хочу сюди!
 

MELANA

39 років, рак, познайомиться з хлопцем у віці 49-51 років

Замітки з міткою «портос»

О мушкетере Портосе и фламенко... ч.2 семья Портоса и пасодобль

Сначала о песне: многие знают её из мультика "Ну Погоди", хотя сама песня "Ун эспаньёл мэ ама" (я люблю испанца) появилась в 17м веке в Гаскони, что вобщемто и обьясняет почему язык песни не кастеяно, а на ладино и лишь в 20м веке стала классикой "пасодобля".

Теперь о Портосе:

Вообще в романе Дюма "Три Мушкетеры" очень много загадочных личностей принадлежащих к разным национальным меньшинствам, например сам д'Артаньян далеко не француз (и даже не армянинlol), а баск, галантерейщик Буанасьё на самом деле италиец Жозэф Бенаси, дэ Трэвиль - каталонский беженец, прототип капитана Рошфора, торговец брильянтами из Антврпена Егуда де ла Кабаерия и Рокафортэ, Миледи - леди Винтер саксонка, нечто подобное и с Портосом - Исааком дэ Порту из семьи португальских купцов.


Португальскими купцами называли в основном испанских евреев переселившихся из Испании в Португалию и из Португалии в страны в которых не бушевала инквизиция. Большинство "португальских купцов" которые покинули Испанию после гранадского эдикта католических королей Изабеллы и Фердинанда приняли крещение в Португалии, т.к. убежище им предоставлялось всего на пару месяцев и в случае, если они хотели отправится из Португалии в другие страны они были обязаны оставлять своих детей (до 10 лет) португальской инквизиции, поэтому многие сначала крестились, а потом будучи "новыми христианами" отправлялись в другие страны.

Скорее всего подобная история преключилась и с семьёй Портоса. Его дед Авраам дэ Порту прибыл в Гасконь из Навары (а Наварра как известно была не католической, а гугенотской), может быть поэтому он оффициально считается гугенотом, хотя имена членов семьи де Порто четко говорят об их сефардском происхождении: Авраам, Исаак, Гидеон, Яков, Жозеф (Иосиф), Исраэль,  Сара, Ципора, Малька...

Скорее всего семья де Порто подобно семьям мексиканских конкистадоров Монтереев и Карвахалей не афиширует свой иудаизм, посколько Гасконь будучи землёй басков просто кишит агентами испанской инквизиции, которые регулярно похищают "вероотступников" и переправляют в Испанию, откуда врядли есть возможность вернутся живым.

Если же это так опасно, то зачем "португальские купцы" так часто переберались на границу с Испанией? Есть несколько версий:

1. Поддерживать связь с родственниками, которым удалось сделаться "старыми христианами"  и сохранить своё высокое положение при дворе, тем самым возможность получать государственные заказы, подобно как это было в случае с дэ Коста (Амстердам) и Сантанхелями (Арагон). Так же поскольку весь бриллиантовый бизнес в те времена был сефардским испанские родственники помогали сбывать драгоценные камни...
2. В каждой сефардской семье до сих пор хранятся ключи, а чаще копии ключей родовых домов в Испании, в 16м веке многие ещё надеялись, что гранадский эдикт будет отменён и они смогут вернуться в свои дома.
3. Языковой апсект (хотя маловероятный) вплодь до 19го века родным языком для абсолютного большинства сефардов был язык ладино, который ничто иное как древнекастильский (язык Колумба и Сервантеса), а Гасконь будучи культурным центром французских басков была более испаноязычной чем франкоязычной.

Вернёмся к Портосу! 

Из всех трех мушкетеров именно прошлое Портоса астаётся загадкой, возможно потому, что Дюма не хотел, чтоб его труд быстро разкритиковали антисемиты, тем что он делает тайоного иудея героем Франции, да и к тому же из всех троих именно Портос создает впечатление самого веселого и аполитичного. 

Тем кого интересует возможное преображение Раппопорта в мушкетера, есть книга которую можно прочесть тут 


Что касается музыки, то именно на юге Франции появилось ещё в 11м веке появилось направление "романсэро", в основном песни на ладино, чаще всего их милодии были заимствованы из иудейской литургии и были просто написаны новые тексты, например песня "ми падрэ эра дэ Франсия, ми мадрэ дэ Арагон" всего лишь мелодия 83го псалма.

Эта песня "Цур Мишело Ахальну" тоже ничто иное как молитва после праздничной трапезы, ставшая более известной под названиями "Лос Бильбиликос" и "Ла Роза Энфлорэсэ"

О мушкетере Портосе и фламенко... ч.1

Никакой прямой связи между персонажем Дюма и фламенко конечно же нет, но есть пара интересных моментов связанных с происхождением прототипа Портоса - Исаака де Порту внука Авраама дэ Порту и средневековым португальским направлением "Фадо - Ладино".
Фадо это исконно португальская народная музыка очень похожа на романсы и в отличии от испанской народной музыки не переняла никаких этнических элементов которые были завезены берберами, хитанос (циганами) во времена мавританских халифатов, тем не менее в португалии всегда было довольно стабильное сефардское население, об этом есть множество исторических свидетельств к тому же сефарды как у португальских королей так и у испанских чаще всего занимали очень важные посты, например сефардская семья Абраванель казначействовала как у монархов Кастилии и Арагона так же и у королей Португалии, Колумб жил в Лиссабоне в сефардской жудерии и в своём завещании завещал свою серебрянную печать книжнику живущему на краю Лиссабонской жудэрии, даже тогдашнюю столицу Португалии, город Порту в народе называли городом иудеев...
Из основных отличий Фадо - Ладино от Фадо - Порту можно выделить 5 пунктов:
1. языки: чаще всего лузитанский, намного реже классический ладино (кастильский)
2. исполнение: в отличии от классического фадо, пропитанного "сидадже" (одиночество) и от этого очень груссный стиль, фадо-ладино вполне яркое направление в котором встречаются даже очень быстрые и радостные песни (например: данса дэ мэу фаду или фаду шушу).
3. ритмика: обилие всех видов ритмических инструментов, в то время как классическое чаще всего играется под гитару и мандолины без какого либо ритмического сопровождения.
4. духовые: в фадо-ладино очень активно используются медные духовые инструменты, в особенности труба.
5. струнные: в классическом фадо струнные конечно используются, но чаще всего легато (медленно и плавно), в фадо-ладино струнные часто используются стакато (резко и отрывисто), к тому же мелодии часто имеют ближневосточный оттенок (ничего удивительного, в еврейской музыке восточной Европы ближневосточных элементов тоже очень много).
Это направление музыки было особо распростронено Наварре, Гаскони, Нидерландах, Бельгии и северной Германии (это все районы в которых проживали так называемые "Португальские Купцы", не смотря на то, что большинство конечно купцами не были, их называли купцами).
В наши дни самые выдающиеся исполнители в этом направлении это конечноже португальский проект "Роза Негра"

...і як вони, йолки, ті корсети розшнуровуються?!..

_-_-               ------              -_-_
---
Вмощуюся я в те крісло, а сам як на шпильках...
Тепер уже якби знайома Маргарет, прямо таки нахиляється до мене... очі мої "полізли" трохи не туди, але зусиллями спрямував їй таки на лице...
- Портос, а Ви не хотіли б, що я замінила Вам її?
- В смислі міс?!..
- Ну, Ви ж кохали її так? - Вона наблизила свої губи до моїх... е-х-х-х, пишненькі...
- Та ні, зовсім ні... - Я вже прямо влився в спинку крісла аби не сталось того "зіткнення"...
Вона на мить зупинилась, глянула кудись униз, потім знов мені в очі - погляду я не витримав і відвів погляд...
Маргарет раптово випросталась і підійшла до зеркала, що знаходилось поруч вікна.
Скориставшись паузою, я надумував, яку ж розробити тактику. Ще не вистачало тут, щоб застукали мене англійці. Тре було давати драла. Але як?
- То хто Вона Вам?
- Як то?
- Ви кажете, що не кохаєте її... Вірніш не кохали...
- Ні, не кохав... стривайте! Як то не кохав?! Чому в минулому часі?
Маргарет напівобернулась до мене, повільно розпускаючи косу перед дзеркалом. Здалось вона посміхнулась.
- Нема вже певно Вашої подруги. Мали стратити сьогодні пополудні. Її схопили люди Бекінгема.
- О-о?!! - Серце моє щось засіпалось...
- То, кохали все таки чи ні?
- Та ні, кажу, у нас із нею суто професійні якби інтереси... - Я схопився за голову.., - І навіщо Вам це розказую. Треба вже йти мені значить... - Я рвучко підвівся.
- Куди ви підете. Зараз повно охорони. Скоро мій наречений має прибути. Всюди нагляд посилений на території помістя.
- То у Вас весілля має бути?
- Має, але я його не хочу! - Вона повернулась до мене, блиснула грозовим поглядом, розпущена вже коса сповила плечі, груди пружно піднімались...
"Красива" - мигнуло в голові та я знову відвів очі в бік.
- Зрозуміло... - стишено сказав я...
- Та що Ви розумієте? Я не вийду за нього... Ви маєте покинути цей будинок і... я покину його разом з Вами. - Вимовила вона рішуче.
- Якто так? - Знов мої очі стали великими.
- ПРосто, Ви поки від мене, пане Портос, нікуди не дінетесь... А щось утнете - здам охороні. Мені нічого втрачати...
- Та добре-добре, що робити думаєте?
-Х-м... - Вона хитро підморгнула. - ходіть до шафи.
Ми підійшли.
- Так, це ні, це не те... - Вона почала перебирати плаття. - У Вас є кінь?
- Так, тут недалеко у лісі схований.
- Добре. Чорт. Ну чому в жінок такі великі і об`ємні плаття, як у них втечеш куди?.. Чи може Ви чоловіки спеціально так задумали? - Вона знов підморгнула...
- Та хто зна, я до них діла не маю... - Знизав плечима.
- Вірю-вірю... - Засміялась Маргарет. Нарешті переривши купу одежі, вона дістала якесь простеньке плаття, пухову накидку.
- А тепер допоможіть мені... скидайте, що стоїте!
- Ага, а-а-а, ясно))) - я розстебнув застібки і Маргарет прудко вискочила прямо з плаття.
- Часу, часу нема Портос, а Ви все не здогадуєтесь...
- Та хто ж зна, що у Вас на умі. - Я знов знизав плечима.
- Аякже, то Вам не шпагою махати!...)))
- Ну так. - знов змусила почервоніти.
- До речі ніяких Ви. Тепер на Ти - зрозумів?
- О-о?!! А-а... - Махнув, - добре.
- Так от...
Я весь цей час намагався на неї не дивитись, але де ж не дивитись на гарну струнку дівчину. І все то при ній як кажуть... Біда прямо.
Каюсь, про красу французьких наших дівчат і близько не згадував... А що там на ній було - корсет, панталони які. одним словом майже нічого... Але той бісів корсет, то таки точно чортова штукенція...
- Знімай...
- Що?!
- Та поможи ж... Розшнуровуй корсет давай. - Вона повернулась спиною до мене і нетерпляче чекала...
- Агась. - Я тремтячими руками почав, щось там длубати.
- Та швидше. Сміливіше!!
- Зараз-зараз... - "От же ж, канлья" -  вилаявся про себе - "...і як вони, йолки, ті корсети розшнуровуються?!.."
Все таки, зібравшись якось впевні моменти стягував з її спини по петельчині-другій. Певно, що кров закипала, що ж я зроблю, шанс попастися в руки англійців чи людей кардинала вже оповився туманом...
- Швидше-швидше. - стогнала вона.
- Та стараюсь... 
- Та нижче, там уже добре.
- А-а, і точно. Тут уже добре?
- Так, нижче вже.
- Ось-ось воно!
- Так - нарешті то.
- Приємно!
- І мені...
Тепер нарешті корсет не був на заваді перевдяганню.
Я звісно тільки побачив, що корсет злетів з талії Маргарет, відразу відвернув погляд і хотів повернутися. Але вона якось швидше виманеврувала і накинулась охопивши обіймами. Доторк її грудей, ну це звісно було щось, але який доторк, натиск шалений. Тільки встиг це подумати, як в реальність увірвався цілунок. Щож, французька автоматика... але ж і сила то... врешті якось розчепились таки...
- Пробач - тепер вже Маргарет відвела очі... - Не стрималась...
- Та я ж то в принципі-і-і-і... - Не встиг я щось і договорити, знов те зчеплення... - О-о?!!
Ех-х-х, нелегка мушкетерська доля то...)))))))))))))))
---
(продовження тре?.....;-)

і що ви думаєте?!.. ;-)))))))) перекур-р-р

Мачта неквапно поскрипувала в такт коливанням корабельної палуби. Гурт мушкетерів нудився біля дверей каюти каптана. Атос задумливо вдивлявся у морський обрій. Дартаньян перебирав у пальцях кілька монет, підкидаючи їх у повітря час від часу. Портос поривався заспівати стиха якусь пісеньку, але, не можучи згадати слів, тільки втаємничено підмугикував. Араміс спостерігав за одинокими хмаринками і деколи зітхав, коли спливав перед очима якийсь епізод амурних зустрічей. Страннік ночі десь відійшов ближце до носу корабля.

 Матроси шмигали туди-сюди, роблячи буденну роботу...

- Ех! - Араміс солодко потягнувся... - Жаль тут тільки чоловіча компанія, нудненько.

- Так... - Портос аж зрадів хоч якійсь темі розмови. - Було б скажімо хоч якесь 21 століття, то карти пограли б чи в інтернеті полазили б...

- А звідки ти взяв ті слова чудернацькі - "карти", "інтернет"? - Здивувався Дартаньян.

- Та біс його знає. - хмикнув Портос. - Так, збрело в голову.

- Да-а-а, - Араміс поглянув хитрувато на Портоса... - А ти ж казав, що цікавенька історія якась в Англії сталась... Давай признавайся.

- Та я...

- Давай-давай, розказуй. -  Підтакнули інші мушкетери.

- Що ж, робити все одно нічого, добре, розкажу вже... - І Портос неквапно почав привідкривати таємницю своїх недавніх походеньок до Англії...

                           ***                     ***                     ***

Отже, я перемахнув підвіконня і, якраз вчасно, уник викриття охоронцями помістя.

Ще й дуже повезло, оскільки незнайомка полишила кімнату, вийшовши очевидно вечеряти. Спокійно перевів подих. Шикарні меблі довкола, велика шафа з одягом, на столі кілька листів і розгорнута книга.

Схоже Міледі тут не було. Чому ж вона тоді мені вказала саме цю адресу?

Раптом мій погляд привернув знайомий почерк. Прямо на розгорнутій сторінці писаних пером три слова, поміж друкованих літер.

"ВОНИ МЕНЕ ЗНАЙШЛИ!!!" - Сумніви в мить розвіялись. Міледі  тут! Чи принаймі була зовсім недавно...

Я перелистав книгу (якісь "Житія Святих"), почав передивлятись листи. От чорт! Більш ніде жодного натяку. Понишпорив по кімнаті. Те ж саме... Підійшов до шафи.

Ніяково було. Але ж вгепав стільки дороги і не хотілось вертатись з порожніми руками. Тож відкрив двері...

- Що це Ви робите сер?!! - Я й завмер...

- Мадемуаз...Вибачте міс... чи як Вас...

- Міс-міс. - Кивнула незнайомка-англійка, - Поки що міс... - ледь стримувала сміх, спостерігаючи за спіралями моїх великих від несподіванки очей, і спробами вичавити хоч кілька якихось зрозумілих хоча б самому собі слів.

- Ви, що сер, збирались приміряти мої сукні?!

Я тільки мугкав, згадуючи англійську, але наче вклинило. Від цього надувся і розчервонівся наче буряк.

- Може мені охорону покликати? Ним Ви може краще все поясните?

- Ні-ні, міс, не треба міс...

- Маргарет... - підморгнула  вона.

- ...Міс Маргарет, я шукаю одну особу... вона мала б бути тут...

- Кого це? А-а-а, здогадуюсь. Це от тільки книжка від неї й залишилась, і , кілька слів, котрі вона написала. Я деколи над ними задумуюсь... - Англійка підійшла до столу, взявши книгу... - Та ви присядьте. - вказала на крісло поруч столу.

- Та дякую, але...

- Мені що - покликати охорону?! - Підняла брови.

- Ні, не тре, я вже...

- Звати як Вас?

- Портос.

- Портос? О-о, Ви схоже француз... люблю французів... - Від її погляду мене аж пересіпнуло, але що тут поробиш, прийшлось вмощуватись у крісло...

                          (далі буде...)))))))))))))))))

Повернення Портоса... О_о?!!

Пройшли дні, тижні місяці.Шалені дуелі, пишні бали, таємні місії лишилися позаду. Перепочинок, відпустка і... повернення до епопеї?

Як він зрозумів, то лише початок... початок нової невідомості, що народилася тоді десь у глибинах сердечного спокою і позбавила рівноваги.

Після останнього балу Портос вирішив перепочити і зазирнути до власного маєтку.

Мірабо добряче старався. Клопотання мадам О`Хари далися взнаки і господарство прямо ожило, порівняно з минулими часами, коли Портос власноруч навіть доглядав за всім. Та про все по порядку...

                                             *                                            *                                                 *

Ліниво стискаючи рукоять шпаги я неквапливо наблизився до воріт маєтку . "Давненько ж мене тут не було, певно той старий лінивець геть усе запустив." За мить, пройшовши на подвір`я, змінив свою думку.

- Чвак..! - Глянув, прийнявши ногу. - О, чорт!!! Мірабо!!! Що за лайно під ногами?!!

- Пане Портос! - Почулось за мить.

Із хліва вибіг, хекаючи, з вилами Мірабо. - Пане Портос, я такий радий, що Ви прибули нарешті... - Кинувся в обійми

- Но-но! - зупинив я його. - Поки здоров, а обійматися потім, приведи себе в порядок.., та й мені чан води нагрій, з дороги тре відкиснути.

- Аякже пане Портос, зараз Стефі скажу...

- Кому-кому?!

- Стефі, ну... - Зиркнувши у мої великі очі, Мірабо зніяковів.

- Мадам О`Хара, ну, і по господарству помогла і от, ну, Стефанія - дружина моя...

- О-о?!!

- Вибачте, що без вашого дозволу... - Мірабо упав на коліна і склав благально руки, що змусило вже мене зніяковіти.

- Мадам О`Хара благословила нас, сказала, що Ви не будете проти, пояснить Вам...

- Годі-годі вже, добре... - Моє лице розійшлось у привітній посмішці.  З дверей будинку виглянула миловидна жіночка, років сорока.

- Милий, що там сталось?

- Та от Стефаніє, господар прибув, грій воду на купання, на стіл щось там. - Хазяйновито розпоряджався вже Мірабо, звівшись на ноги. - А я пане Портос, зараз же миттю допораюсь!

- О-о?!!

І тільки зараз, коли глянув услід спішучого до роботи Мірабо (ледаря і затятого холостяка ще зовсім недавно), я осягнув усю глибину перемін, що стались в маєтку...

Кудахкали кури, гагакали гуси, рохкали свині, корови...

- О-о?!!... Сила любові - і тисяча чортів не перепре... прости Господи. - Я й справді був ошелешений.

Не те, щоб геть до цього не керував маєтком, але мої стусани і рявкання не доходили до слуги так, як лагідність і тепло душі мадам О`Хари.

- Чудасія... Ех..!!! - Солодко потягнувшись, попрямував до дверей домівки і тут... завмер наче вкопаний.

Прополоті, охайні - кущі троянд аж сяяли на клумбі біля входу. Дивилися на світ своїми очима-пелюстками і раділи ніжним доторкам сонячного проміння. А поруч, довкола троянд, квітли сонечка-ромашки...

В серці моєму щось добряче таки тьохнуло і почало немилосердно гупати - "Ну от.., коник і допригався..."

Далі все покотилось і полетіло швидкими кадрами старого кіно. Години влились у дні, дні у тижні. Вогонь деколи глушився на зустрічах і полюваннях з друзями дитинства із сусідніх маєтностей, але загасити його нічого не було в силі.

Часто життя просто завмирало і я подовгу сидів перед каміном, бездумно вдивляючись у полум`я, з непочатим бокалом вина у руці. Мірабо і Стефанія про щось перешіптувались лишень між собою, не насмілюючись у такі моменти і підходити.

Невідомо скільки б це тривало і чим би воно закінчилось, але одного вечора до маєтку на змиленому коні примчав такий же захеканий Рене - слуга Атоса...

- Живий?!

- Так пане Портос, Живий-живісінький.

- Атос живий!!! - Громовий клич радості зворушив стіни будинку.

За хвильку Рене вже безпомічно пручався в моїх обіймах.

- Ура!!!

- Так-так, це Ви краще вже при зустрічі продовжите з Атосом, - кряхтів Рене. - От Вам іще пакет.

- Пакет який?

- Це Атос наказав віддати Вам особисто.

Я взяв згорток і, жадібно прямо таки, ковтнув його зміст.

- Ну, що ж... Почалось... - Чуєте почалось!

Мірабо і стефанія отетеріло глипали на мене, а Рене, із компетентним виглядом, задоволено умгукнув.

- Так, завтра на коней і в дорогу. - Звернувся я до слуги Атоса. - Мірабо, стели постіль гостю!

Зранку вийшов на ганок і поглянув на квіти. Отже ж, знов заціпило...

Рене шваркнувся на ходу лобом мені в спину.

- Що з Вами пане Портосе?!

- Що-що... Заліт.., і то по самі вуха...

- О-о?!!

- Та не "О-о?!!", - підморгнув йому. - ...а сідлаймо коней!

 

Верховіття твоїх думок...повернення - мадам і мсьє, зустрічайте)

_-_-_-_---___-----___---_-_-_-_

---

Верховіття твоїх думок...

Чи відкрию ключем замок?

Руки тягнуться до зірок,

Я від сяйва твого за крок...

---

Символічне твоє письмо,

Ми між відстаней стоїмо,

І тепер уже все одно...

Що в уяві лиш горимо

---

І по сходинках вгору-вниз,

Твої очі я бачу скрізь...

Помічаю приємний блиск

І у серці жаданий тиск

---

Пофорбовані снами дні,

Подаровані ждуть вони.

Наче в світі ми лиш одні,

Я і Ти, і весна по зимі...

---

Зафіксовані дати подій

Прямотою дороги до мрій.

Не скоряюся оклику "Стій!"

Вир жаданості схожий на рій

---

Запалати в тобі вогнем,

Серце збудити ключем,

Бути вічністю, а не днем,

СполохАти солодкий щем...

---

Верховіття твоїх думок...

Таємниці відкрити замок.

Руки тягнуться до зірок,

Я від сяйва твого за крок...

---

...

МіСія триває або... Вітчизна у небезпеці!... співтовариство)

______________________-

___________

-------

Тільки но герцог наладився читати листа від королеви, сталося те, що можна назвати словом зненацька, але щей плюс з утопічним віддтінком...

Вже близько від берега я побачив корабель, але то був навіть не кардингальський. До нас наближався піратський бріг!.. Про це виразно свідчила наявність чорного прапора з залишками кісток невідомого походження.

- Так.., це міняєплани.... Герцоге дочитаєте потім, зараз швидше хекайте до королеви. Поміч Вам з Англії вже не надійде. Ось королівський пропуск. Вас не зачеплять. А піратів на деякий час затримаю...

- Я джентельмен, я буду боротись з вами плечем до плеча...

- Не варто. Треба попередити королеву і збирати наші сили. Вона потребує Вашої допомоги і то негайно!..

- Ясно, але...

- Ніяких але! - гаркнув я на нього... - Ага, і от що, це Вам подарунок від королеви. - Я простягнув Бекінгему пакуночок.

- Що це?

- Таємниця її Величності...

Після того як курява за полопотілим герцогм вляглася (до слова він хороший бігун виявляється!) я почав очікувати нерівної сутички з аравою піратів.

На кількох човнах вони вже направлялись прямо до мене.

- А-р-р-р, а-р-р-р. Горобець вас усіх доканає, Горобець Вам покаже де раки зимують! - Почувся вереск з одного з човнів

- З десяток... - відмітив я, дістаючи шпагу...

- Ех! Прощавайте мадам О"Хара... прощавайте троянди...

 

Надалі події закрутились з величезною стрімкістю. Звісно поєдинок був завідомо приречений, якщо це можна було назвати поєдинком.

Хоча я вже й добряче вклеїв піратам з двох човнів, та з третього вискочила якась рижа тітка і, з оглушливим криком "Крезі рулить!" геть мене оглушила...

Отямився я вже на піратському кораблі, зв"язаний.

Якийсь юркий пірат, до якого всі звертались - Горобець, схоже головний, все прискіпувався до мене з питаннями про королеву і королівські скарби. Я уперто сопів і лишнього не патякав.

Тут до каюти влетів той, кого називали Дадж.

- Горобець! Ми вже обнишпорили те судно. Купка матросів. Вина по горло, тре тиждень глушити, щоб подужати! - Він задоволено реготнув і потер руки.

- Пити? Під час завдання?!Ти з глузду з"їхав! - Але певно зваживши потім на жалісливий погляд спантеличеногоДаджа, спокійніше вимовив, - ну, добре, першу перемогу тре відмітити... Скажи там всі! І мені принеси келишок.

- Ото зарази! -- буркнув я невдоволено - Вже святкуєте? Я он з ранку самого на дієті!

- А ти мовчи! - Заверещав до мене Горобець, і посміхнувся єхидно... Ми тебе голодом катуватимемо...

Я мало й свідомість н втратив... Хвилин з десять ми дивились один на одного. Йшла боротьба. Шлунок у мене вже почав танго витанцьовувати, потім щось схоже більше на брейк.

На палубі вже почали завивати пісні.

- Ось капітане! - Дадж, мов на крилах, влетів у каюту з цеберком... - Справжнє французьке винце!

я вже й білий прапор хотів викинути, але тут до мене дійшло!!! Залишалося тільки чекати.

Через півгодини вся команда піратів мирненько похропувала, наче малеча у дитячому садочку. Я подумки благословив кардинала. За мить, перерізавши мотузки об тесак, я вже звільняв матросів, з якими й почав плавання.

Завантаживши піратів в продирявлений корабель, ми, на їхньому фрегаті, на всіх парах вже неслись до берегів Англії, а серед ночі благополучно дістались у порт...

-----------

-----

-

З.Ы. ____ Горобцю тієї ночі приснилось повідомлення...

"- Ніяких смертей, чуєш? Жодних летальних випадків гравців! (пропоную додати у правила)

- Хто це?

- Хто-хто... Портос. У тебе корабель є  і команда бодренько відпочиває.

- Ар-р-р..."

-__--_--_-__-_

 

 

 

 

М І с І я... був шторм, але корабель здається ціліший...

-- ---- ---- ---- ---- ---- ---- ---- ----- ---- ---- ---- ----

 ----------   ------------ -----------

 --------------------

Така тупикова ситуація привела до тями. Безпорадність перед лицем стихії добряче стресонула свідомість. Почнеться шторм і моряків же змиє за борт... Скільки ж їх тут? Нарахував чотири сонних тіла. Інші навіть не встигли повилазити, то добре)

Корабель тим часом добряче вже почало хитати. Мені стало зле і закинувши в трюм двійко матросів,з полегшенням вивергнув вмістиме шлунку. Вже й незнаю куди бо очі геть злипались. Стало трохи легше і за хвилину всі матроси щезши з палуби мирненько собі похропували у відносній поки безпеці. Глипнув на незнайомий корабель... Х-м, французький. Якісь темні постаті сновигають. Е-е-е, та там же і силует знайомий наче! Невже?

Накотилася хвиля і вдарившись о борт корабля, осипала фонтаном солоних бризок. Ноги підкосились, роз`їхавшись (слава Богу до шпагату діло не дійшло!)) Стало ясно, що послизнувся на своїх же рештках обіду...Ще за секунду вже рахую сідницями й ребрами скільки сходинок у трюм. До чорта бо збився з ліку і , діждавшись приємно жаданого гупання об підлогу, відключився...

Тим часом шторм з шаленою швидкістю набирав обертів, годі було й думати про якийсь абордаж, а незнайомці саме це й збирались зробити. Дзуськи!!!... Судна гойдало так, що наблизитись не було можливим, а ні то повне трахання кораблів (секс не причому) при спробі наблизитись впритул...

На ранок очі таки відкрились. Було мокрувато, трохи налилось води.Довкола безлад, але те не цікавило. Я зірвався на ноги і (охо-хо, боки мої боки!), вилетів кулею на палубу.

Від ваітрил лишилось лише шмаття. З дверей каюти отетерілим поглядом дивився на білий світ, наче новонароджений, з відкритим від подиву ротом капітан. Та й на нього не було коли зважати.

ДЕ МИ? Ми були біля берега. Корабель схоже сів на мілину. На самому ж березі, метрів за п`ятсот, хтось бігав і гарланив не зрозумілими словами, вимахуючи руками на всі 360 градусів.

Ну все, капець, якщо не король, то королева збриють мою мушкетерську чуприну... Таємна місія зривається та й куди занесло - біс його знає.

Вже за годину, сяк-так спорудившу з двох бочок з вином, щось нагадуюче плота, хекав, веслуючи до берега.

Чоловік, що кричав перед цим, вже просто бігав, певно зірвав голос, а потім кинувся у воду, помогти підсунути бочки ближче до берега.

Коли ми це зробили, я врешті глянув на того чоловіка і ледь не обімлів з несподіванки...

- Герцог Бекінгем?!!!!...

- Воч? А, єс я Бекінгем! - замотав він, ствердно киваючи, головою.

- Опа! Вам просили передати, що Ваше прохання на днях було задаволено... Королева погодилась із Вами зустрітись... Ось тримайте листа від неї

---

--------

---------------

(королево, за Вами лист ...)