хочу сюда!
 

Оля.

25 лет, овен, познакомится с парнем в возрасте 23-31 лет

Заметки с меткой «трамп»

Трамп опасается жертв, а не Ким Чем Ына

Кому действительно КНДР могут нанести колоссальный вред, так это самим себе.


Заглянем в историю и, что важнее, в биографию лидеров КНДР.


Ким Чен Ын, Председатель Государственного совета КНДР, родился и вырос в семье тоталитарных диктаторов. Его отец, Ким Чен Ир безраздельно правил Кореей с 1991-го по 2011-й год. Его дед, Ким Ир Сен, названный «Вечным президентом» и «Великим вождём» Кореи, стоял во главе страны ещё до образования КНДР, с 1946-го года. Теперь задайте себе вопрос, что в голове у этого тридцатилетнего человека, Ким Чен Ына, который рос в иллюзии непобедимости, всемогущества и постоянной «показухи»?..


Ким Чен Ын — типичный «золотой помидор», избалованный ребёнок. Для него политика КНДР — очередная игра, в которой ему дозволено делать всё что угодно. Он возомнил, что может с кем-то воевать, потому что уверен: что бы он ни сделал, ему ни за это ничего не будет.


КНДР — «киношная» страна, а всё её население — это актёры второго плана, играющие счастливых корейцев. А кто отказывается играть, того убивают.






В КНДР всё постановочное, начиная от обучения в школе, государственных парадов, и заканчивая военными «учениями» и внешней политикой. Северная Корея настолько заигралась в демонстрацию своей успешности, в поддержание коммунистической тоталитарной иллюзии, что потеряла связь с реальностью. Им кажется, что они действительно могут править миром.


Официальный Вашингтон опасается лишь одного, что Ким Чен Ын окажется настолько неадекватным, что США придётся силовым методом возвращать эту маленькую страну в реальный мир. Конечно, тратить свои ресурсы на это Америка не хочет. Да и случайные смерти в этой большой игре маленького мальчика никому не нужны. А жертв в случае эскалации конфликта будет много в самой Корее. Людям промывали мозги на протяжении трёх поколений. Корейцы будут бороться за свою иллюзию великой КНДР до последнего, на «прозрение» потребуется десять, а то и двадцать лет.


Заявления Дональда Трампа о том, что США готовы ответить «огнём и яростью», судя по всему, являются подготовкой общественного мнения к тому, что после очередного запуска ракет КНДР место их запуска будет уничтожено. Обычно США используют точечные удары в подобного рода конфликтах, предупреждая о своих намерениях и стараясь избежать жертв. Применять силу в КНДР, или нет — трудная дилемма для Америки. С одной стороны, нужно осадить заигравшегося Ким Чем Ына, с другой стороны, никому не выгодно, чтобы президента США обвиняли в смертях.


Если будет выбран всё-таки силовой вариант, сначала Вашингтон разбомбит все опасные военные объекты КНДР, а полномасштабное вторжение, если оно вообще будет, американцы предоставят Китаю, Южной Корее или Японии. Для Вашингтона отношения с КНДР — возможность ослабить позиции Москвы и Пекина. Стратегического интереса территория КНДР для США не представляет.


Ну, а по поводу того, что ракетные двигатели украинского производства, были куплены КНДР на «чёрном» рынке, думаю, это вброс Кремля. Потому что когда собственных успехов нет, нужно кого-нибудь «замазать» в грязном скандале, чтобы на чужом фоне возвыситься.



Balashov.com.ua


Нєтлєнка

Президент Украины сидел в кабинете и меланхолично листал ленту "Фэйсбука". Залогинившись как Максим Дижечко, он лайкнул Нойнеца, почему-то ехидно усмехнувшись при этом, а потом отправил картинку с акулой в комменты к Швецу. Перелогинившись в Швеца, Президент написал под картинкой с акулой "бгг" и снова лайкнул Нойнеца. День медленно катился к закату.

От такого приятного, в общем-то, времяпровождения Президента отвлёк один из постов в ленте. Перечитав пост, Президент спешно схватился за мобильный телефон.

— Алло? Ангела? Привет, дорогая. Читала, что Трамп написал? Ну, по выборам своим... Что Украина пыталась сделать президентом США Хиллари Клинтон, да... Я это к чему. У тебя там до выборов сколько осталось? Два месяца? Хочешь выиграть выборы? Что слышала. Выборы, говорю, выиграть хочешь? Да? Тогда слушай. Набираешь сейчас Путина и говоришь ему, что он хуйло и должен уёбен зи битте из Крыма и Донбасса. Да, так и говоришь. Записываешь? "Ху... й... ло...". Попробуй ещё раз... Нет, это другой звук. "Й". Попробуй. Да, молодец, всё правильно. Позвонишь мне потом, скажешь как прошло. Только поторопись, если выборы хочешь выиграть. Без Украины, сама понимаешь, шансов у тебя нет. Видишь, Трамп до сих пор отойти не может. Ага. Чао...

— ...Алло, Макрон? Привет. Пост Трампа читал? Ага. Тут такое дело... Ты же понимаешь, кому ты победой над Ле Пен обязан? Не веришь? Пост Трампа перечитай и слушай сюда ушами. Импичмент хочешь? Нет? Значит, так. Звонишь Путину и говоришь ему...

— ...Алло, это Елизавета? Слушай, твоё величество, ты пост Трампа читала? А, внук уже показывал? Ну, значит, уровень Украины ты уже понимаешь. Тебе трон дорог? Слушай...

— ...Алло, Си Цзиньпин? Сибирь хочешь?..

— ...Алло, Александр Грягорович, твой сын президентом стать ещё хочет?...

...Повесив, наконец, трубку, Президент стал ждать. Он ждал одного звонка. И через несколько минут телефон зазвонил.

— Слухаю.

— Алло, Пётр Алексеевич... Это Навальный, Лёша Навальный, — раздался в трубке робкий голос. — Я тут слышал, вы на выборы в любой стране мира влияете... А можно как-то, знаете, это самое... Ну, тут же выборы скоро...

Президент откинулся в кресле.

— Крим чий, Льоша?

Собеседник смутился.

— Ну вы же понимете, Крым не бутерброд... Нельзя его туда-сюда... Референдум надо...

— Слухай сюди, Льоша, і запам'ятовуй, — мягко сказал Президент. — Пішов ти нахуй. Зрозумів? На-хуй.

— А может, как-то договоримся? — со слезами в голосе проговорила трубка.

— Може, і домовимось. Тільки ти от що... Номер Путіна в тебе є?..

Світлина від Юрія Гудименка.
Ха-ха
Подобається
У захваті
Ха-ха
Овва
Сумно
Злість
КоментуватиПоширити

Велика 20-ка

Зустріч агента впливу ФСБ зі своїм куратором у кулуарах Великої 20-ки.

Ватани, як ваші пукани?

Кажуть, ВВХ сховалося у Трампа в ширінці)

Світлина від Баба і кіт.




- Яке ж ти все-таки хелло cry

Світлина від Alexey Shramko.



Вофка засумував

Світлина від Баба і кіт.





Світлина від Уявний Друг.

Какая цель?

Вот с какой целью делают такие фотожабы? Выпендреж? Ведь очевидно, что тот, кто это фотошопил, даже не потрудился сделать хоть какое-то отличие левых рук наездников. Скопировано 1:1. Прилеплено к первому варианту с одним наездником второе тулово его же, только верхнюю часть головы взяли с другого фото. Примитивная работа. 
Но это по технике. А вот по сути что имелось в виду? Политический посыл на сближение? Да еще и с указанием, кто ведущий наездник, управляющий "движущей силой"?

Чем бы дитя не тешилось... 
А сколько еще таких публикаций, которые приводят на ум детский сад!
Много их, этих шутников, которые не думают о будущем, о том, что надо сделать уже сейчас, немедленно. Они не стоят у станков и не управляют производствами. Им не стыдно за развал экономики и обнищание народа. Им бы только "шутки юмора" варганить, да находить тех, кто за это платит. Куда придем с таким контингентом?

По слухам ...

Встретились Петя и Дональд.



Петя.  Дональд  дай, Христа ради, антрацита, газа и денег.
           А мы поможем вам запретить георгиевские ленточки и русские сайты.
           Научим как бюджет распилить.

Дональд. Ладно, только сначала русский мат запрети.
                 Раз уж все остальное русское у вас извели.
              

Військова допомога США: новий підхід Трампа?

Сьогодні у Вашингтоні нова адміністрація президента Трампа намагається сформулювати, якою буде політика США щодо російсько-української війни.

© Flickr/Петро Порошенко

Сьогодні у Вашингтоні нова адміністрація президента Трампа намагається сформулювати, якою буде політика США щодо російсько-української війни. Цьому найближчим часом буде присвячена зустріч Трампа і Порошенка. 

Трамп намагається більш прагматично переосмислити роль США у світовій політиці, проводить аудит можливостей і ризиків. Ситуація в Україні — один з важливих вузлів. Необхідність військової допомоги Вашингтон у принципі не заперечує, і це незаперечна заслуга друзів України в США, у тому числі в самій Республіканській партії. 

Однак експертів у Вашингтоні цікавлять відповіді на три запитання. 

1. Чи є критично необхідною для стримування російської армії постачання Україні летальних видів озброєння?

2. Чи не спричинить розширення програми американської військової допомоги ескалацію бойових дій і наступальні дії РФ у відповідь?

3. Якими саме мають бути стратегія і структура військової допомоги Україні?

Щоб відповісти на ці три запитання, слід мати об'єктивне уявлення про те, що насправді відбувається на війні.

Отже, на російсько-українському фронті в Донбасі завдовжки 426 кілометрів точаться локальні бойові дії за контроль над тонким ланцюжком опорних пунктів і панівних висот. Суцільної лінії оборони обидві сторони не вибудували, оборона має осередковий характер, проміжки між позиціями забезпечуються вогневим контролем і мінними загородженнями. Зважаючи на великі проміжки між позиціями, дуже малі сили на передовій, інших засобів забезпечення безпеки своїх військ, окрім регулярних обстрілів, не існує. Цивільні патрулі ОБСЄ діють тільки у світлий час доби, у зону інтенсивних боїв вони не заїжджають — це небезпечно.

Війна ведеться силами піхоти, з регулярним застосуванням важкої артилерії, танків, сучасних засобів розвідки і вказання цілей, найсучасніших систем радіоелектронної боротьби. Важке озброєння застосовується обмежено, витрата боєприпасів невисока, однак точність застосування зброї постійно зростає. Основне бойове навантаження — на піхотне озброєння. Обидві сторони не вдаються до глибоких наступальних операцій, війна ведеться обмеженими силами відділення-взводу, включення в повному складі рот і батальйонів відбувається нечасто. Разом із тим війна в такому локальному обмеженому форматі не припиняється. 

Однак немає жодних передумов для припинення бойових дій. Росія продовжує воювати, Донбас перетворився на полігон для бойової підготовки російської регулярної армії. Сюди на ротаційній основі перекидають її підрозділи. Система управління, розвідки, артилерія, РЕБ, логістика — усім цим займаються російські військові. 1-й і 2-й армійські корпуси окупаційних військ на рівні від штабу батальйону до командування корпусів укомплектовані російськими офіцерами в статусі "радників", що мають насправді повноваження реальних командирів. Також у Донбас регулярно направляють мотострілкові й танкові підрозділи для виконання навчально-бойових завдань, включаючи пряму участь у бойових діях. Номінально призначені на командні пости місцеві сепари виконують, у найкращому разі, функції учнів у "радників", або є просто "головами, які розмовляють" для пропаганди. У всіх бойових підрозділах стрижнем бойових груп є російські найманці. Загальна чисельність російських військовослужбовців у Донбасі постійно становить приблизно 5—6 тисяч осіб.

1-й і 2-й армійські корпуси російських найманців організаційно входять до структури новоствореної 2016-го року 8-ї загальновійськової армії Південного військового округу ЗС РФ, розгорнутої на кордоні з Україною і в Донбасі. Найближчим оперативним резервом російських окупаційних корпусів є новостворена 2017 року 150-та мотострілкова дивізія, розгорнута за годину їзди від кордону з Донбасом. Завдяки постійній присутності російських бронетанкових підрозділів окупаційні корпуси не остерігаються українських наступальних операцій і можуть зосереджувати всі свої сили в першій лінії, не турбуючись про резерви.

За рахунок масштабного застосування новітніх видів озброєнь у Донбасі Росія забезпечила певну перевагу в окремих видах бойового застосування важкої артилерії, у засобах розвідки і вказання цілей, застосуванні безпілотної авіації для завдавання ударів по військових об'єктах України далеко від лінії фронту. Це дозволяє російському командуванню утримувати паритет у бойових діях, незважаючи на великі проблеми російських окупаційних військ.

Основною проблемою Путіна у війні є брак людських ресурсів і відчутний чисельний некомплект, який не вдається заповнити, попри чималі кошти, що їх виділяє Москва на утримання окупаційної армії. Українські війська на даний момент мають певну чисельну перевагу на фронті й значну перевагу в мотивації та якості бійців. Слід відзначити непопулярність війни в Росії, різке зниження кількості найманців з РФ, що складають основу бойових підрозділів противника. Однак російська армія володіє досконалішими технічними засобами. Важливий фактор — брак мотивації особового складу, оскільки цілі війни незрозумілі, ідея приєднання Донбасу до РФ публічно заперечена російським керівництвом, а багато популярних польових командирів російських найманців ліквідовані під час міжусобних конфліктів за сфери впливу за участі самих російських спецслужб. Усе це знаходить підтвердження в тому, що у 2015—2017 роках українська армія міцно втримує за собою ініціативу й зуміла взяти під контроль десятки квадратних кілометрів "сірої зони" — неконтрольованої території між опорними пунктами противників, залишеної в результаті російського наступу 2014—2015 років і закріпленої за Україною Мінськими угодами. Російське командування, попри низку нападів і атак на українські позиції, зазнало невдачі у спробах зупинити взяття "сірих зон" українцями. Здобуття українськими військами тактично вигідних позицій значно підвищило стійкість оборони й упевненість у своїх силах. Але зроблено це, в умовах технічної переваги російської армії, насамперед завдяки мотивації і відвазі піхотинців.

Однак посилення української оборони не може повністю виключити атак малих груп російської піхоти і вогневих нальотів важкої артилерії й танків. Втрати сторін у 2017-му стабілізувалися. Бойові втрати України — від 15 до 25 воїнів щомісяця. Небойові — 10—15 людей щомісяця. Це дуже важкі й помітні для країни втрати. Однак вони не знижують бойового духу армії. 

Таким чином, ми бачимо, що Росія готова обмежити масштаби війни, мінімізувати кількість жертв, однак війну Путін припиняти не збирається. Силовий важіль РФ використовує як постійну готовність підірвати ситуацію й натиснути на становище в Україні шляхом військового вторгнення або обмежених бойових операцій.

Росія вкладає великі ресурси, щоб із допомогою тисяч російських "добровольців" та "відпускників" із регулярної армії підвищити боєздатність окупаційних корпусів. Це робиться для зниження участі у прямих бойових діях регулярних військ та для готовності в будь-який момент відбити можливі атаки українських військ самотужки.

Усе це показує неефективність суто дипломатичних інструментів для припинення війни. Росія не має наміру припиняти війну виключно під впливом санкцій та переговорів.

Суто військове вирішення проблеми, аналогічне операції "Буря" в Хорватії 1995 р., було б єдиним швидким варіантом вирішення цієї проблеми. Однак організаційно Україна до швидкої й рішучої операції, яка мінімізувала б кількість жертв, поки що не готова. 

Водночас очевидно, що, коли тиск на дипломатичному фронті не буде пов'язаний із посиленням тиску на фронті війни, Москва зможе продовжувати локальні бойові дії тривалий час, багато років. 

Є єдина очевидна проблема Путіна — гостра нестача особового складу для окупаційних військ внаслідок різкого падіння популярності війни проти України в російському суспільстві. 

У зв'язку з викладеним вище на поставлені американськими експертами запитання можна відповісти так.

1. Поставки будь-якої зброї мають бути частиною стратегії участі США в забезпеченні безпеки України і спрямовуватися на усунення дисбалансу в системах озброєнь, які застосовує російська армія в Донбасі. Треба розуміти цілі. Летальна зброя необхідна Україні передусім не як політичний сигнал. Вона необхідна , щоб позбавити Росію технічної переваги, завдяки якій Путін нині завдає втрат українським військам, населеним пунктам та об'єктам інфраструктури. Адміністрація Обами поставляла певні дуже важливі види озброєнь, які трохи знизили критичне відставання в технологіях української армії, однак досі і близько не забезпечили паритету з російськими окупаційними військами. Це не дає змоги врівноважити сили сторін, показує слабкість військової допомоги Заходу Україні й дозволяє російській армії завдавати значних втрат українським силам. 

Україні необхідна летальна зброя, яка б змогла швидко уражати мобільну російську важку артилерію, що розміщується на віддалі 10—20 кілометрів від переднього краю і часто безкарно обстрілює українські позиції, а також високоточні системи ураження станцій радіоелектронної розвідки та цілевказівки. В умовах мінських обмежень і великої переваги російської армії в боєприпасах точність набуває ключового значення. Відставання української армії в інших видах важкого озброєння не є таким критичним, як у цій сфері. Для вирішення цих завдань потрібні керовані ракети повітряного або наземного базування, або ж далекобійні артилерійські системи з корегованими чи керованими боєприпасами в комплексі з системами виявлення, зв'язку та керування вогнем. Така допомога дозволить у стислі терміни змінити характер бойових дій, і небезпека швидкого удару у відповідь значно знизить ефективність застосування російської важкої артилерії для обстрілу українських позицій та населених пунктів. 

2. Пряма участь російської армії в масштабних боях із прориву оборони українських військ наразі малоймовірна. Російське командування розуміє, що лобове зіткнення й маневрені бойові дії завдадуть великих втрат, а це небезпечно для Путіна, оскільки загрожує переляком російського суспільства та повторенням "афганського" й "чеченського" синдромів, коли непопулярні війни дискредитували правлячі режими. Влітку 2014 р. в російській армії були масові відмови від участі у війні проти України. Крім того, падіння російської економіки внаслідок західних санкцій може тривати у разі вторгнення. Санкції завдають втрат Росії, і загроза їх посилення також робить сценарій масштабного вторгнення малоймовірним.

Дії Росії у відповідь за рамками Мінських угод можуть бути викликані тільки за сценарієм війни в Грузії 2008 р. Тобто якщо українська армія почне глибоку наступальну операцію, яка проходитиме в повільному темпі, що дасть російському командуванню час для аналізу обстановки, підготовки вторгнення та інформаційної кампанії на підтримку війни. За інших умов Путін не ризикуватиме своєю армією. Чи може відбутися гонка озброєнь у Донбасі? Ні, оскільки Росія бере участь у цій гонці з самого початку і вже давно застосовує на фронті всі найсучасніші види своїх конвенційних озброєнь. До речі, з'ясувалося, що можливості російської армії досить обмежені, а сучасна бойова техніка поставляється у війська в обмежених масштабах. Технічна перевага в окремих видах озброєнь російської армії відчутна тільки на окремих ділянках фронту. 

3. Стратегія військової допомоги Україні в умовах Мінських угод і обмеження застосування озброєнь калібром вище 100 мм має будуватися не на поставках окремих видів зброї, а на комплексному підвищенні боєздатності ЗСУ та НГУ, щоб Україна могла самостійно вирішувати проблеми безпеки на фронті в Донбасі. Україна має якісну і кількісну перевагу в піхоті, і нав'язування противникові сучасної піхотної війни стало б ключовим чинником посилення боєздатності України. Для цього потрібні комплексні поставки насамперед нелетальних видів озброєння піхоти. Пріоритети такі: 1) тактичний і оперативно-тактичний зв'язок для оснащення цілих з'єднань та об'єднань; 2) системи керування військами і засобами ураження; 3) засоби розвідки та цілевказівки, засоби артилерійської розвідки, засоби пасивної радіоелектронної розвідки, засоби РЕБ; 4) масові поставки засобів для забезпечення нічних дій частин і підрозділів піхоти, системи нічного бачення й тепловізійні приціли, лазерні далекоміри й оптоелектронні засоби спостереження. 

Навіть регулярна російська армія не здатна оснастити й підготувати піхоту для операцій уночі у складі цілих батальйонів. Такі поставки дозволили б Україні зосередити кошти на закупівлю озброєнь на оснащення армії протитанковими ракетними комплексами та високоточною зброєю вітчизняного виробництва. На фронті протяжністю 426 кілометрів найбільш уразливе і слабке місце противника — якість і кількість піхоти. Перемога у війні для України може полягати не в глибокій наступальній операції, а в радикальному ослабленні боєздатності та зменшенні бойової чисельності окупаційних військ. Окупаційна армія не витримає втрат на рівні 200—300 найманців на місяць. Зникне бажання заробити легкі гроші, стане неможливо вербувати нове поповнення. Як тільки Кремль зрозуміє, що його військові інструменти в нинішніх умовах не працюють, Росія муситиме йти на поступки на переговорах. Якщо США допоможуть Україні довести росіянам, що військової переваги в цьому конфлікті в них немає, а проблем і втрат більше, ніж політичних можливостей, — Росія знову спробує повернутися до політичного формату переговорів, і війну вдасться спрямувати в русло мирного врегулювання. Ситуація в Сирії тривалий час перебувала в глухому куті, доки зовсім недавно, згідно з рішенням Трампа, американська армія не почала бити по позиціях російського союзника Асада, і доки не було оголошено зону безпеки, закриту для дій армії Асада та російських військ, де порушники одразу отримують бомбові удари НАТО. Росія розуміє тільки мову сили. Тільки ефективна й системна військова допомога Заходу дозволить створити умови для реального мирного врегулювання та виведення окупаційних військ. За нашою інформацією, і в Конгресі США, і в Радбезі, і в Міноборони багато хто це розуміє. Проекти рішень готові. Але остаточне рішення приймає президент, для якого Росія внутрішньополітично токсична, а ось для душі — близька. Слово за Дональдом Трампом.

Страницы:
1
2
3
4
6
предыдущая
следующая