Профиль

Олекса Бригас

Олекса Бригас

Украина, Самбор

Рейтинг в разделе:

Важные заметки

Последние статьи

Різдво 2015



І день проминає, і ніч настає –
Зоря над полями й лісами встає.
Різдвяна Зоря добру звістку несе,
А нашу країну недоля трясе.

Диявол свій ніж на народ наш підняв
І радість Різдвяну у нього відняв.
Скрегоче зубами, кидає вогнем,
На мирний наш люд замахнувся мечем…

Та, правда за нами і кров в нас кипить!
Господь нас не лишить. Господь захистить!
Здолаємо разом будь-де й будь-кого.
Христос Народився! Славімо Його!!!

Подзвонити б...

В день Святого Миколая
подзвонив би я на Небо!,
(Він же має телефончик,
Він же все, напевно, має),

І хотів би розповісти,
(Та й без мене Він все знає!),
Як тепер живеться важко
Тим, кому нема що їсти.

Тим, кому тепла бракує,
Хто житла позбувся й даху
І ночує по підвалах
В зоні, де війна лютує…

Не просив би я для себе
Ні шикарних лімузинів,
Ні поїздок закордонних –
Тільки б Він поглянув з Неба

І розклав все «по поличках»:
Добрим людям – подарунки;
А лихим – дрючка крутого
За біду робити звичку!

Та дрючком отим – по спині!
Напоумити нечемних,
Щоб вони нарешті всілись
Й дали спокій Україні!

Щоб додому повернулись
Всі, хто нині є в дорозі,
І щоб щиро і відверто
Їм удача посміхнулась…

Я б не став надоїдати
і напевно був би чемним -
сталось тільки б, як я прошу.
Де лиш номер той дістати?..

18.12.14

Ніч



Сумну мелодію виводить саксофон
І дощ осінній схлипує надривно.
І ніч здивована: куди подівся сон,
Чому зітхаю в темряві  нерівно?

А серце крається на дольки, на шматки –
Немає поруч милої людини…
Здригаюсь не від дотику руки –
Холодний вітер колихнув гардини.

Химерні хмари впали за вікном
І небо притискають до бруківки.
Десь розливається невипитим вином
Одвічний сум порожньої домівки.

Руками розпороти хочу ніч,
Щоб випустити сонечко на волю,
І з мрією зустрітись віч-на-віч,
Й не відпускати із обіймів долю.

Кіборги

… А знаєте, мамо, як важко лежати в окопі
Під гуркіт снарядів, під куль завиваючий свист?
Стікають краплини чи поту, чи крові по лобі,
І сам по собі в голові укладається лист.

Паперу немає, тож Ви поштаря не турбуйте.
Замовк телефон, бо бракує тут світла також.
Та Ви не турбуйтесь. Ви тільки здоров’я пильнуйте,
Довіртеся Богу й не слухайте ситих вельмож.

Ви ж знаєте добре, що я не хотів воювати –
Який з тої бійні для хлопа простого резон?
А хто ж, як не ми, буде землю свою захищати?
Яка в тім різниця – Дністер перед нами чи Дон?

Нас «Кіборги» кличуть… Це, ніби, ми – люди залізні,
За те, що зубами вгризаємось в кожен стовпок.
Та, мамо, не вірте – тут всі ми прості, хоч і різні:
Он фізик сидить, журналіст, навіть чийсь там «синок»…

Які ж ми залізні? Нам хочеться жити й кохати,
І тішитись квітам, й на сон цілувати дітей.
Нам серце болить, коли змушені друзів ховати,
І сльози скупі крадькома витирати з очей.

… А вчора з продуктами, вірите, пошту прислали:
Дитячі малюнки – наївні такі і прості.
І вижити просьба…Ми їх біля серця ховали –
Таких я не мав ще ніколи в своєму житті!

Скажу я Вам, мамо, не треба втрачати надії.
Тримаємось ми попри холод, нестачі і смерть.
Ми бачили зраду! Та бачили й відданість мрії –
Тримає нас віра, що ворога знищимо вщерть!

Настане ще час, що прочиню я двері до хати,
Де завжди чекає на мене світлиця свята.
І хочу я, мамо, щоб вийшли мене зустрічати.
Тоді й «прочитаю» Вам дивного цього листа…

29.10.14

…Де стрічається осінь з весною



Писати я можу й писатиму ще для душі,
Чекатиму Музу свою аж до самого ранку,
Та тільки тобі вже хтось інший присвятить вірші
І каву хтось інший тобі принесе на світанку.

Можливо, ти будеш щаслива в обіймах чужих,
Можливо, і я ще зустріну подобу кохання…
Та, більше не знати нам ночей шалених таких,
Піднесення зустрічі й суму гіркого прощання.

Нам доля дала те, що інші не мають в житті:
Не – тіло до тіла, а серцем у серце вростися!
Нехай наші дні не були аж занадто прості, -
Хай миттю, хай спалахом – все ж наші мрії збулися.

Я вдячний тобі, бо пізнав, що зима – не кінець,
І крига скресає в відлигу дзвінкою водою.
Ти тільки скажи – побіжу крізь світи навпростець,
Щоб край віднайти, де стрічається осінь з весною.

27.10.14

Лист солдату


 
Доброго дня! Я не знаю Вас, дядьку-солдате,
Та запитати хотіла я справу одну:
Може, хоч Ви зустрічали десь нашого тата?
Він, як і Ви, добровольцем пішов на війну.
 
Я вже писала… А тато не дзвонить, не пише.
Може, мій лист загубився десь в ваших «котлах»?..
Чули ми з мамою – в вас оголошена «тиша»,
То погукайте за татом, будь ласка, в полях.
 
Я вже велика, я знаю, що там терористи
Можуть застрілити, можуть забрати в полон…
Тільки от мама не хоче ні пити, ні їсти
І засинає, стискаючи свій телефон.
 
Молюся зранку за вас, хто воює на Сході,
Хай вам поможе розбити бандитів лихих.
Ви переможете! Ви вже - Герої в народі!
Ми вас щохвилі чекаємо з фронту живих!

 

Слова


Піду таки з торбиною по світі,
Щоб назбирати в неї файних слів,
Що в волошковім виплекані цвіті
І що ввібрали жайворонка спів…
 
Тих слів, що розцвітають на світанку
І що летять стрімким потоком з гір.
Тих, що вплелись в вечірню колисанку
І в небі ожили мільйоном зір.
 
Тулитимусь до кожної стеблинки,
Щоб шепотіли лагідно мені…
І під дощем ловитиму краплинки,
Й промінчик, що стрибатиме в вікні…
 
Коли ж моя наповниться торбина,
Сплету віночок – хай лунає спів,
Хай настрій пересічної людини
Покращиться від тих чарівних слів.
 
А кращі з них, що перлами сіяють,
Що увібрали мудрість і красу,
Зігрію серцем, хай не замерзають, -
Коханій на долонях принесу!
 

Лист брату на Донбас

Не можу писати. Печаль не вміщається в серці!
Стає все буденно. Звикаємо вже до біди…
Далеко десь там не Везувій безумний розверзся,
А в штучному пеклі попросту бракує води.
 
І попіл літає над містом, де квітли троянди,
Де діти родились, сміялись, ішли до вінця…
Де грались з вогнем і кричали, зриваючи гланди,
Про щось ефемерне, що стало початком кінця.
 
Не час звинувачень, образ… Те, що сталось – вже сталось.
В долонях чужих все здавався солодшим кусок.
Та в мирне життя диким яструбом горе ввірвалось,
І кров безневинна так рясно змочила пісок.
 
… Ну, що ж – говори. Ти ж хотів говорити, мій брате.
Згадай, як в дитинстві ми пасли з тобою гусей.
Моя в тім вина, що колись одружився в Карпати,
Тебе ж підманув ніжний шепіт донецьких ночей?
 
Сказав тобі хто, що десь там, де не видно з балкона,
«Небесною манною»  сипле Всевишній кругом?
Чи мова батьківська – така вже страшна перепона,
Щоб ти усвідомив межу поміж злом і добром?
 
Народжені ми, щоб у мирі могли працювати,
Втішатися Сонцем, втішатися дітьми, життям!
То, що ж заставляє в безглуздій війні воювати,
Що може завадити просто домовитись нам?
 
Не слухай, мій брате, безумців, що рвуться до влади, -
Вони перейдуться по трупах і візьмуть своє!
Не варто ніколи в чужинця питати поради,
А братись самому й робити, як Бог нам дає.
 
У нас же з тобою велика й чудова країна.
Роботи в ній – море: здоров’я до всього нема!
Чому ж ми паршивцям дозволили вставити клина
Й відмінність шукаємо там, де шукати дарма?
 
Лишай автомат і сусідам скажи, хай лишають –
Вже множити годі сиріт і посивілих вдів.
Це, може, й почесно – Герої в віках не вмирають!
… Та я б особисто живим залишатись волів.
 

12.09.14

Притча про вікно


(сучасна, з Інтернету)
 
В будинку пожвавлення.  Люди квартиру купили…
Заносить пожитки ще зовсім новенька сім’я.
А в вікнах уважно «беруть на приціл» старожили
І, ніби на конкурсі, в кожного думка своя.
 
За день, чи за два вже розвішала юнка білизну,
А в хаті навпроти… - є тема нова для пліток:
- Ти тільки поглянь, - це дружина крізь посмішку злісну, -
Вся сіра білизна!.. І в плямах якихось… Це – шок!
 
Оце господиня! Вже - заміж, а прати не вміє.
Чи, може, поганий її порошок для прання?
…Щотижня бурчить! Чоловік же сказати не сміє
Ні слова на захист. Вже звик до тих криків щодня.
 
Та якось – о диво! – білизна, мов сніг, засіяла!
Скривилась заздрісниця: - Вже порошок хтось купив!
А їй чоловік: - Я проснувся, коли ти ще спала,
І вікна нарешті від бруду річного помив!
 
Ось так… А життя все продовжує біг свій по колу.
Та є в цій історії правда, вважаю, одна:
- Яким ми побачимо Світ, що буяє довкола, 
Залежить від того, з якого дивитися вікна!

Розмова біля дзеркала

Вважаєш – життя жорстоке?
Чи, може, жорстке занадто?..
А це, всього лиш, -  уроки,
Де бути присутнім варто.
 
Там відповідь не проходить
Щось, типу: - Читав… Я знаю…
Коли сам диявол бродить
Й спокусами досягає.
 
Коли попід ніс «фігуру»
Вчорашній товариш скрутить,
А щастя, мов авантюра,
У темних лісах заблудить.
 
Піднімешся на вершину,
А виявиться – провалля!
Хотів би лягти в перину –
А в ліжку – шипи зі сталі!
 
…Розвалюєш лобом стіни,
А поруч – відкриті двері.
За все в цьому світі ціни
Завищені, до холери!..
 
Вважаєш, ніхто й ніколи
Не знав, що таке – проблеми?
А ти озирнись довкола
Й лишися слизької теми…
Страницы:
1
2
3
5
предыдущая
следующая