(продовжую тему - початок - http://blog.i.ua/community/629/282133/
статті з різних витоків але доповнюють одне одне)
Починаючи з VI тис. до н. е. Україна виступала в ролі постійно діючого “етнотворчого казана”, в якому нові народи народжувались, зростали і розходились на всі сторони світу. Одним з таких народів були гали (зовнішня назва — кельти). За свідченням видатного англійського історика й етнографа Д. С. Прічарда, кельти-гали мали скіфське походження і були вихідцями з нинішньої Галичини. Гальська мова належить до кельтських мов, нею розмовляли кельтські племена, що населяли принаймні з VI—V ст. до н. е. територію Західної і Центральної Європи, а також центральні області Малої Азії (галатські племена).
Велика кількість племен кельтів-галів пішла на захід — лише у Галії-Франції Цезар нарахував понад 50 племен. Після підкорення Римом Галія постачала йому знаменитих легіонерів, якими Римська імперія завойовувала тодішній світ.
Інша частина кельтів-галів помандрувала на південь. В Малій Азії (інша назва — Східна Галлія) вони заснували державу Галатія — саме до християн-галатів (яких ще називали галогреками) св. апостол Павло написав своє послання у 50-х роках н. е. “Галати були відгалуженням галів, вихідців з північних берегів Чорного моря, що відокремились від головного переселення в західному напрямку (до нинішньої Франції). Вони закріпилися в Малій Азії у III ст. до Р.Х. До Галатії належали міста Іконія,
Лістра, Дервія і, вірогідно, Антіохія Пісидійська.
Частина галів пішла ще далі на південь і поселилася в Північній Палестині над озером Генезарет (Галілейським морем, пізніше перейменованим на Тиверіадське море). Назва “Палестина” походить від пал — “воїн”, стан — “табір”, а вже від неї походить етнонім “филистимляни”, яких ще називали “народом моря”. Вони оселились на цій території в XIII ст. до н. е. і були вихідцями з Кіпру, Кріту і Малої Азії, як про це пишуть Біблія (Єзекіїль 15.16, Єремія 47.4, Амос 9.7) та сучасні історики.
Нині достовірно відомо, що це були пелазги (“лелеки”) — вихідці з Північного Надчорномор’я,
народ того самого етнічного кореня, що й гали.
На території Палестини лишилися й інші топоніми, що, вірогідно, пов’язані з Україною:
місто Скіфополь, ріка Йордан (Яр-дана — “яра, сонячна вода”), гора Небо, Галлія—Гальлея—Галілея, міста Єрусалим (Яро-салим — “сонячне місто”), Єрихон (Яри-гон — “сонячна сила”), Рама (хрест, символ поєднання небесного і земного, оберіг), Голан (від “гал-лан” — “край галів”, територія на сході Галілейського моря), Самарія (від самар — воїн, Самара — притока Дніпра), Назарет — від слова “назирати”, оскільки місто знаходиться на південному схилі гори на висоті 350 м над рівнем моря, "з
Назарета відкривається вид на велику дорогу і велике історичне поле
битви — долину Ездраелон, яка є єдиним плоским коридором через гірські
хребти між Середземним морем і Сходом. Через цю рівнину проходив
торговий маршрут між Дамаском і Єгиптом, відомий як "Морський шлях".
Народ галілеян всесвітньо відомий тим, що саме в його середовищі народилось християнство: галілеянами були Ісус Христос , Діва Марія, всі апостоли (за винятком Юди Іскаріота, який був юдеєм), численні Христові учні та їхні
послідовники.
Інакше кажучи, християнство має галілеянську етнічну основу
з книги І.Каганця Арійський стандарт
