Темрява, блиск зірок і тиша
І лиш спокійний вогник свічки
Розсіює спокійну ніч

Мерехтіння свічки відкидає тіні,
Причудливі, дивні,
І рухи спокійні і ніжні,
Що створюють пристрасті світ.

Там небо з землею,
Там сад і пустеля,
Там все це змішалось
І втратило сенс

Залишилось єдине,
Неподільне і ціле,
Що силою пристрасті
Пов’язано навік.

Та через мить все скінчиться
І сонце розпалить світанок,
Освітить Дзеркала
Їх вічних, пов’язаних душ

Та це лиш початок,
Найменша частинка Світу
Що створили почуттям
Для себе ВОНИ.

З побаченого напередодні

 

Похнюплену багатоповерхівку

Тендітними плечима підпираєш,

За морок зачепившись поглядом.

П’єш пиво з присмаком туману

 

Та липкої мряки…

                       Ліхтар підморгує ,

І вікна сито мружаться  - чужі!..

Похнюплена багатоповерхівка,

На тебе спершись, позіхає…

Їм байдуже!

                        П’єш пиво крижане...

  18.01.2011

© Stepans’ka Marina (SMG)

 

 

Мало слів,
А сказано багато-
І чьортенятами в очах
І почуттями в голосу.

Хочеться зробити все на світі,
Щоб торкнутися промінчика,
До теплого соняного зайчика,
Щоб зберегти і зігріти,
Підтримати і захистити
Від усіх насвіті!!!!

Але її неспіймати,
Вільну, швидку і веселу..
І невтримати нікому-
Можна тільки насолодитися митю:
Коротшою за життя,
Коли вона поруч,
Коли тепло її гріє душу
І змушує повірити в казку...

Це найприємніше У світі-
Розуміти що ти потрібен,
Не на все життя,
Але трохи довше ніж мить!!!

І дзвін струни
І сяйво місяця небесного
І холод снігу,
На весняній траві.
Все так знайомо,
Все згадується кожен рік
І дивуватися усьому,
Що відбувається набридло...
Мені...
Я так звик бути таким,
Яким подобаюсь собі,
Та чи сподобаюсь комусь я??
Чи так і залишусь на самоті.
Та вірю я в звичайне щастя,
Що кожен робить сам cобі.
І вірю я в прекрасне диво,
Хоч і не зустрічалося воно мені.
Це так прекрасно,
Бачити весняну траву.
І подих зеленої весни
І відчуття,
Що комусь не байдужі твої думки.
Я хочу щоб увесь світ,
Посміхнувся місяцю ясному,
Бо такого близького "супутника"
Їй не знайти, не бачити ніколи.

Білі хмаринки,
На прозоро-блакитному небі,
Тихий шелест вітру,
У високій траві.
Поруч, назавжди, застили
Ісполіни, дерева,
Що вмиті й на кормлені
Буйством стихій....
Тут немає гуркоту й шуму,
І не чути зовсім машин,
Лиш руйнує тишу природну,
Тихий, солов’їний спів.
І сонце запалить,
Червоним весь обрій,
І на небі, мільйонами точок,
Зорі ясні спалахнуть.
Та нам з тобою,
Неважливо це буде -
Цього мало
Для наших закоханих душ.
Ми створимо Всесвіт,
Ми підемо у мандри:
Ось чого достойні,
Наші серця.

Хоч пролетіли,
Для всіх лиш секунди,
Для цих двох,
Промайнуло столітнє життя.

Ти сонячний зайчик,
Ти краплинка дощику,
Ти легкий вітерець,
Ти рідна земля.
Я люблю тебе за все:
За твою красу,
За твій розум,
За те що ти є.
Та твоє серце не зі мною,
Ти кохаєш не мене,
І я в своїй любові
Пливу на самоті.
Та не буду горювати,
І волосся рвати на чолі,
Бо дівчат красивих так багато,
Та для мене ти єдина на землі...


Дівчата я вас усіх люблю!!!!
Вірш посвящаеться усім вам!!!!

Шум і гуркіт
І білий сполох...
Так ніби крізь повіки,
Приглушений, але чіткий.
Я відкриваю очі -
Темно і трава лоскоче ноги...
Сполах...
Блискавка!!!!!!
Все небо прорізає ветвиста гілка...
Зупинилась, ніби побачила мене,
Чи відчула погляд мій,
Та швидко зникла...
А тиша перед громом,
Ніби задзвеніла,
Натягується, як струна,
Ось-ось і вже порветься,
Але ні....
І раптово, як удар,
Ніби все на світі впало -
Грім, сухий і довгий,
Закутав все,
Закрався в вуха і там сидить...
Шумить.....
Так довго, ніби засідає глибше,
Чи це не грім, це шум дощу,
Що насувається стіною...
Повільно, незупинною,
І він накриває мене всього,
З головою, вимиваючи мене,
Від усього, від турбот і бід,
Я піднімаю вверх лице
І струмені дощу,
Б’ють мене в обличчя,
змивають з мене все....
А вітер що що зявився,
продуває все наскрізь,
видуває непотрібне
І ніби я лечу
Серед цих стихій один....

Я відкриваю очі,
Так хочу пити!!!!!
А за вікном гроза,
Гримить, грається стихія,
І кожна блискавка в вікні,
Ще більше очищає душу......

Конвалія,лілеї,камелії, майори,
Ромашка і спірея, настурції-це флора
Бджола,метелик,мошка,комарик,
Жук,мурашка,блоха,велика муха-
То все це є комашки.
Верблюд, маленька мишка, коти ,
Кроти, ховрашка, слони, ведмеді,
Коні - то звірі, а не пташки.
Орел, синиця, жайвір, лелека,
Соловейко, курча пухнасте, качка
І вся її сімейка, павич широкохвостий,
І пелікан чудовий - то є пташки
Всілякі і різнокольорові.
У морі кит з дельфіном і жадібна
Акула, в болоті жаба блима,
Щоб рибка не заснула - то все є
Світ великий і гарний і незнаний...
Лиш люди тут чужинці, для них він
Невблаганний. І лише для людини
Жорстокість є прийнятна.
Та лиш людськеє слово
Зробило світ цей святом.

Сумом оповилася земля

Від реалій нашого буття,

І застиг у сутінках журби

Сенс життя.

Дві людини в різних містах.
Два серця на відстані великій.
Дві душі що у супереч усьому
Залишилися одним цілим...
Відстань і час -
Ніщо перед справжнім почуттям,
Перед тим що може дати крила,
Що змушує людей літати
Серед кам’яних ідолів
Та сірих будівель буття...
Знайди свою справжню душу,
Спробуй це ПОЧУТТЯ.
І ти зрозумієш,
Що крім цього,
На Землі більше нічого нема...