Перш ніж я почну цей текст, хотів би сказати одну важливу річ. Бути батьками – неймовірний привілей. Далеко не кожна людина є обдарована ним. Однак, народити дитину це лише пів справи. Друга половина, не менш складна, – це правильно виховати її . Вміння добре справлятися з цим завданням сьогодні є великою рідкістю. Не раз у своєму вихованні ми кидаємося з одних крайнощів у інші. То ми надто мало себе любимо, помічаючи лише свою дитину, а «залюблюючи» її втрачаємо своє «я», губимо стосунки та особисте щастя. Або ж навпаки – ведемо себе надто егоїстично, забуваючи що наша дитина потребує саме нашої опіки та турботи. У цьому тексті я згадав лише про крихітку тих проблем, які нині виникають у наших сім’ях . Їх, звичайно, багато більше. Однак, із чогось-таки треба починати. Навіть, мені самому. І ще. Я не пишу тут про те, що за дитину треба молитися, приводити до храму чи  регулярно причащати. Це настільки очевидні речі, що витрачати на них ваш дорогоцінний час було б якось не чесно.

[ Читати далі ]

Прочитавши достатньо форумів про те, що в нашій країні не захащина приватна власність, найбільше мене вразили аргументи проти її захисту.
Ось наприклад:

1) "а якщо діти гуляючи в футбол, закинуть м"яча в двір. Невже їм не можна зайти його забрати?"
Круто, як на мене. Я не розумію, чому мій двір повинен бути прохідним, бо в нього м"ячі будуть закидати?
В мене були такі ситуації.
Захотів я посадити декілька нових квітів. Бахнув 5000грн..... посадив.
Вертаюсь в двір, через деякий час і прозріваю - квіти зломані, квітник потоптаний.
Виявилось, що через те, що я покосив перед двором, а інші ні, діти вирішили пограти в футбол, саме перед моїм двором.
Не одноразово, м"яч залітав в квітник і вони його доставали.
Тобто, через те, що деякі батьки не здатні навчити дітей, не лазити в чужих дворах і не псувати чуже майно, я не маю права захистити свою власність.
З поліцією, тут ще цікавіше - якщо збитки не становлять 700 грн., поліція розвертається і їде, бо то не до неї. Таким чином, кожен день псувати майна до 500грн., у нас - то є законно.

2) "Захочуть діти в садку яблук порвати, то що, їх за те стриляти, чи собак спускати?"
Тобто, Ви маєте ростити сад, доглядати, обробляти і т.д..... щоб в один прекрасний момент прийти, та побачити гарні дерева, але вже без яблук.
Хоча, тут є й друга сторона медалі - вже не ті дерева і умови, і хочеш чи не хочеш, а приходиться обробляти сад хімією.
Такі батьки, не те, що не поважають чужу власність, а навіть власних дітей. Уявіть ситуацію, коли Ви обробили сад і по інструкції, після обробки, декілька днів не можна туди виходити - за те, деякі діти, там можуть пошуршать добре. Чим це закінчиться???? Залежно від хімії - навіть, смертю.

3) Саме прекрасне, на мою думку. "Якщо я захочу зайти до сусіда, а в нього закрито. Я перелізу через паркан, то мене має покусати собака?"
Може я дурак, но я не хочу, щоб коли в мене закрито, до мене лізли через тинок і лазили по двору.
Знову ж таки, повертаєшся додому.... бачиш, що хтось лазив по двору...викликаєш поліцію, а вона запитує: "на яку суму завдано збитків?"... можливо, на маленьких участках, люди все описують.... но маючи велике господарство, я навряд чи скажу, що "в мене в кучі лежало 2346 картоплин, а зараз лежить 2257".... тоді поліція відповідає: "Вам не нанесено достатньо матеріальних збитків для того, щоб ми заморочувались над тим, хто залазив у Ваш двір і що тут робив". КРУТО!!!

Може я чогось не розумію? Що Ви думаєте з цього приводу?

 

 Блог Таїсії Гайди

Коли моєму сину Ярославу було років з п'ять, ми з чоловіком вчили його молитись «Отче наш». Після кількох днів спільної молитви він запитав : «Мам, а чому коли ми кажемо «прости нам борги наші» або «хліба насущного дай нам сьогодні», ми не кажемо «будь ласка?».

І ви знаєте, ми нічого не змогли відповісти. Нам дорослим, досвідченим у вірі, звичайно, в порівнянні з малою дитиною, не було що йому сказати. Ми просто не знали відповіді. Я не знаю усіх тонкощів ввічливого звертання один до одного за часів, коли жив і навчав Ісус, але з того маленького запитання до мене прийшло велике розуміння. Якщо я не навчу своїх дітей говорити будь ласка, вони ніколи не навчаться дякувати. Чомусь ми спочатку вчимо їх просити , а вже потім дякувати і те не завжди. І виростаючи, вони нерідко сприймають нашу допомогу і Боже благословення як щось само собою зрозуміле, а не як дар, який потрібно цінувати.

Звичайно, зараз я не пам’ятаю усіх «дякую» моїх дітей, але один випадок я запам’ятаю на усе своє життя. У цьому році ми були усією сім'єю на паломництві родин у Летичеві . Церква завжди виступала проти абортів, але саме цього року при вході в костел було багато страшних фото з понівеченими малюками, які стали жертвами аборту. По дорозі додому, найменша п'ятирічна Юля розплакалась, їй було дуже страшно. І мені довелось відповідати на запитання, що ж сталось з тими дітьми. Ярослав довго мовчав, а потім уже ввечері підійшов, обійняв і сказав : «Дякую, мамо, що ти мене народила».

Парадокси державної політики України у сфері виховання дітей і молоді.

 

Як відомо, існуючий рівень культури, освіти та виховання громадян визначає досягнення держави на перспективу. У будь-якій країні світу в державній системі освіти немає бездержавного безнаціонального виховання громадян. Виховання завжди має конкретно-історичну національно-державну форму вираження і спрямоване на формування громадянина конкретної держави. Виховання не може бути безнаціональним – воно є саме національним.

Україна – це унікальна держава козаків. Саме такою її знає весь світ і саме так себе ідентифікує більшість її громадян. У певні періоди своєї історії, коли українцям вдавалося звільнитися від поневолення іншими народами, вони перше що робили – відроджували свої звичаєві суспільні відносини і запроваджували державну систему виховання українського козака – захисника України та її народу. Так було завжди і так само повинні діяти українці в сучасній Україні в наш час. Весь світ знає про величезні економічні, воєнні та культурні досягнення українців часів Гетьманату, про стрімке відродження козацьких традицій і героїчного образу українського козака у часи української революції початку 20 ст.

У часи поневолення України Росією українців лише використовували для
її потреб і тоді зовсім не було місця для ідей відродження козацьких традицій
та української державності. У часи існування Радянського союзу широко застосовувалися методи масового системного виховання молодого покоління громадян – «строителей комунизма». Великий виховний ефект давали масові «Всесоюзные игры «Орленок» и «Зарница», які виховували дисциплінованого виконавця волі «великой партии» і «стойкого борца за светлые идеалы великого будущего», який був би «всегда готов» виконати будь-яке завдання «советского правительства» на території будь-якої країни світу. А головне, такий «боец» не мав права думати, а тим більше, задавати питання. Будь-які заперечення з боку «бойца» сприймалися вороже, такий «боєц» оголошувався «предателем Родины»
і підлягав знищенню.   

Нині українці мають власну державу, яка вже більше 20-ти років намагається опанувати внутрішню і зовнішню ситуацію і виробити єдино правильну модель свого розвитку. Але напрацьований за багато століть негативний досвід державного управління, наслідки геноциду українського народу, демографічні зміни, державна і партійна школи нинішніх чиновників, створюють ситуацію, коли майже неможливо створити ефективну державну українську навчально-виховну систему для дітей і молоді в державній системі освіти. Є намагання  використати величезний виховний потенціал попередніх поколінь українців,
але існує опозиція до такому підходу, яка прагне повернути виховну систему советського часу.

Таке своєрідне повернення «советського часу» відбувалося при правлінні Януковича-Табачника. Ми пам’ятаємо ганебні дій тої влади, яка піднімала червоні прапори неіснуючої імперії при відзначенні історичних дат, проводила паради Червоної армії вулицями українських міст, святкувала чергову річницю «початку Другої світової війни».

Але все ж таки ніяка директива влади не може заборонити громадянам бути українцями, жити і виховувати своїх дітей по-українські, звіряючи свої прагнення
з еталонами козацько-лицарського виховання. В Україні з 2003 року в навчальних закладах запроваджується Всеукраїнська дитячо-юнацька військово-патріотична гра "Сокіл" ("Джура"). Виховна програма цієї гри передбачає активізацію національно-духовного виховання молоді і підвищення рівня її готовності до захисту Батьківщини. Для її активізації у 2008 році козацькі та молодіжні патріотичні громадські організації створили громадський Головний штаб гри, який розпочав організаційну роботу з проведення заходів гри по всій Україні в школах, в районах, в областях. У 2009 році було проведено всеукраїнські фінальні змагання в Києві, в наступні роки – в Закарпатті та на Черкащині. Що дало дуже позитивний резонанс як у молодіжному середовищі, так і серед козацьких організацій, а також на рівні центральних і місцевих органів державної влади.
До реалізації цієї програми активно долучилися козацькі та інші патріотичні організації по всіх областях України. Успіх у реалізації цієї програми засвідчив органічне сприйняття українцями виховної системи, яка сформована саме на основі досягнень козацької педагогіки та психології. Але державні органи категорично відмовляли у цільовому державному фінансуванні Всеукраїнської гри "Сокіл" ("Джура"). Основні  фінансові витрати на проведення заходів лягли на козацькі та інші громадські організації – тобто на організаторів цих заходів,
а також на батьків і дітей.

Ще гіршою ситуація стала з приходом до влади Януковича-Табачника.
У 2011 році було запроваджено іншу виховну програму для шкільної молоді – було відновлено «советську Зарніцу» і для неї заклали фінансування з Державного
і місцевих бюджетів. Тобто Зарніца отримала завдання «заглушити» розвиток «Джури». Ці дві виховні програми діють і нині одночасно в середніх навчальних закладах, заходи проводяться в один і той самий час, тими самими організаторами і за участі тих самих дітей. Різниця є лише в тому, що Зарніца фінансується,
а Джура – ні!

Зробимо короткий аналіз змісту цих двох виховних Програм. 

Всеукраїнська військово-патріотична спортивна гра «Зірниця» згідно з Методичними рекомендаціями, схваленими листом від 24.03.2011 р. № 1.4/18-Г-182 «для використання в загальноосвітніх навчальних закладах», складається з двох частин:  

1. Конкурси та спортивні змагання:

- конкурс строю та пісні;

- воєнно-історичний конкурс з питань воєнно-історичної та військової тематики;

- вогнева підготовка;

- метання «гранати»;

- долікарська допомога;

- топографічна підготовка;

- спортивне змагання.

2. Воєнізована естафета «Десант». «Форма одягу учасників естафети: польова форма камуфльованого забарвлення, головний убір. При собі учасники мають макети автоматів і протигази. Згідно з положенням усі команди-учасниці (загони) є «підрозділами спеціального призначення, закинутими в тил супротивника для збору розвідувальних даних та знищення замаскованого командного пункту».

У грі «Зірниця» немає ні слова про відродження українських козацьких традицій і запровадження державної системи виховання громадянина – захисника України та її народу. Але ж саме ці два параметри є визначальними
і саме вони дають відповідь на запитання, яким має бути українець у найближчі десятиліття!

Якщо «метою гри «Джура» є виховання юних патріотів України на засада національної гідності, високої самосвідомості та активної громадянська позиції, здорового способу життя духовно багатої та фізично розвинені особистості»,
то метою гри «Зірниця» є лише «формування почуття патріотизму
у підростаючого покоління та набуття школярами знань, умінь та навичок, необхідних захиснику Вітчизни». І все! І ніякого взагалі виховання!
Лише «формування почуття» і «набуття знань, умінь та навичок»! Навіть не військова людина зрозуміє, що це – методика підготовки солдата і, у першу чергу, солдата-диверсанта.

Крім «Зірниці» у 2013 році наказом трьох міністерств: Міністерством освіти і науки, Міністерством оборони та Міністерством внутрішніх справ було затверджено Програму патріотичного виховання учнівської та студентської молоді в навчальних закладах України та План заходів Естафети Перемоги на 2013-2015 роки. Ця програма передбачала: «підвищення ролі кадетського руху України в державі та суспільстві, подальше впровадження Концепції кадетської освіти та виховання в Україні. Удосконалення системи кадетської освіти, розширення мережі кадетських навчальних закладів», «проведення Всеукраїнської військово-патріотичної спортивної гри «Зірниця», «проведення Естафети Перемоги, присвяченої визволенню населених пунктів України від німецько-фашистських загарбників у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років», «організація участі учнів загальноосвітніх навчальних закладів, студентів, курсантів та слухачів вищих навчальних закладів, творчих колективів та військових музичних підрозділів у військово-музичних фестивалях «Сурми Конституції», «Сурми незалежності», «Віват Перемога», «Війна і Мир», «Спаська башта» та ін.

Тому з цього аналізу випливає дуже простий і дуже небезпечний висновок: на державному рівні за «реанімованими» советськими програмами у 2011-2014 роках українську молодь готували до нової війна!?

 

14 червня 2014 року в Києві відбувся Форум українських справ «Патріотизм – основа національної безпеки». У Форумі взяли участь народні депутати, державні діячі, громадські активісти, експерти з питань військової справи та виховання, вчителі та вихователі навчальних закладів. Було розглянуто два блоки питань: блок 1 – питання безпеки і оборони, шляхи реформування військової організації, участь громадськості у захисті держави; блок 2 – роль держави і громадськості в патріотичному вихованні молоді і дорослих. Учасники Форуму прийшли до одностайного висновку, необхідно терміново закрити всі виховні програми нині діючі в навчальних закладах, які проводять роботу направлену на впровадження в Україні сучасної ідеології Кремля – новий похід на Захід.

Цей новий похід Москва планувала багато років за досвідом «наступу Червоної армії від Сталінграду до Берліна (1943-1945 рр.)». Москва в черговий раз прагне «дійти до Ламаншу», як це вона здійснювала у 1918  і у 1945 роках. А Україна в черговий раз стоїть на її шляху закриваючи собою Європу. Але Москва своїм «Русским миром» демонструє особливі плани щодо України і українців. Вона намагається перетворити Україну на «исконно русские земли» і поглинути їх Росією, а українців «переробити» в росіян і спрямувати їх «в освободительный поход» на Європу. Саме так було у 1918 році і у 1943-1945 роках, коли до складу Червоної армії були призвано мільйони українців. 

 

За ці півроку Україна і українці змінилися. Майдан змінив владу і світогляд громадян. Ми самі повинні навести порядок у своїй країні. Ми повинні створити цілісну загальнодержавну систему національно-патріотичного виховання молоді, яка б ефективно здійснювала підготовку громадян – патріотів української України.

Нині діючою Концепцією національно-патріотичного виховання молоді, яка була затверджена наказом Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту, Міністерства освіти і науки України, Міністерства оборони України, Міністерства культури і туризму України від 27 жовтня 2009 року № 3754/981/538/49, передбачено, що «В основу національної системи патріотичного виховання покладено національну ідею, як консолідуючий чинник розвитку суспільства й нації в цілому. Форми й методи виховання базуються на народних традиціях, кращих надбаннях національної та світової педагогіки й психології. Ідеалом виховання виступає різнобічно та гармонійно розвинена національно свідома, високоосвічена, життєво компетентна особистість, здатна до саморозвитку та самовдосконалення».

Для цього потрібно негайно створити Всеукраїнський Центр патріотичного виховання в системі Міністерства освіти і науки України; створити на базі існуючого громадського Головного штабу гри «Джура» постійно діючий Головний штаб з національно-патріотичного виховання громадян, який очолить посадова особа Кабінету Міністрів України та створити такі штаби в областях (районах) на чолі з Головою обласної (районної) державної адміністрації.

Дзвонила сьогодні знайомій - треба прийти до неї, покрутити з одним проектом.

Вона пояснює, що краще приходити, коли можна буде з дитиною на вулиці сидіти, бо дитина на вулиці в колясці якось краще спить.

Ось я і думаю: це дитина від спеки так - на вулиці ж якось і вітерець, і затінок.

Чи це батьки її розбалували і вона відчуває: на руках в кімнаті поносити можуть.

А ми ж взагалі часто прикриваємось якимись зовнішніми факторами, коли від людей чогось хочемо, еге ж?