хочу сюди!
 

Алиса

41 рік, діва, познайомиться з хлопцем у віці 32-52 років

Замітки з міткою «мова»

У Донецьку обмежили вживання української мови

Донецька міськрада вирішила обмежити використання української мови у школах.

За таке рішення у вівторок проголосували майже одностайно: 55 із 58-ми депутатів, присутніх на засіданні.

Вони переконані, що таке рішення "вдосконалить" освітню галузь Донецька, передає Радіо "Свобода".

Обмеження поширюється не лише на школи, але й на дитячі садки.

Зокрема, відтепер заборонили відкривати нові україномовні дошкільні заклади та групи, а також збільшувати кількість учнів, котрі вже навчаються українською.

А в рамках програми розвитку російської мови Донецька міськрада визначила 10 "базових шкіл" із поглибленням вивчення російської мови і літератури.

На даний момент в Донецьку 34 україномовні школи і 649 класів з українською мовою навчання. У цих школах навчається 15141 школяр (це 21% від загальної кількості).

Українська правда

Наші діти.

Спочатку ми розмовляли українською. Потім в нас витісняли українську та насаджували російську. Це було ще за часів царя. Потім продовжувалося й за часів радянської влади.

Тепер наше покоління каже, що мова рідна наша українська, але нехай буде двомовність. Нам, кажемо, легше розмовляти російською. Нам ж мозок даний Богом не для того, щоб ми його натруджували думками на мові, яка нам рідна але не модна.

А наші діти, які від нас ніколи й не чули, як лине українська мова, яку мову будуть вважати за рідну?


3%, 1 голос

23%, 9 голосів

64%, 25 голосів

10%, 4 голоси
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Чому в Україні другою державною мовою має бути російська?

Наприклад, я вважаю, що більш логічним було б вводити (якщо вводити взагалі) другою державною мовою в Україні – або англійську, або іврит.

Щодо англійської, то аргументи дуже прості – вона є міжнародною мовою; Україна стрімко йде до Європи, вступає до Світової Організації Торгівлі та інших різних міжнародних інституцій; вивчається у більшості шкіл України.

Щодо івриту. В Україні немало проживає євреїв, як офіційних, так і неофіційних. Вони є у кожному населеному пункті нашої держави. Немало їх представлено в органах української влади.

Тому логічніше було б ввести другою державною мовою – або англійську, або іврит. Звісно, в Україні, багато людей спілкується російською мовою. Але я вважаю, що ця мова і надалі може залишатися на рівні побутової. Адже ніхто нікому не забороняє нею спілкуватися.

А як вважаєте Ви?

50%, 148 голосів

4%, 12 голосів

1%, 3 голоси

44%, 130 голосів

1%, 3 голоси
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Єдність.

Любі друзі! Підтримаємо самі себе. Захистимо нашу мову від нападу на неї! Все в наших з вами руках!

Слава Україні!!! Героям слава!!! Нехай наша Україна буде вільною!!!

http://blog.i.ua/user/295314/97957/?p=0#comments - тут друга висловилася, чим й спонукала мене на цей клич до вас, друзі!!!

Українська культура

Для української національної культури основоположною і базисною є народна культура. На її основі поступово сформувалися професійні наука, література, мистецтво. Своєрідність української культури визначили також впливи географічних умов, особливости історичного шляху, а також взаємодія з іншими етнокультурами.

Внаслідок труднощів історичного шляху України (монголо-татарське завоювання в XIII ст., польсько-литовська експансія в XIV — XVI ст., залежність від Російської та Австрійської імперій в XIX — ХХ ст.) у вітчизняній традиції народна культура зіграла виключну роль. Це сталося, тому що в XVI ст., коли феодально-боярська знать сприйняла католицтво і польську культуру, і до кінця XVIII ст., коли верхівку козацької старшини було зрусифіковано, українське суспільство розвивалося значною мірою без повноцінної національної культурної еліти.

Справжніми творцями і носіями культури продовжували залишатися широки маси суспільства - селяни, козакi, ремісникі. Українська культура протягом тривалих періодів своєї історії розвивалася як народна. У ній велике місце займали фольклор, народні традиції, які додавали їй особливої чарівності і колориту. Особливо яскраво це виявилося в мистецтві — народних думах, піснях, танцях, декоративно-прикладному мистецтві. Саме завдяки збереженню і продовженню традицій, корені яких сходять до культури Київської Русі, став можливим підйом української культури і в XVI — XVII ст., і культурне відродження в XIX ст.

У той же час відчутні і негативні наслідки такого характеру розвитку української національної культури. Протягом тривалого часу багато талановитих людей, які народилися і виросли в Україні, потім покидали її, зв'язували своє подальше життя і творчість з російською, польською та іншими культурами. Крім того, прогрес у сфері природничих наук був виражений слабше, ніж у гуманітарній.

Разом з тим, самобутня і старовинна система освіти, яка досягла свого розквіту в добу Козаччини і забезпечила практично суцільну грамотність населення, давня традиція книгописання, орієнтованість на провідні центри Європи, зокрема на візантійську культурну традицію, роль України-Руси як центру християнства в східнослов'янському світі, а також як центру наук і вищої освіти завдяки розвинутій мережі колегіумів, Острозькій та Києво-Могилянській академії, меценатство та державна підтримка культури рядом визначних державників — Костянтином Острозьким, Петром Конашевичем-Сагайдачним, Іваном Мазепою та ін. — все це дозволило піднести українську культуру до рівня світового явища, створити ряд класичних шедеврів у галузі друкарства, архітектури, літератури, досягти значних успіхів у науці.

Відомий дослідник української культури Іван Огієнко зазначав, що українській культурі з самого початку були властиві відвертість світу, відсутність ксенофобії і гуманізм. Говорячи про гуманістичну суть української культури, потрібно відзначити і те, що сама система цінностей даної культури в період її активного розвитку (XVII — XIX ст.) була досить специфічною. Багатий матеріал для такого висновку дає творча спадщина Григорія Сковороди, Феофана Прокоповича, Пантелеймона Куліша, Тараса Шевченка. У своїх філософських творах вони вирішували питання про сутність та умови людського щастя, про значення людського існування.

На відміну від суспільної думки інших європейських країн, де проблеми бідності, хвороб і безкультур'я мислилося подолати шляхом технічного прогресу, підвищення продуктивності праці, за допомогою зусиль освічених монархів і соціального експериментування, українські мислителі закликають до іншого. «Споріднена праця» і самопізнання, свобода, заради якої не шкода розлучитися з благополуччям, обмеження життєвих потреб, надання переваги духовному над матеріальним — ось ті шляхи і рецепти щастя, яких дотримувались і які пропагували провідні українські мислителі у дисi більш пізднього європейського екзистенціалізму. Сьогодні такі підходи мають особливе значення для всього людства.

Український народ прожив багату і бурхливу історію. Жити йому довелось на роздоріжжі, через яке проходило багато різних народів і племен. Майже кожен з них зазіхав на українську землю. У таких тяжких, складних умовах доводилось віковічно захищати свою волю від ворогів, доводилось бути й поневоленим. Ця боротьба виховала у українців найяскравішу, найхарактернішу рису – волелюбність. Саме вона спричинилася до того, що вже в кінці XVI ст. на Україні здійснювалась найперша в той час демократія. Запорізька Січ стала найміцнішим бастіоном демократії та свободи не тільки в себе, але й для сусідніх народів. Тому і вся творчість народу пронизана волелюбним характером. Не раз втрачаючи волю, незалежність, українці тужили за нею, і цю тугу та боротьбу за волю відтворяли у всіх проявах своєї творчості – у безмежному морі задушевних пісень, дум, легенд; у малярстві, вишивці, гончарстві, ткацтві тощо. Особливо любовно оспівав народ своїх , на яких так багата Україна.

Джерело: Вікіпедія.

укр язык

почему есть люди, которые против перевода фильмов на укр язык? как уже эта кацапетия достала! мы же нация, у нас своя страна и свой язык, ну и ладно когда русские там прут по этому поводу, но обидно, когда какойта васек влезет в дискуссию с содержанием такого плана, что мол вот, живу, бедненький на Украине, всю жизнь по русски, а тут хрясь и заставляют смореть фильмы с украинским переводом. Я вообще не понимаю таких недоукраинцев - недорусских. Так едь в рашу и будет тебе там россия и перевод по русски, но чего ты тут возникаешь то? я сам пишу и разговариваю по русски, но я полностью поддерживаю людей, которые стремятся сделать нашу страну единой. Зачем нам эти рамки двуязычия? Что не говорите, а русскоязычные, часто стебуццо с украинского языка. Кривляют украиноязычных, типо я ему говорю, а он мне "а шо такээ?". Почему, звоня по телефону в незнакомую фирму, я должен думать на каком мне с ним лучше говорить? В бизнесе многое решает расположенность клиента, и если он враждебно настроен к языку, то шансы падают. Нужно учить народ говорить на его же языке, иначе будет то, что мы сейчас и имем. 90% страны говорит на суржике. Вот в чем может быть упрек. Конечно, если русские слышат только Сердючку, которая говорит на ужасном суржике, то можно подумать, что у нас тут не язык, а диалект. В общем, я рад, что фильмы отныне будут с украинским переводом. И хотел бы, что бы мои дети жили в цивилизованной стране, и говорили на одном языке со своими соотечественниками.

Цитата тижня

Націоналізм – це "надбудова" над певною етнічною культурою і традицією, де етнічне є тільки висхідним матеріалом, а "вхід" до складу нації якщо і визначається кров'ю, то тільки тією, яку людина готова віддати за країну, яку вона свідомо назвала Батьківщиною, а не тією кров'ю, яку беруть на аналіз для визначення її "чистоти".
Сергій Грабовський "Звичайне фальшування"

Хронологія нищення Москвою української мови

 

18 ст. 19 ст. 20 ст.

- 1626 р. Київський митрополит Іосиф Краковський склав акафіст до св. Варвари. Москва дозволила, але з умовою його перекладу на російську мову. Наказ Синоду митрополитові України позбирати з усіх церков України книги старого українського друку, а замість них завести московські видання.

- 1626 p. Цензурування творів Лаврентія Зизанія в Москві.

- 1627 р. Указом царя московського Олексія Михайловича та його батька патріарха Філарета звелено було книги українського друку зібрати і на пожежах спалити із суворою забороною будь-коли в майбутньому купувати українські книги. Так у Москві спалено "Учительське євангеліє" Транквіліона-Ставровецького разом з іншими авторами та "Катехизис" Лаврентія Зизанія Тустановського.


- 1667 р. Андрусівська угода. Укладаючи договори з поляками, московський цар Олексій ставив такі вимоги стосовно українських книг, їх авторів та видавців, заодно показуючи рівень московського дикунства: "Все те, в которых местностях книги печатаны и их слагатели, також печатники, или друкари, смертью казнены и книги собрав сожжены были, и впредь чтобы крепкий заказ был бесчестных воровских (так москвини називали українські книжки) книг никому с наших королевского величества подданых нигде не печатати под страхом смертной казни" .

- 1689 р. - Заборонено Київській лаврі друкувати книги без патріаршого дозволу:"... к нам первее неприслав, отнюдь бы вам не дерзати таковых книг новослагаемых печатати...". Обмеженнями чи забороною книгодрукування Московія намагалася понизити рівень освіти та науки в Україні, знищити національний дух в культурі, побуті, суспільних відносинах. "Первая цензура в России была заведена специально для изданий малорусской печати", визнали москалі в 1905 р. ("Объ отмене стеснений малорусскаго печатного слова").

- 1672 р. "Заказ крепкой, чтобы люди польские и латинские печати книги никто у себя в домах не держали, а приносили и отдавали бы воеводе".

- 1677 р. Наказ патріарха Іоакима видерти з українських книжок аркуші '"не сходные с книгами московскими".

-1689 р. Заборона Київській Лаврі друкувати книжки без патріаршого дозволу.

- 1690 р. "Сугуба, трегуба і многогуба" "анафема" Московського собору на книжки С.Полоцького, П.Могили, К.Ставровецького, І.Галятовського, Я.Барановича, А.Радивилівського, І.Славинецького.

- 1693 р. Заборона патріарха Андріана привозити українські книжки до Москви.

- 1693 р. Лист Московського патріарха до Києво-Печерської лаври про заборону будь-яких книг українською мовою.

Найтиповіші життєві фрази, які виражають поняття малоросійства

 

- “Да какая разніца? Развє ето так важно? Главноє штоп ми друг друга панімалі! Зачєм прідавать етому значєніє?” – таке дуже часто лунає з вуст малоросійської молоді. Але ж, якщо “какая разніца”, то чому не розмовляють різними мовами, зокрема й українською, адже в Україні її всі розуміють, а перевагу надають тільки російській?

- “Рускоязичіє на Украінє склалось історічєскі” – ганебно-нерозумна думка малороса, адже українці не творили власну історію, їм не давали, заважали йти своїм шляхом, тому “так історично склалось на Україні” може з задоволенням сказати лише Москва.

- “Вродє би інтєлігєнтний чєловєк, а руского нє знаєт”, - думка малороса після того як до нього щойно звернувся український інтелігент із запитанням “Котра година?”.

- “Я нє навіжу етот украінскій язик”, - скаржаться школярі малоросійських міст, вчителі української мови яких самі насміхаються з “цієї мови” або просто не в силах прищепити любов до рідної мови своїм учням.

- “Да бросьтє ви! Разгаварівайтє на нармальнам язикє!” – відповідь манкурта-чиновника.

- “Ви сєрйозно ілі на украінском?” – для малоросійського бидла українська мова назавжди залишиться смішною та “селюцькою”.

- “Ані всє националісти, патаму што ані всєгда разгаварівают на украінском!”- цікаво, англомовні англійці в Англії теж “усє националісти”?

- “Зачєм ви калєчітє рєбьонка, с нєво вєдь смєяца будут!”, - такі фрази малоросів лунають навіть сьгодні – у НЕЗАЛЕЖНІЙ УКРАЇНІ.

- “Аткуда прілєтєлі?”, - таке чують канадські українці в аеропорті Борисполя від службової особи, яка перевіряє їх пашпорти. На запитання “Would you like to speak with me in English?” цей манкурт роздратовано зронює: “Ну нє умєю я апщаца па-украінскі!” - ГАНЬБА повітряним воротам україни-Малоросії!

- “Єслі правітєльству нужен етот хохлацкій язик, пускай ано ім і пользуєца!” – люто-агресивні “рускоязичні хохли” навіть українські підручники перекладають на російську – отака вона малоросійська інтелігенція!

- “Бандеровец!”, - бідні яничари! Рідне українське слово викликає у них приступ істерії.

- “Да ну што ви, уже нє модно на украінскам язикє!” – діагноз хвороби – “малороство”.

- “Канчайтє еті дєрєвєнскіє замашкі!” – гримне вам обласний посадовець-яничар при спробі заговорити з ним українською мовою.

- “Ех, єслі би ми сєйчас билі вмєстє с Расієй! Ми би всєм “паказалі”! – малорос як правило з Історії України знає тільки те, що колись Богдан Хмельницький “приєднав” Україну-окраїну до “вєлікой і нєдєлімой” Росії.

- “Расія – ето вєлікая страна!”, - аж дух перехоплює в малороса від замилування цією фразою, адже він не знає, Росія - це насаперед "вєлікая тюрма народов", і цим не варто пишатися.

- “Зачєм мнє нужна твая Украіна і твой гнілой язик?”, - так кажуть перевертні з українців, зневажаючи ту землю, в якій лежать їхні діди і прадіди.

- “Прєкраті ету рєчь!”, - щойно вийшла заміж і отаке отримала від чоловіка.

- “Я нє панімаю па-украінскі!” – вже десять років Україна є Незалежною, а бідолашні чухраїнці все не вивчать державну мову, хоча до 1991 року усі мешканці УРСР були знайомі з цією тоді ще “сільською” мовою і добре її розуміли. А от сьогодні наші “нові малорускі” за чотири місяці японську вивчать, але тільки не українську.

- “На каком язикє вам чітать?” – запитують викладачі студентів вірно сподіваючись на те,що російськмовні студенти, звичайно, “проголосують” за “рускую” мову. Малоросів-викладачів не обходить ні місія педагогів відроджувати українську мову серед молоді, ні порушення Закону України “Про мову”, де записано, що у державних вузах викладання повинно проводитись державною українською мовою.

- “А я па-рускі прівик! Мнє так лєгчє!” – звичайно, важко перейти на українську мову у повсякденнному спілкуванні, після того як більшу частину свого життя розмовляли російською. Але ж ніхто не вимагає, щоб переходили одразу, а ПОСТУПОВО! І починати треба з публічних ситуацій, щоб українська мова звучала і в тролейбусах, і в крамницях, і в лікарнях, і в барах. Ну а з друзями та в інших приватних розмовах кожен вільний розмовляти тією мовою, якою бажає або якою звик.

- “Валодя, я лучше тєбя владєю украінскім, хатя ти і пісатєль, но мєня мама так научіла!” – Отак! Ні більше, ні менше. Таке з трибуни почула Україна у березні 1997 року на трансляції пленарного засідання Верховної Ради України, коли депутат Володимир Яворівський зауважив доповідачу, щоб той виголошував текст документу від комісії державною мовою. Уявімо собі щось подібне хоча б у тій же російській Держдумі. Уявили? Ото ж бо й воно.

- “Я люблю рускую ліріку, а украінская, прі всьом майом уваженіі к нєй, мнє какта нє нравіца.” – це ж які сильні стереотипи засіли у головах українців, що в них уже в підсвідомості закладені нелюбов та несприйняття української культури. Мовляв, література якась груба, обмежена, нерозвинена і не природня(ще б пак –цією мовою ж ніхто не розмовляє). Поки що тільки зарубіжні фахівці здатні належно оцінити українську поезію. А свої хохлуї ще не скоро зрозуміють рядки Леоніда Кисельова:

Я постою у края бездны
И вдруг пойму, сломясь в тоске,
Что все на свете - только песня
На украинском языке.