КОГДА Я ОДНА,

ТОГДА ПОНИМАЮ...

КОГДА МНЕ СКУЧНО-

ТОЛЬКО ТЕБЯ ВСПОМИНАЮ.

КОГДА МНЕ ПЛОХО

ТОЛЬКО ТЫ ЭТО ЗНАЕШЬ,

И ТЕМНОЙ НОЧЬЮ

ТЫ МЕНЯ ВСПОМИНАЕШЬ

И Я .......ЖИВЯ ЛИШЬ ТОБОЙ

НЕ ЗА ЧТО НЕ ХОЧУ БЫТЬ ОДНОЙ

 

Злетімо! Наші крила - то пісні, Що у серцях вирують навесні. До сонця посміхнімосьі хмарок; Летімо через терни до зірок!  В польоті ніжність нам сприя,  Моя підтримка - ти, а я - твоя.  Не бійся впасти, з вірою лети!   То - сила крил в дорозі до мети. Кохання -наш керманич пильний. Лише не обертайся, вниз не позирай, Та серця свого сумнівом не край. Політ почнімо вільний, спільний!.....

©Cтепанська Марина (SMG)

Ти куштував мене -  Вершки ванільні з шоколадом.    Солодкий і сунично-запашний     Був поцілунок твій;     Його я смакувала,     Не в змозі відірватись,     Побоюючись, що невдовзі     Лиш денце доведеться облизати...

    (20 жовтня 2001р.)  

©Степанська Марина (SMG)

"Ніколи...вдвох...навіки...ні..."

Дощ пише й пише на  вікні.

Імла, безлике небо і сльотаво.

Коханий, то лише уява!..

Ти припадаєш до грудей щоночі.

Кохаю! Ко-ох-ха-ах-аю-аю!.. -

Десь глибоко відлунює пророче;

Під ранок із судомами вщухає...

"Любов - бов - дур - дур - дум - бум - бом!.."

Дощ зрідка бумка за вікном.

Кохання ...є...ще буде...проминуло...

Обличчя потьмянілі. Спогади поснулі.

Сум нидіє по закутках оселі...

Пробуджує і збуджує до млості

Твій дотик, що чаївся у постелі.

Очікую... І знову - ти! Раптово. В гості.

(4-5 листопада 2000р.)

©Степанька Марина (SMG)

Нiч яка мiсячна, зоряна, ясная!
Видно, хоч голки збирай.
Вийди, коханая, працею зморена,
Хоч на хвилиночку в гай.

Сядемо вкупочцi тут пiд калиною —
I над панами я пан!
Глянь, моя рибонько, — срiбною хвилею
Стелеться полем туман.

Гай чарiвний, нiби променем всипаний,
Чи загадався, чи спить:
Он на стрункiй та високiй осичинi
Листя пестливо тремтить.

Небо незмiряне, всипане зорями, —
Що то за божа краса!
Перлами ясними ген пiд тополями
Грає краплиста роса.

Ти не лякайся, що нiженьки босiї
Вмочиш в холодну росу:
Я тебе, вiрная, аж до хатиноньки
Сам на руках однесу.

Ти не лякайся, що змерзнеш, лебедонько,
Тепло — нi вiтру, нi хмар…
Я пригорну тебе до свого серденька,
А воно палке, як жар.

Ти не лякайся, що можуть пiдслухати
Тиху розмову твою:
Нiчка поклала всiх, соном окутала, —
Анi шелесне в гаю.

Сплять вороги твої, знудженi працею, —
Нас не сполоха їх смiх.
Чи ж нам, окраденим долею нашею,
Й хвиля кохання — за грiх? 

Подих....
Ясний, свіжий,
Але не холодний
І весняний.
І всюди видно,
По небу,
По хмарам
І навіть по зорям,
Ясним - весняним.
Весна наближається,
Весна наближається
І сяє обличчя моє,
Від радості,
Щастя, почуттів
І кохання в мені ;)
А серце все гріє,
Нагадує все,
Але тільки ясне,
Радісне, світле.
І тепло мені
І знаю я що...
Все буде просто неймовірно!!!!
Хочу весну
І вона йде,
Але не тільки до мене
І ще більше радію
І більше свічусь,
Тим полум’ям щастя в мені )

                         


 Скажіть мені, будь ласка... Чому іноді в житті все буває так...дивно!  Чому хочеш всього і відразу, а отримуєш нічого і поступово??? Чому намагаєшся зблизитися із дорогою серцеві людиною, але не виходить - то обставини не ті, а то і сама людина того не бажає... Невже ж можливо усе життя закохуватися і так і не пізнавати справжнього щастя???... Чому не виходить вірити у краще?... Чи насправді ця надія і ці сподівання ні до чого не призводять, окрім суму, страждань і марно витраченого часу і почутів?...
   Дивлюся на інших і просто шокована - одна знайома розлучилася із хлопцем, не прозустрічавшись і двох тижнів, а тут же знаходить собі нового... І відповідь: "Набридло"... А ти дивишся на неї і відчуваєш себе якоюсь неповноцінною - люди так легко знаходять собі когось, для них це не важко, раз плюнути, а ти сидиш у очікуванні якогось незрозумілого щастя... І не відомо - чи воно буде взагалі?!... І чому, як тільки зацікавлюєшся кимось, хочеш зустрічатися, то неодмінно не виходить! Як спеціально, немовби хтось прочитав думки - і от тобі!... Адже ж знаєш, що ти далеко не потвора, навіть навпаки, не божевільний псих... Навпаки - нормальна дівчина, яка цілком заслуговує на нормальні стосунки... І треба ж так - закохатися, а потім зрозуміти, що оті нічні сльози, ті вечірні мрії біля відчиненого вікна, ті прогулянки містом у надії когось зустріти - все марно... Скажіть, будь ласка, що зі мною? Чи це в мене життя зараз таке веселе, чи, може, вже діагноз???... І все розумію, намагаюся не сумувати, але не виходить... Хочу повірити у щасливе чудо - але не можу....

Проведені мною польові дослідження розуміння чоловіками і жінками один одного показали наступне.

Найчастіше чоловік не розуміє, чого хоче жінка і це призводить до конфлікту. Чоловік думає, що жінка виставляє йому претензії, дорікає йому чи просто дістає, хоча насправді жінка лише хоче зрозуміти, що і навіщо робить чоловік. Коли я кажу "давай пообіцяємо, що не будемо брехати один одному, коли у нас з'явиться хтось на стороні", чоловік сприймає це як обіцянку ні на кого не дивитися і обмеження його свободи. Хоча жінка лише хоче обіцянки чесності і прозорості у стосунках. Хіба це погано?

Коли я прошу пояснити чоловіка, що він робить і з ким, він сприймає це як контроль за його поведінкою. Хоча я лише хочу дізнатися більше про діяльність чоловіка і зробити з цього висновки, чи можна йому довіряти по життю, чи не робитиме він за моєю спиною неприємних мені речей. Я лише хочу краще зрозуміти чоловіка, відповідно - більше йому довіряти, а розуміння і довіра - це основне, що потрібно в стосунках.

Коли я питаю в чоловіка,чому ти не цікавишся моїм життям, я не дорікаю, а лише хочу дізнатися - а я тобі цікава по життю, моє життя тобі цікаве, чи лише своє і тих, хто тобі цікавий?

Коли я питаю чоловіка про його відносини з іншими жінками (дружба чи щось інше?)), я не намагаюся його контролювати, а лише хочу дізнатися його позицію і погляд на них.

Коли я питаю чоловіка про одне і те ж, що мене цікавить найбільше зараз і від чого залежить моє ставлення до нього, він думає, що я його дістаю і питає, чи не набридло мені. А я лише хочу скласти про нього думку, про його позицію по цьому питанню і від його відповіді залежатиме, чи зміниться моє ставлення до нього, чи ні. Чи довірятиму я йому ще більше, чи втрачу довіру взагалі.

Запрошую чоловіків і жінок на обговорення ;)

І весь світ мені не чути,
Через білий, радіо, шум,
І нікого не бачу,
Тільки її.
І ніхто не відкриє двері,
Щоб спіймати хвилю
І ніхто не відкриє вікно,
Щоб побачив я сонця світ.
А очі її наче зорі,
Що зеленим світять в пітьмі,
А полум’я волосся,
Гріє душу, навіть в морозний день, мені.
Мене оточують друзі,
Чи може все ж я на самоті?
Я дуже люблю свободу,
А чи зможу я бути з кимсь?
Можливо я не знаю чого я хочу,
Можливо не дам щось в замін,
Та знаю я точно - кохаю,
ЇЇ І ЛИШ ЇЇ!!!!!!!!!!!!


Дівчина якій я це написав зрозуміє що це їй )))) Сонечко - я тебе люблю!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!