хочу сюди!
 

Славушка

48 років, телець, познайомиться з хлопцем у віці 45-55 років

Замітки з міткою «кіно»

Кращі з кращих!

Оце всі постять 10 фільмів, що любив мій улюблений (один із них) письменник Рей Дуглас Бредбері.
А я задумалась, які 10 фільмів, що зробили переворот моєї свідомості, можу вказати Я?!!
(Пишу, що перше приходить на думку, отже, це наголовніші фільми мого життя!)
1. Однозначно - "Иваново детство" (Тарковский А.)
2."Людвиг" (Вісконті Л.)
3."Вабанк!" (Вабанк-2! ") (Махульський Ю.)
4."Персона"!", "Сунична галявина", (весь Бергман)
5. "Цей примарний об.єкт бажання","Денна красуня", "Андалузький пес" (Бюнюель) Л.
6."Жюль и Джим", "Останнє метро", "Сусідка", "Веселенька неділька" (Трюффо Ф., все)
7."Ангел мой", "Тот самый Айги" (реж. Сирих А.)
8."Июльский дождь"(+ "Післямова) (Хуциев М.)
9 "Человек с киноаппаратом" (Дзига Вертов)
10. "Жил певчий дрозд" (Іоселіані О.)
10."Зоряні війни".
10."Матриця"
Коротше, десяткою це не обійдеться! Тому що все нові і нові фільми, які потрясли мене і вплинули на моє життя, виринають з мого ума :). Як же важко вибирати із кращих краще :)

В Україні зняли короткометражку про війну й кохання

Український режисер Андрій Кирилов й волонтер Тата Кеплер зняли короткометражний фільм про війну в Донбасі.


Ах, Прованс...

Подивилася під купу прасування двосерійну французьку драму "Жан де Флоретт" та "Манон з джерела"
Чудові зйомки, гарний підбір акторів (Ів Монтан, Жерар Депардье), захоплююча сюжетна лінія...Норови французької провінції і проблеми міського жителя засліпленою романтикою сільського життя...звісно дещиця кохання (як же без нього у французів) і фінал в кращих традиціях європейського кінематографу - ніби і щасливий, але з нотками драми.
Дуже рекомендую ;)

Потрібна ніч, аби політики подивилися українське кіно

Цього року традиційний український кінофестиваль “Відкрита ніч” збігся у часі з Днем Конституції. Причому кіномитці стверджують, що такий збіг зовсім не випадковий і спільного між основним законом і кінофестивалем існує багато. Почали з однакового віку: і Конституції, і фестивалю цього року виповнилося 12.

– Конституція приймалася вночі, це була так звана конституційна ніч, а у нас традиційно відбувається кіноніч. І українське кіно, і українська Конституція об’єктивно існують, але всіма ігноруються. Останнім часом вони викликають неадекватну і дуже загострену реакцію всього нашого інформаційного простору: один справжній психоз стався, коли примусили дублювати фільми українською мовою, інший відбувається навколо Конституції. І основне – ані без української Конституції, ані без українського кіно Україна просто не може існувати, – перераховували спільні риси брати Капранови на відкритті фестивалю.

Без політики у нас не відбувається жодний культурний захід, тож не дивно, що “Відкрита ніч” не стала виключенням. Отже на оглядовий майданчик гори Уздихальниця поряд із замком Ричарда, що на Андріївському узвозі, у ніч з 28 на 29 червня завітали не тільки заслужені кіномтиці, критики і студенти-початківці, а й політики-кіномани. Одним з перших прийшов на фестиваль В’ячеслав Кириленко з дружиною. До речі, це вже не перший візит нардепа на “Відкриту ніч”. Два роки тому він всю ніч поспіль дивився українське кіно тут же на узвозі.

– Трансляція в прямому ефірі надала фестивалю більшого розголосу. І молоді люди, які роблять перші кроки в кіно демонструють своє мистецтво на всю країну. Наші кінематографісти найкращі в світі, - з впевненістю заявив Кириленко.

Любов нардепа до кіно не закінчується на патетичних висловлюваннях, як це зазвичай буває у політиків. Він був одним з ініціаторів постанови про обов’язкове дублювання фільмів українською мовою. А зараз у Верховній Раді зареєстрований законопроект Кириленка щодо створення сприятливих умов для розвитку національної кінематографії.

– Грошей на кіно буде значно більше, – характеризує позитивні наслідки в разі прийняття свого законопроекту Кириленко. - І використання цих грошей під час кіновиробництва буде набагато простіше. В країні є гроші і є кінематографісти, значить щось не працює в державному механізмі. І це треба терміново полагодити.

Міністр культури Василь Вовкун, як кажуть, з’явився прямо з корабля на бал.

– Я приїхав з Київської області, ми відкривали перший міжнародний еко-фестиваль  “Трипільське коло” і вже сюди я трошки спізнився, - вибачався міністр і додав. – “Відкрита ніч” проходить в 12-й раз. Таке символічне число. Я б хотів побажати членам журі відкрити 12 чудесних несподіваних імен, які б завтра на кращих кінофестивалях представляли Україну.

Розпочався фестиваль студентським ігровим фільмом “Гідний до служби!” Артема Антонченка, який взявся за висвітлення нелегкої юнацької справи – як “косити” від армійської служби. Андрія надихнув власний досвід проходження військомату.

 – Військомат проходили всі хлопці. Ніхто не оминув цієї зарази, – сміється Артем. – “Косити” не так просто, як здається, але можна.

До речі студентські ігрові фільми цього разу виявилися наймасовішими – 10 річок з 27, представлених на фестивалі. “Відкрита ніч” – це гарний старт для студентів-кіношників, це єдиний екран, де вони можуть показати свої роботи, до того ж на всю країну.

Помітно виділилися вночі студентські неігрові фільми “Пророк” і “Гастролі”. “Пророк” Максима Черниша – це історія життя відомого пітерського бітломана Миколи Васіна, який намагається збудувати храм любові і музики Джона Леннона, де кожну годину гратиме “All you need is love”. Головний герой далекий від радостей і хвилювань звичайної людини, все його життя – це “Beatles”. Інша трагікомічна історія життя знайшла своє втілення у стрічці “Гастролі” Сергія Веклича. Жінка, яка мріяла бути актрисою і провалилася на іспитах в естрадне училище, стає продавщицею в електричках і знаходить свого глядача серед пасажирів.

Масштабністю учасників цього року виділявся і так званий кампус талантів “Мініаніма”, організований за підтримки дитячої студії анімаційних фільмів "Червоний собака".  В ньому брали участь молоді кінематографісти, чиї сценарії перемогли у попередньому конкурсі, тож вони отримали можливість протягом місяця зняти і змонтувати свій короткометражний фільм.

Організатори фестивалю зазначили, що стрічок подають дуже багато (цього року – 100) і однієї ночі не вистачить, щоб всі їх продивитися, тож “довелося відмовляти хорошим режисерам і хорошим фільмам”.

УНІАН поцікавився в арт-директора “Відкритої ночі” Михайла Іллєнка, чи не планується в майбутньому змінити формат фестивалю.

– Форма нашого фестивалю вже досить стабілізувалася, – розповідає Іллєнко. – Ну хто буде тиждень поспіль ходити вночі і дивитися? Це такий більше романтичний імпульс, ніж реалістичний. Щоправда, ці червневі ночі найкоротші протягом року. Є довгі ночі, але тоді дуже холодно.

Вже третій рік поспіль “Відкрита ніч” транслювалася в прямому ефірі Першого національного. За підсумками інтерактивного голосування через sms-повідомлення приз глядацьких симпатій було присуджено студентському ігровому фільму “Троє у кімнаті” Анастасії Титової. До речі, минулого року дружина режисера-переможця проголосувала за чоловіка 620 разів. Приз коштував трохи дешевше, ніж всі дзвінки. Але так само багато дзвінків прийшло від інших глядачів, отже перемога виявилася цілком справедлива.

“Відкритій ночі” вже 12. Це вік дитини, у якої все ще попереду, але вже є досягнення і перемоги, порою виникають і складності. Майбутніми планами, амбіціями і проблемами “своєї дитини” з УНІАН поділився Михайло Іллєнко.

– Головне, щоб “дитина” росла і в неї з’являлися друзі, – посміхається пан Михайло. – Щоправда, вони і так з’являються. Нас (фестиваль. – Авт.) запрошують у різні міста і не лише України. Уже втретє через Перший національний нас побачила країна. Хотілося б реалізувати таку форму розповсюдження: щоб була машина, яка весь час перебувала на маршруті (приміром, сьогодні Черкаси, Кіровоград, Вінниця, Київ, наступного разу в іншому напрямку) з великою кількістю наших фільмів. Приїхали в село чи у військову частину, полетіли на Тузлу до прикордонників і показуємо українське кіно аби тільки була напруга: хочеш просто неба, хочеш в клубі, будь-де. Нам треба робити фільми, які збиратимуть черги звичайного глядача. Наша задача сьогодні – перехопити глядача, якого вкрали у нас іноземні фільми.

Результати кінофестивалю “Відкрита ніч. Дубль 12”:

Гран-прі - студентський ігровий фільм “Отроцтво” режисера Дмитра Сухолиткого-Собчука.

Кращий неігровий студентський фільм – “Гастролі” режисера Сергія Веклича

Кращий ігровий студентський фільм – “Як тата і мамо розпрощалися у три раунди” Максима Буйницькі та “Вирвані листки” Мар’яна Бушана.

Краща професійна операторська робота – Володимир Галицький, фільм “Закон”.

Краща студентська операторська робота – Артем Рижиков, фільм “Троє в кімнаті”.

Краща режисура – “Страта” Андрія Марченко та “Як тата і мамо розпрощалися у три раунди” Максима Буйницькі.

Переможці Кампусу талантів “Мініаніма” – “Маланка” Сергія Мельниченка, “Смугастий крокодил” Ольги Семак і “Мрії” Ольги Юрасової.

Приз Оргкомітету - фільм “Сумна пригода” Слави Феофілактова.

Приз за краще акторське виконання Ілля Маловічко, фільм “Вирвані листки”.

Спеціальний приз – фільмам “Закон” Віталія Потруха та “Одне бажання або різдвяна казка” Олександра Бикова.

Анна Ященко

4. Сон-кіно

Попереднє - http://blog.i.ua/user/2222714/2382602/

Перше - http://blog.i.ua/user/2222714/2382601/


4

Сон-кіно


Наснився мені сон, який був  схожий на кіно. Можливо я таке вже дійсно бачила і якщо таке справді існує, хотілося б побачити продовження.

На те, що це кіно вказує все – мене у сні нема, люди говорять російською з оригінальною озвучкою на задньому плані, сюжет типово кіношний і дія відбувається в західних країнах десь середини ХХ ст.

 

Сюжет:

В готелі злодій знімає номер, одягнений він по-світськи і намагається подружитись з іншою елітою, яка там теж винаймає номери. Коли дізнається, що в номері власника нема, він вбирається в свій камуфляж, що складається з накладних бакенбард, парика і вус, та обкрадає номер. Під час одного з таких його робочих буднів, він розуміє в який вдалий номер зайшов і вже збирається виносити з нього золото. Тут несподівано двері відчиняються і заходить власниця. Злодій вже готовий розповісти історію, як переплутав номери, але тут помічає – вона втаскує ЙОГО чемодан!

Зметикувавши що тут є два таких представника однієї професії, вони одразу подружились. Може навіть більш того, завели роман. Принаймні жінка без тями закохується в, як він представився, містера Вілкі.

До номеру заходять їхні світські друзі, схоже, щоб запросити кудись. Злодій моментально знімає свій камуфляж, бо ці люди його знають і можуть щось запідозрити побачивши на ньому незрозумілі бакенбарди. Злодійка в цей час стояла до всіх спиною і цього не помітила. Серед новоприбулих свого обранця вона вже не впізнає. 

Дні минають. Велике місто демонструє висотки, автостради, сірий смог. В готелі, серед цього всього, світські леви розважаються, злодії крадуть речі. А от у тої злодійки тотальна хандра без свого нового друга. Злодій в цей час замишляє велику операцію: вирішує вивести всіх з номерів, таким чином спустошити готель і тоді всіх обчистити. Він запрошує  на гру в гольф за містом тих, з ким вже подружився, тобто всіх. Але злодійка відмовляється. Злодій в своєму звичному вигляді без камуфляжу продовжує вмовляти її в неї в номері – не виходить, вона байдуже до всього відноситься і нічого не хоче. Тоді він зрештою здогадується в чому може бути річ і каже таємничо: «А мистер Вилки был бы рад». Ніби надія вселилась в злодійку, вона обіцяє будь-що прийти. Отже наступного дня - на гольф!

Ще вночі, до запланованої гри, той, хто назвав себе містером Вілкі в камуфляжі заходить до злодійки. Нестримна радість змушує власницю номера кинутись йому на шию. Наступний кадр показує як злодій прокидається на ліжку, де вони були вдвох і, поки та спить, тихо обшукує номер. Він зазирає у всі шухляди, чемодани, полички і різні ємності, але не знаходить, що шукає. Тоді він починає обстукувати стіни. Почувши за однією з дерев’яних панелей пустоту, він відкриває цей потаємний сховок. Але там нічого цінного не було. Лежали тільки якісь старі запилені папери та романи, у яких навіть між сторінками жодного долара. Розчарований злодій з силою захлопує сховок і злодійка прокидається. Одразу перший питає: «Крошка, где ты подела то золото, что я у тебя украл?».

Та спросоння розмріяна сідає на ліжко: «Я такая радая, что ты пришел». Злодій теж сідає на ліжко, бере журнал, що лежав на столику з її сторони, каже: «Дорогая, несмотря на твой широкий круг интересов, ты довольно ограниченный человек. – Відкриває журнал. – Вот смотри»

 

І тут мене будять. Але якщо вже почали трансляцію фільмів у сни, то хотілося б побачити закінчення: чи вдасться та махінація з гольфом? І зі злодійкою теж? Зрештою, яку саме лекцію щодо людського розуму той збирався розповісти спираючись на журнальні статті? Чи це значить, що вже самі ті журнали можна вважати за показник інтелекту?

Не можна ж так обривати. Продовження мені наступної ночі теж не показали.



Наступне - http://blog.i.ua/user/2222714/2382606/

Непереможний Роккі знову на світових екранах

Якби 20 років тому хтось із ідеологічних кіночиновників побачив нинішню телевізійну програму тижня, він неодмінно дістав би інфаркт міокарда з летальним кінцем. Перш за все, це стосується засилля трилерів і бойовиків американського виробництва, які заполонили сьогодні вітчизняний екран.

Найбільш ганебним і антирадянським вважався фільм «Роккі III» та «Роккі IV» з Сильвестром Сталлоне у головній ролі. Звичайно тому, що неперевершений боксер, якого грає актор, здобув перемогу над росіянином. Таким чином, розвінчуючи міф про нездоланну силу диктаторського СРСР і утверджуючи ідею американської Свободи. За цю роль Сильвестр Сталлоне був затаврований у ворога № 1. Однак, що стосується художньої якості фільмів  серії «Роккі», то вона ніяк не вирізняється між масовою американською кінопродукцією. У фільмах «Роккі» тема ідіотизму росіян спекулюється так само, як і розкаяння американців у В’єтнамській агресії. Нагадаємо, що перший Роккі-Сталлоне був учасником війни у В*єтнамі.  Ці героїчні, на погляд американських продюсерів, теми брались як відверті спекуляціі задля того, щоб назавжди утвердити Сталлоне в амплуа «супербоя». Котрий він, як справжній актор, намагався урізноманітнити, поглибити, віднайти нові перспективи.

І от учора на «Інтері» було показано останню стрічку про Роккі,  вона називається «Роккі Барбоа». Перед нами знову постає нездоланний герой епохи 70-80-х, але, щоправда, підстаркуватий і трохи побитий долею… Ми його зустрічаємо у кризовий момент. Саме померла дружина, немає розуміння з сином, бізнес в ресторані підупав… Та тут ще якісь  витівники з рекламною метою показують комп*ютерний боксерський бій за участю Роккі,  як боксерської легенди, та сучасної зірки, надваговика Мейсона… (надто діють героєві на нерви ці покази.)

Тому Роккі, щоб утвердитися, незважаючи на різні перепони, бере ліцензію на боксерські поєдинки. Він зустрічається  з Мейсоном і показує чудовий бій… Як на диво, не перемагає, та програє з мінімальним відривом… «Я вигнав гада із себе», - каже Роккі друзям… Роккі знову утвердив ідею нездоланності американського громадянина, а разом з ним і самої Америки…

На мій погляд, цей фільм нічого нового не сказав світові, але мене справді дивує гра Сильвестра Сталлоне, котрий зміг зіграти філософа. Такого собі дядечка  у потертому піджаку і старому капелюсі, людину, що переживає трагедію та життєвий крах. Він не намагається бути суперменом, навпаки - у цьому фільмі він напрочуд природний, в його очах немає блиску, він пригнічений і невтішний. Але він не злий, а якийсь умиротворений, якийсь сумно-тихий і приречений. І цей бій для нього не самоціль, а скорше, повернення до  життя, до чогось справжнього, до себе самого.

Що з українського кіно глянути в 2016-му?

Трохи більше десяти українських стрічок, які дійдуть на кіноекрани в 2016-му, представили на Зимовому Кіноринку в Києві - традиційній події грудня для наших дистриб'юторів, кінотеатрів та кінопродакшинів. Це значно менше, ніж вийшло стрічок цього року — на широких екранах протягом 2015-го показали 29 українських фільми.

1. Селфіпаті (2016) 
2. П'ята терапія (2015) 
3. Російський дятел (2015) 
4. Брати: остання сповідь (2015) 
5. Бранці (2015) 
6. Гніздо горлиці (2016) 
7. До дідька (2016) 
8. Моя бабуся Фаня Каплан (2016)
9. Казки старого мельника (2016)


















50%, 3 голоси

50%, 3 голоси
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.