В нашій пісні нема зайвих слів,
В нашій пісні нема зайвих звуків,
Там лише нескінченність степів,
Перегуки дідів та онуків.
Там живуть відчайдухи та сміх,
Гіркоти анітрохи і солі,
Там є коні. Не можна без них
Скуштувати солодкої волі.
В нашій пісні не виють круки,
В нашій пісні прихована сила,
Ми міцні і водночас м’які
З тих часів, як нас небо створило.
Земля і небо не всесильні,
Коли твої бажання хворі,
Найгірше рабство – добровільне,
Найбільша дурість – то покора.
Нехай об стіну та до крові,
Нехай це вигляда як впертість,
Хоча слова – вінки тернові,
Найперший ворог – це інертність.
Хто себе по шматкам дарує,
Той від народження багатий,
І хай це самого руйнує,
Та гріх найбільший – все проспати.
24.04.2016
- Чого це ти псячиш
Долю?
- А хто ще радів з ярма?
У долі немає
Волі,
І вибору теж
Нема.
- Що з того, що знову
Грає
Знайомий уже
Маршрут?
- А там сподівань
Немає,
Та як без надії
Тут?
27.11.2015
Не так давно, в одній країні,
В якій не знають гніву бур,
Грав світлий день на мандоліні,
Неначе справжній трубадур.
Його пісні були чудові,
На заздрість геніям віків,
І в кожнім вишуканім слові
Пливли мелодії птахів.
Душа летіла як пір’їна,
Зачувши ноти голосні.
Мені б туди, але країну
Ту бачив я лише у сні.
17.11.2015
Осенняя сырость, цветущи сады,
Свет плачет в росинках чуть видной листвы,
В тумане дома, в серой мгле дремлет даль,
Не слепит нас солнце лучами, как жаль.
Мы дышим надеждой, что ласковый свет
В окно постучит, вспыхнет алый рассвет,
Бездонное небо, маня синевою
Лучится здесь счастьем, и песня с тобою.
Но звук монотонный от капель холодных-
Бездушные слезы изгоев бездомных-
Хоть плачут тоскою – сердца ледяные,
В земле робко тают слова их немые.
Осенняя сырость, цветущи сады,
И вечер наполненый грустью весны,
Пусть утро несет с песней птиц алый свет,
Пусть в дымке дома, в сердце – счастья рассвет.
т.е.с. 15.04.10
Кто-то слышал твой призрачный шепот вдали,
И стремился на свет ускользавших огней,
Кто-то рядом с тобою невольно молчит,
А ты смотришь в окно на отсвет фонарей.
Обрати нежный взор, вновь в улыбку поверь,
Там, где иней сребрился как в поле февраль
Капля слез на ладонь, распахни сердца дверь –
Там подснежник в душе, снов ушедших не жаль.
Пусть, заслышав твой призрачный шепот вдали,
Обретет путник путь, а бродяга – приют,
Пусть никто не узнает, как сердце болит,
Где подснежник цветет – близких любят и ждут.
т.е.с. 12,03,10
Тут в последенее время навеяло детством. Вспомнил старенький стишочичек. Думаю что не Я Один )
Как приятно утром ранним,
Кожу с черепа сдирать,
И жевать, жевать, жевать!
Тёплым гноем запивать!
Если Кто еще Что вспомнил - калякайте )
