хочу сюда!
 

Оксана

38 лет, телец, познакомится с парнем в возрасте 27-45 лет

Заметки с меткой «мандри»

Стежками героїв - 14

Щойно перед Великоднем завершилися щорічні змагання з пішого мандрівництва "Стежками Героїв - 14" (2013 р.Б.). Представляю невеличкий музичний фотозвіт про участь нашої команди ФМТ (файне м. Тернопіль) у цих змаганнях: http://youtu.be/et5i9qPMN2g

Детальна інформація про ці щорічні патріотичні змагання ось тут: http://www.steger.com.ua/

Маршрут - 135 км: с.Стара Гута - г.Буц - г.Станимир - плн.Вівчина - хрест провіднику ОУН «Морозу» - г.Максимець - ур.Прилуки (с.Бистриця) - вершина 1074,4м. - вершина 1082,0м. - пер.Яблуницький - г.Кукул - г.Кострича - г.Кострич - пер.Кривопільський - г.Китулівка - г.Горді-Доброкиївська - г.Кукінлива - с.Татарів (фініш).


Мандрівки Закарпаттям

         Продовжую свої казки Шахерезади lol 
Отже з ранку до обіда я пила мінеральну водичку, снідала-обідала, приймала мінеральні ванни і просто прогулювалась по навколишнім місцям. А після обіду ми їздили на екскурсії. 
Одна з екскурсій була до водоспаду  Шипіт. Шлях наш пролягав через село Пилипець звідки родом перша жінка Назарія Яремчука і бувший голова ЦИК Михайло Рябець.
Дорогою до водоспаду я милувалась місцевим колоритом. Цікаво, що тут у людей майже немає огорожі дворів і між дворами umnik  


А в цьому дворі бігав кролик прямо по двору, він он там вдалині чорніє біля кутка будинка. І ще сподобалась цікава поштова скринька


На порозі іншого дому сиділа собака-охраняка )))



Ось ще один колодязь. Наче такий як я там бачила, але трішки видозмінений



І ще зустрівся цікавий гараж з пляшок з-під пива, правда ще не добудований.



Майже у кожному дворі велика кількість квітів і звичайно ж Червона рута



Спочатку ми заїхали на гору, звідки побачили прекрасні краєвиди, наїлись чорниць і малини і назбирали іван-чаю та звіробою





Там же ми бачили збирачів чорниць, у них зараз саме жнива umnik Люди звечора заходять на полонини, ночують там, а з самого ранку починають збирати чорницю. Оце бабуся з онуком, які вже йшли вниз із зібраною чорницею.


Вже прямуючи до водоспаду ми побачили як в небі парили любителі екстриму. Дуже цікаво було спостерігати їх політ 
 


Тепер йдемо дорогою до водоспаду. На початку шляху нас зустрічала цікава господиня lol  Ми розпочали з нею фотосесію. Спочатку її саму фотографували, тоді вже осміліли і почали фоткатись з нею майже в обнімку. Нарешті їй це набридло, вона розсердилась на нас і почала сердито хрокати і намагатись хапнути ротом найближчого до неї. Загнавши нас у кропиву, пішла далі їсти травичку, а ми пішли до водоспаду )))












І ось повернувши за гірський куток нам відкрився Шипіт





Звичайно коли стоїш там на верху, то вже Шипотом його і не назвеш, бо ті хто стоять на горі, майже не чують тих, хто стоїть внизу. Нафотографувавшись, набрьохавшись у свіжій чистесенькій водичці ми поїхали віпочивати.

На наступний день наша подорож пролягала мимо Теребле-Рицької ГЕС, у напрямку міста Хуст і до солених купалень села Велятино.

На межі Міжгірського і Хустського районів збудована унікальна Гідроелектростанція. Єдина Гідроелектростанція, яка збудована на двох паралельних гірських річках. Річка Теребля знаходиться на горі, а річка Ріка протікає внизу. На горі створили Вільшанське водосховище і сполучили між собою дві річки.
(с) Немного истории. Идею построить Теребля-Рикскую ГЭС такой, какая она есть сейчас, еще до Второй Мировой войны вынашивали венгерские и чешские специалисты по водной энергетике. 

Постройку плотины в селе Вильшаны усложняли постоянные оползни. Чтобы как-то решить эту проблему строители «навешивали» бетонные блоки на склоны, оставляя в них «окна», и врезались в берега из середины бетонного массива. Потом «окна» были замурованы. На постройку плотины ушло 200000 кубических метров бетона. 

Туннель в скале бурили с двух сторон. Когда перегородка между встречными туннелями была пробита, оказалось, что ось туннелей не совпадала на 2 см. 

Как-то, во время бурения, вдруг прорвало одну из стенок, и на строителей хлынул очень мощный поток воды. Когда специалисты, наблюдая за динамикой изменения объема воды, пришли к выводу что совершенно неизвестно, сколько будет продолжаться выток вод, было принято решение во чтобы то ни стало, «закупорить» выходное отверстие. Десять дней строители боролись со стихией и все-таки "остановили" воду. 

Зима 1957 года была сложнейшим испытанием для молодой ГЭС. В горах резко выпало 1,5 метра снега после чего начался сильный ливень. Сразу за ливнем – 5-тибальное землетрясение в селе Нижний Быстрый. В итоге. Из туннеля через трещину хлынула вода, и стала дополнительно подмывать склон, многократно увеличивая возможность возникновения оползней. К счастью, ничего не случилось. Запас прочности при проектировании был достаточен. http://novostey.net/ges/





Прямуючи далі ми проїхали село Іза, в якому майже біля кожного двору стоять плетені з лози вироби. Це цікаве видовище.



Село Велятино нічого особливого з себе не представляє, єдине що там є солені купальні. Кажуть, що то з-під землі б"є джерело гарячої соленої води. Вода там там дійсно супер солена, бо ні на Чорному морі, ні тим більше на Азовському вода так не тримає як тут. Можна взагалі не рухатись і все одно будеш на поверхні )) Я не фоткала, бо не брала туди фотоапарат



Біля входу в купальні стоїть Пинтя Велєт, засновник цього села



Дорогою назад ми проїздили мимо сучасного збудованого замку, який тепер є Будинком одруження міста Хуст. Гарна будівля.



А у вікно бусика я видивилась церкву цікавої форми. Жаль, що не було можливості зайти і роздивитись її поближче і в середині.



Так що накупавшись у майже Закарпатському морі lol  ми розімлілі повертаємось назад. 





Треба відпочити, набратись сил, бо завтра нас чекала довга, але цікава подорож по замкам Закарпаття.  Далі буде podmig

Мандри (1)

Незвідане Поділля. Тур-Клуб "Бідняжка" у Селищі Тиврівського р-ну.



Побачили залишки замку Черленків (Щеньовських), з пагорбу на якому він розташований відкривається чудовий краєвид. Раділи та позували біля коней, а дехто подарував коню свою сумку і мусив повертатись... А тому у так званому "Маріїнському парку" бігав як заєць в останню хвилину в надії побачити та встигнути зробити фото на згадку... Проводила екскурсію нам чудова місцева дівчина Катерина Миколаївна, завзята та зацікавлена та дуже щира, дякуємо їй!

Більше фото тут:http://photo.i.ua/user/1101426/494710/





















Ужгород - місто сакур та магнолій.

В этот приезд Ужгород потряс меня великолепием цветущих сакур и магнолий.

 

 

Они высажены вдоль берега Ужа, на Православной и Киевской набережных, на многих улочках высажены новые молодые сакуры .

Буйство их цветения захватывает дыхание.

 

Сакура - известный символ Японии и японской культуры - с давних пор почитаемое японцами растение.
Расцветает весной; цветы имеют окраску от ярко-розового до белого. 

Существует множество культур сакуры .

В старину главенствующее положение в культурном плане занимали Ямадзакура («горная вишня»), Яэдзакура («вишня с удвоенными лепестками») и известнейшая сакура Ёсино — производная от Ямадзакуры.
Селекционеры тоже не дремлют, и в настоящее время существует около 150 сортов этого дерева.

Как же эти экзотические деревья занесло на Западную Украину?

 Закарпатская легенда гласит, что однажды японцы ехали с визитом к австрийскому императору Францу-Иосифу I, и в подарок везли сакуры. Их путь пролегал через Закарпатье, потому и на ночлег послы остановились в Мукачевом . Конечно, известие о визите японцев мгновенно облетело весь город. Ночью местные жители украли саженцы японской вишни, а затем под видом фруктовых деревьев продали в Ужгороде .

С тех пор и растет это экзотическое растение в Ужгороде и радует глаз красивым розовым цветом, хотя и не дает плодов, как надеялись закарпатцы.

Однако это только легенды, которые иногда не имеют ничего общего с реальностью.

Если верить официальным версиям (а им верится охотнее), то сакура была завезена в Ужгород в 1923 году .Именно в то время чешские власти активно развивали микрорайон Галагов, сегодня - центр Ужгорода. Этот район в то время был болотистой местностью, многим растениям эта почва не подходила . Именно поэтому решили высаживать сакуру, которая успешно прижилась в мягком закарпатском климате. Во время цветения сакуры в Ужгороде проходит Международный музыкально-творческий фестиваль "Сакура Фест". Проходит немало мероприятий: начиная с высадки аллеи сакур и заканчивая флэш-мобом - запуском в небо небесных фонариков в память о Чернобыле и Фукусиме . В это время у города есть свой символ - Граф Сакура, он обязан посещать все события фестиваля.

Много магнолий самых разных окрасок посажено во дворах по всему Закрпаттью.  

Чем же так завораживает сакура людей? Чем же была примечательна сакура для японцев? Ответ на этот вопрос дают историки и этнографы. Для крестьян цветение сакуры означало начало нового года, нового сельскохозяйственного цикла. Они полагали, что пышное цветение сакуры, предшествующее колошению риса и других, не столь важных для Японии злаков, обещает такой же богатый урожай. Кроме того, цветы сакуры считались обиталищем душ предков. «Любование» же цветением было призвано умиротворить их и обеспечить процветание живущим.

Ибо смотреть на цветы — это смотреть на предков, вспоминать их и поминать. И тогда они тоже тебе помогут.


Раньше было принято сочинять под цветущей сакурой стихи. Это так называемые рэнга — «цепочки стихов», которые слагались несколькими поэтами вкруговую. Поскольку сакура — дерево божественное, то и часть этой исходящей от цветов божественной ауры должна была передаться сочинителям и их поэзии.

Вслушаемся в их легкий шерох и смысл, не нужно суеты, ведь жизнь прекрасна! smile


Кагава Кагэки (переводчик: А. Долин)


Горная вишня

Лунным сияньем
Залита вишня в горах.
Вижу, под ветром
Дрожь по деревьям прошла, -
Значит, цветы опадут?!

 
Акадзомэ-эмон

Прошлой весной
Лепестки облетели, но видишь
Вишни снова в цвету.
Ах, когда б и наша разлука
Оказалась цветам сродни!

 
Хокку:

 (569x698, 97Kb)
 
 
Бусон
Оттуда, где моря простор,
Светит весеннее солнце.
Вишни в цвету на горах!

Кёрай
Как же это, друзья?
Человек смотрит на вишни в цвету
А на поясе длинный меч!
Бусон

Весна уходит,
Но в нерешимости медлят
Поздние вишни.


 (700x467, 191Kb)

Басё (переводчик: В. Маркова)

Как завидна их судьба!
К северу от суетного мира
Вишни зацвели в горах.

 
Исса

Печальный мир!
Даже когда расцветают вишни...
Даже тогда...

 ТАНКА:
Акико Есано

Ветви в цвету -
Ароматные девичьи руки, -
Белея, приветствуют грациозно
Прекрасной весны
Лучшую пору.

Ки-Но Томонори (переводчик: А. Глускина)

Ах, сколько б ни смотрел на вишни лепестки
В горах, покрытых дымкою тумана, -
Не утомится взор!
И ты, как те цветы...
И любоваться я тобою не устану!

.
 (700x502, 77Kb)


Ки-Но Томонори

Такой же аромат и цвет у вишен был...
И как тогда, в давно минувший год,
Они цветут теперь!
Но я уже другой...
Прошло немало лет, и я уже не тот...



 (480x699, 215Kb)

 
 
 
 
Камо Мабути

В пору цветенья
Вишни сродни облакам -
Не потому ли
Стала просторней душа,
Словно весеннее небо...

Аривара Нарихира

О, если б на свете
Вовек не бывало вас
Цветущие вишни!
Наверно, тогда бы весною
Утешилось сердце моё.
 (699x475, 112Kb)
Аривара Нарихира (переводчик: А. Долин)

Вешней вишни цветы!
Молю, поскорей заметите
все тропинки в горах,
чтобы в эти чертоги старость
никогда не нашла дороги...

 
Аривара Нарихира (переводчик: А. Глускина)

Я красотой цветов
Пленяться не устал,
И слишком грустно потерять их сразу…
Всегда жалею их, но так их жаль,
Как этой ночью, - не было ни разу!


 

 (700x497, 278Kb)

 
 
 
Всем хорошего настроения smile      girlkiss        cvetok          poka
 
 
 
 
 Использовались материалы найденные на просторах Интернета.

 

Велосипедом по Криму

Велосипедом по Криму від Новоалексіївки через Арабатську стрілку і Казантип. Травень 2013г.

[ Читати далі ]


Мандри - Ой, чий то кінь стоїть

Виконавець: Мандри.
Композиція: Ой, чий то кінь стоїть.
Слова: народні.
Музика: народна.
Оф. домівка: www.mandrymusic.com.
Відео: є/нема.

(слова народні, записано згідно зі співу "Мандрів") 

Ой, чий то кінь стоїть,
Що сива гривонька,
Сподобалась мені, сподобалась мені
Тая дівчинонька.
Сподобалась мені, сподобалась мені
Тая дівчинонька.

Не так та дівчина,
Як біле личенько.
Подай же дівчино, подай же гарная
На коня рученьку.
Подай же дівчино, подай же гарная
На коня рученьку.

Дівчина підійшла,
Рученьку подала.
Ой, краще б я була, ой краще б я була,
Кохання не знала.
Ой, краще б я була, ой краще б я була,
Кохання не знала.

Кохання-кохання,
З вечору й до рання,
Як сонечко зійде, як сонечко зійде,
Кохання відійде.
Як сонечко зійде, як сонечко зійде,
Кохання відійде.

Ой, чий то кінь стоїть,
Що сива гривонько,
Сподобалась мені, сподобалась мені
Тая дівчинонька.
Сподобалась мені, сподобалась мені
Тая дівчинонька.
Сподобалась мені, сподобалась мені
Тая дівчинонька.

Ой...

Рейтинг блогов
Хочу також!

.

 

Мандри 2

Незвідане Поділля. Тур-Клуб "Бідняжка" у с.Чернятині Жмеринського р-ну. Палац Вітославських — Львових. На сьогоднішній день аграрний коледж.


Село Чернятин, що на Вінниччині, здавна прикрашає пам’ятка архітектури ХІХ ст. – палац, у якому проживав польський магнат Вітославський, який і побудував цей маєток. Деякі джерела стверджують, що палац був побудований ще у ХVII ст., та в Реєстрі архітектурних пам’яток України записано, що палац та господарський флігель поруч з’явились тут у 1830 році. Ймовірно, тоді ж споруджується надзвичайно репрезентативна в’їзна брама. До воріт маєтку була підведена залізнична колія, і якраз навпроти брами зупинявся потяг, якщо ним їхали поміщик або його гості.

Автором неоготичних фасадів чернятинського палацу міг бути польський архітектор Генріх Іттар, мальтієць за походженням, який навчався у Римі. Будівля, попри певну архітектурну еклектику, вражала сучасників стрункістю і витонченістю ліній. Південний і західний фасади отримали над другим поверхом високий аттік і прямокутні вікна, декоровані фронтончиками. Готична стрільчатість всіх вертикалей мала за мету створити ілюзію більшої висоти. На центральному вході між парою мармурових левів підіймаються гранітні сходи. Раніше кожний лев опирався правою лапою на геральдичний щит з гербом власника. Герби було знищено під час революції.


Хоча в інших місцях герби збереглися: над головним входом, у вестибюлі з розкішною кам'яною підлогою у біло-сиву шахову клітинку, великим каміном-піччю з гермами а-ля гротеск з боків; є герби і в центрах трьох розеток вестибюля.

[ Читати далі ]

Новий привіт від Мандрівника

         Наш Мандрівник вирішив поїхати в тур вихідного дня в одне з сіл Надсяння, с. Старий Мякиш, Підкарпатського воєводства, Ярославського повіту в Польщі.

Державний Гімн України до 6 березня 2003 року мав такі слова:
Ще не вмерла України ні слава, ні воля.
Ще нам, браття українці, усміхнеться доля.
Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці,
Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.
Душу й тіло ми положим за нашу свободу,
І покажем, що ми, браття, козацького роду.
Станем, браття, в бій кривавий від Сяну до Дону,
В ріднім краю панувати не дамо нікому;
Чорне море ще всміхнеться, дід Дніпро зрадіє,
Ще у нашій Україні доленька наспіє.

         Одна строка виділена. Чому? Річка Дон нам більш знайома, бо ще за часів Радянського Союзу вона протікала по території нашої тодішньої країни. І як говорять джерела і факти там проживають українці, та і з територією зрозуміло )))
      А от що ж із Сяном? Чому про нього йшлось в Гімні?
      Сян — річка в Україні (Турківський район, Львівська область) та Польщі.
       До 1946 року гірський Сян лежав на суто українській території, середній - на українсько-польському прикордонні (Сян вважався за межу української та польської частини Галичини), нижній — на польській етнічній території.
       Після встановлення нового кордону між УРСР і Польщею на території України лежать лише джерела Сяну, далі, на 55 км, Сян є кордоном між Польщею й Україною. На цій ділянці річки існували українські села. У 1946 р. при облаштуванні кордону мешканці сіл були переселені, а їхні будівлі — спалені (див. Операція «Вісла»). Нижче, 390 км, тече у Польщі. Після виселення українського населення державний кордон став також етнічною українсько-польською межею.

Сян з висоти пташиного лету (с)



Таким Сян представ  очам Мандрівника у червні 2018 року



      Отже метою подорожі було село Старий Мякиш, Ярославського повіту, Підкарпатського воєводства. А точніше стара  закинута Греко-католицька церква Пресвятої Богородиці.


     
      Знаходиться ця споруда, як і годиться,  в центрі села на височині.



      Коли готувала замітку, знайшла ось таку архівну фотку. Так церква виглядала у 1917 році.

 
       Церква Пресвятої Богородиці (в Польських джерелах часто зустрічається назва Церква греко-католицька Захисту Пресвятої Богородиці) є старовинним архітектурним об"єктом Підкарпаття. Це дерев'яна споруда з брусової конструкції, встановлена на дубовий фундамент, закріплена на великих каменях. Будівля є однією з небагатьох, у дерев'яній церковній архітектурі південно-східної Польщі, приклади, натхненні сакральною архітектурою цегляного бароко.



      Найстаріша частина зрубу закладена у 1615 році. Основна частина, такою якою ми можемо споглядати на фото, була зведена в 1803-1811 роках.
      В кінці 19 століття дранку, якою був покритий дах замінили на метал, який вкриває верх будівлі дотепер.
      Станом на 1939 рік в селі Старий Мякиш проживало 220 українців, 500 поляків і 20 євреїв.
Акція "Вісла" внесла свої корективи в долю українців і з 1947 року церква перестала функціонувати і дотепер стоїть закинута.
Стоїть, як мовчазний свідок трагедії народів....





       Біля церкви стоїть великий пам"ятник жінці, а поряд з церквою, схоже, надгробні камені. Вияснити кому пам"ятник і звідки саме ці камені з написами, на жаль не вдалось.





 
     Церква хоч і покинута, але навколо неї чисто і немає бур"янів, тобто місцеві люди підтримуть порядок prey  . Звичайно церква стоїть зачинена і потрапити в середину не було можливості. Але в шпаринку заглянути вдалось і стало сумно unsmile 



      Але ж було цікаво, невже ніде не залишилось жодного залишку розписів? Як би це було у нас, то і сумніватись не прийшлось, така церква вже давно припинила б своє існування, не кажучи вже про розписи. А от у них все-таки щось збереглось.

Знайшла в інеті фото 2013 року.



А ще є ось така інформація:
     У 1964 та 1965 рр. облаштування церкви (75 об'єктів), включаючи багатозонний, рамковий іконостас близько 1815 року, два бокові вівтарі, фестори були перенесені в Замковий музей міста Ланьцут. В 1976 році була зруйнована дзвінниця XVII століття.







       Ось такі пам"ятки історії, які колись знаходились на території наших земель, знаходяться за її межами.
       Фото в моєму альбомі http://photo.i.ua/user/729788/514375/  smile
        Звичайно фото не всі оригінали Мандрівника. То ж дякуємо тим людям, які цікавляться історією і залишають нам з Вами цінні кадри! spasibo

 




Хай не буде... - Мандри

                    Хай не буде...

Диким птахом в сивих хмарах твоя пісня плиє небом, наче спалах, наче мрія, наче квітка з полонини,

[ Далі ]

Страницы:
1
2
3
4
6
предыдущая
следующая