вона була розміщена.

---

Алексей Шевченко

Катастрофические события последних дней показали, что наша реальность на театре военного противостояния представляет собой сталинскую формулу «социалистического реализма», только наоборот: «Борьба плохого с еще худшим». Я имею в виду то, что эта реальность в своем обвальном ухудшении обгоняет самые мрачные прогнозы. После завершения очередных минских переговоров в экспертной и политической среде высокого уровня было зафикиксировано абсолютное поражение Украины в этих переговорах и по пунктам разобраны последствия этого нового раунда сдачи национальных интересов под высоким патронатом Олланда-Меркель.

Была запущена и альтернативная формуле «Путин всех переиграл» точка зрения, которую пытались отстоять также не последние представители аналитического сообщества, видевшие в минских переговорах какой-то потаенный смысл хитрого усмирения «буйного» российского диктатора. Но их доводы в русле обоснования пропагандистского тезиса «Украина одержала дипломатическую победу» были гораздо слабее доводов критиков. С моей точки зрения, захват Дебальцево окончательно похоронил их аргументы и показал, что они выдавали желаемое за сущее.

Я не хочу сейчас повторять все доводы аналитиков, зафиксировавших бездарнейший провал украинской дипломатии и сокрушительное поражение самого Порошенко в Минске, представленных такими фигурами, как Пионтковский, Солонин, Каратницкий, Маккейн, Ландсбергис и многих других. Все. что можно было сказать по этому поводу, ими уже было сказано. Целью этой заметки является попытка перевести розговор в иную плоскость, название которой вынесено в заголовок. С моей точки зрения, Минск-2 завершивший «мирные эксперименты» Петра Алексеевича, которые привели к абсолютно бессмысленной гибели за не менее бессмысленные фантазии тысяч украинских военных, окончательно прояснил тот диагноз, который небезызвестный Мюллер сформулировал в знаковом разговоре с небезызвестным Штирлицем: «Фюрер привел Германию к катастрофе. Он – не способен принимать решения».

Введите в это высказывание другое имя и замените название «Германия» на «Украина» и вы получите смысл того, что я хотел сказать в этих заметках. Почему так произошло? Злая воля? Договорняк с врагом? Откровенное предательство? Сказать сложно, хотя, скорее всего, нет. И потому возможный вариант ответа лежит в плоскости психологии человека, который, к нашому общему несчастью, является главой украинской державы. В мае 2014 года, то есть, в канун президентских выборов я опубликовал статью, где попытался продемонстрировать, почему психотип Порошенко не годится для задач, стоящих перед президентом военного времени. Но тогда речь шла, скорее, о слабости характера (нерешительности, склонности к компромиссам, предпочтении переговорного процесса лобовым военным конфликтам). Иными словами, тезис статьи была такой: «Порошенко не воин, а чистой воды «переговорщик».

К сожалению, этот диагноз и прогноз полностью подтвердились. Только, как водится, в гораздо худшем варианте. Потому что действия Порошенко, начиная с провозглашения «мирного плана» и заканчивая «Минском-2», обнаруживают уже не только слабости характера, но слабости с сильными добавками откровенной психопатологии. Конечно, речь не идет о психических расстройствах в клиническом варианте. Пока это лишь сильные «акцентуации» личности, но и их достаточно для того, чтобы получить разрушительные последствия для страны. Для их анализа пока еще достаточно консультации психолога, хотя если ситуация будет продвигаться в описанном русле, то, глядишь, уже и психиатр понадобится. Я не претендую ни на роль того, ни на роль другого, но лишь навскидку скажу, как можно квалифицировать в терминах психических акцентуаций все действия Порошенко, которые он совершал в последнее время.

А. Элементы аутизма. Наверное, «потеря связи с реальностью» является прерогативой не только Путина, но и всякого политика, зараженного вирусом нарциссического самолюбования. Не является исключением и Петр Алексеевич, никак не обделенный любовью к себе. Может быть отсюда, постоянные искажения в именовании и оценке этой самой реальности, в результате которых все его поражения предстают как замечательные победы. Самый свежий пример: Дебальцево. В своем публичном обращении к нации, которая в очередной раз ждала радикального изменения формата боевых действий на Донбассе, Порошенко вдруг заявил, что «операция прошла успешно», что «все идет по плану», что вывод войск и сдача Дебальцево также происходит в согласии с этим планом ( смерти украинских военных, наверное, тоже были запланированы?). Более того, из этого обращения следует, что мы выиграли эту операцию, «дали по зубам» и «посрамили Россию».

Возникает естественный вопрос: «Что это было»? Это просто откровенная пропагандистская ложь или наркотик самообмана? Возможно и то, и другое иди, скорее всего, все это одновременно. Но когда я услышал эти перлы, то перове слово, которое вирвалось, было слово «Клиника!».

Б. Компульсивные «застревания». Как известно, в переводе «компульсивный» означает «навязчивый», а поведение такого типа характеризуется склонностью к навязчивым повторениям определенных действий. (Частый пример такого рода поведения – стремление к навязчивому мытью рук как следствие мании чистоты). Я абсолютно убежден в том, что так называемый «мирный план» -- это никакая не рациональная конструкция, не стратегия и даже не пропагандисткий ход. Это – типичная компульсия, навязчивое повторение определенного словосочетания и картинки воображения, которое связывается с этим словосочетанием в сознании Порошенко. Причем тем более навязчивое, чем более обнаруживается полное несоответствие этой картинки реальности. Данный контраст еще более усиливает агрессивный характер такого застревания, производя впечатление маниакальной навязчивости, почти паранояльной зацикленности.

Аналогичной компульсивной природой характеризуется и другие привычки Порошенко (например, привычка проводить бесконечные совещания там, где необходимо немедленно принимать решение или постоянко создавать пирамиду все новых бюрократических структур). Однако я не буду сейчас их анализировать.

В. Кататонический синдром. Поскольку данный вид нарушения относится к тяжелым формам психических расстройств, употреблять этот термин в расширительном смысле можно в качестве метафоры или аналогии. Однако сходство определенных симптомов позволяет проводить подобную аналогию. Поэтому я утверждаю, что Петр Порошенко – политический кататоник и сейчас объясню почему. Согласно оригинальной версии одного современного психиатра кататония возникает, как результат реакции травоядного животного на встречу с хищником. Эта реакция может иметь вид повышенной двигательной активности (кататоническое возбуждение) с последующей абсолютной пассивностью (кататонический ступор).

Согласно симптоматике кататоническое возбуждение характеризуется пафосом и экзальтацией, повышенной говорливостью, а, соответственно, кататонический ступор – полным бездействием, эмоциональной и двигательной «застывшестью». А теперь давайте посмотрим на схему реагирования Порошенко на внешнюю угрозу в виде агрессии российского хищника. Алгоритм этого реагирования имеет следующий вид:

(1) Фаза кататонического возбуждения. Она характеризуется несколькими вариантами ответа на российский вызов (очередное вторжение, нарушение перемирия, обстрел мирного населения). Во-первых, гневное осуждение, пафосная речь, «заклеймление» агрессоров как «нелюдей». Во-вторых, обещание «жесткого ответа», прежде всего, введения «военного положения». За последний месяц подобным обещаниям было просто несть числа, а после Минска-2, боевикам давалось 10 часов на то, чтобы окончательно прекратить обстрелы и соблюдать договоренности. После чего введение этого самого военного положения было объявлено неминуемым. Помимо военного положения жесткий ответ преполагал сокрушительный контрудар и здесь ПП пристрастился к образу «дать по зубам».

(Частотность его упоминания тоже уже превращается в навязчивую компульсию). Кстати, поведение ПП на минских переговорах полностью вписывается в фазу кататонического возбуждения, когда по свидетельству очевидцев, он разговаоривал с Путиным на повышенных тонах, говорил ему «Ты», может быть даже угрожал. Но настоящий хищник всегда знает цену угрозам травоядного. Поэтому он был абсолютно спокоен.

(2) Фаза кататонического ступора. Далее в условиях нарастания внешней угрозы, следует фаза провала, мертвой точки, полной бездеятельности, причем ступор тем выше, чем острее необходимость в незамедлительном ответе. Политический кататоник по определению неспособен принимать волевые решения. Он будет максимально оттягивать это решение, «тянуть резину», перекладывать решение на других, либо находить паллиативы. Все это в полной мере вписывается в алгоритм поведения ПП и даже не требует иллюстрации. Отмечу только, что на этой фазе создаются различные рационализации такого поведения и «алиби» для оправдания бездействия. Самое распространенное: российская армия – самая сильная в Европе, мы не можем с ней воевать. Поэтому военного решения конфликта не существует, а есть только дипломатическое решение, где основными инструментами являются переговоры, переговоры и еще раз переговоры. (Кстати, последняя инициатива Порошенко о введении миротворческого контингента ООН в Украину – из этой серии).

(3) Фаза возврата к кататоническому возбуждению на новом уровне. На этой фазе – когда предыдущие угрозы и обещания намеренно забываются или вытесняются -- действуют также несколько вариантов поведения, причем они применяются согласованно. Согласно первому из них, угроза ввести военное положение и дать по зубам сменяется гневной моральной оценкой действий «нелюдей», где пафос и патетика буквально зашкаливают. То есть, наблюдается перевод проблемы из сферы немедленного военного реагирования в чисто моральную плоскость. Второй вариант состоит в каскаде жалоб на действия хищника – одна за другой следуют телефонные звонки Меркель, Олланду и Обаме, обращения в различные инстанции типа ПАСЕ или Совет безопасности ООН с просьбой дать оценку Путину и остановить агрессора с помощью усиения санкций. Готовятся материалы в международные суды, среди них упоминается и Гаага.

Наконец, есть еще одна форма пафосного отреагирования – восхищение подвигами героев (которые вынуждены были ими стать из-за бредовой политики самого выступающего и его застревания на Фазе 2) и их награждение. Он почему-то думает, что подобные речи со штампами в лучших советских традициях отвлекут общественное внимание от происходящего ужаса и от вопроса о том, кто виновник этого ужаса, что матери простят преступную бездеятельность и гибель своих детей и что выжившие будут предельно благодарны за эту риторическую фальшь. В условиях, когда результатами порошенковских перемирий являются горы трупов украинских героев, когда их результатами оказываются сплошные «котлы» (и сама Украина, будучи заложницей некоей психопатологической матрицы, скоро сама может превратиться в огромный «котел»), подобные риторические упражнения являются верхом пошлости.

Такой пошлостью были бесчисленные панегирики Порошенко в адрес донецких «киборгов», которых оставили умирать под завалами аэропорта и часть из которых российская сволочь расстреливала со связанными руками. Такой же пошлятиной веет от чествования героев, вырвашихся из дебальцевского «котла», который и возник по вине самого Порошенко. И такой же пошлостью будут отдавать его завтрашние речи на Майдане о памяти «Небесной сотни». Они будут просто оскорблением этой памяти.

                                                                                       ХХХ
Итак, возвращаясь к теме неадекватности президента с элементами психопатологии, напомню основной алгоритм реагирования Порошенко на российскую агрессию: угрозы жесточайшего ответа – переход под разными предлогами к отказу от выполнения обещаний и паранояльное застревание на «мирном плане» -- жалобы на очередные нарушения и новый виток эскалации и так по кругу. Эти круги уже повторились несколько раз. Подобные эксперименты были бы, конечно, очень увлекательными, если бы их результатами не были утраченные территории, бесчисленные и зря угробленные жизни, все новые «котлы» и полная бесперспективность решения проблемы противостояния с российским хищником на данных путях.

Тот факт, что Порошенко не в состоянии вырваться за пределы приведеного алгоритма и подтолкнул автора к выводу о том, что он – недееспособен. Причем, как в психологическом, так и в юридическом смысле. После Минска-2 и сдачи Дебальцево как президент он показал полную профнепригодность и «несоответствие занимаемой должности». Из Гаранта территориальной целостности страны и действенного инструмента решения проблем он сам превратился в проблему, в головную боль той части населения Украины, которой небезразлична его судьба. А вот вопрос, что делать с этой проблемой и как ее решить с учетом того, что у нас не отработаны механизма цивилизованного устранения от власти подобного рода персонажей, уже выходит за рамки этих заметок.

Алексей Шевченко