Щойно перед Великоднем завершилися щорічні змагання з пішого мандрівництва "Стежками Героїв - 14" (2013 р.Б.). Представляю невеличкий музичний фотозвіт про участь нашої команди ФМТ (файне м. Тернопіль) у цих змаганнях: http://youtu.be/et5i9qPMN2g

Детальна інформація про ці щорічні патріотичні змагання ось тут: http://www.steger.com.ua/

Маршрут - 135 км: с.Стара Гута - г.Буц - г.Станимир - плн.Вівчина - хрест провіднику ОУН «Морозу» - г.Максимець - ур.Прилуки (с.Бистриця) - вершина 1074,4м. - вершина 1082,0м. - пер.Яблуницький - г.Кукул - г.Кострича - г.Кострич - пер.Кривопільський - г.Китулівка - г.Горді-Доброкиївська - г.Кукінлива - с.Татарів (фініш).

         Продовжую свої казки Шахерезади  

                  Львів - місто легенд, мрій, глибокої історії та архітектури.

Незвідане Поділля. Тур-Клуб "Бідняжка" у Селищі Тиврівського р-ну.

Побачили залишки замку Черленків (Щеньовських), з пагорбу на якому він розташований відкривається чудовий краєвид. Раділи та позували біля коней, а дехто подарував коню свою сумку і мусив повертатись... А тому у так званому "Маріїнському парку" бігав як заєць в останню хвилину в надії побачити та встигнути зробити фото на згадку... Проводила екскурсію нам чудова місцева дівчина Катерина Миколаївна, завзята та зацікавлена та дуже щира, дякуємо їй!

Більше фото тут:http://photo.i.ua/user/1101426/494710/

В этот приезд Ужгород потряс меня великолепием цветущих сакур и магнолий.

 

Они высажены вдоль берега Ужа, на Православной и Киевской набережных, на многих улочках высажены новые молодые сакуры .

Буйство их цветения захватывает дыхание.

 

Сакура - известный символ Японии и японской культуры - с давних пор почитаемое японцами растение.
Расцветает весной; цветы имеют окраску от ярко-розового до белого. 

Существует множество культур сакуры .

В старину главенствующее положение в культурном плане занимали Ямадзакура («горная вишня»), Яэдзакура («вишня с удвоенными лепестками») и известнейшая сакура Ёсино — производная от Ямадзакуры.
Селекционеры тоже не дремлют, и в настоящее время существует около 150 сортов этого дерева.

Как же эти экзотические деревья занесло на Западную Украину?

 Закарпатская легенда гласит, что однажды японцы ехали с визитом к австрийскому императору Францу-Иосифу I, и в подарок везли сакуры. Их путь пролегал через Закарпатье, потому и на ночлег послы остановились в Мукачевом . Конечно, известие о визите японцев мгновенно облетело весь город. Ночью местные жители украли саженцы японской вишни, а затем под видом фруктовых деревьев продали в Ужгороде .

С тех пор и растет это экзотическое растение в Ужгороде и радует глаз красивым розовым цветом, хотя и не дает плодов, как надеялись закарпатцы.

Однако это только легенды, которые иногда не имеют ничего общего с реальностью.

Если верить официальным версиям (а им верится охотнее), то сакура была завезена в Ужгород в 1923 году .Именно в то время чешские власти активно развивали микрорайон Галагов, сегодня - центр Ужгорода. Этот район в то время был болотистой местностью, многим растениям эта почва не подходила . Именно поэтому решили высаживать сакуру, которая успешно прижилась в мягком закарпатском климате. Во время цветения сакуры в Ужгороде проходит Международный музыкально-творческий фестиваль "Сакура Фест". Проходит немало мероприятий: начиная с высадки аллеи сакур и заканчивая флэш-мобом - запуском в небо небесных фонариков в память о Чернобыле и Фукусиме . В это время у города есть свой символ - Граф Сакура, он обязан посещать все события фестиваля.

Много магнолий самых разных окрасок посажено во дворах по всему Закрпаттью.  

Чем же так завораживает сакура людей? Чем же была примечательна сакура для японцев? Ответ на этот вопрос дают историки и этнографы. Для крестьян цветение сакуры означало начало нового года, нового сельскохозяйственного цикла. Они полагали, что пышное цветение сакуры, предшествующее колошению риса и других, не столь важных для Японии злаков, обещает такой же богатый урожай. Кроме того, цветы сакуры считались обиталищем душ предков. «Любование» же цветением было призвано умиротворить их и обеспечить процветание живущим.

Ибо смотреть на цветы — это смотреть на предков, вспоминать их и поминать. И тогда они тоже тебе помогут.

Раньше было принято сочинять под цветущей сакурой стихи. Это так называемые рэнга — «цепочки стихов», которые слагались несколькими поэтами вкруговую. Поскольку сакура — дерево божественное, то и часть этой исходящей от цветов божественной ауры должна была передаться сочинителям и их поэзии.

Вслушаемся в их легкий шерох и смысл, не нужно суеты, ведь жизнь прекрасна!

Кагава Кагэки (переводчик: А. Долин)

Горная вишня
Лунным сияньем
Залита вишня в горах.
Вижу, под ветром
Дрожь по деревьям прошла, -
Значит, цветы опадут?!

 

Хокку:

 

 

Велосипедом по Криму від Новоалексіївки через Арабатську стрілку і Казантип. Травень 2013г.

[ Читати далі ]

Виконавець: Мандри.
Композиція: Ой, чий то кінь стоїть.
Слова: народні.
Музика: народна.
Оф. домівка: www.mandrymusic.com.
Відео: є/нема.

(слова народні, записано згідно зі співу "Мандрів") 

Ой, чий то кінь стоїть,
Що сива гривонька,
Сподобалась мені, сподобалась мені
Тая дівчинонька.
Сподобалась мені, сподобалась мені
Тая дівчинонька.

Не так та дівчина,
Як біле личенько.
Подай же дівчино, подай же гарная
На коня рученьку.
Подай же дівчино, подай же гарная
На коня рученьку.

Дівчина підійшла,
Рученьку подала.
Ой, краще б я була, ой краще б я була,
Кохання не знала.
Ой, краще б я була, ой краще б я була,
Кохання не знала.

Кохання-кохання,
З вечору й до рання,
Як сонечко зійде, як сонечко зійде,
Кохання відійде.
Як сонечко зійде, як сонечко зійде,
Кохання відійде.

Ой, чий то кінь стоїть,
Що сива гривонько,
Сподобалась мені, сподобалась мені
Тая дівчинонька.
Сподобалась мені, сподобалась мені
Тая дівчинонька.
Сподобалась мені, сподобалась мені
Тая дівчинонька.

Ой...

Хочу також!

.

 

Незвідане Поділля. Тур-Клуб "Бідняжка" у с.Чернятині Жмеринського р-ну. Палац Вітославських — Львових. На сьогоднішній день аграрний коледж.


Село Чернятин, що на Вінниччині, здавна прикрашає пам’ятка архітектури ХІХ ст. – палац, у якому проживав польський магнат Вітославський, який і побудував цей маєток. Деякі джерела стверджують, що палац був побудований ще у ХVII ст., та в Реєстрі архітектурних пам’яток України записано, що палац та господарський флігель поруч з’явились тут у 1830 році. Ймовірно, тоді ж споруджується надзвичайно репрезентативна в’їзна брама. До воріт маєтку була підведена залізнична колія, і якраз навпроти брами зупинявся потяг, якщо ним їхали поміщик або його гості.

Автором неоготичних фасадів чернятинського палацу міг бути польський архітектор Генріх Іттар, мальтієць за походженням, який навчався у Римі. Будівля, попри певну архітектурну еклектику, вражала сучасників стрункістю і витонченістю ліній. Південний і західний фасади отримали над другим поверхом високий аттік і прямокутні вікна, декоровані фронтончиками. Готична стрільчатість всіх вертикалей мала за мету створити ілюзію більшої висоти. На центральному вході між парою мармурових левів підіймаються гранітні сходи. Раніше кожний лев опирався правою лапою на геральдичний щит з гербом власника. Герби було знищено під час революції.

Хоча в інших місцях герби збереглися: над головним входом, у вестибюлі з розкішною кам'яною підлогою у біло-сиву шахову клітинку, великим каміном-піччю з гермами а-ля гротеск з боків; є герби і в центрах трьох розеток вестибюля.

[ Читати далі ]

         Наш Мандрівник вирішив поїхати в тур вихідного дня в одне з сіл Надсяння, с. Старий Мякиш, Підкарпатського воєводства, Ярославського повіту в Польщі.

Державний Гімн України до 6 березня 2003 року мав такі слова:
Ще не вмерла України ні слава, ні воля.
Ще нам, браття українці, усміхнеться доля.
Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці,
Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.
Душу й тіло ми положим за нашу свободу,
І покажем, що ми, браття, козацького роду.
Станем, браття, в бій кривавий від Сяну до Дону,
В ріднім краю панувати не дамо нікому;
Чорне море ще всміхнеться, дід Дніпро зрадіє,
Ще у нашій Україні доленька наспіє.

         Одна строка виділена. Чому? Річка Дон нам більш знайома, бо ще за часів Радянського Союзу вона протікала по території нашої тодішньої країни. І як говорять джерела і факти там проживають українці, та і з територією зрозуміло )))
      А от що ж із Сяном? Чому про нього йшлось в Гімні?
      Сян — річка в Україні (Турківський район, Львівська область) та Польщі.
       До 1946 року гірський Сян лежав на суто українській території, середній - на українсько-польському прикордонні (Сян вважався за межу української та польської частини Галичини), нижній — на польській етнічній території.
       Після встановлення нового кордону між УРСР і Польщею на території України лежать лише джерела Сяну, далі, на 55 км, Сян є кордоном між Польщею й Україною. На цій ділянці річки існували українські села. У 1946 р. при облаштуванні кордону мешканці сіл були переселені, а їхні будівлі — спалені (див. Операція «Вісла»). Нижче, 390 км, тече у Польщі. Після виселення українського населення державний кордон став також етнічною українсько-польською межею.

Сян з висоти пташиного лету (с)



Таким Сян представ  очам Мандрівника у червні 2018 року



      Отже метою подорожі було село Старий Мякиш, Ярославського повіту, Підкарпатського воєводства. А точніше стара  закинута Греко-католицька церква Пресвятої Богородиці.


     
      Знаходиться ця споруда, як і годиться,  в центрі села на височині.



      Коли готувала замітку, знайшла ось таку архівну фотку. Так церква виглядала у 1917 році.

 
       Церква Пресвятої Богородиці (в Польських джерелах часто зустрічається назва Церква греко-католицька Захисту Пресвятої Богородиці) є старовинним архітектурним об"єктом Підкарпаття. Це дерев'яна споруда з брусової конструкції, встановлена на дубовий фундамент, закріплена на великих каменях. Будівля є однією з небагатьох, у дерев'яній церковній архітектурі південно-східної Польщі, приклади, натхненні сакральною архітектурою цегляного бароко.



      Найстаріша частина зрубу закладена у 1615 році. Основна частина, такою якою ми можемо споглядати на фото, була зведена в 1803-1811 роках.
      В кінці 19 століття дранку, якою був покритий дах замінили на метал, який вкриває верх будівлі дотепер.
      Станом на 1939 рік в селі Старий Мякиш проживало 220 українців, 500 поляків і 20 євреїв.
Акція "Вісла" внесла свої корективи в долю українців і з 1947 року церква перестала функціонувати і дотепер стоїть закинута.
Стоїть, як мовчазний свідок трагедії народів....





       Біля церкви стоїть великий пам"ятник жінці, а поряд з церквою, схоже, надгробні камені. Вияснити кому пам"ятник і звідки саме ці камені з написами, на жаль не вдалось.





 
     Церква хоч і покинута, але навколо неї чисто і немає бур"янів, тобто місцеві люди підтримуть порядок   . Звичайно церква стоїть зачинена і потрапити в середину не було можливості. Але в шпаринку заглянути вдалось і стало сумно  



      Але ж було цікаво, невже ніде не залишилось жодного залишку розписів? Як би це було у нас, то і сумніватись не прийшлось, така церква вже давно припинила б своє існування, не кажучи вже про розписи. А от у них все-таки щось збереглось.

Знайшла в інеті фото 2013 року.



А ще є ось така інформація:
     У 1964 та 1965 рр. облаштування церкви (75 об'єктів), включаючи багатозонний, рамковий іконостас близько 1815 року, два бокові вівтарі, фестори були перенесені в Замковий музей міста Ланьцут. В 1976 році була зруйнована дзвінниця XVII століття.







       Ось такі пам"ятки історії, які колись знаходились на території наших земель, знаходяться за її межами.
       Фото в моєму альбомі http://photo.i.ua/user/729788/514375/ 
        Звичайно фото не всі оригінали Мандрівника. То ж дякуємо тим людям, які цікавляться історією і залишають нам з Вами цінні кадри!