Спорт. вареники. куми-с…

Колись ото отдихали з кумом на Корсіці, і рішили зварить якоїсь отєчественної їди, бо мєсна нам набридла… Корсіканці харчуються пітатєльно, ну не разнообразно. На завтрак вони, напрімєр, беруть кусок хліба, а на нього кладуть кусок ковбаси і кусок сиру. В обід на кусок хліба кладуть сир, а вже ковбасу зверху… А на вечерю просто хліба не дають, а тіки сир і ковбасу… Ну і вино…

З помошчю однієї пожилої женщини і наших інструкцій, ми наліпили вареників з картоплею і устроїли українську вечірку. Даже десь сметани достали. Один італієць там ще був. Каже: якщо у вас равіолі такого размєра, то представляю, які у вас спагетті!... – Да, - кажу, - спагетті у нас завтовшки як нога твоя, прімєрно…

Але шоб не ожирєть за час отдиха, ми з кумом заїхали в спорттовари і купили там боксьорський мішок, перчатки, еспандер і гантелі… Будем заніматься по утрам не мєнєє чим півтора часа в день, - кажу я куму. – Півтора мало, - каже кум, - давай – два…

Десь уже на сьомий день отдиха, утром я один раз штурнув боксьорский мішок ногою з похмєльної злості. На цьому наш спорт, собственно говоря, і закончився…

Потом в боксьорський мішок заселився рой диких ос, а еспандером прив’язали козу… В общим, все окупилося, болєє-мєнєє…

Після спорттоварів ми поїхали в магазін по вино… Знайшли якесь село. За прилавком стояла баба і говорила по телефону з своєю подругою… В ході разговора вона їй сказала шось, тіпа: дорогая, я тібє перезвоню, ібо тут проісходіт нєчто невєроятноє, - какіє-то люді хотят купіть у мене триста бутилок розового…

Думаю, годовий доход ми їй зробили. Після цього баба, навєрно, закрила магазін і поїхала з дідом на Сейшели пить коктейлі і заніматься сексом під пальмами… А може й не поїхала, бо островні народи путішествують рідко. Їм у себе нравиться. Бо согласіться, що якщо ти живеш на Корсіці, то їхать отдихать, допустім, на Сардінію – це абсолютний ідіотізм…

І вобше, там свої представлєнія про час та простір, отлічні од наших… Колись випивали з одним корсіканцем. Розказує, що родився він всередині острова, але потом переїхав до моря… Років сорок я не був у своєму рідному селі, - каже з ностальгією й сумом. А чого? – питаю… - Та, дуже далеко, - каже, - кілометрів тридцять херачить на машині треба, ну його нахуй…

А вранці ми пішли в баню. Сидимо, паримся, піт з нас ллється потоками… Ти знаєш, куме, кажу, - якби оцю жидкость, шо з нас виходить, собрать і дістілірувать, то (враховуючи кількість єжеднєвної нашої випивки) получився б якийсь ідеальний раствор. Сильно ядовитий. – Я даже думаю, шо воно б горіло, - каже кум…

- Якби його цей раствор назвать? – питаю
- Хай буде “куми-S”, - каже кум…

Потом уже після бані, сиділи і пили чай… Чай ми п’єм там рідко, бо за вином – нєкогда… Ну тоді якраз пили чай і воду… Да, кстаті, коли наша корсіканська знайома побачила один раз, як я вдень п’ю воду, то сказала таке: О!!! Віталій! Ти п’єш воду!!!! Підожди, я візьму фотоапарат, це треба сфотографірувать…

Ну общим, сидимо і п’ємо чай… - А, прикинь, кажу, куме, - якби все було наоборот…

- В якому смислі, - питає кум…
- Ну в тому смислі, шо ми приїхали б на Корсіку, і з утра до пізнього вечора занімалися спортом, а ящики з вином так і осталися неодкриті…
- Да, - каже кум, не дай бог до такого дожиться…