*наполовину*

Последним взглядом прошлое окину,
Я точно знаю, что туда я не вернусь.…
Нельзя счастливой быть наполовину,
«Наполовину» счастье - это грусть
Я не хочу «наполовину» Солнца,
Мне половина неба - ни к чему…
«Наполовину» песня -оборвется,
Любви «наполовину» - не приму!
Наполовину вместе - значит порознь,
Наполовину искренность - вранье!
Наполовину смелость - значит подлость,
«Наполовину»- ЭТО - точно не мое!!!

я просто странник...

Я просто странник, лист кленовый я …

В бессмысленном потоке бытия

Лечу за ветром , промокаю под дождем,

Кружу везде по жизни – кубарем.

 

Теряясь в лицах, силуэтах, суете

Лечу навстречу, только не к тебе

А вместе с ветром, снегом и дождем

В надежде счастья кружимся и ждем…

 

Что разорвется этот злополучный круг

Любви несчастной, горести разлук,

Сердец разбитых, неоправданных надежд

Душевных ран и призрачности мечт…

 

А ты и не узнаешь, где буду я

Кружиться вихрем и грустить одна 

Как странник одинокий и чужой

Скитаться в поисках судьбы иной…

Осередок українського гончарства

Що глина гончарам? Дешевша всього! Нікчемний прах! А розсудили б строго, вони б її не м'яли й не топтали: це прах батьків, хай мають жаль до нього.
Омар Хайям
МЕМОРІАЛЬНИЙ МУЗЕЙ-САДИБА ГОНЧАРСЬКОЇ РОДИНИ ПОШИВАЙЛІВ
Гончарське подружжя знало про плинність усього сущого матеріального на землі, а тому прагнуло якомога довше зберегти в людській пам'яті спогади й уявлення про гончарні здобутки Опішного ХХ століття. Саме тому на початку 1970-х років вони створили перший в Україні приватний музей кераміки. Музей для Явдохи й Гаврила Пошивайлів був своєрідною філософською категорією буття, символом і способом збереження й примноження кращих набутків рідного рукомесництва. Музей – як генератор національного культу гончарства, музей – як резерват непорушних гончарних канонів, без яких немає українського гончарства – унікального явища світової культури. Родинний музей Пошивайлів ще за часів радянського тоталітаризму став осередком уславлення народного мистецтва, своєрідним форпостом українського духу. У провінційному містечку він відігравав таку ж патріотичну, україностверджуючу роль, як і знаменитий столичний музей Івана Макаровича Гончара в Києві. До нього йшли відвідувачі в пошуках пракоренів рідної культури, їхали іноземні делегації, щоби краще пізнати українську душу.
На основі їх настанов і заповітів згодом у гончарній столиці країни – Опішному – постав Національний музей-заповідник українського гончарства, Державна спеціалізована художня школа-інтернат «Колегіум мистецтв у Опішному», Інститут керамології – відділення Інституту народознавства НАН України.
1999 року в Опішному, як структурний підрозділ Національного музею-заповідника українського гончарства, було відкрито Меморіальний музей-садибу гончарської родини Пошивайлів. Нині там зберігається найбільша колекція гончарних виробів, архівних документів та аудіовізуальних матеріалів, які відображають життєвий і творчий шлях видатних народних мистців. Тільки колекція кераміки Гаврила і Явдохи Пошивайлів налічує близько 1400 творів. У недоторканному вигляді збереглися інтер'єри домашнього помешкання й надвірні будівлі.
Відвідавши музей-садибу, поет і перекладач Петро Осадчук, написав: «Твори Пошивайлів – дивовижні квіти, що народилися з народних пісень, ніколи не зів'януть».

А поет Петро Засенко щиро побажав: «Нехай ніколи не заростає стежка до цієї священної господи, де жило-творило славетне подружжя Пошивайлів, у душі якого палало горнило великої народної Любові; в тому горнилі випалювався неповторний світ українського безсмертя!»

www.opishne-museum.gov.ua

Прощання La_Despidida

Не дозволь розплакатись у тебе на очах

Я хочу бути сильною і буду!

Синдром дощів зцілує на дахах

Інакшого когось без перелюбу 

Я буду дуже сильною. Без слів

Своє прощання поглядом не скажу

Бо ти мене любити не зумів

Хоч й розлюбити зможеш не відразу.

А завтра сніг вже ляже на асфальт

На новий аркуш ми почнемо жити

Не застосуєш ти моїх порад

Бо може і не вмієш ти любити…

Тож не дозволь розплакатись… мені

Вже не до сліз. Життя міняє колір

Візьми на згадку хоч мої вірші

Якщо вже не судилося любові…

о нем

  • 16.06.10, 00:34

Мне хочется своим тебя назвать

За то, что бесконечны дни разлуки, 

За то, что никогда мне не узнать,

Как ласковы бывают твои руки... 

За то, что, уходя поспешно прочь,

Ты честно не поделишься любовью, 

За то, что сон в измученную ночь

Тебя ко мне приводит в изголовье... 

Как будто нет долгов и нет границ

У времени, что нам дано судьбою, 

И только из-под сомкнутых ресниц

Скользнёт слеза, слегка грозя бедою... 

Мне этим счастьем не переболеть...

И даже горем вдоволь не напиться... 

В своём огне самой же и сгореть,

Упав на землю опалённой птицей. 

Неначатый роман не дописать...

Со временем и тему позабудешь... 

Но хочется тебя своим назвать

За то, что ты им никогда не будешь...

...без назви

  • 16.05.10, 21:27
Така, як всі - босоніж по калюжах, Промокла під брудним дощем, Між сірих стін і сірих прерхожих, Така, як всі, - з накинутим плащем. Збирала мрії, дотики і миті, Холодні ранки і пророчі сни, Обіцяні зірки й волошки в житі, Така, як всі, втікала від весни. Хотіла волі, щастя і тепла, Просила в світу спокою і тиші, А боса під дощем до нього йшла Така, як всі, а може, трохи інша. Любила осінь, вірші й молитви І дивні очі кольору ночей, Розмови з небом, з серцем битви,

Така, як всі, - лиш крила з-за плечей...

Прощай зима!!!здраствуй весна!!!

Не верится...
но настенный календарь не привык врать,да и что ему с этого...
Завтра 1 марта 2010 года, наступила долгожданная весна!!!!!
УРА!УРА!УРА!smile
И пускай еще солнце не греет и природа не успела проснуться и встрепенуться от скучной, долгой и холодной своей  предшественницы ЗИМЫ, все же нас всех уже согревает надежда на солнечные, теплые весенние деньки!!!cvetok
С чем я всех и ПОЗДРАВЛЯЮ!!!

С ВЕСНОЮ, ТЕПЛОМ, СОЛНЦЕМ И НОВЫМИ НАДЕЖДАМИrose heart

P.S. все же зима нам, в свою очередь, подарила немало красивых зимних дней, фотопейзажей ...

"кабы не было зимы в городах и селах, никогда б не знали мы этих дней веселых..." (с)

... и не была бы ВЕСНА такою долгожданною и прекрастнойcvetok

Під хмарами...в Обіймах Дощу (doom, progressive rock & neofolk)


25%, 3 голоса

17%, 2 голоса

58%, 7 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

не шукай мене, бо я на морі...

  • 26.07.09, 11:02

...дорогі мої, i.ua*шніки час збирати валізи і на лазурні моря...на блакитні гори, помандрувати, відпочити, набратися сил та енергії...для нових звершень...
А головне, поповнити свій фотозапас, надихнутися новими враженнями, краєвидами, місцями ;) до зустрічі...всім гарного відпочинку kiss
.....отож, як співають Mad Heads XL "Не шукай мене, боя на морі"....

відчую.....тебе

Зустрічаю сердцем день з тобою
Я у мріях своїх снах.
Відчуваю сердцем і душою.
Я твій подих і вуста.
Аааа

Погляд ясний, рідний
і знайомить сонячний,
як в небесах
Йду до тебе я шляхом надії,
лиш теплом в твоих очах.

Я відчую тебе твій подих
і твої вуста, твої руки.
Вітер нас донесе за сто морів,
сто світів без разлуки назавжди.

І ти відкриваеш світ моїх мрій, твоїх надій
І я памятаю поклик вогню в душі твоій.

Я відчую тебе твій подих
і твої вуста, твої руки.
Вітер нас донесе за сто морів,
сто світів без разлуки назавжди

Аааааааа

Я відчую тебе, я відчую тебе твій подих
і твої вуста, твої руки.
Вітер нас донесе за сто морів,
сто світів без разлуки назавжди.
Я відчую тебе
Ааааааа
Вітер нас, вітер нас донесе назавжди.
Страницы:
1
2
предыдущая
следующая