Нинішня податкова політика держави важко хвора й глибоко недемократична
12 лютого,
Випуск №1281, 8 лютого-14 лютого
Підсумки п'яти місяців роботи нового парламенту.
Завершилася друга сесія роботи українського парламенту дев'ятого скликання. П'ять місяців позаду. Багато комітетів і народних обранців звітують про результати своєї діяльності. Нормативний турборежим, будучи ознакою кількості змін законодавчого поля, так і не став ознакою їхньої якості, компетенції. А в низці сфер ситуація взагалі викликає крайній ступінь тривоги. Наприклад, державна податкова політика, яка стала відвертим аутсайдером модернізацій у країні. Чому?..
По-перше, присутній крайній ступінь персоналізації, що дедалі більше нагадує монополію — персональну та партійну — на прийняття рішень у сфері податків. Із 15 проєктів, прийнятих парламентом у цілому як закон, понад половину (вісім проєктів — №1051, 1057, 1072, 1073, 1210, 2047-д, 2317 і 2358) ініційовано одним депутатом. Більш того, лише один проєкт зміг стати законом, будучи ініційованим представником не партії "Слуга народу", але при цьому дружнього останній "Голосу" (№314-IX від 3 грудня 2019 року). Опозиційні законопроєкти просто відміталися.
По-друге, ми зіштовхнулися із самоусуненням однієї з головних дієвих осіб, яка володіє функцією формування державної податкової політики, — Міністерства фінансів України, що примудрилося за п'ять місяців діяльності стати ініціатором лише двох законів (№322-IX і 323-IX від 3 грудня 2019 року), підготовлених, до речі, при минулому уряді в рамках міжнародних зобов'язань України за договором зі США. Дві вищі посадові особи країни — президент і прем'єр-міністр — також, на жаль, не виявили інтересу до питань податків, принаймні реалізованого у формі законопроєктів.
По-третє, більшість новацій мають слабкий стосунок до ключових проблем бізнесу — спрощення податкової системи, зниження адміністративного, податкового та регуляторного тягаря. У питаннях, що стали вже принциповими, — про зниження податків на працю та впровадження податку на виведений капітал — економічна влада зайняла очікувально-обіцяльну позицію. Мовляв, стануть елементами податкової реформи-2020 після "виснажливих розрахунків" і консультацій із глобальним кредитором — МВФ. Призабуто передвиборні обіцянки щодо здійснення амністії капіталів (нульова декларація для бізнесу), не кажучи вже про "прості та зрозумілі податки" (звідки їм узятися при тотальній фіскалізації від закону №129 і при законопроєкті №1210, що ухвалений як закон і пропонує нові складні процедури адміністрування, збільшуючи обсяг Податкового кодексу ще на 10%). При цьому, наприклад, підняття річних порогів для платників єдиного податку виглядає як "трагічна випадковість", а не системний підхід.
По-четверте, є підстави говорити про те, що нова комплексна реформа контролюючих органів зазнає фіаско. Потік гучних корупційних скандалів свідчить, що "магістральні" хвороби (корупція та бюрократія) стали спадковими, і рішення прем'єр-міністра провести тотальну переатестацію співробітників податкової служби України — яскраве цьому підтвердження. Але ж року не минуло…
Ще один симптом — відмова профільного комітету парламенту від ліквідації податкової міліції (законопроєкт №1208-2 про Бюро фінансових розслідувань, прийнятий у першому читанні, парламент відхилив 17 січня).
***
У сухому залишку — нинішня податкова політика держави важко хвора й глибоко недемократична. Тонус реформ ледь чутний. Найбільш економічно невільна держава Європи з 4 мільйонами наших співгромадян, залучених у трудову міграцію, залишається 2020 року з недружньою, швидко змінюваною та багато в чому репресивною податковою системою, що обслуговується нереформованими контролюючими органами. Ніщо із зазначеного не спроможне породити українське економічне диво. І це потрібно терміново виправляти.
Можливо, допоки не пізно, настав час для жорстких кадрових висновків і ротацій?
Агресивна податкова модель
21 січня, 14:22Роздрукувати
Випуск №1278, 18 січня-24 січня
В Україні будують непередбачувану і недружню до платників податків та інвесторів податкову систему
© depositphotos / minervastock
Прогресор і великий друг України Каха Бендукідзе одного разу тонко зауважив: влада так улаштована, що вона хоче вирішувати проблеми, які, як їй здається, нині актуальні або які, як їй здається, є актуальними для людей.
Нинішня податкова політика української держави як ніколи точно підпорядковується подібній логіці. Як виявилося, тандем із профільного комітету парламенту, Міністерства фінансів і податкової служби об'єднує спільна ідеологія, що відповідає часам могутнього керівника податкової служби часів Кучми — Миколи Азарова. Її суть можна охарактеризувати словами засновниці американського об'єктивізму Айн Ренд: "Видайте закони, яких не можна ні дотримуватися, ні провадити в життя, ні об'єктивно трактувати, і ви отримаєте націю порушників, а значить, зможете заробити на злочинах".
Нині під гаслом нормативного "турборежиму" приймають таку кількість законів, що бізнесмен і роботодавець не зможуть існувати, не порушуючи їх. При цьому симптоми "захворювання" підживлюються дедалі більш ультимативними вимогами глобального кредитора країни (МВФ), світовими вітрами деофшоризації та податкової прозорості, а також електорально корисними закликами до боротьби з олігархами.
На сьогодні безальтернативними вершинами нової податкової політики ("страна должна цвести построже") стали сумно відомі закони №128 і 129, які впроваджують політику тотальної фіскалізації розрахунків у країні, а також законопроєкт №1210, ухвалений парламентом як закон 16 січня цього року. Останній потребує окремої характеристики.
Реінкарнація "судових війн"
Під благими намірами виконання міжнародних зобов'язань України в рамках глобальної ініціативи OECD/G20 BEPS і Угоди про асоціацію з ЄС впроваджуються такі ініціативи.
1. Правило "тонкої капіталізації" (обмеження на відрахування відсотків): у цивілізованому світі це ефективний метод усунення масової практики виведення прибутку за кордон через кредитування місцевих компаній іноземними суб'єктами, які їх і контролюють. До цього в нашій країні норма приблизно так і працювала, але тепер на нас очікує поширення процедури на боргові зобов'язання з усіма нерезидентами, а не лише з тими, які контролювали свою українську структуру. Кредит майже неможливо взяти всередині країни, а тепер його отримання з-за кордону супроводжуватиметься ще й додатковими ризиками неприємної зустрічі з контролюючими органами.
2. Механізм коригування фінансового результату на основі концепції "розумної економічної причини (ділової мети)": впровадження нової податкової різниці, яка дає змогу податковій службі коригувати базу оподаткування податку на прибуток, визнаючи неправомірними ті або інші витрати, понесені платником податків на користь нерезидентів, якщо такі операції не мають так званої ділової мети. Пам'ятаєте "нікчемні угоди" і "нереальні (уявні) операції", що спровокували масові штрафи та судові спори? Отже, українських експортерів багато в чому очікує реінкарнація "судових війн" із питань правомірності витрат, понесених платником податків на користь нерезидентів, якщо такі операції не мають так званої ділової мети.
3. Норми щодо запобігання ухиляння нерезидентами реєстрації постійними представництвами: спостерігаємо відкриття "сезону полювання" на незареєстрованних нерезидентів. Будь-які підозри в здійсненні ними (або їхніми представниками) господарської діяльності на території країни в інтересах нерезидента дають можливість податковому органу: розпочати позапланову документальну перевірку, оформити акт перевірки зі штрафом у 100 тисяч гривень і санкціями аж до адміністративного арешту майна нерезидента. Ну й наостанок примусово, на підставі лише акта перевірки та без волевиявлення суб'єкта, взяти його на податковий облік з усіма принадами українського податкового та кримінального законодавства. Понад те, для іноземних компаній ініціюється введення поняття "місце ефективного управління", що дає змогу визнавати їх платниками податків — резидентами, і це, поза сумнівом, провокуватиме судові спори та не сприятиме поліпшенню інвестиційного клімату в Україні (нагадаю, що все зазначене впроваджується на тлі антирекордів останніх років із залучення прямих іноземних інвестицій).
4. Впровадження правила контрольованої іноземної компанії (КІК): стягнення податку з нерозподіленого прибутку іноземних компаній, контрольованих (керованих) резидентами України, як фізичними, так і юридичними особами. На перший погляд, справа хороша, та от халепа: дослідженням фахівців ОЕСР установлено, що КІК безпосередньо не приносить істотного зростання податкових надходжень і в основному застосовується як додатковий стримуючий захід, тобто забезпечує профілактичний ефект у рамках більш комплексного плану дій (як ми знаємо, плану дотепер немає). А ще однією "некорисною" властивістю КІК є те, що частина заможних українських громадян вважатиме за потрібне змінити свою резидентність, щоб не підпадати під дію складних і дорогих процедур адміністрування та не платити в збільшеному розмірі податків в Україні. Простіше кажучи, вони віддадуть перевагу іншому громадянству й почнуть платити податки в іншій державі. Для наочності озвучених висновків приклад результатів роботи з КІК держави-агресора 2017 року: було подано 4 тисячі звітів, до бюджету додатково надійшло 100 мільйонів доларів США (нагадую, наша економіка вдесятеро менша, отже, і податків отримаємо від сили на чверть мільярда гривень). При цьому не менше третини учасників рейтингу Forbes того самого року залишили країну.
Невеликий відступ щодо більшості запропонованих вище змін. Ініціативу antiBEPS було свого часу адаптовано Європейським Союзом у Директиву 2016/1164 (ATAD). При цьому держави — члени ЄС почали застосовувати окремі її положення лише через два з половиною роки від дня прийняття (з 1 січня 2019-го), а відносно правила тонкої капіталізації застосування заплановано не пізніше 1 січня 2024 року (період адаптації — 7,5 року!). Україна ж хоче впроваджувати все це або відразу, або з відстрочкою лише на рік.
Трактат із демонології
Перелічені новації не відображають усієї палітри запропонованих законопроєктом №1210 змін. Є ще правило "конструктивних (або умовних) дивідендів"; уведення поняття "навмисне діяння", спрямованого на посилене покарання за невиконання вимог податкового законодавства; 200-відсоткове зростання деяких штрафів; скорочення строків (удвічі!) для платників податків — боржників на самостійну сплату податкової вимоги (із 60 до 30 календарних днів) і оцінку свого майна (із двох місяців до одного) і багато чого іншого. Хоча, задля справедливості, депутатський корпус і бізнес-співтовариство кілька місяців щосили намагалися виправити цей документ, — майже 1100 сторінок поправок до другого читання та "пробачливе" підняття граничних значень доходу для суб'єктів спрощеної системи оподаткування. Але за всього бажання з Malleus Maleficrum (трактату з демонології про належні методи переслідування відьом) ніколи не зможе вийти Велика хартія вільностей. Тому навіть при істотному зниженні токсичності проєкту закону №1210 платники податків отримують от що.
1. Україна свідомо та добровільно в значно більшому обсязі, ніж її фактичні міжнародні зобов'язання, і в нерозумні строки впроваджує громіздкі та обтяжливі процедури, які призведуть до істотного зростання адміністративного тиску на платників податків, створять загрозу втрати інвестицій і можливої втечі інвесторів при скромних перспективах наповнення бюджету.
2. В основу діяльності нової податкової служби, що, як і раніше, нереформована та страждає на недуги своїх попередників (зі старої ДФС до нової служби переведено 92% співробітників!), закладається агресивна модель взаємодії з бізнесом, також їй надаються "свіжі" дискреційні повноваження, які від початку дисонують із політикою побудови служби сервісу і породжують широке поле для корупції та зловживань.
Викладене в комбінації з відмовою профільного комітету парламенту від ліквідації податкової міліції (йдеться про нейтралізацію прийняття в другому читанні законопроєкту №1208-2 про бюро фінансових розслідувань, що перекреслила тримісячну роботу експертів, представників бізнес-співтовариства та депутатів) унеможливлює успішну комплексну реформу контролюючих органів.
У Йосипа Бродського є влучна метафора, яка оцінює діяльність поета серед похмурої радянської дійсності як "опыт борьбы с удушьем". Цілком ідентичну характеристику можна дати податковій системі, яку будують для України:
— надто некомфортна з тенденцією до подальшого ускладнення;
— непередбачувана й недружня до платника податків та інвесторів;
— така, що не відповідає або прямо протиставляє себе завданням побудови вільної та успішної економіки України.
https://dt.ua/economic-security/agresivna-podatkova-model-336201_.html
