хочу сюда!
 

Карина

37 лет, дева, познакомится с парнем в возрасте 37-55 лет

Заметки с меткой «мушкетери»

УСІМ мушкетерам і прекрасним дамам, леді, і всім-всім учасникам)

Шановне товариство!

Нехай недруги вважають, що згасли вогні баталій і пригод, нехай думають, що нажахали нас кризами, морозами і хворобами, але справжні мушкетери і взагалі хороші люди не здаються негараздам...

Прорвемось! beer ОДИН за Всіх І всі ЗА!!!!!!!!!!!!!!!  smile  smile  smile

Запрошуємо всіх бажаючих на корабель кохання, пригод і всілякого шаленства в хорошому сенсі слова podmig 

прекрасним жінкам - море квітів ...rose rose rose...

мужнім чоловікам - вітер адреналіну ... sila  sila  sila  

--- незабаром... НОВІ СЕРІЇ пригод мушкетерів на I.UA сезону 2009-2010 років!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!  letsrock

P.S.

////............................................ для товариства

...і як вони, йолки, ті корсети розшнуровуються?!..

_-_-               ------              -_-_
---
Вмощуюся я в те крісло, а сам як на шпильках...
Тепер уже якби знайома Маргарет, прямо таки нахиляється до мене... очі мої "полізли" трохи не туди, але зусиллями спрямував їй таки на лице...
- Портос, а Ви не хотіли б, що я замінила Вам її?
- В смислі міс?!..
- Ну, Ви ж кохали її так? - Вона наблизила свої губи до моїх... е-х-х-х, пишненькі...
- Та ні, зовсім ні... - Я вже прямо влився в спинку крісла аби не сталось того "зіткнення"...
Вона на мить зупинилась, глянула кудись униз, потім знов мені в очі - погляду я не витримав і відвів погляд...
Маргарет раптово випросталась і підійшла до зеркала, що знаходилось поруч вікна.
Скориставшись паузою, я надумував, яку ж розробити тактику. Ще не вистачало тут, щоб застукали мене англійці. Тре було давати драла. Але як?
- То хто Вона Вам?
- Як то?
- Ви кажете, що не кохаєте її... Вірніш не кохали...
- Ні, не кохав... стривайте! Як то не кохав?! Чому в минулому часі?
Маргарет напівобернулась до мене, повільно розпускаючи косу перед дзеркалом. Здалось вона посміхнулась.
- Нема вже певно Вашої подруги. Мали стратити сьогодні пополудні. Її схопили люди Бекінгема.
- О-о?!! - Серце моє щось засіпалось...
- То, кохали все таки чи ні?
- Та ні, кажу, у нас із нею суто професійні якби інтереси... - Я схопився за голову.., - І навіщо Вам це розказую. Треба вже йти мені значить... - Я рвучко підвівся.
- Куди ви підете. Зараз повно охорони. Скоро мій наречений має прибути. Всюди нагляд посилений на території помістя.
- То у Вас весілля має бути?
- Має, але я його не хочу! - Вона повернулась до мене, блиснула грозовим поглядом, розпущена вже коса сповила плечі, груди пружно піднімались...
"Красива" - мигнуло в голові та я знову відвів очі в бік.
- Зрозуміло... - стишено сказав я...
- Та що Ви розумієте? Я не вийду за нього... Ви маєте покинути цей будинок і... я покину його разом з Вами. - Вимовила вона рішуче.
- Якто так? - Знов мої очі стали великими.
- ПРосто, Ви поки від мене, пане Портос, нікуди не дінетесь... А щось утнете - здам охороні. Мені нічого втрачати...
- Та добре-добре, що робити думаєте?
-Х-м... - Вона хитро підморгнула. - ходіть до шафи.
Ми підійшли.
- Так, це ні, це не те... - Вона почала перебирати плаття. - У Вас є кінь?
- Так, тут недалеко у лісі схований.
- Добре. Чорт. Ну чому в жінок такі великі і об`ємні плаття, як у них втечеш куди?.. Чи може Ви чоловіки спеціально так задумали? - Вона знов підморгнула...
- Та хто зна, я до них діла не маю... - Знизав плечима.
- Вірю-вірю... - Засміялась Маргарет. Нарешті переривши купу одежі, вона дістала якесь простеньке плаття, пухову накидку.
- А тепер допоможіть мені... скидайте, що стоїте!
- Ага, а-а-а, ясно))) - я розстебнув застібки і Маргарет прудко вискочила прямо з плаття.
- Часу, часу нема Портос, а Ви все не здогадуєтесь...
- Та хто ж зна, що у Вас на умі. - Я знов знизав плечима.
- Аякже, то Вам не шпагою махати!...)))
- Ну так. - знов змусила почервоніти.
- До речі ніяких Ви. Тепер на Ти - зрозумів?
- О-о?!! А-а... - Махнув, - добре.
- Так от...
Я весь цей час намагався на неї не дивитись, але де ж не дивитись на гарну струнку дівчину. І все то при ній як кажуть... Біда прямо.
Каюсь, про красу французьких наших дівчат і близько не згадував... А що там на ній було - корсет, панталони які. одним словом майже нічого... Але той бісів корсет, то таки точно чортова штукенція...
- Знімай...
- Що?!
- Та поможи ж... Розшнуровуй корсет давай. - Вона повернулась спиною до мене і нетерпляче чекала...
- Агась. - Я тремтячими руками почав, щось там длубати.
- Та швидше. Сміливіше!!
- Зараз-зараз... - "От же ж, канлья" -  вилаявся про себе - "...і як вони, йолки, ті корсети розшнуровуються?!.."
Все таки, зібравшись якось впевні моменти стягував з її спини по петельчині-другій. Певно, що кров закипала, що ж я зроблю, шанс попастися в руки англійців чи людей кардинала вже оповився туманом...
- Швидше-швидше. - стогнала вона.
- Та стараюсь... 
- Та нижче, там уже добре.
- А-а, і точно. Тут уже добре?
- Так, нижче вже.
- Ось-ось воно!
- Так - нарешті то.
- Приємно!
- І мені...
Тепер нарешті корсет не був на заваді перевдяганню.
Я звісно тільки побачив, що корсет злетів з талії Маргарет, відразу відвернув погляд і хотів повернутися. Але вона якось швидше виманеврувала і накинулась охопивши обіймами. Доторк її грудей, ну це звісно було щось, але який доторк, натиск шалений. Тільки встиг це подумати, як в реальність увірвався цілунок. Щож, французька автоматика... але ж і сила то... врешті якось розчепились таки...
- Пробач - тепер вже Маргарет відвела очі... - Не стрималась...
- Та я ж то в принципі-і-і-і... - Не встиг я щось і договорити, знов те зчеплення... - О-о?!!
Ех-х-х, нелегка мушкетерська доля то...)))))))))))))))
---
(продовження тре?.....;-)

і що ви думаєте?!.. ;-)))))))) перекур-р-р

Мачта неквапно поскрипувала в такт коливанням корабельної палуби. Гурт мушкетерів нудився біля дверей каюти каптана. Атос задумливо вдивлявся у морський обрій. Дартаньян перебирав у пальцях кілька монет, підкидаючи їх у повітря час від часу. Портос поривався заспівати стиха якусь пісеньку, але, не можучи згадати слів, тільки втаємничено підмугикував. Араміс спостерігав за одинокими хмаринками і деколи зітхав, коли спливав перед очима якийсь епізод амурних зустрічей. Страннік ночі десь відійшов ближце до носу корабля.

 Матроси шмигали туди-сюди, роблячи буденну роботу...

- Ех! - Араміс солодко потягнувся... - Жаль тут тільки чоловіча компанія, нудненько.

- Так... - Портос аж зрадів хоч якійсь темі розмови. - Було б скажімо хоч якесь 21 століття, то карти пограли б чи в інтернеті полазили б...

- А звідки ти взяв ті слова чудернацькі - "карти", "інтернет"? - Здивувався Дартаньян.

- Та біс його знає. - хмикнув Портос. - Так, збрело в голову.

- Да-а-а, - Араміс поглянув хитрувато на Портоса... - А ти ж казав, що цікавенька історія якась в Англії сталась... Давай признавайся.

- Та я...

- Давай-давай, розказуй. -  Підтакнули інші мушкетери.

- Що ж, робити все одно нічого, добре, розкажу вже... - І Портос неквапно почав привідкривати таємницю своїх недавніх походеньок до Англії...

                           ***                     ***                     ***

Отже, я перемахнув підвіконня і, якраз вчасно, уник викриття охоронцями помістя.

Ще й дуже повезло, оскільки незнайомка полишила кімнату, вийшовши очевидно вечеряти. Спокійно перевів подих. Шикарні меблі довкола, велика шафа з одягом, на столі кілька листів і розгорнута книга.

Схоже Міледі тут не було. Чому ж вона тоді мені вказала саме цю адресу?

Раптом мій погляд привернув знайомий почерк. Прямо на розгорнутій сторінці писаних пером три слова, поміж друкованих літер.

"ВОНИ МЕНЕ ЗНАЙШЛИ!!!" - Сумніви в мить розвіялись. Міледі  тут! Чи принаймі була зовсім недавно...

Я перелистав книгу (якісь "Житія Святих"), почав передивлятись листи. От чорт! Більш ніде жодного натяку. Понишпорив по кімнаті. Те ж саме... Підійшов до шафи.

Ніяково було. Але ж вгепав стільки дороги і не хотілось вертатись з порожніми руками. Тож відкрив двері...

- Що це Ви робите сер?!! - Я й завмер...

- Мадемуаз...Вибачте міс... чи як Вас...

- Міс-міс. - Кивнула незнайомка-англійка, - Поки що міс... - ледь стримувала сміх, спостерігаючи за спіралями моїх великих від несподіванки очей, і спробами вичавити хоч кілька якихось зрозумілих хоча б самому собі слів.

- Ви, що сер, збирались приміряти мої сукні?!

Я тільки мугкав, згадуючи англійську, але наче вклинило. Від цього надувся і розчервонівся наче буряк.

- Може мені охорону покликати? Ним Ви може краще все поясните?

- Ні-ні, міс, не треба міс...

- Маргарет... - підморгнула  вона.

- ...Міс Маргарет, я шукаю одну особу... вона мала б бути тут...

- Кого це? А-а-а, здогадуюсь. Це от тільки книжка від неї й залишилась, і , кілька слів, котрі вона написала. Я деколи над ними задумуюсь... - Англійка підійшла до столу, взявши книгу... - Та ви присядьте. - вказала на крісло поруч столу.

- Та дякую, але...

- Мені що - покликати охорону?! - Підняла брови.

- Ні, не тре, я вже...

- Звати як Вас?

- Портос.

- Портос? О-о, Ви схоже француз... люблю французів... - Від її погляду мене аж пересіпнуло, але що тут поробиш, прийшлось вмощуватись у крісло...

                          (далі буде...)))))))))))))))))

Повернення Портоса... О_о?!!

Пройшли дні, тижні місяці.Шалені дуелі, пишні бали, таємні місії лишилися позаду. Перепочинок, відпустка і... повернення до епопеї?

Як він зрозумів, то лише початок... початок нової невідомості, що народилася тоді десь у глибинах сердечного спокою і позбавила рівноваги.

Після останнього балу Портос вирішив перепочити і зазирнути до власного маєтку.

Мірабо добряче старався. Клопотання мадам О`Хари далися взнаки і господарство прямо ожило, порівняно з минулими часами, коли Портос власноруч навіть доглядав за всім. Та про все по порядку...

                                             *                                            *                                                 *

Ліниво стискаючи рукоять шпаги я неквапливо наблизився до воріт маєтку . "Давненько ж мене тут не було, певно той старий лінивець геть усе запустив." За мить, пройшовши на подвір`я, змінив свою думку.

- Чвак..! - Глянув, прийнявши ногу. - О, чорт!!! Мірабо!!! Що за лайно під ногами?!!

- Пане Портос! - Почулось за мить.

Із хліва вибіг, хекаючи, з вилами Мірабо. - Пане Портос, я такий радий, що Ви прибули нарешті... - Кинувся в обійми

- Но-но! - зупинив я його. - Поки здоров, а обійматися потім, приведи себе в порядок.., та й мені чан води нагрій, з дороги тре відкиснути.

- Аякже пане Портос, зараз Стефі скажу...

- Кому-кому?!

- Стефі, ну... - Зиркнувши у мої великі очі, Мірабо зніяковів.

- Мадам О`Хара, ну, і по господарству помогла і от, ну, Стефанія - дружина моя...

- О-о?!!

- Вибачте, що без вашого дозволу... - Мірабо упав на коліна і склав благально руки, що змусило вже мене зніяковіти.

- Мадам О`Хара благословила нас, сказала, що Ви не будете проти, пояснить Вам...

- Годі-годі вже, добре... - Моє лице розійшлось у привітній посмішці.  З дверей будинку виглянула миловидна жіночка, років сорока.

- Милий, що там сталось?

- Та от Стефаніє, господар прибув, грій воду на купання, на стіл щось там. - Хазяйновито розпоряджався вже Мірабо, звівшись на ноги. - А я пане Портос, зараз же миттю допораюсь!

- О-о?!!

І тільки зараз, коли глянув услід спішучого до роботи Мірабо (ледаря і затятого холостяка ще зовсім недавно), я осягнув усю глибину перемін, що стались в маєтку...

Кудахкали кури, гагакали гуси, рохкали свині, корови...

- О-о?!!... Сила любові - і тисяча чортів не перепре... прости Господи. - Я й справді був ошелешений.

Не те, щоб геть до цього не керував маєтком, але мої стусани і рявкання не доходили до слуги так, як лагідність і тепло душі мадам О`Хари.

- Чудасія... Ех..!!! - Солодко потягнувшись, попрямував до дверей домівки і тут... завмер наче вкопаний.

Прополоті, охайні - кущі троянд аж сяяли на клумбі біля входу. Дивилися на світ своїми очима-пелюстками і раділи ніжним доторкам сонячного проміння. А поруч, довкола троянд, квітли сонечка-ромашки...

В серці моєму щось добряче таки тьохнуло і почало немилосердно гупати - "Ну от.., коник і допригався..."

Далі все покотилось і полетіло швидкими кадрами старого кіно. Години влились у дні, дні у тижні. Вогонь деколи глушився на зустрічах і полюваннях з друзями дитинства із сусідніх маєтностей, але загасити його нічого не було в силі.

Часто життя просто завмирало і я подовгу сидів перед каміном, бездумно вдивляючись у полум`я, з непочатим бокалом вина у руці. Мірабо і Стефанія про щось перешіптувались лишень між собою, не насмілюючись у такі моменти і підходити.

Невідомо скільки б це тривало і чим би воно закінчилось, але одного вечора до маєтку на змиленому коні примчав такий же захеканий Рене - слуга Атоса...

- Живий?!

- Так пане Портос, Живий-живісінький.

- Атос живий!!! - Громовий клич радості зворушив стіни будинку.

За хвильку Рене вже безпомічно пручався в моїх обіймах.

- Ура!!!

- Так-так, це Ви краще вже при зустрічі продовжите з Атосом, - кряхтів Рене. - От Вам іще пакет.

- Пакет який?

- Це Атос наказав віддати Вам особисто.

Я взяв згорток і, жадібно прямо таки, ковтнув його зміст.

- Ну, що ж... Почалось... - Чуєте почалось!

Мірабо і стефанія отетеріло глипали на мене, а Рене, із компетентним виглядом, задоволено умгукнув.

- Так, завтра на коней і в дорогу. - Звернувся я до слуги Атоса. - Мірабо, стели постіль гостю!

Зранку вийшов на ганок і поглянув на квіти. Отже ж, знов заціпило...

Рене шваркнувся на ходу лобом мені в спину.

- Що з Вами пане Портосе?!

- Що-що... Заліт.., і то по самі вуха...

- О-о?!!

- Та не "О-о?!!", - підморгнув йому. - ...а сідлаймо коней!

 

Верховіття твоїх думок...повернення - мадам і мсьє, зустрічайте)

_-_-_-_---___-----___---_-_-_-_

---

Верховіття твоїх думок...

Чи відкрию ключем замок?

Руки тягнуться до зірок,

Я від сяйва твого за крок...

---

Символічне твоє письмо,

Ми між відстаней стоїмо,

І тепер уже все одно...

Що в уяві лиш горимо

---

І по сходинках вгору-вниз,

Твої очі я бачу скрізь...

Помічаю приємний блиск

І у серці жаданий тиск

---

Пофорбовані снами дні,

Подаровані ждуть вони.

Наче в світі ми лиш одні,

Я і Ти, і весна по зимі...

---

Зафіксовані дати подій

Прямотою дороги до мрій.

Не скоряюся оклику "Стій!"

Вир жаданості схожий на рій

---

Запалати в тобі вогнем,

Серце збудити ключем,

Бути вічністю, а не днем,

СполохАти солодкий щем...

---

Верховіття твоїх думок...

Таємниці відкрити замок.

Руки тягнуться до зірок,

Я від сяйва твого за крок...

---

...

Місія... ля попав...

----------------------------------

---

Перемахнувши через огорожу, пізнього вечора, я потихеньку почав продиратися крізь декоративні кущі до невеличкого освітленого вікна.

Саме в цьому помісті і повинен був зустрітися з Міледі. Королева цим завданням врятувала звісно від гніву короля, але серце тужило вже за рідною землею, чимдень тим більшеу цій, сповненій катавасій, подорожі.

На хвильку принишк, доки охорона, бряцаючи амуніцією, провалила за метр від мене. Пару колючок впилося в тіло... ай! ці англійські троянди штрикаються точнісінько як французькі..!

Вже от-от... О, щастя, ще й привідкрита!

Відкриваю більше, тихенько зазираю. Струнка жіноча постать у невеличкій кімнатці. Ага, розчісується перед дзеркалом.

Чорт... Підлядати навшпиньках трохи незручно та й нема коли. Тре позвати, але якщо це не Міледі?! Тоді охорона і капут завданню...

двері відчинились і вкімнатку зайшов чоловік. Вже не роздивляючись хто це, я відринув від вікна і почав прислуховуватись до розмови.

- Міс вас просять вечеряти...

- Дякую Лафарг, зараз буду, ще трохи. До речі, коли вже навчитесь стукати...

- Я стукав міс...

- Голосніше стукати і чекати доки вам дозволять увійти!

- Як скажете міс Маргарет...

"От йолки... це не Міледі... що робити? Тре потихеньку ушиватися..." Я почав задкувати назад до кущів і, мені вже лишалось тільки проскочити аоейку, по якій, час від часу, сновигала охорона... Але алейку я не проскочив. Пика в пику зіткнувся зі здоровенним догом, який з подиву зробив очі не менш великі ніж у мене, ще й рота відкрив так само...

Кілька секунд ми витріщалися один на одного ніби молодята на першому побаченні. Далі ж я потихеньку надумав дати драла, але собацюрно надумав рикнути...

Злякавшись ще більше, мені сіпнулось зробити те, що стається автоматично у подібних випадках - поцідити кулаком прямо в ікласту пащу. Собака, мелькнувши лапами, німо пластонувся на землі, задерши хвоста.

Серце у мене шалено талахкало.

- Де той псина? Ану сюди бовдуре! Цю-цю-цю. - Почулися майже поруч голоси охорони.

Я з гарячки метнувся назад, підбіг до будиночку і, перемахнувши підвіконня (про те, що височенько, якось і не подумалось), влетів усередину...

МІСІЯ... послання з Англії

_______________________---

___________---

Тільки-но судно причалило в порту я зійшов на берег. Капітан наполягав розділити здобич, відібрану у піратів, але було не до цього. Тож, сказавши, що вірю йому на слово, і, давши адресу куди все доправити - ТО ПОКИ секрет., я вирушив у сухопутну подорож по Ангії. Місія забрала й так багато сил, хотілося поскоріше дістатися додому, до Сан-Престлє... О-о-о, точно..! Ляснув себе по лобі, - це ж мадам О`Хара там!.. по моїй провині обтяжується зараз доглядом за квітами... Певно, що вона й листа мала прислати. А я дурень (сякий-такий), виходить просто скористався її довірою і добротою...

Переживаючи такі муки совісті я повернувся вже з околиць Лондона до порту і , перепитав та переобходив усі поштові судна... листа не було

..."значить не писала..." Може вже й поїхала до себе, адже ще дитина у неї, казала ж. Настрій щось геть підупав, на вулиці вже, мало без чого, сутеніло і, під тягарем задуми, я вирішив зробити хоча б одну корисну річ - підкріпитися...

Як біля, так і всередині, таверни в порту вешталось повно матросів і, ледь між ними протиснувшись, дістався якось прилавку.

Думки роїлися в моїй голові...

"Тре поспішати, завдання ж ще одне виконати... Листа написати О"Харі, нехай якщо то їде додому, коли ще не поїхала... квіти якось переживуть, коли Мірабо їх вином не поливатиме."

І от раптом з цієї павутини роздумів в мою свідомість вривається французька мова, ЗНАЙОМИЙ ГОЛОС і майже поруч..!

- Ей, трактирщик! Вина і грудинки телячої фаршированої. І пошевелись там, а то три наряди поза чергою...

Жартую... Мд-я-я...

-----

---------------------

Лист, написаний на ім`я мадам

О"Хари  з  подвійною  адресою

-------

Здрастуйте шановна мадам О"Хара!

,,,,,,,,Пише до Вас Ваш друг Портос). Прошу вибачити мені за довгу відсутність і те, що обтяжив вас тим доглядом за квітами. Склались обставини, що не дають змоги мені повернутися в скорому часі, тож прошу їдьте додому, коли ще у мене, не тривожтесь, у Вас же є і свої справи, дочка, якої не варт навіть усі квіти зібрані разом.

Прошу ще одне... справа в інтересах королеви і всієї Франції. Передати напряму її Величності не маю змоги, бо певно що за нею стежать і листи перехоплюються. А крім Вас, у ситуації, що склалась, нікому довіряти неможу. Передайте королеві, щоб перевірила чи дійсно король на полюванні в Італії. Можу заприсягтись, що бачив чоловіка, як дві каплі води схожого на Його Світлість, тут у англійському порту. Біля нього  було було з десяток переодягнених гвардійців кардинала...

Передайте це віч-на-віч королеві. Сподіваюсь ще зустрінемось) Бережіть себе!

Портос)))

МіСія триває або... Вітчизна у небезпеці!... співтовариство)

______________________-

___________

-------

Тільки но герцог наладився читати листа від королеви, сталося те, що можна назвати словом зненацька, але щей плюс з утопічним віддтінком...

Вже близько від берега я побачив корабель, але то був навіть не кардингальський. До нас наближався піратський бріг!.. Про це виразно свідчила наявність чорного прапора з залишками кісток невідомого походження.

- Так.., це міняєплани.... Герцоге дочитаєте потім, зараз швидше хекайте до королеви. Поміч Вам з Англії вже не надійде. Ось королівський пропуск. Вас не зачеплять. А піратів на деякий час затримаю...

- Я джентельмен, я буду боротись з вами плечем до плеча...

- Не варто. Треба попередити королеву і збирати наші сили. Вона потребує Вашої допомоги і то негайно!..

- Ясно, але...

- Ніяких але! - гаркнув я на нього... - Ага, і от що, це Вам подарунок від королеви. - Я простягнув Бекінгему пакуночок.

- Що це?

- Таємниця її Величності...

Після того як курява за полопотілим герцогм вляглася (до слова він хороший бігун виявляється!) я почав очікувати нерівної сутички з аравою піратів.

На кількох човнах вони вже направлялись прямо до мене.

- А-р-р-р, а-р-р-р. Горобець вас усіх доканає, Горобець Вам покаже де раки зимують! - Почувся вереск з одного з човнів

- З десяток... - відмітив я, дістаючи шпагу...

- Ех! Прощавайте мадам О"Хара... прощавайте троянди...

 

Надалі події закрутились з величезною стрімкістю. Звісно поєдинок був завідомо приречений, якщо це можна було назвати поєдинком.

Хоча я вже й добряче вклеїв піратам з двох човнів, та з третього вискочила якась рижа тітка і, з оглушливим криком "Крезі рулить!" геть мене оглушила...

Отямився я вже на піратському кораблі, зв"язаний.

Якийсь юркий пірат, до якого всі звертались - Горобець, схоже головний, все прискіпувався до мене з питаннями про королеву і королівські скарби. Я уперто сопів і лишнього не патякав.

Тут до каюти влетів той, кого називали Дадж.

- Горобець! Ми вже обнишпорили те судно. Купка матросів. Вина по горло, тре тиждень глушити, щоб подужати! - Він задоволено реготнув і потер руки.

- Пити? Під час завдання?!Ти з глузду з"їхав! - Але певно зваживши потім на жалісливий погляд спантеличеногоДаджа, спокійніше вимовив, - ну, добре, першу перемогу тре відмітити... Скажи там всі! І мені принеси келишок.

- Ото зарази! -- буркнув я невдоволено - Вже святкуєте? Я он з ранку самого на дієті!

- А ти мовчи! - Заверещав до мене Горобець, і посміхнувся єхидно... Ми тебе голодом катуватимемо...

Я мало й свідомість н втратив... Хвилин з десять ми дивились один на одного. Йшла боротьба. Шлунок у мене вже почав танго витанцьовувати, потім щось схоже більше на брейк.

На палубі вже почали завивати пісні.

- Ось капітане! - Дадж, мов на крилах, влетів у каюту з цеберком... - Справжнє французьке винце!

я вже й білий прапор хотів викинути, але тут до мене дійшло!!! Залишалося тільки чекати.

Через півгодини вся команда піратів мирненько похропувала, наче малеча у дитячому садочку. Я подумки благословив кардинала. За мить, перерізавши мотузки об тесак, я вже звільняв матросів, з якими й почав плавання.

Завантаживши піратів в продирявлений корабель, ми, на їхньому фрегаті, на всіх парах вже неслись до берегів Англії, а серед ночі благополучно дістались у порт...

-----------

-----

-

З.Ы. ____ Горобцю тієї ночі приснилось повідомлення...

"- Ніяких смертей, чуєш? Жодних летальних випадків гравців! (пропоную додати у правила)

- Хто це?

- Хто-хто... Портос. У тебе корабель є  і команда бодренько відпочиває.

- Ар-р-р..."

-__--_--_-__-_

 

 

 

 

звістка з "відрядження"... лист невідомого мушкетера

.
Здрастуйте шановна мадам О"Хара!
Пишу Вам листа, знаходячись вже у порту. Цілу ніч гнав коня, бідолаха спочатку позирав на мене з подивом, потім незлим тихим, а далі вже з благанням про перекур... але воля Їх Величностей... самі знаєте, час не жде.
Ви не хвилюйтесь мадам, то не вперше так по світу шкварити, з таким Сіятельством, то ще й не надто далека місія 
Хочу спитати, як там поживаєте? Чи навідувались у Сан-..... , чи живі ще троянди? Слуга хоч і чолов`яга в літах - Мірабо, а в квітах ні бум-бум. Можете його відлупцювати від мого імені коли що)
Ну, от вже корабель відпливає, біжу на борт бо капітан репетувати починає...
До скорої зустрічі!
Ваш Портос))
,
А... ще от що мадам. Тут в місцевій таверні, коли заходив підкріпитись, надибав загубленого листа... Кажуть якийсь мушкетер написав і, кваплячись, поклав поза кишенею... Трохи порвали, зіжмакали, давали для розваги читати відвідувачам.Зберігся не весь. Забрав я, коротше кажучи, його майже мирно... мушкетер же писав таки...
Каналья, капітан уже гарланить не своїм голосом. Все... Відсилаю Вам ще й цього листа заразом...
-----------------------------
--------------
------
ЛИСТ НЕВІДОМОГО МУШКЕТЕРА...
...........................
Дощі в душі моїй ідуть... одні дощі.
Ти не забудь мене, чекай... за все прости
Тріпоче листя на вітру... один вночі
І ти одна... за край лечу... і ТИ...
---
Долаю вічно висоту... бо там поки живу.
Люблю... і пустоту жену, згадав красу твою...
І що, що доля розвела? ти знай на те... вернусь.
Настане час, не стане зла, не вснах а наяву!
---
А поки вир несамовитий затягнув.
Довкола темрява у днях, що не минув.
Іду, незнаючи куди, не видно маяків.
Із таємницею в руці, по примсі королів...
---
-------
--
...
Відповідати не можу, але буду вельми вдячний за увагу
(на далекуватій відстані все таки )
...

для жінок...усіх, від співтовариства...)))

_-_-_-_-_-_-_-_---_---_---_-_-_-_-_-_-_

Любимо серцем, життя віддаючи...

І щиро, й нестримно, і ненадокучить)

Шпаги в руках і кохання в душі...

Дами! За Вас... крізь вогняні дощі

---

Сльози не спинять, біль не завадить,

Все ради ВАС, і для нас ви - розрада!

Сонце, що сяє нам посеред ночі...

Ніжність, тепло ми даруєм і хочем)

---

В танці кружляти і стіни долати,

Не вішати носа, лиш вас визволяти...

З полонів дверей, із полону думок)

Ми робим до вас крок і вже між зірок!

---

Посмішка - справжня для нас нагорода

Ми - мушкетери, то й що що без роду...

Не вперше за честь нам дуелі приймати,

Та все ж, наче вперше тут вам зізнаватись...

---

В любові, в симпатіях, приємностях світу,

Ви квіткою долі сяєтє й грієте...

В цілунках шукаємо вічності суті...

Ніколи красу вашу нам не забути)

Страницы:
1
2
предыдущая
следующая