Лиш не насмійся! Не насмійся... З моїх незграбних слів. Краплинами життя просійся В печаль забутих снів. Пролийся паводдю у душу, Прорвися спалахом зорі... Я мертвий день поволі зрушу - І підпалю! Нехай згорить Печаль із вчора, сум із завтра, Безглуздя рухів і думок... Й, можливо, варто... справді - варто Зробить тобі назустріч крок.

Ух! Ух!... Вже іде, Літо краде Легкий осінній дух... Ночі - німі. В холоді тиша. Спеку залишу На поталу зимі. Вже поглядає Здибленим оком Сум. Й ненароком З-за слів виглядає. ...З-за слів. Й із змочалених снів... ...Крадуться сум і дух осінній, І вже немає квітів синіх, А лише жовті та рябі... Я осінь - залишу собі.

Поезія - це злет душі, Хвилини щастя і печалі, Легкі сонети, пасторалі... Й одне бажання - залишить По собі слід - бодай найменший... Плететься вірш - уже не вперше, Снується думка, слово зріє, І вкотре розказать посмію Про те, що знову я - люблю! Про те, що знову я не сплю, Що серцем знову я болію... Що голос знову мій німіє, І лише слово на папері Вершить узори й акварелі... Про те, що голос мій не скаже - Поезія усім розкаже...

Торкаюсь самоти. І недоторканість цілую. Плекаю мить - де я, де ти... За усміхом сумую. Ти - це лиш ряд малих речей, Які в фетиш звела я несвідомо. І дні з тобою - сховано в музей, А дні без тебе - геть із серця й з дому! І пам'ять знов вбира І розворот плечей, І стрімкість кроку, І сяйво тих очей... І знов на роки-строки Сховаю образ вистражданий цей У розчерку зболілого пера, У розмаїтті слів, де кожне - гра...

Сьогодні - любиш ти - кого? Сьогодні - серденька твого Чия рука торкнеться? А пам'ять - лиш займеться - і гасне... В передчутті прекраснім Вседайної свободи. Всесяйної!.... Що згодом переросте - в твою лиш - пам'ять... І серце знов запалять Чиїсь хвилини І пекучі дні... А я... - лежу на дні тих спогадів твоїх, які зовеш ти - гріх! Які звучать: табу! Шукаєш ти рабу Отих бажань твоїх, Обіймів молодих, Цілунків у хмелю І слів легких "люблю..." А далі...

Читати далі...

Не спокушаю. Лиш - мовчу. Лише - зітхаю тихо серцем. На себе - накричу - в собі. Ні слова - це тобі... Не стану я лихою, І підступною, І злою... Лиш постану Назавжди тихо Пам'яттю твоєю... Зітреться лихо Ущент з журбою, щезне біль. Розтане маревом в тобі Цей час - для мене - незабутній! Не стане нас... Лиш я в спокуті Ячіти буду до світанку. Й весняним тихим ранком Піду за обрій в небуття, В моє схолоджене життя...

[Приєднана картинка] [Приєднана картинка] Вітром зірване листя втікає, Розчиняється дощ у калюжах. Літо в осінь за обрій зникає... ................................................... Мрії - хворі, надії - недужі. "Все - химера", - ти кажеш байдуже. 07.08.2009 Copyright 2009 © Cтепанська Марина (SMG) Всі права захищені

Згадалось... Н.Гумилев Среди бесчисленных светил Я вольно выбрал мир наш строгий И в этом мире полюбил Одни веселые дороги. Когда тревога и тоска Зачем-то в сердце закрадется, Я посмотрю на облака, И сердце сразу засмеется. И если мне порою сон О милой родине приснится, Я так безмерно удивлен, Что сердце начинает биться. Ведь это было так давно И где-то там, за небесами... Куда мне плыть, не все ль равно, И под какими парусами.

-Прокинься, Дуґлясе, вставай,- кричить,- блискучий шо`лом надягай! Бо кажуть люде, до`нька уночі зішлась із паном тай лягла! -Прокиньтесь, сіморо моїх синів, блискучі шоломи вдягніть, їзжайте до молодшої сестри, та й розберіться, з ким лежить! Тікає на білійшому коні- а пан на чорному тіка: на боці -шабля, ще й ріжок висить, удвох по-про`стому тіка`. Пан обернувсь почув, побачив тих, здорових: гнали навпростець... -Тримай, Марґрет, мого. Я стріну тих братів, а з ними ще й отець. Вона...

Читати далі...

Задивилась на тебе, мій любий... Стрепенулась душа і злетіла! Я співаю тебе своїм тілом І смакують ім’я твоє губи. Відчуваєш – тебе сповиваю Найпалкішим і ніжнім коханням? Як, чому – недоречні питання; Піснь правічну всім серцем співаю. 02.08.2009 Copyright 2009 © Степанська Марина (SMG) Всі права захищені[Приєднана картинка] [Приєднана картинка]