Протокольна відеозйомка кремлівського прийому на честь Героїв Вітчизни 9 грудня 2016 поклала кінець конспірації. Серед запрошених на цей захід в кадр потрапив Дмитро Уткін, більше відомий як Вагнер і командир однойменної ПВК, що засвітилася в Криму, на Донбасі і в Сирії. У сюжеті «Першого каналу» є можливість побачити чоловіка середніх років, який сидить за столом зліва, на межі кадру. Ті, хто особисто знайомий з Дмитром Уткіним, підтвердили: це він.

На відеозапису не видно, якою нагородою відзначений Дмитро Уткін. Відомо, що на момент звільнення в запас зі Збройних сил звання Героя Радянського Союзу чи Росії він не мав, кавалером ордена Святого Георгія не був.

Це був перший «вихід у світ» ПВК Вагнера. До протокольного заходу 9 грудня 2016 року Кремль ніяк не коментував інформацію про Вагнера, участь його підрозділу в бойових діях і про нагородження бійців з неформальної ПВК державними нагородами.

Через два дні на питання відповів прес-секретар президента Дмитро Пєсков, і інтрига закінчилася: «Дмитро Уткін дійсно кавалер орденів Мужності, він був від Новгородської області». Правда, Пєсков «не знає», чи є у Уткіна «бійці в Сирії» і за які саме подвиги він був нагороджений орденами Мужності. Припустив, що «за проявлену мужність».

Хто ж такий Дмитро Уткін на прізвисько «Вагнер»?Дмитро Уткін. Підполковник запасу. 1970 р.н. Професійний військовий, до 2013 року - командир дислокованого в Печорі Псковської області 700-го окремого загону спецназу 2-ї окремої бригади спеціального призначення Головного розвідувального управління Міноборони. Працював за контрактом з Moran

Security Group, охороняв морські судна в небезпечних районах від піратських нападів. У вересні 2013 року разом зі «Слов'янським корпусом» вперше відвідав Сирію. Тоді він ще не був командиром і не був Вагнером. Пафосний позивний він взяв після сирійського відрядження. З 2014 року - командир власного підрозділу, який за його позивним отримав умовну назву «ПВК Вагнера». Позивний «Дев’ятий».

Відомий прихильністю до естетики і ідеології Третього рейху, звідси і позивний на честь улюбленого композитора-містика Адольфа Гітлера. Якщо скласти ініціали Гітлера за порядковими номерами букв (один замість літери «А» і вісім замість латинської букви «Н»), то в сумі вийде дев'ять і це цілком відповідало б неонацистських симпатіями Уткіна. За словами декількох свідків, Уткін настільки захоплюється Адольфом Гітлером, що іноді носить нацистську військову форму часів Другої світової війни і навіть має татуювання з нацистськими символами на грудях і ключицях. У Луганську епатував особовий склад, змінивши звичну польову панаму на сталевий шолом вермахту.

Сформована на основі «Слов'янського корпусу», пошарпаного в Сирії в 2013 році, ПВК під командуванням людини з позивним «Вагнер», з весни 2014 року діяла в Криму, а потім на території Луганської області. Навесні 2014 Вагнер знайшов нову роботу - фінансування, базу для підготовки і серйозне прикриття для неформальної військової структури, яка і отримала його ім’я.

Чутки про Вагнера і його команду поповзли з початку 2015 року. Нібито саме він роззброїв під Луганськом бригаду «Одеса» і затримав комбрига Фому. Нібито саме він з'являвся з бронетехнікою на самих загрозливих ділянках фронту. Ніхто його не бачив, крім чуток, ніхто нічого не знав, а хто знав, той не розповідав.

Наприкінці 2015 року основні сили Вагнера з Донбасу передислокувалися до Сирії. Пішли бої і втрати. Скільки всього бійців втратив Вагнер, навряд чи стане точно відомо коли-небудь. Більш-менш достовірно відомі втрати вже давно налічують сотні бійців, які назавжди залишилися у Африці та Азії. А кількість загиблих від рук найманців Вагнера людей неможливо навіть уявити.

30 червня 2017 року світ облетіло відео, на якому кілька бійців в неформальному спорядженні під пісню зі словами «знімаю з плечей важкий автомат, стріляю в сина, потім стріляю в матір» забивають кувалдою лежачого на землі чоловіка в цивільному одязі, схожого на араба. Б'ючи говорять по-російськи без акценту. Обличчя їх закриті.

Місце дії нагадує напівзруйнований промисловий об'єкт в сирійській пустелі. Схоже, що поруч лежить відрізана людська голова. Коментатори припустили, що на відео можуть бути діючі в Сирії бійці «групи Вагнера», але ніхто не зміг цього підтвердити: обличч на запису не видно, будь-яких розпізнавальних знаків на людях немає, де і коли записано відео - невідомо.

Але в листопаді 2019 року в Мережі з'явилося продовження історії - три наступні частини відеозапису, з яких ясно, що трапилося з арабом.

Арабській пресі вдалося встановити особу загиблого, час і місце страти. Як пише Jesr Press, убитий - Мохаммед Таха Ісмаїл Аль-Абдулла, відомий також як Хаммаді Таха Аль-Бута. Він народився в 1986 році в Дейр-ез-Зорі. За даними видання, він був мобілізований в резерв армії Башара Асада. Потім дезертирував, але його зловили. Місце страти Jesr Press ідентифікує як родовище Шаир в сирійській провінції Хомс.

Звірі, які його катували та вбили, теж були ідентифіковані. Без сумніву вони належать до найманців ПВК Вагнера. Вже потім з’ясувалося, що сам «Вагнер» (командир ПВК Дмитро Уткін) закликав їх це зробити! З метою залякування інших потенційних дезертирів з сирійської армії. І відео зняти наказав теж він: «На хер заколбасьте його і в інтернет викладіть, щоб все сирійське ополчення бачило».

Цей страшний випадок відкрив очі суспільству на «героїв Росії» та їхнього командира, Дмитра «Вагнера» Уткіна. Такі «нелюди» повністю влаштовують Кремль та Путіна. Вони потрібні для реалізації безумних ідей та планів Імперії та її довічного керманича. Тому «Вагнер» сьогодення - вже не маргінал з позивним замість імені, що працює на невідомого господаря. Дмитро Уткін – офіційно визнаний Герой Вітчизни, якого приймають за столом президента. А це вже - фігура зовсім іншого масштабу.
https://censor.net/ru/blogs/3251468/geroyi_suchasno_ross_utkni_dti/sortby/tree/order/asc/page/1#comment_75803742
Источник: https://censor.net/ru/b3251468

Дмитро Кулеба опублікував відеозвернення на сторінці Міністерства закордонних справ в Фейсбуці. Відео присвячено сьомій річниці російської агресії проти України. Міністр закордонних справ заявив, що за ці роки Росії не тільки не вдалося утримати контроль над Україною, але і вийшло в точності до навпаки - втратити його повністю.

"Російська агресія не змогла досягти своєї стратегічної мети. Москва не втримала України в сфері свого впливу. Навпаки, назавжди втратила її. Сьогодні Україна продовжує свій розвиток як європейська держава, яка рухається до членства в ЄС і НАТО. Український народ ніколи не питав, не питає і не питати ні в кого дозволу вибирати власне майбутнє ", - підкреслив він.

Міністр нагадав, що сьогодні виповнюється 7 років, як Росія віроломно напала на Україні.

У той же час він висловив думку, що коли Путін віддав наказ "зеленим чоловічкам" почати захоплення Криму, то він не врахував головного - що кинув виклик не тільки Українській державі, яка тоді була в тяжкому стані, а кинув виклик нескореному українського народу.

У той же час в МЗС опублікували інфографіку, на якій показали кількість російських військ в Україну, їх оснащення, кількість українських жертв російської агресії, демографічні зміни, екологічні проблеми.

"Демократичний світ повинен жорстко відповідати на постійні порушення Росією прав людини і міжнародного гуманітарного права. Тимчасова окупаційна влада РФ перетворила окуповані території в гетто безправ'я серед європейського континенту. Український Крим і окремі райони Донбасу, окуповані Росією, стали місцями терору і свавілля ", - заявили в МЗС.

За сім років російської збройної агресії загинуло більше 13 000 чоловік, в тому числі більше 3000 цивільних, десятки тисяч отримали поранення, близько півтора мільйона осіб вимушено стали внутрішньо переміщеними особами. Незважаючи на всі зусилля України і міжнародної спільноти знайти мирне вирішення конфлікту, збройна агресія Росії триває і кількість її жертв продовжує зростати кожен день.

Так повелося, що тут я розпочала зі своїх старих спостережень за дурнуватими зашкварами СН, тому не варто зраджувати собі. Продовжимо. 

Наразі маємо, що б ви думали? Ні, не про Конституційний Суд. Про це теж буде, але окремо і більш серйозно. А зараз — про міністра з питань окупованих територій Олексія Резнікова.

В своєму інтерв'ю з Яніною Соколовою щодо Кримської платформи примирення, і взагалі окупованих територій, Резніков нагора заявив, що Донбас — це «ракова пухлина» на території України. 

Як вам таке, Ілон Маск жителі Донбасу? Єдина країна, все таке. 

А знаєте, що саме прикре? Незважаючи на те, що інтерв'ю відбулося на каналі Порошенка, де в принципі такі твердження — нормально, це сказав НЕ міністр Порошенка. А міністр, з уряду Шмигаля, призначений вже у березні 2020 року. Міністр «нових облич», монобільшості — як хочете називайте. Але це дійсно «Я ваш пріговор». 

У мене, і у вас, я впевнена, є багато питань щодо кадрової політики Зеленського. Поки не будемо про натовп соросят всюди, де можна. А от конкретно візьмемо міністра Резнікова. Поважний адвокат, талановитий юрист. Поки все нормально. А от далі — ні. Виходець зі Львову представляє інтереси окупованих територій, всередині України та в Тристоронній контактній групі. Не знаю, чи варто нагадати, що у часи до 2013-го Львів і Донбас люто ненавиділи одне одного? Війна ще підігріла цю ненависть, і на виході маємо «ментально хвору територію». Н — неупередженість. 

Йдемо далі. Пам'ятаєте перегони 2019-го? Лозунги про «нові обличчя», «очищення влади»? Так, офіційно, Резніков ніколи не світився у пулі прибічників Порошенка-політика. Інша справа із Порошенко-олігархом-бізнесменом. Давайте згадаємо весну 2020, коли на карантин закривали метро і громадський транспорт. Пам'ятаєте, як вили Іри Геращенко та Льоши Гончаренки про недопустимість цієї заборони? А пам'ятаєте чому? Тому що вся зовнішня реклама у громадському транспорті і метро, і більшість рекламних площ в місті належить команді Порошенко-олігарха. Це я до чого. Відкриваємо у вікіпедії статтю про Резнікова і читаємо там: 

Sapienti sat.
Якщо наступного разу дивуватиметеся, чого Порошенко не у влади, а війна ще й досі не закінчилася, згадайте тих, хто займається цими питаннями у нашій країні. Війна — це великий бізнес, який так просто, як шоколадки, на когось не перепишеш.

Президент України Володимир Зеленський оновив [https://www.president.gov.ua/documents/1672020-33561] склад представників Республіки на переговорах Тристоронньої контактної групи з мирного врегулювання конфлікту на Донбасі. Зокрема, головним переговірником залишився екс-президент України Леонід Кучма, а його заступником став віце-прем'єр і міністр з питань реінтеграції Донбасу Олексій Резніков. Решта членів команди представлені заступниками міністрів і головами комітетів Верховної Ради.

Офіс Президента позиціонує нові призначення як прорив у переговорному процесі. Київ нарешті вивів на переговори з ДНР і ЛНР своїх офіційних представників, а не відставних і нікому нецікавих політиків. Частка правди в цьому є, але невелика.

Рішення Зеленського підвищити рівень представництва української делегації в Тристоронній контактній групі завуальована спроба розділити відповідальність за прийняті в Мінську рішення з урядом і парламентом, і групами впливу (парламентські представники від усіх ключових груп впливу всередині "Слуги народу"). Це має зменшити ймовірність внутрішньопартійних демаршів, як після рішення про створення консультативної ради з представниками ОРДЛО. У перспективі можливе розширення поле для діалогу і спектру обговорюваних проблем.

Але чи не є це просто спробою імітувати активізацію переговорного процесу на тлі зустрічі президентів нормандської четвірки в обумовлений термін і відсутності серйозних результатів онлайн-конференції міністрів закордонних справ.

Перш за все, розроблена під керівництвом Віце-прем'єр-міністра України а.Рєзнікова Стратегія реінтеграції Донецька і Луганська розрахована на 25 років. При цьому команда Зеленського по суті дублює заяви часів правління Петра Порошенка: вибори після передачі кордону, роззброєння ДНР і ЛНР, переговорів з окупаційною владою не буде і так далі.

У внутрішній політиці аналогічна ситуація: закони про мову, ринок землі, курс на євроінтеграцію і так далі йдуть в явний розріз з тим, що пропагують в ЛДНР. Якщо прийняти позицію Києва, що влада самопроголошених республік складається з терористів і окупантів, це все одно не відповідає на питання, хто і як буде пояснювати людям, які прожили 25 років під обстрілами української армії, чому вони повинні повертатися в Україну, а не бігти в Росію або якусь іншу країну. Насправді, Київ не веде діалог не тільки з жителями ДНР і ЛНР, але і з тими жителями Донбасу, які знаходяться на неокупованій території. Їх немає в профільному міністерстві, їх не запрошують на переговори по Донбасу і так далі.

Зеленський елементарно не може приборкати навіть неонацистів, які періодично збираються на мітинги проти угод з ворогом на Донбасі і так далі. Доходить до того, що обвинувачений у вбивстві "цивільний активіст" Сергій Стерненко домагається порушення кримінальної справи проти генпрокурора України... Не кажучи вже про те, що злочини на Майдані і в Одесі досі залишаються нерозслідуваними. Тим часом, врегулювання конфлікту на Донбасі треба починати саме з цього, а не з заміни переговірників. Інакше через 25 років ДНР і ЛНР можуть виявитися найменшою проблемою України.