День Свободи: народ України готовий до другого Майдану

Сьогодні ми відзначаємо День Свободи. Це свято тріумфу українського народу, що повстав 2004 року проти свавілля тодішньої правлячої верхівки.

Шість років тому 22 листопада мільйони громадян нашої держави вийшли на майдани й вулиці своїх міст, щоб сказати «Ні!» протиправним діям влади. Хвиля масових протестів, що накрила Україну в листопаді 2004 – січні 2005 року отримала назву «Помаранчева революція».

Цій події передували масові фальсифікації на виборах, брехливі повідомлення зі шпальт газет, радіоприймачів та телеекранів про стан справ у країні, про хід виборів та про основних кандидатів на пост Президента України, репресії студентів, які насмілилися протестувати проти такого життя.

Центром протестних заходів став столичний Майдан Незалежності та прилеглі до нього вулиці. Звідси й друга назва революції – Майдан.

Хоча ми вийшли на Майдан під помаранчевими прапорами опозиційного кандидата в президенти Віктора Ющенка, його підтримка не була основною метою революції. Багато хто з тодішніх революціонерів не вважав Ющенка найдостойнішим кандидатом на цю посаду. Проте всіх обурило те, що, порушуючи право народу самостійно обирати собі президента, нам намагалися нав’язати наперед схвалену вищими владними колами кандидатуру людини з, м’яко кажучи, невисокими моральними й інтелектуальними якостями.

Метою Майдану було забезпечення громадянам України права на вільне волевиявлення, свободи слова, свободи переконань, справедливого правосуддя, покращення соціальних стандартів. Саме за це мільйони людей мерзли на майданах нашої країни, жили в наметах, ризикували своїм життям і здоров’ям під час пікетів владних установ. Ми вийшли на Майдан і перемогли, довівши всім, що з нами варто рахуватися.

Проте це не єдина заслуга Майдану. Революція допомогла досі розрізненим українцям відчути себе єдиним великим народом. Це було свято народного єднання. Під час революції значно посилилася увага українців до рідної мови, культури, історії. Та й самі люди якось змінилися. Замість звичної байдужості до чужих проблем на Майдані панували доброзичливість і взаємодопомога.

Революція скінчилася. Ющенко став Президентом України. Революціонери роз’їхалися по своїх домівках. Здавалося б, усе.

Однак не все так сталося, як гадалося. Перший час нова влада ще сяк-так почала виконувати обіцянки, дані народові. Проте згодом все більше стала виявлятися невідповідність передвиборчих обіцянок і реальних дій. Президент та його команда потонули в усобицях, а тим часом жити в країні ставало дедалі гірше. Нехтуючи нагальними потребами українців, президент будував за шалені гроші меморіал та поливав брудом з телеекрану своїх колишніх соратників.

Коли настав час нових президентських виборів, довіра до чинного тоді президента впала до нуля. Інші націонал-демократичні сили так і не змогли об’єднатися й висунути єдиного кандидата. Так президентом став опонент Ющенка на виборах 2004 року Віктор Янукович.

Не можна сказати, що за ці п’ять років Янукович значно змінився на краще. Просто політики колишнього помаранчевого табору, поділивши між собою опозиційний електорат, звели свої шанси на перемогу нанівець.

З приходом нової влади почали зникати рештки відвойованих на Майдані свобод. Знову почалися утиски свободи слова. Журналістів, які протестують проти цензури просто звільняють з роботи. Почався наступ на українську мову, репрезентований проросійськими проектом Закону «Про мови в Україні» та заявою міністра освіти Табачника під час конференції в КНПУ імені М. Драгоманова. Верховна рада прийняла Податковий кодекс, який загрожує знищенням малому та середньому бізнесу.

Терпіння народу доведене до краю. Мало не щодня в столиці та інших куточках країни проходять акції протесту журналістів, митців, науковців, просто свідомих громадян. Наймасовішими такими заходами стали мітинги українських підприємців, які зараз поруч з нами.

Сьогодні ми зібралися на Майдані, насамперед, щоб пригадати ту унікальну подію, що сколихнула душі українців шість років тому, сповнила їх волі до перемоги й надії на краще. Проте це не єдина наша мета. Важливим завданням заходу є вираження громадського невдоволення діями влади. Ми хочемо нагадати депутатам і чиновникам, що народ України має власний голос.

Ми не хочемо далі жити так, як нас змушують. Адже ми варті кращого. Якщо влада нас не почує, ми готові знову вийти на вулиці й не розійдемося до переможного кінця. Якщо влада не хоче другого Майдану, вона має рахуватися з інтересами народу.

Відведи небезпеку від своєї родини!

Шановні співвітчизники, браття і сестри!

Олігархічна Верховна Рада, всупереч думці народу, прийняла Податковий кодекс, який вбиває майбутнє кожного з нас!

Цей кодекс смерті позбавляє нас права на легальну працю і можливість чесно заробляти, утримувати наші сім’ї і ростити наших дітей!

Прийняття цього Кодексу підніме ціни, зменшить пенсії і зарплати лікарям, вчителям, службовцям.

Ми не хочемо і не будемо миритися з таким свавіллям влади!

Співгромадяни! Прийдімо на Всенародний страйк протесту, який починається у понеділок, 22 листопада! Досить працювати задарма, збагачувати владу й олігархів!

Повстаньмо усі, як один, на фронт боротьби за наші права!

Зустрічаємося о 9 годині ранку 22 листопада на Майдані Незалежності в Києві. І не розійдемося, допоки не доб’ємося від влади свого!

 

Центральний штаб порятунку українського підприємництва

shtab_maydan@ukr.net

телефон +38(044)229-74-74

Усі на Майдан!

22 листопада Україна відзначає День свободи. Саме в цей день шість років тому мільйони громадян України почали збиратися звідусіль на київський Майдан Незалежності, щоб боронити свої законні права й свободи. Низка фальсифікацій у другому турі виборів-2004 та викривлення ситуації в країні засобами масової інформації переповнили чашу народного терпіння. Українці вийшли на майдани й вулиці, щоб сказати «Ні!» владному свавіллю, довести, що ми – народ, а не електоральне бидло. Народ сказав своє слово – і його нарешті почули.

Зараз ситуація в країні знову відчутно погіршилася. Відбуваються утиски свободи слова. Журналістів, які чинять опір цензурі, звільняють з роботи. Верховна Рада розглядає й от-от може прийняти русифікаторський Закон «Про мови в Україні» та Податковий кодекс, який знищить малий та середній бізнес. Триває земельний дерибан у столиці.

Терпіння народу знову сягнуло межі. Якщо хочемо, щоб до нас ставилися як до людей, щоб з нашою думкою рахувалися, нам необхідно діяти. Й діяти якнайшвидше.

Тому закликаємо всіх небайдужих громадян прийти 22 листопада на Майдан Незалежності й показати, що ми маємо свою думку. І вона суттєво відрізняється від курсу влади. Майбутнє держави – в наших руках, і саме нам обирати, як жити їй далі.

Просимо політичні партії не політизувати захід. Не треба робити собі рекламу на доведених до відчаю людях. Участь і підтримка представників політичних сил вітатиметься, якщо вони виступатимуть від свого імені, як громадяни України.

Прийдімо й доведімо світові, що ми – народ, якого варто поважати.

Народ має право відстоювати свої права

Зараз під стінами Верховної Ради проходить масштабний мітинг. Підприємці з усіх куточків країни прийшли висловити свій протест проти прийняття нового Податкового кодексу, який парламентарі сьогодні розглядають у другому читанні. На думку учасників акції, новий Кодекс знищить малий та середній бізнес узагалі, задавивши його непосильними поборами.

Люди почали збиратися ще з восьмої ранку на Майдані Незалежності. Через годину людська лава заповнила увесь Майдан. Видовище нагадувало події кінця листопада 2004 року.

Згодом колона рушила в бік Верховної Ради. Протестувальники перекрили вулиці Грушевського, Шовковичну та Інститутську, закидали Верховну Раду помідорами й туалетним папером.

Біля Верховної Ради встановлено міліцейський кордон. Депутати вирішили не транслювати засідання для людей, що зібралися під стінами парламенту. Такі дії народних обранців також викликали обурення мітингувальників.

На підтримку підприємців стали БЮТ-Б, частина НУНС, а також ряд громадських організацій. З яких чи не найактивнішою виявилася ВГО «Коаліція Учасників помаранчевої Революції». За перекриття дорожнього руху голову правління ВГО «КУПР» Сергія Мельниченка затримала міліція.

Нагадаємо, що подібні акції протесту проти прийняття Кодексу проводяться вже не вперше – як у столиці, так і в інших куточках країни. Проте сьогоднішній мітинг – найвелелюдніший. У ньому беруть участь щонайменше 40 тисяч громадян України.

Учасники заходу запевняють: якщо влада не дослухається до їхніх вимог, на Україну чекає друга революція. Інакше змусити високопосадовців рахуватися з думкою народу, вочевидь, не виходить.

До речі, до шостої річниці Помаранчевої революції лишилося всього декілька днів. Чи не час нагадати можновладцям, що народ також має право голосу в своїй країні? Адже, здається, вони забули ті листопадово-грудневі дні, коли люди вийшли на майдани і вулиці, щоб відстоювати свої конституційні права, яких їх намагалася позбавити купка чиновників.

ВГО «КУПР» закликає усіх небайдужих громадян нашої держави активно висловлювати свій протест проти владного свавілля. Наше майбутнє – в наших руках. Але за нього ще треба поборотися.

Єднаймося заради перемоги!


0%, 0 голосов

100%, 1 голос
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Річниця Жовтневого перевороту

Сьогодні Комуністична партія України попри заборону суду намагалася провести масовий захід, приурочений до 93-ї річниці так званої Жовтневої революції. Спочатку відбувся мітинг біля пам’ятника Леніну на Бессарабській площі, а після нього декілька сотень активістів КПУ рушило в бік Майдану Незалежності, де планувалося продовжити урочистості.

Коли колона демонстрантів наблизилася до будівлі Київської міської державної адміністрації, їй назустріч вийшло з десяток представників громадських організацій «Коаліція Учасників Помаранчевої Революції» та «Опора» з транспарантами «КПSS – кат українського народу», «КПSS – заборона» та «Революція одна – Помаранчева», перегородивши шлях на Майдан. Активісти ВГО «КУПР» намагалися публічно спалити прапор Комуністичної партії України, який принесли з собою. Це мало символізувати засудження комуністичного режиму.

Зав’язалася сутичка, в ході якої невідомі молодики з червоними пов’язками на руках напали на представників ВГО «КУПР» та зламали два флагштоки з прапорами організації. Такі дії є злочинними згідно частини 2 статті 186 Кримінального кодексу України.

У сутичку швидко втрутилася міліція, яка по-своєму розв’язала конфлікт. У результаті декількох активістів ВГО «КУПР», а з ними й кілька журналістів та випадкових перехожих було затримано. Згодом їх відпустили, зобов’язавши завтра з’явитися до суду.

Нікого з боку комуністів затримано не було. Вони спокійнісінько дійшли до Майдану незалежності й продовжили відзначати своє «свято».

Щодо сьогоднішніх подій та поведінки правоохоронців виникають запитання:

1)   Чому, незважаючи на заборону суду, Комуністична партія України все-таки влаштувала масове святкування річниці Жовтневого перевороту?

2)   Чому представники правоохоронних органів не діяли згідно з рішенням суду й не втручалися в дії активістів КПУ, а натомість чинили перешкоду діям громадян, які намагалися закликати КПУ до виконання судового рішення?

3)     Чому відповідати за бійку доведеться купрівцям, а особи, що нанесли шкоду їхньому майну та загрожували здоров’ю, залишаться безкарними?

Нагадуємо, що 5 листопада Окружний адміністративний суд міста Києва заборонив проведення масових акцій 7 листопада на столичному Майдані Незалежності. Проте, як бачимо, Комуністична партія України знехтувала цією забороною.

            Всеукраїнська громадська організація «Коаліція Учасників Помаранчевої Революції» влаштувала свою акцію з метою протидії невиконанню КПУ судового рішення. Ще одним завданням заходу було донести до влади й суспільства, що Жовтнева революція не є святом для українців. У нашій державі була лише одна революція – Помаранчева. ЇЇ шосту річницю ми відзначатимемо 22 листопада

Комуністичний режим, який прийшов до влади внаслідок державного перевороту 7 листопада 1917 року приніс багато зла українському народові. Мільйони українців було винищено під час громадянської війни, штучних голодоморів 1921-22, 1932-33, 1947 років, насильницької колективізації та розкуркулення селян, масових арештів та розстрілів інтелігенції у 30-х роках. Чимало кращих синів і дочок нашого народу скінчили своє життя в тюрмах і таборах.

Комуністичний режим має бути засуджений як злочинний, а діяльність комуністичної партії – заборонена. Це й було зроблено в серпні 1991 року. Проте зараз комуністи знову представлені у Верховній Раді України ще й нав’язують усім свою застарілу ідеологію.

Для українців 7 листопада мало б стати чорним днем у календарі. Події цього дня 93 роки тому започаткували ланцюжок подій, що на тривалий час загальмували розвиток нашої держави, ізолювавши її від прогресивних держав світу.

Чи варто відзначати 7 листопада?

7 листопада деякі політичні сили нашої держави відзначають чергову річницю так званої Жовтневої революції. Проте для більшості українців цей день не є святом. Адже жовтневий переворот 1917 року привів до влади силу, діяльність якої була спрямована аж ніяк не на благо нашого народу. Саме її «заслугами» є штучні голодомори 1921-22, 1932-33, 1947 років, насильницька колективізація селян, масове знищення інтелігенції у 30-х роках.

Частина старшого покоління згадує радянські часи з ностальгією. Проте лише тому, що це був час їхньої юності, коли вони були сповнені сили та надій.

Насправді це був час ізоляції від цивілізованого світу, придушення свободи слова, пригнічення будь-якого інакомислення. Час, коли передові уми опинялися в кращому випадку – в еміграції, а в гіршому – в таборах, психлікарнях або навіть позбувалися життя. Час, коли усім народам багатонаціонального Радянського Союзу нав’язувалися чужі мова й культура, штучні цінності й пріоритети.

З проголошенням Україною незалежності в серпні 1991 року Комуністичну партію було заборонено. Щоправда, згодом вона знову з’явилася на політичних теренах України і навіть регулярно проходить до парламенту.

Упродовж 19 років адепти комуністичної ідеології не хочуть визнавати її поразки. Натомість вони закликають проголосити 7 листопада державним святом.

Це не може не обурювати свідомих українців. Ми наголошуємо, що Україна знала лише одну революцію – Помаранчеву, шосту річницю якої відзначатимемо 22 листопада. На відміну від жовтневого перевороту, це було вираження мирного протесту народу України проти порушення його конституційних прав. Декілька місяців кінця 2004 – початку 2005 років дали нам змогу відчути себе сильним народом, з думкою якого рахуються. Ми були згуртованими й одностайними як ніколи. Ми показали світові, що Україна – не якась колонія Росії, а прогресивна, перспективна держава.

Зараз рядки про Помаранчеву революцію викреслюють зі шкільних підручників. Нас змушують забути цю яскраву сторінку української історії. Натомість відчувається відверте потурання політичним колам, які намагаються реанімувати атрибути комуністичного режиму.

Звичайно, Майдан не виправдав усіх наших сподівань. Він привів до влади далеко не найдостойніших. Проте не варто забувати про його здобутки.

Я не засуджую сивочолих дідусів та бабусь, які святкують 7 листопада, наївно вірячи в праведність комуністичних ідеалів, що нав’язувалися їм змалечку. Я виступаю проти тих, хто намагається їх нав’язати нам, громадянам незалежної Української держави.

Саме цьому присвячена акція 7 листопада, яку проводить ВГО "Коаліція Учасників Помаранчевої революції". Ми прагнемо показати, що є інший погляд на події 7 листопада 1917 року та їх значення для України. В нашій державі цей день мав би стати Днем національного трауру, але аж ніяк не святом.

25%, 1 голос

75%, 3 голоса
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.