Багрянцем вкриваються клени,

Жовтим полум"ям займаються берези,

У червоні шати увібрався дикий виноград,

Міддю відливає вбрання дубів,

Жовтогарячою строкатістю красується горобина,

У сарі місячного кольору вдяглися тендітні тополі -

Всі приготувалися до осінньго балу...

Закружляють у танку,

Захмеліють від жовтневих  п’янощів,

Поскидають своє чудове вбрання

і заснуть... до весни...

"Короткі біографічні відомості

Життя Василя Стуса"... -

Тридцять три дати...

Чи це багато...

...Аби життя твоє

Взяти, брате,

Та спресувати

В тридцять три дати?...

Три - на дитинство.

Одна - на юнацтво...

Чотирнадцять дат -

На роботу й працю.

Дві - на виступи,

Правду й протести.

Ще дві -

Позначують арешти.

Потім шість дат -

На суди, на знущання,

На заслання та на відбування.

Одна дата - 

на одруження.

Одна - на повернення...

Одна - на останнє побачення.

І ще одна - на ніч,

Ту, що смертю позначена.

Є там ще одна чорна дата,

Про яку осоружно й писати!!!

Страшно й боляче уявити,

Як на світі ще можуть жити

Ті, що варті могили палити!?

Та засуджувати не буду:

Всі ми дістанемось

Вищого Суду...

Сорок сім років...

Тридцять три дати...

А сонце - то Бог
-----------------------


© Copyright: Віталій Тугай

а конкурс цей тут: http://blog.i.ua/community/6924/2250921/
там є посилання на всі  конкурсні роботи 

 

Дощі... Тумани... Морок дня...

В довкіллі - сіро й непривітно...

Не за горами вже зима –

Відходить осінь непомітно...

 

В цей час нагальних справ нема –

Одна рутина по роботі,

А вечори - довершок дня -

Минають тихо й безтурботно...

 

То ж можна зайнятися тим,

Що довго-довго відкладала:

Ставало діло за малим –

Наснаги й часу бракувало...

 

...Блаженним вогником вночі

З мого віконця промінь лине -

То сяє радість на душі,

Що я собі чогось й не винна...

 

 

Єва Філіпович              

Я кохала...

А ти кохав?

Я жадала.

А ти жадав?

Я чекала...

А ти чекав?

Я страждала!

А ти страждав!?

Я кохала?

всім, хто загинув, захищаючи рідний край від ворогів

Я щаслива без міри, Вкраїно,
Що тебе я так сильно люблю,
І за те, що твоя я дитина,
Бога вдячно за тебе молю.

Я подякувать хочу за силу,
Що черпала в тобі з ранніх літ,
І за те, що уперше ступила
Саме тут у великий наш світ.

За колосся твоє золотаве,
За безмежную неба блакить,
За росу і духмянії трави,
За світанку казковую мить.

За зірок діаманти далекі,
Сонця заходу барви ясні,
І за те, що граційні лелеки
Знов вертають до нас навесні.

І за поля простори безкраї,
Де над маками бджоли гудуть,
Й через поле, неначе до раю,
Волошкові стежини ведуть.

За уквітчані мальвами хати,
За діброви, гаї і лани,
Й оксамиту багрянії шати,
Що під осінь вдягають вони.

За твою солов’їную мову,
В ній слова - наче течії в рік,
І за пісню твою колискову,
Бо запала у серце навік.

За нелегку дітей твоїх долю,
Що вмочила у гарт їхню кров,
І за їх непохитную волю,
І незламну до волі любов.

За красу, що тобі, моя нене,
Доля щедро для нас роздає,
І за щастя, що ти є у мене,
І за те, що у тебе я є.

невагомієш – наче поночі
осипається сніг коричневий
в запах кави всотавшись повністю
ставши мрією новорічною
ти вплітаєшся в сірі сутінки
несподівано і меланжево
і казково торкаєш прутиком
помаранчу мов світ оранжеву:
це ж яким тобі буде возиком
чи машиною чи каретою
хочеш буде пітьма з морозива
ледь підсвічена сигаретою
так і тішишся так і падаєш
зневагомівши до зникомості
той хто це називає зрадою –
стане тінню в наступній повісті

Я просто странник, лист кленовый я …

В бессмысленном потоке бытия

Лечу за ветром , промокаю под дождем,

Кружу везде по жизни – кубарем.

 

Теряясь в лицах, силуэтах, суете

Лечу навстречу, только не к тебе

А вместе с ветром, снегом и дождем

В надежде счастья кружимся и ждем…

 

Что разорвется этот злополучный круг

Любви несчастной, горести разлук,

Сердец разбитых, неоправданных надежд

Душевных ран и призрачности мечт…

 

А ты и не узнаешь, где буду я

Кружиться вихрем и грустить одна 

Как странник одинокий и чужой

Скитаться в поисках судьбы иной…