ІДЕЯ І ЛЮДИНА В ІДЕОЛОГІЧНОМУ РУСІ
Зерно ідеологічно-політичного й структурно-дійового конфлікту між ЗЧ ОУН і ЗП УГВР, що його засіяли ще в 1945 р. деякі люди (Микола Лебедь, керівник Закордонного Представництва УГВР, Лев і Дарія Ребет, Іван Гриньох та ін.), проростало роками й врешті в лютому 1954 р. видало свій отруйний плід — “двійку”, а з нею і розкол у лавах ОУН. Незначна кількість членів ЗЧ ОУН створила опозицію до Ст. Бандери й намагалася “реформувати” ЗЧ ОУН згідно з “волею Краю”, себто з сповидними вимогами Проводу ОУН в Україні- Як у пізніші роки виявилося, та “воля Краю” була провокацією московського МҐБ, якому пощастило спіймати живими: наступника Р. Шухевича, полк. Коваля-Леміша (справжнє прізвище Василь Кук) і висланого в Україну члена ЗП УГВР, Василя Охримовича. Підшиваючись під Провід ОУН в Україні, московські чекісти вислали радіодепешу з вимогою створити “Трійку уповноважених” для проведення зміни в ЗЧ ОУН. Депешу одержали, через американські чинники, М. Лебедь та інші опозиціонери й почали вимагати, щоб Ст. Бандера негайно виконав “наказ Краю”. До “трійки уповноважених” мали належати: Лев Ребет, Зиновій Матла і “Бийлихо” (Степан Бандера). Одначе, розважливість і бистра орієнтація Ст. Бандери ударемнили большевиць-ку провокацію і зберегли не лише ЗЧ ОУН, а й чистоту ідей та програмових позицій українського націоналістичного руху. Опозиціонерів усунено з лав ОУН, а проведена з рамени Проводу ЗЧ ОУН широка інформація з висвітленням фактичного стану справ, відштовхнула від них українську суспільність. В рамцях тієї інформації були теж статті Ст. Бандери, опубліковані на протязі 1954 року.
Першою з них була стаття за підписом “САС” — “Ідея і людина в ідеологічному русі”, надрукована в тижневику “Шлях Перемоги”, Мюнхен, рік 1, ч. 2 з 7-го березня 1954 р.; передрукована в збірці стат-тей “Большевизм і визвольна боротьба”, Бібліотека Українського Підпільника, ч. 5, вид. ЗЧ ОУН, 1957, стор- 229-233.
В кожному ідеологічному чи політичному русі найважливішу ролю відограють два основні його складники: ідея і людина. Провідні ідеї і світоглядові засади в ідеологічному русі та керівні програмові постанови в політичному — творять “душу”, істоту, внутрішній зміст руху. Люди, які визнають, поширюють і здійснюють ідеї та програму і з тією метою беруть активну участь в русі, — творять його живий, діючий організм.
Обидва основні складники ідеологічного і політичного руху — ідея і людина — однаково важливі й необхідні для його існування й розвитку; як без одного, так і без другого він не може розвиватися й діяти. Якість, сила та історична роля кожного ідеологічного й політичного руху однаковою мірою залежать від якости та динаміки його ідейного складу та його людських кадрів. Найкращі ідеї й програми не спроможні формувати життя й розвитку, доки не знайдуться їх апостоли і борці, люди сильних характерів, віри, запалу, посвяти і чину. Так само й спільнота сильних, ділових і бойових людей мусить мати якісь більші ідеї, цілі, щоб створити триваліші вартості, щоб на довший час змогти формувати життя й розвиток народу, його частини, чи більше народів.
При однаковій важливості й необхідності цих двох чинників одночасно між ними існує така ріжниця, що один є постійний, а другий — змінний. Провідні ідеї й програмові позиції ідеологічного й політичного руху в своїй основі залишаються незмінні, їхня зміна, переродження внутрішнього ідейного змісту якогось руху — це насправді постання нового руху на місці старого. Навіть тоді, як залишається той самий людський склад, назва, організаційні форми, той самий терен і методи дії, — із зміною внутрішнього ідейного змісту твориться, суттю, новий рух.
Інша справа з людським складом ідеологічних, політичних і суспільних рухів. Він постійно змінюється. Людська одиниця — це клітина в живому організмі. На місце одних, які гинуть або стають неактивні чи відходять — прибувають нові. Як довго якийсь рух має живучу силу, ґрунт для свого розвитку та базу приросту людських сил — його кадри доповнюються чимраз новими людьми, новими ґенераціями активних учасників. Коли цей процес приросту загальмований, коли він припиняється з внутрішніх чи зовнішніх причин, тоді такий рух слабне, підупадає, заникає.
Питання приросту нових людських сил має першорядне значення для втримання і розвитку кожного руху. Зокрема революційно-визвольні рухи, які ведуть безпосередню політичну й збройну боротьбу і через те несуть великі втрати в своєму людському складі, мусять з найбільшою напругою і серед найбільших труднощів поповнювати свої ряди чимраз новими кадрами. Чим тяжча боротьба, тим більше жертв, а одночасно тим вищі вимоги вона ставить до якости кожного її учасника, зокрема до його ідейно-моральних вартостей, прикмет характеру, відданости справі та до його всебічної підготови. Зімкнути це розхилення ножиць потрапляють тільки такі революційні рухи, що наснажені високими, пориваючими ідеями, кадри яких, їх боротьба й ціла діяльність пройняті найвищим ідейним напруженням — горінням. Такі рухи зберігають свою живучість, динаміку навіть тоді, коли переживають періоди дуже значного зменшення й ослаблення діючих кадрів, через надмірну втрату крови у боротьбі, якій не дорівнює приріст нових сил. В періоди такого кількісного послаблення автоматично зменшується дія, зменшуються розміри безпосередньої боротьби, а через те зменшуються теж страти, доки не дійде до зрівноваження, вирівняння. Зате збережена живучість, притягаюча сила ідей руху, що жевріє хоча б у малих клітинах і в незначних проявах боротьби, ховає в собі велику потенціяльну силу, яка у відповідних обставинах спалахне великим полум'ям і розгорнеться у могутній революційний рух.
Гірше стоїть справа з такими рухами, що їх основні ідеї, програмові засади чи генеральна політична лінія виявляють свою слабкість, не витримують проби життя і боротьби. Тоді вони не тільки втрачають можливість росту і перемоги, але й для вже змобілізованих, діючих кадрів перестають бути джерелом ідейного піднесення, віри, жертовности, наснаги до змагання і до чину. Це призводить до їхнього занепаду.
Буває й так, що ідеологічні й політичні основи руху втримують свою актуальність і притягаючу силу для більшости його активних учасників та для ширшого загалу, але якась частина дотогочасних його визнавців зневірюється чи з різних причин підпадає під інші впливи, захоплюється іншим напрямком. Нормальним наслідком такого стану є вихід тих людей з одного руху.
Одначе, трапляється таке, що з них оформлюється окрема група, яка залишається в організаційних рамцях матірного руху та починає діяти в тому напрямі, щоб виперти з нього дотогочасні керівні ідеї чи політичну лінію та підмінити їх іншими, протиставними. Це є явищем внутрішнього ідеологічного чи політичного нищення, розсаджування первісного руху. Зароджування й діяння в організмі руху такої групи з іншим політичним та ідеологічним напрямком, хоч і з старого кадрового складу — це явище ідеологічного чи політичного галапасництва. Цей сторонній, а то й протиставний напрямок, намагається розвиватись на організмі старого руху паразитарним способом: покористуватися його кадрами, засобами й здобутками, виперти його ідеологічний, політичний зміст та зайняти його місце.
Такі явища рідко бувають вислідом внутрішнього розвитку і стану даного руху. Переважно вони постають у процесі і в наслідок ідеологічної й політичної боротьби даного руху.
Ідучи до здійснення своїх цілей, кожний ідеологічний і політичний рух мусить змагатися з протиставними напрямками і силами. Зокрема визвольний рух стоїть у затяжній боротьбі не тільки з безпосереднім ворогом, але теж з різними силами, течіями і чинниками, як сторонніми, так і діючими серед українського середовища, які вороже ставляться до його політичних цілей та до його дій. Наступ ворога і противників завжди іде в першу чергу на ідеологічно-політичні позиції руху та на активних в ньому людей.
Боротьба в ідеологічно-політичній площині полягає не тільки в прямому протиставленні ідей і цілей даного руху до ворожих. Противники і вороги мають на меті насамперед послаблення позицій і лінії визвольного руху, будь-якими засобами. Для того вони послуговуються посередніми засобами внутрішнього підриву й ідейного відпруження. Якщо у визвольному русі починається фермент і процес підмінювання ідейних позицій і політичної лінії іншим напрямком, хоч теж неприхильним і небажаним для ворога і противників, то вони радіють уже з самого негативного, розстроюючого наслідку для визвольного руху.
Наступ на діючу людину в русі з боку ворогів і противників ведеться теж різними способами. Не завжди він зосереджується на намаганні знищити, чи спаралізувати дію активних учасників руху. Часто метою ворожого діяння є — різними засобами ідейно-політично заламати активних учасників руху. Слідом за цим ідуть старання, щоб таких ідейно чи політичне заламаних людей приєднати ла свій бік і зробити з них інструмент внутрішнього розкладу в русі, або бодай залучити їх до будь-якого іншого напрямку, який перенесений в середину руху, створював би розстроюючі ферменти. З цього боку визвольному рухові грозять найбільші небезпеки.
Коли зважити різнородні засоби, якими послуговується ворог та неприязні сили в атакуванні людської одиниці, звичайно серед вкрай несприятливих умов для життя і дії активних учасників визвольної боротьби, то завжди треба рахуватися з заламаннями не тільки окремих одиниць, але й цілих гуртів. Створення в середині руху ідейного й політичного відпруження, постання внутрішньої ідеологічної й політичної диверсії — завдає найбільші шкоди. Якщо таке внутрішнє розсаджування ведеться у формі намагань переставити рух не на цілком протилежні, ворожі позиції, тільки на кореґовані, дещо зближені до них — то це не зменшує його шкідливости, навпаки, це обраховано на зменшення здорової реакції кадрів руху та на збільшення засягу розкладової акції.
В такій ситуації збереження руху, його напрямку, змісту та діездатности вимагає розкриття суті деструктивних тенденцій, виявлення й усунення всіх тих елементів, які з будь-яких причин впряглися у шкідницьку акцію. Кожний процес розкладу ховає в собі небезпеку, що від заражених клітин захворіють здорові.
Затамування, знешкідливлювання та лікування хворих клітин внутрішнім діянням на них життєвих сил руху є дуже ускладнене в умовах боротьби з ворогом, чи протидії натиску противників. А вже цілком недоцільно залишати в середині руху чужий ідейно-політичний новотвір, хоч він постав з власних клітин руху, але почав діяти і розвиватися на його організмі, як пістряк, під впливом постійно діючих зовнішніх чинників. В таких випадках необхідно довести до виявлення й усунення всього, що, залишаючись в середині руху, почало діяти на його шкоду. Це конечне для збереження обидвох найголовніших складників, діючих сил руху — ідеї та людини — її носія і борця. Якщо через усунення зародків і продуктів розкладу зберігається здоровий і дієздатним цілий організм, то всі втрати рекомпенсуються в дальшому розвитку.
Степан Бандера
