хочу сюда!
 

Лиля

35 лет, рак, познакомится с парнем в возрасте 30-40 лет

Заметки с меткой «дональд трамп»

Два скандала могут уничтожить режим Эрдогана

Связь между Трампом, Флинном, Путиным, Эрдоганом и Заррабом
Разломы в Турции начались с крупных антикоррупционных операций 17-25 декабря 2013 года. В этих операциях присутствовал и иранский «бизнесмен» Реза Зарраб, который обвинялся в том, что подкупил министров режима Эрдогана, и через банки в Турции, осуществлял торговые операции и тем самым нарушил установленное США иранское эмбарго.


Кто такой Зарраб?
Обвиняемый в нарушении санкций США против Ирана, молодой парень Зарраб был направлен в Турцию Иранской разведкой. В Турции Зарраб женился на популярной поп певице Эбру Гюндеш и тем самым тоже стал хорошо известным. Раздавая на право и налево миллионы долларов, часто в виде взяток, Зарраб превратился в » бизнесмена-мецената». Таким образом чёрные деньги, которые было невозможно отмыть через мировую банковскую систему из-за санкций, теперь спокойно отмывались в Турции.

Так посредством Ирана, Турция оказалось в сложной ситуации на международной арене. Ну, а Иран сдал своего агента в США, где он будет разматывать моток информации и тем самым нанесёт большой удар по Турции.

Американские органы следствия обвиняют турецко-иранского бизнесмена в нарушении режима санкций, который на тот период действовал в отношении Исламской Республики Иран. 19 марта 2016 года суд Флориды обвинил Зарраба в незаконных финансовых махинациях с правительством в Тегеране на сотни миллионов долларов.

С 2012 по 2016 годы ИРИ была отключена от международной платежной системы SWIFT, что вынуждало Тегеран осуществлять финансовые операции с внешним миром через турецкие банки. По данным прессы, Зарраб также закупал крупные партии золота, которые затем переправлялись в Иран.

Арест в США турецко-иранского бизнесмена Резы Зарраба позволит разоблачить коррумпированных министров в правительстве Реджепа Эрдогана, которые в декабре 2013 года сумели избежать уголовного наказания. Так сразу же после ареста Зарраба, лидер оппозиционной Народно-республиканской партии Турции Кемаль Кылычдароглу заявил, что «Зарраб выступит в Америке», «раскроет все грязные махинации, на которые он шел с четырьмя министрами», намекая на экс-министров турецкого правительства от Партии справедливости и развития — Эгемена Багыша, Зафера Чаглаяна, Муаммера Гюлера и Эрдогана Байрактара, которые стали фигурантами громкого уголовного дела. 17 декабря 2013 года их обвинили в коррупционных связях с Заррабам, но Эрдоган объясняет эту историю происками так называемого параллельного государства, во главе которого якобы стоит исламский проповедник Фетхуллах Гюлен.

Эрдоган расценил крупные антикоррупционные операции как попытку переворота против своей власти и отправил всех задействованных в этих операциях за решётку, прокуроров, полицейских и судей в том числе. Используя силу СМИ Эрдоган заставил народ забыть об этом расследовании.

Вместе с делом Зарраба соединятся воедино много концов, такие как : Отношения между Эрдоганом и ИГИЛ; задержанные в Турции 12 граждан США (обвиняемы в причастности к перевороту в Турции, заключены в тюрьму. Среди задержанных – священник, ученый НАСА и профессор химии); отношения бывшего советника по национальной безопасности Майкла Флинна с Эрдоганом и Путиным.

Дело Зарраба будет рассмотрено в суде штата Нью-Йорк 27 ноября. Закрытое Эрдоганом дело теперь всплывает на международной арене и с ещё большим вниманием к нему. Результаты этого дела могут привести к серьёзным глобальным проблемам и с вероятностью способствовать новым эмбарго по отношению к Турции, а так же к ухудшению отношений между США, Россией и Ираном.

Эрдоган очень близко интересуется делом Зарраба и обеспокоенный тем ,что адвокат Зарраба уже 5 дней не имеет информации о местонахождении клиента, приказал министерству иностранных дел Турции отослать ноту США по этому поводу. За три дня отправлено 2 ноты. Примечательно, что нота не высылалась даже тогда, когда были напряжённые отношения между США и Турцией, когда 11 турецких солдат были задержаны американскими силами 4 июля 2003 года на севере Ирака. Тогда турецким солдатам были надеты наручники, а на голову – мешки. Затем они были перевезены в Багдад для допроса по неподтвержденные подозрениям в подготовке нападения на одного из высокопоставленных курдских чиновников.

В деле Зарраба фигурируют 6 банков Турции, на которых держится вся экономическая система страны, и они могут быть наказаны санкциями или штрафами. В преданной Эрдогану газете Сабах были названы эти банки (к сведению украинских бизнесменов): Халкбанк (Halkbank), Вакыфбанк(Vakfbank), Япы креди(Yap Kredi), Иш банкасы( Bankas), Гаранти(Garanti)и Акбанк (Akbank). В случае санкций или штрафов, денежной системе будет нанесён большой ущеб и экономика Турции окажется в опасности. Ну а это означает конец режиму Эрдогана.

А между тем экс-министры, имена которых упоминаются в коррупционном скандале, готовят себе отходную. Так,Совет министров Турецкой Республики Северного Кипра предоставил гражданство бывшему турецкому министру Эгемену Багышу и бизнесмену Эмруллаху Туранлы. Важнейшей особенностью нынешней структуры ТРСК является то, что она не является членом Интерпола, и нет никаких обязательств по экстрадиции правонарушителей.
Дело Флинна

В США не один Зарраб мешает спокойно спать Эрдогану и его команде. Ещё есть Флинн, о котором отзываются как о замешенным в связях с Россией и Путиным, вмешательством в выборы президента США.

Эрдоган после попытки госпереворота 15 июля 2016 года обвинил Фетхуллах Гюлена в его организации. Передав «доказательства», которые невозможно использовать из-за недостоверности, в судебные органы США, Эрдоган не стал ждать судебного разбирательста, а решил действовать напрямую через советника Трампа Флинна. Ему предложили 15 млн долл. за выдачу Гюлена. Эрдоган думал провернуть похищение, как у него это получалось сделать в Малайзии, Пакистане и африканских странах со сторонниками движения Гюлена, но что то пошло не так.

Специальный прокурор США Роберт Мюллер расследует предполагаемую причастность бывшего советника по национальной безопасности Майкла Флинна к плану похищения мусульманского проповедника Фетхуллаха Гюлена, проживающего в США, и передаче его Турции.

Юнус Эрдогду

Кто такой Трамп? Системно-векторная психология. Юрий Бурлан

Кто такой Дональд Трамп и что от него ждать, как от политика, в вопросах отношений с Россией и со всем миром? Можно ли предугадывать поведение любого человека, даже и политического лидера? Через системно-векторную психологию понятно, что...



Оригинал здесь https://youtu.be/dRUoeq4NnLg


Тип мышления: давно богатый

«Кто-то сказал, почему вы назначаете богатого человека во главу экономики? Это правда, я действительно сделал именно такой выбор. И Уилбур (министр торговли США Росс Уилбур – прим.ред.) очень богатый человек, он возглавляет торговлю. Я ответил: потому что это тот тип мышления, который нам нужен»


— заявил в среду Президент США Дональд Трамп, пишет The Guardian.


«Я люблю всех людей, бедные они или богатые, но что касается этого конкретного вопроса, мне просто не нужен бедный человек. Это имеет смысл?»






Что имел в виду Дональд Трамп под другим типом мышления, говоря о сверхбогатых людях Америки? Стратегическое планирование и приоритет безопасности капиталов.


Стратегия на сто лет вперёд — так мыслят миллиардеры Америки, страны, где любая успешная корпорация живёт минимум три поколения. Именно таким должно быть мышление человека, владеющего акциями, облигациями, несметными сокровищами. Тем более, если он при власти. Куда бы ни «входили деньгами» американцы, в какую бы территорию не инвестировали, они думают о выгоде и обеспечивают себе безопасность на десятилетия. Именно таких людей Дональд Трамп набрал в свою администрацию, которую уже назвали самой богатой в истории Америки.


При этом сравнивать мышление сверхбогатых людей, занимающих государственные должности в США с украинскими чиновниками нельзя. Ни президенты, ни премьер-министры Украины, ни лидеры партий или фракций, ни депутаты Верховной Рады, многие из которых являются сверхбогатыми людьми, не мыслят стратегически. Они попросту не способны на это, потому что это люди другого типа мышления, «скоробогатые» люди, «временщики».


Янукович был неспособен мыслить стратегически, из-за этого он потерял страну. Даже Порошенко, будучи состоятельным человеком ещё с детства, вряд ли думает о будущих поколениях, иначе бы его реформы выглядели совершенно по-другому. Стратегически менять законодательство ради будущего способен только обеспеченный, «сытый» человек.


Кроме того, «скоробогатые» чиновники Украины нажили свои состояния нечестным путём. Это не важно, как именно были украдены деньги — при возврате НДС, из бюджета, при помощи дотационного механизма, на приватизации гособъектов или в коррупционной схеме. Это детали. Главное, что сделать крупный капитал в Украине иначе, чем украв, нельзя. Сама система экономических взаимоотношений между государством и гражданами не позволяет людям поднять доходы выше «стеклянного потолка».


Трамп расценивает Америку как огромную корпорацию, и его как президента этой сверхкорпорации волнует прибыльность. Успех США Трамп оценивает с точки зрения денег, и это самый правильный, честный и прозрачный подход, который должны использовать украинские политики, если хотят сделать Украину богатой страной.


 

Balashov.com.ua


Порошенко і Трамп підбили підсумки переговорів у Білому домі

Американський президент назвав переговори плідними.

Президенти України і США висловили задоволення переговорами © Петро Порошенко / Twitter

Президент США Дональд Трамп назвав зустріч із президентом України Петром Порошенком плідною, а також повідомив про досягнутий під час переговорів прогрес.

"У нас була дуже хороша дискусія, і ми її продовжимо протягом дня. Я думаю, що вдалося досягти значного прогресу", - сказав Трамп журналістам після прийому українського президента у Вашингтоні.

Порошенко також позитивно оцінив результати зустрічі й подякував американськии партнерам за підтримку України.

"Вдячний нашим партнерам за підтримку України. Наша зустріч у Білому домі мала дуже розлогий порядок денний. Я дуже задоволений результатами переговорів з Дональдом Трампом і віце-президентом Пенсом", - підкреслив президент України.

У Білому домі повідомили, що глави держав торкнулися процесу політико-дипломатичного врегулювання конфлікту в Донбасі, а також боротьби з корупцією в Україні.

У прес-службі українського президента, в свою чергу уточнили, що у Вашингтоні також обговорювалося двостороннє співробітництво у військово-технічній галузі, нафтогазовій сфері та сфері ядерної енергетики. Крім того, Порошенко підняв у Білому домі питання сприяння США звільнення українських заручників у РФ і на окупованих територіях.

Як повідомлялося, 20 червня президент України Петро Порошенко зустрівся у Вашингтоні з президентом США Дональдом Трампом, віце-президентом Майком Пенсом і радником президента з питань національної безпеки Гербертом Макмастером. На зустрічі також були присутні міністр закордонних справ України Павло Клімкін, посол України у Вашингтоні Валерій Чалий і посол США в Києві Марі Йованович.

Переговори в Білому домі проходили в закритому режимі, без участі преси.

https://dt.ua/POLITICS/poroshenko-i-tramp-pidveli-pidsumki-peregovoriv-u-bilomu-domi-246180_.html


75%, 6 голосов

25%, 2 голоса

0%, 0 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Ще один світовий самітник - Дональд Трамп

Трамп і Паризька угода: що втратили Сполучені Штати Аналітика 02.06.2017

Рішення Трампа поставило великий знак запитання над майбутніми міжнародними амбіціями США

Вихід США з Паризької кліматичної угоди не став неочікуваним кроком з боку президента Трампа. Якщо говорити відверто, про це було вже зрозуміло наприкінці саміту G-7 минулої суботи в Італії, коли через відмову США лідери "сімки" так і не змогли узгодити спільну позицію по реагуванню на зміни клімату. Трамп тоді не наважився прямо говорити про це іншим главам держав, але взяв паузу на кілька днів та зробив заяву у себе вдома, в Рожевому саду Білого дому, в оточенні лише обраних прихильників його політики. Й попри те, що це не було несподіванкою, важливо те, ЯК пояснив своє рішення американський президент і ЩО отримав у відповідь від тих, хто також входить до клубу світових лідерів.

ВРЯТУВАТИСЯ ВІД ГЛОБАЛЬНОГО ПОТЕПЛІННЯ

Для початку, варто пригадати, що являє собою Паризька угода, і чому її називають "історичною". Документ набув чинності в листопаді 2016 року як частина Рамкової конвенції ООН про зміну клімату. На відміну від попереднього акту – Кіотського протоколу, Паризька угода передбачає, що зобов'язання зі скорочення шкідливих викидів в атмосферу беруть на себе всі держави, не залежно від їхнього економічного розвитку. Нова ініціатива спрямована на припинення зростання середньої температури на Землі на рівні значно нижчому, ніж два градуси за Цельсієм в середній перспективі.

За результатами наукових досліджень, індустріальна діяльність людини є одним із чинників, що призводить до збільшення викидів парникових газів та як наслідок – до підвищення глобальної температури. До речі, з 1906 року до 2012-го показник середньої температури на Землі зріс на 0,85 градуса за Цельсієм, і очікується, що до 2020 року він досягне позначки одного градуса.

Тим часом, навіть коливання в межах одного градуса здатні спричинити танення льодовиків у полюсових зонах планети, що створює серйозний ризик підвищення рівня світового океану з усіма супутніми катаклізмами. Крім того, цим пояснюються небувалі спеки в літній період, інтенсивні урагани, нетрадиційно теплі чи навпаки – засніжені зими в південних регіонах.

Крім зменшення викидів, Паризька угода також передбачає "гармонізацію фінансових потоків" для протидії змінам клімату та зменшенню кількості парникових газів. Це означає, що провідні економіки світу робитимуть більші внески для того, щоб реагувати на виклики на всій планеті. Іншими словами, якщо не втрутитися в історію людства зараз, вона може повторитися, наприклад, новим Льодовиковим періодом.

МИ НЕ ХОЧЕМО, ЩОБ ІЗ НАС СМІЯЛИСЯ...

Натомість, Паризька угода в розумінні Дональда Трампа є "катастрофою" для США, утім – як і багато інших досягнень адміністрації Барака Обами. Підхід Трампа-бізнесмена ще на етапі виборчих перегонів разюче відрізнявся від політичної концепції світового лідерства США часів Обами. Трамп у всьому бачить економічну вигоду, а не важливість залишатися провідною світовою державою, і вочевидь, саме ця якість уже не зміниться в його нинішній кар'єрі президента.

На підтвердження, кілька свіжих цитат із останньої заяви Трампа в Рожевому саду

"Виконання умов Паризької угоди й обтяжливі обмеження в енергетиці, які вона накладає на Сполучені Штати, можуть коштувати Америці цілих 2,7 млн втрачених робочих місць до 2025 року", – заявив Трамп під оплески щасливої аудиторії в ділових костюмах і краватках під спекотним сонцем.

Дональд Трамп / Фото: АА
Дональд Трамп / Фото: АА

Паризька угода є завадою для економіки Сполучених Штатів, продовжив президент, і все заради того, "щоб заслужити похвалу численних зарубіжних столиць та активістів, які вже давно прагнуть отримати вигоду за рахунок нашої країни". 

Це не виглядало жартом: президент наполягав на тому, що ця домовленість була укладена зовсім не для розв'язання кліматичних проблем, а лише для того, щоб послабити економіку США й за рахунок цього – дозволити іншим країнам вирватися вперед. "Ми хочемо справедливого ставлення до наших громадян, ми хочемо справедливого ставлення до наших платників податків. Ми не хочемо більше, щоб інші лідери та інші країни сміялися з нас. Вони й не будуть", – цілком серйозно продовжував глава Білого дому, відчуваючи підтримку аудиторії, яка на оплески не скупилася. 

Але на цьому Трамп не зупинився. "Угода включає в себе ще один план для перерозподілу багатства зі США через так званий "Зелений кліматичний фонд" – гарна назва – який закликає розвинені країни надати 100 млрд доларів для країн, що розвиваються, на додаток до вже існуючих великих виплат іноземної допомоги Америкою", – наголосив американський президент.

Він ще раз обурено підкреслив, що Америка платитиме "мільярди і мільярди, і мільярди доларів", а багато інших країн "не витрачають нічого, й багато хто з них ніколи не заплатить навіть гривеника".

ЄВРОПА І КАНАДА ОБУРЕНІ

За інформацією Білого дому, Дональд Трамп у четвер говорив по телефону з лідерами Німеччини, Франції, Канади й Великої Британії. Він пояснив своє рішення про вихід з Паризької угоди та подякував керівництву за "відверті, предметні дискусії". Цікаво, як останньою фразою прес-служба Білого дому описала обурення інших лідерів.

Й попри запевнення, що адміністрація США продовжить розробки екологічно чистої енергії та скорочення викидів, решта лідерів була категоричною. Пізніше із окремих заяв стало відомо, що ніхто не підтримав ініціативу Трампа переглянути існуючу домовленість. Але цього, в принципі, не так уже домагається й сам президент США. 

Тим не менше, формулювання у відповідь на позицію Трампа були різними від кожної держави. Наприклад, Ангела Меркель висловила стриману позицію, схожу більше на невтішний діагноз. "Я жалкую про рішення президента США. Будемо далі докладати всі сили для глобальної кліматичної політики, яка зберігає нашу планету", – зазначила Меркель. Хоча її колеги в уряді з Соціал-демократичної партії не посоромилися в оцінках: "Сполучені Штати шкодять самі собі, нам європейцям, і всім іншим народам світу".

Трюдо, Трамп, Туск, Макрон / Фото: АА
Трюдо, Трамп, Туск, Макрон / Фото: АА

Розчарування висловив також прем'єр-міністр Канади Джастін Трюдо. За його словами, Оттава має намір продовжувати працювати зі США як на державному, так і на інших рівнях з питань зміни клімату. "Позиція Канади в боротьбі зі змінами клімату, як і раніше, незмінна... вона залишається однаковою разом з усіма іншими сторонами, які підтримують цю угоду", – заявив канадський лідер. 

Свою позицію висловив також італійський прем'єр-міністр Паоло Джентілоні, приєднавшись до заклику інших європейських країн "зміцнити зусилля" в реагуванні на глобальну зміну клімату. 

МАКРОН ВІДПОВІВ ТРАМПУ ЙОГО Ж ГАСЛОМ

Відмінною від усіх була промова президента Франції Еммануеля Макрона. Він не став обмежуватись поширенням текстової заяви, натомість виступив у прямому відеозверненні – англійською мовою й одразу після промови Трампа в Рожевому саду.

Емманюель Макрон
Еммануель Макрон

"Сьогодні я хочу сказати Сполученим Штатам, що Франція вірить у вас. Світ вірить у вас. Я знаю, ви великий народ. Я знаю вашу історію – нашу спільну історію", – наголосив Макрон.

На відміну від американського президента, який не вірить висновкам учених про всю серйозність кліматичних змін, Макрон чітко описав, яких саме загроз можна очікувати.

"Якщо ми нічого не робитимемо, наші діти пізнають світ міграцій, воєн і дефіциту. Небезпечний світ. Це не те майбутнє, яке ми хочемо для нас. Це не те майбутнє, яке ми хочемо для наших дітей. Це не те майбутнє, яке ми хочемо для нашого світу", – заявив французький президент.

З телеекрану це виглядало як пряма відповідь в очі президенту США, у якій французький (а не американський) лідер намагався підтримати й об'єднати американців. "Для всіх учених, інженерів, підприємців, відповідальних громадян, які були розчаровані рішенням президента Сполучених Штатів, я хочу сказати, що вони знайдуть у Франції другу батьківщину", – додав він.

Після "боротьби на руках" у Брюсселі між огрядним Трампом та молодим і енергійним Макроном, новий президент Франції таким чином, здавалося, знову порушив питання про те, кому все ж має належати світове лідерство. 

Наприкінці промови Макрон навіть іронічно перефразував улюблене гасло Трампа: "Де б ми не жили, ким би ми не були, ми всі поділяємо одні й ті самі обов'язки. Зробимо нашу планету великою знову!"

З виходом США з Паризької угоди Дональду Трампу стає все складніше знайти спільну мову з іншими міжнародними лідерами, які ще вчора тримали курс на позицію Сполучених Штатів. Недаремно новий глава Білого дому уникав оголошення цієї заяви перед іншими лідерами в італійській Таорміні. Адже це рішення поставило великий знак запитання над майбутніми міжнародними амбіціями США. 

Трампу зараз як ніколи необхідні перемоги на всіх фронтах – від результатів розслідування по Росії до внутрішньої політики та міжнародної солідарності. Однак для цього потрібна послідовність, виважена політика й стратегічне мислення, які цінував і шанував світ довгий час за попередніх президентів Сполучених Штатів.

Ярослав Довгопол, Вашингтон


Українська делегація на чолі з Клімкіним провела зустріч з Трамп

Українська делегація на чолі з Клімкіним провела зустріч з Трампом.



Російська пропаганда твердить, що Білий Дім просто скористався українцями, аби загасити скандал з впливом Кремля на Трампа. Західні ЗМІ, навпаки, зауважують, що зустріч американського президента з українським міністром нівелює спроби Москви нав'язати свій погляд на окупацію Донбасу.

Про ці та інші питання, а також про невідомі деталі зустрічі з Дональдом Трампом в Овальному кабінеті в інтерв'ю ТСН.Тиждень розповів міністр закордонних справ України Павло Клімкін.

Читайте також: Порошенко похвалився блискучими розмовами з Трампом і розповів про США у "нормандському форматі"

Зокрема, Клімкін наголосив, що зустріч з американським лідером сигналізувала про підтримку України.

"Насправді, головний результат — це чіткий меседж підтримки України. Та і загалом, сама зустріч є дуже потужним сигналом підтримки. Оскільки американські президенти взагалі дуже рідко зустрічаються з міністрами закордонних справ. В принципі", — сказав Клімкін.

Крім того, глава МЗС України наголосив на атмосфері зустрічі.

"Другий момент, якщо хочете — це атмосфера, атмосфера і насичена позитивними емоціями, наприкінці зустрічі ми говорили про підтримку його українцями, про його зустрічі з Українською громадою підчас передвиборчої кампанії і як він згадував ці зустрічі, казав, що дійсно, українці такі класні. Тобто, цей момент мені теж дуже сподобався. І один з головних політичних сигналів — і це теж дуже важливо — це реальне бажання залучатися до тиску на Росію. Є дуже цікаві ідеї, я про ці цікаві ідеї зможу сказати тільки пізніше, коли погодимо серед всіх друзів, ну і звичайно будь-які моменти треба буде погодити з Німеччиною і з новообраним президентом Франції", — наголосив він.

Клімкін розповів про результати зустрічі з Трампом
ТСН. Тиждень Вчора, 21:22

Павло Клімкін розповів, що головним результатом зустрічі є чіткий месендж підтримки України, а одним з головних політичних сигналів стало бажання залучатися до тиску на Росію.

Що ж до пакету пропозицій з української сторони, то Клімкін назвав такі пропозиції, які могла б зробити Америка:

"По-перше, ви прекрасно розумієте, що в американської сторони є важелі. Ці важелі мають бути реалізовані у співпраці, на основі солідарності з європейським союзом, з іншими країнами великої сімки. Це можуть бути потужні політичні меседжі, і ось ви згадали про саміт НАТО, але ж буде ще й саміт сімки. Звичайно є економічні важелі тиску і санкції — це тільки один вимір того, що може робитися надалі. Ви вже мене звинуватили в дипломатичній мові, я намагаюсь якимось чином з цього вийти, але з певними натяками. Є й інші ідеї. Можемо говорити про посилення міжнародного компоненту, про посилення ОБСЄ, про посилення СММ, про створення іншої місії, яка реально буде контролювати територію окупованого Донбасу", — сказав Клімкін.

За словами українського міністра, у Москві такого повороту, як зустріч із американським президентом, не очікували.

"Я думаю, по-перше, такого сигналу в Москві ніхто не очікував і в цьому його теж додаткова цінність. По-друге, цей сигнал, він має свій зміст – … про системне намагання Росії вплинути на демократичну систему цивілізованого світу, (демократичну систему всього трансатлантичного суспільства, до якого я однозначно відношу Україну). Тому всі прекрасно розуміють, що це не просто якась загроза, це така загроза, якій потрібно системно протидіяти. І це розуміння теж в Вашингтоні однозначно є", — резюмував Клімкін.
Більше читайте тут: https://tsn.ua/interview/u-moskvi-cogo-nihto-ne-ochikuvav-klimkin-rozkriv-detali-zustrichi-z-trampom-i-rozpoviv-pro-reakciyu-kremlya-929280.html

Трамп як символ зміни глобальної парадигми міжнародної політики.

Обрання президентом Дональда Трампа позначило не просто зміну адміністрації в США. Це ознаменувало остаточне оформлення зміни світового зовнішньополітичного тренду. Міжнародна політика впевнено дрейфує від ідеалістичного сприйняття світового устрою з його вірою в глобальну демократію та лібералізм в бік раціонального прагматизму. Україні це також слід розуміти і вибудовувати свою політику виходячи із нових політичних реалій.

Після виборів в США пройшло не так багато часу. Проте, цього достатньо аби остаточно усвідомити, що акценти зовнішньої політики в світі змінюються. І основним спікером цих змін став саме новий американський лідер. Центральною тезою Дональда Трампа, яку він постійно озвучував під час передвиборної кампанії і, в тому числі, в своїй інавгураційній промові, стала необхідність зміни акцентів політики на користь прагматизму й національного інтересу.

«Протягом десятиліть ми збагачували іноземну промисловість на шкоду американської, субсидували армії інших країн, допускаючи сумне послаблення наших власних збройних сил. Ми захищали кордони інших країн, і при цьому відмовлялися захищати власні кордони»(Д. Трамп, Інаугураційна промова).

Фактично він заявив, що Америка буде дивитися на процеси у світовій політиці та економіці виключно крізь призму власного інтересу. У певному сенсі Трамп пропонує повернути державу до своїх витоків, де вона створювалося як інструмент реалізації та захисту інтересів і прав саме своїх громадян.

«Кожне рішення з торгівлі, з податків, по імміграції, у закордонних справах буде прийматися в інтересах американських робітників та американських сімей» (Д. Трамп, Інаугураційна промова).

У цьому контексті абсолютно логічним виглядав і тон розмови нового американського президента з російським колегою Путіним, яка відбулася 29 січня. Тоді Трамп розкритикував договір про заходи щодо подальшого скорочення і обмеження стратегічних наступальних озброєнь, укладений в 2010 році при адміністрації Барака Обами (СНО-3). Він просто заявив, що цей договір не в інтересах його країни.

Трамп, немов на противагу опонентам-демократам, каже, що більше не хоче і не буде керуватися ідеалістичним мотивами, які так любили його попередники. Він «підписав» договір зі своїми виборцями і, як людина слова, буде слідувати виключно йому, а не уявленнями про загальний добробут або месіанським цілям утвердження цінностей ліберальної демократії в усьому світі.

Багато в чому він лише озвучив те, що фактично відбувається на світовій арені як мінімум останнє десятиліття. Геополітичний дискурс усе більше акцентує свою увагу на примат внутрішньої політики, на необхідності підходити до всіх питань з точки зору раціональності, прагматизму та національних інтересів.

Виборці західних демократій втомилися від розмов і політик на чолі яких ставиться глобальне і регіональне домінування, міжнародні союзи та наднаціональні інституції. Вони в них, небезпідставно, бачать загрозу, яка персоналізується потоками мігрантів, втратою робочих місць, зростанням безробіття, розмиванням національних культур та загрозою тероризму. Це стало проблемою як Європи, так і Америки.

Звідси зростаюча популярність правих сил в Західній Європі. На політичних прапорах яких красуються гасла про необхідність перекрити невичерпні потоки мігрантів, запровадити механізми захисту місцевих культур, економік, територій. Подібні ж процеси, але під прапорами лівих, відбуваються і в країнах Східної Європи, які все ще рефлексують свій статус провінційних задвірок якими вона стали після розвалу соцтабору.

В результаті, ми маємо глибоку кризу Європейського союзу, який вже зараз опинився на межі розвалу. І, судячи з усього, так званий Brexit лише верхівка айсбергу відцентрових процесів, що відбуваються всередині ЄС.

Вельми показовою в цьому контексті виглядає і полеміка навколо голосування національними парламентами ЄС асоційованого членства та безвізового режиму для України. Місцевим політикам вже недостатньо одного лише прагнення України та її прихильності до ідеалів демократії, свободи та європейських цінностей.

Їм потрібні цифри, розрахунки, механізми на випадок якщо щось піде не так, як планувалося спочатку, підтримка населення. Тобто максимум прагматизму в якості аргументів, причому насамперед аргументів для власних громадян.

У якості показової ілюстрації можна згадати дослідження, що з'явилося напередодні голосування в нижній палаті парламенту Нідерландів питання щодо асоційованого членства в ЄС України.  В ньому голландці намагаються прорахувати всі нюанси такого рішення. І, в першу чергу, вони розмірковують в категоріях грошей та цифр, а не ідеалів і принципів.

Чим подібна зміна глобальної парадигми загрожує Україні? Перше і найголовніше - в українській зовнішній політиці добігає кінця, я б це назвав «золота романтична епоха». Її суть можна описати як: ми обіцяємо і прагнемо, а нам тільки за це дають гроші. Ця епоха і так тривала більше 20 років. І вона завершилася!

Нам не просто натякають, а вже прямо говорять, що лише гасел та «щирих намірів» замало для співпраці із західними партнерами. Вони прагнуть бачити максимум конкретики. Тобто можливостей отримання дешевих кредитів, допомоги та грантів в обмін на запевнення більше не буде!

Західні партнери хочуть конкретні результати. Причому не тільки всередині України, а й, в першу чергу, з оглядкою на вигоди для своїх країн. Показовий свіжий приклад: скасування Україною мораторію на експорт лісу-кругляка в ЄС безпосередньо пов'язана з отриманням макрофінансової допомоги в розмірі 600 млн. євро. Чергові транші кредитів від МВФ та Світового банку йдуть в зчепленні з вимогами про внесення змін до українського законодавства з метою змінити ті чи інші сфери нашої держави.

Поки в Україні ще немає повного усвідомлення зламу підходів, нового глобального тренду міжнародного співробітництва. Для багатьох це буде холодним душем. Але подібний гарт стане дуже корисним для суспільства й політичного істеблішменту.

Це навчить нас більш прагматично підходити до питань державного будівництва. Лише так ми, нарешті, зможемо реально займатися своєю країною, підвищувати її конкурентоспроможність і, невеликими кроками, з оглядкою на власний інтерес, покращувати її позиції на світовій арені.

А у відносинах із західними (й не тільки) партнерами доведеться вчитися торгуватися і виторговувати. Пропонувати взаємовигідні рішення і точки взаємної вигоди. Жорстко відстоювати свої інтереси. Інакше ні Америці Дональда Трампа, ні сьогоднішнім країнам ЄС Україна не буде цікава.

Тому, вчимося жити в епоху глобального прагматизму, інтересів держави і багатополярного світу.

Президент Украины Трамп

“Вы хотите зарегулировать экономику,

бизнес просто обанкротится.

А я обещаю дерегуляцию и снижение налогов”

Дональд Трамп, теледебаты 27 сентября 2016 г.



Представим себе такую фантасмагорию: Дональд Трамп заявил, что намерен приступить к управлению Украиной.




Сенсационное решение поддержал американский парламент, международные финансовые институты, Евросоюз, общественность горячо одобрила. Сотни миллионов людей по всей Америке вышли на улицы с транспарантами «Трамп, подыми Украину!»


И вот Трамп прибывает в Украину в качестве назначенного извне Президента. Исторический момент. Вся страна на ушах, Россия в шоке. Сам Трамп выглядит спокойным и уверенным. Он выходит к трибуне и говорит на украинском языке: «Україна понад усе!» После того, как гул утих, Трамп произносит великолепную речь и говорит о том, что он намерен вывести Украину на высокий уровень благосостояния. «Украина удивит мир, сделав свою территорию между воинствующей Россией и бюрократизированной Европой выгодной для бизнеса!» — заявляет Трамп.


Первые действия Трампа на посту Президента Украины?


Трамп как успешный предприниматель, построивший свою бизнес-империю не на государственных средствах, а на реальных денежных потоках, будет относиться к Украине как к своей компании. В первую очередь он подумает, как сделать свою компанию прибыльной или, для начала, хотя бы вывести её на уровень самоокупаемости, чтобы выплатить кредиты и начать зарабатывать.


Что увидит Трамп в Украине? «Топ-менеджмент компании» — правительство — коррумпировано. Система худо-бедно функционирует, но происходит это за счёт труда «персонала», то есть народа. Часть компании вообще пытается отделиться, подстрекаемая «хедхантерами» из более стабильной компании. Страна по уши в долгах. Долгосрочное планирование существует только на бумаге, поставленные цели не соблюдаются.


С присущей ему прямотой Трамп уволил бы всех неэффективных управленцев, закормленных чиновников и жирных генералов. И произнёс бы то, чего не говорил ещё ни один украинский политик: «Масштабы нищеты, в которую погрузилось населения катастрофические. Глубина и системность проблем бедственные. Но мы не будем искать поддержки у Европы или даже на моей родине, Соединённых Штатах Америки! Мы должны помочь себе сами и не ждать, что другие страны возьмут на себя ответственность и будут гарантировать нашу территориальную целостность. Мы будем действовать! Я объявляю благосостояние граждан Украины моим высшим приоритетом в государственном управлении».


С изумлением и страхом украинцы смотрели бы выступление Трампа. Задуренные популизмом про создание рабочих мест, поддержку отечественного товаропроизводителя, необходимость введения новых штрафов и налогов для бизнеса, многие граждане Украины с ужасом восприняли бы предложения нового Президента. И Трамп сказал бы: «Чтобы сделать Украину действительно великой и богатой страной, в течении года мы сделаем десять шагов.


Во-первых, мы отменим все грабительские налоги, таможенные пошлины и сборы. И вместо этого введём один простой и общий для всех налог — 5% с продаж.


Во-вторых, мы разрешим свободное хождение валют на своей территории.


В-третьих, мы откроем экономические границы и сделаем Украину беспошлинной зоной для всего человечества.


Четвёртый шаг. Мы разрешим людям свободно владеть, покупать и продавать землю.


Пятый шаг. Мы перезапустим банковскую систему.


Шестой шаг. Мы освободим бизнес от ограничений и преград.


Седьмой шаг. Мы перейдём на контрактную армию, как только в стране воцарится мир. Украина станет государством мира и процветания.


Восьмой шаг. Мы введём страховую медицину. И реформируем систему образования.


Девятый шаг. 10% социального налога обеспечит высокие пенсии.


И, наконец, десятый шаг. Природные богатства, полезные ископаемые мы сделаем достоянием всех граждан Украины.


Мы повторим триумфальный путь Америки 19 столетия и покажем всему миру пример экономического роста и свободы. Украина пройдёт через невиданные преобразования. И я обращаюсь к парламенту с просьбой о предоставлении мне особых полномочий.


Мы будем действовать быстро, открыто и решительно».



… И потребовалось бы совсем немного времени, чтобы у населения Украины открылись глаза на то, как на самом деле работает экономика. Даже ситуация на Донбассе — это не помеха для того, чтобы Украина начала массово зарабатывать деньги. С Президентом, обладающим бизнес-хваткой, Украина быстро пошла бы в рост, несмотря на любые трудности.



Balashov.com.ua


Валерій Швець. Хто Ви, Дональд Трамп?

Чому Дональд Трамп?

Результат пошуку зображень за запитом "Ljyfkml Nhfvg"

            «Разом ми знову зробимо Америку величною» - сказав у своїй інагураціонній промові 45 президент Сполучених штатів Америки Дональд Трамп. Це сильні і правильні для Америки слова, це слова надії для людей всього світу, що пов’язують з світовим лідерством цієї держави свої сподівання на краще життя і справедливіший світ. Перемога Сполучених штатів у холодній війні і саме існування цієї економічної і політичної надпотуги зробили можливим існування незалежної Української держави ось уже протягом чверті століття. Ми, як ніхто інший в світі, зацікавлені, щоб і надалі Америка нікому не поступилась своїм лідерством. Тим паче, що альтернативних варіантів зовсім небагато: Китай – другий за військовими витратами після Сполучених штатів, який навіть за дуже великого бажання не можна назвати демократичною державою, та Московія – третя за військовими витратами країна, що була пострахом всього цивілізованого світу протягом двадцятого сторіччя і залишається таким і надалі. Але чому Дональд Трамп відніс можливу велич Америки до майбутнього? А тепер, що, Америка вже не є величною державою? Більшість пересічних людей абсолютно переконана, що Америка не тільки була але і сьогодні є такою. 


Для того, щоб зрозуміти слова Трампа давайте порівняємо річні внутрішні валові продукти (ВВП), тобто кількості матеріальних благ, створених за рік, у  Сполучених штатів і, наприклад, у Китаї. ВВП США у 2016 році склав 17 трильйонів 419 мільярдів доларів (22.37% світового ВВП), а у Китаї лише 10 трильйонів 355 мільярдів доларів (13% світового ВВП). Здається, що в Америки немає підстав для великого неспокою. Але давайте подивимось на структуру ВВП у США у 2016 році: промисловість 15% ВВП, сільське господарство - 1% ВВП. У Китаї доля промисловості у ВВП приблизно втричі більша, а в сільському господарстві вдев’ятеро більша за відповідні показники в США. Тобто вже сьогодні вартість виробленої промислової продукції Китаю більше як у півтора рази, а сільськогосподарської продукції більше як у п’ять разів перевищують відповідні показники для США. Але перевага США порівняно з Китаєм у загальному обсязі ВВП також ілюзорна.

Розглянемо приклад. Вартість проїзду в Київському метро – 4 гривні, в Московському метро 55 рублів, в Лондонському метро на максимальну відстань - 6 фунтів.  Обмінявши рублі на гривні, ми отримаємо 22 гривні, що рівноцінно чотирьом з половиною поїздкам на метро в Києві. Обмінявши фунти на гривні  ми отримаємо 200 гривень або 50 поїздок на метро в Києві. Отже, одна і та сама послуга або товар коштує по різному в різних країнах. Тому за загальними величинами ВВП ще не видно конкретного обсягу послуг або товарів, які цим числам відповідають. Об’єктивнішим показником економічної діяльності країни є не ВВП, а ВВП (ПКЗ) – це ВВП, перерахований за паритетом купівельної здатності різних валют щодо долара. Починаючи з 2014 року ВВП (ПКЗ) Китаю почав перевищувати ВВП (ПКЗ) Сполучених штатів. За даними МВФ у 2014 році ВВП (ПКЗ) Китаю склав 18 трильйонів 228 мільярдів доларів, а США лише 17 трильйонів 393 мільярдів доларів, у 2015 році – 19 трильйонів 696 мільярдів і 18 трильйонів 37 мільярдів відповідно. Якщо перерахувати ці показники у фізичний обсяг промислової і сільськогосподарської продукції, то розрив між Китаєм і США збільшиться ще більше на користь Китаю.  Так, президент Трамп правий: Сполучені штати сьогодні вже не є промисловим лідером світу.

Знову слово Дональду Трампу: «Американці бажають якісних шкіл для своїх дітей, безпечних районів для своїх родин і пристойної роботи для себе. Але для надто великої кількості наших громадян реальність зовсім не така. В наших містах матері і діти животіють у злиднях, розкидані по країні заводи нагадують надгробки на цвинтарях, а система освіти, хоча і переповнена грошима, не дає нашій молоді належних знань. Злочинність, банди, наркотики зіпсували багато життів і вкрали у нашої країни великий нереалізований потенціал». (Нібито це і про Україну сказано). І ще: «Одна за одною зачинялись фабрики і пливли за океан. І ніхто навіть не думав про мільйони американських робітників, їх просто забули. Наш середній клас розорили, відібравши його багатства і роздавши їх всьому світу» . (І це майже про Україну, правда наші заводи і фабрики різались на брухт.)

Вам ця картина нічого не нагадує? Мені нагадує. Велику депресію початку тридцятих років. З моєї точки зору справжньою причиною тої депресії була фантастично швидка модернізація (індустріалізація) економіки Радянського Союзу. Тоді американські заводи також знімались з підмурків і вивозились до Радянського Союзу, Тоді також американський середній клас скоротився до мінімуму і багато фахових робітників, інженерів, представників творчої інтелігенції стояли в черзі за безкоштовною юшкою. Хто це зробив? Той, хто мав владу в Америці, не формальну владу, пов’язану з виборними державними посадами, і не фабриканти, для яких ця депресія мала катастрофічні наслідки, а ті, хто отримав владу разом з грошима. Чи назвав цих людей Дональд Трамп? Назвав, але досить невиразно: «Надто довго невелика купка людей у столиці насолоджувалась лаврами влади, а народ за це платив». Навіть в Америці складно називати речі своїми іменами.

 Для чого була сплачена така ціна? Для того, на мою думку, щоб створити на Сході Європи озброєний до зубів осередок агресії, спрямований проти Європи Західної. І створили. На момент початку Другої світової війни кількість сучасного озброєння у Радянського Союзу в рази перевищувала кількість озброєння решти світу.  Чому ж перебіг війни був таким трагічним для Радянського Союзу? Лідери країни, що мали лише початкову освіту інакше воювати не вміли, а народ, який цих лідерів переважно ненавидів, помирати за них не хотів. (Сталін мав лише незавершену середню духовну освіту: чотири роки  духовної семінарії, перед тим шість років вчився у чотирирічному духовному училищі. Предметами там були: закон божий і священа історія, читання за книгами громадянської і церковної печаті, письмо, перші чотири дії арифметики, церковний спів. Думаю, що дій з дробами він не знав. Його улюбленець-маршал Жуков мав лише три класи церковно-приходської школи, близький соратник-маршал Будьоний до школи не ходив, близький соратник і член політбюро, перший маршал Радянського Союзу Ворошилов мав два класи церковно-приходської школи. Цей перелік можна продовжувати довго. Спадкоємець Сталіна на посаді генерального секретаря комуністичної партії Радянського Союзу – Микита Сергійович Хрущов до школи не ходив. Слова партійного гімну: «Кто был никем – тот станет всем» не були просто словами.

Тоді цивілізований світ дорого заплатив за модернізацію Радянського Союзу. Ті сили, що модернізували і озброїли Радянський Союз перед Другою світовою війною, років через тридцять після неї вдруге здійснили ту саму акцію, але вже щодо Китаю. Модернізація Китаю в принципі не змогла б відбутись без максимального сприяння хазяїв світових грошей, без експорту в Китай цих грошей і сучасних західних технологій. На цей раз індустріалізація Китаю нібито не мала таких катастрофічних наслідків для Західного світу. Просто ту лихоманку, що стрясала Європу і США на початку тридцятих років розтягнули на пів століття. ВВП США і інших провідних держав Заходу весь цей час нібито зростав. Але, як тільки почалась модернізація Китаю у семидесяті роки минулого сторіччя, це зростання стало символічним в межах одного двох відсотків. І чи було воно взагалі реальним? Але це нібито зростання мало приховати від громадськості той простий факт, що реальне виробництво у США і деяких європейських країнах всі ці роки швидко скорочувалось. Американські і європейські  заводи масово перекочовували в Китай. На підтвердження знову слова Дональда Трампа: «Десятиліттями ми збагачували іноземну промисловість на шкоду американській». Ми витрачали трильйони доларів за океаном, поки американська інфраструктура приходила у занепад. Ми робили інших багатими, в той час як наше власне багатство, сила і впевненість випаровувались.»

Чому це було зроблено? Один з варіантів відповіді – для стримування Радянського Союзу, який після Другої світової війни не збавив своєї агресивності, перенісши її на весь світ. Спочатку була модернізована Японія, думаю з цією ж метою. Але вперте небажання Японії ставати військовою потугою Азії, мабуть, змусило розглянути інші варіанти. Китаю, здається, роль військової потуги вже не тільки Азії, а й цілого світу, подобається і він швидко нарощує свій військовий потенціал. Причому темпи зростання військових витрат навіть за офіційними даними значно перевищують темпи зростання ВВП. Китайська армія тепер є найчисельнішою в світі і добре оснащеною. Формально військові витрати Китаю в декілька разів менші за військові витрати Сполучених штатів, хоча і значно перевищують російські, але в які це часи яка-небуть комуністична країна світу повідомляла про свої реальні військові витрати? Краще було б сказати, що ми не знаємо військових витрат Китаю. Якщо ВВП Китаю десь уп’ятеро перевищує ВВП Московії, армія вдвічі, мобілізаційний потенціал вдесятеро, то про який баланс сили між Китаєм і Московією може йти мова? До того ж області Московії, прилеглі до території Китаю є переважно економічно депресивними. Як і чим їх захищати? Як би цього не хотіла уникнути Московія, але остаточно її доля вирішуватиметься саме на Сході і навряд на її користь.

Чи сучасна Московія є загрозою для Сполучних штатів? Безумовно є, і не тільки для них, а для будь-якої країни світу, що становить для Московії хоча б який-небуть інтерес або складає конкуренцію. Але чи Московія є найбільшим в світі викликом для Сполучених штатів? Про це не прийнято говорити, але найбільшим викликом для США безумовно є Китай. Саме він може позбавити Америку ролі світового лідера, забравши у неї друкарський верстат для світових грошей і залишивши її наодинці із залишками, колись колосального власного матеріального виробництва.

У цьому зв’язку зрозуміле бажання Дональда Трампа домовитись з Московією. Правда не тільки американський президент але і більшість провідних західних політичних діячів, не розуміють, що домовитись з Московією неможливо. Це країна, де слово традиційно нічого не варте ні на рівні державних діячів, ні на рівні пересічних громадян. Якщо до розпаду Радянського Союзу Сполучені штати намагались його стримати за допомогою Китаю, то тепер є сенс спробувати стримати Китай за допомогою Московії. Оскільки ліки (Китай) виявились небезпечнішими за хворобу (Московію), то доцільно їх поміняти місцями. Тому США однозначно не зацікавлені у подальшому демонтажу Московії на етнічно однорідні нові незалежні держави. Крім того, надто багато матеріальних і політичних ресурсів вони інвестували в цю країну протягом двадцятого сторіччя, щоб легко погодитись на її політичне банкрутство. Я б ще додав, що, на мою думку, сьогодні саме Сполучені штати є головним гарантом територіальної цілісності і державної незалежності Московії. Налагодження стосунків з Кремлем це не відкриття Дональда Трампа. Попередня адміністрація Білого дому виступала не проти Московії, або за її демонтаж, а проти конкретного лідера цієї країни і її правлячої еліти, в основі якої спецслужби і силові структури. Саме така структура влади була характерна для Орди, з якої вийшла Московія. Тепер, на мою думку, Московія просто повернулась до свого природного стану. 

Чи вплине позиція США на долю Московії? А чи вплинула позиція США у 1991 році на долю України? Адже 41 президент Сполучених штатів Джордж Герберт Вокер Буш у своєму виступі перед українським парламентом у 1991 році закликав українську правлячу еліту і український народ не йти на розрив з Московією, не проголошувати незалежність України. Але ми відчували свою силу і не послухались порад. Україна стала незалежною і тепер саме Сполучені штати надають Україні найбільшу економічну, політичну і військову підтримку на цьому шляху. Правда, після закінчення Першої світової війни, коли країни Антанти на чолі зі Сполученими штатами вирішували долю післявоєнної Європи, точніше на чолі з американським президентом Вудро Вільсоном, і створили низку нових незалежних держав за принципом один народ – одна держава, незалежній Українській державі не знайшлось місця на політичній мапі Європи. Думаю, що не знайшлось би місця і для незалежної Польської держави, але поляки зуміли відстояти себе у війні з Московією, а українці ні. Власна сила є вирішальним аргументом у всіх політичних колізіях, решта ж відіграє лише допоміжну роль. Україна і Польща були економічно і культурно найрозвиненішими частинами Російської імперії. Перша світова війна знищила Німецьку, Австроугорську і Османську імперії. Легко було поставити крапку і в існуванні Російської імперії. Для цього достатньо було утворити ще і такі незалежні держави як Україна, Білорусь, надати незалежність народам Кавказу і Середньої Азії. І ми б назавжди забули про імперію, яка з приходом в ній до влади більшовиків перетворилась в імперію світового зла, за висловом американського президента Рональда Рейгана, в прокляття людства – це вже мої слова. Саме для того, щоб зберегти економічну потугу цієї імперії, їй зберегли її економічне серце – Україну. Так я думаю. А щоб зрозуміти таке ставлення до збільшовиченої Російської імперії наведу таку цитату непересічного представника ділових кіл Америки і цілком типового у своїх поглядах на Московію. «Шановний пане президенте, я симпатизую радянській формі правління, як найбільш підходящій для російського народу» - З листа президенту США Вудро Вільсону від 17 жовтня 1918 року, тобто напередодні післявоєнного облаштування Європи, від Вільяма Лоренса Саундерса, президента корпорації «Інгерсолл-Рендл», директора корпорації «Америкен Інтернейшен» і віце-голови правління Федерального резервного банка Нью-Йорка. Банку, без якого індустріалізація Радянського Союзу, на мою думку, була б неможливою.

Другою можливістю сприяти переродженню Радянського Союзу у нормальну державу була б неучасть Західного світу в індустріалізації Радянського Союзу. Остання була б   неможливою у тих нелюдських формах, у яких вона відбувалась, без сприяння фінансового капіталу Західного світу, без інформаційного прикриття Радянського Союзу західними засобами масової інформації (за виключенням засобів масової інформації Німеччини). Зокрема саме західні засоби масової інформації приховували від світової громадськості правду про голодомор в Україні і масовий терор по всьому Радянському Союзу. Зауважу, що ці засоби непідконтрольні державі у жодній державі Західного світу. І тому не на держави слід покладати відповідальність за таку інформаційну політику..

Третьою можливістю покінчити з кривавою більшовицькою імперією було б не заважати Німеччині зробити це
самостійно у часи Другої світової війни. Цікаво, що ця війна формально почалась через небажання Франції і Англії
погодитись з окупацією Німеччиною Польщі, а закінчилась передачею Польщі у мирний спосіб в зону впливу
Радянського Союзу. 

Четвертою можливістю прискорити розвал Радянського Союзу могло б бути ненадання Сполученими штатами продовольчої допомоги Радянському Союзу у вигляді продажу зерна за вкрай низькими цінами. Причому, це відбувалось і тоді, коли йшла в’єтнамська війна і Радянський Союз був головною діючою силою, що протистояла США, у тій війні. Я пам’ятаю ті часи, коли в Радянському Союзі при випічці хліба до пшеничної муки почали додавати горох. Радянське сільське господарство на той час повністю збанкрутувало і годувати власний народ у Радянському Союзі вже було нічим. Так що стосовно Радянського Союзу з боку Сполучених штатів ми стикаємось з системним підходом, що не пов’язаний з конкретною адміністрацією у Білому домі.


Дональд Трамп  у своїй промові сказав: «Ми нікому не бажаємо нав’язувати свій спосіб життя. Нехай краще наш приклад стане для всіх сяючим маяком. Ми засяємо провідною зіркою і нехай інші йдуть за нами». Досконалі слова правого лідера правої сили і у якому контрасті вони з діями іншого лідера сусідньої держави, який намагається просувати кордони «руського міра» за допомогою танків і установок залпового вогню і при цьому клянеться в любові до братнього народу. У Дональда Трампа не прозвучало жодного загравання з етнічними меншинами Америки. Замість цього прості і впевнені слова: «Неважливо, який у нас колір шкіри, чорний чи білий, у наших жилах тече однакова червона кров патріотів. Ми усі маємо ті самі свободи і ми шануємо той самий великий прапор Америки. І коли народжуються діти, чи в Детройті, чи в Небрасці, вони дивляться на одні й ті самі зорі у небі, вони мріють про одне й те саме. І в них вирує життя одного й того всевишнього творця.»

А наступні його слова могли б прозвучати і вустами нашого президента, як програма його дій, як дороговказ для України: «Я буду боротись за Вас кожним своїм подихом, і я ніколи не підведу Вас. Америка (Україна) знову почне перемагати, причому так, як ніколи раніше. Ми повернемо робочі місця, повернемо наші кордони, повернемо наше багатство і наші мрії. Ми побудуємо нові дороги, шосе, мости, аеропорти, тунелі і залізничні шляхи через всю нашу прекрасну країну. Ми заново відбудуємо нашу країну руками американців (українців) і американською (українською) працею.» «20 січня 2017 року ввійде в історію як день, коли народ знову стане правителем нашої нації.  Сьогодні ми передаємо владу від Вашингтона Вам – народу.» 


Чи може такий президент зрадити Україну? Моя відповідь – ні, бо Московія не зупиниться на кордонах України ні на східних, ні на західних. А це вже і буде Третя світова війна. Путін і Московія – це війна, що не омине нікого.

Валерій Швець

Новый мир: Трамп, Владимир Путин и древесный уголь «Жарики»

Ну вот, "шпион холода" завтра станет президентом.

Начался 2017 год. В нем будет два политических события, которые определяюще повлияют на развитие всего мирового сообщества. Эти события, одновременно и самые ожидаемые, и самые сенсационные. По важности, они не ограничиваются 2017 годом, они на десятилетия вперёд. Первое – победа на выборах и инаугурация нового президента США, Дональда Трампа. Второе – встреча президента России, Владимира Путина и нового президента США.

Новосибирская фабрика "Жарики" известная тем, что выпускает древесный уголь и древесноугольные брикеты, в политически ориентированной упаковке – "Обамавуд – кривое дерево", "Россия – Президент", "Дональд Трамп", "Грязная фрау Меркель", не могла пройти мимо таких важных событий. И вот я, Дёмин Дмитрий, директор компании, объявляю о выходе новой продукции под брендом "Новый Мир".

• Источник полностью: Очередные новости от Новосибирской компании "Жарики"

Страницы:
1
2
предыдущая
следующая