хочу сюда!
 

Юлия

33 года, скорпион, познакомится с парнем в возрасте 30-40 лет

Заметки с меткой «солотвино»

#5 Сокирниця – Тячів – Солотвино – Ясіня

П’ята частина мандрівки по Закарпаттю, продовження маршруту Мужієво – Бене – Квасово – Виноградів – Королево – Хуст. З Хуста їдемо по трасі М23 до селаСокирницяі далі маршрут насичений найстарішими готичними архітектурними пам’ятками, що входить до відомих дерев’яних церков району (Сокирниця,Данилово,Крайниково,Олександрівка), яки ми подивимось по цьому маршруту. А також відвідаємо найбільше з солених озер, Кунігунда та побуваємо в селіДіловеде розташований геодезичний знак та стела географічного центру континентальної Європи.




Музей історії солекопалень в Солотвино


Музей історії солекопалень – знайомить із способами видобування солі в різні часи й історичні епохи. Знаходиться неподалік від Солотвинського солерудника, який є одним з найбільших в Європі (запаси солі тут становлять 300 млн.тонн, товщина шару промислової розробки – 300 м). Тут можна дізнатися про цікаві факти та побачити знаряддя праці, одяг шахтарів, інженерні конструкції для видобутку корисного мінералу. Аж до кінця 18 ст., поки не була побудована перша промислова шахта, сіль із Солотвинського родовища добувалася примітивним відкритим способом. Детальніше тут

Солотвино - унікальний курорт-катастрофа.

http://blog.i.ua/community/343/630423/ - Подорож на Закарпаття. Мукачево (Тут початок)

В Солотвино нас вже чекали... Кілька бабок, наперебій пропонували скористатися їхньою гостинністю. Ми вирішили, що з чогось же таки треба починати, погодилися ощасливити одну із господарок. Вона сказала, що живе у 15-ти хвилинах від озера показала нам в якому боці воно знаходиться і повела у зовсім протилежний бік... Кудись у гору... Йшли довгенько... По дорозі по-троху почали дорікати, що далеченько ми вже зайшли... Поселили нас у літню кухню, що була перероблена у кілька кімнаток з ліжками... Кімнатка була настільки мала, що в ній ледь поміщалося ліжко та журнальний столик. У дворі був літній душ, далі, вверх повз каченят, туалет. Видали нам трохи сиру постіль, показали де кухня з каструлями та тарілками. Ми розвісили постіль досихати, попередили господарку, що йдемо на озеро, і якщо по дорозі знайдемо щось привабливіше, то будемо переселятися... Дорога до озера виявилася не такою вже й довгою, але і не короткою, до того ж приходилося переходити залізницю і автомобільну дорогу. Практично на кожному другому дворі була табличка " Є вільні місця" та ""домашнє вино", особливо шикарними вважалися таблички "теплий душ". У центрі примітили кілька кафешок, де можна було б пообідати... Вирішили зразу йти на озеро, а на зворотньому шляху шукати нове помешкання.
Мушу сказати, що поки ми дійшли до озера навколишній ландшафт кілька разів докорінно змінився (таке було перше враження). Ми жили на горі, під лісом, майже у Карпатах, центр виглядав як досить типовий районний центр, чи невеличке містечко з розбитими дорогами. Як тільки вийшли за поселення ландшафт знову докорінно змінився... Було щось схоже на циганський табір у Приазов"ї. Хоча я ще ні разу не був у приазовсіких степах і на курортах азова, але десь так я уявляв собі хоча б той самий Генічеськ... Суха трава, сухий вітер, окремі дерева, стихійний базарчик, де можна придбати одежу, рушники, шляпи, надувні матраци, круги та різні іграшки, сувеніри, морозиво, солодку вату, сосиски в тісті... Далі бази... Це дерев"яні будиночки, здебільшого окремі двоповерхові котеджі на кілька сімей... Між будинками сохнуть купальники та рушники, під стінами лежать матраци та круги у вигляді качечок та черепах. Дорога не асфальтована, а просто засипана щебнем та укатана... Спершу ми дещо розгубилися... За цими базами зовсім не видно було озера... Пройшлися прямо, через паркан ми побачили таки внизу водну поверхню. А далі, на сусідніх пагорбах вже була Румунія.
До речі, українські мобільні оператори тут ловляться однаково часто як і румунські. Всюди було покриття Київстар та МТС, часто з"являвся Білайн і Лайф, Румуни теж не відставали... Їхніх операторів теж було 3-4. Ще хотілося б додати, що мало яка база має власний пляж. Серед безлічі табличок та надписів знайшли"Дача-Люкс", саме сюди я дзвонив, і адміністратор дав найбільш повну інформацію. У них був власний пляж, тож ми вирішили почати знайомство звідси. До того-ж цікаво, від чого ми відмовилися, обравши послуги приватного сектору.
Вхід на пляж строннім людям коштував 3 грн money . Ми заплатили на воротах та спустилися до води. Мушу зауважити, що ця база знаходиться на вищому, крутому березі озера, до води ведуть довгі дерев"яні сходи, які зразу ж у мене почали асоціюватися з Потемкінськими сходами в Одесі. На березі, що напівостровом вклинюється у воду, стояли кілька ліжаків, можна розміститися на одній з терасок на схилі. Поки ми думали, де нам зупинитися один з ліжаків звільнився... Я роздягнувся і поліз у воду... Далі були самі яскраві враження... Виявляється, вода настільки щільна, що навіть стояти у ній без звички важко... Тебе, як поплавок, виштовхує на поверхню... Зате лежати в ній можна досить спокійно.
А ще, із-за незначної глибини переважної частини озера, воно добре прогрівається, і водичка просто супер! Парне молоко! Цікаво потім було і обсихати: на шкірі лишаються маленькі кристакики солі, ніби тебе хто обсипав кухонною йодованою Екстрою... Таким чином можна зекономити на таранці до пива, облизуючи себе чи сусіда. На кожній базі є літній душ (за 2-4 грн), а на деяких є теплий душ (від 5-до 10 грн). Після купання у нас прокинувся здоровий апетит. Задовільнити його вирішили у критому літньому ресторанчику на цій же базі. Замовили борщ та піцу. Ну і звичайно, пиво до солі! podmig beer
Борщ виявився доволі смачний, а піцца сухувата. Як вияснилося у наступні дні, у цьому ресторанчику борщ найсмачніший у всьому селищі, а ціна всюди приблизно однакова - 10грн. Не вміють український борщ тут готувати...
По дорозі додому шукали помешкання ближче до озера. На більшості баз теж красувалися таблички про наявність вільних місць, на деяких базах "вільні місця" прописані стаціонарно у рекламних бордах! Але ми вирішили шукати притулок у приватному секторі. Огледівши кілька запропонованих помешкань, ми вже майже впали у відчай. В одній садибі пропонували нормальну кімнату, але до душу і туалету треба проходити через сарай зі свинями, у іншому це і кімнатою важко було назвати: сарайчик з дерев"яним настилом замість ліжок і паралоном замість матраців, а з електрики тільки лампочка і це у 21-му столітті!!!... Нарешті нам пощастило натрапити на одну господиню, судячи з усього румунку, а їх тут ледь не половина. Вона показала нам великий, ще не добудований будинок з п"ятьма, здається, кімнатами. Одну знімало літне подружжя з Кам"янця і їх подруга, одна, судячи з усього, була господарська, хоча вони тут і не жили, а просто іноді навідувалися. І три кімнати були порожніми. При чому, їх інтер"єр вражав спартанською простотою: у двох більших кімнатах було по 5-7 ліжок різного калібру, і стояли вони на зразок лікарняної палати... Нас поселили у кімнату меншого розміру, де з меблів теж було лише 2 ліжка. Зате було аж 4 розетки і вікно виходило на південний схід. У вітальні стояла прасувальна дошка та праска, на відкритій веранді був столик, диван і крісло. У дворі стояв літній душ на дві кабінки, за будинком побудований цегляний подвійний гараж, один з них також був призначений для рекреантів (стояло 4 ліжка), інший був переоснащений під кухню-столову. Повз одну стінку стояла газова плита, кухонні меблі зразка середини 80-х та холодильник, посередині, вздовж всього приміщення стояв довгий стіл, обабіч нього довгі лави. За гаражами був сад з кількома яблунями та грушами та туалет. Коротше кажучи, це була краща пропозиція за сьогоднішній день.
Ми домовилися з хозяйкою, що переїдемо до неї завтра зранку. Після чого піднялися до себе,"порадували" нашу  теперішню господиню, що завтра ми переїжджаємо. Вона намагалася нас втримати, казала, що біля озер вечорами громихає музика, а тут тихо і збивала ціну аж до 30 гривень. Але нам тут не подобалося... До того ж,як пізніше виявилося, на кроваті, під самими нашими дверима зазвичай ночує дід...
Ввечері пішли прогулятися перед сном у ліс, що був практично за городами. Так гуляючи, дійшли майже до іншого села, що було з того боку гори. Назад поверталися вже темніло, вийшов повний місяць, який дуже гарно виглядав на фоні ялинок, навіть намагалися його сфотографувти, але нічого не вийшло. Прийшли додому, повечеряли під навісом бутербродами з чаєм та і лягли спати. Вранці поснідали, зібрали речі і переселилися до нової господині. Що ще було цікаво у цьому, та і інших будинках, то це відсутність опалювальних систем, тобто ні печі, ні котла і батарей просто не було... Складається таке враження, що всі ці будинки спеціально побудовані для відпочиваючих, що приїздять влітку, в решту часу вони стоять пусті та холодні. Здається і хазяї не живуть тут, а теж приїздять влітку здавати помешкання, при чому, хоч у багатьох дворах і "є вільні місця", але пропонують здебільшого не найкращі. Ніби вони чекають не нас, а якихось ВІП-персон, або групу відпочиваючих з 6-10 людей, які погодяться жити в одній кімнаті... Мені здається це дурість... Ті ж самі кімнати можна було б облаштувати хай навіть 4-ма ліжками, поставити шафу, кілька тумбочек чи комод. Поставити стіл і кілька стільців. І здавати таку кімнату вже можна не по 20 грн з людини, а по 30-40, але це було б прийнятніше... Ну та ладно... Це їх поняття про гостинність і туристичний бізнес, хай вони його і розвивають...
Зранку ми пішли поснідати у центр. Нам ще раніше приглянулося кафешка на 2 поверсі з балкончиком під назвою "Маріанна". По дорозі я кивнув на одного хлопця: "якби йому скинути кілька кілограмів і побритися, був би схожий на мого однокурсника Саню!" А це виявився дійсно він... Правду кажуть, що Земля кругла, де б ще зустрілися, як не на практично Українсько-Румунському кордоні?.. Вони вже сьогодні від"їздили на Львів, тож Саня пішов складати речі, а ми попрямували снідати. Домовилися зустрітися через 2 години у них на базі та попити пива.
Заради цікавості заглянули в їхню кімнату, яку вони вже мали звільняти... Кімнатка маленька, з меблів ліжко та столик. Чогось вона в мене викликала асоціацію з наметом, чи то із-за рюкзака в середині, чи із-за того, що одна стіна була дахом і тому була дещо похила...
Поки пили пиво почався короткочасний зливовий дощ... Потім Саня з Лесею побігли на потяг, а ми зайшли додому, перевдяглися взяли рушники та й пішли на озеро. По дорозі купили солом"яну підстилку. Цього разу пішли на інший пологий берег озера. Тут щось на зразок громадського пляжу, вхід коштує 2 гривні і навіть видаються чеки-квитки. На цей берег теж виходять кілька невеликих турбаз. Посеред озера є доволі великий острів з крутими берегами і порівняно густою рослинністю, туди перекинутий дерев"яний місток. Сьогодні був вихідний і народу було багатенько... Ми отаборилися на краю пляжу під якимось кущем. Вдосталь наплавалися та назагорялися. Назагорялися так, що у мене згорів навіть живіт, хоч і мазався кремом від загару! Ввечері пекло все тіло, і мене мастили різними кремами... Наступного дня думка про сонце викликала тиху паніку... Тож у рубашці з довгими рукавами ми пішли гуляти у селище... Там мав бути музей та соляні шахти... Про музей місцеві нам сказали, що його засновник помер, а син з"являється не часто... А шахти у закинутому, занедбаному, аварійному стані... Нас вразило одне провалля глибиною мабуть з сотню метрів і таке ж в діаметрі...
При чому не гогорожене і всього в кількох метрах від баз... По дорозі купи сміття, яке сюди скидають як місцеві так і власники баз...
(Вже не так давно чув по телевізору, що Солотвино називають зоною екологічного лиха, частина селища може будь якої миті провалитися в закинуту шахту... Сумно і страшно shock )
Ввечері ми пішли прогулятися по курортній частині Солотвино... Виявляється тут безліч баз, деякі навіть нам сподобалися за зовнішнім виглядом, до них ведуть цілі лабіринти грунтових доріг, з калюжами та багнюкою після недавніх дощів... Практично на кожній другій базі є танцювальний майданчик з живою музикою... Найбільше запам"ятався співак, який кортавлячи старався співав пісню "Белые розы". Тут навіть були атракціони, де ми покаталися на машинках та я постріляв  у  лазерному тирі. Біля атракціонів зустріли працівників кафе "Маріанна".
Наступного ранку, у понеділок, ми збігали набрали напрочуд чистої води з озера (пісок за ніч осів) та цілющої грязі, спакували рюкзаки та сіли на маршрутку, що йде прямо від озера на Яремчу та Івано-Франківськ. Але, ми як справжні географи ще вирішили побувати і в Центрі Європи, що по деяким розрахункам знаходиться поблизу села Ділове.
Тут стоїть топографічний знак ще австро-угорщини, обеліск та поряд музей-колиба. Подивилися, пофотаграфувалися і пішли до погран-застави ловити наступну маршрутку до Яремче.

Подорож на Закарпаття. Мукачево

Привіт всім! Вже вчетверте починаю писати невеликий екскурс-трилогію про літню відпустку 2008 року.
Попередні 3 варіанти зникали внастлідок конфлікту текстових редакторів, переустановки програм та таке інше... А потім, була зима, протягом якої читати та і писати про літні канікули було не актуально... І от знову пригріло сонечко, почала прокльовуватися перша зелень, ненароком почали з"являтися думки про природу, шашлики, і навіть відпустку та море... Але хто ж при такій погоді сидить с інтернеті?
podmig Тож нарешті дописав і публікую про поїздку влітку на Закарпаття.
Тож влітку 2008-го року ми мали кілька планів проведення "літніх канікул".  Хотілося відвідати Луцький замок графа Любарта і далі гайнути на Шацькі озера (досі не був). Також була ідея проїхатися по Прикарпатським замкам та руїнам фортець. Але переміг третій варіант, в основному завдяки своїй рекреаційно-пізнавально-лікувальній властивості... А саме: ми вирішили з оздоровчо-пізнавальною метою відвідати одне з чудес природи на території України - Солотвинські солоні озера. Ми досить багато чули про них, так як їноді студенти нашого факультету перебуваючи на Карпатській практиці їздять туди на пару днів... На нашому курсі такої розкоші не було...tears
Провівши попередню розвідку в інтернетіlook , та обдзвонивши кілька базcall . Я вияснив приблизну вартість проживання та яким чином краще дістатися до жаданого курорту. Попередній затверджений маршрут був такий: потягом до Мукачева, потім маршруткою до Солотвина, 3-4 дні купання-лікування, далі до Рахова, а з відти на Яремчу чи Коломию, звідти на Івано-Франківськ, де ввечері нас чекатиме потяг додому...

Майже так і сталося. По-перше, що ж то за чоботяр з чоботями... Весь тиждень нашої відпустки по прогнозам мала бути дощова та хмарна погода, але чим ближче до дати від"їзду прогнози були все більш оптимістичними... Тож зранку з поїзда Київ-Ужгород у Мукачево ми вийшли якраз з останніми краплинами дощу... Зразу ж біля вокзалу мікроавтобусики вже пропонували свої послуги по розвезенню пасажирів у більш-менш популярні селища Прикарпаття та Закарпаття. Але ми вирішили спочатку випити філіжанку кави та зібратися з думками, до того ж, була підозра, що маршрути з автовокзалу можуть бути дешевшими. І ми вирушили на автовокзал дізнатися про періодичність маршрутів на Солотвино, але поки йшли до вокзалу, виникла ідея лишитися у цьому місті, хоча б до завтра, бо загорати на ще мокрому піску на пляжах Солотвина ми вирішили не доцільним.
Ще з минулої весняної подорожі у нас був недовиконаний план-мінімум, що до відвідин пам"яток природи та архітектури Мукачево. Взагалі, це чудове місто. Вже вдруге з двох разів воно збиває наші попередні плани, що робить мандрівку досить цікавою! (ще й досі моторошно, як згадаю автовокзал у Бероговому, куди нас занесло з Мукачево, періодичність руху автобусів та славетний потяг "Едельвейс". Але це інша історія...) Довго не роздумуючи, та озброївшись довідником по Західній Україні, атласом автомобільних доріг з планами окремих міст та телефоном, вже через кілька хвилин ми забронювали місця у готелі "Барви", що виявися у досить зручному місті: на півдорозі між центром міста та вокзалом. Ще через кілька хвилин ми вже знайомилися з адміністрацією готелю та представленими нашій увазі номерами. Це двоповерхова будівля, де на першому поверсі знаходяться аптека і супермаркет, а на другому, власне, готель. Адміністраторша попередила, що у  номері з великим двоспальним ліжком зламаний душ, а так як саме він був нам потрібен після поїзда, то ми поселилися у номері, який про себе назвали "кімната 3-х ведмедів". Тут стояло 3 дерев"яних ліжка, дерев"яний стіл та 2 дерев"яні стільці, а також шафа, холодильник  і телевізор на комоді. Все було досить зручно та мило.
Прийняши теплий душ, пішли гуляти у місто і зробити кілька корисних речей... По-перше я хотів постригтися - майстри у Закарпатті досить не погані, і беруть за свою роботу вдвічі менше столичних колег, по-друге ще вирішили зайти на речовий ринок і купити шорти на курорт. Як виявилося, ціни на речі тут майже не відрізняються від цін на базарах Києва, але я все-таки купив шорти і жовту рубашечку з коротким рукавом. Далі знайшли якусь зовсім чудову вуличку, дуже тиху та затишну, виникало таке враження, що ми десь у Європі в 19-ту сторіччі...
На цій же вулиці нас застав дощ, від якого довелося ховатися під сливами. В готелі ми лишили обновки і пішли в центр, шукати палац якогось угорського графа, що проминули минулого разу. Невдовзі зголодніли і довелося шукати кафе. У кафе "Білочка", що нам сподобалася назвою та дизайном, були лише солодощі, тож ми знайшли кафе "Білий папуга", на центральній площі поруч з Ратушею та пам"ятником Кирилу та Мефодію.
У величезній клітці у залі дійсно жив крикливий білий какаду, якого офіціантки у формі флібустьєрок іноді підкормлювали хлібом, щоб він не зчиняв галасу. Кричить він дуже голосно та пронизливо... Взагалі інтер"єр кафе виконаний у морській тематиці, дуже гарне, затишне і з помірними цінами місце... Після ситного обіду, ми викотилися на вулицю, та з пів-години сиділи на лавочці, перетравлюючи борщ та омлет...
Потім, з цікавості, зайшли у внутрішній дворик ратуші... На диво, нас звідти ніхто не вигнав... Дворик дуже гарний та доглянутий.
Як тільки до нас повернулася жага руху до нового та цікавого, ми попрямували до Мукачівського монастира, що на самому краю міста на лівому березі річки Лотариця. Перейшли міст, я відмітив, що води у річці у липні на багато більше,ніж минулого року у травні. Трохи пройшлися Лівобережним Мукачевом, потім повернули і йшли по набережні. Це асфальтований тротуар, що знаходиться на певному валу, що захищає будівлі "бідних" Мукачівчан від великої води. Автомобільна дорога йде далі, за цими дачами... По дорозі я здійснив "обряд миття ніг" - я збираю водойми, де купався, чи хочаб мочив ноги...А прямо на березі річки ми натрапили на зарості ожини і трохи попаслися в них.smile

Ще здалеку монастир вразив нас своєю могутністю.
У дворі монастира росте сад, кажуть, що монастирські землі раніше простягалися досить далеко, але у радянські часи його "розкуркулили" і землі віддали під дачі. Ще у дворі є невелике кладовище монахинь та священників... На кількох могилах були дуже цікаві надписи: викарбувані не тільки роки життя, а й роки приходу в монастир та постригу... Також мене приємно вразила церква... це практично повіністю прозора будівля, мабуть найсвітліша церква, з усіх, що я бачив...
Повертаючись до готелю, ще зайшли у кафешку напроти Ратуші, що привертає увагу малюнком великого кухля пива і надписом "Чоповане пиво" на склі вітрини. Це досить маленький заклад, всього 3 столика вздовж вікна-вітрини і барна стійка... Що таке "чоповане" пиво ні барменша ні офіціантка толком пояснити не змогли, все, що я зрозумів, що це пиво варять прямо у цьому приміщенні. На смак воно з гірчинкою і чимось нагадує "Родомишль".
На вечерю і сніданок купили ковбаси, хліба та йогурту.
Зранку перекусили, зібрали речі, зайшли у "світ кави", випили по філіжанці кави, купили по 100 грамів кавових зерен і пішли шукати маршрутку до Солотвино. Не доходячи кілька метрів до автовокзалу нас піймав водій мікроавтобуса і запропонував довезти нас швидко та зручно... Ми погодилися. Ще з пів-годинки чекали, поки збереться потрібна кількість пасажирів, потім водій змінив табличку "Тячів" на "Солотвино" і ми поїхали...

Далі тут:
http://blog.i.ua/community/343/630427/ - Солотвино - унікальний курорт-катастрофа.
http://blog.i.ua/community/343/630430/ - Подорож на гуцульщину.