В общим, Петро Олексійович сказав, що зустріч в Мінську відкрила шлях до мирного путі.. А путін (в міру, - хуйло), чи-то спало, чи то оглохгло на старості лєт, і йому почулося, що "переговори в Мінську відкрили шлях на Маріуполь"... А Меркель якраз спала і даже не встигла виразить "крайню обеспокоєнность"... То вони й пішли... Заблудились опять, короче... А Юля вийшла в публічну політику після канікул і предложила создать Ставку главнокомандующего... Ще у неї була у виступі странна і неожиданна фраза, тіпа "Разом з президентом"... Я думаю, ізначально там мало бути "Ідуть всі нахер, разом з президентом", але цензура вирізала...

Короче, виборча кампанія почалася... Враховуючи разкол в БЮТ, я б предложив устроїть публічне сожженіє всіх книжок Олександра Турчинова в офісі БЮТ на Подолі, як "не представляющих художньої та літературної ценності", тєм болєє, шо це правда... А так же давав би всім присутсвующим кролика на паличці із жжоного сахара...

Ще можна книжки Олександра Валентиновича передать в зону АТО на папіроси, або на туалєтну бумагу... Колись Модільяні малював голу Анну Ахмєтову (чи - Ахматову, - я вже забув), і намалював аж сім рисунків... Але потом всі ці рисунки в Петрограді покурили п’яні матроси... Вони не знали, хто такий Модільяні, і хто така Ахмєтова... А якби знали - то покурили б всьо-равно... Впрочєм, один рисунок таки остався... І то, хорошо...

Росія безпосередньо використовує свої регулярні війська на українській території… Про це вже знають усі в світі. Але Кремль уперто не визнає цього факту, через що все більше й більше схожий на тупу, дрімучу та дику істоту… Російські солдати гинуть в Україні. Але про це там заборонено говорити… Їх хоронять похапцем, таємно, анонімно, вночі… Формально – всі вони досі живі, а насправді – їх нема… Мертві душі, але не Гоголя… Мертві душі Путіна…

Люди, яким довелося свого часу брати участь у таємних військових операціях Радянського Союзу на території інших держав, розповідають, що дуже морально важко перебувати “поза законом”…. Ти не знаєш за що ти воюєш, заради якої мети… Ти не можеш написати листа додому, не можеш розповісти правду… Це виснажує ще більше ніж сама війна… Потім ти гинеш на полі бою, а тебе привозять в цинковому гробу в рідне село і розказують, що ти десь перечепився на ученіях, упав і вбився об землю… “За царя, за родину, за веру!”, За Сталіна, За Путіна…

Це ж як треба не любити і не поважати власний народ, власну армію, власних солдатів, щоб так до них ставитися – викреслити з життя і в прямому, і в переносному смислі…

В історії Росії є багато періодів, що мають якусь спеціальну назву. “Семибоярщина”, “Семибанкірщина”, “Опричнина” і тд… Сподіваюся, що сьогоднішній період історії Росії колись буде названо періодом “Височайшего божевілля”… Це буде той період, за який Росії буде колись соромно…

Російські війська часто заблуджуються на чужій території, не тільки в Україні… В різні історичні часи та епохи вони, бувало, “блукали” у Фінляндії, в Єгипті, в Афганістані, в Угорщині, в Чехословаччині і тд… Гени Івана Сусаніна, як то кажуть, не проп’єш…

А в першій половині 19-го століття вони якось були “заблукали” на Кавказі… Лідер кавказців Імам Шаміль запитав тоді у російського генерала: “Навіщо ви прийшли на нашу землю?”… - “Ми принесли твоєму дикому і темному народові культуру і цивілізацію”, - відповів генерал…

Тоді Шаміль підізвав солдата з свого війська і попросив його роззутися. Ноги солдата були чисті і вимиті після п’ятикратного ритуального омовіння… Після цього Шаміль попросив роззутися російського солдата. Ноги останнього були брудні і вонючі…

- Отаку культуру та цивілізацію ви нам несете?, - запитав Шаміль…

Пройшло вже майже двісті років, а брудні і вонючі ногі агресора досі ходять світом, щоб нести цьому світові горе і розруху… Хтось має це зупинити… В даному випадку – має Україна… І вона зупинить, попри все…

Так, у нас війна і невисокі зарплати, у нас падає гривня і повно проблем та всіляких невирішених питань… Але всім нам пощастило жити в такій “енергетиці” і в таких емоціях, яких більше немає ніде в світі…

Вчора був концерт “Ляпіса Трубецького” у Києві, 24-го – “Океану Ельзи” у Львові… Такі емоції західний світ востаннє відчував десь аж у шістдесятих, на концертах “Бітлз”… Сьогодні ж Україна “енергетичний” центр Європи… І раз так – то у нас все повинно вийти, і все вийде… Бо ця “енергетика” не просто радість єднання та дружнього плеча… Ці емоції дають величезну кінетичну енергію, якої має вистачити на десятиліття…

А Шаміль після кавказької війни жив у Києві (напроти теперішнього будинку офіцерів)… Йому дуже сподобалося місто… Своїм гористим ландшафтом Київ нагадував Шамілю про його втрачену батьківщину… Також я думаю, що навіть тоді, у ще провінційному російському містечку Києві, у повітрі вже відчувався дух свободи і незалежності, який цілком визріє під час революції 1917-го року, а потім вибухне двома Майданами 2004-го і 2013-14 років… Цей дух свободи веде Україну і сьогодні, наприкінці літа 2014-го року… У дні війни. Не нашої війни… Тієї війни, яка обов’язково закінчиться лише перемогою!

От всі заходилися рассуждать про одкриті списки… Списки-списки… Нужні вони вам ті списки. Тім болєє, шо ніхто не знає шо воно таке, ті одкриті списки… І уж ще більше тєм-болєє – тєм болєє, шо всьо одно наіпуть… Хоч з одкритими, хоч з закритими… Работа така… Нічого лічного… Відкриті списки в українському тлумаченні означають, шо “списки, мол, відкриті, нєсітє дєньги, бо скоро закриються”… Велкам, бля…

Значно важніше, як на мене, внести существенні зміни в регламент роботи нового парламенту і ліквідірувать дісгармонію в роботі вищого законодавчого органа…

Напрімєр, мало хто зна, шо обичному дєпутату, шоб випить, треба йти аж у лічний кабінєт. Бо в парламентському буфеті продається тільки всяке гавно, тіпа коньяка “Ужгород” (закарпатці, соррі, конєшно, ну гавно – воно гавно, всьо равно). І це ше добре якщо кабінєт у тебе на Садовій. А якшо аж на Лесі Українки?… Це вже треба їхать, а воно ж пробки, гаїшники і тд. Наліцо – нарушеніє тєхніки безопасності…

Тому я предлагаю, шоб на трибуні всігда стояв коняьк в графині, а не якась пальона водка, як січас… Бо народ должен знать, чим питаються їхні слуги… Якшо не коньяк, то хотя би якась сливова наливка… І тоді ми будемо знать, що оцей брєд, який несе з трибуни депутат такий то – це зовсім не брєд, а вполнє прілічний тост. “Лехаїм!” - так сказать… Будьмо, гей!

Кстаті, про “гей”… Давно пора для депутатів зробить на місці туалєту нову комнату “Інтімная”… А то ходять по всяким підворотням, ховаються, ше попростужуються… А так, - хай буде окреме помєщеніє… На дверях треба повісить об’яву: “Бабам не входіть! Ключі у Ляшка”

Далі! Треба существенно разнообразить меню. Сьогодні депутати давляться бутербродами з дешевою красною ікрою. Од цього у них ізжога і погане настроєніє. Од цього ніяких хороших законів не получається. Тому нада ввести в раціон, напрімєр: биточки свині з кокаїном і гірчицею… Тоді вони будуть приймать хороші в нужні закони, тіпа Закон про те, шо “Пашлі всі нахуй, хулі не ясно?”…

Ще треба устроїть одну комнату під назвою “Покаянная”… Депутати – люди грішні і їм треба каяться за всякі свої подлості практично круглосуточно… В “Покаянну” треба положить якісь святі мощі, напрімєр, - з свині… (О! - А ще треба в буфеті вести в меню карпаччо з свиного рила, тонкої нарєзки. Це буде патріотично і креативно)…

Также треба ввести серйозні ізмінєнія в систему “Рада”… Напрімєр, я предлагаю, щоб при кожному виступлєнії, яке починається зі слів “Шановний український народе!”, - діпутата сильно било током. Возможно, даже навсігда…

Трансляцію засідань Верховної Ради нам показувать не нада… Краще показувать все те, шо депутати роблять тоді, коли не у парламенті. Це значітєльно інтірєснєй, бля буду… Для цього їм треба прив’язать на голови відєокамери, як ото собакам вішають в анімал-планет…

Ше можна поставить камери в туалєті, напротів унітазу. І організувать постояннодєйствующе шоу “Думи, мої, думи…”

Коло Верховної Ради треба поставить таку фанерку, де буде намальований якийсь чоловік в костюмі, напрімєр, Голохвастова. А замість голови хай там буде дірка. І кожен депутат буде обязаний раз в місяць засунуть туди голову, а кожен виборець матиме право його ударить в ліцо… Оце і буде імператівний мандат, і люстрація одноврємєнно….

Так… Шо там ше такого можно придумать… Якшо, напрімєр, в депутати пройде Литвин, то треба шоб він ходив в парламент тіки в українському рушнику, як Ганді. А коло нього треба поставить чашу-плакатєльніцу, бо уборщиці жалуються, шо постоянно калюжа коло нього… А може то і не від сліз, хрен його зна… Ну калюжа є, совершенно точно…

Ну і якусь стікляну клітку зробить, а туди посадить Ганну Герман і Інну Богословську і дать їм в руки по пльотці і по електрошокеру, хай розважаються…

В общим, у мене ше куча ідей. Обдумаю – напишу…

Колись ото отдихали з кумом на Корсіці, і рішили зварить якоїсь отєчественної їди, бо мєсна нам набридла… Корсіканці харчуються пітатєльно, ну не разнообразно. На завтрак вони, напрімєр, беруть кусок хліба, а на нього кладуть кусок ковбаси і кусок сиру. В обід на кусок хліба кладуть сир, а вже ковбасу зверху… А на вечерю просто хліба не дають, а тіки сир і ковбасу… Ну і вино…

З помошчю однієї пожилої женщини і наших інструкцій, ми наліпили вареників з картоплею і устроїли українську вечірку. Даже десь сметани достали. Один італієць там ще був. Каже: якщо у вас равіолі такого размєра, то представляю, які у вас спагетті!... – Да, - кажу, - спагетті у нас завтовшки як нога твоя, прімєрно…

Але шоб не ожирєть за час отдиха, ми з кумом заїхали в спорттовари і купили там боксьорський мішок, перчатки, еспандер і гантелі… Будем заніматься по утрам не мєнєє чим півтора часа в день, - кажу я куму. – Півтора мало, - каже кум, - давай – два…

Десь уже на сьомий день отдиха, утром я один раз штурнув боксьорский мішок ногою з похмєльної злості. На цьому наш спорт, собственно говоря, і закончився…

Потом в боксьорський мішок заселився рой диких ос, а еспандером прив’язали козу… В общим, все окупилося, болєє-мєнєє…

Після спорттоварів ми поїхали в магазін по вино… Знайшли якесь село. За прилавком стояла баба і говорила по телефону з своєю подругою… В ході разговора вона їй сказала шось, тіпа: дорогая, я тібє перезвоню, ібо тут проісходіт нєчто невєроятноє, - какіє-то люді хотят купіть у мене триста бутилок розового…

Думаю, годовий доход ми їй зробили. Після цього баба, навєрно, закрила магазін і поїхала з дідом на Сейшели пить коктейлі і заніматься сексом під пальмами… А може й не поїхала, бо островні народи путішествують рідко. Їм у себе нравиться. Бо согласіться, що якщо ти живеш на Корсіці, то їхать отдихать, допустім, на Сардінію – це абсолютний ідіотізм…

І вобше, там свої представлєнія про час та простір, отлічні од наших… Колись випивали з одним корсіканцем. Розказує, що родився він всередині острова, але потом переїхав до моря… Років сорок я не був у своєму рідному селі, - каже з ностальгією й сумом. А чого? – питаю… - Та, дуже далеко, - каже, - кілометрів тридцять херачить на машині треба, ну його нахуй…

А вранці ми пішли в баню. Сидимо, паримся, піт з нас ллється потоками… Ти знаєш, куме, кажу, - якби оцю жидкость, шо з нас виходить, собрать і дістілірувать, то (враховуючи кількість єжеднєвної нашої випивки) получився б якийсь ідеальний раствор. Сильно ядовитий. – Я даже думаю, шо воно б горіло, - каже кум…

- Якби його цей раствор назвать? – питаю
- Хай буде “куми-S”, - каже кум…

Потом уже після бані, сиділи і пили чай… Чай ми п’єм там рідко, бо за вином – нєкогда… Ну тоді якраз пили чай і воду… Да, кстаті, коли наша корсіканська знайома побачила один раз, як я вдень п’ю воду, то сказала таке: О!!! Віталій! Ти п’єш воду!!!! Підожди, я візьму фотоапарат, це треба сфотографірувать…

Ну общим, сидимо і п’ємо чай… - А, прикинь, кажу, куме, - якби все було наоборот…

- В якому смислі, - питає кум…
- Ну в тому смислі, шо ми приїхали б на Корсіку, і з утра до пізнього вечора занімалися спортом, а ящики з вином так і осталися неодкриті…
- Да, - каже кум, не дай бог до такого дожиться…

Чоловік моєї двоюрідної сестри (не знаю, як ця стєпєнь родства називається) каже, що водка буває двох сортов - або хороша, або дуже хороша… Ну це, кому як… “На вкус і цвєт…” как говоріцца. Я, напрімєр, знаю пару подонков, які вобше не п’ють… Хотя тих шо п’ють, знаю значно більше, конєшно…

А то ше є такі, в кого нема сили волі зовсім. Це я про тих, хто сначала пив, а потом бросив… Це самі опасні. Я їх називаю “перерождєнци”… Вони ходять за тобою як ксьондзи за Адамом Козлєвічєем і гундосять, шо п’янство - зло… Зустрів недавно такого в Гуд-вайні. Стоїть і грусно дивиться на полки з бутилками… Так само, мабуть, кастровані коти дивляться з завістю на своїх коллєг з яйцями… Мене побачив і сразу возбудився в воспітатєльних целях… “Ти по шо сюди приїхав?” – інтересується… - По мармалад, бля, - кажу, - давай, досвідання…

Я хлібних спіртов чогось не люблю. Ні водки, ні пива, ні, даже – віскі. А все шо з винограду – люблю і уважаю. Вино, граппа, чача, коняьк (крайнє рєдко, бо в мене од нього ізжога)… Ще, кажуть, є якась дуже вкусна французька виноградна водка. Ну я її пока не пробував, наше знакомство ше впереді…

Люблю італійські вина, бо там все понятно: от тобі к’янті, от тобі брунелло, от тобі – амароне. Ну і ще всяка вальполічелла, барбареска і бароло… Болєє-мєнєє зрозуміло… З французькими – там сам чорт ногу злама. Ніхрена не ясно. Особливо це стосується цінової політики. Мені нікогда не понять, чому бутилка якогось “Романе Конті” з бургундського піно-нуару стоє три штуки євро, тоді як бутилка австралійського піно-нуару – 90 гривень… Пив я колись те “Романе-Конті”. Такоє… Потом австралійським “шліфонувся”… Разниця, конєшно є, ну не в 2995 євро….

Один парижський сомельє в третьому поколінні, який працює в трьохзвоздному мішлєновському ресторані, колись мені признався, шо найвкусніше, шо він пив в своїй жизні – це водка з колою… Тіки нікому не кажи, каже, бо це позор для сім’ї…

В київських ресторанах вино пить сложно. Є така дурацька тенденція, коли ти замовляєш бутилку вина, а вони кажуть, шо це вже кончилося і пропонують “аналогічне”, тільки в п’ять раз дорожче… Колись сидимо з кумом в ресторані одному, замовили брунелло, а він (офіціант чи сомельє) приходить і каже: ви знаєтє, етого віна к сожалєнію уже нєт, но я вам могу порекомендовать бутилку “Сасікайї”… А ця сасікайя стоє не багато-не мало – п’ять чи шість тисяч гривень… Сасікаї? – перепитую. А ти сам її пробував цю “сасікаю”? – Да, пробовал, - каже, - такая с кислінкой… С кіслінкой-с хуінкой, - зрифмував кум, - і додав: пашол нахуй отсюда…

А раз ми з моїм товаришем Ізьою сиділи на берегу моря на Корсіці… Сиділи і пили розове в такому сєкрєтному, але дуже класному місці. Тіпа, готель-ресторан… Диви, кажу, Ізя. Тут є все, шо нада для жизні: інтернет, кофе, вино, тьолки… - “Інтернет і кофе можна ісключіть”, - каже Ізя…

Своєму батькові на 80-лєтіє я купив був якось бутилку якогось “Шато-Марго”, тіпа 1987 года… Душе недешево, але ж – юбілєй… То батько налив собі його в кружку, випив залпом, запив апельсиновим соком і закусив редькою й хлібом… - Такої гадості, каже, - я ше не пив ніколи… І поліз в погріб, по своє домашнє, виноградне солодке… “Шато-Черкаське”…

Сьогодні субота, тому – Будьмо! Лехаім! Тримайтеся! Гарного дня всім!

“Россия вошла в десятку самых интересных, красивых и привлекательных для туристов стран мира» –пише газета.ру…

Ну що, ж вошла –так вошла. Всякого бува. Сподіваюся, що опрос проводився ісключітєльно серед громадян Китаю. Репрезентативна вибірка – півтора мільярда респондентів. Для Китаю вона (Росія) давно дуже прівлєкатєльна і сильно інтірєсна. І це – хорошо… Кажуть, що в Росії вже є досить багато поселень, де давно пахне не “русскім духом”, а імбірьом, уткою по-пекінськи, і паличками для рису… І це тоже довольно хорошо… Вєлікоє пєрєсєлєніє народов – це наше всьо (люблю Гумільова. Молодшого. Це для посвящонних)

Про шо це я? – А, згадав… Трапилося якось бути мені в гостях на Корсіці у одного ізвєсного продюсера французького телебачення. Сиділи ми там, бухали з средньою інтесивністю і говорили за жизнь… На столі лежала фотокнижка красівого тіпа “Сіберіа” – про Сібірь… Там були ізображені всякі чукчі, олені (небриті і неголені), а также разна тайга і проча поібень…

Очінь красіва страна, - сказав один із гостєй… Ага, красіва, - сказав мій знакомий продюсер… Ядерний гриб, в якомусь смислі також красівий, а ракова клітина – тоже дуже цвітна і гарна… Красота, блять, неопісуєма… Гость ніхуя не пойняв, ну мовчки согласився і випив…

Я колись також хотів поїхать в Росію. Мені хотілося на Алтай, на Байкал і на Камчатку… Тепер не полечу, мабуть… Прийдеться “давиться” Ямайкою і Сен-Бартом 

В мене на востоці Росії живе дальній родич. Чистокровний руський… Але, на диво адекватний. І вообще, я звернув увагу, що чим далі на Схід, і далі від Москви, - тим більше в Росії адекватних людей. Це якийсь феномен, з яким ще належить розібратися, чого воно так…

Іноді він мені дзвонить в чотири часа утра, забувши про різницю в чотири часа, щоб сообщить, шо “путін – хуйло”!

Та знаю,-знаю, кажу… Слава Україні! – “Гіроям слава”, - смішно відповідає він мені, коверкаючи українську мову… Ну я за це на нього не в обіді…