хочу сюда!
 

Светлана

44 года, козерог, познакомится с парнем в возрасте 38-55 лет

Заметки с меткой «башта»

Пізанська вежа


Пізанська вежа.  Вид  зсередини.

Мене вбили весною 1945-го ...

Мене вбили весною 1945 року, коли я з друзями прийшов ввечері до свого села. Облава була випадковою. Істребки просто їздили на машинах своїми підрозділами по селах сподіваючись когось зловити. А в українських селах тоді ще було кого ловити та вбивати. Самими бажаними для них були партизани. Тоді їм "повезло". Нас було тільки троє. Набоїв та гранат у нас було мало.
Я родився в 1924 році в великій та заможній українській родині села Збора, що біля Калуша. З того часу, як я навчився ходити та розмовляти, спокійно посидіти на місці я вже не міг. Мене цікавило все. Старші брати та сестри в жарт називали мене Чому-ка. Навколо свого села я знав все. Річку, яри, ліси, ... все обходив, все облазив, знав кожний закуток та схованку. Все навкруги було чудове. Я тоді був щасливий. От якби тільки не школа, в яку мене майже силоміць заставляли ходити. В школі було цікаво, але треба було сидіти на одному місці, що було "карою" для мене. На уроках було цікаво, коли вчили читати, писати, запам'ятовувати вірші, додавати та віднімати. Цікаво. От якби ще тільки не сидіти на одному місці. Зате в руханках мені рівних не було.
В родині мене всі любили, бо я був наймолодшим з хлопців, і тато сподівався, що його старість пройде під моєю опікою. Так вже заведено в нашому краю, що наймолодший син має лишитись біля батьків. Але і це мене тоді не дуже засмучувало, бо я був щасливим. Може і не до кінця розумів значення того слова " щастя"...
В вересні 39 прийшли перші совіти. Завжди голодні, вони весь час просили щось поїсти. Мова у них була зрозуміла, але все ж кумедна.
Мені було вже 15, і був страшно дорослим. Тато казали, що совіти будуть ненадовго, бо така влада не може довго проіснувати без підтримки народу. Звісно, що це тато говорив не мені, а старшим братам. Я тільки міг підслуховувати їхні розмови, ховаючись десь на горищі. Тоді я і почув вперше - націоналісти. Для себе зробив висновок,що це ті, хто любить своїх батьків, свою родину, своє село, батьківщину ...
А вже в червні 1941 року прийшли німці. Наші їх зустрічали радо, бо совіти стільки лиха та горя за 2 роки свого "владування" нам принесли, що на німців була вся наша надія та наші сподівання. Я знову пішов до коледжу на навчання, бо на диво швидко життя відновилось, і навіть зовсім не відчувалось що десь війна та горе. 
Горе прийшло в грудні 43-го, коли старшого брата Михайла арештували, а потім розстріляли німці. Він був Націоналіст. Тато казав, що брат товаришував з Степаном, і за то його вбили. Я ненавидів німців, і готовий був на все, щоб помститись за брата.
В серпні 44-го до нас прийшов фронт. Мені було вже 20 років. Я своїми очима бачив, що несе нам влада "асвабадітєлєй".
Вже в вересні гарнізон нквс, що стояв в нашому селі зібрав всіх хлопців та повіз до Дрогобича, щоб відправити "на фронт". По дорозі на конвой напали партизани. Конвой розбігся, а нас розпустили по домівках. Додому я вже не повернувся.
В лісі було дуже тяжко. Часами холодно і голодно. Зброї теж бракувало. Коли одного разу мене відпустили до рідного села провідати родину, то вже двох братів, Григорія і Василя не було в живих. Їх розстріляли за "сопротивление власти". А сестер разом з дітьми арештували та вислали до таборів Сибіру. Свого тата я не впізнав, це був мрець...
Мене вбили весною 45-го. Була облава. Відстрілюючись, ми відходили до лісу. Там була схованка та набої. Вже у самого лісу куля попала мені в живіт. Ще добіг до окопу в лісі, де і впав без сил. Я не встиг помститись за свою скривджену родину, за свого батька, за свою скривджену батьківщину. Я був молодий, і дуже хотів жити. Тоді я не знав, що до незалежності моєї батьківщини залишилось всього 46 років.
#Україна #Незалежність
На фото Володимир Башта у правому верхньому куті, це допис про нього.

Прокляття старого українця.


 Старий Башта відчував що скоро помре, хоч і мав трохи більш за 60. Хотів в останнє побачити промені сонця, світло. Він оперся на палицю та ледве піднявся на ноги. Душевний неспокій та хвороба робили своє. Вийшов з хліва, де його прихистили сусіди, і побачив промені. Але то були не промені сонця ... він побачив як горить сама велика та заможна хата в селі Збора, під Калушем.
Це була його хата ! Горів маєток родини Башта, самої заможної родини в селі. Люди бігали навкруги, але солдати нквс нікого не підпускали та забороняли гасити. Серце старого Василя Башта рвало на шматки.

Всі його діти - семеро синів та шестеро дочок розкидані по світу, і невідомо що з ними. Він так і не взнав, що Михайла вже розстріляли німці в тюрмі Кракова в 1944 році, як активіста ОУН, Іван встиг втекти від совітів до Австрії, Федір не повернувся з фронту проти більшовиків, Василя ще арештує смерш та засудить на 25 років, Григорія вже арештували, та засудили за те, що не доніс владі на двох своїх братів, які були в УПА, і він зникне в таборах Норильська ... , Володя, наймолодший, загине в бою біля села Велика Тур'я проти солдат нквс. А Миколу, в 1948 разом з малими дітьми - Ганусею , Богданом, Марією та дружиною відправлять в Сибір, як  "пособников "...
Доля його дочок буде ще жорстокіша. Гануся з чоловіком Дмитром та дітьми переживе всі "радости" сибіру ...
Павліна втратить чоловіка Йосипа Слюзара в таборах гулагу. Марія помре від хвороби серця, коли її, зв'язкову УПА, зрадить чоловік. Дмитра Менделу, чоловіка Ольги, - вже розстріляли в тюрмі Самбора совіти, а її вишлють з двома дочками на каторгу до магадану. Ольга з лише в 1991 році зможе повернутись на батьківщину, стара та хвора ...
І тільки наймолодша донька Магдалена разом з дружиною старого Башти Марією втекли до села Тужилів, де переховувались у родини під чужими іменами, і тому виживуть ...
Старий Башта проклинав совітів та комуністів, їх владу, яка окупантом прийшла в Українські хати та принесла стільки біди та горя Українцям, знищила його родину, а тим хто вижив приготувала - "светлое будущее"
Старий Башта помер в лютому 1945 ... Вічна йому пам'ять.

Падаюча башта...



У 2010 році 35-поверховий хмарочос «Capital Gate» в Абу-Дабі (ОАЕ) увійшов до «Книги рекордів Гіннесса» як сама похила вежа у світі, створена руками людини. Будинок висотою 160 метрів нахилене на 18 градусів, у той час як знаменита Пізанська вежа стоїть зараз під кутом 4 градуси.

Цікава архітектура...



 Цікава архітектура : башта "кобра", Кувейт.

[ Читать дальше ]