хочу сюди!
 

іРуся

49 років, рак, познайомиться з хлопцем у віці 40-58 років

Замітки з міткою «думки»

І чому я раніше цього не усвідомлював?

Є таке життєве правило: "Мы любим тех, кто нас не любит...", і я ніяк не міг зрозуміти його логіку - чому так?

А все, виходить, дуже просто. Своєю надмірною любов'ю ми просто не даємо іншим проявляти їх любов до себе.

Коли кохаєш щиро, пристрасно, то віддаєш себе усього... а як може інша людина хотіти те, що у неї і так є цілком та повністю?

Коли любиш, то робиш всі кроки першим - дзвониш, вітаєш, вибачаєш, поступаєшся, пропонуєш тощо... навіть якби іншій людині і було б приємно зробити те ж саме, в неї просто немає шансу. Максимум, що може зробити інша людина в такій ситуації - сказати: "Мені якраз хотілось зробити те ж саме!!!" - і замовкнути з посмішкою, або з сумом на обличчі.

Коли дієш за покликом почуттів, то зазвичай надаєш коханій людині все те, чого їй хочеться, здійснюєш її мрії, допомагаєш втіленню її бажань та планів... і тому їй більше просто нема чого хотіти від того, хто кохає!

Звісно, бувають виключення, коли виникає "взаємність"... але якщо такого щастя не сталось, то лишається просто кохати як є і без претензій на вдячність.

Люблю Весну!

Сьгодні після граду-дощу ....раптом заспівали птахи..і вже не так


як до того...і стало зрозуміло, що Весна вже поруч!...








Люблю весну, та хто її не любить,
Коли життя цвiте, як пишний сад.
I, мов у снi, шепочуть листя губи,
I квiти шлють солодкий аромат. 

Люблю весну, коли плюскочуть рiки,

Коли рида од щастя соловей
I
І заглядає сонце пiд повiки
У тишинi задуманих алей...


 
Люблю, коли блукає мiсяць в травах,
Хатини бiлить променем своїм
I
І п'є тепло ночей ласкавих,

А на лугах пливе туманiв дим...


Весна вдягла у зелень вiти в дуба,
уже курличуть в небi журавлi.

Люблю весну, та хто її не любить
на цiй чудеснiй, радiснiй землi!


Володимир Сосюра
(1950)






і Ваша Ружа


и ще раз про Новий рік ))))

Привіт ВСІМ!

і знов та ж сама тема lol ..... Новий східний рік.... колись О.Осипенко сказала, що в кожного астролога свій Уран.. і це схоже на правду smutili smile . Скільки шкіл, скільки напрямків!!! є розбіжності, але в нас товариство Астрологічне, і тому ми тут намагаємося зібрати все до купи druzhba , тож доповнюю інформацію про Новий китайський  рік.

Мій друг - спеціаліст з китайської астрології, сьогодні привітав нас з Новим роком... (от класно нам... таке враження. що Новий рік вперто не хоче йти геть lol ..дійсно..хай залишається з нами! ura dance privet )

Сергій Радонежський здається, або Серафим Саровський.. нажель я забула хто з них,  вітав всіх круглий рік словами "Хрестос Воскрес!!" на згадку того, за для чого ми живемо - за ради свого Воскресіння - підняття своїх вібрацій, які допомагають оточуючим теж підніматися....
Тож мені здалося,  що цього року я кожного дня кажу всім: "З новим роком вас, Люди!" smutili lol angel ... Може це правильно, бо Новий День, це Новий рік, а новий рік - це ще один Новий День Вічності.....

Тож, З Новим роком Вас, ЛЮДИ!
З Новим Світлом!
З Новою Радісттю Дня!
rose


а це трохи про символізм року Білого Кота:


Ти не можеш відмовитися від білого кота, тому що білий кіт - це ти сам.
Ти не можеш відмовитися від білого кота, тому що твій білий кіт ховається в тобі...


Уільям С. Берроуз



            На санскриті білого кота називали margaras, що означає, мисливець, що йде по сліду; слідопит, той що шукає безвісти зниклих.
           
Білий Кіт - мисливець, шлях якого осяює срібне світло Місяця. Усі темні
закутки освітлюються, а ті, хто в них заховався, знаходяться.
Все темне стає білим, все скрите - відкритим.

Такий девіз року!


Тож бажаємо всім знайти в собі свого Білого кота і Хай Прибуде з Вами Сила Світла!





Земля моя стогне

ЗЕМЛЯ   МОЯ   СТОГНЕ.

~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~

Яке синє  бескрайнєє  небо!

Поле--в маках палає  червоним.

Час прийшов. Душа чує, що треба

Прислухатись: земля  моя  стогне!

 

Невитримує лютi звiрячої ---

Прагне скинути з себе додолу.

Бачиш,як ми їй щиро вшддячили?!---

Забруднили весь простiр навколо.

 

Як тi свинi в загонi товчемось.

Де спимо,там їмо, там i гадимо.

Та невже ж ми --такiї некчеми??

Та невже ж ми землi рiднiй зрадимо?

*******         / сiчень 2010 року /

думки вголос

"Мої бажання - це не твої обов'язки"

* * *

"Ви люди дорослі, самостійні, самі знаєте, що робите і самі за себе відповідаєте. Не дивіться на мене, і не питайте мою думку про ваші дурні вчинки"

* * *

"Коли одна людина дає поради іншій, то насправді каже те, що необхідно та корисно їй самій. Нажаль, перші не чують себе, тому що впевнені, що це їх не стосується. А другі не сприймають, тому ще ці поради і правда стосується не їх"

Про Томос

Вітаю з Різдвом і з отриманням Україною Томосу - права на автокефалію для Української Православної Церкви. Я б про це може й не писав, бо не вважаю себе набожним і особливо віруючим. Але як не написати, якщо надання Томосу - це історична подія для держави?! Вчора і позавчора про це йшлося у всіх новинах і багатьох програмах на радіо. Не оминула ця тема і блоги. Залишилось лише чекати обурених воплів русні на livejournal. І точно - в френд-стрічку потрапило промо (промо - це проплачений допис, який змушують дивитися всіх блогерів тому що його прилаштовують до стрічки зафренджених) від знатного ЖЖшного українофоба. Його вже і банив, і скаржився на дописи - а воно все одно лізе в стрічку зі своїм українофобством. Мовляв, Томос не має юридичної сили. А завершувалось обурення тезою про те, що Україна була нікому не потрібною, окрім Росії, а тепер і зовсім нікому не потрібна. Звичайно, «ватний поцреот» отримав купу коментарів. Однак не лише від однодумців, а й від нормальних росіян і українських патріотів. Як хочете, можу дати посилання, щоб і ви йому накидали.

Цікаво, скільки розмов про Томос на головній ЖЖ? Давно туди не заходжу, бо там або туристична нудота, або совкодрочерство (ностальгія за СРСР), або відверте українофобство.

Тут би написати щось на противагу русні. Але на Софійську площу не поїхав. Вирішив, що холоднувато. Що участь президента в урочистостях означає очеплення і море поліцаїв і спецназівців. Це, звичайно, заради безпеки - однак некомфортно. Та й подивитись можна було хіба що на трансляцію, бо в Софійській церкві місця вистачило лише для духовенства і президента. Так, після літургії до Софійського заповідника пускали всіх бажаючих. Але все одно всі бажаючі не встигли подивитись на Томос.

До чого це я веду?! До того, що чекаю на репортаж від тих, кому вдалося побувати на урочистостях.

Система???

Система???

А чи дійсно вона є??? Що нас чекає???

ЗЫ: Це дял мене незвичні думки - видно вже на пів у вісні - ось і лізе що попало в голову....

Короткі думки про безглуздий світ

Ця задумка прийшла до мене після перегляду низки наукових, документальних, науково-популярних фільмів, які мій мозок завжди спиймає як грунт для роздумів. Не можу приховувати, що фільми подібного типу завжди наштовхували мене на подібне. Отже, я буду періодично публікувати власні уявлення та думки про влаштування нашого світу.
Я являюся студенткою фізичного факультету певного університету. Так склалося, що я стану астрономом. І зовсім невипадково. Космос завжди приваблював мене. Не можу пояснити, чому, але ця безодня сприймається мною кожен раз по-різному. То вона затягує у себе, немов ліжко після тяжкого дня, то я тону у ній, немов у вирі. Інколи це дійсно жахає. 
Часто, переглядаючи записи у соцмережах або наукову літературу я ловлю себе на вигадуваннях теорій. Одна з них дійсно може мати певний сенс - що весь наш світ - лише атом у якомусь гігантському Всесвіті. А кожен атом у нашому світі - гігантський Всесвіт. Дещо парадоксальна думка, проте чому б і ні?
Багато вчених наголошують на тому, що загальною та єдиною одиницею вимірювання має бути час. Дійсно, ідея чудова. Але наразі це неможливо, бо ми занадто мало знаємо про сам час - четвертий вимір. Для нас він являється лінійним, хоча на більш високому рівні розвитку ми можемо сприймати так, як ми зараз сприймаємо тривимірний простір. Подорож в іншу часову епоху міг би виглядати як підйом на гору чи спуск з неї. Не хочу розділяти людей на класи, але не всі можуть зрозуміти це. Для багатьох жодні одиниці існування простору не мають значення - вони живуть тим, що мають і не бажають змін. 

Cексизм, знецінення і неповага. Як вибратися

Хто я є? Яка відповідь правильна? Хто взагалі цю відповідь може дати? Я шукаю її вже більш ніж 10 років. А раніше навіть не шукала. Бо була впевнена, що я ніхто і ніщо. Хотіла вбити себе. Мріяла про швидкий та безболісний спосіб. Тому що так казала підсвідомість. Крім рендомних пісень з минулого, які вона включає  зранку в голові, там є ще багато чогось. Чогось, що контролює все життя. Нав'язує модель поведінки. Навіть, якщо ти цього не хочеш. Не замислюєшся над цим. Бо ніхто не знає, що туди напхали батьки, родичи та оточення за все життя. І до кінця неясно, скільки там цього огидного, поганого або взагалі шкідливого для існування.


Найбільш токсічна речовина в моїй голові - знецінення, що переслідує  змалку. З роками хтось стає сильнішим. І може протистояти цій загрозі. Сперечатися з нею. Чи просто не звертати уваги. Але чим більше тебе знецінювали, тим складніше робити це. Іноді самотужки це  неможливо. Мені допомогла психотерапевтка.  


Проте і досі боляче щоразу, коли стикаєшься з цим знов. Відчуття таке, начебто тобі плюнули в обличчя. Хоча це може бути одна фраза, інтонація чи навіть просто погляд. Особливо боляче, коли це роблять родичі та найближче оточення. І ти начебто розумієш, що ти не винна в тому, що деякі таким чином самостверджуються за твій рахунок. Але підсвідомість все одно вже радісно шепоче тобі голосами з минулого: "немає досвіду", "не професійна", "ні на що неспроможна", "бездарна", "невихована", "некрасива", "слабка", "в тебе не вийде", "не зможеш", "навіть не намагайся", "товста",  "недостатньо мізків", "тупа вівця", "сіра миша", "посміховисько", "істеричка", "психічно не врівноважена", "занадто емоційна", "хвора", "несповна розуму", "боягузка", "ведеш себе, як повія". 


І це не чужі тобі голоси. Це голоси мами, бойфрендів, чоловіка, приятелів, однокласників, керівників, вчительок та вчителів. Майже всі ці люди залишилися в минулому житті. Але їх слова досі ріжуть крила. І всіляють страх. Страх зробити помилку, страх бути собою, страх спробувати щось нове, створювати прекрасне, писати і говорити на повну силу. Бо якщо тобі не вдасться і ти впадеш, вони знову оживуть в підсвідомості та будуть іржати і тикати в тебе пальцями. І найбільш лякає, що головний голос серед них буде мій. Мій власний. Той, що досі вірить в ці ганебні навішані іншими ярлики.


Нещодавно подивилася фільм про Енн. Плакала і багато думала. Шкодую, що в радянські часи мого дитинства в нас не було таких книжок і фільмів. Які вчать не боятися бути собою за жодних обставин. Навіть коли весь світ зневажає тебе. Бо ти не винна в неавдкватній реакції частини оточення на те, що жінка може гостро мислити, аргументовано критикувати, ефективно керувати, писати змістовні книжки, робити якісні розслідування, аналізувати законодавство, заробляти гроші та бути успішнішою, ніж багато чоловіків. І іноді вони тебе б'ють у лице просто за те, що ти "занадто розумна". 


Але вчитися ніколи не пізно. Вчитися творити на повну силу, стійко долати перешкоди, не боятися нового, шукати натхнення та ставати сильнішою. І головне не боятися говорити оточуючим про повагу. Бо вони теж мають розуміти, що знецінюючі слова іноді ранять сильніше, ніж залізна зброя. 


Тобі вдасться. Ти зможеш. І будеш надавати приклад і впевненість своїй дитині. Бо любов і повагу треба дарувати щодня. Не шкодуючи. Тільки так можна знову повірити собі і цілому світу навколо.