Вчора добираюсь додому.. ніч майже, щось близько десятої.. тихо, тепло.. от таке, по-справжньому тепле повітря навколо, що огортає приємністю й ароматами літа.. коли пахне ще квітами й травою, але й пилом.. краса.. тихий перестук копит моєї кобили.. Подумалося - от чому не всі вечори такі?
 
  І світлячки над дорогою, там, в траві))

  Вдома не втрималась, взяла меншого брата, показати дитині, що таке той світлячок))) і пішли їх фотографувати.
  Ось що в мене вийшло:


 Такі в нас СВІТЛЯЧКИ))))  Вони не літають, на жаль. Але всерівно - вночі - КРАСА!!!

Сьогодні за календарем наших предків відзначається Свято Яр Дани або ВодоСвяття.



Цього року свято припало на 6 січня.
А взагалі воно рухливе і розраховується від Різдва Коляди Божича - на 12-й день.

Ця Містерія має величезне космічне значення для нашої планети, тому що має астрономічне і астрологічне обгрунтування.
Чому Вода на Землі стає Святою? Тому що саме в цей час, в ці дні, ми знаходимося найближче до Сонця. Тому його промені Освячують Воду, тобто роблять енергетично дуже сильною. Таку воду наші предки використовували в лікуванні себе і тварин, освяченні обійстя і т.д.


звісно моя статті трохи запізднилася, та в неті зараз багато інфи для тих, кому цікаві такі речі.

Але я маю надію, що тепер, знаючи МАГію (від слова МОГти і переМОГати, тобто ЗНАТИ і використовувати свої знання на БЛАГО) ми будемо більш уважні і наступного року приєднаємося до загальних Космічних циклів більш свідомо, що звісно лише посилить ефект впливу на людину.


Вважається, що такого дня слід омитися першою водою, краще звісно зануритися в святі води нашої могучої або магічної ріки, символа і Духа Слов*янства - Дніпра, доречі по одній із версій, назва теж походить від Дани, тобто, ДАНА ПРЕСВЯТА - ДанаПр.


Але... як кажуть, Святі діла робити ніколи не піздно, тому можна ще сьогодні омитися (головне свідомо) і зарядитися силою Духа Святого (енергією Сонця)  через Святі Води Землі (жіноча суть Бога).  Таким чином, бачимо, що  гармонія поєднання  чоловічої та жіночої іпостасі Бога були присутні в кожному святі.. тай  саме слово Свято має вже в собі значення СВЯТЕ дійство, тобто освячене Небом, Зірками... а значить Богом.

Символіка Маку в українських традиціях:

Макова голівка вважається символом розуму.
Освяченим Маком осипають все обійстя - для захисту від злих сил.

Мак вважається добрим лікарським засобом від безсоння, виразки шлунку.

Традиційні коржики з маком люблять всі !

Мак часто вишивають на рушниках і сорочках.

(за Г.Лозко)





  ~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~


Цветы мака в юго-западных католических странах употребляются для
украшения церквей в день Сошествия Св. Духа. Особенно это практикуется во многих местностях Прованса, где маленькие дети, одетые ангелочками, идут в этот день в процессии перед священником, несущим Св. дары, и
усыпают маковыми цветами его путь. От этого, вероятно, цветы эти в Провансе носят еще название цветов ангелов.
в России, хотя цветы мака и не имеют особого значения в церковных празднествах, но церковные главы носят часто название золотых маковок.
Здесь, конечно, название маковок относится более к верхней части головы, которую мы обыкновенно называем «макушкой, маковой»; тем не менее некоторая, вытекающая из сходства маковой головки с нашей головой
символика наблюдается и во многих русских поговорках и песнях.
Символика эта, впрочем, существовала уже и у древних греков, которые
называли мак — kodeion, а человеческую голову — kodeia, и особенно у
древних римлян, у которых Нума вместо приносившихся в прежнее время в
жертву Юпитеру человеческих голов стал приносить маковые головки.
То же самое случилось и с зверским умилостивительным жертвоприношением детских головок богине Мании — призрачному существу, имевшему будто влияние на жизнь детей. Юнием Брутом детские головы были заменены здесь
головками чеснока и мака.
Нельзя также обойти молчанием и известный в истории Древнего Рима рассказ о взятии города вольсков — Габий.

Это было в 515 году до н. э., в царствование Тарквиния Гордого. Будучи не в состоянии взять этот город ни голодом, ни приступом, Тарквиний придумал хитрость. Старший сын его, Секст, притворившись, что отец,
рассердясь, прогнал его от себя, бежал к габийцам и обещал им помочь в борьбе с отцом.
Добродушные и доверчивые габийцы не только поверили этой сказке, но даже имели неосторожность поручить ему начальство над всеми своими войсками. Тогда, заручившись властью, Секст послал тайком к Тарквинию
верного своего раба узнать: что ему дальше делать, как поступать? Когда посланный Секста явился, Тарквиний был в саду. Вместо того, чтобы ответить на предложенные ему Секстом вопросы, он начал быстро ходить по
саду и сшибать бывшей у него в руках тросточкой самые высокие головки
мака, которым были засажены некоторые клумбы его сада. Возвратясь к Сексту без всякого ответа, раб рассказал ему только то, что видел. Но Сексту этого было вполне достаточно. Он понял, что отец, сшибая самые высокие головки мака, хотел этим сказать, что Секст должен обезглавить или умертвить всех начальников габийцев. Секст поступил так, и город был взят.

Таким образом, и здесь маковые головки явились символом человеческих голов.

 Одна легенда о происхождении мака:

«Дело было первой весной — той весной, когда Господь создавал и тварей, и растения. По Его мановению цветок возникал за цветком, тварь за тварью. Вся земля была ими уже покрыта Всюду царили радость и согласие. Животные и люди жили друг с другом в полнейшем мире, и с утра до вечера только и раздавалось ликование. Одно лишь существо не разделяло всеобщей радости, всеобщего счастья и
печально бродило по молодой земле — это была ночь. И потому бродила она так печально, что каждое существо на земле имело свою подругу, а она одна лишь оставалась одинокой. К тому же она чувствовала еще, что была единственным существом на земле, к которому остальные приближались с
неохотою. Ибо как она ни старалась при помощи звезд, светящихся жучков и других источников света рассеять свой глубокий мрак, все-таки скрывала слишком много красот природы от очарованных глаз новосозданных тварей и тем невольно отталкивала всех от себя. И когда восходящее солнце, озаряя своими чудными лучами, приводило всех в восторг и вызывало всеобщее ликование, она еще тяжелее чувствовала свое одиночество, и еще тяжелее являлось для нее ее собственное
существование.
Будучи от природы доброй и любвеобильной, она искала ответ на эту любовь и, не встречая ее, окутывала свою главу в густую вуаль, чтобы проливать в уединении горькие слезы...
Горе это наконец заметили цветы и старались всячески смягчить его и доставить ей, по мере своих слабых сил, возможно большую радость. Но что могли бедняжки предложить ей в утешение, кроме своих чудных красок и своего упоительного благоухания? И вот многие из них стали задерживать свой запах днем и испускать его только ночью. И хотя это утешение было, конечно, ничтожно, но ночь чувствовала себя все-таки уже несколько менее одинокой: разносившийся всюду чудный запах показывал
ей, что есть-таки существа, которые сочувствуют ей и хотят утешить ее в тяжелом горе.
Однако утешение это было недостаточным, и ночь, в конце концов, вне себя от горя бросилась к подножию трона Всевышнего и обратилась к Нему с мольбой:

«Всесильный Боже, Ты видишь, как все созданные Тобой существа счастливы и как я одна только брожу без радости, одинокая и никем не любимая на земле, не имея даже существа, которому бы могла поведать свое горе. Светлый день бежит от меня, как я ни стремлюсь к нему всей душой, и так
же, как и он, отворачиваются от меня и все остальные существа... Сжалься же, Всевышний, надо мной, несчастной, умерь мою скорбь, создай мне товарища, дай мне верного друга и спутника жизни».
Господь улыбнулся, услышав мольбу ночи и, сжалившись над ней, создал сон и дал ей его в товарищи.
Ночь с восторгом приняла этого дорогого друга в свои объятия, и с тех пор началась для нее новая жизнь. Теперь она не только не чувствовала себя более одинокой, но всюду ее встречали с радостью, так как постоянно сопровождающий ее благодетельный сон является любимцем всех живых существ на земле и ожидается с нетерпением как успокоение и отдохновение.

Вскоре к ней присоединились еще новые милые существа: ее и сна дети — сновидения и грезы. Вместе с ночью и сном разлетались они по всей земле и делались всюду такими же желанными гостями, как и их родители. Не прошло, однако, много времени, как люди, бывшие вначале простодушными и чистосердечными, изменились. Страсти в них пробудились, и в душе их становилось все мрачнее и мрачнее. А так как дети в дурном обществе легко портятся, то и здесь случилось то же: некоторые
сновидения, придя в близкое соприкосновение со злыми людьми, сделались легкомысленными, обманчивыми и недружелюбными.

Сон заметил эту перемену в своих детях и хотел было от себя их прогнать, но сестры и братья заступились за них и стали просить его: «Оставь нам провинившихся братьев и сестер, они не так уж скверны, как кажутся; мы обещаем тебе общими силами исправлять их, как только они
будут сбиваться с пути».

Отец ответил на просьбу своих добрых детей согласием, и в их сообществе остались и тяжелые, мрачные сновидения, которые, однако, удивительным образом, как показал дальнейший опыт, держатся почти всегда только злых людей, которые как будто их к себе привлекают. Между тем человечество становилось все хуже и хуже, и жизнь его делалась все тяжелее и тяжелее. Однажды один из совсем испортившихся людей лежал среди чудной ночи на благоухавшем чудными ароматами лугу.

Сон и грезы подступили к нему, но грехи его мешали им подойти. В душе его зародилась страшная мысль — убить своего родного брата. Напрасно брызгал на него сон своим волшебным жезлом капли успокоения, напрасно убаюкивали его своими пестрыми картинками грезы — несчастный все более
и более уклонялся от их благодетельного влияния. Тогда сон созвал своих детей и сказал: «Если так, то улетим от него, дети, — он недостоин
наших даров!» — и они улетели.

Однако такая небывалая неудача сильно раздражила сон, и, отлетев на далекое расстояние от непокорившегося его влиянию человека, он долго никак не мог успокоиться; особенно же он никак не хотел простить своему волшебному жезлу выказанное им бессилие и в гневе, наконец, воткнул его
в землю. Кружившиеся же тем временем вокруг него грезы, играя, увешали этот жезл теми легкими, воздушными, пестрыми образами, которые они хотели навеять на несчастного оттолкнувшего их от себя человека.
(из нета)

Приятная внешность. Аристократизм.  Утонченность, но несмотря на это – мужество, иногда ребячестство. Больше всего ценит в себе Камелия внутреннюю гармонию и покой. Если в шумном, полном движения офисе услышите доносящуюся из-за двери спокойную и приглушенную музыку - это значит, что там находится Камелия. Рассеивает   вокруг себя милую, приятную атмосферу.

~~~~~~~~~

На языке Цветов 

Камелия – внутреннее благородство, скромность:

Камелия - восхищение,совершенство. Камелия (розовая) - тоскую по тебе. Камелия (красная) - ты пламя в моем сердце. Камелия (белая) - тывосхитительна.

Камелию считают красивым, но бездушным цветком - эмблемой холодности и черствости чувств, эмблемой красивых, но бессердечных женщин, которые, не любя, завлекают и губят.  Объясняет такое мнение об этом цветке древняя легенда о возникновении камелии на земле.

  

Эроту (Амуру), пресытившемуся любовью Богинь Олимпа и земных женщин, его мать Афродита (Венера)  посоветовала полететь на другую планету. На Сатурне он услышал хор ангельских голосов и увидел красивых женщин с белым телом, серебристыми волосами и светло-голубыми глазами. Они пели хвалу Господу, что он дал им тело изо льда, который успокаивает страсти и гасит всякие желания. Они посмотрели на Эрота, любовались его красотой, но не увлекались им. Напрасно он пускал свои стрелы. Тогда в отчаянии он бросился к Афродите, которая возмущенная таким несвойственным женщинам бездушием, решила, что эти бесчувственные существа недостойны быть женщинами и должны сойти на землю и превратиться в цветы.

Говоря о камелиях, нельзя не вспомнить известный роман Александра Дюма (сына) «Дама с камелиями», лёгший в основу оперы Травиата. Он повествует о любви  парижской  к молодому и романтичному Арману Дювалю. Прототипом Маргариты Готье являлась возлюбленная Дюма Мари Дюплеси, которая в двадцать три года умерла  от туберкулеза. Из-за болезни сильные запахи были для нее непереносимы; аромат роз или гиацинтов вызывал головокружение, поэтому она любила  камелии, которые почти не пахнут.

    Первое упоминание о камелиях в истории появилось в 1 веке  нашей эры, когда губернатор провинции острова Кюсю  лично прикончил главарей банды преступников дубиной, сделанной из древесины камели. Камелия очень почитаемое растение в Японии и во многих  странах  Азии, ее называют «Королевой Сада». Ближайший родственник камелии – чайный куст.

     В Японии это символ Богини  Солнца – Аматерасу  - прародительницы всех японских императоров и является (вместе с хризантемой и ирисами) самым воспетым и почитаемым цветком, в честь которых устраиваются праздники.

***

Нашла в нете,

но к сожалению, забыла сохранить имя автора стихотворения..:

В Киото - славном городе старинном в семье богатой - девочки росли... Одна - красавица, другая – симпатична, их замуж отдадут после весны... Рерика - хороша, как роза мая, Горда и неприступна, как скала. Рана - мила, хотя слегка сутула, Но, так улыбчива, да и ко всем добра. Все ниц перед красоткою Рерикой (Мужчин парализует красота). Рана сестрою тоже восхищалась - Дайрисама* она её звала... Но вот однажды за игрой хякупин** Влюбилась вдруг Рерика в мудреца А тот, (ну, кто бы мог подумать!) Руки Раны спросил уж у отца. Рерика в гневе! Все вокруг немеют - Красавица, умна и хороша! Но почему мудрец влюблён в сестричку? Ему милее добрая душа… Рерику любят принцы, самураи. Клялись в любви ни раз ей на крови - Из за неё уж многие топились, Сэппуку*** предавались от любви. Холодная красавица  решила Своей сестре устроить тайно месть и с мудрецом, в которого влюбилась, На место новобрачной рядом сесть. И тут Венера, что Любви богиня, Решила этой мести помешать. ...И превратила гордую красотку   В камелию, чтоб сад свой украшать. ...И плакали возле куста мужчины Вскрывали вены, проливая кровь... Ведь Красота, хоть зла, но Всемогуща! Все дарят Ей - и жизни, и любовь... ...а доброта? но разве есть в ней прок? Мудрец один нашёл, ни кто другой не смог....

14 метров забора из крышек пластиковых бутылок...

Цікава це річ, мрії! Як правило наші мрії здійснюються в когось іншого, в того хто мріє зовсім про інше. Цікаво, чому так? Та в мене сталось напаки! Від недавна в мене здійснилась мрія, про те не моя. Здійснилась мрія дівчини, яку я кохаю. І що тепер робити з її мрією, я не знаю! Та в свою чергу, я чув, що вона здійснює мою мрію!  Цікаво, прада?
Мрія, таки цікава річ!

Пока Первый и Второй мир мир ноет о скором умирании бумажной прессы и деградации блогов до набора картинок, в Африке только-только начинает появляться аналоговый вариант собственных медиа – новостных досок. Самый известный «издатель» среди таких медиа – либериец Серлиф: его записи мелом читает до 10 тыс. человек, сеть его корреспондентов – 80 человек.

Помнится, когда шли телевизионные дебаты на «Дожде» кандидатов в Координационный совет оппозиции, рукопожатный блогер Олег Козырев радостно пообещал, что в случае победы Евгении Чириковой на выборах мэра Химок оппозиция самым первым делом займётся реформой досок объявлений. Осознавал ли Олег Козырев, что он выступил как типичный африканский оппозиционер? Ведь в последние 8-10 лет нигерийские, сенегальские или ганские «несогласные» ведут борьбу с вороватыми и неоколониальными режимами тоже посредством распространения досок объявлений.

В странах чёрной Африки газета и вообще любое печатное СМИ является не только роскошью (к примеру, в Нигерии газета стоит, как 3 хлебные лепёшки – ежедневный прожиточный минимум для 70% нигерийцев), но и бесполезным занятием – большинство населения просто неграмотно. Тем более роскошью является ведение блога или аккаунта в соцсети – тут уже ограничитель не только неграмотность и дороговизна компьютера, но и отсутствие электричества в большинстве хижин автохтонов.

Характерен пример Монровии – столицы Либерии, по африканским меркам относительно развитого и относительно свободного государства. К примеру, по уровню личной свободы согласно рейтингу британского института Legatum Institute Либерия занимает 94 место в мире – против 119 места у России или 102 места у Украины; по т.н. «социальному капиталу» Либерия 68 в мире, Россия на 71 месте. Но вот грамотными в Монровии являются только 60% мужчин и 25% женщин (кстати, только за счёт грамотности Россия и «выезжает» в таких рейтингах – пока мы 27-е в мире, во всём остальном – вполне себе африканские результаты). И в этих условиях либерийский учитель Альфред Серлиф придумал идеальный новостной блог – большую доску, на которой он мелом пишет до 80«статей» (постов) в день.

Серлиф стал «новостным блогером» в 2000 году, в 2005-м написал что-то нелицеприятное при либерийского президента-гаранта Тейлора, попал на несколько месяцев в тюрьму, был выпущен оттуда под нажимом «благодарных читателей» (перед тюрьмой, где он сидел, ежедневно собиралось до 1000 протестующих). Сегодня число ежедневных читателей «новостной доски» Серлифа достигает 10 тыс. человек. Для неграмотных либерийцев он разработал картиночный код: силы ООН рисуются в виде голубой каски, нынешний президент – змеи, США – толстой, довольной рожицы, Бог – в виде креста, еда – початка кукурузы, и т.д. Альфред часть новостей читает вслух, а также комментирует их.

У Серлифа существуют приблизительно 80 добровольных «корреспондентов»: они бегают к тюрьме, парламенту, на базар, и т.п., где собирают новости и слухи. Кроме того, до 20-30 «новостей» приходят к нему сами – их приносят простые жители Монровии: у кого забрали в тюрьму сына, кто выиграл в лотерею, кто решил баллотироваться на пост старосты района. Часть новостей, в основном международных, Серлиф снимает с новостного канала BBC. Также своим долгом он считает ежедневно давать по 2-3 нравоучительных «новости» от самого себя: либериец, не пей! либериец, не бей!

Примерно 70% финансирования «блога-доски» Серлиф получает в виде пожертвований читателей, в основном натурой – едой, питьевой водой, батарейками, и т.п. Все эти натурные платежи он раздаёт своим «корреспондентам» (типичная выплата – литр воды, корнеплод батата или пара початков кукурузы). До 30% бюджета – это выплаты различных неправительственных западных организаций (около 500 долларов в месяц; телевизор, подписка на BBC и дизель-генератор, от которого питается телек и освещается «блог» по ночам – тоже западная благотворительность).

В Либерии и других западно-африканских странах сегодня появились сотни «блогеров», подражателей Серлифу. Можно, конечно, смеяться над этим методом, но он в африканских условиях – единственно возможный путь независимой коммуникации с простым народом. Доросла, точнее, деградировала ли Россия до такого способа коммуницирования подвижников со своим народом – через блог-доску – вопрос пока открытый. «Злой Шахов» – новоизбранный мэр Химок – не дал провести Олегу Козыреву и Евгении Чириковой такой эксперимент.

                                                                       

                                                                 

Источник: блог Толкователь.

==============================================================================================

від себе: а ми тут дурнею маємось та фігню пишемо. нігери скоро нас розумово обженуть 

==============================================================================================

Схоже, що Україна увійшла в смугу цілковитої темряви. Така ситуація закономірно виникає напередодні стрибкоподібного переходу системи до якісно нового стану розвитку. Як показав Рене Генон, “перехід від одного циклу до іншого може відбуватися лише у повній темноті”. В езотеричній традиції цей короткотривалий період переходу представлявся символізмом вмирання пшеничного зерна напередодні його проростання і позначався чорним. Християнські містики називали цей закономірний етап терміном “чорна ніч душі”.

Це місце, де розгадуються всі загадки. Тут зв’язок між цим Всесвітом і наступним

Френк Герберт

Що ж таке важливе має відбутися в Україні у цій тотальній темряві напередодні цивілізаційного перетворення? Перш за все — зміна свідомості. Феномен зміни свідомості грецькою мовою позначається терміном “метанойя”, якому відповідає українське “покаяння”.

Про методику виходу на вищий рівень свідомості вже розповідалося в “Переході-IV” у статті “Технологія перенародження” (№1-2000). Все починається з процедури “іспиту совісті”, під час якої людина усвідомлює свою божественну сутність і високу гідність вільної мислячої істоти, створеної за образом Божим. Адже одні вимоги до тварини, яка керується напівавтоматичними рефлексами, і зовсім інші — до людини, якою керує духовна сутність, що моє божественну іскру. Без такого пізнання свого вищого призначення людина не може побачити свої гріхи, отже не може й відчути за них жаль і здійснити повноцінний акт зміни свідомості.

Подібна ситуація з перетворенням народного організму. Для здійснення покаяння і переходу до вищого рівня мислення народ має зрозуміти своє призначення в Божих руках, адже гріховним буде все, що не відповідає такому призначенню. Відповідальність народу і його обов’язки перед Богом визначаються кількістю і якістю отриманих від Нього талантів. Так які ж таланти дано українцям і як ними вірно скористатися, щоб виконати своє призначення?

(.....)

1. Батьківщина Гіперборейської традиції

Перші проторунічні написи відносяться до палеоліту і датуються 17—16 тис. до н. е. Це руноподібні символи, написані на кістках мамонта, знайдених на Межиріцькій стоянці в Україні (Канівський район), знаки, вирізьблені на кам’яних брилах у тому чи іншому регіоні Західної Європи, чи “сонячні колеса”, вирізані з кістки і виявлені на Сунгирській стоянці неподалік Володимира у Росії. Безсумнівно, що ці найперші знаки, написані людською рукою чи вирізані з кістки або дерева, мали сакрально-магічний характер. Імовірно, поступово ці символи, одержувані в одкровеннях чи іншими шляхами, збиралися і накопичувалися, піддавалися класифікації і змінам.

Приблизно з середини 6 тис. до н. е. у Європі відбулося небачене доти піднесення культури , яке супроводжувалося могутнім розвитком ремесел і мистецтв, у тому числі — і мистецтв магічних. Від того часу до нас дійшли глиняні фігурки божеств, чудова кераміка, залишки святилищ, храмів і поселень. Кераміка цієї культури, виявлена на території Східної і Центральної Європи, багата на магічні зображення, чимало яких, імовірно, слід вважати прямими попередниками як рунічного алфавіту, так і неалфавітних європейських магічних символів.

Чи не найдавніші рунічні символи зафіксовані у гротах святилища Кам’яна Могила (Запоріжчина, по?близу Мелітополя). Їхні зо?браження, у т. ч. протошумерські письмена, сусідять із верхньопалеолітичними зображеннями мамонтів і бізонів, ви?ко?наними в районі 16—14 тис. до н.е.

Найдавніші протописемні знаки Кам’я?ної Могили шумеролог Анатолій Кифішин відносить до 12—10 тис. до н. е., а найпізніші — до 3 тис. до н.е.

“Поки немає інших джерел, Кам’яну Могилу апріорі можна вважати найдавнішим архівом найдавнішого у світі письма" (Кифишин А. Г. Древнее святилище Каменная Могила: Опыт дешифровки протошумерского архива XII—IIIтыс. до н. э. Том I. — Київ: Аратта, 2001. — 872 с., с. 558.)

Згаданий культурний і технологічний вибух у Європі супроводжувався раптовою появою високих знань невідомого походження, для позначення яких вжива?ється термін Гіперборейська (Примордіальна, тобто первинна) традиція. Ініційований цими “неземними” знаннями цивілізаційний стрибок відбувся відразу ж після подій, викликаних затопленням прісноводного Понтій?ського озера солоними середземноморськими водами у 55 ст. до н. е. і перетворенням його на сучасне Чорне (Руське) море. Частина людності, яка врятувалася від вод Великого потопу і відійшла на північ (територія сучасної України, стародавня назва — Гіперборея), заснувала нову цивілізацію, відому нині як Трипільська або Арійська.

Після адаптації до нових природнокліматичних умов і демографічного вибуху арій?ські (індоєвропейські) народи розселилися по всій Євразії, розносячи з собою вищу культуру і вищі знання.

Підтвердженням раптової появи після 55 ст. до н. е. справді  високих знань є те, що принаймні з 5000 р. до н. е. почали масово будувати мегалітичні споруди (від megas — великий, lithos — камінь), що тягнуться від Закав?каззя через Північне Надчорномор’я до Мальти і Бри?танських островів. Здебільшого це були астрономічні обсерваторії. Їхні творці володіли на диво глибокими знаннями  в  астрономії, математиці, геології та архітектурі. Мегалітичні обсерваторії будувалися так, щоб чітко фіксувати головні астрономічні події річного календаря — дні весняного і осіннього рівнодення та дні літнього і зимового сонцестояння.

Особливе місце серед арійсь?ких об?сер?вато?рій посідає Стоун?гендж (Stonehenge, Південна Англія), споруджений близько 2800 р. до н. На думку відомого астронома Фреда Хойла, який ретельно дослідив цю обсер?ва?торію, творці Стоунгенджа знали точний орбітальний період Місяця і тривалість сонячного року. Комп’ютерні моделювання у 1998 році показали, що цей мегаліт є не лише сонячним і місячним календарем, але й точною моделлю Сонячної системи у поперечному розрізі.Фактично, 7 тисяч років тому арії володіли знаннями, до яких лише добирається сучасна наука. Найпоширеніша легенда приписує створення Стоунгенджа чарівнику Мерлину — наставнику короля бриттів-кельтів Артура (Яр-тура).(Арійські титули кшатріїв Яр-тур і Буй-тур зафіксовані в “Слові о полку Ігоревім” (“І рече йому Буй Тур Всеволод...”, “Яр Туре Всеволоде!”...), а також у давньошумерській літературі (напр., в пісні “Коли я, володарка, сяяла в небесах’’). — Див.: “Арійський стандарт” // Перехід-IV, 2(4)-2000, розділ 6.2. Література і віра сумерів.) Англійський поет Томас Уортор у 18 ст. писав у присвяченні Стоунгенджу:

“О давній пам’ятник! Зі Скіфських берегів

Чи не Мерлином ти сюди перенесний?”

Річ у тім, що легенди приписують Мерлину походження зі скіфських племен, які мешкали поблизу Дніпровських порогів. (Турскова Т., с. 27.) Це підтверджують “англійські історики і археологи, які, вивчаючи руїни старо?давнього храму Стоунгендж, дійшли висновку, що будівництво було здійснене стародавніми пришельцями на Британські острови, які проникли сюди через Нормандію з берегів Дніпра. Додамо, що саме з середини 6 тис. до н. е. в Європі фіксується виникнення нової цілісної світоглядної моделі. Її раптове виникнення саме в цей період і відначально високий інтелектуальний рівень доводить у своїх працях авторитетний археолог, історик і культуролог Микола Чмихов: “У протонеоліті виникла космічна модель і почалася космічна стадія мислення, утворилося те, що можна назвати сформованим світоглядом" (Чмихов Микола Олександрович. Давня культура: Навч. посібник. — К.: Либідь, 1994. — 288 с., с. 167.) Усе більше фактичних даних навертає до висновку, що раптова поява на нашій планеті “неземних знань” була спричинена втіленням божественної особис?тості — Сина Божого, боголюдини. Він відомий під багатьма іменами: Рама, Ной, Їма, Зіасудра, Гопл, Аполлон, Гермес Трісмегіст, Мітра, Дажбог, Дгда, Луг, Один та багато інших. Його раптове, потужне і надзвичайно яскраве вторгнення в життя тодішнього людства привело до започаткування нового відліку часу “від сотворення світу” (тобто створення нової цивілізації) у 5508 р. до н. е.( Літочислення від 5508 року до н. е. офіційно проіснувало в Україні до 1721 року, доки не було скасоване Петром Першим.) — так само як наступне пришестя Сина Божого 2 тисячоліття тому в особі боголюдини Ісуса Христа привело до започаткування нової ери — “від Різдва Христового”. Ініційований Рамою на території Північного Надчорномор’я цивіліза?цій?но-расовий перехід зберігся у індоєвропейських народів в їхній колективній пам’яті, яка впевнено виводить Гіперборейську традицію (систему високих знань невідомого походження) саме з Праукраїни: “Існують достовірні свідчення про те, що Примордіальна Традиція нинішнього циклу прийшла з гіперборейських  регіонів”.

2. Космічні годинники Гіпербореї

Після зміщення літосфери у середині 7 тис. до н. е. на тери?торії Європи почалося різке потепління. Європа швидко звільнялася від льодовиків, а на місці вчорашньої тундри почали рости високостовбурні дерев. Так само різке потепління в Малій Азії, яка перед тим протягом кількох тисячоліть мала найрозвиненіше прото?земле?робство (як кажуть археологи, “ускладнене збираль?ництво”), призвело до руйнування екологічної ніші на її території і екологічної катастрофи. Наприклад, відомо, що у 7 тис. до н. е. своє місто покинули європеоїди Яригону (Єрихону), що в Палестині. Потоки біженців рушили на Північ, на території з помірнішим кліматом. У кінці 7-го тис. до н. е. археологами зафіксовані  переселення з Малої Азії і Балкан у Північне Надчорномор’я. Найкраще простежено переселення з малоазійського Чатал-уюка, що об?рунтовано комплексом даних лінгвістики (відповідність написів святилища Чатал-уюка нижньодніпров?ському святилищу Кам’яна Могила), археології (знахідки Чатал-уюкського посуду біля Кам’яної Могили), антропології (залишки людей східносередземноморського типу в могильниках дніпровського Надпоріжжя), зоології (кістки найдавніших домашніх тварин близькосхідних типів на поселеннях від Дністра до ріки Молочної, на якій стоїть Кам’яна Могила. У 55 ст. до нової ери частина людності Північного Надчорномор’я пішла на Північ на території, топографічно вищі Бореї, і заснувала там цивілізацію Гіпербореї (від гіпер — вище) — всесвітньо відому Трипільську цивілізацію. Перші археологічні знахідки, залишені трипільцями, датуються 54 ст. до н. е. Духовно-інтелектуальну основу нової цивілізації, головним центром якої, судячи з усього, була Київщина, становило вчення Рами.  Ці “святі землі” знаходилися на деякій віддалі від тодішньої трипільської “технологічної периферії” (нинішні Одещина, Молдова, Прикарпаття і Волинь), де саме з 5400 р. до н. е. зафіксована найвища господарська активність. Віддаленість духовних центрів від “господарської метушні” є універсальним принципом — для спілкування з Богом люди завжди йшли у пустелі, печери, ліси — туди, де спокій і тиша. (.......) Приблизно у 50 ст. до н. е. відбулась адаптація “нових людей” до природно-кліматичних умов лісистої Гіпербореї (пра-України). У процесі формування нової цивілізації виплавилася нова спільнота, відома як Арійська раса (інші назви — індоєвропейська або індоарійська). Антропологічно вона вже була достатньо однорідною, хоч у ній ще протягом багатьох століть були присутні неасимільовані залишки середземно?морських прибульців. Одне з найдавніших арійських поселень нещодавно виявлене на острові Хортиця (Запоріжжя). Як твердить Олег Тубольцев — керівник експедиції “Нова археологічна школа”, “ця пам’ятка доводить, що вже уIV тис. до н. е. у нас тут існували племена зі шнуровою керамікою, що їх пов’язують зі стародавніми аріями. А потім уже звідси вони перекочували до Індії і вже там стали відомі письмово як арії". Виникнення нової раси (як продукту адаптації спільноти до нових умов життя) завжди супроводжується демографічним вибухом і розселенням на нові території. Свідченням розселення аріїв, які відбувалися багатьма хвилями протягом на?ступ?них тисячоліть, є згадані на початку статті мегалітичні споруди, зокрема, обсер?ваторії, споруджені на території від Кавказу до Ірландії починаючи з 5000 р. до н. е. Головною особливістю давніх обсерваторій була їхня здатність точно визначати дні весняного і осіннього рівнодення та літнього і зимового сонцестояння. Наприклад, курган Нью-Грендж (4 тис. до н. е.) в Ірландії  має тунель довжиною 17 м, який закінчується поховальною камерою (такі найдавніші астрономічні конструкції називаються дольменами). Світло в камеру потрапляє лише один раз на рік — протягом 17 хвилин у день зимового сонцестояння".

— Але чому давніх аріїв так цікавили дні сонцестояння та рівнодення?

Передусім з практичних міркувань. Система знань Гіпербо?рейської традиції, генератором яких став заснований Рамою в районі 5508 р. до н. е. духовний центр у Києві, включала ретельно розроб?лений календар. Він охоплював і релігійні свята, і порядок сільсько?гос?подарських робіт, і сезонні особливості харчування, і збирання лікарських трав, і купання людей у водоймах, і багато іншого. Переселяючись на нові території, арії несли із собою цей Гіпербо?рей?ський календар. Але для того, щоб він запрацював на новій тери?торії, його потрібно було “прив’язати” до ритміки Сонячної системи.

Найзручнішими точками такої “прив’язки” були сонцестояння та рівнодення, тому саме на них і орієнтували обсерваторії, — подібно як нині ми наводимо свої годинники за радіосигналами точного часу. Наявність різноманітних конструкцій обсерваторій говорить про те, що вони будувалися за різними “кресленнями”, але за одним принципом. Із цього випливає, що арійські жерці добре знали астрономію і досить невимушено втілювали свої знання у кам’яні космічні годинники.

Обсерваторії будувалися фундаментально, на тисячоліття. І навіть тоді, коли високі астрономічні знання були частково або повністю втрачені, запущений мудрими предками космічний годинник справно працював, допомагаючи десяткам поколінь нащадків організувати їхнє життя і, що не менш важливо, пам’ятати про свої расово-етнічно-цивілізаційні корені.

Скоріше за все, первинний Гіперборейський календар був створений саме у Києві. Відповідно, він був пристосований для широти Києва (50 град. півн. широти, 30 град. 20 мін. схід. довготи). Саме тому найголовніші пере?селення аріїв, які супро?воджу?валися побудовою обсерваторій, відбувалися у вузькому широтному коридорі. Так, головна західна мегалітична обсерваторія — Стоунгендж (координати: 51 град. 17 мін. півн. широти, 1 град. 50 мін. зах. довготи) — знаходиться на широті Києва. Так само, як і сучасник Стоунгенджа — головна східна арійська обсерваторія Аркаїм на Південному Уралі (28 ст. до н. е.) , координати якої — 52 град. 30 мін. півн. широти, 60 град. схід. довготи.   І Стоунгендж, і Аркаїм однаково віддалені від Києва як центру арійської цивілізації, — приблизно на 30 градусів довготи. В основу планування Стоунгенджа і Аркаїма покладена та ж сама астрономічна модель. У вчених немає сумнівів, що Аркаїм було побудовано аріями — вихідцями з Північного Надчорномор’я. Більш докладно в оригіналі статті - >>> Згадай себе <<<

 Продолжаю цитировать книгу Дорин Верче *Земные Ангелы*. В книге приведены основные архитипы личностей людей, которые во многом объясняют поведение людей и их жизнь в социуме. Автор обладает даром ясновиденья, мастер глубинных практик, целитель и психолог. Книга интересная и легка в прочтении. Начало здесь -  Ангелы - часть первая - http://blog.i.ua/community/1286/199943/ часть вторая - http://blog.i.ua/community/1286/199944/ Продолжение - Элементали - http://blog.i.ua/community/1286/208198/ В голливудских фильмах и фантастических книгах инопланетные пришельцы почему-то изображаются в виде злобных и ужасных поджигателей войны. Но на самом деле именно мы видимся жителям других миров настолько агрессивными, что принимают людской облик и приходят, дабы предотвратить наше массовое самоуничтожение. Мы называем этих великодушных помощников Инопланетянами. Поблагодарите Бога за то, что они есть. Инопланетяне являются на Землю из физических и нефизических галактик для того, чтобы сеять доброе там, где в нем есть особая необходимость. Их любовь помогает уменьшить то количество гнева, стресса и ярости, которое может привести нас к ядерной катастрофе. Если наша Земля будет разрушена, многие галактики ощутят негативные последствия этого катаклизма. Предназначение Инопланетян состоит именно в том, чтобы любой ценой предотвратить ядерную войну. Главный способ осуществления этой благородной миссии проявление доброты и благородства по отношению к окружающим, и тогда срабатывает «эффект домино».

 Что бы ни происходило в их жизни, Инопланетяне готовы действовать во благо другим, со спокойной и умиротворенной улыбкой на лице. Те, кому они помогают, почти не замечают их, ведь Инопланетяне служат добру не для того, чтобы получить похвалу или признание. Это прежде всего необходимо им самим, они так «запрограммированы». И совершенно не беспокоятся по поводу того, что люди так редко их благодарят.

 Инопланетяне всегда оказываются именно там, где их помощь наиболее необходима. Они могу быть кассирами в гастрономе, почтовыми клерками, банковскими служащими, менеджерами по работе с клиентами. Они скромны и застенчивы, поэтому обычно предпочитают находиться «за кулисами». Их миссия не требует публичности, какраз наоборот, Инопланетяне тайные благодетели, которые не хотят «бросаться в глаза», предпочитая быть неприметными.

Среди людей они чувствуют себя неловко, неуютно, поскольку весьма неопытны в плане социального общения. Нередко и само общество отвергает Инопланетян, и многие из тех, кто участвовал в опросе для написания этой книги, рассказывали о том, как их жестоко дразнили в детстве, а иногда даже и в более зрелом возрасте.

Именно это часто становится для них причиной столь сильной тоски по родным планетам, где им было хорошо и уютно и где они знали правила поведения в обществе. Инопланетянка Линда вспоминает: «Когда я была подростком, я часто сидела у себя во дворе и молилась о том, чтобы появилась летающая тарелка и - забрала меня отсюда «домой»

Подобные вещи говорит и Инопланетянин Скотт: «Если воспользоваться метафорой, то я все время живу «на чемоданах» и готов отправиться «домой». Я бы предпочел стать духовным проводником. Я помню, как жил на другой планете до того, как пришел сюда, и меня попросили принять участие в тех драматических событиях, что происходят здесь, на Земле».

У Инопланетян часто бывают яркие внешние черты, которые сильно отличают их от остальных. Большинство мужчин-Инопланетян высокие и худые, а женщины — обычно маленького роста, некоторые из них стройные, другие — полненькие. Как правило, тела, как и сама жизнь Инопланетян, не соответствуют привычным земным средним параметрам, хотя, конечно, бывают исключения. Их лица часто бывают худыми и удлиненными, особенно при соответствующем телосложении — у высоких и стройных людей. У Инопланетян маленького роста — лица более округлой формы. Похоже, что на их внешность накладывает отпечаток та планета, откуда они родом.   У Инопланетян - необыкновенные глаза — экзотического цвета или нетрадиционной формы. Нередко разрез глаз у представителей этой группы напоминает полумесяц, перевернутый рожками вниз. Цвет — серый, зеленый или темно-карий, и похоже, что эти глаза светятся изнутри, как будто за ними спрятаны яркие лампочки. У некоторых вокруг зрачка виден золотой ободок.

(продолжение следует) скачать книгу можно ЗДЕСЬ