хочу сюда!
 

Наталия

44 года, рак, познакомится с парнем в возрасте 35-55 лет

Заметки с меткой «закарпаття»

Степан Вайда - член ОУН і Герой Радянського Союзу

Він прожив усього 23 роки, але встиг захищати рідне Закарпаття від угорців і визволяти Київ від німців. Перша самостійна чехословацька бригада складалася з 307 чехів, 19 словаків і 7260 закарпатських українців. У війську розмовляли українською і співали наших пісень...

Ім'я Степана Вайди сьогодні маловідоме його співвітчизникам. Хоч його життєвий шлях вартий того, щоби знімати фільми і писати романи: Вайда прожив усього 23 роки, але, будучи членом Організації Українських Націоналістів, здобув звання Героя Радянського Союзу.

Степан Миколайович Вайда народився 17 січня 1922 році на Закарпатті. Під час навчання в семінарії в Мукачево він вступив до українського культурно-просвітницького товариства "Просвіта" і невдовзі опинився в лавах Організації Українських Націоналістів, здобувши посаду в мукачівському Проводі ОУН.

Після закінчення навчання Вайда вирішив присвятити себе вчителюванню, однак, доля розпорядилася інакше. В 1938 році розпочалася боротьба за незалежність Карпатської України від Чехословаччини і керівництво ОУН, оцінивши здібності Вайди, доручило йому створення збройної організації українців - "Карпатської Січі".

Добровольці Карпатської Січі в строю. Лютий-перша половина березня 1939 р. Хуст

Саме "Карпатська Січ" прийняла на себе перший удар угорських військ в березні 1939 року - тоді для українців і почалася Друга світова війна. Карпатські січовики були першими, хто вступив в бій з Угорщиною - сателітом гітлерівської Німеччини.

[ Читати далі ]

Берегівці не підтримали перейменування Берегова на Берегсас

Разом із виборами до місцевих рад у місті Берегові проводився і місцевий референдум, де мешканці міста мали відповісти на запитання: "Чи підтримуєте ви перейменування міста Берегова на Берегсас?"..

Згідно з протоколом Берегівської міської виборчої комісії в голосуванні взяло участь 10 062 чоловік із 19 563 виборців. "За" перейменування висловилося 4 688 (46, 6%), "проти" – 4 358.  1016 бюлетенів визнано недійсними.

Закон України "Про всеукраїнський та місцевий референдуми" гласить, що "рішення вважається ухваленим громадянами, якщо за нього було подано більшість голосів громадян від числа тих, хто взяв участь у референдумі". 

Проста арифметика показує, що більшість від числа тих, хто взяв участь у берегівському  референдумі, становить 5 033 голоси. У той час, як за перейменування міста висловилося лише 4 688 чоловік. Таким чином більшість громадян, які взяли участь у голосуванні, не підтримали перейменування Берегова. А, отже, відповідно до Закону України "Про всеукраїнський та місцевий референдум" рішення про перейменування не прийнято.

Показово, що у 1990 році на подібному референдумі 84% берегівців підтримали перейменування свого міста. А через двадцять років прихильників назви "Берегсас" виявилося лише 46, 6%.

Довідка: абсолютну більшість населення населення Закарпаття складають українці - 80,5%, але в м. Берегове українці складають меншість - 38,9%, натомість угорців більше - 48,1%.

Маленькі гуцульські секрети поширеного блюда -2

    Знову про закарпатські голубці  . Я вже описувала приготування "літніх" голубців   http://blog.i.ua/user/2780480/782774/. Сьогодні розкажу про  секрети приготування не пісних "зимових" голубців. 

     В чому їх основна відмінність від літніх, їх готують, в основному,  з квашеної капусти, і крім звичайних інгредієнтів( рису, мяса, спецій) неодмінно має бути присутнє копчене мясо, або ковбаса, вони мають бути іще пікантніші, масніші і дрібніші. Мої голубці не найдрібніші. Кухарки гонорують коли накрутять голубці розміром з мізинець, таких на долоню влізе штук 20

.

 Не буду вдаватися в опис обробки квашеного листа  капусти. Хтось просто довго відмочує, я швидко полощу і відмочую в декількох водах розібрані листки, а потім хвилин 5-10 проварюю, щоб вони були м'якші і швидше зварилися в голубцях. Листок ділю на 2,3 або 4частини в залежності від розміру листка, адже голубець має бути маленький. Думаю, що про те як правильно роздирати на шматки листок знає кожна господиня але, про всяк випадок, нагадаю - від  краю листка до основи.

  Головною відмінністю начинки для таких голубців від начинки для літніх голубців є те, що його  роблять з незапареного рису. Рис просто промиваю в декількох водах, а потім заливаю водою і залишаю на годинку щоб трохи набух. Інші складники начинки можуть бути такі ж як у літніх а може бути лише: піджарка з цибулі і паприки, сіль перець, мясний фарш. В фарш можна змолоти трохи будженини.

       Приблизно на одну велику головку капусти піде 350 гр рису, 300 гр фаршу, 2ложки олії, цибулина, 1ч.л. паприки,1 ч.л.солі, трохи менше перцю.

 Начинки в листочок накладати небагато, чайну ложечку. Листок скручувати не туго, щоб рис міг набухнути, але після скручування голубець необхідно трохи стиснути  в кулаці, витискаючи лишню начинку, і для того  щоб краще укладався в каструлю.

 Перед укладкою голубців на дно посуди покладіть декілька листочків капусти, копчене реберце, або шкірку від копченого сала, або домашню ковбаску, або вього по трохи. Голубців в кастрюлі має бути трохи більше як на половину обєму, щоб був запас для набухання.Залийваємо голубці водичкою, щоб покрила їх на 3-4 см, добавляємо зверху 2-3 ложки томатного соусу, пригружуємо голубці зверху тарілочкою, щоб не розварилися і тоді ставимо на 3,5 - 4 години варити легкім вогні. Зрештою час варки залежить від твердості капустяного листа.

     Чому я про це блюдо розказую напередодні посту ? З вредності, щоб слюнка текла.

Маніфест до українського народу Підкарпаття (1937рік)

В мові живе нарід

Кождий нарід лиш доти жиє, поки захоронить свою мову, свою народну культуру, свої традиції, звичаї та обичаї.Підкарпатський український нарід довгі віки жив у народній неволі, але в його душі не вгасала іскра Народного Духа, світила йому в темних часах лихоліття та підтримувала віру у кращу будучність. І нарід наш зберіг (вхоронив) та передав нам, своїм нащадкам, чарівну пісню, наші прекрасні стародавні звичаї і незіпсуту народну милозвучну рідну мову, яку цілий науковий світ називає українською.Сотки літ ждав наш нарід воскресіння і волі. І діждався. По світовій війні, а головно по добровільнім прилученню нашім до Чехословацької Республіки, мов чарівний удар, пробудилися ми з глибокого вікового сну, воскресли, мов із мертвих, до нового свобідного народного життя. Зачалася праця на всіх ділянках народного життя, а вже найбільше часу і труду присвячено розвоєві рідної мови і поширенню народної культури.На чолі того руху стала "Просвіта", а коло неї згуртувалися всі свідомі сини народу: селяне, робітники та рідному народу вірна інтеліґенція, і перетворювали несвідому масу у свідомий культурний український нарід.Зрозуміли наші перші просвітяне, що рідна мова (рідний язик), рідна культура є основою і передумовою нашого народного існування, нашого добробуту і нашого культурного та політичного розвитку.І справді, розвивалася тут на диво гарно, скоро наша народна культура, і відроджувався віками поневолений нарід.В перші часи нового життя не було тут жодного роздору, не було двох народів, не було двох культурних напрямків, була єдність, була любов і була спільна праця.Та не сподобався наш гарний культурний розвиток деяким нашим заграничним сусідам і ворогам нашої республіки. Не сподобався і нашим домашнім колишнім мадяризаторам, денаціоналізаторам і москвофілям, які при кінці 1923 року зорґанізувалися і одверто зачали боротьбу против нашої мови, нашої культури й проти всього, що наше, що рідне, що нам миле.Одні з незнання, з неорієнтованості, а другі за юдин гріш, фальшиво використовуючи демократичний устрій нашої республіки, перекручують значення слів "русин" "руський" "русский", — демаґоґією, хитрістю, обманством внесли і вносять в наше народнє життя роздор, ненависть, нищать народну свідомість та любов до свого народу, його мови (його язика), його культури.Ці елементи для піддержання і усталення того роздору роблять спроби і натиски на різні політичні партії, навіть на уряди, щоб під покришкою назви "русскій"-"карпаторусскій" до наших урядів і судів завести москальський язик, а навіть завести російську мову навчальну — як ніби-то нашу рідну мову — й до народніх шкіл по селах та робити з нас москалів або якийсь окремий "карпаторусскій народ" і взагалі довести нас до нашого повного винародовлення.На таку підлу, руїнницьку роботу, на таке святотатське посягання на наш найдорожчий скарб, на наші народні святощі, на нашу рідну мову і культуру, ми — свідомі сини свого народу — без огляду на нашу реліґійну й партійну приналежність, без огляду на те, чи то інтеліґент, чи то селянин, чи робітник, не можемо дивитися з заложеними руками.Ми не можемо допустити, щоби хтось робив із нас, під назвою "русскій", москалів, а з наших дітей яничарів свого народу і духовних калік.Ми не можемо допустити до того, щоби на нашій прадідній землі, по інструкції відомих ворогів нашого народу і ворогів самої республіки, зробили з нас нігде не існуючий окремий "карпаторусскій народ", що числив би з одних 400—500 тисяч душ. Такий народець не може існувати, не може жити межи великими народами Європи, і такі наміри — то злобні спроби на наше цілковите винищення.Ми добровільно прилучилися до Чехословацької Республіки, ми є вірними громадянами нашої демократичної держави, — але в мовних і культурних справах ми були й будемо частиною великого 50-міліонового українського народу і цеї нашої народної та культурної єдності ніколи нізащо не зречемося.Відома річ, що новіше зачали заводити до наших шкіл, під маскою "русского", московські книжки, як "русская граматика" Е. И. Сабова та інші.Граматика Сабова, написана російським (москальським) еміґрантом Григорієвим, не є граматикою нашого народного язика, але є чисто москальська граматика, котра до наших шкіл, як граматика нашої мови, не надається. Та є ще й інші "русскі" книги, як "Карпаторусскій букварь", "Книга для чтенія", "Родина" написані якоюсь дивною тарабарщиною, якою ані москальський, ані наш український нарід ніде не говорить, і тому ті книжки тяжкі і незрозумілі нашим дітям.Проти заведеня тих книг протестуємо та жадаємо заборони їх уживання в наших школах.Ми хочемо, щоби в наших школах учили нашою рідною мовою, котрою є одинока наша українська, а не москальська мова.Нема сумніву, що на Підк. Русі не є двох народів. Нема тут жодних "русских", то є жодних москалів, нема жодних "Карпатороссів", але є лиш оден український нарід. Тому одному народові належить одна мова, одна культура і оден правопис.Для заманіфестування нашої української свідомості, сили й єдності, для установлення плану дальшої нашої праці і боротьби за нашу мову, культуру та кращу долю скликаємо на 17-го жовтня 1937 ВСЕПРОСВІТЯНСЬКИЙ З’ЇЗД В УЖГОРОДІ Наша народна честь приказує нам масово появитися на тім з’їзді, показати свою силу, свою волю та домагатися усунення нашої народної кривди і дати належну відсіч всім ворогам нашого народу.У світовій війні принесли ми величезні жертви в маєтку, здоровлю і крові для чужих народів і чужих інтересів. Тепер боронимо інтереси свого народу, і ми повинні принести незначні жертви, що їх від нас наш народній інтерес, тож наш власний інтерес, вимагає.Ні студінь, ні дощ, ні інші менші-більші невигоди не можуть відстрашити нас від участі на з’їзді а так само і в далшій боротьбі та праці за наші народні інтереси та ідеали.В день з’їзду старинний Ужгород, це історичне місто князя Лаборця, цей наш культурний, економічний і політичний осередок має привітати тисячі й тисячі достойних потомків наших славних предків.В той день мають замаяти тут сотнями наші синьо-жовті краєві прапори, під якими разом з державними прапорами будемо походувати вулицями Ужгорода, мов дисципліноване народне військо, готове до бою, маніфестувати нашу єдність, нашу незломну силу та нашу волю і протестувати проти тих, що демократизм нашої республіки зловживають проти народньої культури і рідного слова, що наносять ганьбу науковій правді, яку найвищі учені люде (академія наук) у нашій державі голосять.Того дня справді підемо до бою за святе діло, за правдиву нефальшовану демократію в нашій народній культурі і в шкільних справах, за наше рідне слово, і за наші школи, за наш добробут, за нашу кращу долю, з непохитною вірою в нашу певну, повну і світлу перемогу.По з’їзді розійдемося, як апостоли, і будемо проповідати нашу народну правду, освідомляти несвідомих наших братів, щоб вони з нами разом боролися і, як вірні та ревні вояки, на сторожі — на варті — наших народних прав, відбивали всякі ворожі напади і не допустили до того, щоб наша народна справа потерпіла кривду.І тоді сповняться віщі слова Великого Пророка:"Борітеся — поборете! Вам Бог помагає;За вас сила,За вас воляІ правда святая ".Дано в Ужгороді, дня 1. X. 1937.За товариство "Просвіта" (централя, 14 філій і 232 читальні по селах): Др. Юлій Бращайко, адвокат в Ужгороді, Федір Ревай, б. краєв. посол.За Першу Руську Народну Раду:Августин Волошин, дир. муж. учит. семінаріїДр. М. Долинай, директор ужгородської лічниці.За Учительську Громаду (14 окружних гуртків і 1517 членів): Августин Штефан, директор торгов. академії в Мукачеві, Василь Свереняк, фах. учит.За Педаґоґічне товариство Підкарпатської Русі: о. Августин Волошин.За жіночий Союз: Ірина Невицька, письменниця, Марія Долинаєва, фах. учит.За Товариство Українських Письменників та журналістів: Др. Володимир Бірчак, гімн, проф., Василь Ґренджа-Донський, письменник.За шкільну Матку: Др. Мих. Бращайко, адвокат в Ужгороді, Др. М. Долинай, дир. ужгор. лічниці.За товариство "Бандурист": Мих. Білаченко уряд, банку, Золтан Бувелені, урядник.За Робітничу Академію: Михайло Карбованець, фах. учит., інж. С. Довгаль.За товариство "Січ": Василь Деха, пенсист, Юрко Манівчук, урядник каси хорих.За Соц.-Дем. Партію: Юлій Гуснап, шк. інспектор, Юлій Ревай, посол до парламенту.За Христ. Нар. Партію: Др. Василь Гаджега, канонік, Іван Ґриґа, господар з В. Верецьких.За Народовецьке крило Аграрної партії: Ст. Клочурак, секретар. Василь Приймак, з Тересви.За редакцію "Свободи" о. В. Желтвап, дир. учит. семинарії на пенсії.За редакцію "Учительського Голосу": Андрій Ворон, фах. учит.За редакцію "Впереду": Дмитро Німчук, редактор.За редакцію "Землі і Волі": Ст. Клочурак, редактор.За редакцію "Карпатська Молодь": Микола Вайда, редактор.За редакцію "Народної Сили": М. Тулєк, редактор.За редакцію "Світла": /. Петричко, редактор.За редакцію "Наш рідний край": А. Маркуш, шк. інспектор, редактор.За Союз Українських Студентів Підкарпаття в Празі: Ю. Кеннє, студ. прав.

МАНІФЕСТ ДО УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ ПІДКАРПАТТЯ. Видано у формі окремого плаката в друкарні оо. Василіян в Ужгороді й розповсюджено до початку Всепросвітянського з’їзду, який відбувся в Ужгороді 17 жовтня 1937 р. Маніфест підписали представники 24-х культурно-громадських орґанізацій, партій, союзів, редакцій. А. Волошин підписав Маніфест двічі — від імені Першої Руської Народної Ради і від Педагогічного товариства Підкарпатської Русі. Він брав активну участь у підготовці цього з’їзду і, певно, був одним із авторів Маніфесту.Подається за текстом окремого плаката.

Подорож від Східниці до озера Синевир

Східниця розташована на висоті 600-900 м над рівнем моря. Вершини гір, які оточують місто, досягають висоти  823 м. клімат помірно континентальний. Для Східниці гори створили унікальний мікроклімат. Зима – м'яка. Літо тепле, з чергуваннями ясної сонячної погода і благодатних дощиків. Ранком в долині часто стелиться легкий, прохолодний туман.

 

Схили гір усіяні щільним різнотрав'ям та наповнені   ароматами карпатських  трав. 






В  лісах як на подіумі красуються  ялини, смереки, бук, а також  біляві своїми стволами берізки.

Пейзажі полонин прикрашають ягоди малини, чорниці, ожини, ваблять зір лісні горіхи, а на узліссі час від часу можна поповнити корзину улюбленцем грибників   - білим грибом.

Східниця благодатна земля.  В околицях міста до 40 різних і унікальних за своїм складом  мінеральних джерел, які багатьом допоможуть забути шлях до аптек. 


 

На південь від Східниці село Урич - IX-VII столітті до нашої ери, яке досі зберігає історію  походів Святослава. Тут  збереглась одна з найбільш давніх фортець – Тустань (від слів "Тут стань"), що нагадує про славетні часи  колись величної нашої  Київської Русі, береже історію часів Данила Галицького. Фортеця, яка залишалась неприступною.   Фортеця в оточенні карпатських лісів (сосна, ялиця, смерека), які чергується з полянами порослими  кущами  чорниці, ожини, ялівцю, калини та покритими польовими квітами.


 

Стінами фортеці служили скелі. Самим скелям 50 тисяч років. Після відходу льодовик видається судячи з зображення сонця, а також календаря на скелях тут був один з культових центрів давніх слов'ян. На північній стороні підніжжя фортеці два джерела живої води. Одне лікує бачення, інше цілюще іонами срібла. Є і мертва вода – вода в колодязь біля стін фортеці (30 м у гранітному шарі). Дослідники стверджують, що коли фортеця була оточена неприятелями, місцевий знахар (мольфар) заповнив колодязь  настоями з трав і зміїної отрути. Багато хто з нападників знімаючи снагу таким зіллям були отруєні. З тих пір там  -"мертва" вода!

 


Рухаємось до річки Стрій (стрімкий потік), яка змійкою в'ється  поміж карпатських вершин несучи свої стрімкі води  до не менш стрімкого Дністра.



На річці Стрій

Хвилиночку постій

Подивись в далечину

І закохайсь в таку Галичину.


 


 Через гори, через живописні полонини, через перевал  у м. Воловець, мимо  хребтів Смерек і Палений Грунь, через   чарівний Пилипець мандруємо в  неперевершене своїми красотами Закарпаття .



Зимові лижні траси тут літом як ніколи будуть в нагоді для фотохудожника.

 




Не реагуємо на примхи погоди і не полінуємось піднятись на гору Гимба та Великий верх.

 


 

В спекотний сонячний день , ковтнувши холодної унікальної водички з природного джерела курортного містечка Сойми, побажавши вдалого польоту літаючим птахам Карпат


та поділившись останнім бутербродом з бурим карпатським хазяїном тайги , косолапим Мішкою,






держимо курс до водопаду Шепіт

  

  


Отримавши уроки гри на трембіті  в місцевій колибі

 

нарешті добираємось до довгоочікуваного високогірного озера Синевир. Про нього існує багато різних легенд і розповідей. Але його красоти завжди неповторні з огляду на непередбачуваність погоди.  Воно викликає тихе захоплення.


 Повертаємось милуючись палітрою   полонин та гірськими закатами 










Краще гір можуть бути лише  Карпати!!!

Подорож до Закарпаття

Закарпатські походеньки.

(Фото тут)

Під час весняних подовжених вихідних ми за звичкою, яка скоро, маю надію, стане традицією, побували в західній Україні. На цей раз метою нашої подорожі також було Закарпаття, а саме його адміністративний центр – місто Ужгород. Саме на весні рекомендували його відвідати, ті хто там був чи жив. І хоча на квітучі магнолії та сакури ми запізнилися (хоча не впевнений що до останніх, бо не знаю як вони виглядають, але якісь дерева, що цвіли рожевим кольором у центрі ми бачили). А от каштани якраз були у своєму розквіті. Чомусь досі містом каштанів вважають Київ, хоча за останні 5-7 років їх в Києві значною мірою вирубали. А от Ужгород дійсно можна назвати містом каштанів та лип. Саме ці дерева прикрашають набережні Ужа по обидва боки. Але все по порядку...


Виїхали ми в Ужгород 81-м поїздом ввечері 8-го травня зразу після роботи. Квитки брали майже за місяць, і то їхали вже на бокових місцях. Хоча особливих незручностей не відчували... Можливо дякуючи “Місячнику покращення якості і культури обслуговування пасажирів”, об’ява про який висіла на дверях купе провідника. smile А от з готелем ми чуть було не пролетіли, так як обдзвонювати ті готелі, інформацію про які знайшов в Інтернеті я почав лише 7-го ввечері. Виявилося, що вони або занадто дорогі (понад 500 грн за номер) money, або (яких більше) немає вільних місць на ці дні. В результаті я замовив номер в готелі Едуард, та мав ще передзвонити 8-го ввечері в Інтурист-Закарпаття, де могло б звільнитися місце. Приїхали в Унгвар, – так “місто над Ужем” називали угорці, об 11:35. Так як до Інтуриста від вокзалу 7-8 хвилин пішки, то ми пішли оглянути обіцяний нам ввечері номер Люкс. Від номеру ми в захваті не були, бо назвати його особливо затишним не можна, але на 2 ночі кращого не треба, тим більше, що ми збиралися повертатися сюди лише ночувати. Це був 2-кімнатний номер зі старими меблями, безліччю шаф, ліжком, телевізором та телефоном. Але головне, що там була ванна та гаряча вода.

На дружній нараді wakeup ми вирішили перший день присвятити вивченню околиць міста, а саме, відвідати руїни Невицького замку, що знаходиться в 10-12 кілометрах на північ від Ужгорода. Після теплого душу, ми дізналися на рецепшині як і чим можна дістатися до Невіцького, та озброївшись знаннями та мапою пішли шукати автовокзал №2. По дорозі сфотографували дивовижний (хоча по архітектурі він не дуже відповідає закарпатському стилю, скоріш прослідковується щось Києво-Чернігівське) Хрестовоздвиженський кафедральний собор, що напроти готелю, та ще зайшли в затишне та гарно оздоблене кафе в центрі А**, де смачно поїли та випили чудової кави, а заодно і пересиділи дощ. В касі автовокзалу купили квитки на маршрутку (всього за 2.10 грн) і поїхали (щоправда з 10-15 хвилинною затримкою, бо водій не хотів їхати вчасно з 4-ма пустими місцями)... Добрі люди підказали, що до замку краще вийти біля переїзду в селі Кам’яниця, перейти пішохідним мостом Уж та піднятися вгору. Хоча дах основної вежі замку видно вже з дороги. Перед дорогою, що веде до замку розташований дуже гарний та затишний готель “Камелот” з чудовим двориком та скульптурами левів при в’їзді. Піднімалися не по асфальтованій дорозі для авто, а по стежині навпростець.

Руїни замку вразили! Це дійсно була в свої часи добре захищена фортеця, куди під час нападів ховали дівчат (невіст), звідки і пішла назва – Невістський (зараз Невіцький) замок. Зберігся він у на багато кращому вигляді, ніж Хустський. З ним пов’язано кілька історичних фактів та легенд, які не буду переказувати, а цікаві та не ліниві люди можуть самі ознайомитися з ними (можливо вам допоможуть посилання в цьому тексті). Розповідати про ту красу, що відкрилася нашим очам немає сенсу, тож краще подивіться фото. Скажу лише, що зі стін Замку видно долину Ужа з прилеглими селами та Ужгород на горизонті.

 

Спустившись по дорозі вниз, ми вже трохи зголодніли, тож зайшли в кафе “калиба”, що на території готелю “Камелот”. Замовили порцію картоплі з бринзою у горщиках та кремзлики зі сметаною (деруни по нашому), тобто по півпорції кожному. Досі ще, як згадую, слинки ковтаю! Така смакота була! І навіть не зважаючи на всі смакові якості ми це ледь доїли, бо порція досить велика та ситна.

Додому поверталися електричкою, що якраз мала підійти до платформи “Невіцьке-Підзамок”. Заодно по приїзді зайшли в зал залізничного вокзалу. Він хоч і маленький в порівнянні з Київським чи Львівським, але дуже гарний, оздоблений зі смаком.

Перед готелем ще влаштували фотосесію зі скульптурою крилатого ведмедя на глобусі, що стоїть перед входом в цей самий готель та є символом Закарпаття. На вечерю вирішили купити фруктів та горішків у місцевому супермаркеті.

ПРОДОВЖЕННЯ... День другий-третій

Королівське Євангеліє із Закарпаття

Далеко не всім відомо, що набагато раніше, ніж у Пересопниці, Євангелія переписували і у закарпатському Королеві

Нещодавно у Рівненській області пишно відсвяткували 450-у річницю створення Пересопницього Євангелія. Велике зібрання із цього приводу відбулося також і у Виноградові. Однак далеко не всім відомо, що набагато раніше, ніж у Пересопниці, Євангелія переписували і в закарпатському Королеві. І коли переписування книг у Пересопницьому монастирі було, так би мовити, поставлене на конвеєр, то королівський раритет є унікальним витвором. 

У фондах Закарпатського краєзнавчого музею зберігається манускрипт, якому зараз виповнюється 610 років, тобто так зване «Королівське Тетраєвангеліє» написано аж у 1401 році. Важливо, що рукопис із Королева має чітку географічну і часову прив'язку. 

Як зауважила дослідниця цінного рукопису Одарка Долгош, він належить до двадцятки українських старовинних рукописів, які мають конкретну дату створення. Більше того, є всі підстави вважати, що це найдавніший рукопис на території України, написаний... на папері. На кожному аркуші на просвіт видно чітке зображення єдинорога. 

Вперше дослідив манускрипт відомий вчений і богослов архімандрит Василій Пронін, 100- річчя з дня народження якого, до речі, цими днями широко відмічалося на Закарпатті. Саме у своїй докторській дисертації, підготованій у 1951 році, дослідник вперше описав цей рукопис. Згодом, у 1957 році, в Празі , журнал «Православная мысль» опублікував його більш розгорнуту статтю на цю тему. 

Отець Василій передав Королівське Євангеліє до Ужгородського державного університету, де ним зайнялися вчені-філологи Василь Микитась та Павло Чучка. Вони встановили, що переписувач, який себе ідентифікував як «Станіслав граматик многогрішний», був місцевим уродженцем, бо в тексті зустрічається багато елементів живої народної мови. Справа в тому, що перед кожним із чотирьох канонічних текстів Євангелій містяться на кількох сторінках своєрідні вступні статті із певними поясненнями для читача щодо використання цих текстів у богослужіннях та обрядах, адресатом яких були місцеві жителі. 

Власне, за Радянської влади ніхто глибоким дослідженням Королівського Євангелія не займався, адже атеїстичний світогляд тої епохи не вбачав у тому особливої цінності. 
Тільки недавно працівниця краєзнавчого музею Наталія Шевніна опублікувала історичну розвідку щодо дарчої грамоти, що зберігається разом із Тетраєвангелієм. У ній ідеться, що ця книга дарується конкретному священику, «попу Микиті» на пам'ять про сім'ю дарувателя. Наведений перелік членів сім'ї цікавий насамперед тим, що імена їх виразно слов'янського походження - Радимир, Титомир, тощо. 

Особливу увагу фахівців викликає художнє оформлення тексту – віртуозно вимальовані заставки, заглавні літери, багатоколірні візерунки. Вони свідчать про високу майстерність художника, вмінні користуватись спеціальними фарбами (і виготовлювати їх), адже за 6 століть барви малюнків залишилися свіжими і яскравими. 

Хто знає, який шлях пройшла ця пам'ятка старовини, поки не опинилася у архіві Мукачівського монастиря та фондах Закарпатського краєзнавчого музею? Стан його залишає бажати кращого, бо невблаганний час залишив на його сторінках свої відмітини. Обдерта шкіра із деревяної палітурки, загублено кілька сторінок. Реставрація коштує дуже дорого та і навряд вона здатна відновити автентичний вигляд рукопису. 

Але сам факт існування Королівського Євангеліяих зустрічей ще раз доводить, що ми маємо повне право гордитися історією нашого краю, високим рівнем культури наших предків і твердо знати, що наші народні традиції спираються на багату і давню духовну спадщину. 

Як було сказано - шануймося, бо ми того варті. 

Михайло Чухран/goloskarpat.info

Подорож на Закарпаття. Мукачево

Привіт всім! Вже вчетверте починаю писати невеликий екскурс-трилогію про літню відпустку 2008 року.
Попередні 3 варіанти зникали внастлідок конфлікту текстових редакторів, переустановки програм та таке інше... А потім, була зима, протягом якої читати та і писати про літні канікули було не актуально... І от знову пригріло сонечко, почала прокльовуватися перша зелень, ненароком почали з"являтися думки про природу, шашлики, і навіть відпустку та море... Але хто ж при такій погоді сидить с інтернеті?
podmig Тож нарешті дописав і публікую про поїздку влітку на Закарпаття.
Тож влітку 2008-го року ми мали кілька планів проведення "літніх канікул".  Хотілося відвідати Луцький замок графа Любарта і далі гайнути на Шацькі озера (досі не був). Також була ідея проїхатися по Прикарпатським замкам та руїнам фортець. Але переміг третій варіант, в основному завдяки своїй рекреаційно-пізнавально-лікувальній властивості... А саме: ми вирішили з оздоровчо-пізнавальною метою відвідати одне з чудес природи на території України - Солотвинські солоні озера. Ми досить багато чули про них, так як їноді студенти нашого факультету перебуваючи на Карпатській практиці їздять туди на пару днів... На нашому курсі такої розкоші не було...tears
Провівши попередню розвідку в інтернетіlook , та обдзвонивши кілька базcall . Я вияснив приблизну вартість проживання та яким чином краще дістатися до жаданого курорту. Попередній затверджений маршрут був такий: потягом до Мукачева, потім маршруткою до Солотвина, 3-4 дні купання-лікування, далі до Рахова, а з відти на Яремчу чи Коломию, звідти на Івано-Франківськ, де ввечері нас чекатиме потяг додому...

Майже так і сталося. По-перше, що ж то за чоботяр з чоботями... Весь тиждень нашої відпустки по прогнозам мала бути дощова та хмарна погода, але чим ближче до дати від"їзду прогнози були все більш оптимістичними... Тож зранку з поїзда Київ-Ужгород у Мукачево ми вийшли якраз з останніми краплинами дощу... Зразу ж біля вокзалу мікроавтобусики вже пропонували свої послуги по розвезенню пасажирів у більш-менш популярні селища Прикарпаття та Закарпаття. Але ми вирішили спочатку випити філіжанку кави та зібратися з думками, до того ж, була підозра, що маршрути з автовокзалу можуть бути дешевшими. І ми вирушили на автовокзал дізнатися про періодичність маршрутів на Солотвино, але поки йшли до вокзалу, виникла ідея лишитися у цьому місті, хоча б до завтра, бо загорати на ще мокрому піску на пляжах Солотвина ми вирішили не доцільним.
Ще з минулої весняної подорожі у нас був недовиконаний план-мінімум, що до відвідин пам"яток природи та архітектури Мукачево. Взагалі, це чудове місто. Вже вдруге з двох разів воно збиває наші попередні плани, що робить мандрівку досить цікавою! (ще й досі моторошно, як згадаю автовокзал у Бероговому, куди нас занесло з Мукачево, періодичність руху автобусів та славетний потяг "Едельвейс". Але це інша історія...) Довго не роздумуючи, та озброївшись довідником по Західній Україні, атласом автомобільних доріг з планами окремих міст та телефоном, вже через кілька хвилин ми забронювали місця у готелі "Барви", що виявися у досить зручному місті: на півдорозі між центром міста та вокзалом. Ще через кілька хвилин ми вже знайомилися з адміністрацією готелю та представленими нашій увазі номерами. Це двоповерхова будівля, де на першому поверсі знаходяться аптека і супермаркет, а на другому, власне, готель. Адміністраторша попередила, що у  номері з великим двоспальним ліжком зламаний душ, а так як саме він був нам потрібен після поїзда, то ми поселилися у номері, який про себе назвали "кімната 3-х ведмедів". Тут стояло 3 дерев"яних ліжка, дерев"яний стіл та 2 дерев"яні стільці, а також шафа, холодильник  і телевізор на комоді. Все було досить зручно та мило.
Прийняши теплий душ, пішли гуляти у місто і зробити кілька корисних речей... По-перше я хотів постригтися - майстри у Закарпатті досить не погані, і беруть за свою роботу вдвічі менше столичних колег, по-друге ще вирішили зайти на речовий ринок і купити шорти на курорт. Як виявилося, ціни на речі тут майже не відрізняються від цін на базарах Києва, але я все-таки купив шорти і жовту рубашечку з коротким рукавом. Далі знайшли якусь зовсім чудову вуличку, дуже тиху та затишну, виникало таке враження, що ми десь у Європі в 19-ту сторіччі...
На цій же вулиці нас застав дощ, від якого довелося ховатися під сливами. В готелі ми лишили обновки і пішли в центр, шукати палац якогось угорського графа, що проминули минулого разу. Невдовзі зголодніли і довелося шукати кафе. У кафе "Білочка", що нам сподобалася назвою та дизайном, були лише солодощі, тож ми знайшли кафе "Білий папуга", на центральній площі поруч з Ратушею та пам"ятником Кирилу та Мефодію.
У величезній клітці у залі дійсно жив крикливий білий какаду, якого офіціантки у формі флібустьєрок іноді підкормлювали хлібом, щоб він не зчиняв галасу. Кричить він дуже голосно та пронизливо... Взагалі інтер"єр кафе виконаний у морській тематиці, дуже гарне, затишне і з помірними цінами місце... Після ситного обіду, ми викотилися на вулицю, та з пів-години сиділи на лавочці, перетравлюючи борщ та омлет...
Потім, з цікавості, зайшли у внутрішній дворик ратуші... На диво, нас звідти ніхто не вигнав... Дворик дуже гарний та доглянутий.
Як тільки до нас повернулася жага руху до нового та цікавого, ми попрямували до Мукачівського монастира, що на самому краю міста на лівому березі річки Лотариця. Перейшли міст, я відмітив, що води у річці у липні на багато більше,ніж минулого року у травні. Трохи пройшлися Лівобережним Мукачевом, потім повернули і йшли по набережні. Це асфальтований тротуар, що знаходиться на певному валу, що захищає будівлі "бідних" Мукачівчан від великої води. Автомобільна дорога йде далі, за цими дачами... По дорозі я здійснив "обряд миття ніг" - я збираю водойми, де купався, чи хочаб мочив ноги...А прямо на березі річки ми натрапили на зарості ожини і трохи попаслися в них.smile

Ще здалеку монастир вразив нас своєю могутністю.
У дворі монастира росте сад, кажуть, що монастирські землі раніше простягалися досить далеко, але у радянські часи його "розкуркулили" і землі віддали під дачі. Ще у дворі є невелике кладовище монахинь та священників... На кількох могилах були дуже цікаві надписи: викарбувані не тільки роки життя, а й роки приходу в монастир та постригу... Також мене приємно вразила церква... це практично повіністю прозора будівля, мабуть найсвітліша церква, з усіх, що я бачив...
Повертаючись до готелю, ще зайшли у кафешку напроти Ратуші, що привертає увагу малюнком великого кухля пива і надписом "Чоповане пиво" на склі вітрини. Це досить маленький заклад, всього 3 столика вздовж вікна-вітрини і барна стійка... Що таке "чоповане" пиво ні барменша ні офіціантка толком пояснити не змогли, все, що я зрозумів, що це пиво варять прямо у цьому приміщенні. На смак воно з гірчинкою і чимось нагадує "Родомишль".
На вечерю і сніданок купили ковбаси, хліба та йогурту.
Зранку перекусили, зібрали речі, зайшли у "світ кави", випили по філіжанці кави, купили по 100 грамів кавових зерен і пішли шукати маршрутку до Солотвино. Не доходячи кілька метрів до автовокзалу нас піймав водій мікроавтобуса і запропонував довезти нас швидко та зручно... Ми погодилися. Ще з пів-годинки чекали, поки збереться потрібна кількість пасажирів, потім водій змінив табличку "Тячів" на "Солотвино" і ми поїхали...

Далі тут:
http://blog.i.ua/community/343/630427/ - Солотвино - унікальний курорт-катастрофа.
http://blog.i.ua/community/343/630430/ - Подорож на гуцульщину.

Долина нарцисів

Унікальна пам'ятка живої природи - "Долина нарцисів" знаходиться на околиці Хуста в урочищі Кіреші між р. Тиса та р. Хустець. За легендою, саме у дзеркальних водах Хустеця, син річкового божества Кефісса і німфи Ліріопи - Нарцис побачив своє відображення, закохався і помер від туги. А на березі річки з'явилася ніжна квітка з холодною красою і з ароматом, який одурманює.

Вже скоро! Ми цього року знову поїдемо ...

Цвітіння в "Долині нарцисів" зазвичай починається у першій половині травня та триває близько двох тижнів. В цей період сюди приїжджають тисячі туристів не тільки з України, а й з-за кордону. Охоронці стежать, щоб відвідувачі не топтали і не зривали нарциси, а зухвалих порушників чекає штраф в розмірі близько 15 $ за одну зірвану квітку. Але, на жаль, навіть такі заходи не вберігають квіти від знищення і "Долина" поступово зменшується. До неблагоприємного людського фактору додаються також природні - зміна вологості і клімату.

"Долина Нарцисів" Хустське відділення Карпатського біосферного заповідника Тел. моб. 067 310 35 16 Час роботи: з 1 по 25 травня з 9.00 до 21.00

***********

Багато цікавого про Карпатський біосферний заповідник "Долина нарцисів", ур. Кіреші можно побачити тут

***********  

Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
12
предыдущая
следующая