хочу сюди!
 

ГАЛИНА

59 років, терези, познайомиться з хлопцем у віці 60-70 років

Замітки з міткою «небо»

віршування в окупації

3. пневмонія.

коли відлічуєш час не миттєвостями
не секундами
а годинами у дні
лежачи у простирадлах строкатих на топчані -
дивишся тупо в вікно крізь грати
в якому видніється небо -
чекаєш появу птаха в польоті у волі
або ж хоча б почути спів його у вербі
яка привітно хитає вітами у вікні... -
але то марна справа,
птахи у волі така рідкість нині
...окупація бо...
то прсто лежачи на топчані
слухаєш вітер бурхливий і бунтівний -
він то сумний, у задумі
а то веселий, усміхнений
злий і грозний (як у грозу)... -
такий різмаїтий у настрої він!
весь час його бачиш рудоволосим хлопчиськом
зоводіякою
і з обличчям у ластовинках -
бодьоро кличе тебе
вчепився за грати вікна
- виходь!
я знайшов твою люльку
чекаю на тебе у двОрі, віходь
повеселимся на славу!
вип"єм вина
зацілуєм до шалу дівчат
заблукаємо з ними у полі...
досить валятися на топчані!.. -
ледь здіймешся на лікті
з великим зусиллям скинеш ноги
торкнешся ними підлоги
шукаючи ними капці
накинеш піджак
і зійдеш сходами в ніч
у двір...
тихо шепоче листя про щось
про сумне і печальне
місяць то осяє усе
то сховається раптом за хмару -
тернеш сірником (наче блискавка в тишу!)
запалиш
закахикаєшся
й викинеш геть недопал
...тихо навкруг
лише чути звуки віддалених вибухів
і стрілянину
...війна...
вертаєш до хати
під простирадла строкаті
лягаєш на топчані
а вітер... - вітер сміється
мов, як я ткбе піддурив
не вітер
зрадник за гратами у вікні...
кахикнеш
- ...та ну його... -
і заснеш
без надії на завтра...


Небо - це абсолютно безкоштовне джерело...



Небо - це абсолютно безкоштовне джерело приголомшливої краси і нескінченного натхнення. Ви коли-небудь замислювалися про те, як часто дивитеся вгору і просто насолоджуєтеся блакитною безтурботністю? Потрібно робити це якомога частіше... lol[ Читать дальше ]

Откуда берутся ангелы?



Ночью он неожиданно проснулся.
Было еще совсем темно. Ему стало чуть не по себе от этой кромешной тьмы, хотя даже в детстве он ее не боялся.
Часы на стене отсчитывали мгновения времени, идущего темной ночью тоже.
И тут он почувствовал под левой лопаткой что-то. Заворочался на кровати. Ощущение инородного тела не уходило.
Он нащупал пальцами бугорок.
«Странно, – подумал он, что это?»
Бугорок увеличивался у него прямо под пальцами.
Он не на шутку испугался.
Вскоре то, что разбудило его, уже не вмещалось в его ладони. Он повернул голову назад, пытаясь разглядеть то, что находилось у него за спиной. Но было слишком темно.
Он вздохнул и включил лампочку на прикроватной тумбочке…и… увидел крыло. Самое настоящее.
«Я сплю, –  подумал он, – это всего лишь сон».
Сердце стучало, ему было неприятно слышать его громкий стук.
«Надо проснуться, – думал он, – наверное, я просто очень устал днем. Вот и снится всякая глупость».
Но проснуться не получалось.
«Интересно, а почему у меня только одно крыло?»
Только он подумал об этом, как почувствовал, как уже под правой лопаткой растет бугорок. Он встал с кровати, взволнованный. Стоял босыми ногами на прохладном полу, вцепившись пальцами в его поверхность.
«Вот для чего людям нужны пальцы на ногах, – подумал он и улыбнулся, – они, оказывается, помогают удержать равновесие в особых случаях… Как в моём  сейчас… никогда не думал, что крылья растут по очереди…»
Теперь у него за спиной было уже два крыла. Больших, тяжелых. Это было очень непривычно – ощущение крыльев, он даже чувствовал боль.
«Я, наверное, крепко сплю и неудобно лежу. У меня болит спина, потому снится этот необычный сон».
Серый глаз окна начал немного светлеть. Он подошел к окну и выглянул на улицу.
Пустынная дорога была еще влажной после ночного дождя. Стояла тишина, такая, какая бывает перед рассветом. И небо… удивительного оттенка, которого он не видел никогда… оттенка  перламутра…
Он вдохнул полной грудью прохладный утренний воздух и вдруг почувствовал, что готов… к чему? Он не мог объяснить сам…
Утром пришла женщина, которая каждую субботу убирала его жилье. Она открыла своим ключом дверь.
Квартира была пуста.
Распахнутое настежь окно, скомканная постель…  на подоконнике – легкое перо… странного  перламутрового цвета… Женщина растерянно посмотрела по сторонам…
… Так вот, откуда берутся Ангелы… ангелы с перламутровыми крыльями, от которых поначалу болит спина…
---------
фото - инет


© Copyright: Ирина Лазур, 2015
Свидетельство о публикации №215071001232

На пагорбі. Пейзаж з кущами і деревами

О.Райдуга. Полотно, олія. 33 х 46 см. 2015 р                                                  Лушники. Полтавщина

Пазлы

Я складывала пазлы. Небесно-голубые,  розовые,  сиреневатые, пурпурные, золотистые, окропленные серебром. Заиграло небо, заплескался закат, манила глубина. Понеслись лошади, без топота..тихо, словно перышки по потолку. Легко! Как же легко встречать утро!!! Занавески плещутся.  Стулья, словно бантики, радуют. Невозможно молчать! Стучится солнце. Меркнет боль. Сладко. Как же до нетерпимости сладко. «Очень»  и «да». Вот два слова, которые не покидают.
 Гляжу, передо мной картина хрустальных башмачков. Странно. Кажется, я нашла тайну.
Прилетела птица. Зацепила крылом и перевернула картину. 

Белые тапочки.

Підіймайся з колін, Україно!

"Україну очікує тяжкий час, але він триватиме не довго - по Божій волі, суджено створити могутню державу, зрівняну з Київською Руссю, бо дух святої Русі знаходиться в Києві, і його пробудили люди. 22 роки був усього лиш літаргічний сон великого народу. ...
...На Київський престіл зійде князь, в часи якого розпочнеться відродження України...
...Крим, після 3 років перебування під владарюванням Москви, докінечно повернеться в лоно України, але вже як земля кримських татар. ..."
                         З Пророцтва про Україну афонських старців

О.Райдуга. Полотно, олія. 2014 р.      

Небо

Этим нужно было начать: небом.
Окно без подоконника, без рам, без стекол.
Отверстие и ничто вне него,
но открытое широко.

Мне не надо ожидать погожей ночи,
ни задирать головы,
чтобы присмотреться к небу.
У меня небо за спиной, под рукой и на веках.

Небо окутывает меня
и поднимает.

Даже самые высокие горы
не ближе к небу,
чем самые глубокие долины.
Ни на одном месте нет его больше,
чем в другом.

Туча так же неосторожно
придавлена небом,как и  могила.
Крот так же охвачен небом,
как и сова,размахивающая крыльями.
Все, что падает в пропасть,
падает из неба в небо.

Сыпучие, жидкие, скалистые, пламенные и летучие
ломоти неба, крошки неба,
дуновения неба и скирды.

Небо вездесущо
даже в складках глубоких морщин.

Я съедаю небо, я выгоняю небо.
Я  пойманая ловушка,
проживаемый житель,
обнимаемое объятие, 
вопрос в ответ на вопрос.

Деление на землю и небо - 
неверный способ
представления об этом единстве.
Позволяет лишь проживать
по более точному адресу,
который просто легче найти,
будь он в розыске.
Мои особые приметы:
восторг и отчаяние.

(Вислава Шимборска)