Міф "Українці – жертва фатальних історичних обставин, лузери, які програли всі найважливіші битви, тому їм залишається тільки оплакувати загиблих".

У чому шкода. Міф упроваджує комплекс меншовартості, неспроможності проводити системні зміни в державі й суспільстві, врешті-решт, утверджує думку про неминучість і доцільність втрати політичної самостійності заради «безпеки» та «захищеності»
 
Національні комплекси меншовартості – чудова розлога тема, де місце знайдеться хіба не кожному народові. Адже національна вдача, як і вдача людська, обійтися без комплексів не може. І долає вона комплекси так само, як окрема людина – хтось успішно, а хтось – ні, хтось здатен долати «хвороби свідомості», а хтось у них занурюється. Коли ми маленькі – нам хочеться бути великими й сильними. Коли ми бідні й занедбані – хочеться бути багатими й респектабельними. Коли ми невдахи – ­бажаємо успіхів, злетів і захоплення оточуючих. Коли щось не виходить – шукаємо виправдань, уникаємо власної відповідальності («маємо, те що маємо»), киваємо на зовнішні несприятливі обставини та ворожі підступи. Коли краю цим проблемам не видно – створюємо собі ілюзорну реальність, де все так, як ми хотіли б. Для когось це – привід напружитися, щоб наблизити реальне життя до ідеалу, а комусь достатньо й фантазій.
 
Особливості національної самооцінки
 
Нині українці сповнені щодо себе скепсису. Всі соціологічні опитування та моніторинги скажуть, що ми невдоволені власним життям більше за інші (принаймні європейські та сусідні) народи. Ми – розчаровані, невпевнені, озлоблені. Хоч інше опитування засвідчує: кожен українець переконаний, що з ним та родиною все буде гаразд – адже його добробут залежить лише від нього самого. А ще він додасть, що, хоча і невдоволений своїм статком, живе краще, ніж друзі та знайомі (а ті скажуть те саме). Вочевидь, одна з надійних підстав для суто українських добрих міжлюдських взаємин – упевненість у тому, що знайомі не знають про всі твої джерела прибутків. Це нам дає можливість колективно майже щиро скаржитися на життя. Проте в глибині душі ми не такі зневірені, але то – суто інтимна інформація... Тому висновок: ми зневірені саме як спільнота, натомість як окремі індивіди – живучі, ніби вірус грипу, котрий щороку адаптується до нових обставин. Саме тому неможливо винайти щеплення проти «українськості», й це – найголовніший утішний висновок із усієї нашої багатовікової історії.
 
Коли Робінзон Крузо опинився на безлюдному острові, його вперта й прагматична англійська вдача підказала йому: поділи аркуш паперу навпіл, напиши ліворуч «погане», а праворуч – «добре». Склади два списки й розберися, на якому ти світі. Іноді варто скористатися чужим і дуже давнім ноу-хау. І коли ми «як спільнота» складемо собі такий перелік, то нам чимало відкриється. І ми второпаємо, чому звичне офіційне бачення нашої історії постійно псує нам настрій, попри начебто затятий «патріотизм». Америка та Росія – нації переможців (навіть якщо прибріхують), Україна ж – зґвалтований терен і люди-недобитки. Віки бездержавності, Руїна, колоніальне ярмо, Крути, репресії, Голодомор, депортації. Все правда, але, але... Виклавши таких собі пунктів 5–10 у списку ліворуч (кожен гідний вшанування), звернемося праворуч. І виявиться, що на всі пункти зліва є одна, вкрай банальна і не дуже довга відповідь: «Ще не вмерла Україна». І її нам дано одразу в національному гімні як головну рекомендацію з психологічної терапії. Тисячу років із вас знущались, але ви вистояли, ви є, ви – існуєте. Єдине, чого бракує цій лапідарній констатації – а що далі? І тут варто вже не турбувати Павла Чубинського, адже він не біблійний пророк і не міг змалювати нам ще й майбутнє. Те, що ми маємо зараз, йому й не снилося, і зовсім не в негативному сенсі. Якихось сто років тому Іван Франко вважав нашу незалежність річчю «за межею можливого». А тут уже минуло вісімнадцять років, а нас іще танками не втрамбували й по Сибіру не розселили. Дива!
 
Хто кого переміг
 
Але наш «офіціоз» схильний лише проливати сльози й посипати голову попелом. І виявляється, що перемоги ми могли здобувати тільки разом із росіянами, бо ж їхня «історія», нав’язана нам із кіно й телебачення, – це суцільна звитяга! Приєднуйтеся, нещасні!
 
Додамо кілька доречних дрібних нюансів. На початку XVI сторіччя представники бездержавного українського народу, пересічні канівські міщани могли самотужки відбити татарський напад, потім наздогнати відступаючу орду в полі й порубати вщент. Це – так, між іншим. І своя держава їм не надто була потрібна. Представники колоніально підкореного українського народу на чолі з Феофаном Прокоповичем навчили московських «клієнтів», як треба називати, організовувати та розбудовувати імперію. Сучасні українці-патріоти їх, може, й не шанують, але яких державців тоді готували «бездержавні»! (Нам би зараз «для себе» хоча б два-три таких...) Після поховання героїчних крутівських студентів усе-таки створили регулярні збройні сили Української Народної Республіки. Й протягом трьох років слова «Запорізький корпус Армії УНР» змушували холонути серце в солдатів не одного ворожого війська. Українці програли війну, маючи у своєму складі ледве одну десяту кількості своїх супротивників. Зрештою, більшовики були змушені утворити «Радянську Україну» в межах саме УНР, а не «п’яти малоросійських губерній». І ми маємо сьогодні кордони держави, здобуті нашими прадідами в ­1918–1920 роках.
 
Перезавантаження нації
 
Звісно, не треба забувати про Голодомор. Але якщо ми вже наслідуємо приклад євреїв, відстоюючи міжнародне визнання факту геноциду, то варто поміркувати, – навіщо вони це робили. Навряд чи лише заради співчуття світового співтовариства, бо це співтовариство має насправді залізні нерви. Це робилося для визнання моральної правоти тієї спільноти людей, яка щойно почала всупереч усім будувати власну державу на споконвічно своїх землях. Визнання минулої трагедії задля майбутніх перемог і здобутків, задля нового етапу історії. В нас же все виглядає як визнання трагедії, що пояснить світові, чому тут погано, чому ми ні на що не спроможні, – маємо «постгеноцидний синдром». Ну синдром, то й що? Адже «ще не вмерла»! А ще можна вимагати визнання здобутків трипільської культури. Це легко пояснить світові, що потенціал українців вичерпався до того, як фінікійці винайшли абетку. Нам просто бракує нового спільного проекту, бракує перезавантаження, бракує інших, нових людей «нагорі». Ми повинні перейти від стадії «нації-ще-не» до стадії «нація-вже-ось», бо наше сумне минуле вже закінчилося. Живим, звісно, все добре, але, як хтось розумний висловився, «живуть лише ті нації, які мають програму на завтра».

Галушко Кирило
Український тиждень

Схоже, що Україна увійшла в смугу цілковитої темряви. Така ситуація закономірно виникає напередодні стрибкоподібного переходу системи до якісно нового стану розвитку. Як показав Рене Генон, “перехід від одного циклу до іншого може відбуватися лише у повній темноті”. В езотеричній традиції цей короткотривалий період переходу представлявся символізмом вмирання пшеничного зерна напередодні його проростання і позначався чорним. Християнські містики називали цей закономірний етап терміном “чорна ніч душі”.

Це місце, де розгадуються всі загадки. Тут зв’язок між цим Всесвітом і наступним

Френк Герберт

Що ж таке важливе має відбутися в Україні у цій тотальній темряві напередодні цивілізаційного перетворення? Перш за все — зміна свідомості. Феномен зміни свідомості грецькою мовою позначається терміном “метанойя”, якому відповідає українське “покаяння”.

Про методику виходу на вищий рівень свідомості вже розповідалося в “Переході-IV” у статті “Технологія перенародження” (№1-2000). Все починається з процедури “іспиту совісті”, під час якої людина усвідомлює свою божественну сутність і високу гідність вільної мислячої істоти, створеної за образом Божим. Адже одні вимоги до тварини, яка керується напівавтоматичними рефлексами, і зовсім інші — до людини, якою керує духовна сутність, що моє божественну іскру. Без такого пізнання свого вищого призначення людина не може побачити свої гріхи, отже не може й відчути за них жаль і здійснити повноцінний акт зміни свідомості.

Подібна ситуація з перетворенням народного організму. Для здійснення покаяння і переходу до вищого рівня мислення народ має зрозуміти своє призначення в Божих руках, адже гріховним буде все, що не відповідає такому призначенню. Відповідальність народу і його обов’язки перед Богом визначаються кількістю і якістю отриманих від Нього талантів. Так які ж таланти дано українцям і як ними вірно скористатися, щоб виконати своє призначення?

(.....)

1. Батьківщина Гіперборейської традиції

Перші проторунічні написи відносяться до палеоліту і датуються 17—16 тис. до н. е. Це руноподібні символи, написані на кістках мамонта, знайдених на Межиріцькій стоянці в Україні (Канівський район), знаки, вирізьблені на кам’яних брилах у тому чи іншому регіоні Західної Європи, чи “сонячні колеса”, вирізані з кістки і виявлені на Сунгирській стоянці неподалік Володимира у Росії. Безсумнівно, що ці найперші знаки, написані людською рукою чи вирізані з кістки або дерева, мали сакрально-магічний характер. Імовірно, поступово ці символи, одержувані в одкровеннях чи іншими шляхами, збиралися і накопичувалися, піддавалися класифікації і змінам.

Приблизно з середини 6 тис. до н. е. у Європі відбулося небачене доти піднесення культури , яке супроводжувалося могутнім розвитком ремесел і мистецтв, у тому числі — і мистецтв магічних. Від того часу до нас дійшли глиняні фігурки божеств, чудова кераміка, залишки святилищ, храмів і поселень. Кераміка цієї культури, виявлена на території Східної і Центральної Європи, багата на магічні зображення, чимало яких, імовірно, слід вважати прямими попередниками як рунічного алфавіту, так і неалфавітних європейських магічних символів.

Чи не найдавніші рунічні символи зафіксовані у гротах святилища Кам’яна Могила (Запоріжчина, по?близу Мелітополя). Їхні зо?браження, у т. ч. протошумерські письмена, сусідять із верхньопалеолітичними зображеннями мамонтів і бізонів, ви?ко?наними в районі 16—14 тис. до н.е.

Найдавніші протописемні знаки Кам’я?ної Могили шумеролог Анатолій Кифішин відносить до 12—10 тис. до н. е., а найпізніші — до 3 тис. до н.е.

“Поки немає інших джерел, Кам’яну Могилу апріорі можна вважати найдавнішим архівом найдавнішого у світі письма" (Кифишин А. Г. Древнее святилище Каменная Могила: Опыт дешифровки протошумерского архива XII—IIIтыс. до н. э. Том I. — Київ: Аратта, 2001. — 872 с., с. 558.)

Згаданий культурний і технологічний вибух у Європі супроводжувався раптовою появою високих знань невідомого походження, для позначення яких вжива?ється термін Гіперборейська (Примордіальна, тобто первинна) традиція. Ініційований цими “неземними” знаннями цивілізаційний стрибок відбувся відразу ж після подій, викликаних затопленням прісноводного Понтій?ського озера солоними середземноморськими водами у 55 ст. до н. е. і перетворенням його на сучасне Чорне (Руське) море. Частина людності, яка врятувалася від вод Великого потопу і відійшла на північ (територія сучасної України, стародавня назва — Гіперборея), заснувала нову цивілізацію, відому нині як Трипільська або Арійська.

Після адаптації до нових природнокліматичних умов і демографічного вибуху арій?ські (індоєвропейські) народи розселилися по всій Євразії, розносячи з собою вищу культуру і вищі знання.

Підтвердженням раптової появи після 55 ст. до н. е. справді  високих знань є те, що принаймні з 5000 р. до н. е. почали масово будувати мегалітичні споруди (від megas — великий, lithos — камінь), що тягнуться від Закав?каззя через Північне Надчорномор’я до Мальти і Бри?танських островів. Здебільшого це були астрономічні обсерваторії. Їхні творці володіли на диво глибокими знаннями  в  астрономії, математиці, геології та архітектурі. Мегалітичні обсерваторії будувалися так, щоб чітко фіксувати головні астрономічні події річного календаря — дні весняного і осіннього рівнодення та дні літнього і зимового сонцестояння.

Особливе місце серед арійсь?ких об?сер?вато?рій посідає Стоун?гендж (Stonehenge, Південна Англія), споруджений близько 2800 р. до н. На думку відомого астронома Фреда Хойла, який ретельно дослідив цю обсер?ва?торію, творці Стоунгенджа знали точний орбітальний період Місяця і тривалість сонячного року. Комп’ютерні моделювання у 1998 році показали, що цей мегаліт є не лише сонячним і місячним календарем, але й точною моделлю Сонячної системи у поперечному розрізі.Фактично, 7 тисяч років тому арії володіли знаннями, до яких лише добирається сучасна наука. Найпоширеніша легенда приписує створення Стоунгенджа чарівнику Мерлину — наставнику короля бриттів-кельтів Артура (Яр-тура).(Арійські титули кшатріїв Яр-тур і Буй-тур зафіксовані в “Слові о полку Ігоревім” (“І рече йому Буй Тур Всеволод...”, “Яр Туре Всеволоде!”...), а також у давньошумерській літературі (напр., в пісні “Коли я, володарка, сяяла в небесах’’). — Див.: “Арійський стандарт” // Перехід-IV, 2(4)-2000, розділ 6.2. Література і віра сумерів.) Англійський поет Томас Уортор у 18 ст. писав у присвяченні Стоунгенджу:

“О давній пам’ятник! Зі Скіфських берегів

Чи не Мерлином ти сюди перенесний?”

Річ у тім, що легенди приписують Мерлину походження зі скіфських племен, які мешкали поблизу Дніпровських порогів. (Турскова Т., с. 27.) Це підтверджують “англійські історики і археологи, які, вивчаючи руїни старо?давнього храму Стоунгендж, дійшли висновку, що будівництво було здійснене стародавніми пришельцями на Британські острови, які проникли сюди через Нормандію з берегів Дніпра. Додамо, що саме з середини 6 тис. до н. е. в Європі фіксується виникнення нової цілісної світоглядної моделі. Її раптове виникнення саме в цей період і відначально високий інтелектуальний рівень доводить у своїх працях авторитетний археолог, історик і культуролог Микола Чмихов: “У протонеоліті виникла космічна модель і почалася космічна стадія мислення, утворилося те, що можна назвати сформованим світоглядом" (Чмихов Микола Олександрович. Давня культура: Навч. посібник. — К.: Либідь, 1994. — 288 с., с. 167.) Усе більше фактичних даних навертає до висновку, що раптова поява на нашій планеті “неземних знань” була спричинена втіленням божественної особис?тості — Сина Божого, боголюдини. Він відомий під багатьма іменами: Рама, Ной, Їма, Зіасудра, Гопл, Аполлон, Гермес Трісмегіст, Мітра, Дажбог, Дгда, Луг, Один та багато інших. Його раптове, потужне і надзвичайно яскраве вторгнення в життя тодішнього людства привело до започаткування нового відліку часу “від сотворення світу” (тобто створення нової цивілізації) у 5508 р. до н. е.( Літочислення від 5508 року до н. е. офіційно проіснувало в Україні до 1721 року, доки не було скасоване Петром Першим.) — так само як наступне пришестя Сина Божого 2 тисячоліття тому в особі боголюдини Ісуса Христа привело до започаткування нової ери — “від Різдва Христового”. Ініційований Рамою на території Північного Надчорномор’я цивіліза?цій?но-расовий перехід зберігся у індоєвропейських народів в їхній колективній пам’яті, яка впевнено виводить Гіперборейську традицію (систему високих знань невідомого походження) саме з Праукраїни: “Існують достовірні свідчення про те, що Примордіальна Традиція нинішнього циклу прийшла з гіперборейських  регіонів”.

2. Космічні годинники Гіпербореї

Після зміщення літосфери у середині 7 тис. до н. е. на тери?торії Європи почалося різке потепління. Європа швидко звільнялася від льодовиків, а на місці вчорашньої тундри почали рости високостовбурні дерев. Так само різке потепління в Малій Азії, яка перед тим протягом кількох тисячоліть мала найрозвиненіше прото?земле?робство (як кажуть археологи, “ускладнене збираль?ництво”), призвело до руйнування екологічної ніші на її території і екологічної катастрофи. Наприклад, відомо, що у 7 тис. до н. е. своє місто покинули європеоїди Яригону (Єрихону), що в Палестині. Потоки біженців рушили на Північ, на території з помірнішим кліматом. У кінці 7-го тис. до н. е. археологами зафіксовані  переселення з Малої Азії і Балкан у Північне Надчорномор’я. Найкраще простежено переселення з малоазійського Чатал-уюка, що об?рунтовано комплексом даних лінгвістики (відповідність написів святилища Чатал-уюка нижньодніпров?ському святилищу Кам’яна Могила), археології (знахідки Чатал-уюкського посуду біля Кам’яної Могили), антропології (залишки людей східносередземноморського типу в могильниках дніпровського Надпоріжжя), зоології (кістки найдавніших домашніх тварин близькосхідних типів на поселеннях від Дністра до ріки Молочної, на якій стоїть Кам’яна Могила. У 55 ст. до нової ери частина людності Північного Надчорномор’я пішла на Північ на території, топографічно вищі Бореї, і заснувала там цивілізацію Гіпербореї (від гіпер — вище) — всесвітньо відому Трипільську цивілізацію. Перші археологічні знахідки, залишені трипільцями, датуються 54 ст. до н. е. Духовно-інтелектуальну основу нової цивілізації, головним центром якої, судячи з усього, була Київщина, становило вчення Рами.  Ці “святі землі” знаходилися на деякій віддалі від тодішньої трипільської “технологічної периферії” (нинішні Одещина, Молдова, Прикарпаття і Волинь), де саме з 5400 р. до н. е. зафіксована найвища господарська активність. Віддаленість духовних центрів від “господарської метушні” є універсальним принципом — для спілкування з Богом люди завжди йшли у пустелі, печери, ліси — туди, де спокій і тиша. (.......) Приблизно у 50 ст. до н. е. відбулась адаптація “нових людей” до природно-кліматичних умов лісистої Гіпербореї (пра-України). У процесі формування нової цивілізації виплавилася нова спільнота, відома як Арійська раса (інші назви — індоєвропейська або індоарійська). Антропологічно вона вже була достатньо однорідною, хоч у ній ще протягом багатьох століть були присутні неасимільовані залишки середземно?морських прибульців. Одне з найдавніших арійських поселень нещодавно виявлене на острові Хортиця (Запоріжжя). Як твердить Олег Тубольцев — керівник експедиції “Нова археологічна школа”, “ця пам’ятка доводить, що вже уIV тис. до н. е. у нас тут існували племена зі шнуровою керамікою, що їх пов’язують зі стародавніми аріями. А потім уже звідси вони перекочували до Індії і вже там стали відомі письмово як арії". Виникнення нової раси (як продукту адаптації спільноти до нових умов життя) завжди супроводжується демографічним вибухом і розселенням на нові території. Свідченням розселення аріїв, які відбувалися багатьма хвилями протягом на?ступ?них тисячоліть, є згадані на початку статті мегалітичні споруди, зокрема, обсер?ваторії, споруджені на території від Кавказу до Ірландії починаючи з 5000 р. до н. е. Головною особливістю давніх обсерваторій була їхня здатність точно визначати дні весняного і осіннього рівнодення та літнього і зимового сонцестояння. Наприклад, курган Нью-Грендж (4 тис. до н. е.) в Ірландії  має тунель довжиною 17 м, який закінчується поховальною камерою (такі найдавніші астрономічні конструкції називаються дольменами). Світло в камеру потрапляє лише один раз на рік — протягом 17 хвилин у день зимового сонцестояння".

— Але чому давніх аріїв так цікавили дні сонцестояння та рівнодення?

Передусім з практичних міркувань. Система знань Гіпербо?рейської традиції, генератором яких став заснований Рамою в районі 5508 р. до н. е. духовний центр у Києві, включала ретельно розроб?лений календар. Він охоплював і релігійні свята, і порядок сільсько?гос?подарських робіт, і сезонні особливості харчування, і збирання лікарських трав, і купання людей у водоймах, і багато іншого. Переселяючись на нові території, арії несли із собою цей Гіпербо?рей?ський календар. Але для того, щоб він запрацював на новій тери?торії, його потрібно було “прив’язати” до ритміки Сонячної системи.

Найзручнішими точками такої “прив’язки” були сонцестояння та рівнодення, тому саме на них і орієнтували обсерваторії, — подібно як нині ми наводимо свої годинники за радіосигналами точного часу. Наявність різноманітних конструкцій обсерваторій говорить про те, що вони будувалися за різними “кресленнями”, але за одним принципом. Із цього випливає, що арійські жерці добре знали астрономію і досить невимушено втілювали свої знання у кам’яні космічні годинники.

Обсерваторії будувалися фундаментально, на тисячоліття. І навіть тоді, коли високі астрономічні знання були частково або повністю втрачені, запущений мудрими предками космічний годинник справно працював, допомагаючи десяткам поколінь нащадків організувати їхнє життя і, що не менш важливо, пам’ятати про свої расово-етнічно-цивілізаційні корені.

Скоріше за все, первинний Гіперборейський календар був створений саме у Києві. Відповідно, він був пристосований для широти Києва (50 град. півн. широти, 30 град. 20 мін. схід. довготи). Саме тому найголовніші пере?селення аріїв, які супро?воджу?валися побудовою обсерваторій, відбувалися у вузькому широтному коридорі. Так, головна західна мегалітична обсерваторія — Стоунгендж (координати: 51 град. 17 мін. півн. широти, 1 град. 50 мін. зах. довготи) — знаходиться на широті Києва. Так само, як і сучасник Стоунгенджа — головна східна арійська обсерваторія Аркаїм на Південному Уралі (28 ст. до н. е.) , координати якої — 52 град. 30 мін. півн. широти, 60 град. схід. довготи.   І Стоунгендж, і Аркаїм однаково віддалені від Києва як центру арійської цивілізації, — приблизно на 30 градусів довготи. В основу планування Стоунгенджа і Аркаїма покладена та ж сама астрономічна модель. У вчених немає сумнівів, що Аркаїм було побудовано аріями — вихідцями з Північного Надчорномор’я. Більш докладно в оригіналі статті - >>> Згадай себе <<<

Прадавня мудрість твердить: «Якщо бажаєш щось зрозуміти — пізнай, як
воно виникло».
Таємниця походження дуже часто захована в іменах, тому
таке велике значення має етимологія — наука про первинні, істинні
значення слів. Відповідно імена народів можуть багато розповісти про
їхнє походження.

СУПЕРЕТНОС ГАЛЛІВ (КЕЛЬТІВ) народився на території Правобережної
України у 12 ст. до н. е. За свідченням видатного англійського історика
й етнографа Д. С. Прічарда, кельти-галли мали скіфське походження і
були вихідцями з нинішньої Галичини (Prichard J. S. Eastern origin of
the Celtic nation. — London, 1857. Див. також: Каныгин Ю. Вехи
священной истории. — К.: 1999. — С. 155—176)що переконливо підтверджено
сучасними археологічними знахідками. (Першу знахідку чисто кельтського
походження (майстерню кельтського гончара з великою кількістю
інвентаря) було знайдено ще в 1962 році в районі села Бовшів, що
знаходиться в 32 км північніше Івано-Франківська, в 11 км від древнього
Галича.)

Достеменно з’ясовано, що вони населяли територію від Прип’яті до
Чорного моря, від Малої Азії до Іспанії. (Геннадий Казакевич. Кельты в
Украине. — http://www.zerkalo-nedeli.com/nn/show/268/24100/)

До початку 1 тисячоліття до н. е. галли оволоділи майже всією Європою.
Їх характерною особливістю були високий зріст, біла шкіра, розвинені
м’язи, русяве волосся, довгі козацькі вуса, розвинена музично-пісенна
культура, уважне ставлення до свого зовнішнього вигляду, культ краси.
(Пауэлл Теренс. Кельты. Воины и маги / Пер. с англ. — М.: ЗАО
«Центрполиграф», 2004. — С. 69—71.)

Гіневра, король Артур та  Мерлін:


Улюбленою зброєю галлів була сокира, якою вони досконало володіли.
Сокира широко використовувалася і як холодна бойова зброя, і як
томагавк, і як ритуальна зброя, і як господарський інструмент.

 Сокиру
ще називають «кельтом» — від українського «колоти», «розколювати», звідси — «колун».

Вірогідно, саме з цієї причини гальських воїнів, а з ними і всіх галлів
стали називати кельтами. Віртуозне володіння сокирою-кельтом донині
збереглося на прабатьківщині кельтів-галлів — у карпатському регіоні
Україні. Серед іншого, у кожній гуцульській родині є ритуальна сокира — топірець (бартка, кельт), який ще донедавна був обов’язковим атрибутом дорослого чоловіка.

Чи не найяскравішим підтвердженням карпатського походження кельтів є
їхні народні танці. Погляньте, наприклад, на танці ірландських кельтів
— ті ж самі рухи з притисненими до тіла прямими руками, що імітують
швидке спускання з гори, ті ж самі музичні інструменти (коза-«волинка»,
дримба), що й у наших гуцулів.
До речі, слово «гоцул» , що означає «галасливий» , «непосидючий» , є етимологічно близьким до слова «галл» ; близькими до «гоцул» є також слова «гоцак» — танок зі стрибками — і «гучати» — звучати, шуміти, гудіти.

Етнонім «галли» походить від «галас-голос-логос», що позначає як голосистість, так і знання
Ці
поняття є тісно пов’язаними, оскільки рівень мовлення, вищим проявом
якого є пісенність, відбиває рівень мислення. Співучий народ називав
себе галами за ознаками, які суттєво відрізняли його від інших народів
— «голос» (співучість, милозвучність мовлення) і «логос»
(мудрість, знання, інформація). Не випадково символом французьких галів
був півень — «птах, що піє». Від кореня *гал-*гол (голос) походять:

Поняття Арійської раси відоме багато тисячоліть завдяки езотеричній
традиції, точніше, фрагментам цієї традиції, що дійшли до нашого часу.

Наприклад, Едуард Шюре, який мав доступ до такого роду інформації,
повідомляє в книзі «Великі посвячені» (1895), що Арійська раса
народилася на землі Скіфії 7—8 тисячоліть тому. (Шюре Эдуард.
Великие посвященные. Очерк эзотеризма религий (Пер. с франц. Е.
Писаревой). — Калуга: Типография Губернской Земской Управы, 1914 . — С.
20, 31. )

Якщо взяти середнє значення — 7500 р., то це точно відповідає
народженню Трипільської (Арійської) цивілізації 7500 років тому, тобто
у 55 ст. до н. е. Шюре не міг про це знати з археологічних джерел
(судячи з книги, вони його взагалі не цікавили), оскільки наукові
уявлення про народження Арійської раси на землі України з’явилися вже
після виходу його книги.
Наприклад, Вікентій Хвойка розкопав
Трипільську цивілізацію лише у 1896—1899 рр., про що повідомив у 1899
році на XI Всеросійському археологічному з’їзді в Києві. Вчений вважав
Трипільську культуру автохтонною; на його переконання «її
залишили пращури слов’ян — арійські племена» ; «Народ, якому належали
описані пам’ятки, був не хто інший, як та гілка арійського племені,
якій, по всій справедливості, належить ім’я протослов’ян і нащадки якої
й донині населяють Південно-Західну Росію» .


У далекому минулому було доволі чітке самоусвідомлення належності до
Арійської раси.
Прикладом може бути напис на могилі Дарія, імператора
Персії (550—486 р. до н. е.):
«Я є Дарій, — великий князь, князь князів, володар країв і народів,
цієї великої землі і земель далеких, син Віштаспаса, ахаменід, перс,
син перса, арій, арійського сімені». Арій арійського сімені — це
останнє і найвище окреслення його раси і роду. З династії він Ахаменід.
З народів і раси він є Арій із арійського сімені. Яскраво, виразно і
промовисто.(Шаян Володимир. Віра Предків наших. — http://pravo.iatp.org.ua/lev/booksha1.htm )

Подібні ознаки виразної расової самоідентифікації зустрічаємо на
тисячоліття раніше.
Загальновідомо, що в середині другого тисячоліття
до н. е. чергова хвиля вихідців з Північного Надчорномор’я заселила
простори Ірану, Середньої Азії та Індостану. Точно відомо, що вони
називали себе «ар’я».

Це слово перекладають як «шляхетний, гостинний,
благородний, культурний, землероб». Первинним, а тому істинним його
значенням є слово «арий-ярий», тобто сонячний (від Ар-Яр-Ра-Ярило, що
означає Сонце, Сонячний Бог), а також божественний, потужний,
життєспроможний, пасіонарний, молодий .

Згідно зі словником
Бориса Грінченка, слово ярий (коротка форма яр) означає:
весняний,
яровий, молодий, повний сил, пристрасний, палаючий.
Подібно слово
яритися означає «палати»;
яріти — блищати, виблискувати, яскраво
світитися;
яркий — статево пристрасний;
яркість — чоловіче сім’я

(Грінченко Борис. Словарь української мови) )


Після поразки націонал-соціалістичного Третього Рейху у Другій світовій
війні саме; поняття «Арійська раса» потрапило в розряд
«неполіткоректних» (ідеологічно шкідливих); воно практично зникло з
наукового обігу, а разом з ним «перестала існувати» багатомільйонна
історична спільнота.
 Ключовим елементом цього глобального лукавства
стало замовчування та ігнорування Трипільської цивілізації, яка з 55
ст. до н. е. спалахнула на землі України як витвір творчого духу
Арійської раси і матеріальними залишками якої просто нашпигована
українська земля.
В результаті покрилося суцільним мороком походження
європейської людини і європейської культури, а стирання минулого, як
відомо, неминуче призводить до стирання майбутнього.

Якщо бути дуже стислим, то перший расотворчий казан Едем сформувався в
межиріччі Тігра і Євфрата (сучасний Ірак) . В районі 40 тис. до н. е. в
ньому народилась перша людська раса — неоантропи. Вона пережила
демографічний вибух і розселилася на навколишні території. Частина
неоантропів пішла в Африку, де в умовах палючого сонця сформувалася як
негроїдна раса. Друга частина пішла на схід і в південно-східній Азії
сформувалася як монголоїдна раса.

Третя частина неоантропів пішла в найважчому — північному напрямку.
Чорне море тоді було прісноводним озером, яке прийнято називати
Понтійським. Північніше цього озера знаходилася доволі ізольована
територія — расотворчий казан Борія (Земля Вепра). Тут у 25 тис. до н.
е. сформувалалася Біла раса, яку ще називають расою європеоїдів,
європейських кроманьйонців або бореалів. Переживши закономірний
демографічний вибух, вона розійшлася по всьому світу, опанувавши майже
всю Євразію, Америку і Північну Африку.

У 55 ст. до н. е. на тлі різких кліматичних змін відбулося
катастрофічне затоплення прісноводного Понтійського озера солоними
водами Середземного моря (т. зв. Циркумпонтійська катастрофа). Частина
кроманьйонської людності піднялася на землі вище Борії і започаткувала
нову цивілізацію — легендарну Гіперборію, відому як Трипільська
цивілізації. В ході її становлення народилася нова європейська раса,
яка традиційно називалася Арійською. Самоназва «арійці» або, точніше,
«арії» — це не що інше, як «ярії», тобто сонячні, сильні,
життєспроможні. На колонізованих аріями територіях цей етнонім
найчастіше перекладали як «шляхетні», «благородні», «культурні».

Пристосувавшись до нової екологічної ніші, ця нова порода білих людей
пережила демографічний вибух і розселилася на простори всього світу,
запліднивши його своїм творчим духом, передовою культурою, сонячною
мовою. Корені європейської цивілізації, яка створила найвищі зразки
людської творчості і досьогодні, попри гостру кризу, залишається
локомотивом планетарної цивілізації, знаходяться в Трипільській
цивілізації України-Гіперборії .(Босий Олександр. Гіперборійські традиції українців // Перехід-IV, випуск 11 (2003). )


У сучасному науковому світі терміном «арійці» зазвичай позначають
лише один фрагмент розвитку Арійської раси, а саме племена, які в
середині II тис. до н. е. прийшли з України в Іран і в Індію.

«Працями
кількох поколінь учених коло пошуків прабатьківщини аріїв — від Індії
до Скандинавії — звузилося, нарешті, до низин Дніпра. Заслуга в цьому
належить німцю К. Ріттеру, англійцю Г. Чайльду, австрійцю П. Кречмеру,
болгарину В. Георгієву, українцю В. М. Даниленку, американці М.
Гімбутас, росіянину О. Н. Трубачову» .

У результаті поширення первинної арійської мови виникла велика мовна
сім’я народів, відома як індоарійська або індоєвропейська. Як
повідомляє «Малий енциклопедичний словник Брокгауза і Ефрона», «індоєвропейці
(індогерманці, арійці) — загальна назва народів, що розмовляють
спорідненими між собою мовами і населяють майже всю Європу, значну
частину південно-західної Азії (Індостан, Іран, Мала Азія) і
розселилися звідти на всі частини світу; найкультурніші народи.
Подібність мов цих народів пояснюється їх походженням від однієї
спільної прамови, якою розмовляли віддалені предки сучасних арійців, що
жили на спільній батьківщині» .

Таким чином, розрізняємо: 1) арійську расову спільноту і 2) арійську
(індоєвропейську) мовну сім’ю народів, яка кількісно значно перевищує
власне Арійську расу. Очевидно, що Арійська раса є причиною, а арійська
мовна сім’я — наслідком. Тому коли в нинішньому «політкоректному»
(підцензурному) світі заборонили термін «Арійська раса», виникла
абсурдна ситуація: арійська прамова є, а первинного арійського етносу,
який нею розмовляв, — немає. Відповідно знищується усвідомлення
культурно-расової основи європейської цивілізації, а як наслідок —
руйнуються еволюційні перспективи арійської людини, а з нею і всієї
світової культури.

( з книги І.Каганця "Арійський стандарт" та "Пшениця без куколю")




Зараз не повинна йтися мова про те, який народ кращий, а який ні - це заняття не тільки непотрібне, а й зайве, бо не має сенсу й здорового глузду.

Кожний народ, кожна раса несе певні вібрації у Світ Земний і Світ Космічний - Всесвіт.
Тому кожний народ має свою територію на Землі і свою мову, яка відповідає вібрація цієї території Землі.
Кожний народ має навчитися любити й поважати себе, як частину Божого Плану. АЛЕ націоналізм (здоровий патріотизм)  кожного народу не має виходити за рамки і перетворюватися на шовінізм, а прикладів в історії було чимало...
 
Тому нам, українцям, зараз дуже важливо згадати ХТО  ми і ЯКИЙ  Божий Задум маємо втілити в Життя. Тому інформація про слов*янське відродження зараз дуже актуальна й поширена, але будьте пильні - у морі тієї інфи є все - і правда й брехня, бо кожна людина  передає інформацію, пропустивши через своє  світосприйняття, свою власну внутрішню систему цінностей.
Тому  кожне слово пропускайте через Серце - Мірило Істини (Со-Вість - тоб-то Вість(Знання), що поєднують земну людину (его)  з Богом в ньому самому(Вищим і Вічним Я - посердником між людиною і Богом-Творцем).

Пам*ятайте, Бог  з тим, хто живе за Його Законами - Законами Прави! Тож жити слід ПРАВильно.
Немає нічого такого таємного в світі, що не стало би явленим, тож брехня. яка оповила історію аріїв потроху сповзає, бо такий Божий Задум.

Людство виходить з темряви,а п*ята раса(арійська) - має відродитися в духовному плані й повести за собою сучасне людство - подобається це комусь чи ні. І відрождення почнеться там, дей й був початок.

Шануйтеся, Любіть всіх, бо кожний в цьому Житті грає певну роль (добру чи злу), але все йде так, як має бути.

З Любовью,
Ваша Ружа.

(продовжую тему - початок - http://blog.i.ua/community/629/282133/ статті з різних витоків але доповнюють одне одне) Починаючи з VI тис. до н. е. Україна виступала в ролі постійно діючого “етнотворчого казана”, в якому нові народи народжу­вались, зростали і розходились на всі сторони світу. Одним з таких народів були гали (зовнішня назва — кельти). За свід­чен­ням видатного англійського історика й етнографа Д. С. Прі­чар­да, кельти-гали мали скіфське походження і були вихідцями з нинішньої Галичини. Гальська мова належить до кельтських мов, нею розмовляли кельтські племена, що населяли принаймні з VI—V ст. до н. е. територію Західної і Центральної Європи, а також центральні області Малої Азії (галатські племена). Велика  кількість племен кельтів-галів пішла на захід — лише у Галії-Франції Цезар нарахував понад 50 племен. Після підкорення Римом Галія постачала йому знаменитих легіонерів, якими Римська імперія завойовувала тодішній світ. Інша частина кельтів-галів помандрувала на південь. В Малій Азії (інша назва — Східна Галлія) вони заснували державу Галатія  — саме до християн-галатів (яких ще називали галогреками) св. апостол Павло написав своє послання у 50-х роках н. е. “Галати були відгалуженням галів, вихідців з північних берегів Чорного моря, що відокремились від головного переселення в західному напрямку (до нинішньої Франції). Вони закріпилися в Малій Азії у III ст. до Р.Х. До Галатії належали міста Іконія, Лістра, Дервія і, вірогідно, Антіохія Пісидійська. Частина галів пішла ще далі на південь і поселилася в Пів­нічній Палестині над озером Генезарет (Галілейським морем, пізніше перейменованим на Тиверіадське море). Назва “Палес­тина” походить від пал — “воїн”, стан — “табір”, а вже від неї походить етнонім “филистимляни”, яких ще називали “на­ро­дом моря”. Вони оселились на цій території в XIII ст. до н. е. і були  вихідцями з Кіпру, Кріту і Малої Азії, як про це пишуть Біблія (Єзекіїль 15.16, Єремія 47.4, Амос 9.7) та сучасні історики. Нині дос­товірно відомо, що це були пелазги (“лелеки”) — вихідці з Пів­ніч­ного Надчорно­мо­р’я, народ то­го самого етнічного кореня, що й гали.

На території Палестини лиши­лися й інші топоніми, що, вірогідно, пов’язані з Україною: 

місто Скіфополь, ріка Йордан (Яр-дана — “яра, сонячна вода”), гора Небо, Галлія—Гальлея—Галілея, міста Єрусалим (Яро-салим — “сонячне місто”), Єрихон (Яри-гон — “сонячна сила”), Рама (хрест, символ поєд­нання небесного і земного, оберіг), Голан (від “гал-лан” — “край галів”, територія на сході Галілейського моря), Самарія (від самар — воїн, Самара — притока Дніпра), Назарет —  від слова “нази­рати”, оскільки місто знаходиться на південному схилі гори на висоті 350 м над рівнем моря,  "з Назарета відкрива­ється вид на велику дорогу і велике історичне поле битви — долину Ездраелон, яка є єдиним плоским коридором через гірські хребти між Середземним морем і Сходом. Через цю рівнину проходив торговий маршрут між Дамаском і Єгиптом, відомий як "Морський шлях". Народ галілеян всесвітньо відомий тим, що саме в його середовищі народилось християнство: галілеянами були Ісус Христос  , Діва Марія, всі апостоли (за винятком Юди Іскаріота, який був юдеєм), численні Христові учні та їхні послідовники. Інакше кажучи, християнство має галілеянську етнічну основу  

 з книги І.Каганця Арійський стандарт    

Галилеяне— жители палестинской области Галилеи. Ханаанский элемент сохранялся в Галилее с особенным упорством, потому что находил себе постоянное подкрепление из соседней Финикии.

Истые иудеи, гордясь большею чистотою крови, относились к Г. с высокомерным пренебрежением. На самом деле, однако, Г. отличались крепкой преданностью Моисееву закону и большими массами посещали Иерусалим во время годичных праздников.

Они тщательно обрабатывали землю и довели культуру своей области до высокой степени.

По словам И. Флавия, "область Г. всегда славилась храбрыми людьми, и трусость никогда не была их недостатком". Г. были непримиримыми врагами римлян, первые во время мятежей выступали против римских легионов и причиняли римским правителям множество затруднений.

В последней борьбе с Римом погибло до ста тысяч галилейской молодежи. Даже Тит, чтобы поднять дух своего войска, ставил ему в пример геройство Г.

Самая ранняя поэзия израильского народа возникла среди холмов Г., когда Девора и Варак воспевали свою победу над хананеянами. Самая поэтическая книга Ветхого Завета, "Песнь песней", написана под впечатлением ясного неба и роскошной природы этой области. Из среды Г. вышло несколько пророков, напр. Осия, Иона и Наум.

Талмуд так характеризует Г., в отличие от иудеев: "Галилеянин любит честь, а иудей — деньги".

Греческое образование, к которому с крайним недоверием относились иудеи, находило среди Г. горячих приверженцев; в некоторых галилейских городах преобладающими языком был греческий.

Г. самым своим выговором резко отличались от южных иудеев, вследствие чего раввины относились к Г. как к провинциальным неучам, "людям земли".

Апостол Петр во время суда над Христом был признан за Г., потому что "речь его обличала его". Вследствиe указанного недостатка в произношение еврейских слов, строгие иудеи не дозволяли Г. читать св. Писание в синагогах.

Вследствие важной роли, принадлежавшей Г. в распространении христианства, христиан стали называть "галилеянами". Император Юлиан умер со словами: "Ты победил меня, галилеянин"

А. Л. (взято здесь )

далі по темі -  http://blog.i.ua/community/629/282141/

Історія автомобіля ВАЗ 2106 (Жигулі/lada 1600/1500/1300sl)

 

Перший автомобіль ВАЗ-2106 зійшов з III лінії головного конвеєра 21 лютого 1976 р. Коли в Тольятті освоїли виробництво моделі ВАЗ-2106 (Lada 1600), яка була перероблена для вітчизняних умов експлуатації з FIAT 124 Speciale зразка 1972 року, ніхто не міг і припустити, що саме вона стане найпопулярнішою і масовішою продукцією автозаводу Волжського.

"Шестірка" відрізняється від ВАЗ-2103 могутнішим 80-сильним двигуном ВАЗ-2106 робочим об'ємом 1,6 л, іншою схемою електроустаткування і зміненим оформленням кузова і салону. Так, передні здвоєні фари отримали пластмасові "окуляри", змінено облицювання радіатора, коштують інші задні ліхтарі і бампери з пластмасовими іклами.

В порівнянні з автомобілями "Москвич" ці 5-місцеві седани, що відрізнялися кращою динамікою і дійсно комфортабельним інтер'єром, були верхи комфорту і престижу для широких шарів автоаматорів СРСР. В кінці 1970-х ВАЗ-2106 відразу придбав славу "шикарного" і швидкісного автомобіля, але дорогого і менш "практичного", чим інші "Жигулі". Пристойна для того часу динаміка (максимальні 150 км/ч і 16 з до 100 км/ч), рельєфні сидіння з підголовниками, панель приладів з тахометром і прекрасна звукоізоляція - було що цінувати.

У 1979 році завод налагодив випуск менш могутніх модифікацій ВАЗ-21061 з 71-сильним двигуном ВАЗ-2103 і ВАЗ-21063 з 64-сильним двигуном ВАЗ-21011. Вони популярністю "шахи" в народі не користувалися, але масштаб їх виробництва наростав (особливо 21063), і в умовах радянського дефіциту споживачеві доводилося миритися з поєднанням дорогого кузова, що обважнює, із слабким двигуном, що помітно погіршував динаміку. З 1980 року почали вмонтовувати карбюратори Озон типу 2107. Зміна електрики у зв'язку із змінною технологією відбувалося постійно. У 1977-му машини почали оснащувати новими клемами і з'єднаннями проводки, а з 1986-го встановлюють нове реле.

У 1982 році проведена перша модернізація автомобіля. На ВАЗ-2106 почали вмонтовувати модернізовані 75-сильні (по новому Госту) двигуни ВАЗ-2106. На задньому крилі по лінії молдінга перестали встановлювати світловідбивачі. У 1988-му модернізацію пройшла система випуску: у ній поставили прокладку і гайку одноразового користування. У 1990 році на Вазі освоїли свого роду комплектацію Люкс - ВАЗ-21065 із стандартним двигуном ВАЗ-2106 з безконтактною системою запалення, карбюратором типу "Солекс" (21053-1107010-03), галогенними фарами, покращуваною оббивкою салону і іншими підголовниками сидінь. Експортні модифікації ВАЗ-21064 зовні відрізнялися від ВАЗ-21065 бамперами з вбудованими поворотникамі і декілька іншою електричною схемою. З 1985 року спочатку на експортні модифікації, потім іноді і на "внутрішніх" почали встановлювати 5-ступінчасту коробку передач типу ВАЗ-2112, а пізніше - типу ВАЗ-21074, що значно знижує витрату палива на трасі і шум від двигуна.

Але часи міняються. До кінця 1980-х ця модель з модифікаціями залишилася наймасовішою і популярнішою в програмі Ваза. Звичайно, престижною її вже не рахували, але добра пам'ять про перше сімейство "Жигулів" підтримувала стійкий попит на "шестірку". На нього не впливали навіть засилля малопотужної модифікації ВАЗ-21063 і різке погіршення якості збірки і що комплектують в 1990-і роки. Автомобіль з часом став настільки доступний за ціною, що перейшов в розряд невибагливих "робочих конячок". У нього склалася і постійна армія поклонників.

Проте тепер ВАЗ-2106 все ж таки поступово здає позиції, перш за все із-за морального старіння дизайну і інтер'єру, а також досить невисоких їздових якостей, органічно властивих класичній компоновці. Проте у "шестірки" є всі шанси зустріти на конвеєрі і свій тридцятирічний ювілей.

У 2001 році Російська автомобілебудівна компанія ВАТ "АВТОВАЗ" відправила на Херсонське автоскладальне підприємство "Анто-рус" першу партію кузовів для "Жигулів" шостої моделі. Херсонське автоскладальне підприємство "Анто-рус" збирало "шестірки" рік з програмою випуску 2 000 штук.

 У січні 2006 року ВАЗ-2106 був знятий з виробництва через 30 років після початку випуску.

ВОЖДЕВІ й РЕЙХСКАНЦЛЕРОВІ Великонімецького Рейха
АДОЛЬФУ ГІТЛЕРУ

До Штаб-квартири Вождя

Ваша Ясновельможність!

Організація Українських Націоналістів у Львові вкрай стурбована, навряд чи правдивими відгуками та повідомленнями, що отримали широкий розголос, про те, що деякі частини Західної України (раніше Східної Галичини) мають бути приєднані до Генерал-губернаторства. Якщо сі повідомлення втіляться в життя, то це буде самим жорстоким ударом по найглибшій національній пам'яті української нації, ударом, що заподіє непорівнянний збиток всьому українському, і наслідки якого рівною мірою можуть відбитися й на німецькому народові. Протягом сторіч Західна Україна завжди залишалася частиною української держави й життєвого простору української нації. Багато поколінь поклали свої життя й кров заради ідеалу возз'єднання й самостійності українського народу. У 1918 році незалежність української держави була нарешті визнана, а національно-українська приналежність Західної України виявилася закріпленою у Брест-Литовському мирному договорі Німецькою Державою, однак версальський диктат скасував положення цього договору.

Нині український нарід повинен розглядати відділення Західної України й приєднання її до Генерал-губернаторства як підтримку заклятого ворога українців і німців - Польщі, що має своїм результатом істотне послаблення його сил на користь Польщі й Москви. Ми побоюємося, що таке рішення західноукраїнського питання спричинить крах українських національних сподівань і віри в Новий Порядок на землях Східної Європи. З гірким результатом боротьби українського народу проти Польщі й більшовизму в 1918-1923 рр., і особливо з моменту подальшого приходу до влади в Німеччині НСДАП, ця віра залишається непохитною. І з того моменту як український народ разом з Німеччиною програв світову війну й прийняв на себе всю несправедливість версальського диктату, найщиріші симпатії й найглибша довіра до боротьби Вождя й німецького вермахту за встановлення нового європейського порядку продовжують жити у ньому, що виразно й безсумнівно довели 1939-ий та 1941-ий рік. Український нарід, який пережив найжорстокіший гніт та жах більшовицького панування, численними жертвами кривавого терору підтвердив свою готовність віддати життя й кров в ім'я його національних ідеалів.

Можливе відділення Західної України може збентежити наш нарід настільки непередбачуваним чином, що Організація Українських Націоналістів, носителька української національної думки в Україні, навряд чи буде відповідальна за подальші наслідки. Організація Українських Націоналістів багато років веде боротьбу заради досягнення найшляхетнішої мети українців, а саме за відродження незалежності й возз'єднання всіх українських областей у соборній українській державі. Це прагнення знайшло своє відображення у тяжкій боротьбі, що ведеться одночасно проти колишньої Польщі й Совєтської Росії. Велика кількість кращих синів і дочок українського народу віддали свої життя заради досягнення цієї мети. І лише незалежну й соборну Україну ми розглядаємо в якості єдиного правильного рішення, що могло б відповідати справедливому Великонімецькому Рейхові. Усунення несправедливості версальської системи на Західній Україні й визнання незалежної й соборної української держави стане могутнім фактором великонімецької політики й нового європейського порядку!

копії документа http://smages.com/a3/f2/a3f2f9f82f8df4497521a505120e6c2a.jpg.htm
http://smages.com/3c/a0/3ca0a87e13c7af11b14290943bf89d74.jpg.htm

побачила тут http://borysfen.livejournal.com/117079.html?view=771671#t771671

1703 – 1720 рр. – Тисячі українських селян та козаків були насильно зігнані на будівництво Петербурга і загинули від хвороб в тамтешніх болотах. 1704 р. -Придушення посланими Московією військами антипольского повстання Семена Палія на правобережній Руси-Україні, яка перебувала під окупацією Польщі.

1708 р. – Масове знищення українських сіл та міст московітами ще до переходу гетьмана І. Мазепи на бік шведського короля Карла ХІІ.

1708 р. – Зруйнування столиці Гетьманщини м. Батурина московськими військами, які вирізали усіх мешканців столиці та біженців (15 тис.), переважно жінок та дітей, церкви та місто пограбували, потім спалили. “Україна залита кров’ю, зруйнована грабунками й виявляє скрізь страшну картину варварства переможців”, – доповідавфранцузький посол у Париж (В. Сергійчик. Кого зрадив гетьман Мазепа, К., 1991, с. 59).

1709 р. – Петро Кривавий видав постійно діючий наказ страчувати кожного запорожця. початок руйнування Січі. Після захоплення Січі москалі “…товариству нашому голови обдирали. шиї на плахах рубали, вішали й інші
тиранські смерті завдавали, яких і в поганстві за стародавніх мучителів не водилося – не тільки тих, хто з товариства, а й з домовин мертвих ченців викопували, голови їм відтинали, шкіру здирали й вішали”, – писав самовидець, кошовий Стефаненко.

1713 р. – Московія наказом Петра Кривавого привласнює собі нашу назву Русь – Росія. У такий спосіб завжди ворожі до Руси-України московити, основу яких складали угро-фінські та тюркські племена, підміною понять, тобто шахрайством, привласнюють собі нашу тисячолітню історичну та духовну спадщину (Грецька назва Руси звучить як “Росія”). “У всіх курантах (газетах) друкують державу нашу Московською, а цього ради звольте застерегти, щоб друкували Російською, про що й іншим по всіх дворах писано” (з розпорядження послу Московії у Копенгагені, 1713 р.). З цією метою для підкупу журналістів та “дворів” була виділена значна сума грошей. Але будучи штучною по відношенню до Московії, назва “Росія” приживалася дуже довго і ще за Катерини ІІ не мала прикметника в національному значенні. Лише в кінці 18 ст. урядово запроваджена і національність “рускій”. Так отримали ми
“старшого брата”, який вийшов на історичну арену на кілька тисячоліть пізніше від “молодших братів” (Ю. Липа, Розподіл Росії, Львів, 1995 р., стор. 27-28).

1718 р. – Московити спалили архіви та книгозбірню Києво-Печерського монастиря (збиралася понад 700 років). яка витримала навали монголів, поляків, татар. “…численна і найдавніша книгозбірня, зібрана і збагачена великим князем Київським Ярославом Володимировичем і збережена в печерах від усіх ворожих нападів і руїн, але нині, …серед добробуту і тиші полум’ям пожерта. В ній зберігалось багато тисяч рукописних і всіляких дорогоцінних манускриптів, писаних різними мовами, і багато з-поміж них такими, що й ученим тодішнім мужам не були відомі, а особливо всі записки й документи щодо історії правління слов’янських племен та царів стосувались” (”Історія Русів”, ст… 303-304, вид. 1956 р.).

1720 р. – Указ Петра Кривавого про заборону друкувати в Руси-Україні будь-які книги, крім церковних, які необхідно “для повного узгодження з московськими, з такими ж церковними книгами справляти…, щоб ніякої різниці і ніякого окремого наріччя в них не було”.

1721 р. – Наказ про цензурування українських книжок. Накладені штрафи на Київську та Чернігівську друкарні за книги “не во всем с велороссийскими сходные”. Знищення Чернігівської друкарні.

1722 – 1727 рр. – Перше скасування гетьманства і утворення Малоросійської колегії під керівництвом московського генерала.

1729 р. – Наказ Петра ІІ про переписання в Україні державних постанов та розпоряджень з української на московську мову.

1734 – 1740 рр. – Друге скасування гетьманства і утворення Гетьманського Уряду під керівництвом московського намісника.

1735 р. – Придушення московськими військами антипольского повстання Верлана на окуповані Польщею Правобережній Руси-Україні.

1737 р. – Московський намісник у Києві арештував Київський магістрат, забрав і відіслав до Петербургу грамоти з привілеями м. Києву, сподіваючись, що українці забудуть про свої права, бо “ссылаться им в вольностях будет не на что”.

1750 р. – Придушення московськими військами антипольського повстання гайдамаків на окупованій Польщею Правобережній Руси-України.

1752 р. – На землі запорізьких козаків між річками Дніпром та Синюхою Московія указом від 18 жовтня створює Новосербію і забороняє там селитися українцям. Українські селяни мусили покинути свої угіддя. В 1760 році українцям було заборонено також селитися у слободах за межами Новосербії.

1753 р. – Указ про заборону викладання українською мовою в Києво-Могилянській академії.

1755, 1766, 1775, 1786 рр. – Заборона Петербурзького Синоду друкувати українські книжки.

1762 – 1763 рр. – Московська цариця Катерина ІІ, німкеня за походженням (її справжнє ім’я Софія Фредеріка Августа), видала два маніфести про іноземну колонізацію Руси-України: вербувалися серби, болгари, молдавани, німці з Пруссії, Австрії та інших кран. Іноземцям надавали по 65 десятин землі на душу, звільняли від податків. Українці зобов’язані були безплатно виділяти підводи для перевезення своїх майбутніх поміщиків.

“Запорозька земля німіла від наруги, кривди і болю. Як чорні ненаситні круки зліталися сюди поміщики й генерали, сановники й німці-чужинці. На козацькії могили… На козацьку кров… (М. Киценко. Хортиця в героїці і легендах. Дніпропетровськ, “Січ”, 1991, стор. 70).

1764 р. – Третє скасування гетьманства і утворення Малоросійської Колегії під керівництвом московського намісника.

1764 р. – Інструкція Катерини ІІ князю О. В’яземському про московщення України, Прибалтики, Фінляндії та Смоленщини: “якщо розумні люди будуть поставлені начальниками цих провінцій. Коли ж в Україні не буде гетьмана, то треба намагатися, щоб час і назва гетьманів зникла…”

1765 р. – Ліквідація московською владою козацького устрою Слобожанщини.

1768 р. – Придушення московськими військами антипольского повстання на правобережній Руси-Україні під проводом Гонти і Залізняка, відомого під назвою “Коліївщина”, після підступного і зрадницького захоплення москалями, які воювали з поляками, його керівників: москаль полковник Гур’єв, виконуючи завдання старшого москаля Кречетнікова, з’явився до повстанців з полком донських козаків як спільник у боротьбі з ляхами, увійшов у дружбу з ватажками повстання, влаштував веселу пиятику, а темної ночі з шостого на сьоме липня
підступно перев’язав у своєму наметі старшину і захопив у табір 900 повстанців. Москалі та ляхи киями били українців до оголення кісток, з живих здирали шкіру, палили, саджали на палі, четвертували.

Ліквідація української Гетьманської держави на Правобережжі.

1769 р. – Указ московського “священного Синоду” про заборону друкування українських букварів, вилучення їх та українських церковних книг у населення.

1775 р. – Підступний напад московських військ на Запорізьку Січ і зруйнування її після допомоги запорожців москалям у московсько-турецькій війні 1768 – 1774 рр. Пограбування козаків, захоплення їх майна та висилка багатьох з них у Сибір. Закриття українських шкіл при полкових канцеляріях. Двадцятип’ятирічне ув’язнення на Соловках кошового гетьмана Петра Калнишевського.

“… в травні 1775 р. рада “при височайшему Дворі” постановила: “истребить кошевых казаков как гнездо их своевольства”… Близько 40 полків загальною кількістю сто тисяч чоловік оточили Запорозьку Січ. І це тоді,
коли за вказівкою того ж царського командування значна частина козаків перебувала далеко від коша…” (М. Киценко, стор. 64).

1777 р. – План виселення кримських татар з Криму, українців – з України, а на обжиті ними місця переселення московітів з Московії. На здійснення цього плану А. Суворов за лічені дні виселив з півдня України 32 тисячі душ чоловічої статі.

1780 р. – Спалення книгозбірні Києво-Могилянської академії, щоб збиралася понад 150 років і була однією з найбагатших бібліотек Руси-України.

1781 р. – Знищення решток козацького самоврядування на Лівобережжі та запровадження загальномосковської системи управління в 1783 р.

1780 – 1783 рр. – Перше закріпачення українських селян на окупованих Московією землях Руси-України (Порівняйте: в 1771 р. у Криму татари скасували рабство).

1784 р. Переведення викладання у Києво-Могилянській академії на московську мову.

1786 р. – За розпорядженням Синоду київський митрополит наказав, аби в усіх церквах дяки та священники читали молитви та правили службу “голосом, свойственным российскому наречию”. Те ж саме було заведене і в школах
Руси-України.

1793 р. – Москалі придушили повстання в селі Турбаї і жорстоко розправилися з селянами: понад два десятка селян померли, не витримавши катувань, або були розстріляні, решту після покарання батогами вислали до Сибіру або в інші губернії

(Далі буде..)

Джерело: А.Куліш “Книга пам’яти українців”

З мого блогу на УПУ.