хочу сюда!
 

Анютка

25 лет, лев, познакомится с парнем в возрасте 26-45 лет

Заметки с меткой «история»

Замок Гербутів - подорож

         Продовжуємо нашу подорож, яка розпочалась тут http://blog.i.ua/user/729788/2232896/ ; http://blog.i.ua/user/729788/2233136/&nbsp  ; http://blog.i.ua/user/729788/2234185/
        Сьогодні на нас чекає зустріч з головним об"єктом, до якого ми і прагнули і з якого розпочалась вся ця затія podmig - Добромильський Замок Гербутів.
        У 1450 році львівський ловчий Микола Гербурт на Сліпій горі поблизу Добромиля звів дерев’яний замок, для захисту навколишніх земель від татар. Але у 1497 році замок таки згорів, а село сплюндрували татари. У ХVІ столітті Станіслав Гербурт почав перебудову замку, використовуючи камінь і цеглу.





       Замок Гербуртів знаходиться не далеко від Добромиля, в селі Тернава, але перед штурмом фортеці слід зазначити, що стоїть вона в лісі на висоті 560 метрів.
       Переночувавши в селі Тернава, підкріпившись і зібравши речі ми вирушаємо на взяття фортеці  sila  Із зупинки в селі Тернава видно вершину Сліпої гори, де саме і знаходиться замок.



Сюди ми дійшли ще вчора і заглибившись в село, переночували скраєчку. Зранку вже йшли до гори і зустріли пару цікавих хаток і хрест на вулиці села Терава.









       Далі наш шлях пролягав у гору і чим вище ми підіймались, тим гарніші відкривались краєвиди. Аромат від квітів і трав стояв супер angel bravo  Хотілось впасти в трави, лежати, дивлячись в небо і напитуватись цим божественим нектаром ароматів
Це вигляд попереду, курс тримаємо на ліву гору


 
А це вид позаду, який далі буде відкриватись все краще і краще




    





  
Тут місцевий люд пасе худобу. Корівка відмовилась від фотосесії, відвернувшись і відмахуючись хвостом від нас. А козенятко трохи дало себе зазняти ))


      


        Вже під горою, де починається лісиста місцевість, ми зустріли місцевого жителя, який пас свою худобу. У нього ми уточнили чи на вірному ми шляху. Він з достоїнством  підтвердив, що шлях пролягає саме тут і розповів, що далі йде одна стежка, яка і веде прямо в замок, але на стежці буде одна розвилка і треба йти на ліво, бо права стежка зведе нас вниз до сусіднього села. Якось він скептично на нас поглянув і  додав, що майте мол на увазі там крутий підйом ))) Вийдете? Ми посміхнулись йому і підтвердили, що коли  є мета, зможемо її досягти sila
        І от ми йдемо серпантином хащами до замку. Підйом в деяких місцях дійсно був досить крутий, потім вугол підйому то трішки зменшувався, то знову  крутішав. І весь час стежка звертала і звертала…А ми все очікували, що ось за цим поворотом побачимо Замок.
 




Ось такий ми проробили шлях, дивлячись на карту



        Під ногами на стежці ми бачили свіжий слід від машини.
Дощу вночі не було, отже машина проїхала або сьогодні вранці, або вчора.


        І  НАРЕШТІ  за новим поворотом відкривається об’єкт нашої мрії ura
        Тут ми забули, і що підйом крутий, і що ми заморились, і стали йти ще скоріше, щоб нарешті доторкнутись до часу, до історії, до минулого….





З кожним кроком наближаємось все ближче і ближче







            Підійшовши до воріт, в глибині у дворі замку ми побачили 2 машини. Пройшовши в двір замку нас вітали його гості, які прибули сюди ще вчора і вже збирались від’їзжати. Це були дві молоді пари з Польщі. Ми трохи з ними поспілкувались. Розмова була дружня і приємна. Молоді люди були з Кракова і маючи відпустку вирішили проїхатись по цікавим місцям України. Провівши попередніх гостей замку, ми залишились в гостях у Гербутів


 
Це вхідний тунель, що веде зі входу у двір Замку











        Ми зайшли уверх, і знаходимось над вхідним тунелем і роздивляємось поближче цікаву кладку стін, в якій перекладені цегла з камінням.



















А тут гарно видно товщину замкових стін




У замковому дворі колись, звичайно знаходився колодязь, але тепер там лише яма, зарісша травою



Тут же знайшовся і теперішній мешканець ))) Жирненький равлик



          Історія одного з високогірних замків України сходить до 14-м століття, а саме - 1374, коли герцог Ополе запропонував щедрий подарунок старопольським родичам Гербутам, чиї предки були саксонськими і моравськими іммігрантами. Владіслав Ополе, користуючись підтримкою німецького дворянства, надав Гербутам ділянку на Галиційській землі, що тягнеться в долині річок  Вирва і Стрвяж, на якій він базується в декількох населених пунктах. Невгамовні середньовіччя, часте вторгнення татар та внутрішні війни стали приводом для вжиття заходів для захисту своїх товарів. Внаслідок цього виду діяльності недалеко від Добромиля був побудований укріплений замок. Ця дерев'яна фортеця, що височіє на вершині високої гори, майже 600 метрів, була заснована в 1450 завдяки Миколі Гербуту, де внизу пагорба біля підніжжя замку стали з'являтися перші будівлі, які пізніше дали життя сьогоднішній Тернаві.

        Руйнівне вторгнення татарської орди в 1497 році призвело до нечуваної бідності для мешканців Тернави та Добромиля, чиї садиби, як і Гербутська фортеця, майже повністю згоріли. Для того, щоб Добромиль повернувся до життя якомога швидше, король Ян І Олбрахт дав право вільно торгувати та організовувати торгові ярмарки. Протягом цього періоду кількість жителів значно зросла, включаючи велику кількість переселенців. Місто швидко прославилося ткачами, по товара до яких стояли в черзі торговці з Угорщини та Сілезії, також була дуже популярна сіль, видобуток якої почався на початку 16 століття завдяки сім'ї Гербутів. У 1566 році, коли Добромиль був під керуванням Станіслава Гербута, польський король Зигмунт II Август надав місту  Магдебурзького права.
          Протягом кількох років Станіслав Гербут ініціював будівництво нового замку, який мав би знову опинитися на вершині гори Сліпа, де саме стояла дерев'яна фортеця. Цього разу замок був побудований з каменю та цегли, який був привезений сюди з Варшави. На жаль, з цієї причини будівля часто страждала від вандалів, які викрадали цю надзвичайно стійку цеглу для своїх цілей.
       Цегла дійсно дуже міцна. А суміш для кладки схожа на вапнову, але вона міцна і не сиплеться, коли шкрябаєш її





       Значні будівельні роботи також мали місце під час правління Яна Щенсного Гербута, одного з найвідоміших господарів Добромилю. У той час оплот оточили захисною стіною в формі підкови і доповнили новою вежею, з якої в ясну пору дня були чітко видні навколишні території.
        У першій половині 17 століття чоловіча лінія династії Гербутів згасла, а в 1622 році замок перейшов у руки відомого магната Конєцпольського. За цей період ця фортеця, яка вже почала повільно втрачати свою оборонну цінність, була перебудована новими власниками: замковий комплекс став більш компактним і зруйновані кутові вежі. У XVIII столітті господарі дуже рідко оглядали стіни цього об'єкта, обличчя якого все більше погіршувалося.

Спочатку ми не зрозуміли, чому замок не має закінченої форми. В любому випадку мури повинні бути з усих сторін, хоч і зруйновані, але має щось бути. Але ж задня частина замку зовсім оголена і не має стін. Потім ми з"ясували в чому справа umnik



      У 1784 році господиня фортеці, Анна Білоголовська, дозволила монахам із сусіднього василіанського монастиря зруйнувати частину оборонної стіни. Мешканці навколишніх сіл також доклались до розкрадання стін замку. А після Першої світової війни та Другої світової війни, та після артилерійських атак, колишня резиденція сім'ї Гербутів зрештою втратила монументальне обличчя.
https://castles.today/pl/zamki/ukraina/dobromyl/historia/

Обходили ми Замок вздовж і поперек і мабуть раза три, все боялись  пропустити якісь деталі

На вході є такі виїмки, можливо колись тут була замкова брама, яка фіксувалась в них

 
 


У всих стінах багато подібниї виїмок, а нижче бійниць їх цілий ряд, скоріш за все туди кріпились помости, або ще якість додаткові частини.



Ще цікаві деталі: внизу біля підлоги, в межах видимості є не великі отвори, схожі на зливи, вони під нахилом і виводяться за межі замкових стін



Дуже вразила кладка всередині вхідного/в"їздного тунелю hypnosis bravo  Пройшли віки, а каміння й досі міцно тримається. Тут також гарно видно суміш цегли і каміння в кладці.



Ще ми знайшли цікаві камінці. Нам так хотілось вірити, що це часточка герба smile  Сфоткавши їх, ми бережно склали їх у куточок.



Ми так прониклись духом цієї місцини, що майже відчували себе її мешканцями. Навіть піднялись якомого вище, а саме над входом в тунель. Там досить багато міста, але дуже заважають трава і кущі. Повиглядали, як дозорні, з вікон. І збоку, і в передні вікна над воротами і чітко побачили вїзну дорогу. Зверху прямо проникаєшся величчю Замку.







Кажуть, що за гарної погоди, з вершини гори на обрії можна побачити навіть місто Перемишль. Нам, на жаль, цього не вдалось, але фото з інету знайшли.



        Підти із Замку сил не було, хотілось бути тут ще, здавалось, що зараз перед очима повстануть якісь люди з того часу і щось нам розкажуть цікавого. Або інші, заморені далекою дорогою, путники заїдуть на конях і розкажуть нам, що нового у світі діється lol
Прощаємось і дякуємо гарному замку і тим, хто багато літ назад збудував його!


Але ж час йде і треба було вирушати в інше місто, в якому нас чекали нові цікавості і вечірній потяг додому.

Далі буде... smile

Нова подорож - Самбір

         Вже давно хотілось щось розвідати, а тут ще й подорожі Мандрівничка, та написання заміток http://blog.i.ua/user/729788/2226311/  http://blog.i.ua/user/729788/2229865/ нагнали ще більше апетиту smutili . Отже за порадою нашого блогера вирішили поїхати на Прикарпаття, щоб відвідати залишки одного Замку. Звичайно, заїхавши далеченько від дому, одним Замком обмежуватись не хотілось, тим більше, що поряд багато цікавих місць, які теж можна подивитись і насолодитись історичними і архітектурними пам"ятками. Держава подарувала нам міні відпустку в 4 вихідних дні і ми вирушили в нову подорож.
          Так що кому цікаво, запрошую заходити, читати, роздивлятись картинки podmig   Наша подорож починається zombobox 


        
          Подорож розпочалась з міста Самбора.


Самбір - одне з найстаріших містечок Прикарпаття. Приїхавши потягом в 4:30 до Самбора, прийшлось трохи зачекати на Вокзалі поки почне розвиднятись і не буде так безлюдно, тому що Мандрівничок ще не під"їхав і одній ходити по темним вулицям було трішки лячно )).



        Одразу на Вокзалі знахожу пам"ятник депортованим жителям міста. Депортація українців являла собою насильницьке переселення жителів Лемківщини, Холмщини, Надсяння і Підляшшя у віддалені місцевості СРСР (Сибіру), де вони розміщалися у спецпоселеннях. Головним завданням операції було послабити український визвольний рух на Західній Україні. Під час транспортування, яке відбувалося в товарних вагонах, сотні дітей та літніх людей померли.



        Далі йду в сторону центра міста, охоплюючи старі райони.
        Місто досить чисте, тихе. Так було гарно йти тихими вранішніми вуличками, роздивлятись і проникатись історією.


        Самбір лежав на перехресті важливих торгових шляхів, які вели на схід і захід, до Львова, Дрогобича, Перемишля, в Угорщину і Польщу, що значною мірою зумовило економічну активність і матеріальний добробут міста в епоху середньовіччя.
        Перед очима відкривається будівля Окружного казначейства так званої "дирекції скарбу", збудована при Австрійській владі. Це монументальна будівля 1905 року, схожа на замок.  В Радянський час його приміщення ділили між собою швейна фабрика і військовий госпіталь. За деякими даними була частиною монастиря Бригідок, збудованого в XVII столітті. Монастир був ліквідований в далекому XVIII столітті.








Навпроти будинок управління фінансами



       Крокуючи в сторону старих жилих районів натрапляю на пам"ятник Воїнам, загиблим в Афганістані. Постояла поряд і схиливши голову почтила їх пам"ять unsmile


     
       Далі йду трохи вбік від центру, щоб подивитись  старовинні вілли. На вулиці Стебельского вони стоять одна біля одної.









А цей буночок мені найбільше сподобався. Наче казковий будиночок гномів. Довго стояла біля нього і милувалась. Якийсь він мені здався теплий і затишний.









      Йду собі спокійно далі, насолоджуючись тишею і приємною вранішньою прохолодою старого міста, і тут натрапляю на розборки місцевих авторитетів omg   Не доходячи до відкритих дверей двоповерхової будівлі, в тиші чую якийсь гуркіт і тут з дверей кубарем вивалюються два кента і з воплями котяться в клубку повз мене. Звичайно від неочикуваності серце мало не вискочило з переляку, але тут же жах змінився сміхом, бо прямо мимо моїх ніг прокотився клубок двох котів, які  скотились нижче і стали в позу вияснення відносин. Крик в тиші міста стояв ще той lol .



З цих дверей вони викотились cat cat football



        Далі попеляла вокруг да около, роздивляючись архітектуру старого міста















             Йду далі, вже по напрямку площі Ринок. І тут вже склалось якесь насторожене враження і згадався дитячий фільм "Пригоди Електроніка", а саме  той момент коли бандити приїхали з Електроніком під музей, стояли і розповідали йому, що треба забрати картини... а в місті там стояла безлюдна тиша nevizhu  Ну чомусь виникло саме таке відчуття devil  uhmylka 












       
      
       
        І от саме площа Ринок, з Ратушею і навколишніми кам"яницями.
Перша дерев'яна ратуша була побудована в Самборі ще в 1390 році, після того, як місто отримало Магдебурзьке право. Кам'яна будівля на нинішньому місці була побудована в 1580 р, проте через півстоліття воно згоріло під час пожежі. Збереглися тільки підвальні приміщення, які послужили основою для спорудження нинішньої ратуші. Будівництво двоповерхової будівлі в стилі ренесансу з високою 40-метрової годинниковою вежею було завершено в 1670 р. У 1844 р була проведена капітальна реконструкція. Баштовий годинник роботи празького майстра Гейнца, що до сих пір йде, був встановлений на вежі в 1885 р на місці зламаного старого годинника. Самбірська ратуша досі служить за призначенням - в ній розміщені органи державної влади.








      Перед самою Ратушею розміщені гармати - пам"ятка європейської культури ХІХ століття (фото з інету)



А поряд з ратушею така романтична лавочка



     Продвигаюсь далі по місту і прямо з-за одного з поворотів на мене чекає цілий комплекс релігійних споруд

Костел святого Станіслава і монастир бернардинців. Основа комплексу відноситься до 1698 року. До складу монастиря входить костел святого Станіслава, дзвіниця і монастирські келії. Чомусь Костел і Дзвінниця окрашені в різні кольори.


              Бернардинський монастир був збудований у 1471—1476 роках. До сьогодні ці будівлі не збереглися. Спорудження кам'яного монастиря розпочато в 1698 році.У 1498 році монастир був спалений татарами. Бернардини у 1514 році приступили до будівництва мурованої оборонної святині. Монастир оточили міцними та високими мурами, з цегли та каменю. Із західного боку монастиря знаходилась брама.

Цісар Йосиф ІІ 5 лютого 1786 року скасував орден бернардинців, все майно перейшло у власність держави. У спорудах розмістили окружний уряд, потім повітову поліцію, гімназію. Проте у 1905 році було знесено усі монастирські будівлі, на їх місці почали будівництво приміщень повітового суду та в'язниці.
          В нових приміщеннях монастир проіснував до 1939 року. 1987 року костел відреставровано і пристосовано під концертний зал органної музики. Будівля унікальна своїми акустичними якостями. Відлуння триває 6,5 секунд.
         В будівлі монастиря зараз знаходиться самбірське училище культури.



        Церква Різдва Пресвятої Богородиці — греко-католицька церква, пам'ятка архітектури місцевого значення. Церква зведена у стилі бароко.
Дозвіл на будівництво церкви у середмісті Самбора мешканці міста отримали в середині ХVІ століття. І у 1558 році було зведено дерев'яну церкву. Сучасний мурований храм збудували 1738 року, поруч із старою дерев'яною церквою.
Церква Різдва Пресвятої Богородиці місце перебування двох реліквій — Самбірської чудотворної ікони Пресвятої Богородиці та часточки мощей святого Валентина, легендарного покровителя закоханих.



На наступному фото навіть видно три релігійні споруди: Церква Різдва Пресвятої Богородиці, Костел Святого Станіслава з дзвінницею і вдалині видно маківку Костелу Іоанна Хрестителя



         Навпроти храму стоїть капличка


          
         Самбір — місто різних релігійних конфесій, тут багато храмів. Самий старовинний підпирає небо костел Усікновення голови Іоанна Хрестителя. Звернувши трохи в сторону перед моїми очима і відкрився костел збудований у 1530 році.  Спочатку він був дерев'яним, але після пожежі в 1637р. міщани звели мурований храм. За час свого існування храм був багато разів реконструйованим - бо й горів не раз, тому зараз в ньому легко знайти елементи і готики, і ренесанса. Ворота на жаль були зачинені, бо було ще рано. Зараз перед костелом відвідувачів зустрічає кам’яний Папа Римський Іоан Павел ІІ. Памятник встановлено у 2007 році. Також відомо, що у 1864-65рр в цьому храмі служив єпископ Йосип Пельчар, якого католицька церква признала святим.








           Час йде і треба вже по тихеньку йти в сторону Вокзалу, щоб продовжити подорож далі. Здавалось, що роздивившись центр міста цікавинки мають закінчитись, але ж ні. Від костелу спускаюсь вниз з пагорба, на якому розташований центр міста. Тут мене спиняє місцева охорона і суворо попереджає, що треба вести себе чемно )))
         


         І вже у підніжжя пагорбу відкриваються такі гарні види і будівлі.
Тут з височини на нас дивиться Костел, який ми щойно оглянули


А це Костел Святого Станіслава, як ізбушка повернувся вже до нас задом smile


       




        


          Звернула увагу на старі і напевне раритетні електроопори. Не знаю яких років вони можуть бути і ось що знайшла: Перші електростанції на Західній Україні були введені в дію у Львові і Бориславсько-Дрогобичському промисловому вузлі. Львівська електростанція була збудована у 1894 році. Наприкінці 20-х років ХХ століття електрифікація із Львівської і Бориславської електростанцій починає поширюватись на ближні міста. В цей час з’являються лінії електропередач у містах Дрогобич, Стрий, Трускавець і Самбір. Але після цього була друга світова війна і не відомо чи це довоєнні електроопори, чи вже пізнішого часу. Десь в інеті все ж зустріла, що це таки австрійські електроопори.


           Тут же відкривається вид на грандіозну будівлю бувшого повітового суду, яка була збудована у 1909 році. З 1999 року тут працював Соціально-гуманітарний факультет Дрогобицького педагогічного університету. Але з 2012 року університет припинив працювати і з тих пір будівля стоїть порожньою.





        Поряд стоїть пам’ятник жертвам політичних репресій



      А поглянувши вверх, бачу гарну будівлю Окружного Казначейства, тільки тепер з іншого боку


       
         Проходячи вуличками до вокзалу побачила Прокатедральний собор Покрови Пресвятої Богородиці. Із настанням Незалежності у Самборі вирішили побудувати найбільшу греко-католицьку церкву Львівської області. Будівництво йшло зі скрипом, але ще сильніше його темп впав після того, як греко-католицькій громаді передали один зі старих храмів міста. Особисто мені цей храм здався якимось безлюдним, інопланетянським. Здалось, наче сюди на службу прилітають інопланетяни ))) ну якийсь  він холодний, самотній і безпритульний.



        Не дивно, що в старому місті можна знайти і багато старих дверей. До цього часу мені не вдавалось назбирати таку велику колекцію за такий короткий час.





 
       І на останок, вже коли їхала в автобусі у вікно побачила Богдана Хмельницького, який наче стояв і благословляючи відкривав дорогу далі )))


       На годиннику 7:50, а вже так багато побачено, стільки приємних цікавих вражень отримано. Не дарма кажуть "Хто рано встає, тому Бог дає" umnik  prey  lol
        Попереду на нас очікує цілий день вражень. Далі буде..... smile
       

Хомячок на парашюте.

Однажды в Швеции произошёл такой случай (о нём было рассказано в реалити-шоу по телевидению).

Один человек рассказывал, из-за чего его мучает совесть: «Когда я был маленьким, мы с другом решили запустить хомяка на парашюте с балкона высотного дома. Мы смастерили корзину, парашют, посадили в корзину хомяка и отпустили. Но случилось непредвиденное. Порыв ветра подхватил наш парашют и унёс куда-то далеко. Я до сих пор не могу забыть об этом. Как я мог так поступить..?»

Вдруг в студии раздался телефонный звонок. 
Звонившая спросила: - «Это произошло в таком-то году?» Мужчина ответил утвердительно. 
- «Летом, когда был праздник города Стокгольма?»
- «Да, да, да..» — заторопился мужчина.
- «Я знаю, что стало с вашим хомяком».
- «Что с ним стало?» — не мог поверить удивлённый гость студии.
- «Моя дочь долго просила у меня хомяка,- продолжала женщина. — Я ей однажды ответила: - Даже не проси. У нас хомяк появится, только если сам Бог даст тебе его». Девочка по-детски подняла руки к небу и сказала: «Папа-Бог, дай мне хомяка!»
И мы пошли в город на праздник. Вдруг моя дочь говорит: «Мамочка, мне кажется, Бог ответил на молитву! Смотри!»

И прямо с неба на парашюте ей в руки опустился хомячок в корзинке.





ПОЗОР! Срамный ПОЗОР! В связи с тем, что...

.. что родной портал не может после конвертации обеспечить некоторым пользователям  нормальное произведение ТОГО  видео, предыдущую заметко удалил,
 вынужден выставить видео  чрез свою ЮТУБку.
 Итак.. 
"
  "Киев. 1941 -й год. За месяц до войны."



Видео (с)
 Муз.сопровождение (с).
Взято из ФБ (С)

Новий привіт від Мандрівника

         Наш Мандрівник вирішив поїхати в тур вихідного дня в одне з сіл Надсяння, с. Старий Мякиш, Підкарпатського воєводства, Ярославського повіту в Польщі.

Державний Гімн України до 6 березня 2003 року мав такі слова:
Ще не вмерла України ні слава, ні воля.
Ще нам, браття українці, усміхнеться доля.
Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці,
Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.
Душу й тіло ми положим за нашу свободу,
І покажем, що ми, браття, козацького роду.
Станем, браття, в бій кривавий від Сяну до Дону,
В ріднім краю панувати не дамо нікому;
Чорне море ще всміхнеться, дід Дніпро зрадіє,
Ще у нашій Україні доленька наспіє.

         Одна строка виділена. Чому? Річка Дон нам більш знайома, бо ще за часів Радянського Союзу вона протікала по території нашої тодішньої країни. І як говорять джерела і факти там проживають українці, та і з територією зрозуміло )))
      А от що ж із Сяном? Чому про нього йшлось в Гімні?
      Сян — річка в Україні (Турківський район, Львівська область) та Польщі.
       До 1946 року гірський Сян лежав на суто українській території, середній - на українсько-польському прикордонні (Сян вважався за межу української та польської частини Галичини), нижній — на польській етнічній території.
       Після встановлення нового кордону між УРСР і Польщею на території України лежать лише джерела Сяну, далі, на 55 км, Сян є кордоном між Польщею й Україною. На цій ділянці річки існували українські села. У 1946 р. при облаштуванні кордону мешканці сіл були переселені, а їхні будівлі — спалені (див. Операція «Вісла»). Нижче, 390 км, тече у Польщі. Після виселення українського населення державний кордон став також етнічною українсько-польською межею.

Сян з висоти пташиного лету (с)



Таким Сян представ  очам Мандрівника у червні 2018 року



      Отже метою подорожі було село Старий Мякиш, Ярославського повіту, Підкарпатського воєводства. А точніше стара  закинута Греко-католицька церква Пресвятої Богородиці.


     
      Знаходиться ця споруда, як і годиться,  в центрі села на височині.



      Коли готувала замітку, знайшла ось таку архівну фотку. Так церква виглядала у 1917 році.

 
       Церква Пресвятої Богородиці (в Польських джерелах часто зустрічається назва Церква греко-католицька Захисту Пресвятої Богородиці) є старовинним архітектурним об"єктом Підкарпаття. Це дерев'яна споруда з брусової конструкції, встановлена на дубовий фундамент, закріплена на великих каменях. Будівля є однією з небагатьох, у дерев'яній церковній архітектурі південно-східної Польщі, приклади, натхненні сакральною архітектурою цегляного бароко.



      Найстаріша частина зрубу закладена у 1615 році. Основна частина, такою якою ми можемо споглядати на фото, була зведена в 1803-1811 роках.
      В кінці 19 століття дранку, якою був покритий дах замінили на метал, який вкриває верх будівлі дотепер.
      Станом на 1939 рік в селі Старий Мякиш проживало 220 українців, 500 поляків і 20 євреїв.
Акція "Вісла" внесла свої корективи в долю українців і з 1947 року церква перестала функціонувати і дотепер стоїть закинута.
Стоїть, як мовчазний свідок трагедії народів....





       Біля церкви стоїть великий пам"ятник жінці, а поряд з церквою, схоже, надгробні камені. Вияснити кому пам"ятник і звідки саме ці камені з написами, на жаль не вдалось.





 
     Церква хоч і покинута, але навколо неї чисто і немає бур"янів, тобто місцеві люди підтримуть порядок prey  . Звичайно церква стоїть зачинена і потрапити в середину не було можливості. Але в шпаринку заглянути вдалось і стало сумно unsmile 



      Але ж було цікаво, невже ніде не залишилось жодного залишку розписів? Як би це було у нас, то і сумніватись не прийшлось, така церква вже давно припинила б своє існування, не кажучи вже про розписи. А от у них все-таки щось збереглось.

Знайшла в інеті фото 2013 року.



А ще є ось така інформація:
     У 1964 та 1965 рр. облаштування церкви (75 об'єктів), включаючи багатозонний, рамковий іконостас близько 1815 року, два бокові вівтарі, фестори були перенесені в Замковий музей міста Ланьцут. В 1976 році була зруйнована дзвінниця XVII століття.







       Ось такі пам"ятки історії, які колись знаходились на території наших земель, знаходяться за її межами.
       Фото в моєму альбомі http://photo.i.ua/user/729788/514375/  smile
        Звичайно фото не всі оригінали Мандрівника. То ж дякуємо тим людям, які цікавляться історією і залишають нам з Вами цінні кадри! spasibo

 




Форт Перемишль Польський

                                                                "Любов до Вітчизни –
                                                         перша чеснота цивілізованої людини!"
                                                                      Наполеон Бонапарт

       Тепер щодо фортець, які знаходяться на Польській території. Звичайно ж дуже прикро, що у нас подібні споруди занепадають.unsmile
       Побудований в кінці 19-го століття форт в Перемишлі готуються внести до списку культурної спадщини ЮНЕСКО. Цю фортецю у Польщі вважають однією із візитних карток країни.
       Майже сто років тому ці стіни стримували натиск двохсоттисячної російської армії. І мало хто знає, що частина споруд знаходиться на українській території. Це - околиці села Поповичі. До кордону з Польщею - кілька сот метрів.
Початок історії тут http://blog.i.ua/user/729788/2226311/
Фото тут  http://photo.i.ua/user/729788/513121/
       Це була найбільша фортеця Австро-Угорської імперії. Російські війська тримали її в облозі майже 130 днів й тільки потім фортеця капітулювала.
      42 форти Перемишльської фортеці оточували місто 40-кілометровим кільцем, прорвати яке було практично неможливо. На українській стороні - всього 6 фортів, але саме вони були укріплені краще - адже противника чекали зі сходу.
 
      Фортеця має  цікаву інженерну інфраструктуру фортів і не перестає дивувати майстерності австрійських архітекторів. Наприклад є колодязь з глибиною - більше 100 метрів. Як він був збудований і для чого - до кінця не ясно. Він мав ліфт та металеві сходи. Можливо, це є перехід до Перемишля на випадок евакуації з фортеці, бо діаметр його  2 метри.
        Будівництво фортець не встигало за технічним прогресом, появою нових видів озброєнь. Кількість укріплень більшала, особливо на схід від Перемишля. Відтак, упродовж 1895–1903 років на підходах до одного з основних фортів — Форту І Сєдліска, більш відомого як «Саліс Соґліо» (знаходяться на території України) — крім двох допоміжних «Плешевичі» й «Марушка Ліс», було збудовано ще чотири так звані сполучні: «Лисічка», «Биків», «Поповичі» і «Дзєвєнчиці». (Більшість фортів перемишльського кільця отримали свої назви від найближчих сіл чи урочищ). Саме вони прийняли на себе основні удари російської армії восени 1914 року. Цю облогу Перемишль вистояв. Другої не витримав, і 22 березня 1915 року місто ненадовго було зайняте російськими військами. Перед здачею, виконуючи наказ командувача фортеці генерала Кусманека, уся військова інфраструктура й комунікації міста на Сяні були знищені, ворог захопив не фортецю, а руїну.






       Але уже на початку червня німецькі й австрійські війська знову заволоділи Перемишлем. До кінця першої світової війни залишались ще три довгі роки, але впродовж усього того часу ні якого військового значення Перемишль не відігравав. Після війни концепція оборони так званої Першої Речі Посполитої більше не включала в себе підтримку міст-фортець, Перемишль остаточно втратив своє військове значення, напівзруйновані форти почали розбирати.
        Про нього ненадовго згадали у 1939 році, коли Сян кордоном розділив місто на німецьку та більшовицьку частини.      
        Після Другої світової війни Перемишль із частиною Бещад належав до Радянського Союзу, а у 1951 році Сталін поміняв район Перемишля на вугілля Кристинополя. Усі шість допоміжних фортів групи Сєдліска опинилися в Україні. І якщо зараз на польській території довкола Фортеці Перемишль утворена ціла туристична інфраструктура, то для України ця тема, вочевидь, не на часі. (с)
      До цієї фортеці в реальному житті не добрались, але пишу для порівняння з нашими нещасними руїнами. Фото і розповідь взяті в інеті.
      Такий вигляд фортеця має з висоти пташиного польоту
Forty Twierdzy Przemyl z lotu ptaka
    

Один зі входів у фортецю









Центральний дворик артилерійського форту W I Salis-Soglio, збудованого в 1882-86 роках, який відносився до групи внутрішніх укріплень цитаделі Перемишля.





      Казарма форта W XV Borek - ще одного з внутрішніх фортів цитаделі, збудованої в 1892-1900 годах. В стіні добре видно пробоїну від важкого снаряда.



Каземат форта Borek. Ліворуч видно оголовки вентиляційних шахт.


Єдина бронебашня фортеці, яка збереглась. На передньому плані - вхід в підбашенне приміщення.


Це, я так розумію, відтворене убранство кімнат


      
     І, нарешті, — навіщо все це? Що, здавалося б, ми маємо до історії польського міста? Не все так однозначно. Перемишль кінця ХІХ-го — початку ХХ-го сторіччя був типовим містом Західної Галичини: навпіл поляків і українців, з вагомим впливом численних євреїв і вкрапленнями австрійців, німців, вірмен і циганів. Територія, на якій розташовані форти Перемишля, є територією нашої спільної історії та культури, дарма, що по ній проходить державний кордон. (с)
 
       Основний текст не мій, але що можна додати? Все і так чітко і лаконічно. 


если б не Победа

Если б не случилось того что случилось 73 года назад, то мы бы все жили совсем в другой стране.
В этой стране мы бы сидели на верандах своих усадеб и пили бы "Баварское", слушая приятные надсадные звуки музыки из магнитофона "Грюндиг". Потом бы хватали серебряный звоночек и вызывали бы служанку. Марту какую-нибудь или Гертруду. Приказывали бы ей подавать горячие мюнхенский колбаски и обязательно щипали бы ее за жопу.

Почему бы так было? А потому что повелось так из деда-прадеда.
Когда в далеком 1941 на нашу землю приехали немцы, румыны, итальянцы и прочие туристы, то они хотели чего? А хотели они нашего освобождения, да. Они хотели нас приобщить к европейской культуре. К "Баварскому", "Мюнхенским", "Грюндигу", "Хорьху" и "БАСФу". Приехали они в теплый летний день на расслабоне и на "Опель-капитане" и предложили: "Сдавайтесь". В надежде что туземцы повыскакивают из своих хижин, протянут им хлеб-соль и примут из их рук прямую прекрасную европейскую цивилизацию.

И наши мудрые деды-прадеды в точности так и поступили. Приняли они освобождение, приняли "Тигры", "Пантеры", мотоциклы БМВ, загнали их в теплые гаражи и стали жить-поживать да колбаски жевать. А разве не для этого приехали почтенные иностранцы на всей этой технике да со всеми этими припасами?!
Для этого. И еще для того чтобы пристроить своих немок в хорошие руки вежливых туземцев. А самим чтобы пристроиться к крепким хозяевам на их цветущих усадьбах.

И вот с тех пор уселись мы на верандах своих поместий и пьем "Баварское", которое шустрая горничная Гертруда подносит нам с удивительной немецкой проворностью. А потом мы щипаем Гертруду за жопу и посылаем ее за "Мюнхенскими". 
А потом мы выключаем "Грюндиг", идем в гараж, отталкиваем механика Гюнтера и садимся за руль "Мерседеса".  Мы заводим его с полоборота и выезжаем на превосходное шоссе, которое к нашей усадьбе проложили обстоятельные немцы. Мы едем по отличной дороге, курим великолепные сигареты и на нас развивается оранжевый шарфик "Адидас".  А по обочине стоят опершись на лопаты и мотыги трудолюбивые немцы. Стоят и приветливо машут нам руками держа картузы в мозолистых руках.

Почему все так разделилось и произошло?
А потому что их немецкие деды-прадеды сделали кардинально другой выбор. Их предки чего-то там сражались, атаковали куда-то, штурмовали всякую фигню и преодолевали разное. Их деды мучились, сидели в окопах, стреляли пулямии потели в касках. У них не было вариантов сдаться кому-нибудь и прекратить вот это все. Некому было сдаться! Наши деды-прадеды успели сдаться раньше.

Тут ведь главное что? Что основное в этой стратегической игре? Главное - сдаться первым!
Кто первым сдался тот и пьет "Баварское". Щипает за жопу Гертруду тоже тот кто шустрее капитулировал. А кто не сдался, тот из-за своего глупого выбора продолжает страдать, погибать, потеть под каской и продолжать разлуку с Мартой. У того кто сражается и бежит в атаку просто нет времени сидеть на веранде и хлебать холодное "Баварское". Тут что-то одно: или сидеть на веранде или бежать в атаку. Хочешь бежать в атаку - выключай "Грюндиг", отставляй бокал "Баварского", отдавай ключи от "Мерседеса" Гюнтеру и беги в атаку.
А если не хочешь бежать в атаку - оставайся на веранде.

Но наши предки по какой-то дремучей дикости, из-за непроходимой аффектации или по каким другим причинам не послушались голоса рассудка, не захотели "Баварского". Они вдруг сорвались в гигантскую авантюру, рванули в амбицию и в атаку тоже рванули. Или у них были какие-то другие причины не пить холодное пиво...


Но с другой стороны мы должны быть благодарны своим предкам за науку. Теперь мы четко знаем правила игры. Если к нам приедут какие-нибудь вооруженные засранцы в касках, то нужно немедленно сдаваться! Нужно моментально брать у них из рук "Баварское", зажмуривать глаза и с наслаждением пить холодный пенный напиток с характерным терпковатым привкусом.

И когда тот кому ты сдался будет пинать тебя сапожищем под ребра и поднимая с сырой циновки орать тебе в лицо: "Вставай, грязная свинья! Пора копать землю!" - грациозно потянись и с улыбкой промолви: "А подавай "Баварское", камрадец"...

Больничный, Веллер, Махно и холодильник



Дороговато мне обошлась история с больничным. И в плане лекарств и в плане выплат. За десять дней больничного ни выслуга лет, ни вредность на начислялась. В итоге только в зарплате полтыщи убытка.

Отличный стимул не болеть. Хорошо-бы, чтобы это понял еще и организм и больше не болел.

Только нереально это.

Дочитал "Махно" Веллера. Очень интересно, почти ничего из этого не знал.

Аллергия - все так-же долбит, кровавая рана в глотке, понос, чешется все со страшной силой - уже и уши и нос разодрал в клочья.

Одуванчики в этом году прикольные - стебелек максимум 2 сантиметра. Почти нет его. Просто желтые вкрапления в траве. Как грибочки. Ну очень прикольно.

Добрался на работе до оптимицации компа (инвентарно-рабочего). Никаких внешних утилит у меня нет, да и незаконно это, потому только штатными средствами. Командная строка, безопасный режим и пр. Победил в итоге. Теперь не виснет в идиотской схватке helpsvc.exe с жестким диском. Было очень не просто, но я же не зря именитый хакер -  победил только штатными виндоузными средствами.

Чинил холодильник. Паял, резал, соединял. Как временное решение - годится. Компьютерный кулер через адаптер мобильника в дверцу пристроил. 

На выходные буду пробовать отодрать заднюю стальную панель для доступа к содержимому и электронике.

В рамках проекта "Душа наизнанку недорого"
Карта Приватбанка - 5168 7573 2914 3327
Map

История создания сверхтяжёлого танка Pz.Kpfw.

Maus, несмотря на популярность темы, всё ещё изобилует белыми пятнами. Наименее изученной остаётся начальная стадия разработки, которая охватывает временной период с марта 1942 года до начала 1943-го. За это время исходный проект танка, имевшего заводской индекс Typ 205, поменялся радикально. Неизменными остались, по сути, только заводской индекс и идея электрической трансмиссии. Благодаря свежим публикациям и архивным исследованиям удалось в значительной степени приоткрыть завесу тайны над этим проектом.
Вот так реконструировали Typ 205 программисты и художники компании Wargaming

«Мышь» 100-тонного класса

После поражения Франции в июне 1940 года немцы получили доступ к материалам тамошних конструкторов, включая полноразмерные макеты по программе сверхтяжёлых танков. До этой стадии дошли работы по проектам FCM F1 и ARL Tracteur C. На их фоне разрабатывавшийся с января 1939 года немецкий тяжёлый танк VK 65.01 (он же Pz.Kpfw.VII) выглядел явно устаревшим. Не исключено, что именно это стало причиной отмены в октябре 1940 года постройки его прототипа из неброневой стали.
Но на этом работа конструкторов не остановилась. Под тем же индексом (Pz.Kpfw.VII) началась разработка ещё более мощной машины. Похоже, что именно этот танк и попал в спецсообщение Разведуправления Генерального штаба Красной Армии о направлении развития вооружённых сил Германии, датированном 11 марта 1941 года. Именно это донесение стало причиной начала разработки танков КВ-3, КВ-4, КВ-5 и А-44, а также серьёзной перетряски по другим направлениям. Масса в 90 тонн, указанная в сообщении, вполне укладывается в более поздние данные по машине, известной также как VK 70.01. На ней действительно «прописалась» 105-мм пушка, а её боевая масса ограничивалась 90 тоннами (лимит по имевшимся в наличии у немцев железнодорожным платформам).

Лишним подтверждением тому, что история VK 70.01 началась значительно раньше осени 1941 года, служит переписка с концерном Krupp относительно ещё более мощной пушки калибра 149 мм для нового танка, которая началась не позднее апреля. Позже та же самая пушка, имевшая длину ствола 40 калибров, «всплывает» уже в ноябре 1941 года. Таким образом, «тяжёлый танк тип VII» отнюдь не являлся дезинформацией, которую якобы «скормили» советской разведке.

Машина, о которой шла речь в сводке советской разведки, была совсем не похожа на достаточно хорошо известный VK 70.01. Корпус и башня с рациональными углами наклона появились лишь в конце 1941 года, после близкого знакомства немцев с Т-34. Несмотря на обозначенный в индексе 70-тонный весовой класс, реально масса VK 70.01 «гуляла» от 70 до 90 тонн.

Похожим образом дело обстояло и с вооружением. «Каноничный» образец VK 70.01 датирован концом января 1942 года, а уже в начале марта 1942 года проект разделился. Появился проект VK 72.01, на котором предполагалось установить либо 105-мм 70-калиберную пушку, либо 149-мм пушку с длиной ствола 35 калибров.

Первое упоминание о VK 100.01, обнаруженное в переписке Krupp. Здесь же упоминается и о 128-мм пушке с длиной ствола 50 калибров

Одновременно Krupp получил задание на изготовление другой машины, 100-тонного класса, «не позднее весны 1943 года». Это деление, впрочем, было достаточно условным, поскольку позже эта же машина стала называться Pz.Kpfw.VII (Lwe). Уже в апреле её масса «вернулась» к 90 тоннам, а в мае пушка 15 cm KwK L/40 стала основным вооружением проектируемого танка. Кроме того, Krupp прорабатывал вариант этого танка с кормовым размещением башни. Судя по дальнейшим событиям, на 90 тоннах конструкторы не остановились бы и 100-тонную планку могли взять ещё в июне 1942 года. Но в марте у «Льва» появился крайне опасный конкурент. Предыстория его была такова.

В сентябре 1939 года была создана танковая комиссия (Panzerkomission), которая действовала независимо от 6-го Управления Вооружений. Возглавил её Фердинанд Порше. Порше создал конгломерат во главе c фирмой Porsche K.G., отвечавшей за концептуальную разработку. В кооперации с ней находились Steyr-Daimler-Puch, Friedrich Krupp AG, Siemens-Schuckert AG, koda и Nibelungenwerk, которые отвечали, соответственно, за силовую установку, корпус, электронику, подвеску и окончательную сборку. Вот этому конгломерату 22 марта 1942 года и поручили разработку ещё одного танка 100-тонного класса. Проект получил индекс VK 100.01.

Согласно предварительной спецификации, танк 100-тонного класса должен был иметь пушку 15 cm KwK L/40 с боезапасом не менее 100 выстрелов. Часть боезапаса должна была размещаться в кормовой нише башни. Изначально предполагалось, что выстрел будет раздельным, но к переписке по башне, датированной 18 апреля 1942 года, прилагался уже эскиз унитарного выстрела. Общая длина выстрела составляла 1,6 метра, а масса – 57,4 кг, из которых 34 кг приходилось на снаряд. И это ещё его облегчили: изначально брался боеприпас от орудия 15 cm K18, который весил 43 кг. Начальная скорость снаряда такового орудия оценивалась в 875 м/с, а скорострельность достаточно оптимистично указывалась на уровне 4–5 выстрелов в минуту. В качестве альтернативы предполагалась пушка 12,8 cm KwK L/50 с массой снаряда 29,3 кг и начальной скоростью снаряда 810 м/с. Проектирование башни для VK 100.01 предполагалось закончить к 15 мая.

Самое раннее упоминание названия Maus в документе от 18 мая 1942 года. Тогда же было переделано орудие, ставшее короче на 3 калибра


Спорные инновации

К указанной дате в конструкции танка появились очередные изменения. Во-первых, длина ствола 149-мм пушки сократилась до 37 калибров, а начальная скорость снаряда – до 750 м/с. Длина унитарного боеприпаса уменьшилась до 1530 мм, зато масса, в виду возврата к снаряду от K18, увеличилась до 69 кг. Во-вторых, длину 128-мм пушки в 50 калибров Гитлер, лично курировавший проект, посчитал недостаточной. Её было предложено увеличить либо до 60, либо вообще до 70 калибров. Наконец, на совещании 13 мая Гитлер предположил, что и масса в 100 тонн может быть недостаточной, так что весовую планку приподняли до 120 тонн. Стоит отметить, что Гитлер всеми силами старался форсировать работы по сверхтяжёлому танку. По оценкам немецкой разведки, появление новых советских тяжёлых танков ожидалось уже к весне 1943 года.

Примерно в это же время произошла смена обозначения проекта. С этим связан миф, согласно которому изначально проект именовался Mammut, то есть «мамонт». Датой появления этого названия указывается 21 мая 1942 года. То, что такая информация не соответствует действительности, легко можно определить по документам Бундесархива. Уже 18 мая в переписке указывается обозначение Maus, а с лета 1942 года в переписке как минимум единожды танк называется Muschen, то есть «мышонок».

Что же касается Mammut, то такой индекс всё-таки нашёлся, но совсем в другом месте. А именно – в донесениях английской разведки, датированных 29 января 1945 года. Получены эти данные были от немецких военнопленных, причём под этим индексом указывалось сразу два разных танка. Среди «найденных» подобным образом английской разведкой танков фигурировал, например, и экзотический Adolf Hitler Panzer с двумя 88-мм пушками, причём одна находилась в корпусе, а вторая – в башне. Одним словом, название Mammut к реальности никакого отношения не имело.

Таким танк Typ 205 был изначально. 120 тонн боевой массы, 16-цилиндровый дизель воздушного охлаждения и 149-мм пушка с длиной ствола 37 калибров

4 июня 1942 года Porsche K.G. представила Гитлеру эскизный проект с чертёжным номером K 3381. На чертеже, обозначенном как «проект тяжёлого танка», Фердинанд Порше и его команда показали своё видение конкурента Pz.Kpfw. Lwe. Боевая масса машины должна была составить порядка 120 тонн. На внешний вид танка наложили свой отпечаток жёсткие габариты по ширине и неприятие Порше идеи с транспортными гусеницами. Башню проектировал Krupp, что тоже повлияло на облик машины.

Сверхтяжёлый танк от Porsche K.G. несколько напоминал Pz.Kpfw. Lwe. В отличие от более поздних конструкций, это была машина с классической компоновкой, где башня размещалась по центру корпуса. Корпус получился на полметра длиннее Pz.Kpfw. Lwe в конфигурации мая 1942 года (8331 и 7740 мм соответственно), но при этом общая длина оказалась даже чуть меньше (10 620 и 10 760 мм). Общая высота танка достигала 3,3 метра, а ширина – 3,45 метра.

Увидев этот проект, Гитлер согласился, что новый танк будет «мобильной крепостью». Связано это утверждение было не только с размерами машины. Для нового танка Porsche K.G. разработала 16-циллиндровый V-образный дизельный двигатель Porsche воздушного охлаждения. С этим мотором максимальная скорость машины оценивалась всего в 20 км/ч. Мотор был соединён с генератором, который передавал энергию на электромоторы, располагавшиеся в кормовой части корпуса.

В виду большой массы танк получил громоздкую ходовую часть. Использовались двухкатковые тележки с торсионной подвеской от тяжёлого танка Typ 101 (VK 4501), которые крепились к экранам и бортам корпуса. Всего на борт планировалось устанавливать по 6 тележек. Надо сказать, что обслуживание такой конструкции было бы крайне непростым занятием. Подобная двухслойная конструкция понадобилась в виду того, что ширина гусениц составляла около метра. В итоге отделение управления, где находились механик-водитель и радист, получилось довольно узким. Помимо всего прочего, люки инженеры Porsche K.G. разнесли сильно вбок, так что залезать в танк и вылезать из него было не самым лёгким занятием.

Реконструкция внешнего вида VK 100.01 по состоянию на 4 июня 1942 года

Из 120 тонн боевой массы танка 23 тонны приходилось на башню. В ней, к слову, было куда больше черт от Pz.Kpfw. Lwe , вплоть до орудийной маски, почти один в один повторявшей конструкцию более лёгкого конкурента. В башне устанавливалась 149-мм пушка длиной 37 калибров, имевшая массивный дульный тормоз. Помимо пушки, в башне находилось 30 унитарных выстрелов. Ещё 36 выстрелов было размещено в корпусе. Ответ на вопрос, как их оттуда планировалось доставать, представляется крайне интересным.

105-мм пушка с длиной ствола 67 калибров, рассматривавшаяся Krupp как альтернативное вооружение Pz.Kpfw. Maus, июнь 1942 года

Рассмотрев проект, Гитлер в общем и целом с ним согласился, но предложил подумать над усилением бронирования, а заодно и над защитой от вражеской пехоты. Дело в том, что ни о каком пулемёте в проекте речь пока не шла. Конструкторы Porsche и Krupp подумали, и в результате 17 июня 1942 года появился эскизный проект K.3382. На нём, к слову, присутствует слово Maus. Взглянув на него 23 июня, Гитлер от идеи защиты от пехоты отказался сам, решив, что для этой цели лучше будет пустить в качестве поддержки отдельные танки с 75-мм короткоствольными орудиями.

Это и немудрено, поскольку иначе, как пагодой, переработанный Typ 205 и не назовешь. Недолго думая, инженеры Krupp взгромоздили на основную башню ещё одну, поменьше, оснащённую 75-мм 24-калиберной пушкой вроде той, что ставилась на Pz.Kpfw.IV. В итоге танк подрос в высоту почти до 4 метров. Заодно был немного переделан корпус, а также усилена броня. Масса выросла до 140 тонн. Кроме того, в качестве альтернативы для основного вооружения была предложена 105-мм пушка с длиной ствола 70 калибров. Гитлеру она понравилась больше, поскольку имела более высокую скорострельность.

Чертёж K.3382, появившийся 17 июня 1942 года в ответ на предложение Гитлера усилить броню и поставить пушку для обороны от вражеской пехоты

Хотя разработанную командой Порше концепцию Гитлер в принципе одобрил, в текущем виде танк, даже с возвращением к исходной конфигурации и усилением брони, его не устраивал. Требовалось больше брони, а это влекло за собой рост массы, и, как следствие, полное перепроектирование танка. Заодно оказался не у дел и проект Pz.Kpfw. Lwe, который окончательно был отменён 20 июля 1942 года.

Эта песня хороша, начинай сначала

 

25 июня 1942 года Krupp представил первый эскизный проект полностью переработанной башни. Спустя почти месяц, 17 июля, между 6-м Управлением вооружений и Krupp был подписан контракт за номером SS 006–4467/42 о разработке этой башни для Pz.Kpfw.Maus. От установки в башню пушку калибра 128 или 105 мм на этапе проектирования решили отказаться, сконцентрировавшись на калибре 149 мм. Длину ствола сократили до 31 калибра, что примерно соответствовало длине ствола гаубиц семейства sFH 18. Пушка, получившая индекс 15 cm KwK L/31, имела унитарное заряжание.

Тем не менее, орудие 15 cm KwK L/37 продолжало присутствовать в переписке вплоть до марта 1943 года. Со 149-мм пушкой была спарена 75-мм пушка с длиной ствола 24 калибра, которая предназначалась для борьбы с пехотой и легкобронированными целями. Толщина лобовой части башни составляла 250 мм, бортов и кормы 200 мм, крыши 80 мм. Общая масса башни составила 57 тонн, включая вес 25 снарядов калибра 149 мм и 50 снарядов калибра 75 мм.

Чертёж K 3384 от 5 октября 1942 года. Как можно заметить, Pz.Kpfw. Maus преобразился до неузнаваемости

Несмотря на то что Krupp при проектировании башни делал ставку на орудие 15 cm KwK L/31, проект Porsche K.G. предусматривал использование пушек, предложенных в июньских требованиях. На танк планировали установить либо 15 cm KwK L/37, либо 12,8 cm KwK. Оба варианта вооружения предусматривали размещение части боекомплекта в башне, остальной боезапас размещался в нишах надгусеничных полок. Разместить боекомплект в 100 выстрелов к пушке главного калибра, как этого требовал Гитлер, не удалось ни для одного из орудий. По состоянию на октябрь 1942 года проектная масса башни вместе с вооружением оценивалась в 47 тонн.

Таким танк стал в середине ноября 1942 года

Переработанный проект Pz.Kpfw. Maus был впервые представлен Порше 5 октября 1942 года. К 28 октября был подготовлен чертёж под номером K 3384. Масса, по сравнению с машиной конца июня, увеличилась не очень сильно – «всего» на 10 тонн. Зато внешний вид преобразился почти до неузнаваемости. Поскольку новая башня имела больший диаметр погона, от рациональных углов наклона бортов пришлось отказаться. Корпус стал больше напоминать коробку со скошенной носовой и кормовой частью. Существенным нововведением стало появление курсовой пулемётной установки. Из-за увеличения длины корпуса и роста массы количество тележек на борт выросло до 8. Для упрощения обслуживания от одной широкой гусеничной ленты на борт оказались в пользу двух узких по типу тех, что ставились на VK 40.01.

Проект предлагался в двух вариантах. Первый из них, получивший заводское обозначение Typ 205A, в качестве силовой установки получал 12-циллиндровый V-образный дизельный двигатель Daimler-Benz объёмом 42,4 литра с водяным охлаждением, развивавший мощность 1000 л.с. при 2400 об/мин. Второй вариант, получивший индекс Typ 205B, в качестве силовой установки получал двигатель Typ 141 разработки самой Porsche K.G. Этот двигатель представлял собой 18-циллиндровый дизель воздушного охлаждения объёмом 41,5 литра, развивавший мощность 780 л.с. при 2400 об/мин.

Решение параллельно запустить сразу два проекта было продиктовано желанием подстраховаться в случае неудачи с разработкой одной из силовых установок. Впрочем, уже в ноябре в качестве основной силовой установки стал рассматриваться авиационный двигатель Daimler-Benz 603. За счёт использования компрессора ожидалось повышение его мощности до 1500 л.с.

Деревянная модель башни, которую приняли в работу. Как можно заметить, у неё несколько иная конструкция смотровых приборов в борту

Такое усиление мощности было продиктовано тем, что в виду требований усиления брони масса танка составила теперь почти 170 тонн. Понимая, что при таком росте массы очередных переделок не избежать, Порше запросил разрешения снизить толщину брони башни на 10%. Благодаря этому массу башни удалось снизить до 43 тонн. В начале ноября 1942 года танк был в очередной раз переработан. К 14 числу был подготовлен чертёж K 3385, где башня оказалась в кормовой части корпуса. К слову, похожие метаморфозы в то же самое время проходили и с тяжёлым танком Porsche Typ 180 (VK 45.01(Р )).

Реконструкция Panzerkampfwagen Maus по состоянию на 1 января 1943 года (чертёж K 3387). На этом радикальные переделки закончились, в дальнейшем изменения носили менее существенный характер

С 1 по 3 декабря 1942 года переработанный проект танка рассматривался комиссией во главе с Гитлером. Машину, наконец, утвердили, но с массой оговорок, связанных с вооружением и рядом других переделок. На повестке дня снова всплыла пушка калибра 128 мм. Утверждение Pz.Kpfw. Maus поставило крест на конкурирующем проекте Tiger-Maus, который прорабатывал Krupp. Работы по этой машине закрыли 15 декабря. Что же касается Pz.Kpfw. Maus, то его очередная реинкарнация была представлена 1 января 1943 года (чертеж K 3387). Башня стала более простой по форме, изменилась командирская башенка, которую сместили назад. Исчез люк заряжающего. Спаренную 75-мм пушку заменили на другую, более длинную (позже пушка получила индекс 7.5 cm KwK 44 L/36). Изменился и корпус, но на сей раз незначительно.

Демонстрация модели танка Гитлеру, ставка «Волчье Логово», 14 мая 1943 года

Спустя буквально неделю после появления чертежа K 3387 проект в очередной раз подвергся переделке. К весне 1943 года он был значительно переработан. Тем не менее, танк по чертежу от 1 января 1943 года, с некоторыми изменениями, изготовили, и он даже ездил. Правда, речь идёт о модели в масштабе 1:5, которая управлялась по проводам. Эту модель показали 14 мая Гитлеру. Одновременно состоялся показ макета в масштабе 1:1. Впрочем, это уже был другой танк, более тяжёлый и очень похожий на тот, который в итоге построили в металле.

Диалог, которого не было


Диалог, которого не было

 

Alexey Petrov

 

Князь Владимир сидел за столом и рассматривал меч, подарок византийских оружейников. Сталь отливала холодной синевой, крупный рубин, вставленный оружейниками в навершие, бросал кровавые отблески на стены терема. Киевский князь встал, ещё раз взвесил в руке меч и вдруг неуловимым движением рассек воздух.

– Хорош меч… Вельми хорош.

Владимир бросил на широкий стол подарок, протянул руку к изящному золотому кубку и сделал глоток вина. Скрипнула неприметная дверь и в проеме показалось удивлённое лицо княжеского ключника Богдана. Перед его крючковатым носом дружинники скрестили копья.


– Дозволь, княже, слово молвить! – осторожно спросил гость, вцепившись руками в древки копий.

Князь махнул рукой, и кольчуга, облегавшая его крепкую фигуру, едва слышно зазвенела. Дружинники пропустили ключника, не сводя с его щуплой фигуры пристального взгляда.

– Святославович, – затарахтел слуга.

Владимир прервал его, недовольно рыкнув:
– Ты почто, окаянная твоя душа, не перекрестился, когда в терем вошёл? – увесистый кулак грохнул по широкой скамье. – Христиане мы уже, почитай, как год, а ты всё никак не привыкнешь. Утомился я напоминать тебе!

Ключник, зная крутой скандинавский норов князя, задрожал всем телом.

– Прости князь. Прости…
– Бог простит! А я в следующий раз голову тебе снесу этим ножиком, – Владимир кивнул на меч лежащий на столе, – И делов!.. Нашёл себе безкоштовну напоминалку!
– Кого-кого нашёл?! – осторожно спросил Богдан.
– Никого, – буркнул князь, – Рассказывай. Чего принесла тебя нелегкая? – спросил Владимир и снова сделал глоток из кубка. Темно-бордовые капли вина упали на блестящее зерцало.
– Там послы пришли из мокши, принять просят.
– Откуда-откуда пришли? – скуластое лицо киевского князя скривилось в презрительной ухмылке.
– Ну это… Из мокшанских лесов.
– Не знаю таких! Где это?
– От Броваров по трассе в сторону Чернигова и дальше на север.
– Но там же сплошная чаща, болота, комары и медведи! – удивленно молвил князь.
– Я тоже так думал, но вот, оказывается, живут люди. И дошли же как-то. Правда оборванные, наче побирушки возле церкви Ильи.
– Да и пёс с ними! – князь потянулся к рукояти меча, – Лучше посмотри, какой подарок византийцы сделали. Подлизываются аспиды, дарами заваливают.
– Они хотят права на московский патриархат! – скороговоркой протарахтел Богдан и на всякий случай отошёл подальше от стола.
– Скажи, ты им сколько амфор вина дал? – улыбнулся князь.
– Одну! Буду я ещё византийское полусухое на всяких оборванцев тратить, – недовольно пробурчал ключник.
– Значит, с собой притащили засранцы, иначе с чего бы им такой бред в голову полез!
– Княже… Они постоянно бьют поклоны и говорят, что через сотню лет в своих лесах деревню построят и Москвой назовут.
– Да пусть строят хоть две деревни, – отмахнулся Владимир. – Мне-то што?
– И будет в той деревни мавзолей стоять, в котором они будут хранить засушенное тело своего вождя. А ещё их митрополит на самоходной железной телеге ездить будет, и крестик на его митре будет сам складываться и раскладываться! – опустил взгляд в пол лепетал Богдан, – И это… Как его?!
– Ну!!! – грозно рыкнул князь, поднялся с резного трона. Кольчуга зазвенела. На блестящем нагруднике заиграли отблески свечей, – Чего замолчал?! Договаривай!
– Княже, только ж это они говорят… Не я!.. В общем, и ты, и бабка твоя Ольга, будете называться их потомками, и это им мы должны быть благодарны созданию Руси, ну, и так далее. Там ещё был какой-то бред, я не запомнил! – Богдан и рухнул на колени, боясь поднять взгляд на князя.

В тереме повисла тишина.

– Ахахааааа! – вдруг неожиданно громко засмеялся Владимир, – Значит, я, потомок Рюрика, киевский и новгородский князь Владимир, сын Святослава, обязан происхождением каким-то мокшанам?!
– Угу! – не поднимая головы пробурчал ключник.
– Може, они юродивые?! Ты бы лекаря покликал.
– Та не похоже, княже, хотя несут какую-то околесицу как купец Градислав, когда на дно амфоры заглянет.
– Хм… А это точно послы, а не скоморохи заезжие из Корсуни? – улыбаясь, спросил князь и скрестил на широкой груди руки.
– Ну, они так сказали… Грамоту дали.
– На бумаге?!
– Та откуда, княже, если у них одна пара лаптей на троих?
– Береста?!
– Не-а… На листе лопуха чем-то нацарапали два слова «Послы мокшанские».
– И всё?
– Да! Ни печати, ничего. Только завядший лист лопуха и всё!
– Гони их взашей. Мне тут побирушек из Новгорода хватает! Мокшан ещё каких-то недоставало! – басовито громыхнул князь.
– А права на московский патриархат?! Они за этим пришли! – напомнил ключник просьбу мокшанской делегации.
– Может, им ещё ключи от моей казны вручить?!.. Передай этим оборванцам, что мы верой своей православной не торгуем и филиалы не открываем!
– А если… – заикнулся было Богдан.
– А если начнут истерики закатывать, расскажи им, как моя бабка иногда послов привечала. Может поумнеют…
– Сделаю, княже! – Богдан стал пятиться к дверям.
– И это… Передай поварам на псарне, пусть им чего соберут в дорогу. Не хватало, чтобы эти послы-скоморохи ласты склеили на территории княжества!
– Что-что скле… Как ты сказал, Святославич?! – недоуменно спросил Богдан.
– Не твоего ума дела! Лучше смету принеси мне на Десятинную церковь!.. Кстати, кто тендер на строительство выиграл?
– Византийцы.
– Ну, кто бы сомневался?!.. Откат просили?
– Конечно… Дескать, подавай им пятнадцатую часть, золотом… Ну, я им показал, где у нас плаха стоит, быстро заткнулись.
– От и добре, Богдан… Глаз не спускай с них. Первая каменная церковь. Шутка ли?! – задумчиво молвил князь, – Ладно. Неча воду в ступе толочь, давай, зови послов из Константинополя! Послушаем их военные песни.

Владимир сел на трон и подмигнул воеводе, все это время молчаливо стоявшему у стены.

– Забирай, друже! Подарок тебе! – князь кивнул в сторону лежавшего на столе меча. – К дню захисника Вітчизни!..

 

Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
335
предыдущая
следующая