Холодний вітер наганяє хмари,
Шумить і стогне прохололий ліс,
Долами осінь розстила тумани,
Цю дивну пору жовтень намприніс.
І з кожним днем стає все холодніше,
Зриває вітер листя із гілок,
І сонечко встає щодня пізніше,
І довше хмари дивляться в ставок.
Вже на деревах листя пожовтіло,
У вирій полетіли журавлі,
І небо зажурилось, посивіло-
Це верховодить осінь на землі.
25.09.2012 Олександр Чалий
БЕРЕЗИ Берези плакали весною У тихий вечір у гаю І витікав з них сік сльозою На душу вражену мою. Неначе кров:прозора, чиста Стікали соки по корі. Краплини капали намистом, Стогнали вітри у горі. Хтось гострим лезом рів накреслив По цій, не займаній красі І кров стікала кожну весну, І сік пили прохожі всі. Й ніхто ніколи не подумав, Що у Берези є душа І хтось ціну за сік десь «тлумив» Мораль продавши за гроша. Берези плакали весною. Люди байдужими були. Не переймаючись сльозою З берези сік, як кров пили.
Листопад…
Шелест - Шерех - Шурхіт - Свист…
Багряниця – Падолист…
Запах айстр, тополь… Терпкий!..
Дуб старий рипить… Хрипкий…
Шепіт сонний - мріє сад…
Сон про вирій… Листопад!..
13.09.2011
(На фото - мій брат біля тих самих кленів. с. Чеснівка. Вінниччина)
Вже недовго і вбрані ялинки замерехтять вогнями різнокольорових гірлянд... Подарунки, посмішки близьких і, просто, знайомих і незнайомих людей, Новорічні чудеса... але невже без снігу?!!
Та чи в ному головна радість свята? 
___----__------__---------__-------__-------_----_--
Така весна...
Її краса неопалима.
Чогось сумна,
Чогось дощить нестримно
---
Її душа
За хмарами живе.
Вогонь в очах
Когось жадано зве...
---
Така весна
Ще до зими з`явилась.
Чому? - Хто зна
І ніби як... приснилась
---
Огорнута
Сподіваними днями,
Схвильовано
Чекає ночі з нами...
---
Така вона...
Прийшла ще до зими
І не біда, що не пора,
Аби в серцях світив вогонь її...
-----
ВСЕ ДО СЕРЦЯ
На леваду піду за село,
А там світу... Не обіймеш.
Все моє. Все до серця лягло.
Тут моя назавжди Україна.
Із туману село постає.
Все рожеве від раннього сонця,
І душа все побачене п’є,
Й заглядає дитинство в віконце.
А село?.. Як вітрильник пливе.
Все в садах, посеред океану.
Таке рідне й назавжди живе,
Випливає в рожевім тумані.
Це ж Вкраїни моєї вся суть.
Від Трипілля, учора і нині.
Тут потомки народів живуть,
Що творили нам всім Україну.
Тож шануймо, Українці, село.
Нашу Матір прадавнього роду,
Щоб воно для нас завжди було,
Щоб давало джерельну нам воду.
Щоб хліба колосились в степах
І пахла земля чебрецями,
Щоб любов лиш була на устах,
Щоб любили Вкраїну, як Маму!
_-_-_-_-_---_-_-_-_---_-_-_-_-_
написав ще 15 березня 1999року, тож тільки 19 було... да-а, біжать роки 
, вчився ще... та й все життя схоже тре вчитись 
-------------------------------------
-------------
---
Скликає пісня слова збирати
Для танку рядкового сталого ритму.
Де тої мелодії нам шукати..?
Для славної музи забутої рифми...
---
Збирає, мандруючи зоряним шляхом,
Співець потайні глибинні далі...
Зринає у світі космічним птахом
Із вітром радості і печалі...
---
Великий художник змальовує простір,
Вечірні й ранкові живуть силуети...
Пензлі гортають знайомий колір,
Що падає вічно і вічно у злеті...
---
Учений в порядок приводить закони,
Природні канони у світлі теорій...
Прозорими робить темні кордони,
Скеровує силу людської зброї...
---
Думка у світі народжує мрію,
Вона не покорена ставленим нормам.
Вогонь у душі все тіло гріє
І зве нас назустріч дорогам)
складно ходити по колу...
в однобіч один поворот.
нахилена доля додолу,
а звідси не видно висот...
---
гартована словом і сталлю
не згасне душа, хоч німа...
в двобої з чиєюсь мораллю,
чи може з собою сама?
---
потрапила думка в тенета,
в просякнуту стрілами ціль...
витоптую по кілометру,
стежину крізь буднішній рій...
---
прорватись, не вперше, так завжди
живем і щодня знову в бій...
шукаємо Всесвіту правду...
і рвемо навколишню цвіль...
