Слова, слова і сотні тисяч слів,

Придумав хто цей винахід даремний?

Хіба ж не вистачає почуттів,

Що обпіка вогнем в душі буремній?

 

Душа моя подібна скрипалю,

Що пісню ніжну грає просто неба,

Ти вже дізналась, як тебе люблю,

Я знаю вже – того тобі не треба.

 

Шкода, що тій душі немає меж,

Твій подих – це усе, що в ній зосталось,

В яких сузір’ях ти тепер живеш?

Мабуть, у тих, з яких колись спускалась.

 

Душа моя подібна скрипалю,

Що пісню ніжну грає просто неба,

Ти вже дізналась, як тебе люблю,

Я знаю вже – того тобі не треба.

 

І ясний день, і веселковий міст

Печаль мою не можуть побороти,

Й душа моя напише новий лист,

Без зайвих слів, там будуть тільки ноти.

 

Душа моя подібна скрипалю,

Що пісню ніжну грає просто неба,

Ти вже дізналась, як тебе люблю,

Я знаю вже – того тобі не треба.

14.02.2016

Є в осені незрозуміла туга,

І неважливо, що в календарях,

Коли шукаєш голос любий друга,

А він морозом стигне на губах.

Коли шукаєш в натовпі обличчя,

А якщо ні – хоча б тепло очей,

Та зустрічаєш тільки потойбіччя

У поглядах замучених людей.

Коли конають паростки відносин

І мрії розтираються у прах,

Тоді і настає сутужна осінь,

І неважливо, що в календарях.

Прямих доріг до неба

Не буває,

Навіщо так придумано –

Не знаю.

Іду.

14.02.2016

Повертайся із мандрів чудесних,

Я втомився від черствого світу,

Від порожніх людей безсловесних,

Що зимою живуть, а не літом.

Від холодного дотику віку

І від хтивої посмішки долі,

Від зашторених наглухо вікон,

Від тяжіння земної неволі.

Я без пісні втомився твоєї –

Світлий сміх то для мене вже пісня,

Без того не дійду апогею

Й не розсиплюся полум’ям, звісно.

І не лишу я сліду земного,

І, як більшість, втоплюсь в небокраї,

Не побачивши погляду твого.

Повертайся із мандрів. Чекаю.

13.02.2016

А хочеш, я сьогодні буду тихим?

А хочеш, я слова свої сховаю?

Усі, які я мав і досі маю,

Що заплітають зорі в білий вихор.

А хочеш, я помовчу як ніколи?

Мене такого ти іще не знала,

За супокоєм тільки сумувала,

І тим мене вбивала мимоволі.

А хочеш, і замовкнуть інші звуки?

Я їх умовлю. Як? Моя проблема.

І жовтувата місячна емблема

Твій візьме сон на добрі-добрі руки.

Із радості зірву печалі пути,

Дорогу перейду, нарешті, лиху.

А хочеш, я сьогодні буду тихим,

Аби тебе хоч раз іще почути?

12.02.2016

Квітки пелюстки в долоні -
невагомим шовком казки.
Ніч зі смаком сліз солоних -
це від щастя. Твої ласки
як тихенький теплий вітер
огортають обережно...
В іншому існую світі,
де кохають так безмежно.