Яскравий ліхтар,
Де залишилась лише одна лампа.
Сірий асфальт
І мої кроки по ньому...
Важкі, тягучі думки,
Про всіх і про себе
І про те що було,
Про те що є і буде!!!
Особливо буде....
Чи можна жити,
Коли немає нічого?
Чи хочеться жити,
Коли є все...
Але ти розуміеш,
Як це далеко,
Чи ближче,
На відстані витягнутої руки,
Або ще ближче -
У серці - ти тільки прийми!!!
І можна руку протягнути,
Приласкати і зігріти,
Полум’ям своєї душі,
Та чи зможеш зробити це,
Знаючи що вітер задує вогонь?
Як важко зробити,
Те що хоче серце,
Про що кричить душа,
Коли проста думка,
Охолоджує дощем,
Стає високою стіною...
Далеко, але є....
Як хочеться віддати все,
Зігріти цілий світ
І стрибнути з висоти,
Щоб не розбитися об стіну...
І сяйво з висоти...
Місяць??
Ні - наступний не розбитий ліхтар...

Ексгібіціоністи-тоже люди,
Сказав колись в маршрутці я у слух
Й забігали презирливі очі усюди
Й з’явився у повітрі неприємний дух...

Неначе я сказав, що Дід Мороз існує
Немовби відкриття якесь зробив
Усвіті, де кожний носа свого суне
Об камінь поглядів стереотипи їх розбив

А що? він теж людина
У нього друзі є й сім’я
І не стирчить між пальців волосина
Просто тут, логіка у чувака своя.

Зате він –особистість, фрік, оригінал
Ну й що, що любить виставляти напоказ себе
В своєму роді він, скажімо-неформал
Йому просто усе це в кайф, його вся ця фігня гребе.

Просто роками так у світі склалось
Існує прошарок суспільства, більшість зветься
Такий товстенький шар, якому все відмінне на фіг здалось
Й навчити жити всіх і вся постійно рветься

А де індивідуальність? де драйв душі?
Куди запхнули особистість? у багно?
Куди?Кажіть!ну добре, не кажіть
А то цензура виріже усе це все-одно.

Чому цій сірій масі так сприйняти важко,
Що люди усі різні, і від природи таракани у всіх свої.
У кожного індивідуально в голові свої какашки,
І це ніяк не зачіпає фобії твої.

От лесбіянки, мазохісти, й куча...філів
У всіх свій кайф, і своя сіль життя
От я, наприклад, геїв не люблю, скажімо,
Але ж я не кричу, що Геї це х...ня.

Атброскі общєтва такиє
Мєня ташніт какда віжу іх я
Ані дібіли всє і всє тупиє
Так гаваріт падруга мнє мая.

Це ж тупо, усе що на тебе не схоже
Опускати нижче плінтуса й топтати в бруд
Хтось,може,заперечить,я помиляюсь ,може,
Але як каже Ющенко”Це –діло честі”
Демократія– it’s good!!!

(с) tOrba
фото взято з сайту www.free-lance.ru
робота Михаила Глухова [glooh]
"Эксгибиционист и разупыханые тётки  "

***

Не дивитися вниз. Обережно ступати по водах. Сотні різьблених днів і безмежжя чаклунських ночей. Повз свідомість навскіс Задихнеться прострелений подих, Прозалпований вмить перехресним наскрізним дощем. Відсахнешся, мов звір. У перкусії чорного грому Перекотиться крик у задушений немічний схлип… За маржиною з гір Повертається осінь додому. Повертаюся я із прошитих туманом колиб…

 

То ли это туман, то ли в белый закутана дым

Тишина пепелища былого веселья и смеха

И натянуты струны предчувствия ждущей беды

Сон бессилия, фатум, бессмысленность, некуда ехать.

Никуда не сбежать, от себя никуда не сбежишь

И навечно закат, расплавляющий заревом окна напротив

И среди одиночества изредка может быть лишь

Твой мерцающий призрак. И этот мотив,

Эта музыка с неба, а может из окон напротив.

 

Із дитинства все думав

Я про сутність життя

Хто й для чого придумав

Це буття й небуття?

Це безвихідне коло

Тьму, яка зветься - світ,

І навіщо навколо

Стільки горя і бід?

Та якого це біса

Ми усі тут взялись?

Не було тут колись нас

І не буде колись.

Може бог і не добрий?

Стільки мук і страждань

Просто так, ні до чого

Стільки досвіду, знань?

Це не кара ні іспит?

І на наші мольби

Всюдисущий пройдисвіт

Десь сміється собі?

Де він – бог? В чому правда?

В релігійних книжках?

Доки буде ця кривда,

Смуток, відчай і страх?

Світ – це вибух шалений?

І ми з вами «друзки»?

Попам вірити? Вченим?

І що більші казки?

Правда є? Чи як доля

Кожний правда своя

На що Господа воля?

На що воля моя?

Я не знаю. Я знаю

Знаю тільки одне

Те що бачу і маю

Все колись промине.

І не шкода, а шкода

Бідолашних отих

Що до церкви по сходах

Йдуть молити за гріх.

Фарс якийсь і облудство

Ближній ближньому кат

Богом прокляте людство

Що там пекло чи «ад».

«Філантроп» і «добродій»

Людожер зводить храм,

І як с суддями злодій

«Домовляється» там.

Хибна логіка хамів

Що й курей насмішить

Більш нема в світі храмів

Крім людської душі.

Лицемірний облудник

Що спаплюжив його

Вже не знайде рятунок

Від себе самого.

Світ – не господа плани

А сюжет повсякчас

Той що пишеться нами

Що складається в нас.

Годі, годі молитись

На ікони дарма,

І на церкви хреститись

Там нікого нема.

Ой, як мало святого

В тій святій вишині

І немає там Бога

Він в тобі і мені.

 

 

_-_-_-_-_-___-----___-----_-----___-----___----_-_-_-_-_-_

Вогнем Тебе зігріти з висоти...

У подиху зловити мить реалій,

Стинаючи повітряні мости,

Крильми живити щастя світу й далі...

---

Приходити до тебе лише в снах,

Будити стиха сонячним промінням...

Назавжди відректи від всього зла,

Позбавити нараз від самотиння...

---

Розвіяти сумні твої думки,

Забутися у пристрасних обіймах...

Слова приємні й спогади легкі..,

І розписи мальовані на стінах...

---

20.12.08 і назавжди

... 

                                                Ганна Осадко
Жити просто. Просто жити:

І.Р.

Добирати слова, котрі вітер все рівно розвіє, Обривати з дерев перламутрові бризки дощу, І сміятися, так, без причини, але до плачу, Щоб по новому чорною тушшю забарвити вії, І босоніж по місту гуляти дощем досхочу. Потім жити крізь жовтень: до тебе, тобою, по тобі. Поминальна веселка в мереживі жовтих беріз. Порожнеча. Недопалок. Осінь. Андріїв узвіз. Волоцюга у вицвілій і пошматованій робі Підбирає слова, що бруківкою котяться вниз…

Ти була поруч,
Я тебе обнімав.
І в волосі твої
Я лице своє ховав.
Чи бути нам ближче,
Ніж зараз ми є?
Не знаю....
Та знаю,
Що зараз добре мені...
А тобі??
Я бачив в очах,
Стада чортенят,
Щасливих, веселих,
І трішки сумних.
І не знаю що зробити,
Як підтримати тебе.
Як би я тільки міг душу віддати,
Щоб зробити щасливою тебе!!!!