Не люблю обігрувати прізвища, хоча в українському суспільстві вони зачасту точно відповідають характеристиці особи. А як відомо у воді дві речі ніколи не тонуть: поплавки і гімно. Але поплавки не смердять! У нас же випадок протилежний…
Ще коли вперше надцять років тому на поверхню українського медіа і телепростору вискочило оте яко співоче ректореня з піснею «Юний орел», я одразу з огидою поморщився, але не думав і не сподівався, що це так надовго. Не вірив у це і автор слів першого «шедевру», тому явно познущались з виконавця шлягеру Михайла Поплавського, коли в текст пісні вставили слова «Юнний орел, ти іди від джерел до джерел» Погодьтесь самі, що взагалі орли літають, а за римою з ходячих істот тільки один вид  підходить: «козел». Ще осел непогано римується, але то російською і віслюки в Україні хоч водяться, але ними не родяться, та й ким-ким, а ослом Михайло Поплавський аж ніяк не є. Тоді як козли в Україні існують, здавна живуть і процвітають, вони ж і формують сучасний український теле- і  медіапростір, лідером якого і є наш далеко вже не юний козел: безголосий «співаючий ректор» Михайло Поплавський – козел, це однозначно! Огидно? – огидно! І навіть якщо він дійсно колись піде подалі – сморід залишиться надовго…
На жаль, як явище – Михайло Поплавський є неприємним, але закономірним фактом наших реалій, бо хто бував у Києві, той не міг не відчути задухи від важкої культурної атмосфери міста, навіяного етичною потугою деградованого середовища з «русскоязычниых украинцев». Пітер чи Москва – це справді осередки провідної російської культури, але Київ – це убога вторинна переробка щодо російської культури і вкрай кітчева шароварщина щодо сприйняття української культури. Така у нас столиця… Така у нас держава… Скрізь одна смердюча поплавщина…
Мене потішають твердженням, що лайно є найкращим добривом, на що я відповідаю: добривом! Але ж у нас воно стало посівним матеріалом!
Фолькльоризований бутафорський кіч замінив нам високоякісне мистецтво естрадного шоу, а як наслідок ми втрачаємо українську естраду вцілому як культурне явище. Не треба далеко ходити за прикладами, бо в числених музичних теле-шоу типу «Фабрик зірок» тощо можна легко пересвідчитись як з нормальних і обдарованих на початковій стадії юнаків і дівчат творять психофізичних потвор з повною творчою деградацією особистого потенціалу. А все це явище в загальному і можна назвати «школою маестра Гімнюковського-Поплавського». Якщо хтось вважає, що я не правий, то най перечислить цікаві високоякісні естетично естрадні програми і культурні явища в сучасній нам Україні, не кажучи вже про яскраві персоналії з сучасної молоді. Їх нема! Догорають великі зірки колишніх часів і… Попливли Дніпром-Славутичем поплавки, дрібні і смердючі, але багато-багато…

Богдан Гордасевич
Львів-Рясне   

Не люблю критики без позитиву, тому поясню моє розуміння прогресивного опрацювання етнічного матеріалу в естрадному мистецтві на прикладі ірландського танцювального колективу "Lord Of The Dance", який виконує народний  танець джигу у надзвичайно красивій сучасній інтерпретації – ось це є мистецтво справжнього високоякісного  естрадного шоу.  Від нього я в захоплені! А потім порівняйте це з тими шоу, якими забито українську телевізію зі "співами" юного козла П.

Деякі уривки зі спогадів Павла Скоропадського, як відповідь деяким розумникам та й просто актуальні речі.

«С другой стороны, великорусские круги на Украине невыносимы, особенно теперь, когда за время моего гетманства туда собралась чуть ли не вся интеллигентная Россия: все прятались под мое крыло и, до комичности жалко, что эти же самые люди рубили сук, на котором сидели, стараясь всячески подорвать мое значение вместо того, чтобы укреплять его, и дошли до того, что меня свалили. Это особенно ясно будет видно при дальнейшем изложении фактов: великорусские интеллигентные круги были одним из главных факторов моего свержения. Эти великороссы совершенно не понимали духа украинства. Простое объяснение, что все это вздор, что выдумали украинство немцы и австрийцы ради ослабления России, — неверно. Вот факт: стоило только центральному русскому правительству ослабнуть, как немедленно со всех сторон появились украинцы, быстро захватывая все более широкие круги среди народа. Я прекрасно знаю класс нашей мелкой интеллигенции. Она всегда увлекалась украинством; все мелкие управляющие, конторщики, телеграфисты всегда говорили по-украински, получали Раду, увлекались Шевченко, а этот класс наиболее близок к народу. Сельские священники в заботах о насущном пропитании своей многочисленной семьи под влиянием высшего духовенства, которое до сих пор лишь за малым исключением все великорусское (московского направления), не высказываются определенно. Но если поискать, то у каждого из них найдется украинская книжка и скрытая мечта осуществления Украины. Поэтому когда великороссы говорят: украинства нет, то сильно ошибаются, и немцы и австрийцы тут не при чем, т. е. в основе они не при чем.» (Відповідь на популярний зараз в Росії міф, що українців вигадали австріяки) 

«Конечно, общение с Галицией имело громадное значение для усиления украинской идеи среди некоторых кругов. Но это общение произошло естественно: тут ни подкуп, ни агитация не имели существенного значения. Просто люди обращались во Львов, т. к. отношение ко всему украинскому в этом городе было свободно. Естественно, что со временем за это украинство ухватилось и австрийское правительство и немецкое, но я лично убежден, что украинство жило среди народа, а эти правительства лишь способствовали его развитию, поэтому мнение великороссов, что украинства нет, что оно искусственно создано нашими бывшими врагами, — неверно. Точно так же неверно, что к украинству народ не льнет, народ страшно быстро его воспринимает без всякой пристегнутой к нему социальной идеи. Великороссы говорят: народ не хочет Украины, но воспринимает ее потому, что украинские деятели вместе с украинством сулят этому народу всякие социальные блага, поэтому народ из-за социальных обещаний льнет к украинству. Это тоже неверно: в народе есть любовь ко всему своему, украинскому, но он не верит пока в возможность достижения этих желаний; он еще не разубежден в том, что украинство не есть нечто низшее. Это последнее столетиями вдалбливали ему в голову, и поэтому у него нет еще народной гордости, и, конечно, всякий украинец, повысившись в силу того или другого условия по общественной лестнице из народа, немедленно переделывался в великоросса со всеми его положительными и отрицательными качествами. Великороссы совершенно не признают украинского языка, они говорят: «Вот язык, на котором говорят в деревнях крестьяне, мы понимаем, а литературного украинского языка нет. Это — галицийское наречие, которое нам не нужно, оно безобразно, это набор немецких, французских и польских слов, приноровленных к украинскому языку». Бесспорно, что некоторые галичане говорят и пишут на своем языке; безусловно верно, что в некоторых министерствах было много этих галичан, которые досаждали публике своим наречием, но верно и то, что литературный украинский язык существует, хотя в некоторых специальных вопросах он не развит. Я вполне согласен, что, например, в судопроизводстве, где требуется точность, этот язык нуждается еще в большем развитии, но это частности. Вообще же это возмутительно-презрительное отношение к украинскому языку основано исключительно на невежестве, на полном незнании и нежелании знать украинскую литературу» (Відповідь всім розумникам, що твердять ніби української мови не існує).

«Великороссы говорят: «Никакой Украины не будет», а я говорю: «Что бы то ни было, Украина в той или другой форме будет. Не заставишь реку итти вспять, так же и с народом, его не заставишь отказаться от его идеалов. Теперь мы живем во времена, когда одними штыками ничего не сделаешь». (І умийтися піною всі шанувальники «єдіной і недєлімой»)

«Я лично стоял за твердую власть, не останавливающуюся ни перед чем; одновременно с этим я признавал необходимость созидательной деятельности в области национального вопроса, а в сфере социальной проводил целый ряд демократических реформ». (Відповідь на «що робити»)

«Социализма у нас в народе нет, и потому, если он и есть, то среди маленькой, оторванной от народа кучки интеллигентов, беспочвенных и духовно нездоровых. Я не сомневаюсь, как и не сомневался раньше, что всякие социалистические эксперименты, раз у нас правительство было бы социалистическое, повели бы немедленно к тому, что вся страна в 6 недель стала бы добычей всепожирающего молоха-большевизма. Большевизм, уничтоживши всякую культуру, превратил бы нашу чудную страну в высохшую равнину, где со временем уселся бы капитализм, но какой!.. Не тот слабый, мягкотелый, который тлел у нас до сих пор, а всесильный Бог, в ногах которого будет валяться и пресмыкаться тот же народ». (Що зараз і бачимо…)

 «Там, где примешивается национальное чувство, там, в особенности для военного дела, основы всегда здоровые» (критикам націоналізма)

«Я против галичан ничего не имею и уважаю их за их сильную любовь к родине». (Всім послідовникам Табачника й іже з ними) 

«Петлюра, как я говорил, любил эффектные картины, но он слаб и Украины из омута не выведет. Говорю это без желчи, так как, несмотря на то зло, которое он мне сделал, я все же способен рассуждать объективно. Винниченко и другие — это уже совершенно другая марка, о которой говорить не приходится». (Написано ще до повалення Директорії)

На самом деле это было совершенно не так, яко же Винниченко человек очень левых и совершенно не государственных убеждений. Но это еще ничего, а главное то, что это демагог, находящийся во власти элементов уже прямо-таки антигосударственных. Ясно было, что этот человек никогда не в состоянии будет удержаться хотя бы и на левой ступени, а несомненно покатится все ниже и ниже, пока не докатится до полного большевизма, что, впрочем, уже и факты это показали». (Актуально і про наших сучасних політиків)

"Прапори Перемоги"?



Верховна Рада України ухвалила закон «Про внесення змін до Закону України „Про увічнення Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років” (щодо порядку офіційного використання копій прапора перемоги).

Даним законом передбачено, що “Прапор Перемоги є символом перемоги радянського народу та його армії і флоту над фашистською Німеччиною в роки Великої Вітчизняної війни. Зовнішній вигляд копій Прапора Перемоги має відповідати вигляду штурмового прапору 150-ої ордена Кутузова II ступеня Ідрицької стрілецької дивізії”.

Цим законом передбачено, що використовуватимуться копії Прапора Перемоги біля Вічного вогню, могил Невідомого солдата і Невідомого матроса.

Крім того, передбачається, що він використовуватиметься під час урочистих заходів, присвячених Дню Перемоги, які проводяться органами державної влади, органами місцевого самоврядування, організаціями, громадськими об`єднаннями, покладання вінків до Могили Невідомого Солдата в місті Києві й іншим пам`ятникам Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років у День Перемоги й інші дні, пов`язані з подіями Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років – Дні визволення та Дні оборони населених пунктів від німецько-фашистських загарбників.

Крім того, передбачено офіційний підйом у День Перемоги копій прапора перемоги на будинках (щоглах, флагштоках) поряд з Державним прапором України.

На скільки я розумію, цього року держава ввела чітке обмеження щодо використання прапорів 9 травня. Це державний прапор України і тепер ще “Прапор Перемоги”. Також, я твердо переконаний, що під час заходів ми знову побачимо на флагштоках прапори неіснуючого СССР, або просто червоні полотнища.

Що робити законослухняним громадянам 9 травня, коли побачать перед собою прапори СССР, або червоні полотнища – нести їх до органів прокуратури, викликати міліцію, чи просто зривати? Яку відповідальність понесуть ті, хто порушуватиме вимоги Закону? Адже, у вищезгаданому законі не передбачено такої символіки на 9 травня.

P.S. Ми живемо у неправовій країні, в якій ще жодна влада не намагалася консолідувати власний народ і якій, власне не потрібна така консолідація. Чому? – я думаю, більшість громадян України знає відповідь на це запитання.

З мого майданівського блоґу.

Епіграф: "Біда не втому, що правда гірка, а в тому, що брехня солодка" Фелікс Кривін

Давно переконався, що можу спокійно говорити про війну і щодо неї все, що думаю, не турбуючись про образу когось там своєю нетактовністю висвітлення правди щодо тих чи інших подій. По-перше, правда не може ображати, бо вона є Правда. По-друге, хто не хоче знати правду, тому її казати безтолку, а якщо і скажеш, то не нашкодиш, бо тебе просто не почують, тому що і не хочуть чути такої правди - у них вона своя готова.
Хоча не товариш Ленін винайшов принцип історичної фальсифікації, але він найчіткіше сформулював і втілив в глобальному маштабі принцип так званої "партійності літератури", який звучав просто і однозначно: "Правдою є те, що вигідно нам". Товарш Сталін зробив геніальне доповнення і розвинув геніальну ленінську думку до абсолюту: "Правдою є те, що вигідно нам безпосередньо зараз". Тобто сьогодні влада може говорити цілком протилежне вчорашнім своїм заявам і люди мали сприймати це як істину, чисту правду без жодного сумніву. І тому дуже точною була назва найголовної газети в СРСР "Правда" - органу комуністичної партії, що керувала країною. Кожен свіжий тираж газети "Правда" повідомляв всіх-всіх що є "правдою поточного моменту" в СРСР і упаси Боже комусь у тій правді засумніватись - а концтабори ГУЛагу навіщо?
Вчорашні герої революції і громадянської війни раптом ставала "ворогами народу", а ненависні вороги-фашисти в мить обертались на друзів по зброї тощо. Проте мене турбує не так доказ цього фантому правди-брехні часів "Совка", як утвердження в психиці масової свідомості такого підходу до поняття правди, як: правдою є те, що я хочу! В літературній обробці це звучить наступним чином: "Я ніколи не нав'язую своїх поглядів тому, хто їх поділяє". І що найсумніше, але такого принципу дотримуються не тільки прихильники тоталітарного світогляду, але і значна кількість так званих "демократів" чи "лібералів" тощо, які до смішного тупо ненавидять правду опонентів і не хочуть її розуміти тільки тому, що вона не співпадає з їх хотінням, з їх баченням, якою та правда має бути.
А на мою думку правда - це впершу чергу правда факту! Тобто відтворення чіткої, послідовної і аргументованої доказами з максимальним долученням фактів і свідчень матеріального характеру стосовно хронології перебігу подій, тобто дотримання принципу, на якому базується все досудове слідство зокрема по кримінальних справах тощо. Має бути точно встановлено хто, що і як зробив фактично, а  трактування причин всього того вже є хлібом адвокатів. І тут уже ради нема - брехня має бути. В журналістиці стосовно цього існує байка, що про стакан, наповненний до половини водою, можна написати як позитивне: "Стакан був до половини наповненний водою", а як негативну інформацію: "Стакан був наполовину пустий". Але зміст факту залишається однозначним: стакан і вода у ньому. В сучасних дискусіях рівень аргументації зашкалює на рівнях, коли одні доводять, що стакана на столі взагалі не було, а інші - що був і то не просто стакан, а цілий графін. Звичайно що дошукатись правди у таких вияснененнях стосунків справа нереальна, що і доводять чисельні телевізійні шоу-диспути, де відбувається тупе переливання з пустого в порожнє...
Не можу невіть перелічити кількості диспутів на тему Другої світової війни та її подій у дотичності до України, але фактично всі вони проходили на рівні розмов глухого з сліпим, тобто протилежні позиції представляли люди, які не просто не розуміли опонентів, але що найгірше - і не хотіли зрозуміти!
Простий приклад: скільки вже доводилось чути, як одні казали, що радянські війська є "визволителі", а їх опоненти доводили що вони є "окупанти" - і крапка. " Але шановні,- не один раз хотілось мені сказати,- ви просто робите або підміну понять, або взагалі руйнуєте логічну послідовність, а звідци постає неможливість висновку, як факту правди. Навіть дитині ясно при неупередженому розгляді справи, що радянські війська справді були спершу (!) визволителями, після чого, в другу чергу, стали окупантами - це послідовність! Послідовність, а не  взаємовиключні антитези: або визволителі - або окупанти"
Варто навести кілька прикладів, які виникали у мене в процесі подібних розмов і дискусій про війну. Почну з найсвіжішого: не так давно у телевізійному шоу на російському телебеченні Володимир Путін заявив, що у війні з Німеччиною перемогла обов'язково Росія навіть без допомоги республік СРСР, що тепер стали незалежними державами. Тема не нова, бо стільки вже сказано про "мале значення" допомоги СРСР в часи війни по ленд-лізу з США та інших держав-союзників по антигітлерівській коаліції, як і про нікчемність ваги Другого фронту, а тепер дійшла черга і про мізерність внеску республік СРСР у спільну перемогу...  Коментар тут однозначний: звичайно що пан Володимир Путін цілком правий і Росія спромоглась би перемогти Німеччину, як колись спромоглась скинути панування Золотої Орди - хто б сумнівався щодо "країни-переможниці". Дрібниця за малим: часовими вимірами. Справились з Гітлером гуртом усім світом за 4 роки, а могли б знову десь років за 300 самотужки поборювати світову німецьку імперію - ото й усього. Як сказала одна дитина татові після його оповідей про війну з його участю: "Не можу зрозуміти, навіщо ще якісь війська та армії були там потрібні, якщо війну виграв один мій тато"...
Однозначно це була дуже і дуже неетична заява, що має генезу з відомої промови Сталіна на честь святкування перемоги у 1945 році, де він привітав з перемогою у війні виключно "русский народ", але не даремно кажуть про язик, що він без кісток...
Схожого порядку є загальнопоширене твердження "А що краще, якби переміг Гітлер, а не Сталін?" У мене на це провокаційне запитання було контрзапитання: "А як ви вважаєте, яка хвороба приємніша, краща і гуманніша: чума чи холера?" або "А яка смерть веселіша: розстріл чи від голоду? " Дурні запитання, як і дурним є питати який з тоталітарних режимів кращий: нацизм ніс зло, але комунізм вчинив його не менше для України і світу. Особисто мене шокує рівень соціального безпам'ятсва про голод 1946-1947 років в Україні одразу після отої "великої перемоги", коли застосували принцип "Мир, але смерть" в повоєнній Україні. Здавалось, що може бути жахливішого за війну? Виявляється є таке, що може може бути - радянсько-комуністичне визволення жахливіше за війну, бо у війну все ж гинули вибірково, а в організованому "визволителями" голоді гинули всі поголовно! Гірше від концтабору! І знову, як у голодоморі 1932 - 1933 років у держави хліба було вдосталь, але ешелони і кораблі зі збіжжям йшли від нас до східної Європи для підтримання геополітичних інтересів Сталіна й СРСР... І ось це ми повинні святкувати і з цього приводу веселитись??? Як сказав поет: "Веселитись будемо, як усе забудемо!/ Все, чого не знаємо - ми не пригадеємо!"
Воістину для людини, що хоч трошки обізнана з світовою катастрофою на імення Друга світова війна, святкування якогось Дня перемоги є верхом безпам'ятсва та блюзнірства. Факт перемоги є, але якщо узяти до уваги ту глобальну і непомірну кількість жертв та руйнувань, які зазнали ми у цій війні, то подібна перемога може викликати тільки глибоке співчуття і непомірний жаль. Як не може не викликати прикрого співчуття та глобальна різниця у соціальному і світовому значенні країни, що перемогла у війні - СРСР, і країни, що війну програла - Німеччини. Остання - перша в світі за економікою і соціальними стандартами, а СРСР - зникло, а Росія в такому економічному занепаді і злиднях, що навіть в Україні жити цікавіше стає.
То хто і що святкувати буде  9 травня з червоними прапорами? Свято маразму? Давайте посвяткуємо: одні, що вони хоч і дурні, але переможці, а другі порадіють, що переможці такі дурні... Все це було б весело, якби не було так сумно.
Проте завершити допис хочу на оптимістичній ноті, що стосується червоних прапорів, про які навіть ВРУ щось врушила в розумінні побільшити їх кількість. Анекдот ще з радянських часі: іноземець приїхав до СРСР власним авто і на дорозі попав колесом у вибоїну й розбив машину, а коли повернувся - подав до суду. На суд приїхав радянський адвокат типу Лавреновича з вказівкаю обов'язково виграти процес. Обвинувачення доводить, що їх клієнт зазнав збитків через аварію, бо місце пошкодження дорожного покриття не було огороджено і не мало попередження червоним прапорчиком про небезпеку. Радянський адвокат відповідає у захис: "Коли шановний пан перетинав наш державний кордон, то він не міг не зауважити нашого державного червоного прапора, які є також над кожною заставою по усьому кордону СРСР, отож усе небезпечне місце було огороджене з червоними прапорчиками попередження, а жодними нормами права не передбачено подвійного чи іншого попередження у вже окресленій небезпечній зоні, тому претензії пана є неправомірними"
Для сучасної України цілком слушний випадок: побачите червоного прапорчика - будьте пильні, щоб не вскочити в якусь халепу.

Богдан Горадсеви
м. Львів-Рясне

А дебілоїдам у Верховній Раді треба подякувати, що принаймні вони розуміють всю небезпечність своєї законотоврчої діяльності для України, тому і
вирішили понатикати скріз червоних радянських прапорів у якості застереження про небезпеку. До перемоги і війни це не має жодного відношення.

КОМУНАЛЬНА  КОБРА  2011

Образне порівняння сучасного комунального забезпечення скоріше нагадує поводження пітона, що оплутує жертву кільцями свого тіла і стискаючи їх - задушує свою жертву. У нас в Україні споживачів комунальних послуг справді затисли у «люблячі обійми» різних ЖКК та комунальних підприємств, теплопостачання, облгазів,  обленерго та інших їм подібних кровопивць, що тільки й знають дерти гроші за переважно поганенько надані послуги за невідомо знати ким і як «економічно обгрунтованими  тарифами».
Проте я вирішив порівняти наше комунальне господарство з коброю, тому що щоб задушити себе - більшість  люду не дається, а ось щоденне життя ця проблема отруює нам постійно. Проте з нещодавнім опрацюванням і наміченим утвердженням нашими народними дебілоїдами якогось Житлового кодексу, я передбачаю таке «покращення життя вже сьогодні», що прямо хоч вже записуйся у чергу на придбання статусу бомжа.
Зізнаюсь, що я особисто давно не чекаю від наших депутатів-дебілоїдів всіх рівнів та органів влади всіх рівнів у нашій любій Україні послідовних розумних кардинальних реформ, але все ще якась надія жевріла принаймні на крихту того розуму, щоб зробити нормальну корекцію хоча б в тому законодавчому полі, що існує. Та де там! Марні всі надії...
Для кращого розуміння теми, давайте зробимо історичний екскурс у часи СРСР, звідки ми всі маємо нещастя походити разом з комунальним господарством. В радянський час весь житловий фонд багатоповерхових будинків знаходився у державній власності, навіть якщо це було службова будова, тому що все в СРСР належало державі - все! Існуючий тоді приватний сектор житла вважався рудиментарним і мав бути зліквідованим у подальшому процвітанні і зацвітанні «розвинутого соціалізму» при переході з нього до  стадії «недоразвинутого комунізму», але то окрема тема.
Як власник житлового фонду багатоповерхівок держава передала повноваження управління і розпорядження ним місцевим виконкомам, які для цього створили мережу житлово-комунальних контор (ЖКК). Житло в СРСР справді роздавали безкоштовно, але далеко не всім бажаючим і потребуючим, а тільки тому, кому влада забажала дати. Зрозуміло, що ця вибірковість (у тому числі за хабарі!) була далека від справедливого розподілу житла, хоча працювали на його зведення всі сукупно, цілою країною. Тому коли після розвалу СРСР одна частина людей фактично за дурно отримала домівки, приватизувавши свої квартири, тоді як інша частина людей отримала великого облизня, якого з «радістю» долучила до конфіскованих Росією вкладів з Українського відділення Ощадбанку СРСР. І про цей хитрий обман мовчок в Україні всі 20 років! Жодних компенсацій нікому! Хоча з людей вилучали податками кошти на зведення державного житла і вони одночасно тратили власні кошти на будівництво хоч якоїсь там своєї хатини, щоб жити по-людськи. Про справедливу компенсацію цього обману - жодних натяків від української влади, жодних! В той час як мали б зробити відповідні нарахування згідно стажу і видати людині, яка не отримала від держави житла, відповідний цільовий рахунок, з якого можна було в індивідуальному житловому секторі принаймні оплачувати газ та електрику. І то якась користь і повага, а то надурили більше за ваучерну приватизацію - просто приховали і замовчали проблему, як і багато інших подібних проблем, а саме: компенсації за всі репресії з поверненням конфісковано майна і коштів Росією, як правонаступницею СРСР, а не Україною. Те саме стосовно ветеранів війни, Афганістану та інших конфліктів, інвалідів Чорнобиля і ще хмару чого. То було б, якби у нас були справді народні депутати, а не безродні дебілоїди.
Радянська держава, як власник житла, мала право встановлювати квартплату і вона цілком справедливо взяла за одиницю обрахунку квартплати квадратиний метр житла. Все просто і однозначно: скільки квадратів площі має квартира - така і оплата. Іноді однокімнатна квартира мала більшу площу, аніж трьохкімнатна «хрущовка», але кого то обходило? Тільки електоенергію кожен платив окремо по 2 копійки за кіловат. Фактично виходило, що держава всі свої витрати на утримання житлового фонду складала до купи і ділила його на всі наявні квадратні метри житла в СРСР - звідси і виникав тариф оплати за житло від вартості квадратного метра. Просто, чесно і логічно, бо нагадую: держава була власником усього житла. І наскільки я пам’ятаю, цей тариф квартплати був дійсний на весь Радянський Союз від Владивостока і до Бреста, від Воркути і до Ташкента. Одна такса, хоч умови скрізь різні. Відповідно житлові контори, які збирали квартплату, мали різні умови праці в наданні комунальних послуг, проте різниця була не суттєва: від поганих до дуже поганих. Скрізь по всьому Союзу на ЖКК було чутно одні нарікання і ніде - позитивних відгуків. Не вірите – перевірте в архівах, або можете переглянути тогочасні художні фільми типу  «Афоня» тощо.
Також зазначу, що не була квартплата за СРСР такою мізерною, як про це оповідають ностальгуючі «совки», тому що і 10 - 15 рублів при середній пенсії у 40 - 60, зарплаті  60 - 80 у жінок та 80 - 100 рублів у чоловіків - це теж значний відсоток, але звичайно з дикістю сучасних завищених комунальних цін  з  мізерним загальним рівнем пенсій та зарплат то не йде в ніяке порівняння!  А чому так відбулось я і пробую розібратись, тому продовжую історичний екскурс.
І от до нас прийшла жадана хвилина щастя:  Радянський Союз розвалився і припинив своє існування в серпні 1991 року за дієвої допомоги України в тому. Настала вистраждана довгоочікувана мить державної незалежності! Відтепер ми самі господарі в своїй господі! Самі усім в державі керуємо у тому числі і комунальною господаркою, тарифами тощо. І ось вже 20 років керуємо так, що скоро без нічого залишимось. Господарі з нас, м’яко кажучи, вийшли не дуже добрі. Де криється причина цього стану? Зрозуміло, що винувата в першу чергу влада, але оскільки владу обирає народ - то...
Не хочеться ображати людей, проте я не можу зрозуміти цього сумирного поводження мільйонів громадян України від Луганська до Ужгорода і від Харкова до Сімферополя, коли вони кожного місяця покірно віддають свої гроші за те ніщо, яке має назву «комунальних послуг» або й часто-густо навіть - «квартплати». І це щодо фактичних власників квартир!
Особисто мене цей процес оплати «невідомо чого невідомо чому» нервує вже не перший рік, а мої численні спроби розібратись логічно в комунальній господарці взагалі шокували мене своєю безглуздістю. Хто може роз’яснити мені сучасний принцип обрахування комунальної послуги в залежності від квадратури моєї квартири? Це було актуально за радянської системи, але не зараз! Тепер я власник квартири – я! Тому надавачів комунальних послуг має турбувати тільки надання послуг мені, як споживачу, без жодних зауваг до квадратури квартири, окрім хіба що опалення і то через саботаж комунальників по встановленню систем індивідуального опалення та поквартирних лічильників обліку тепла. Однозначно площа моєї квартири є сферою інтересів тільки мене і моєї родини!
Та ось я беру «повідомлення на оплату житлово-комунальних послуг за березень 2011 року», які мені наче надало «Львівське комунальне підприємство «Рясне - 402», де чітко і однозначно сказано наступне:
Складові тарифу на послуги з утримання будинку та прибудинкової території:

вивезення твердих побутових відходів                           - 0,23920;
витрати на дереватизацію                          - 0,00238;
обслуговування систем водопостачання та водовідведення     - 0,26335;
обслуговування димовентиляційних каналів                         - 0,00546;
обслуговування поточного ремонту                     - 0,07182;
витрати на освітлення МЗК                          - 0,02148;
підготовка будинку до осінньо-зимового періоду             - 0,02727;
прибирання прибудинкової території                     - 0,20750;
прибирання сходових кліток                         - 0,32056;
електроенергія ліфтів                             - 0,10504;
електроенергія місць загального користування             - 0,05174;
технічне обслуговування та ремонт                     - 0,19203;

тариф без ПДВ - 1,51 ; ПДВ 20% - 0,30; тариф з ПДВ - 1,81

І це тільки частина цього повідомлення, але про то піде мова далі, а зараз я прошу хоч одну не психічно хвору людину знайти логіку і розум у подібному обрахуванні послуг - дуже прошу! Оті гарні й дуже розумні на вигляд дробові числа замало не з вищої математики є гривневим обчисленням послуг щодо одного квадратного метра мого жила. Як на мене, це всеодно, що радіохвилі помножити на кілограми і додати кількість сходинок у пожежній драбині - ось яка логіка в наших «економічно обгрунтованних тарифах»!
Простий тому приклад: за графою «електроенергія місць загального користування» я маю сплатити 0,05174 грн. за м. кв. Шановні - це що? Я чомусь вважав і вперто вважаю, що витрати електроенергії рахують в кіловатах і за допомогою лічильника, а не квадратними метрами. Ставлять на під’їзд лічильник і рахують по ньому кількість використаного світла і ділять по квартирно - все чесно і прозоро. А головне - світло буде у під’їзді! Бо від нашого поселення 20 років тому і до тепер якщо я сам не вкручу лампочку на площадці - ніхто її не вкрутить, тому що комунальникам вигідніша темнота: електрика не витрачається і лампочки цілі, а грошики капають однаково! А щоб їх було більше - додано дико-загадкову послугу «витрати на освітлення МЗК - 0,02148», що, як я розумію, і є оті не вкручені лампи. Геніальна знахідка, якій позаздрить сам Остап Бендер: платити за не вкручену лампочку і то в квадратних метрах вашої квартири, хоча мова йде про освітлення площадки у під’їзді!   
Те саме стосується використання електрики ліфтом - знову в розрахунку квадратури моєї квартири, а не за лічильником фактично витраченої електрики. І якого милого «технічне обслуговування ліфта» теж обраховано в квадратних метрах? Ясно ж, що кожна технічна проблема має свою вартість і вона абсолютно незалежна від площі квартир мешканців під’їзду.
Однозначно і те, що оплата вивозу сміття має бути порахована від його фактичної кількості, а не від загальної житлової площі в будинку. Щонайменше, то від кількості людей, тому що сміття реальні жильці будинку створюють, але аж ніяк не сама по собі площа їх квартир.
Не менш дико від житлової площі мешканців будинку проводять обрахунок прибирання прибудинкової території і під’їздів, хоча ясно і дурнику, що тут є своя чітко усталена кількість квадратури площі і власне за неї і потрібно платити, якщо взагалі за ті послуги жильці повинні робити, бо є великі в тому сумніви. Я підрахував, що мій дев’ятиповерховий будинок на три під’їзди тільки за ці дві послуги сплачує понад 3 тис. гривень в місяць! Та за такі гроші можна по двірнику-консьержу на кожен під’їзд винайняти!
Про графу послуги «підготовка будинку до осінньо-зимового періоду» я просто не маю слів для обурення, тому що навіть уявлення не вистачає, як таку послугу можна проконтролювати її споживачам і обрахувати на скільки квадратних метрів нашого житла вона потягне по сумі. Для прикладу, якщо розбилось скло в під’їзді – його поміняли і склали кошторис: вартість скла, доставки і роботи склали до купи – і чітка картинка. А в квадратних метрах як це все обчислити? Дурістика явна, але ж саме так обчисляють наші комунальники і їх начальники! І ми платимо за це!
Робимо висновки: хоча власниками житла давно вже є окремі особи, але держава у вигляді депутатів та чиновників продовжує робити обрахунки комунальних послуг так, наче все житло є державна власність. Факт! Ми сплачуємо квартплату, будучи власниками житла! І цей стан продовжується вже від початку приватизації з 15 років тому і кінця-краю не видно цьому дебільному стану, про що каже процес прийняття нового Житлового кодексу, який базується власне на цьому дебільному, дурдомівському, ідіотському принципі обрахунку комунальних послуг у квадратних метрах, з чим і вітаю наших народно-безродних депутатів-дебілоїдів всіх скликань, партій і конфесій.
Але підемо далі.
Дещо розумнішою на цьому фоні повного ідіотизму виглядає оплата наступних послуг, які прописані в іншій частині даного повідомлення, хоча заслуга в тому «розумнішому обрахунку» зовсім не комунальників, а жильців нашого будинку, про що мова далі:

гаряча вода                      - 17,24 за м. куб.
холодна вода  в т.ч.
відвід підігрітої і холодної води            - 1,37000 за м. куб.
постачання холодної води                  - 3,17000   за м. куб.
центральне опалення в т. ч.
приєднане тепло навантаження             - 1,53000 за м. кв.
за фактом спожитої теплової енергії в ГКалл.             -  163,64000

Розумність обліку за показниками лічильника не викликає сумніву, а ось формула обрахунку «економічного обґрунтування» тарифу практично споживачами не контролюється: як скажуть – те і маєш сплатити. Єдина радість, що принаймні можна регулювати об’єм споживання послуги водопостачання, за умови, якщо ви спромоглися встановити лічильники і то виключно власним коштом! Як власним коштом мешканці нашого будинку встановили і будинковий лічильник тепла! Жодної допомоги від комунальників у тому не було, а навпаки – досить відчутний супротив. Ще б! Без лічильника вам начисляли стандартний тариф місячного споживання води на людину, який настільки завищений, що з лічильником в 6 -7 разів менше виходить! От і спитатись: хто подібні тарифи виробляє, якщо вони мають таку різницю? І хто контролює подібне фальшування реальності витрат? Риторичне запитання. Як і дивна вартість водовідведення, тобто каналізації, яку у Львові просто скидають в річку Полтву без жодної очистки – і за те, що безцеремонно природу загаджують ще влада дере з нас гроші і чималі як за один куб стоків – оту гривню явно дописали для себе комунальники, а копійки може й справді йдуть на догляд за каналізацією.
Взагалі і дивно, і не дуже споглядати комунальну кобру в сучасній стійці погроз вжалити своїм отруйним жалом різних штрафів та підвищень тарифів, але з того не так страшно, як огидно, тому що за всім цим проглядає огидна пика наших дебілоїдних депутатів та їх породжень-перероджень у вигляді державних  чиновників, що мають тільки одну звивину в мозку на тему як би що вкрасти у людей.
А здавалось, що це такий потужний стимул економіці країни проводити маштабну реорганізацію комунального господарства завдяки масовому  встановленню лічильників індивідуального обліку – це ж які глобальні об’єми робіт! Скільки виробничих потужностей можна задіяти! Скільки нових робочих місць створити! Додати до цього утеплення будинків та заміна старих вікон на з склопакетів! А встановлення окремих автономних систем опалення на будинок, чи під’їзд, або квартиру! Артезіанські свердловини бурити і встановлювати побудинкові чи поквартальні компактні насосні станції для автономного забезпечення водою – це хіба зайве?  Навіть малі будинкові автономні системи очистки каналізації та утилізації відходів вже існують в доступних цінах! Все це просто шалені об’єми! І що? Держава у писках чиновників-депутатів і їх посіпаки-комунальники тупо гнилять і продовжують жити і робити за радянським методом праці «латання дірок і обрахунку споживачів за всі свої прорахунки». Навіщо щось міняти, коли  їм і так добре живеться! Як же це осточортіло!
Вся модернізація комунального господарства ведеться виключно на індивідуальній ініціативі приватних виробників та особистій ініціативі й грошовому забезпечення жильців будинків в супереч сучасній державній та муніципальній владі, що є дико! Тому у нас і вигляд у будинків дикий: кавалки стін багатоповерхівок мають латки утеплення на фоні не утеплених площ. Вікна і балкони – те саме!  Лічильники і автономні системи – також все самі! І це при дикому саботажі  комунальних служб! А нещодавно прозвучала ще цікавіша новина: новоутвореним «кондоміумам»  влада зобов’язується проводити ремонти під’їздів, дахів та оплачувати значну частку видатків на утеплення будинку. Оце прикол! За наші гроші, які здирають за комунальні послуги, будуть облаштовувати не наші будинки, а тих., хто у комунальну скарбничку вже нічого не платить! Оце так логіка! Ну і держава нам з вами дісталась! Ну і порядки!
І то подібне обжучування куди не поткнись. Чергова «геніальність» львівських мудрагелів комунального господарства було введення двоставкового тарифу на послугу теплопостачання. Звичайно, ідея введення своєрідної постійної «абонентплати» щомісячно має певну рацію, але ж на в такому дурнуватому виконанні, коли це не дрібна сумма грошей десь гривень в 10 - 20, а добряча копа грошей від сотки й більше! Знову не знати чому здирають по 1,5 грині за квадратний метр житла, при тому, що про тепло не йдеться! Тільки на технічне обслуговування мережі! Цілої і справно діючої у нашому будинки! А якщо десь у когось тепломережа погана, то чому я повинен оплачувати з своєї кишені її ремонт? І все це робиться під гаслом «енергозбереження», хоча насправді його і близько нема!
Ні, я розумію, якщо б ця абонентплата за літній період потім відмінусовувалась в опалювальні місяці, але ж ні! Тепло в зимку проплачуємо окремо в повному об’ємі! Або ці «абонентські» гроші накопичували на модернізацію нашої мережі теплопостачання в будинку, бо давно потрібно на горішніх поверхах поставити регулюючі перемички, щоб можна було зменшувати подачу тепла, а то гаряча вода подається згори і там люди балкони і квартирки мусять відчиняти, щоб не задихнутись, а на нижніх поверхах люди мерзнуть і жаліються на холод в квартирах. Нам теж треба робити свої ремонти в будинку, але ж і тут комунальниками кажуть ні нашим бажанням! Тоді що це, як не саме натуральне здирництво! І спасу від того нема! Влада нагло обкрадає людей – їй можна, тут все законно!   Вона ж – влада!
В одній з своїх інтермедій «В греческом зале» знаменитий Аркадій Райкін говорив рефреном від імені простого радянського обивателя: «Дурять, нашого брата, ой дурять!» Держави з того часу помінялись, а обивателі залишились ті самі, і влада мало що змінилась: дурить нас, як і дурила. Інакше я не сприймаю балачки влади про потребу вивести комунальні платежі на «економічно обгрунтований рівень» як «у всьому світі».  Наперед можу передбачити яким буде це «економічне обгрунтування», про що вже йшла мова: метри помножені на літри - от тобі і гривні!
І я не дивуюсь і навіть не надіюсь, тому і не збираюсь обговорювати потребу дій влади впершу чергу щодо піднесення життєвого рівня українців до світових норм, про збільшення зарплат і пенсій паралельно зростанню цін і тарифів - це буде розмова живого з мертвим і не інакше. Тому не хочу говорити з мертвими, але хочу сказати дещо живим про можливі виходи з ситуації, але одразу зазначу, що це буде не просто. Тому що розпропаговані тою самою владою «кондоміуми» - інакше кажучи: «товариства співвласників» обставлені владою у такому вигляді, що годі братись добровільно за цю справу. Вкотре владою задіяно формулу: «Вся відповідальність вам, а всі ваші грошики - нам», - але як мудро зауважив один споживач в теледискусії по комунальних проблемах: якщо влада перекладає на нас виконання всіх її обов’язків, то навіщо нам взагалі утримувати таку владу?
Проблема створення «товариства співмешканців» найбільше впирається в питання існування величезної кількості пільговиків, які отримують їх у вигляді процентних скидок від загальної суми комунальних платежів - допоки пільги від держави чи установ не почнуть виплачувати живими грошима, доти це питання не буде вирішено. І доти не буде вирішено всієї проблеми комунального господарства. Пільговики отримують послугу, але не оплачують її як належить в повному об’ємі, тобто автоматично перекладають додаткові витрати на тих співмешканців будинку, які пільг не мають. Хіба це правомірно? Пільга від держави у формі крадіжки з кишені у свого сусіда - це огидна пільга! Най всі пільговики зрозуміють, чому їх зневажають, а не заслужено поважають - вони злодії! Їх пільги - не халява! Не дармівщина! Це обкрадання ближнього свого!
Не меншою проблемою є монопольне становище надавачів оптових комунальних послуг, коли вони фактично безконтрольні перед споживачами. Ось у нас котельна зацікавлена спалити як можна більше газу і нагнати кількість спожитих гекакалорій, тому навіть коли на вулиці панувало незвичне взимку тепло - батареї були розпечені як вогонь і жодні обурливі дзвінки до адміністрації котельні не доходили, бо що ми їм можемо зробити? А нічогісінько! Як кажуть: жалійтесь Богу чи Алаху, а влада над гвинтелем у нас! А ми в свою чергу підчиняємось керунку вищої над нами влади, яка нас наймає і звільняє! Звідти команда чітка: «Тисни на газ! І без понтів!»
Як я вже зазначав, що у нас у Львові кілька років тому так званим «явочним порядком», тобто просто рішенням монополіста теплопостачання, було введено двоставковий тариф оплати послуги з цілорічною її проплатою окремо за тепло і окремо - як абонентплату, вартісь якої просто дико завищенна і ніхто не може дізнатись методи її вирахування. Жодної згоди від жодного споживача на це не було, бо нікого просто не питали про згоду! І це нормально?! Люди обурювались, навіть судились, але толку від того не чутно. І не почуємо, поки владі буде вигідно обдирати людей і люди цьому будуть коритись – змін на краще не сподівайтесь.
Як в таких умовах державного «беспредела» пробувати брати на себе якісь додаткові повноваження і зобов’язання? А утворення «товариства співвласників» якраз цього і вимагає. Звичайно, що обдумувати цей варіант потрібно - інших, за нього кращих, просто нема, але однозначно ясно, що допоки не запрацюють належним чином такі державні контролюючі інституції як прокуратура, монопольний комітет, контрольно-ревізійне управління, профільні комунальні інституції облдержадміністрацій, міськвиконкомів та районів, доки  нарешті не почнуть діяти численні контролюючі контори типу Управління захисту прав споживачів, контролю стандартів метричного обліку тощо. Причому всі запрацюють не на користь власної кишені, що вони і так з успіхом освоїли, а запрацюють на користь простих громадян - доти нормального життя  і нормальних комунальних послуг нам не бачити починаючи від своєї домівки і нею закінчуючи.
Однозначно також, що самотужки переінакшити на краще таку глобальну махіну по викачуванню з населення грошей, якою є комунальна сфера, - малоймовірна справа, тому я чекаю на допомогу народних мас, які поки що вперто терплять комунальні знущання і вперто платять свої грошики  за ніщо, а при тому нарікають на погане життя - хто вам винуватий? Скажіть дружно місцевій владі: «Досить нас обкрадати! А ну або робіть таку комунальну господарку, де кожен платить справедливу ціну за реально спожиті послуги, або - забирайтесь геть!»
То є моя головна порада всім, хто хоче покращення життя на тільки сьогодні, а завтра і позавтра - впливайте на владу всіма можливими засобами, щоб було «Влада для народу, а не народ для влади». Допоки влада ставить за мету обкрадати свій народ, як це робили всі попередні владці і продовжують теперішні, - доти добра нам не бачити. Доти комунальна кобра буде щоденно отруювати нам життя - однозначно!

Богдан Гордасевич
м. Львів-Рясне
2011 р.




Комунальна   кома  2007

Ось і дочекались ми як і ви новітнього часу платежів за новими тарифами. Вражень одержано значно більше від очікуваних, бо що не кажіть, але такого глобального ідіотизму від наших провладних структур всеж-таки не сподівались. Одночасне підвищення всіх комунальних тарифів в двічі-тричі, а найбільше за спожите тепло при тому, що і раніше це задоволення коштувало недешево - шокує кожного. Це справді можливо хіба що в країнах розвинутого дебілізму колишнього СРСР, з якого ми і маємо нещастя походити. Як раніше ставили народ в ніщо різними реформами, коли міняли гроші за 3 дні, а хто не встиг - той втратив, або взяли і заморозили гроші Ощадбанку, тобто влада нагло пограбувала людей - і що? А нічого: народ не ремствує й мовчить. І кожен поокремо тихцем зі заздрістю поглядає на новітніх олігархів, які ними стали якраз тому, що скористались владними важелями для привласнення людських грошей. І все так само тихцем чекає, щоб хтось, якась незнати яка вселенська сила явилась і навела справедливість на цій землі у цій богом проклятій країні.
Ми пережили вже і обманні трасти, і контрасти роботи без зарплати, і злочинну ваучерну прихватизацію, і кучмівську мафіозну приватизацію, і ще бог зна чого включно з поганим продажем та вдалим перепродажем «Криворіжсталі», хоча яка народу користь і де ті гроші поділись з тої оборутки – все одно неясно. А могли з тих грошей спокійно виплатити всім обкраденим вкладникам Ощадбанку вклади до 5 тисяч. Тобто задовольнити майже 90 % вкладників, але навіщо це владі? Хіба не краще для влади вчинити галасливу політичну бучу навколо цієї теми, а мільярди за цей час розчинились невідомо де і спитати нема в кого.
Так особисто я добре пригадую, як президент України Кучма продав наш Чорноморський флот Росії за 400 мільйонів доларів, що пішли на погашення боргу України за газ тій самій Росії, але я не можу пригадати і ніхто не пригадає про одночасне списання комунальних боргів за газ простим українцям, хоча Кучма продав народну, а не свою власність! Доля тих грошей невідома, зрозуміло, що для суспільства, а не для їх крадіїв.
Тепер та сама історія: газ закуплено по одній сталій ціні і до кожного (кожного!) споживача він доходить за однаковою ціною, але тут відбувається владний «фокус-покус» і опля-ля: в залежності від кількості спожитого газу за минулий рік вам встановлюють несусвітну ціну без жодних пояснень і тим більше - додаткових витрат. Геніально! Навіщо якісь там договори, умови про обов'язки сторін тощо. Як там у байці Глібова про вовка і ягня?
І най нам не морочать голову, що тарифи встановлює місцева влада! Ми то знаємо, хто пише партитуру і диригує, чи не так, пане Асахав? Тобто Азазель. Тьху ти: Азаров! Це ви хвалились, що 14 бюджет впроваджуєте в життя, ще й озвучили головні свої принципи: «Да пошли вы!» А не підемо, бо за 13 разів вже вдосталь отам набулись, тож чи не час вам самому туди переселитись? Ви не хочете, бо он як назад до влади дерлись, але підете, ще й як підете.
Повернемось, одначе, до своїх баранів, тобто до керівників комунальної сфери. Вас не дивує, що влада полюбляє говорити про позитивні якості товариств співвласників, так званих «кондоміумів» чи як їх там, але насправді зовсім не поспішає докладати зусиль по їх глобальному впровадженню. Чому так? А ви б стали відмовлятись від умов, коли ви нічого не робите, а грошики загрібаєте і то добрі. Хіба не так працюють наші комунальні ЖЕКи або їх різноіменні дублікати: формально на папері вони надають кожному підопічному мешканцю зо три десятка послуг. А фактично? Двірник, вивіз сміття та паспортистка вряди-годи, а більше - що? Сантехник чи електрик? Їм як не схочеш приватно домовитись і заплатити, то матимеш ремонт гірший за попередній аварійний стан - це перевірено на всі сто. Тоді навіщо ми платимо за їх послуги комунальникам? Бо звикли. Так-так: саме звикли. Від нас дотепер вимагають «квартплату», хоча 99% помешкань вже є приватизованим житлом., то як може бути, щоб власники квартир платити комусь «квартплату»? Тільки за звичкою комусь за це платити. Можу вам це твердо заявити, тому що проживаю тривалий час в особняку в м. Львові і плачу за досить пристойне помешкання тільки раз на рік! І зовсім небагато, бо це податок на землю. І ще окремо за газ по лічильнику. Все! Так само і власники квартир повинні платити тільки земельний податок, а усе інше -тільки за власним бажанням! Тільки за індивідуальним договором! Але ніхто його не укладає і не переукладає при зміні тарифів на послуги, а просто з власників помешкань у багатоквартирних будинках вимагають оплати комунальних послуг за так званим «явочним порядком», тобто послуги надаються без попереднього їх замовлення. Приносять рахунок з комунконтори, що ви їм винні стільки і стільки, а послати їх під три чорти, тобто відмовитись індивідуально від цих послуг ви не маєте права - влада не дозволяє, бо нема такого закону: тільки всі мешканці будинку одразу мають право таке зробити за певних умов. Можу це так само досконало оповісти, бо донька вже понад шість років є власницею квартири і ніяк не може вивести свої платежі у якесь нормальне логічно обгрунтоване становище. Безлад повний і просвіту не намічається.
 А навіщо він? Для прикладу у Львові тема водопостачання і оплати стала буквально трилером: воду подають по три години зранку і ввечері, а оплату проводять за тарифами цілодобової подачі води, але навіть цього керівникам Водоканалу було замало і вони самочинно підвищили оплату, був суд, який відмінив це рішення, але у львівському Водоканалі закони України не діють і там відмовились виконувати постанову суду, однак при тому самі активно звертаються до суду щодо насильного примусу сплати боргів з мешканців будинків. Який тут бардак і деструкція важко переповісти: послуга постачання води надається погано, а оплату вимагають повністю. Мало того: воду відключають взагалі, пояснюючи це недостатньою проплатою всіх мешканців, але тоді ті, хто оплатив вчасно все одно не отримує ні послуги, ні компенсації за її відсутність. А тепер рахуйте: тариф підвищують з врахуванням боргів, але борги не списують, тобто ці гроші рано чи пізно до Водоканалу потраплять і вже будуть повторною оплатою послуги, а відключення води всім споживачам будинку ще раз проводить оплату боргів через ненадання води тим, хто за неї заплатив. Уявляєте? Потрійна оплата за однаковий об'єм послуг. Ну яка влада від такого бардаку відмовиться?
Є ще одна улюблена фішка всіх комунальних служб: помилка комп'ютера. Штучка безпрограшна, бо крайніх найти неможливо і якщо після тривалих ходіннях по муках та інстанціях ви зумієте довести свою правоту, то в самому найліпшому випадку перед вами вибачаться, бо про якусь матеріальну компенсацію за витрачений час і гроші на дорогу у нас годі сподіватись - нема на те закону. Багато хто і цього не робить, а просто сплачує ті «незрозумілі» 20-30 грн., а щоб довести справу до суду - то треба бути вираженим параноїком. Небагато підкидають, бо на тому все і тримається: з голого по нитці -багатому ще один мерседес. Мені особисто один колега хвалився, що мав за квартиру боргу 2 тис. гривень, то зайшов до начальника і домовився: 1 тис. йому в руку, а він оформляє відсутність боргу. Класика. Як і заява одного чиновника, що у нас у Львові немає корупції, бо немає випадків, щоб когось ловили на хабарництві. Справді класика: якщо не ловити хабарників, то і корупції не існує.
Про надання субсидій взагалі говорити не хочеться: як там над людьми знущаються важко переповісти. А тепер з цими новітніми тарифами взагалі чортівня повна, бо можна відмовити і під приводом: а чому багато напалюєте? А цей самочинний поділ комунальниками оплати за теплопостачання на цілий рік - хіба не підлість? Вийшло значне нарахування всього разом в один місяць - треба субсидію давати, а на кожен місяць порозкинь - вже субсидія не положена.
Я перераховую все це не просто так, а хочу показати в цілому, що наша комунальна господарка знаходиться в стані, що у медиків називається «комою», тобто передсмертний стан, який тим жахливіший, чим довше триває. Отож я певен, що чим скорше теперішня комуналка «спочиє в бозі» -тим краще. Справа в іншому: що буде далі. По діях влади, які достатньо продемонстровано вище, і по нашому теперішньому побуті, однозначно ясно, що очікувати чогось доброго від неї годі. Влада не може бути зацікавленою в передачі своїх повноважень комунальній самоуправі, яка ж потім почне допікати владі справедливими вимогами чесного управління. Залишається одне: тільки самоорганізація мешканців будинків і встановлення ними справедливих правил комунальної господарки. А як це буде -питання складне, тому що негативний приклад кооперативів, коли арештовували рахунки за неплатоспроможність когось з його членів, або коли голова кооперативу ставав некерованим самовласником, якого не могли переобрати члени кооперативу просто тому, що голова не давав можливості провести легітимні збори тощо. Багато проблем з тими ж кондоміумами, які добре проявляють себе тільки у будинках з однаково заможними мешканцями, чого нема в теперішніх багатоповерхівках з їх соціальнонерівномірним заселенням.
Попервах, на мою думку, краще всього розпочати з домоуправ: від під'їзду жильці обирають одну-дві довірені особи, які з іншими представниками складають домоуправу, обирають голову і заступника. Ті створюють ТзОВ, якому жильці сплачують гроші на утримання будинку і куди звертаються про всі свої квартирні проблеми. При бажанні та потребі кілька будинків можуть об'єднатись домоуправами у більшу структурну одиницю, де буде штат працівників, які повністю будуть залежати від мешканців будинків. А тоді можна добре попрацювати над оптимізацією комунальних витрат: чому приватний сектор може проводити собі воду з артезіанських свердловин, а багатоповерховий будинок мусить залежати від водопостачання з водозаборів десь за сотні кілометрів? А економічні мінікотельні під'єднанні до артезіанських скважин забезпечують автономне і цілодобове постачання води і тепла без зайвої оплати великої кількості побічних проблем. Свій двірник, який пильнуватиме і чистоту, і правопорядок. Вивіз тільки свого сміття, а не кого завгодно. Обладнання дитячого майданчика, а в квартирах, які можуть залишитись після померлих без нащадків, можна зробити класи для своїх дітей або кімнати відпочинку, сімейного дозвілля і тому подібне. Не кажу, що все буде легко і просто, але знаю однозначно одне: хтось комусь гарне життя робити не буде. Тільки самі закасуйте рукави, об'єднуйтесь і беріться до праці по поліпшенню свого комунального побуту. Це єдиний реальний шлях по виведенню з коми нашої комунальної господарки.


Богдан Гордасевич
 2007 р.  м. Львів - Рясне



Директору ЛКП «Рясне - 204» п. Козак І.І.
Від мешканця буд. 400  м. Львова
Гордасевича Богдана Олексійовича


                    ЗАЯВА

В зв’язку з вимогами стосовно підписання договору  про надання комунальних послуг які наразі очолюване вами ЛКП «Рясне – 204» виконує самочинно без моєї особистої згоди, як власника житла, вимагаю надати мені наступні роз’яснення по таким пунктам.

1. Чому договори про надання комунальних послуг та теплопостачання надані в одному екземплярі? Що саме я маю підписати і віддати до ЛКП? Де примірники договору, що мали б залишитись у мене, як учасника угоди, як це передбачено ст. 22  і ст. 33 наданих  договорів відповідно?

2. Також я не одержав копії роздруківки тарифів згідно п. 2 договору – прошу роз’яснити причину цього. Як я маю цей договір підписати, якщо інформація про його змістовні параметри є утаємничена?

3. Згідно договору комунальний тариф складає 1.10 гривні за кв. метр починаючи з січня цього року, але мені  нараховано оплату за послуги: в січні – за тарифом 1.54, в лютому – 1.49, а в березні – 1.51 (все без врахування ПДВ) – прошу пояснити і вказати нормативні документи, якими ви користувались при начисленні значно завищеного тарифу. Оскільки ви надаєте послуги і без підписаного договору, бо ніколи раніше я з вами жодних договорів не укладав, тому  вимагаю пояснень щодо застосування іншого тарифу від передбаченого наданим мені договором..

4. Прошу повідомити нормативні акти, які дозволяють вашому ЛКП надавати послуги за сукупністю, а не поокремо кожну з відповідним правом споживача обирати перелік послуг особисто. Якщо є послуги обов’язкові для всіх – то вони повинні бути вказані окремо, як і послуги  за бажанням споживача. Не надання зумисно відповідної інформації при укладанні договору, що передбачено ст. 5 цього договору я розцінюю як шахрайство.

5. Як я вказував вам особисто у заяві позаминулого року з вимогою припинити надання послуг ЛКП в повному або принаймні частковому об’ємі, на що отримав безпідставну відмову, то наголошую знову, що однією з головних причин моєї особистої відмови від підписання такого договору окрім вище перелічених недоречностей є також неправомірне надання завищеного переліку різних прав надавачу комунальних послуг (виконавцю) та вимога неправомірних обов’язків від  споживача щодо обов’язкового інформування і дотримання законодавства, у тому числі і вимога цілодобового безперешкодного доступу до житла, що суперечить Конституції України. Такий антизаконний документ я підписувати просто не маю права. З усіх вимог до споживача тільки підпункти 1 і 9 є правомірними для ЛКП і то в іншій редакції: 9. – сприяти завчасній поквартирній технічній підготовці мережі опалення коштом ЛКП. Усі інші вимоги виходять далеко за компетенцію ЛКП. Відмовка про затвердження Кабміном України стандартного взірця договору не є причиною відмови змінювати договір, оскільки угода має юридичну силу тільки в межах сторін, що укладають угоду. Кабмін чи райдержадміністрація жодної юридичної відповідальності за порушення угоди ЛКП не несе і тому не має права обумовлювати директивно зміст конкретного  договору.

6. Хочу також знати чіткі умови накладання пені, які зовсім не прописано в договорі: пеня 0.1 відсотка є визначеною ЛКП чи Урядом України або принаймні Міськвиконкомом? І який процес її обчислення? Без цього брати на себе обов’язки щодо сплати пені я не вважаю за можливе.

7. В умовах про пеню вимагаю аналогічного статусу для споживача, тобто начислення штрафних санкцій за неякісно надані послуги і щодо ЛКП, а не просто зменшення оплати неякісно наданої послуги. Моральні збитки повинні бути також відшкодовані споживачу в автоматичному режимі, про що має бути вказано в договорі.

          Ієн Боуґ (Ien Boug) і Арсеніј Яценюк, Київ, 02.06.2007

    День Европи для України і її мешканців це особливе свято. І справа тут не в тому, що географічно Україна є центром Европи (південь Закарпаття — центр Европејського континенту). Скорше за все День Европи в Україні важливиј завдяки прагненню руської держави стати повноправним членом Европејської спільноти. Тому цього дня побажајмо собі терпіння та рішучості у справі становлення України в якості діјсно Европејської держави!
    9 травня все европејське співтовариство відзначає День Европи. Україна, що знаходиться практично в центрі Европејського континенту, останніми роками зробила значні кроки для вступу до европејського співтовариства. Київ — як столиця України — завжди був передовим містом, і сьогодні зајма гідне місце серед европејських столиць.
    Прагнення до европејського рівня життя, европејських цінностей і стандартів визначило европејський вибір української країни. Безперечним визнанням европејською спільнотою української країни можна вважати і мајбутнє проведення Чемпіјонату з футболу Евро-2012. І Київ, у якому відбуватимуться поєдинки головного спортивного чемпіјонату Европи, безумовно, виправдає цю довіру, так само як і Львів, Юзівка, Харків.
    Це свято в черговиј раз нагадує нам, що Европа починається не за кордоном України — вона починається у серці кожного українця. І ми — члени европејського співтовариства.
    Особисто я вподобав такі слова: Европа — колиска усіх країн! Европа — це дім, де живемо я і ти! Европа — єдина, близька, велика! Стати Европою, щоб бути Україною! Европејська Унія — наше мајбуття! Европа — најбільша скарбниця культури! Україна в Европејськіј Унії! Европејська співдружність европејських держав! Наш вибір европејськиј! Европа — наш дім!
    Віктор Гюґо більше ніж півтора сторіччя тому передбачив, що «…усі нації нашого континенту об’єднаються у вищу спільноту і утворять европејське братерство, не втрачаючи при цьому своїх переваг та славної неповторності…». Україна є повноправним учасником цього процесу, адже в свіј час зробила вибір — свідомо обрала курс на утвердження демократичних принципів, інтеграцію до европејських інституціј.
    Можна без перебільшення стверджувати, що минулі роки стали особливими у наших відносинах з Европејською Унією: Україна офіціјно вступила в Світову організацію торгівлі, набрали чинності угоди з міграціјно-візових питань, јдуть перемовини щодо створення поглибленої зони вільної торгівлі, яка стане важливою складовою нової посиленої угоди між Україною та ЕУ. Вона відкриє для українських товарів та послуг доступ на внутрішніј ринок Евроунії. Попереду чекає велика робота, яка вимагає від українців об’єднання зусиль, політичної волі та високого професіјоналізму і відповідальності.
    Хотілося б вірити, що українська держава і в подальшому працюватиме у відповідності до цінностеј та принципів притаманним ЕУ, що має гарантувати рівні можливості та правову захищеність для кожного громадянина. Саме така політика і є запорукою демократичного розвитку України.
    Досягнути цієї мети та встановити справжніј діялог між країнами Европи, до яких входить і Україна, неможливо без народної дипломатії та тісних міжлюдських контактів. Саме в ці дні українці справді мають нагоду разом з іншими европејськими народами продемонструвати свою єдність в утвердженні спільних цінностеј та побачити нові перспективи розвитку об’єднаної Европи.
    Щасливого Дня Европи, Україно!

    Матеріял виправлено з привітання до свята Юлії Тимошенко

    Як панство ся ставе до святкування Дня Европи в Україні?

Весь травень, починаючи з першого числа, ходимо в червоних труселях. :) Варіанти запропоновані на фото.