Уже не перший раз згадую, що цього року я так і не скуштував справжніх домашніх вареників... Мами вже 1.5 року нема , а сестричка і дівчина не хотіли возитися з тістом, мають мало часу та бояться що не вийде, бо самі ніколи цим не займалися... А тьотя, яка теж їх гарно готує, живе у Москві і не має власних вишень...

Ось так, потроху, і вимирають традиції, разом з людьми, від покоління до покоління...  Сумно. І це лише один з прикладів... З усієї маминої записної книжки з рецептами концервацій та кондитерських виробів користуєося мабуть 3-ма-5-ма...  Вже не співаємо на вечорницях народних пісень під гармошку, а саме за віртуозне виконання на баяні моя бабця покохала мого діда ...
Здається технічний і науковий прогрес це добре , але у ньому не передбачені затишок та комфорт ...

Послухав  прем’єра і вжахнувся. Коли така високоповажна чиновна особа каже що від безнадії іде топитися, то що ж тоді робити мені, народу?  

Борисич, як я тебе розумію! Розумію, бо давно бачу практично те ж що й ти! Бачу, розумію, співчуваю і тому сміливо зараховую до нашого клану зрадофілів)))

Бо дійсно, куди не ткнись – всюди гаплик… Економіці гаплик, ціни та тарифи – повний гаплик.  Всій соціальній сфері – зарплатам, субсидіям, пенсіям, соцдопомозі… гаплик. Практично всім реформам – пенсійній, судовій, медичній, правоохоронній… теж гаплик. Бо вони помирають навіть не почавши ходити…

Державні пенсійні махінатори розмовами про пенсійну реформу замилили очі і навіть декому з хитрих та слизьких підопічних ахметова підкинули пенсійну кісточку.  Але при цьому обікрали мінімум півтора-два мільйони доброчесних пенсіонерів…

Яка пенсійна реформа? Інфляційні доплати назвати реформою? Де вона та реформа?

По факту – досі живе й процвітає оте пенсійне злодійство, яке було запроваджене ще в часи Азарова-Тигипки…

Процвітає азаровське соціальне злодійство, яке нині лише трішечки причепурили. Зняли з нього георгіївську стрічку – вдягли вишиванку і під дзвін солодких обіцянок та гасел про справедливість – приховали в ньому елементарний обман…

І  мене обікрали. Вкрали приблизно половину заробленої мною пенсії.  І тепер жити місяць на дві тисячі – це повний гаплик. Гаплик навіть в тому разі коли отримуєш субсидію. Гаплик бо підзаробити десь-щось теж зась.  Бо роки та здоров’я вже не дозволяють іти "підробляти" на фронт виробництво чи будівництво. А тепленькі привілейовані місця давно вже зайняті класом відставних професійних ледарів…

Гаплик, бо за роки незалежності, Україна перетворилася на напівфеодальну державу де привілеї та права мають тільки феодали та їхні лакеї. Оцим державним упирям все – зарплати та пенсії, соціальні блага та привілеї, яхти та острова в теплих океанах. І це за те, що ці бездари ведуть до прірви державу.  Ведуть бо при владі лише шахраї та махінатори, іноземна агентура та провокатори, або ж просто дурні та лизоблюди...

Тому й тікають світ за очі розумні голови та трудящі руки, від такої дурної людиноненависницької влади… 

Тікають бо жадібні династії державних дармоїдів зовсім втратили розум і обережність.  І забули головний обов’язок влади дбати про тих хто реально працює і створює своїми мозолистими руками національне багатство…

На жаль Борисич – і ти практично  не зробив нічого такого, що активно ламало б убогу систему державного управління, копієчної оплати праці та соціальної несправедливості.  Ламало оцю совкову олігархічну систему, яку треба було тобі ламати за будь яку ціну!

Я ж пам’ятаю запальні державницькі слова – "Я вам покажу…" На жаль – в підсумку – лише полинна гіркота від втрачених можливостей і згаслих надій…

От тому, Борисич – і до держави, і до нас, та і до тебе теж – швидкою ходою наближається кирдик!

5.06.18

Зізнаюсь в істині сумній:
Ти відіснилася мені.
Хоча які вже в мене сни ті…
Не снишся навіть в них мені ти.

Хто я тобі тепер, спитати:
Колишній твій? Знайомий? Брат твій?
Ні те, ні друге, ані третє…
Хоч кажеш: любиш ще мене ти.

Чи не мене — колишніх нас.
І в цьому істина сумна.
Бо де вони — оті літа,
Куди лиш пам’ять доліта,

Куди повік нам не дійти,
Де хлопчик я й дівчатко — ти?
І перші чисті почуття.
…Своє — у кожного життя.

А що було — давно в минулім:
Все перетліло… Й не забулось.
Забув би — прагнеш ти щораз 
Вернути в те минуле нас.

І безнадійне вороття:
Своє — у кожного життя.
Моє — яке не є воно —
Мене влаштовує давно.

До тебе я спалив мости.
Але старе ворушиш ти.
Знов розлучилася — одна:
І в цьому істина сумна.

І як траплялося завжди,
Знов відшукалися сліди:
Не диво в еру Інтернету,
Де другом нарекла мене ти.

І я знічев’я аж розчуливсь,
Хоч у минулім, все в минулім…
Сни відіснились. Тільки ще,
Буває, спогад обпече,

Мов над вогнем тримаєш руку.
А відсахнеш її — й ні звуку
Ні з вуст, ні в серці там — на дні.
Такі ті істини сумні.

"на холодной земле слит город большой,там горят фанари, и машиши гудят, а над город ночь, а не над ночью луна, и сегодня луна, каплей крове красна"

таненаче все добре, та неначе все пречудово, спитаєте чого пишу, та ось не знаю звідкилясь взявся сумчи можливо це тому, що не можу заповнити пробіл знаннь перед екзаменами, чи тому, що не святкую сьогодні це "супер" свято...

"а вокруг благодать, ничертане видать, а вокруг красота, нивидать ничерта, и все кричать ура, и все бегут вперёд, и над этим всем, новый день встаёт"

сімейне, а сім"я помахала ручкою іх вікн автобусу прямуючого на периферію, чи тому, що через хворобу мене залишили вдома саму, ч тому ,що я з якогось дива розкисла і виливаю душу, впадаючи в апатію, що за останні років 4 зі мною ніразу не тралялося, розкилса по самі помідори, дурепа, ммм.....і так самотньо, і сумно, сумно, сумно...

" дом горит свет горит. из окна видна даль, так откуда взялася. печаль, ивроде жив ы здоров, и вроже жить не тужить, так откуда взялася печать"

і так самотньо, і сумно, сумно, сумно...