Одна мысль о нем вызывает  в ней   бурю волнения и страсти.Нет ничего дороже любимого  голоса,теплых,ласковых рук,укрывающих ночью,проверяя не сползло ли с нее одеяло.Его  настороженный взгляд,все
 время спрашивающий,куда она идет, и зачем.Как могут уживаться  в этом человеке нежность,ласка,забота,  любовь,желание,страсть и коварное предательство?Уму не постижимо.Как можно хотеть кого-то,если любишь другую.И твое сердце и душа наполнены только ее энергетикой,нежностью только к ней одной.Никогда не могла она понять,что именно толкает людей на предательство,измену,опустошающую душу и тело,разрушающую мозг,любовь,все нежные чувства,веру в людей.Да откуда ей знать,она-никогда любимого не предавала.Как после этого снова поверить ,излечить душу и тело.Почему мы,люди делаем такие страшные ошибки,которые меняют всю нашу жизнь,причем не в лучшую сторону,а потом пытаемся склеить то,что разбито,уничтожено нами же...Почему нельзя жить без предательства,наслаждаясь любовью и теплыми чувствами,заботой друг о друге,полным доверием и нежными,трепетными чувствами? Ведь именно к этому мы все тянемся,этого желаем.Растоптав,уничтожив однажды все это,он сейчас прикладывает максимум усилий,чтобы все вернуть,чтобы только ощутить то,что было прежде, но теперь тенью ходит следом за ней недоверие,боязнь снова испытать кошмарную боль в душе.И мысли о том,что если один раз тебя предали,значит это возможно  опять,не дают покоя.Что-то ломается внутри,какая-то пружинка не дает снова поверить любимому,как прежде.Она давно его простила,но страх ,преследует.А душа  и тело рвется к нему с неистовой силой наперекор здравому смыслу,желая слиться в страстном поцелуе,забыв обо всем на свете.,ощущая его аромат,такой родной и близкий,без которого очень плохо,даже если находишь в себе силы смеяться,веселиться,радоваться жизни без него."Сейчас он мой",думала она,он готов землю есть,клянется,что жить  без нее не может,что лучшей женщины не встречал и уже не встретит.Желает только ее, самую прекрасную и любимую.Его руки дрожат,боясь прикоснуться к ней снова и в то же время страстно желая любви,нежности,ласки.Желание провалиться в бездну,но с ней в обнимку,не отпуская от себя ни на шаг.Слиться воедино и уже не расставаться ни на минуту.Хмельная голова кружится в вихре страстей,будоража душу и тело.Сердце выпрыгивает из груди,заставляя часто дышать.Воздуха не хватает,чтобы сказать ему -да, или-нет...А в голове-туман, и это ужасное,гложущее душу сомнение:окунуться в любовь,пусть даже только на пол года,но с ним рядом? Или же оборвать эту нить навсегда,и жить с нелюбимым,так и не ощутив больше радости и счастливого воссоединения с самым родным человеком на земле,вспоминая всю оставшуюся жизнь его страстные губы,ласковые руки с такой нежностью прижимающие ее  к себе ...Что победит,сердце,или разум,трудно сказать,этого она и сама не знает..Зачем эта боль..., и разорванная нить...

  ИМЕЕТ ЛИ ПРАВО ИЗМЕНЯТЬ ЗАМУЖНЯЯ ЖЕНЩИНА  ? 

    НЕТ – ответят многие мужчины и… будут правы.ДА – ответят многие женщины и… тоже будут правы. Так говорят...   Живёт себе женщина. Муж у Неё умничка. Она любит Его и боготворит. Её душа спокойна и тело насыщено. НО…, но тянет Её налево хоть ты тресни. И нужен Ей не сколько  секс, как внимание. Хотя… Муж уделяет внимания предостаточно и даже с лихвой. Но, нет того блеска в глазах, того восхищения. Ах, как хочется быть Королевой! Как же ей хочется быть жертвой и жёстко взятой. Муж может претворить в жизнь Её бредовые идеи, НО… любовь мешает Ему проявить всю свою прыть кобеля и самца. А если есть попытки, то это не то. Ей нравится чувствовать на себе похотливые взгляды мужчин. Ей нравится, когда Её соблазняют, когда говорят комплименты о том, как она прекрасна. Ей нравится, когда Ею восхищаются. Она любит внимание, Она любит подарки. Но все же любит больше внимание и восхищение. Она хочет чувствовать себя Королевой. Сейчас и всегда. А может ли дать Ей всё это один человек, даже горячо любимый, и при этом на протяжении всей жизни? Что же Её так манит в те неизведанные дали, под народным названием – «б****о»?  И все же,если любишь,ты не переступишь эту черту,это происходит позже,когда любовь слегка притупляется и человека давит бытовуха и скучный секс с мужем. А так хочется чистых и честных отношений.Где они, и есть ли на самом деле ? Да,есть,но это большая редкость.К этому приходят самые стойкие пары,уважающие и любящие друг друга.Которые смело могут сказать.НЕТ,ни она ,ни он не имеют права изменять,нельзя предавать любовь и марать ее этой грязью. Тебе решать,это выбор твой,как постелешь,так и выспишься

Нашла на одном форуме, интересная и немного грустная история :
Это было, а может, и не было, год назад. На улицах безликой столицы шел непрерывный дождь. Сквозь темные необъятные тучи пробился маленький лучик, а по нему спустилась девушка с серебристыми волосами, со светло-серыми глазами и с большими белыми крыльями за спиной. Она села на край крыши одного небоскреба, свесив свои босые ноги вниз, наблюдая, как из колодца вылезает черноволосый парень с небольшими рожками на голове. Он посмотрел наверх и сразу же оказался на той же крыши с ней. Посмотрев в его черные глаза, девушка рассмеялась и расправила крылья…
– Чего смеешься? – спросил паренек.
– Над тобой… Черт, а так высоко забрался.… Не уж то на мир посмотреть?
– Нет, на ангела поглядеть… – в его словах была ухмылка – Интересно, вы там по номерам или есть имена?
– На небесах каждому дано свое имя…
– А какое же дано тебе?
– Диана* я, назвали в честь богини.
– А я вот тринадцатый, тринадцатого умер, видимо, не повезло. А при жизни Данилой просто был.
– Давно ты так? За что тебя?
– Давно. За что, не помню…наверно, грех большой был.
– А меня именно с этой крыши и скинули, только это в памяти осталось… Резкая боль, а после крылья за спиной.
Ее глаза вдруг стали еще светлей, и устремили свой взгляд вниз, как будто ожидая что-то увидеть. Шел дождь, но ни одна капля не попадала на нее. – Ты плачешь? – спросил вдруг тринадцатый.
– Ангелы не могут плакать…
– А если б могла, то плакала?
– Наверно…
– Не стоит. Забудь. Быть чертом проще, не задумываешься так сильно о земных чувствах, не любишь, не жалеешь о потерянном.
– А кому от этого проще?
– Всем.
Они на минуту замолкли.
– А ты красивая. Вот только слишком от меня высоко, да и с нимбом над головой, тебя не достать.
– Я вся как на ладони и сижу рядом с тобой. Но только зачем я тебе?
– Может помолиться.
– Не смеши, пришел из ада ты и меня стремишься обольстить.
– Я не имею таких корыстных целей. Но как ангела можно не любить?
– Любить ты не в своих силах. Не сможешь ты этого постичь.
– Не верь речам моим без смысла,
Не верь тому, что говорю…
В душе моей не все так чисто,
Но все же может, я люблю…
Она, было, улыбнулась, но тут же скрыла свою улыбку. Промолчав, будто с трудом выдавила слова.
– Мне кажется, что я тебя знаю.… У тебя такой знакомый голос… Может мы встречались при жизни…
– Нет, не может такого быть. Наверно, ты паинькой была, раз ангелом стала, а я наоборот. Мы вращались в разных кругах. А жаль…
– Ты не прав, я все же тебя знаю.… Только не помню откуда…
– Вспомнишь, позови. Я пошел…
Он развернулся и, уходя, исчез.
Диана тоже улетела, но все же пыталась вспомнить этот голос и глаза…безуспешно… Смерть стерла ее память, оставив только некоторые части.
На следующий день, на том же небоскребе тринадцатый сидел и смотрел в небо. Его черные глаза были пустыми, и казалось, что они погружены в бездну. «Если бы ты знала, что, попадая в ад, ты не забываешь своих грехов. Если бы ты знала, что я совершил самый ужасный из них. Если бы ты знала, что я решил покончить свою жизнь самоубийством. Если бы ты знала, что мою любимую девушку столкнула с крыши одна из ее подруг. Если бы ты знала… что моя любимая девушка – это ты. Я лишил себя жизни, так как не мог без тебя жить.… Но существую в муках за свой решительный поступок.… Если бы ты знала,… как я тебя люблю…»

 

Все в этом мире продается. Люди продают себя, других, по выгодным ценам. Друзья и родные всегда ценятся, потому очень дорогого стоят. Но чаще всего, человек – продавец и товар в одном лице. Все продаются, я, вы, они. 
Вы скажете возмущенно – «Я не продаюсь, с моими моральными ценностями все в порядке, в отличии от твоего!». Хм, друг мой, тебе просто не называли твою цену. Никто, или ничто не продается, пока не имеет своей цены. Если вы заядлый материалист, и вы всю мою тираду сводили к деньгам. Значит, вы еще более продажный, чем предполагалось, вы на верхушке, на пике ненависти к себе. Кто же чаще всего продается?
Она - красивая,грациозная, с горячими губами, и холодным сердцем. Но главное, безупречная охотница за счастьем. Опьяняющая похотливый, а в момент эрекции примитивный мужской разум. И таких особей не малый процент. Она хороший товар, и не менее хороший покупатель. Она была когда-то примерной девочкой, не очень сильной в науке, и по этому поводу нисколько переживала. Поскольку верила в принца на черном Bentley. Принц из сказки, которую мама продолжает рассказывать 
девице, по сей день.
Он - Похотливые создание, отдающие все, что бы насытится 
нежной лаской охотницы, а если нечего отдать, то он просто продается. И пока есть что продавать, и есть что покупать, они будут вместе. 
«Милая» пара, правда ли? 
Карьерист - Упрямый, целеустремленный лизожоп. На началах, его цена не больше коробка спичек. Но с каждым вылизыванием зада начальника, до ясного отражения себя на ягодицах. Его цена растет, и со временем, у него появляется даже свой лизожоп. И это скрытая биография каждого президента компаний, чиновника, правителя. Это те же охотницы за счастьем, проститутки другой арены. 
Но есть абсолютно несправедливая продажа. Нас может продать та сучка, которую мы называем жизнь, она часто нам дарит обстаятельства, от которых мы неволей прогибаемся. Или те люди, которых я чуть выше указал. 


Миром правят, самые отъявленные шлюхи, и это ФАКТ!


Автор: Евгений Душкин (цена договорная)

Старый солдат, не знающий слов любви.

Любишь ли ты её? Вопрос риторический. «Самая красивая в мире девушка в брызгах самого красивого в мире водопада», – ты оставляешь камент в её фотоальбоме на Бигмире.

Назвал бы ты её самой красивой в мире, встреть ты её, незнакомку, на улице? Это вряд ли. Я бы в такой ситуации тоже вряд ли бы сделал ей такой комплимент (хоть она такой и является).

Пусть я и она давно не вместе, но не могу не поражаться, озираясь назад и думая, как бы обстояла ситуация, если бы я не решил тогда встретиться с тобой возле Театральной и сказать: «Сань, нам с малышом моим негде жить... Посели её у себя на недельку, а?».

Не смотря на то, что это и не причина вовсе.

Страх,шок,полное отчаяние ворвались в ее ,казалось-бы нормальную жизнь после объявления врачами страшного диагноза.Это был приговор.Руки опустились,все что радовало и восхищало раньше потускнело,приобрело серый оттенок.Вся жизнь промчалась в голове,как много я не успела сделать,зачем так рано уходить?Больнее всего было предательство самого близкого человека,ради которого старалась жить,творить,любить,воспитывать сына.Узнав о диагнозе,муж бросил ее и ушел к другой. В голове не укладывалось,как мог он,любимый,тот которого обожала все эти годы так поступить,предать.Пожалуй,именно это подкосило ее окончательно.Но человеку свойственно выдержать и терпеть многое. Успешная операция,счастливый год жизни после нее.Дарованная врачами надежда на то,что такая болезнь,если и возвратится,то только через 7 лет,вдохновила,радость и счастье искрились в ее глазах,значит успею вырастить сына,думала она.Но не долго длилось это счастье.Снова тот-же диагноз выбил ее из колеи,отобрав надежду на жизнь.Но если человек тонет,даже не пытаясь грести,он сразу идет на дно,а тот,который изо всех сил барахтается,пытаясь доплыть до берега,всегда имеет шанс доплыть.Надежда появилась,когда узнала о вакцине,уничтожающей метастазы.Решила использовать этот шанс,ведь сын еще не определен,не устроен,страшно оставлять одного в этом жестоком мире.Сейчас на плаву ее держит надежда излечиться,чтобы не оставить ребенка сиротой.Изо всех сил старясь вырваться из лап смерти она издает отчаянный стон, дай Бог ей силы,здоровья  и удачи с этим справиться! Человек-сильная личность,он не должен бросать свою любимую в страшной ситуации,оставив на едине со страхом,отчаянием и болью.Это подло и не простительно предавать любимых.,хотя она его простила.Но простит ли ему сын такой подлый поступок?И как ему жить с такой подлостью на душе?Неужели его совесть молчит?

Навіть поверхневий аналіз показує, що у більшості випадків обіцяне не було виконане. Жоден з бандитів в політиці, про яких говорив Ющенко, так і не сів на лаву підсудних. Корупція не стала меншою, аніж була за часів президента Кучми. Під великим питанням – чи стала Україна ближче до НАТО і ЄС, ніж у 2005?

За всіма наявними політичними ознаками, початок осені стане початком президентської виборчої кампанії, тобто напружених змагань за найвищу владну посаду в державі.

Зайвий раз це засвідчують хоча б спільні "наїзди" президентського секретаріату та речників Партії регіонів на прем‘єра Тимошенко, котра, мовляв, неправильно займається ліквідацією наслідків стихійного лиха на Прикарпатті, і, відповіді, з боку БЮТу – про те, що Балозі просто напекло голову.

І тут неминуче постає простеньке таке запитання – задля чого так званій українській еліті взагалі ця влада?

Якщо спробувати відстежити еволюцію влади в країнах демократичного Заходу, то критерії, які визначають там боротьбу за здобуття влади, докорінно відрізняються від українських.

Важко уявити собі колишнього президента Сполучених Штатів Білла Клінтона, статки якого через декілька років після закінчення президентства складали б, скажімо, більше мільярда доларів. В Америці його, як мінімум, просто не зрозуміли б і розпочали розслідування його корупційної діяльності.

В Україні ж це сприймається як належне, і не лише щодо президентів, а і щодо депутатів чи колишніх міністрів, адже недаремно людина мала стільки років можливість контролювати фінансові потоки, не кажучи вже про такі вітчизняні "традиції", як занесення до кабінетів чемоданчиків з "пеньондзами".

На відміну від більшості вітчизняних політиків, західним не потрібна влада заради тільки грошей. Адже корупційні діяння швидко відслідковуються і покарання буде невідворотним.

Можна сказати, що тут існує принципова відмінність – їм потрібні певні гроші (зовсім не обов‘язково свої власні), щоб отримати владу, а не влада, аби конвертувати її в гроші.

Вони прагнуть реалізувати свої політичні концепції і ідеї. Для західного політика це природно. Оскільки він зможе заробляти на своїй колишній популярності уже пішовши зі влади. Включно з публічними виступами, мемуарами та іншими абсолютно легальними можливостями.

У українських же політиків подібне "незрозуміле" ставлення до влади виглядає, як безглузде прагнення влади. Тобто, з їхньої точки зору, прагнення до влади із-за грошей – це реалізація свої мети, а влада у чистому вигляді – заради влади – як спосіб реалізувати свої політичні погляди – не є зрозумілою.

Тому в їх озвученні це звучить як обвинувачення мало не в усіх страшних гріхах.

Журнал "Форбс" нещодавно вирахував 12 доларових мільярдерів серед депутатів Держдуми Росії. І це після справи ЮКОСу, коли більшість грошовитої публіки намагається триматися якнайдалі від практичної політики, слухняно ділячись прибутками із владою.

В Україні, здається, у Верховній Раді не менше мільярдерів, але їхній вплив незмірно вищий. І статки їхні щедро прибувають впродовж дуже і дуже напруженої парламентської діяльності.

Найбільш наочним прикладом конвертування грошей у владу стала політична діяльність Партії регіонів. Адже вона не є партією, у класичному вигляді. Партія регіонів фінансується передусім Рінатом Ахметовим, дійсно підкоряється його цілям, служить його бізнесу, що підтверджує фактичне подвоєння його капіталу протягом одного року.

Й нічого немає поганого у тому, що хтось став багатим, або дуже багатим. Погано те, що за українських реалій, якщо на одному соціальному полюсі суспільства накопичується супербагатство, на протилежному полюсі зростають суперзлидні.

Адже чи є головним завданням українського суспільства, на яке воно повинно працювати, щоб з’являлися чисельні мільярдери? На авторову думку, суспільство мало б подбати про широке залучення своїх громадян в акціонерні товариства, завдяки чому мільйони людей повинні багатіти, а не одиниці вибраних.

Бо коли утворюється така величезна прірва між полюсами багатства і бідності, і такі разючі відмінності у соціальних групах по розподіленню цього багатства, то відсутність жодних натяків на те, що традиційно звикли називати соціальною справедливістю, неминуче здатне призвести до створення новітньої революційної ситуації.

І у цьому випадку, для більшості громадян України, не буде мати жодного значення, хто брав участь в активному розграбуванні України – чи це "голубі", "помаранчеві" чи ще якісь політичні сили, котрі звикли конвертувати владу в грошові ресурси, а здобуті таким чином фінанси – знову у владу.

Намагання влади перетворити масово громадян України на "маленьких українців" (тобто безсловесних холопів) не прикрашають державних діячів будь-якого калібру, будь-то Віктор Ющенко, Віктор Янукович чи Юлія Тимошенко.

Водночас українці, щоб змінити подібну ганебну ситуацію, мають усвідомити той факт, що не можна обмежити свою політичну діяльність, проголосувавши раз на п’ять років на президентських виборах.

Прорвати замкнене коло олігархічної оборони можливо лише за умови, якщо українське населення активно впливатиме на політику і економіку країни та чинитиме тиск на владу.

Власне, голосуючи на Партію регіонів, електорат продовжує в часі ситуацію, коли, взявши на озброєння лозунги притаманні соціально орієнтованим партіям (російська мова та антинатовська риторика – це не що інше, як гостра політична приправа), її зверхники, по суті, продовжують залишатися провідниками антисоціальної політики.

І наступні президентські вибори матимуть шанс продемонструвати: чи будуть дієвими ті месиджі, котрі посилатимуть у вигляді обіцянок різномасті партії українському електорату.

З авторової точки зору, найбільш оптимальним для розвитку української держави виявився б баланс між лібералами і соціал-демократами при владі. Адже всі інші політичні напівтони лише збивають з толку українського виборця.

Зрозуміло, що ця соціал-демократія повинна докорінно відрізнятися від того, що пропонувала свого часу СДПУ(о) і її керівництво.

В ідеалі ліберали пильнують за тим, щоб конкуренція підштовхувала технологічний прорив, а соціал-демократи стежать за тим, щоб низькооплачувані верстви населення та члени їхніх родин мали реальний шанс на здобуття освіти та кваліфіковану медичну допомогу.

Можливо, зараз Україна потребує більше соціал-демократів, ніж лібералів, адже антисоціальна політика, котра започаткована ще у часи Леоніда Кучми і яка продовжується і до цього часу, є чудовим політичним живильним середовищем для підтримки цих ідей українським виборцем.

Сьогодні, за умови, що в Україні поки що відсутня потужна соціал-демократична партія, спробувати відвоювати для себе цю нішу могла б Юлія Тимошенко зі своїм БЮТом.

Адже, якщо враховувати український менталітет, то для українського народу куди є ближчим намагання будувати країну застосовуючи соціал-демократичні концепції з додатком такого виду солідаризму, який був притаманний за часів Аденауера, скажімо, німецьким християнським демократам.

Аніж продовжуючи будувати ющенсько-ахметівське суспільство ліберального капіталізму з пріоритетом для великого бізнесу і ігноруванням прав і потреб українського населення.

Під час наступної президентської кампанії багато чого буде сказано щодо позитивів і негативів президентства Віктора Ющенка. Проте уже зараз, аналізуючи його діяння протягом цих років, можна прийти до суперечливих висновків.

Адже цілком можна пригадати, що у 2004 році кандидат у президенти Віктор Ющенко обіцяв: бандитам тюрми, рішучу боротьбу з корупцією, усунення олігархів від влади, докорінну зміну стилю діяльності адміністрації президента.

А також укріплення національно-патріотичного руху, наближення України до європейських структур, розвиток демократії, укріплення міжнародного авторитету української держави, забезпечення гідного рівня життя громадян України, тощо. Присягався у вірності своїм соратникам по боротьбі за владу.

Однак навіть поверхневий аналіз показує, що у більшості випадків обіцяне не було виконане. Жоден з бандитів в політиці, про яких говорив Ющенко, так і не сів на лаву підсудних. Корупція не стала меншою, аніж була за часів президента Кучми.

Олігархи захопили владу повністю, секретаріат президента, всупереч Конституції, перебрав на себе значну частину функцій президента. Крім того, Ющенко не лише втратив союзника в особі Тимошенко, але й фактично розвалив свою партію НУ, а потім блок НУНС.

Та й під великим питанням – чи стала Україна у 2008 році ближче до НАТО і Європейського Союзу, ніж у 2005?

Безглуздо заперечувати факт, що у 2004 році Віктор Ющенко здобув таку потужну підтримку, на яку не зміг розраховувати жоден кандидат у президенти до нього та, очевидно, ще й довго не зможе сподіватися після нього.

Все це було і з цим не посперечаєшся. Ющенко консолідував у своїх лавах абсолютно різних людей. Але, можна сказати, що вони консолідувалися проти "професора" Януковича і без участі Ющенка.

Проте, тим не менше, ця безпрецедентна консолідація швидко закінчилася, і знову ж таки, складно заперечувати, що у цьому винен насамперед він сам.

Тепер, через роки, після Помаранчевої революції, стає очевидним, що Ющенко зміг консолідувати політиків і український народ тільки для просування себе на президентську посаду.

То що ж, власне, дала подібна консолідація українцям і Україні? Адже усе більше стає зрозуміло, що нині гаранта все більше цікавить конвертація влади у гроші. Хоча сама влада, як похідна таких можливостей, також не є зовсім зайвою.

Можна сказати, що в 2004 році Віктор Ющенко використав на свою користь увесь могутній потенціал, котрий був сформований ідеологічними творцями Народного руху за участю інтелектуалів, письменників і політиків: В’ячеслава Чорновола, Левка Лук’яненка, Івана Драча, Степана Хмари, Віталія Дончика, Володимира Яворівського, Юрія Покальчука, Павла Мовчана, Дмитра Павличка, Юрія Щербака…

Саме ці яскраві особистості і ще багато інших подібних до них формували національну ідею незалежності України. Ющенку в 2004 вдалося зробити те, що не вдалося реалізувати раніше в зв’язку з розколом Народного Руху і смертю (чи вбивством?) національного лідера всеукраїнського масштабу В’ячеслава Чорновола.

Того, котрого ніхто, як не намагався, так і не зумів звинуватити у конвертації влади у гроші, котрий не набув ані маєтків, ані "хатинок", ані грошовитих "друзів".

По суті, Віктор Ющенко під час Помаранчевої революції одягнув на себе "сорочку лідера нації", котра шилася для старшого Чорновола і дісталася президенту в спадок, у зв’язку з певним збігом складних політичних обставин.

І хоча Ющенко поспішив одягнути на себе цю одежину, але від цього справжнім лідером нації так і не став.

Отже, цілком природно, що під час тяжкого лиха на Прикарпатті, він абсолютно спокійно, за заздалегідь затвердженим ним графіком відбув з Києва комфортабельно відпочити на гарячому кримському пісочку...

Віктор Каспрук, політолог, для УП

Я ненавижу сплетни в виде версий(с)

				Посмотреть плэйкаст в новом окне

- Как ты? *наивно* - Поговорим позже ! Жди заеду !

Что может быть хуже когда тебя предали? Что может быть обидней ? Но каждый делает свой выбор, по чью сторону играть. Да и судить ни кто не в праве… но есть правила, которые не нарушают Да жаль … «но не мы такие жизнь такая» ! (с)

Многое вместе прошли но все когда ни будь кончается…

Можно ли простить предательство?Именно предательство...не ложь...не измену...а предательство...Будь это в отношениях между мужчиной и женщиной...или между друзьями...

Предательства совершаются в те моменты...когда ты более всего нуждаешься в человека...а он тебя предает...просто уходит...никаким образом не поддержав...И это не является обдуманным намерением...это слабость характера предающего...

И сила характера преданного состоит в том,чтобы суметь простить...

Простить...и забыть об этом?Простить...и тем самым подвергнуть себя новому предательству?Ведь можно таким образом вызвать цепную реакцию дальнейших предательств...

Или простить...но НЕ забыть об этом...Простить в душе...Не мстить...не держать зла...Ведь прощение - это более мужественно...чем наказание...Но навсегда вычеркнуть из своей жизни предавшего...

Простить - это удел сильных...