Щоб зберегти любов жінки не кажи їй, що любиш її...

Любов заміжньої жінки - велика річ. Одруженим чоловікам таке і не снилося.   

Жінка ображається на мужчину лише у двох випадках: коли йому вiд неї треба лише одне i коли йому від неї нічого не треба. 

Ніколи не одружуйся з жінкою, з якою можна жити. Одружуйся з тією без якої жити не можна.

Лише останнє кохання жінки рівняється з першим коханням чоловіка. 

Ідеальна жінка - більш вищий ступінь людини ніж ідеальний чоловік, але одночасно і більш рідкісний. 

<<Інстинкт ліани >> у жінки іноді настільки сильний, що вони обвиваються навколо <<пустого місця >>.   

Жінкам подобається, коли за ними бігають і залицяються, але іноді бажання вийти заміж бере гору. 

Жінка - це прекрасна квітка, а квітка красива, коли вона злека розпущена. 

Бути щирим з жінкою нерозумно, але ще більш нерозумно чекати щирості від неї самої.

Якщо жінка святкує перемогу над чоловіком то вона програла. Тому що або він вже не чоловік, або він вже не її чоловік. 

У кожній жінці є якась безумінка.

Жінки і чоловіки прагнуть різного, чоловіки жінку   і навпаки тому і порозумітись їм не дано.

З жінками важко погодитися, але ще важче не погодитися.

Щастя – не в тих жінках, з якими хочеться спати, а в тих, з якими хочеться просинатися. 

Насолоджуватись щастям – велике благо, мати можливість давати його іншим – ще більше. 
Френсіс Бекон

– властного, требовательного, жадного, наглого, придирчивого… и неуживчивого.

– неужели они только ради этого стремились - заловить …"любимого"…, пардон - взамуж выйти, 

– неужели у них не хватило ума построить дружную семью на радость - себе, детям и этому - …"любимому",

– неужели непонятно, что они делают несчастным не только ...тоготипа, но и себя, и даже своих детей...

– неужели для них садомазо и злорадство важнее - нормальной погоды в доме

  ps для чого в світі живите... (с) 

 

Вот прям с первого взгляда. Сомнения, конечно, одолевали, но желание было столь нестерпимым, а в памяти еще и маячили заманчивые красненькие -50% (Happy new year!!!)... что решение хоть и не было бездумным (пару часиков помучилась), но стало окончательным и бесповоротным: и в мое безраздельное владение перешла мягоооонькая, симпатишненькая, черно-фиолетовая, подмигивающая хромированным металлом, сумка.

И рада я вдвойне: приобретению и тому, что я могу чувствовать себя такой счастливой из-за такой, казалось бы, мелочи!

Покупка - занятие, конечно, веселое, но здесь существует еще и процесс просто-таки священнодейственный. А именно: перекладывание содержимого. Пару раз довелось даже воскликнуть: а вот тебя-то я давно искала!!!

Из недр:

телефон (кочующий странник) и запасные наушники;

салфетки - обычные, влажные, для выведения пятен;

ключи - от дома, от работы, от дачи и один неопознанный... может там деньги лежат?

блокнот (никогда его не выкину. Мало того, что он какой-то безразмерный, сколько ему лет, а пустых страниц еще половина. Так это именно в нем мой единиственный экземпляр списка дней рождений друзей, знакомых и незнакомых; телефоны людей, которых я даже не помню как они выглядят и организаций, с которыми ни разу не связывалась, адреса их же; игры в морской бой и в слова, пин-коды от всевозможных карточек; резюме, стихи и подсчет денег, потраченных за первые два дня на море; именно в нем я могу узнать какая была лента третей во вторник во втором семестре первого курса; и даже примерный план всех моих курсовых и диплома бакалавра, сделанный на чужой даче в шесть утра, когда мне не спалось...)

помады - три штуки (одной крашусь, вторая закончилась, третья гигиеническая);

духи - две штуки;

зубочистки и черный перец, украденные в кафешке, в знак протеста против плохого обслуживания;

конфеты от кашля, цитрамон, уголь активированный, колдрекс и нафтизин (пррроклятые рудники!!!);

орбит professional;

фонарик;

метровая рулетка (с логотипом радио Европы плюс, полученная в подарок при уличном опросе "А какое радио вы слушаете? Назовите 5 радиостанций". Эту самую Европу я так и не вспомнила);

кошелек (самое ценное, денег в нем всегда мало, но дорог, поскольку приобретался он с теми же чувствами, как и вышеозначенная сумка + в нем дисконтные карточки, кредитные карточки и визитки);

два пропуска на работу, календарики за последние три года (на этот так еще и нету), мозольные пластыри, ммм... средства предохранения (стопудово срок годности закончился давным давно), карточка со всеми номерами такси города, бритва (я страшный человек, тем более она мужская); расческа, симка Лайфа (оооо, была уверена, что летом забыла ее на море), ручка, чеки, флешка, лак для ногтей, талоны на морские прогулки и даже парочка билетов в кино....

Это не сумка, это история, целая ЭПОХА, я бы даже сказала.

Буває, повертаєшся ти пізно ввечері, дуже пізно. І пив ти багато, з різними людьми, різні напої, було весело дуже. Спочатку. А потім ти повернувся додому п'яний, не став нічого пояснювати дружині, просто роздягся і впав в ліжко. І ось ти засинаєш, чуєш, як вона вішає твою куртку на місце, як ходить по квартирі і розумієш, що завтра вранці буде скандал, будуть неприємні питання.. морщиш від цього ніс і засинаєш. Точніше відключаєшся. А прокидаєшся уранці, ще очі розплющити не встиг, а розумієш, що голова – розколюється, у роті – пустеля, населена кішками, в шлунку – нудота, а ще зараз має відбутися скандал, і потрібно вигадувати пояснення щодо вчорашньої вечірки, причому красиве пояснення, а не правдиве, тому що слова "просто зустрілись ми з хлопцями і вирішили випити пвика після роботи, а потім понеслося."… не канає, і від цього комплексу думок і відчуттів розплющувати очі не хочеться.. але ти чуєш шерех, розплющуєш праве око, а на ліжку сидить вона і простягає тобі склянку соку з шматочками льоду, а в іншій руці пігулка від голови, і посміхається вона тільки трохи докірливо, і ти посміхаєшся у відповідь, розумієш, що скандалу не буде, п'єш холодний, дуже холодний сік, ковтаєш пігулку і розумієш, що ось воно. Щастя.

А ще буває, прокидаєшся ти вранці біс-зна-де, бо гуляв ти цілу ніч, а в компанії друзів після четвертої чарки комусь в голову, прийшла думка, що без дівчаток нудно, і усі відразу почали дзвонити і писати sms, і звичайно, ніхто не зміг нічого путнього видзвонити, тому усі дружно вивалилися на вулицю, і пішли «козу водити», а в якомусь ресторані гуляла компанія тіток бальзаковского віку, а ви вже усі були настільки п'яні, що почали їх кадрити... а в тобе звідкись узялось неймовірне мистецтво красномовства, ти говориш якійсь розфарбованій тітці із здоровенною родимкою на носі, що вона навіть дуже і дуже, і п'єш за її здоров'я… а потім п'єш ще... а потім пам'ять прихильно відмовляється записувати у себе всі ті танці і інше ганебне неподобство, яке ти витворяв... і у результаті ти прокидаєшся біс-зна-де, зовсім голий, дивишся на те, що спить поряд з тобою і трохи не сивієш від жаху, від мозку в пам'ять довбається запит "а чи був секс?! Блі-і-ін то був секс чи …?", пам'ять прихильно видає тобі фрагмент вчорашнього, і ти радісно, але дуже тихо, прагнучи не розбудити чудовиська, збираєш речі і тікаєш звідти, посміхаючись – сексу не було, ти був п'яний, у тебе не встав! І ти розумієш, що ось воно Щастя.

А ще буває, приїдеш з друзями відпочити в якийсь студентський табір чи  на базу відпочинку. Ну і звичайно, п'єш з ними палену горілку, тому що ви бідні студенти, але це зовсім неважливо. І неподалік будиночок, де ви вже з ранку примітили чотирьох симпатичних дівчаток, і навіть встигли з ними познайомитися, і ось до вечора ви приходите до них, ви смієтеся, ви п'єте, розбиваєтеся на парочки, потім йдете до річки, тому що тепло, тому що літо, і ти цілуєш її, а вона відповідає, а ти запускаєш руку їй під майку, а вона не проти, а ти запускаєш руку їй в трусики, а вона трохи ширше розставляє ноги... і ви години чотири дико трахаєтеся в усіх можливих позах на березі нічної річки, і повний місяць яскраво освітлює ваші тіла, а вона дозволяє тобі усе і навіть більше, і вона довіряє тобі, тому що презерватив залишився в твоїх шортах, та і неважливо це, адже видно, що вона – дівчина пристойна, не шалава якась, а тобі просто напрочуд пощастило, бо ти красень і обаяшка. І ось нарешті вона одягаєтеся, ти ведеш її назад, але дороги ти не пам'ятаєш, ви потрапляєте в кропиву, обпікаєтеся, смієтесь, адже це неважливо, добираєтеся до будиночка і ти цілуєш її на прощання і йдеш до друзів. І ось ти приходиш до них, вони сміються, наливають тобі горілки, хвалять, шанують, ти випиваєш цю склянку, дивлячись на повний літній місяць, на друзів і розумієш, що ось воно Щастя.

А через тиждень ти помічаєш, що на твоєму тілі з'явилися якісь дивні червоні плямочки, і кількість їх росте, вони збільшуються в розмірах, майже не сверблять і ти розумієш, що за останній час у тебе тільки була та, що з нічного пляжу. Ти згадуєш і презервативи в шортах, і власну дурість, і ще розумієш, що усе, аллес, потрібно йти до венеролога, тому що на анонімний кабінет грошей у тебе немає. І ось ти заходиш, боїшся торкатися стін, тремтиш як осиковий лист незважаючи на спеку, входиш до лікаря, а він – страшний такий горбань, який прямо запитує, : "Й-б кого-нить"? і ти, трохи офігівши від медичної термінології, говориш, що так. І ти здаєш аналізи і тобі велять повернутися за годину за результатами. І ось ЦІЛУ ГОДИНУ ти ходиш навколо лікарні, думаєш, що життя скінчилося, що віднині – тільки, мля, з гумками, і яка взагалі ганьба, і який же ти ідіот, і лікуватися довго, а раптом СНІД, це ж життя кінець, а що мама скаже, якщо раптом дізнається, жах, жах... і ось ти ходиш-ходиш, година триває нестерпно довго, і нарешті ти входиш в той кабінет, а мила тітонька-медсестра бере якийсь листок з твоїм ім'ям і показує, а там великий штамп "НЕГАТИВНА". І ти так боязко перепитуєш: "негативна – це що означає"?, а тобі говорять, мовляв, це добре, усе у тебе чисто, а висип – це кропивниця, чи не потрапляв ти в кропиву за останній час? І ти починаєш по-ідіотски посміхатися, не менш по-ідіотски киваєш, тітонька починає писати тобі якісь рецепти на ліки від кропивниці, а ти кусаєш кулак, щоб не засміятися і не заволати в голос і розумієш, що ось воно Щастя.

А ще буває, виходиш вранці з дому і йдеш на роботу. І у вухах у тебе плеєр і грає там щось бадьоре таке, ранішнє, ну або там "Львівське радіо" говорить, ведучі обговорюють щось смішне. І ранок такий туманний, ні вітерця, прохолодно, але тобі пофіг, бо тепла куртка. І ти йдеш, думаєш, що сьогодні багато важливих і потрібних справ, і робота тобі подобається, і гроші вона добрі приносить, а ввечері у тебе зустріч з друзями, а потім тебе дома чекатиме твоя люба дівчинка, а вже Новий Рік і ти знову даруватимеш подарунки дорогим тобі людям, а вони тішитимуть тебе своїми подарунками, а ще тобі подзвонили учора, після чого ти посміхаєшся, а ще кохана написала знову дивні вірші і ти за нею скучив, а до початку робчого дня ще півгодини, а погода така, що хочеться гуляти і ти вирішуєш прогулятися пішки і помріяти.

І ось ти йдеш, і тобі не потрібно поспішати, ти посміхаєшся і розумієш, що ось воно – ЩАСТЯ!!!

Ідучи на обід, Аня сказала нашому шефу:
- Ми йдемо на базар, що Вам купити?
- Щастя, - відповів наш шеф.
- А чи продають на ринку щастя?, - поцікавилась я.
- Звичайно, продають. На ринку все продають, - парирував шеф.
От ми пішли з Анею на ринок. Шлях наш був довгий, закрутистий, тернистий. Та ми не полишали його, ми все йшли і йшли, холод проймав нас до кісток, вітер здував нас з ніг, сніг заліплював нам очі. Були миті, коли на нас накочувались хвилі безвиході, і тоді тремтячим (від холоду) голосом я зверталась до Ані:
- А, може, вернемся?
- Ні, - відповідала Аня, - ми маємо купити краплину щастя!
- А як ти думаєш, Аня, якщо ми прийдемо на ринок і запитаємо у торговців: Чи є у Вас щастя?, що вони скажуть на це?
- Скажуть, що ти поїхала, Риженко!
- Оце і я думаю, що скажуть, що я поїхала…
Отак, жартуючи й потерпаючи від ґлобального холоду, що зненацька насунувся на нас з Рек’явіка, ми добрались до привокзального базарчика. На базарчику у бабусь з екологічно чистих місць Тернопільської області ми купили молоко і редиску, про щастя [ЧОМУСЬ (!!!)] посоромились запитани… [Бо що про нас подумають люди, якщо ми запитаємо у них: По чім сьогодні ЩАСТЯ? (!!!), подумали ми.]
Повернулись ми з обіду на роботу, і я сказала нашому шефу:
- Знаєте, ми не купили щастя.
Він подивився на мене (зовсім спокійно, навіть не примруживши погляду) і філософськи відповів запитанням:
- Немає?
- Ні, - сказала я.
- Так, щастя дефіцит сьогодні, та зрештою щастя завжди  було в дефіциті.